Глава 20

Збиралась не поспішаючи. Роздумувала яке враження справити. Судячи з усього, непомітність ми залишаємо далеко позаду, але виділитись на воні ясновельможних альв з їхніми блискучими коштовностями буде важко. Перед обличчям смерті вони всі нап’ялять на себе найкраще, що мають. В очах рябитиме від позолоти та показного багацтва. Так наче це допомеже, коли справді прийде їх час!

Я відкрила валізу і перебрала сукні, що залишились. Усі вони були занадто прості. Добралась то тих, що були на самому дні. Відвертих та вульгарних. В голові сяйнула ідея.

Сукня облягала як друга шкіра. Тугий корсет ледь зашнуровувався на грудях, а чорне мереживо спокусливо їх прикривало. Довжина спереді була такою короткою, що виднілась резинка панчіх, ззаді ж хвіст з мережива звисав до землі. Ключик на тонкому шкіряному шнурку від скриньки з прикрасами, де зберігався подарунок Джорадана, залишила на шиї. Він вигідно привертав увагу, та й був свого роду символом моїх почуттів. Образ доповнила яскравим макіяжем та чорною ж мереживною вуаллю, що закривала частину обличчя. Тепер точно ніхто не впізнає скромну дівчинку з осяйного сімейства, що прожила в палаці кілька місяців, перш ніж її вигідно продали батьки.

Коли одяглася, знову почала міряти кроками кімнату. Слід було б попередити Джорадана про свій план, та поговорити віч-на-віч нам не вийде. Охорона біля дверей чутиме кожне слово. Така вже особливість у кімнат палацу. Залишалось лише зробити так, щоб про мої наміри знали всі.

Подзвонила у дзвоник, щоб викликати служницю і Кірсана прибігла за кілька хвилин. Глянула на мою сукню, шкіра почала блистіти перламутром.

– Ви збираєтесь піти на церемонію прощання в цьому? – запитала, не приховуючи здивування.

– Саме так, – відповіла, гордо піднявши голову догори. – Слід навести трохи метушні в цьому царстві показної правильності та холоду, ти так не вважаєш?

– Вас з’їдять живцем, – сказала як вирок, але ж скільки захоплення було в її голосі!

– Побачимо ще хто кого, – час довести, що стиль життя до якого звикли осяйні альви не єдиний з можливих. – А зараз, будь добра, принеси щось перекусити. На двох. І сервіруй у покоях полковника.

– Але ж… – опустила вона очі вниз і знову замерехтіла, – це непристойно.

– В тому то й суть. Дівчині в такому вбранні не личить думати про пристойність, – я підморгнула.

Кірсана пішла виконувати розпорядження, а я, почекавши ще кілька хвилин, вийшла в коридор. Пройшла повз охорону. Голови чоловіків повернулись мені вслід. Підійшла до сусідніх дверей і увійшла в кімнату Джорадана, де вже метушились слуги, розкладаючи на маленькому кофейному столику з вигнутими ніжками наш обід.

Все б віддала за фотокамеру в момент, коли цей альв подивився на мене. Він саме застібав сорочку, ховаючи своє ідеальне тіло. Волосся після купання було ще вологе. Та коли побачив мене, завмер, і руки зупинились на півдорозі. Очі сповнені подиву, привідкритий рот, кадик, що рухається вгору-вниз. Предки, на мить я пожаліла, що все це затіяла, і побажала, щоб нас просто залишили самих.

– Ти ж не підеш в цьому? – запитав, а в голосі я чула ледь стримувану злість.

– Ще й як піду! Предки так невчасно позбавили мене впливового покровителя, – відповіла, театрально заламуючи руки. – Було б абсолютною дурістю з мого боку не використати шанс знайти нового.

Він стис щелепу настільки міцно, що здавалось, зуби зараз розкришаться.

– То я в ролі покровитиля тебе не влаштовую?

Підійшов ближче. Здавалось, його погляд пропалить мене наскрізь. Разом з сяйвом від його тіла йшли хвилі жару. Навіть слуги, що сервірували наш обід, принишкли. Я також відступила крок назад. Звісно, очікувала, що він не схвалить моїх планів, та не думала, що реакція буде настільки бурхливою.

– Ти мав би зрозуміти це ще в Сікорі, на прийомі в честь Співпраці.

Він продовжував наступати. Я задкувала, поки не вперлась спиною в стовпець ліжка. Тікати від його гніву стало нікуди.

– Що ж тоді було цієї ночі? Лише гра? Може ти ще й задоволення від моїх ласк вдавала?

Уява одразу ж підкинула спогад його рук на моїй шкірі. Стало гаряче. Він був так близько, що тіло занило і просило повторення. Та сказала я зовсім інше:

– Але ж ми непогано скоротали вечір, скажи? – провокативно торкнулась його підборіддя і провела по щоці.

А потім зойкнула від різкого болю, бо навіть моргнути не встигла як руку мені викрутили за спину а низький спокусливий голос зашепотів на вухо:

– Чого ти добиваєшся, Енні?

Навіть крізь пишний шар спідниць ззаду я відчувала його збудження. Поворухнулась, наче намагаючись вивільнитись з хватки, насправді ж потерлась об нього, насолоджуючись приглушеним стогоном крізь зуби.

– Всі геть! – вигукнув він, швирнувши мене на ліжко.

Слуги перелякано облишили свою роботу. Вибігли, зачинивши за собою двері.

– Як по нотах, – усміхнулась я, перевертаючись на спину.

Рука Джорадана торкнулась моєї щиколотки, поповзла вище.

– Надумаєш ще так гратися зі мною, Енні, сильно пошкодуєш.

Шкіра палала від його дотиків. Низ живота скрутило в передчутті солодкого покарання.

– Ах, – протягнула голосно, коли його рука торкнулася ніжних складок, а тоді зашепотіла: – я не граюсь. Це офіційна версія наших стосунків. Ти сам її запропонував.

Джорадан навис наді мною, м’який матрац просів ще глибше під його руками.

– Це було до того як...

Я перебила, швидко зашепотівши:

– До того як нас обог намагались вбити. Дізнатись про все по-тихому вже не вийде. До нас приставили наглядачів, що ні кроку не дадуть зробити. Залишається лише діяти у всіх на виду, а для цього слід зробити шоу і спостерігати за реакцією. Я завжди так роблю.

– Саме це мені і не подобається, – сказав він, розстібаючи застібку на штанах.

Задер мої ноги вверх, підтягнув ближче та поклав собі на плечі. Губами торкнувся стопи і я ледь не сягнула вершини лише від цього дотику. Різким рухом стягнув чорну мереживну білизну. Увійшов в мене, вибиваючи все повітря з легень і даруючи насолоду.

– Я хочу, щоб ти була лише моєю, Енні, – його слова чергувались з поштовхами.

– Довірся мені, – прошепотіла, хапаючись за його плечі як за спасіння.

Скрикнула від гострих відчуттів, коли його рухи пришвидшились. А потім ще і ще, коли пік задоволення накрив повністю. Відкинулась на ліжко та важко дихала. Подумала, що свідки під дверима повинні бути повністю задоволені.

Наче прочитавши мої думки, у двері постукали. Не чекаючи дозволу, у кімнату увійшов той самий сивочолий альв.

– За наказом його величності, я прийшов провести вас на церемонію прощання.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.