Глава 28

Я похитала головою. Відставила келих. На мить стало боляче від того, що він думав, я могла гратись з ним увесь цей час.

– Ні. Звісно, ні. Він ніколи не говорив зі мною про щось важливіше ніж меню на вечерю чи старанність прислуги. Я й повноцінною людиною в його розумінні не була, – відповіла гірко. – Та, оглядаючись назад, я мала б здогадатися. Мала б скласти два і два. Виправдати мене може лише те, що я всіма силами намагалась забути ці роки свого життя.

– Хочеш чи ні, та зараз ти повинна розповісти мені все.

Це було не прохання. Вимога. Та я розуміла її доцільність.

Я кивнула, а Джорадан випрямився та відійшов, давши мені більше простору, щоб не давити. Замість того, щоб заговорити я знову пригубила вино.

– Ти правий, – відповіла після павзи, міцніше стиснувши келих. – Я лише не знаю з чого почати.

– Давай спочатку, – він сів на м’який пуф поруч і взяв мене за руку. – Що трапилося після того, як батьки домовилися за твоє одруження?

Тепло його дотику не давало повністю зануритися у вир безнадії. Він створив для мене тиху гавань, де, хоч і плавали небезпечні акули, та у спробах схопити свою здобич лише безсило клацали щелепами.

– Спочатку було весілля. Тихе та скромне, воно проходило у каплиці поруч. Гісмат був у немилості старого короля через поразку у війні проти Сікори, і лише новий король дозволив повернутися йому у столицю, та й то тимчасово, для пошуку нареченої. Через вигнання на північні землі його постать була оповита таємницями. На балах йому усміхалися, та варто було лишень маркізу відвернутися, як за його спиною обмінювалися чутками. Придворні його зневажали та вголос цього ніхто не говорив. Боялися непередбачуваного норову.

До весілля я лише раз з ним танцювала. Не можу сказати, що він справив на мене якесь жахливе враження. Зовсім ні. Він був ввічливим, галантним, навіть компліменти мені робив. Але й причарувати мене в нього не вийшло. Звична холодність та зверхність осяйних була у нього в крові. То вже згодом дівчата пошепки розповіли мені з ким саме я танцювала, і від тих розповідей серце втекло в п’ятки. Коли ж батько повідомив, що мені слід готуватися до поїздки на північ, воно, здавалось, взагалі битися перестало. До вівтаря я йшла ні жива, ні мертва.

Та, попри мої очікування, все було доволі буденно. Гісмат поводився як звичайний благородний альв, і, хоч в іншому випадку мене б дратувало відношення як до предмету інтер'єру, наслухавшись пліток, я була рада цьому. Але потім наступила ніч.

Він вмагав від мене речей, про які я тоді навіть не чула в силу своєї необізнаності. Та все одно невміло пробувала задовольнити його. У мене не виходило, він карав мене болем. Коли ж я розплакалася, то й зовсім знавіснів. Затулив мені рота і просто взяв, що хотів. Грубо. Здавалося, що мої стогони та мольби лише ще більше заводили його.

Запнувшись через ком у горлі, я глянула на Джорадана. Він сидів прямо і дивився кудись повз мене. Стиснув зуби так сильно, що було видно, як на скроні б'ється жилка. Руками ж вп'явся в поруччя крісла, що шкіра на пальцях побіліла. Мабуть, не слід було розповідати йому подробиці, та тепер, коли нарешті була можливість виговоритися, я не могла зупинитися. Тож, зглотнувши, продовжила розповідь:

– На наступний день ми відправилися на північ. Я розуміла, яке пекло мене чекає, тому при першій же нагоді вирішила втекти. Його люди очей з мене не спускали. Ніхто з них зі мною не говорив, зате накази маркіза вони виконували беззаперечно. Після наступної ночі, яка була нічим не краща за попередню, моє бажання сформувалося в чіткий план. Коли Гісмат заснув, я вийшла з кімнати гостинного двору, повідомивши охоронцям, що хочу подихати свіжим повітрям. Один з них пішов за мною. Я сказала, що хочу відійти по потребі. Попрямувала до вбиральні на вулиці. Натомість, не дійшовши туди, хутко добралась до конюшні й почала сідлати коня. Саме за цим заняттям мене застав Гісмат. Він прокинувся та, не знайшовши мене поруч, вирушив на пошуки. Від його ляпаса я не втрималася на ногах. Але не це було найбільшим покаранням. Коли охоронець, якого я обвела навколо пальця, нас відшукав, Гісмат оголив шпагу і, сказавши, що не тримає людей, які не справляються з роботою, бездушно його заколов. Не знаю, що було потім. Тоді я вперше в житті втратила свідомість.

