04. День четвертий
У середу вранці Алекс сидів із кошеням на руках і намагався допити свою каву. Мурзя тихо сидіти не хотіла, дряпалася і намагалась зайнятися улюбленою котячою справою — досліджуванням території.
— Ну, хоч на стіл її не пускай, — гидливо скривився Тоні.
Алекс намагався втримати кошеня, але це в нього виходило погано. Від кожного «мяв» він розтискав руки, і кішка відразу відновлювала свої спроби вивчити поверхню столу.
— Знаєш, Ті, я тут подумав…
— Ну, треба ж! Оце так прогрес!
— Та ладно тобі, досить знущатися. Так от, не хочу я батькам Мурзю віддавати на той час, поки ми будемо у від'їзді.
— Їсти в гостях теж не варто.
— Думаєш?
— Думаю.
— Ех, у мене мама такі смачні котлети готує. Від одного запаху слина тече. Тебе, напевно, котлетами в дитинстві не годували, ти не розумієш.
Тоні підвівся, взяв стілець і підсів до Алекса:
— Посунься.
— Тут місця зовсім мало.
— Нічого, якось помістимося.
Кошеня нарешті вирвалося з рук Алекса і втекло, причому швидше за все для того, щоб зіпсувати щось, оскільки скинути чашки або хоча б печиво на підлогу не вийшло.
Тоні обійняв Алекса, скуйовдив його волосся.
— Все я розумію, Ал, — сумно сказав він, — у кожного свої «котлети». У мене ось ковзани.
— Це як?
— Ковзани мені якось батьки подарували. Неподалік від будинку став був, він на зиму замерзав. Я там часто катався. Добре мені тоді було. Довго зберігав їх… Тому й їсти не варто. Принаймні поки що.
— Поки це так…
— Угу…
— Але піти доведеться, — зітхнув Алекс, — я фотик забрати хочу свій і лахи ще.
— Ти фотографуєш?
— І малюю… Трохи… А ти?
— Що я? — знітився Тоні.
— Ну, фотографуєш чи ще чимось таким займаєшся?
Тоні почервонів.
— Значить, займаєшся, — зрозумів Алекс. — Кажи, чим саме, — легко штовхнув він його в бік.
— Ось у все-то ви, мисливці, хочете запхати свого довгого носа, — торкнувся Тоні обличчя коханого.
— Ти мене не відволікай. Ніс йому не подобається, — відмахнувся від нього Алекс.
— Подобається… — прошепотів Тоні і поцілував його в кінчик носа.
— Ну, скажи, цікаво ж! — обійняв його Алекс.
— Вірші пишу.
— А почитати даси?
— Після того, як ти покажеш свої малюнки.
— Гаразд, заберу парочку від батьків — покажу.
— Хочу всі… — уткнувся Тоні Алексу в плече.
— Тільки в обмін на всі вірші!
— Здирник…
— Хто б казав.
***
Після сніданку Алекс, встав із-за столу і тяжко зітхнув.
— Треба йти за фотиком.
— Я поки поїсти приготую, — відповів йому Тоні.
— Ті? — голос Алекса затремтів.
— Так? — глянув на нього Тоні.
— Я… Можеш зі мною піти, га? Я… Я не можу сам…
Тоні співчутливо подивився на коханого. Коли вони зібралися, мовчки подав йому наплічник.
Незабаром хлопці були біля будинку Алекса.
Алекс тремтячими руками відкрив своїм ключем двері до квартири батьків.
Владислава вдома не було. Алекс не витримав і зітхнув з полегшенням, помічаючи це. У квартирі знову дуже смачно пахло. Це справді було так… Боляче. Це було боляче. Він спробував зобразити незалежний вигляд.
— Обідатимете? — зазирнула до кімнати сина Ірина.
Вона зиркнула на Тоні, що влаштувався в кутку на ліжку Алекса. Той гортав книгу. Ту саму, яку Алекс закинув у кут всього кілька днів тому в пориві гніву, та так і залишив її там валятися. Бачити хлопця поруч із сином було дуже, дуже незвично. Ні, звичайно, у Алекса були приятелі, які заходили в гості до нього, деякі теж запросто сідали на його ліжко, але так… Знати, що ця людина раптово стала настільки близькою для її сина, було нестерпно.
