Хвилини до суду

Ліана попросила Міка вийти назовні, легко натякаючи на потрібну розмову з Діною. Сама ж, підскочивши до Шури, вкрала за стійкою шоколадну плитку, яку чоловік використовував для прикрашання коктейлів.

Діна, немов поранений звір, скуцьорбилась, натягши на стрижену голову капюшон. Очі знову почервоніли від сліз. Губи набухли, а рукава наскрізь змокріли. Вона трохи злякалась, коли поряд їй хтось простягнув плитку чорного шоколаду. Вивільнивши засмучений погляд, та побачила Ліану.

— Я можу поговорити з тобою? Ти дозволяєш? - перепитала вона Діну, побачивши миттєвий кивок.

— Дякую, та я не голодна, - скрізь зашморганий ніс промимрила Аркана.

— Та вдома покуштуєш, - Ліана присіла навпроти неї. - Хочу сказати, що Вейн за тебе переживає. За твій стан. Він дещо нестабільний.

— Легко казати людині вільній, в якого навкруги є все.

— Вільний? - зітхнула з усмішкою Ліана. - Хотіла б я життя, як в тих романах, де після важкого дня, можна зайнятися сексом, не згадуючи слова «робота». Вибач за одкровення.

— Та нічого, - Діна уважно завмерла на промові співбесідниці.

— Ти чутливо переживаєш те, що сталося. І ми теж. Наша мета — протистояти Бурим, які все більше втерлись до довіри Князя. Він хоче ці землі і ці клани. Силу, велику силу яка від нього пішла, - перейшла на шепіт Ліана. - А Союз з кожним днем слабшає, бо боїться. І Вейн єдиний, хто вміє суперечити режиму нагнітання. В нас мало побічників. Мало підтримки. Зі смертю Бертоса, так і зовсім відкрилась рана, по якій можна вдарити.

— То чому ви досі мовчите?

— Ми остерігаємося, що Сінко після завтрашнього суду, оскаржить поведінку Вейна. І для голосування наших представників замало. Треба голос когось впливового, як твій дідусь.

— Він дуже принципово настроєний. Не погодиться, - опустила голову Аркана.

— Чому? Вейн погодився допомогти Максиміліану. Повір, це був складний вибір. Ми готові надати стільки фінансування, скільки треба, аби у Союзі був голос «за».

— Той хлопець. Він вбивця! - відчайдушно відрізала Діна, тремтливими губами.

— І він запустив механізм розвалу Союзу, - та потягнула руки до Діни, долонями вверх, ніби просивши взятися за них. - Сонечко, ти втратила когось рідного, важливого. Ти хочеш, щоб так було зі всіма?

— Ні, - Діна узялась за руки Ліани, трохи заспокоївшись. - Не хочу. І розумію, чому ти просиш цього.

— Я теж боюсь втрати. Але, на відміну від тебе, ми давно попереджені про загрозу.

— Як мені це пережити? Чому воно так мучить? - виснажено згорбилась дівчина.

— Будь впевнена, наша мета, мета звільнити клани від диктатури Бурих — неоціненний вклад у майбутнє. Та вони підступні. Вчора хтось зробив річ, про яку ніхто і не здогадався. Руками невинної дитини скоєно злочин. І яким би не був кінець — він жахливий.

— Невже люди готові так обійтися з нами? Так жорстоко?

— На жаль, - опустила погляд Ліана, помітивши як двоє чоловіків спустились з другого поверху.

Ступаючи позаду Макса, Вейн подарував Ліані посмішку, а потім звернувся до обох.

— Години не пролетіло, як вони вже шепочуться, - посміхаючись, він поглянув на Діну, яка, мабуть, зовсім не розуміла, як реагувати. - Вибач, - тихо пролунало з його вуст, як дівчина здивовано витріщилась на Ліану.

— Вибачаю, - пошепки відповіла вона, взявши шоколадку і попрямувавши до Макса.

— Покровський, наостанок - склавши руки на грудях звернувся той до Макса. - Ти будеш завтра у Союзі? Не хочеш затриматись?

— Конкретна година? - уточнив Покровський.

— Увесь час засідання, - не голосно відповів суддя.