Я сподівалася лише на те, що в його маєтку стане легше. Він забуде за мене з часом, переключившись на якусь з вмілих коханок. Але ні. Кожної ночі він приходив в мої покої і мучив доти, доки його сім'я не опинялося в мені. Він марив про офіційного спадкоємця і я мала його народити.

Мені ж залишалися більш-менш вільні дні. Гісмат зникав десь на території, та, коли я поцікавилася його справами, отримала лише холодну відповідь, що це не моє діло. Я бродила по величезному маєтку і не знала чим зайнятися. Слуги були ідеально вишколені, чудово справлялися зі своїми обов'язками без господині. Хоча Гісмат постійно нарікав на них, та я бачила, що моє втручання лише шкодить злагодженій роботі. Вони боялися мого чоловіка і цей страх розповсюджувався на мене. Як би я не намагалася це змінити, ніхто в тому домі не відчував до мене бодай якогось тепла.

Більше про маєток та навколишні території я дізналася від економки. Вона, мабуть, була єдиною людиною, яка не ховалася за найближчим поворотом, побачивши мене. Саме від неї я дізналася про наказ короля щодо зведення теплиць і про те, як проходили перші спроби їх встановлення, а згодом й експерименти зі збільшення врожаю. Не те, щоб це мене тоді цікавило, але подібна інформація хоч якось урізноманітнювала сірі будні, що чергувалися з такими ж одноманітними, але куди жахливішими ночима. Лише інколи я мала відпочинок. Коли до маркіза приїжджали гості, чоловіки надовго зачинялися в його кабінеті. Уявлення не маю, про що вони говорили, бо тоді я тихо та мирно спала. Не знаю й ким вони були, бо ніколи не бачила зблизька. Тож, як бачиш, інформації з цього всього – нуль. З мене ще та шпигунка, – я слабо усміхнулася, намагаючись розрядити обстановку.

Джорадан не зреагував на мій жарт. Натомість нахмурив брови і запитав:

– Як ти втекла?

Я видихнула. Це була найважча частина.

– Я не могла завагітніти. Гісмат наказав лікарю провести обстеження і той порадив більше гуляти на свіжому повітрі. З того часу у мене з'явилися обов'язкові щоденні кінні прогулки. Із супроводом, звісно. Це був високий світловолосий альв з міцною статурою і чарівною усмішкою. Один із людей маркіза, що охороняли його землі. Лише від одного погляду на нього моє юне серце почало битися швидше, а льодяний покров, що я наростила за рік перебування в маєтку, почав танути. Як би наївно не звучали ці слова зараз, та тоді цей опис був дуже влучним. А ще в голові сформувався божевільний план: якщо я не можу завагітніти, це зовсім не означає, що проблема в мені. Що як це мій чоловік не може мати дітей? Тоді все, що мені треба – це завагітніти від когось іншого, і настане такий омріяний спокій. Тож я наважилася спокусити Арена, саме так його звали.

Спершу всі мої невмілі спроби наштовхнулися на глуху стіну відчуження. Як і всі інші, Арен боявся мого чоловіка. Згодом я почала ловити на собі його зацікавлений погляд. Коли ж намагалась перехопити його, він завжди відвертався, наче то й не він ще мить тому розглядав мене. Отак в нестерпному напруженні ми їздили по холодних лугах майже рік часу. А потім прийшла весна і перша гроза, під яку ми потрапили та промокли до нитки. Заховалися у якомусь напівзруйнованому хліві, там то я й дізналася, що секс – це не лише приниження та біль. Це відкриття настільки приголомшило мене, що опиратись спокусі отримати ще я не змогла. Арен спочатку опирався цьому бажанню, але воно було сильнішим за нас обох та будь-яку логіку. Так я й жила: кожної ночі пірнала в море гіркоти, і лише час від часу злітала на небеса.

Найгіршим було те, що за весь цей час я так і не завагітніла. Через це, дрібка хороших почуттів мого чоловіка до мене, перетворилася в палку ненависть, а значить мені діставалося ще більше. Іноді, зранку, я й з ліжка піднятися не могла. Боялася, що наступний такий раз може стати останнім в моєму житті. Коли розповіла про це Арену, саме він запропонував втекти. Мені здавалося, що у нас все неодмінно вийде. Не може не вийти, адже ми кохали один одного. Але хіба могла я подумати, що людина, якій я довірила своє серце, мене зрадить?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.