Глава 20
Збиралась не поспішаючи. Роздумувала яке враження справити. Судячи з усього, непомітність ми залишаємо далеко позаду, але виділитись на воні ясновельможних альв з їхніми блискучими коштовностями буде важко. Перед обличчям смерті вони всі нап’ялять на себе найкраще, що мають. В очах рябитиме від позолоти та показного багацтва. Так наче це допомеже, коли справді прийде їх час!
Я відкрила валізу і перебрала сукні, що залишились. Усі вони були занадто прості. Добралась то тих, що були на самому дні. Відвертих та вульгарних. В голові сяйнула ідея.
Сукня облягала як друга шкіра. Тугий корсет ледь зашнуровувався на грудях, а чорне мереживо спокусливо їх прикривало. Довжина спереді була такою короткою, що виднілась резинка панчіх, ззаді ж хвіст з мережива звисав до землі. Ключик на тонкому шкіряному шнурку від скриньки з прикрасами, де зберігався подарунок Джорадана, залишила на шиї. Він вигідно привертав увагу, та й був свого роду символом моїх почуттів. Образ доповнила яскравим макіяжем та чорною ж мереживною вуаллю, що закривала частину обличчя. Тепер точно ніхто не впізнає скромну дівчинку з осяйного сімейства, що прожила в палаці кілька місяців, перш ніж її вигідно продали батьки.
Коли одяглася, знову почала міряти кроками кімнату. Слід було б попередити Джорадана про свій план, та поговорити віч-на-віч нам не вийде. Охорона біля дверей чутиме кожне слово. Така вже особливість у кімнат палацу. Залишалось лише зробити так, щоб про мої наміри знали всі.
Подзвонила у дзвоник, щоб викликати служницю і Кірсана прибігла за кілька хвилин. Глянула на мою сукню, шкіра почала блистіти перламутром.
– Ви збираєтесь піти на церемонію прощання в цьому? – запитала, не приховуючи здивування.
– Саме так, – відповіла, гордо піднявши голову догори. – Слід навести трохи метушні в цьому царстві показної правильності та холоду, ти так не вважаєш?
– Вас з’їдять живцем, – сказала як вирок, але ж скільки захоплення було в її голосі!
– Побачимо ще хто кого, – час довести, що стиль життя до якого звикли осяйні альви не єдиний з можливих. – А зараз, будь добра, принеси щось перекусити. На двох. І сервіруй у покоях полковника.
– Але ж… – опустила вона очі вниз і знову замерехтіла, – це непристойно.
– В тому то й суть. Дівчині в такому вбранні не личить думати про пристойність, – я підморгнула.
Кірсана пішла виконувати розпорядження, а я, почекавши ще кілька хвилин, вийшла в коридор. Пройшла повз охорону. Голови чоловіків повернулись мені вслід. Підійшла до сусідніх дверей і увійшла в кімнату Джорадана, де вже метушились слуги, розкладаючи на маленькому кофейному столику з вигнутими ніжками наш обід.
Все б віддала за фотокамеру в момент, коли цей альв подивився на мене. Він саме застібав сорочку, ховаючи своє ідеальне тіло. Волосся після купання було ще вологе. Та коли побачив мене, завмер, і руки зупинились на півдорозі. Очі сповнені подиву, привідкритий рот, кадик, що рухається вгору-вниз. Предки, на мить я пожаліла, що все це затіяла, і побажала, щоб нас просто залишили самих.
– Ти ж не підеш в цьому? – запитав, а в голосі я чула ледь стримувану злість.
– Ще й як піду! Предки так невчасно позбавили мене впливового покровителя, – відповіла, театрально заламуючи руки. – Було б абсолютною дурістю з мого боку не використати шанс знайти нового.
Він стис щелепу настільки міцно, що здавалось, зуби зараз розкришаться.
– То я в ролі покровитиля тебе не влаштовую?
Підійшов ближче. Здавалось, його погляд пропалить мене наскрізь. Разом з сяйвом від його тіла йшли хвилі жару. Навіть слуги, що сервірували наш обід, принишкли. Я також відступила крок назад. Звісно, очікувала, що він не схвалить моїх планів, та не думала, що реакція буде настільки бурхливою.
– Ти мав би зрозуміти це ще в Сікорі, на прийомі в честь Співпраці.
Він продовжував наступати. Я задкувала, поки не вперлась спиною в стовпець ліжка. Тікати від його гніву стало нікуди.
– Що ж тоді було цієї ночі? Лише гра? Може ти ще й задоволення від моїх ласк вдавала?
Уява одразу ж підкинула спогад його рук на моїй шкірі. Стало гаряче. Він був так близько, що тіло занило і просило повторення. Та сказала я зовсім інше:
– Але ж ми непогано скоротали вечір, скажи? – провокативно торкнулась його підборіддя і провела по щоці.
А потім зойкнула від різкого болю, бо навіть моргнути не встигла як руку мені викрутили за спину а низький спокусливий голос зашепотів на вухо:
– Чого ти добиваєшся, Енні?
Навіть крізь пишний шар спідниць ззаду я відчувала його збудження. Поворухнулась, наче намагаючись вивільнитись з хватки, насправді ж потерлась об нього, насолоджуючись приглушеним стогоном крізь зуби.
– Всі геть! – вигукнув він, швирнувши мене на ліжко.
Слуги перелякано облишили свою роботу. Вибігли, зачинивши за собою двері.
– Як по нотах, – усміхнулась я, перевертаючись на спину.
Рука Джорадана торкнулась моєї щиколотки, поповзла вище.
– Надумаєш ще так гратися зі мною, Енні, сильно пошкодуєш.
Шкіра палала від його дотиків. Низ живота скрутило в передчутті солодкого покарання.
– Ах, – протягнула голосно, коли його рука торкнулася ніжних складок, а тоді зашепотіла: – я не граюсь. Це офіційна версія наших стосунків. Ти сам її запропонував.
Джорадан навис наді мною, м’який матрац просів ще глибше під його руками.
– Це було до того як...
Я перебила, швидко зашепотівши:
– До того як нас обог намагались вбити. Дізнатись про все по-тихому вже не вийде. До нас приставили наглядачів, що ні кроку не дадуть зробити. Залишається лише діяти у всіх на виду, а для цього слід зробити шоу і спостерігати за реакцією. Я завжди так роблю.
– Саме це мені і не подобається, – сказав він, розстібаючи застібку на штанах.
Задер мої ноги вверх, підтягнув ближче та поклав собі на плечі. Губами торкнувся стопи і я ледь не сягнула вершини лише від цього дотику. Різким рухом стягнув чорну мереживну білизну. Увійшов в мене, вибиваючи все повітря з легень і даруючи насолоду.
– Я хочу, щоб ти була лише моєю, Енні, – його слова чергувались з поштовхами.
– Довірся мені, – прошепотіла, хапаючись за його плечі як за спасіння.
Скрикнула від гострих відчуттів, коли його рухи пришвидшились. А потім ще і ще, коли пік задоволення накрив повністю. Відкинулась на ліжко та важко дихала. Подумала, що свідки під дверима повинні бути повністю задоволені.
Наче прочитавши мої думки, у двері постукали. Не чекаючи дозволу, у кімнату увійшов той самий сивочолий альв.
– За наказом його величності, я прийшов провести вас на церемонію прощання.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!