Промайнувши поряд з Міком, Діна швидко заскочила до автівки, розриваючи обгортку шоколадки. В вухах плили слова Ліани, переплітаючись з жорсткими фразами Новака. Вона бачила, як вони користуються магією. Вона відчувала, як близько сила промайнула поряд з нею.

Ліана, сумно схилилася над столом, поклавши голову на долоні. В її очах пробіг страх…чи роздуми…чи переживання. Вона багато чого відчуває. Здібність до пророцтв, емпатія — важкий тягар. І щоб його витримати, їх почуття з Вейном були зв‘язані. Її сон, який кожного разу показував жахливі картинки, відвідувала одна і та ж людина. Людина з червоними важкими очима, немов артеріальна кров. Кожного разу, коли та питала його, він зникав. Але почуття від нього залишались. І зі вчорашнього дня, ці почуття переслідують її наяву, бо та людина тільки що була в одній кімнаті з Ліаною.

— То це точно? Те що ти шепотіла мені там? - Вейн поклав долоню на її голову, акуратно перебираючи золоті пасма.

— Він. Я ще ніколи не відчувала це так сильно. Але його думки, його душа. Та ти й сам бачив.

— Ніколи б не подумав, що цей день настане. І що не просто настане, а послідовно возз'єднається з ланцюгом негараздів, - його погляд пав на Сержа, що нісся з брудним посудом наверх. - Хочеш перекусити? - запитав він Ліану.

— Я снідала. Та ще й знову погладшала, - сумно прошепотіла дівчина.

— Знову передивилась тих фітнес-гусенят? Повір, їх кістки не коштують і сантиметра твоїх форм, - Вейн нахилився до її лиця, зустрівшись з мокрими очима та тремтливими губами. - Рідненька, що сталось? - посмішка бентежно зникла.

Дівчина піднялась, в декілька кроків міцно обійнявши його.

— Ми знаємо, що це пастка, - завила та у чоловіче плече.

— Мене ж не вб‘ють, - він тихо линув носом у її волосся. - Тільки тримай себе в руках.

— Ти не знаєш, що в їх головах.

— Іноді я себе проклинаю за те, що ти відчуваєш. Еола важка для тебе.

— Ні. Мої почуття важкі. Моя емпатія.

— Люба, - він потягся руками до її долонь. - Я хочу, щоб завтра на твоєму обличчі малювалася сміливість. Мені її буде не вистачати.

— Ти ж розумієш, до чого все йде.

— Я готовий до будь-яких претензій. І мені дуже важливо, щоб і ти була готова. Розумієш? - він підняв її долоню, ніжно пробігшись по ній губами. - Ти прекрасна. Тебе хтось образив, а я не знаю?

— Немов сама за себе не можу постояти.

— Я тебе питати не буду, - той грайливо ущипнув дівчину за щоку, водночас швидко поцілувавши у тому ж місці. - Супчик хочеш? Бо я страшенно голодний. Треба смикнути в Антонія щось смачненьке.

— Він там сьогодні крем-супи мудрує, - наголосив Шура, натираючи келихи.

— Фу, мені треба щось людське. Він колись перестане те ресторанне непорозуміння готувати? Тих страв навіть назви більше, ніж тарілка, - розбубнівся Вейн, потягнувши Ліану на другий поверх.

Він хоче зараз посміхатися, щоб Ліана заспокоїлась. Та думки про завтра залишаться до сходу сонця. До першого кроку у залі суду. До першого погляду на дитину, яка сьогодні цілий день сиділа в холодному ізоляторі. Стефан, розіславши нюхачів по території об‘єднання Бурих, знайшов батьків хлопця. Бідні та поневолені Бурими, вони були із клану Савен. Дитина зникла, а сказати навіть і не було кому, бо Гігнати точно вчинили б супротив. Бо ближче до Бурих. Роль Савена — духовенство. Всі найстрашніші ритуали для Бурих влаштовувались на їх підмостку.

Макс залишив авто майже біля дороги, щоб не світитися поблизу храму. Діну підкинули додому, прослідкувавши, що та дійсно дойшла. Храм зовсім не виглядав як усі людські церковні споруди з золотавими фресками і кольоровими іконами. Це була хатина. Десь метрів зо п‘ять з обох сторін. Сіра, вимальована в візерунках, символізуючих вогонь. Все це символи внутрішнього «вогнища». Перед, та в храмі стояв вівтар, майже такий, як на площі Союзу кланів.

— Звісно, дехто був проти цієї екскурсії, та я маю з чогось почати, - крокуючи по викладеній бруківці, чоловік на хвилину протяг руку вперед, спостерігаючи, як з кінчиків нігтів, по капілярах, потім по венах і до самих очей простяглися вогняні розтяжки. - Вогнище. Місце де ти можеш його побачити, - його очі заполонив чорний морок.

Мік бачив це сяйво тієї ночі, коли Макс обертався на птаха. Його крила світились майже так само, та навіть більш гаряче. Чоловік постукав у дверцята хатини, що звалась храмом. Вони відчинились самі, тихо запрошуючи легким скрипом.

— Сестро, - поклонився Макс перед старенькою жінкою з двома гострими закрученими рогами на лобі, що крутила між пальцями дві левітуючого сфери — світлу і темну.

Мік повторив всі рухи за старшим приятелем, розглядаючи водночас приміщення. Сірі стіни, чорні полотна, маленький вогник у вівтаря, над яким сипався старий череп кози.

— Покровський. Єдиний син, котрий ступив до мого дому через тільки років. Думаєш, стара коза тебе забула? - беззубий рот розтягнувся в усмішці, а сфери підлетіло до плечей: темна до лівого, світла до правого.

— Скоріше, це я вас забув, - трохи сором‘язливо пропихтів Макс. - Та я хотів у вас дещо попитати.

— У твоїй голові питань стільки. Одне страшніше другого, але я відповім, - стара надибала під босими ногами палицю і, опираючись на неї, попленталась до хлопців.

— Зовсім відвик, що ви так запросто читаєте думки.

— Я не читаю їх. Я відчуваю твої емоції. Дехто інший тепер вміє читати їх. І вона сильна, вправна. Бо я її вчила, - бабця пильно вивчала поглядом Міка, не приховуючи якихось здивованих поглядів. - Страх в очах і жага до сили в серці. Максе, - та подивилась на Покровського, - Ти привів сюди Бурого?

— Це син Кіри, - одразу ж видав чоловік.

— Тепер зрозуміло, чому такий страх в очах. Немов у його батька. Завжди ховав свого зміїного хвоста у серйозних справах. З ним було найважче працювати.

— Працювати над чим? - тихо перепитав у Максиміліана Мік.

— Над пізнанням «вогнища», - прохрипіла бабця.

— Ви теж знали мого батька? - продовжив питати хлопець вже у неї.

— Важко сказати хто його НЕ знав, - наголосила вона. - Клану Слизьких хвостів вже майже не існує… Одні тепер живуть під прапором Бурих, а інші благають прихистку у Союзі. Звісно, що безрезультатно. А ти, синку, - вона підняла палицю й уперлась кінчиком в хлопчаче плече. - Ти ще зовсім не знаєш про силу і «вогнище». Трьохтотемне дитя ведмедів, лебедів та зміїв. Тебе щось бентежить?

— Так, - відповів за Міка Покровський. - Неконтрольоване обернення. Чи можна цього позбавитись не відкриваючи «вогнища».

— Ні. Але можна лікувати, - стара попленталась назад до вівтаря, потягнувшись до світлої сфери над лівим плечем, з якого утворилась фляга. - Я дам тобі Ангельський сік. Колись ним я лікувала Юрокова.

— Ви ж знаєте, що з ним зараз? - почувши знайоме прізвище, поцікавився Макс.

— Іван? Звісно знаю. Але про смерть не говорять в голос більше. Він знайшов спокій, - стара протягнула Міку невелику флягу з запашною сумішшю. - Ангельський сік п‘ється одним ковтком в час коли відчуваєш неконтрольованість. Зрозумів?

— Напевно. Буду вдячний, якщо це допоможе, - подякував Мік, сором‘язливо покрутивши фляжку у руці.

— Як почнеш вчити його, не забувай, що то «вогнище» темне, - стара підняла голову на Покровського.

— Я думав, ви допоможете його відкрити.

— Максиміліане, ти і сам зможеш. Я ніколи не намажу на лоба Бурих свою кров. Та попереджаю, він стане закликачем Величного Бурого, який тісно пов‘язаний з Старійшим Бурим - хранителем Ореста Бурого. Він буде корити хлопця, штовхати на шлях темряви.

— Я не слабкий, щоб комусь коритися, - досить мужньо відмітив Мік.

— Вірю. Та те що в тобі живе — творіння Всевишнього Диявола, нашого Творця. Як ти будеш боротися з цим?

— Наскільки це небезпечно? - глибоко пірнув у думки Покровський.

— Можливо, це допоможе нам гризти шлях до того світу, про який колись ви мріяли. Мріяли в чотирьох, - стара поворухнула кістлява ми пальцями і навколо них знову закружляли дві сфери. - Думаю, це все що ви хотіли. Далі я хочу спокою, дітки.

— Дякую, Сестро, - відкланявся Макс, вслід кинувши у скриньку коло дверей два злотники.

Величезний сумнів. Сестра, як і Вейн Новак не змогла сказати Максу те, що він хотів почути. Вони бачать у хлопці тільки обкладинку Бурих, ще одну краплину розбрату. Він вірив старої, як і всі семибестії вірили служителям храмів. Очі Сестри теж бачили морок в душі Міка. То що робити, коли і смерть, і доля боїться одного збіднілого хлопця? Та віддавати його до рук тих, чия душа прогнила під лицемірством і жадібністю, було б зрадою давніх бажань.

Вже на підступах до будинку Союзу, Вейн пробирався скрізь натовп з камерами, які оточили біля входу Сінко, без розбору викрикуючи різні провокаційні запитання. Новина за день охопила майже все князівство. «Вбивство доньки партійника семибестійською дитиною». Нове джерело ненависті і розпалення ворожнечі. Все немов заплановано. Навмисне вбивство, викрадена дитина, суд, який проводиться без розслідування.

— А ось, пан Новак, - раптово звернувся в його сторону Сінко, коли той намагався зайти всередину.

— Що? - трохи дратівливо відреагував Вейн.

— Суд буде справедливим?

— Ну якщо для вас вбивство заляканої дитини справедливо…- майже розбірливо пробуркотів Новак і швидко забіг за двері. - Ідіоти.

— Вейне, - погукав того Стефан, що нісся в сторону нижнього поверху. - Там все готово. Каневські й всі свідки в залі. Вони та Сінко заборонили батькам хлопця заходити до ізолятора.

— Заборонили? А мали право? - чоловіка охопила злість.

— Пустити?

— Чекай. Хочу сам на сам побачити хлопчика, - Вейн направився до ізолятора.

В темному приміщенні, за скляною стіною сидів хлопчик. Ловивши на собі промені світла єдиної лампочки на стелі. Скрутившись на стільці, він щось шепотів на савені, не помітивши, як Вейн пройшов всередину.

— Малий, ти як? - чоловік помітив, як очі хлопчика знову наповнились страхом. - Ось, - суддя дістав з кишені невеликий батончик, простягнувши його дитині. - З‘їж, заспокойся.

Присівши навпочіпки коло дитини, той уважно вдивився у ясні великі очі хлопчика. Вони вже три дні плачуть: червоні, подразливі… «Що ж це він, прийшов його годувати як свиню на м'ясо?» - промайнуло в голові. По тілу Новака пробігли мурашки. Той встав і, підізвавши Стефана, наказав пустити до малого батьків.

Чоловік і жінка у білих балахонах, тримаючись за руки тремтливо вийшли з сусіднього приміщення, жалісно дивлячись на суддю.

— Прошу, пане! Прошу! - заволала жінка, падаючи перед Новаком на коліна. - Дитина! Він ще має жити!

— Панно Аріє! Встаньте, то вам не допоможе! - Вейн міцно схопив жінку за руки та підтягнув вверх.

— Чому вони не дозволяли нам його бачити? Чому?

— Не слухайте нікого, чуєте? - заспокійливо торкнувшись тремтливих рук жінки, Вейн запросив батьків до хлопчика, зачинивши за ними дверцята.

Він зробить все, щоб дитина жила. Новак не гратиме в ігри під чужими правилами. Він загубив вже купу життів, тож тепер настав час врятувати одне, маленьке, але таке важливе для їх майбутнього.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.