— Дякую, мамо, — відповів Алекс, — але, напевно, не цього разу.
Він ще раз перевірив, чи все на місці. На щастя, сумку з усім необхідним для фото Алекс тримав в порядку і збирати по кутках хоча б це не довелося. Він взяв домашній одяг, запхав його до рюкзака, згріб у ванній свої речі і покидав їх туди ж. Чомусь подумав, що Тоні неодмінно все б ретельно розклав по пакетах.
Коли за ними зачинилися двері, Ірина не витримала і гірко заплакала.
Увечері вона сказала Владиславу:
— Льоша сьогодні заходив.
— Недовго ж він без мами з татом протримався, — злісно прошипів Владислав.
— Він по речі приходив. Навіть пообідати вони не лишилися.
— Вони?!
— Він з… — вона знітилась, не знаючи, як сказати про Тоні. — З… своїм хлопцем приходив.
— З цим… Як його там?.. — він глянув на папір, залишений Тоні. Листок все ще лежав на кухні, на мікрохвильовій печі, — з Антоном?
— Так.
Владислав зціпив зуби, вийняв телефон і заніс у нього номер Тоні. Ця наволоч у нього своє отримає.
***
Перед сном Тоні знову запропонував посновидіти разом:
— Хочеш, на «наше» місце подивимося?
— Хочу, звісно! — відповів Алекс.
— Тільки прокинься в кабінеті. Щоб кошеня не потурбувати.
— Добре… — сказав, засинаючи, Алекс.
Алекс знайшов коханого і в цій кімнаті, той і там сидів на підвіконні. Не довго думаючи, він обійняв Тоні.
Вони полетіли в парк до місця, на якому освідчилися один одному в коханні тиждень тому.
«О, і тут лавочка!» — зрадів Алекс.
«Так… Ал, дивись!»
«Куди?»
«Там, де струмок витікає, бачиш?»
«Ой… Там дивне щось…»
«Давай підлетимо, подивимося… Тільки обережно!»
Біля початку маленького струмка простір ніби викривлявся. Коли вони підлетіли зовсім близько, Алекс потягнувся почуттями до місця.
Навколишня обстановка раптово змінилася. Вони усвідомили себе на вулиці зовсім в іншій частині міста.
«Я ж казав, обережно! А ти куди поліз?! — розсердився Тоні.
«Я випадково», — зніяковів Алекс.
«Скажи дякую, що це лише перехід в інше місце виявився, — сказав Тоні. — Більше так не роби!»
«Не буду», — винувато відповів Алекс.
Поки Тоні сварив необережного та недосвідченого учня магії, вони приземлилися. Алекс випустив Тоні з обіймів і стояв, вислуховуючи чергову нотацію. Раптом перед ними зʼявились дві істоти: дівчинка та кішка. Тоні перший помітив, що вони вже не одні стоять посеред пустої вулиці.
— Хто ви? — спитав Тоні.
— Ми посланці. Ми маємо для вас дещо.
Дівчинка простягла руку. У ній Алекс помітив блакитний, виблискуючий мерехтливим сяйвом, згусток енергії.
— Це щоб краще бачити, — прошелестіла кішка.
Тоні уважно глянув на них. Небезпеки істоти начебто не становили. Він обережно взяв подарунок.
— Дякую, — ввічливо вклонився він.
— Будь ласка. Це для тебе, — тихо відповіла дівчинка і зникла.
Слідом за нею зникла й кішка.
Здивуванню Алекса не було меж, коли Тоні стиснув пальці і енергія ніби розсмокталася в його руці.
«Прокидаємося», — сказав Тоні.
— Що це було? — після пробудження схвильовано спитав Алекс.
— Вони так рідко роблять… — сказав Тоні — Це — дар Сили, Ал.
— Чому тобі?
— Не знаю. І це мені не подобається. Як би це нам ще не вийшло боком. Ідемо в душ.
Алекс не міг заснути після сексу. Тоні, скрутившись і відвернувшись від нього, давно спав, а він згадував усе, що сталося за останній тиждень. Його життя несподівано та дуже різко змінилося. Інший дім, нові справи та обов’язки. Батьки… Згадуючи свій похід за фотоапаратом і за речами до них, він зіщулився і мало не заревів. На щастя, його сором ніхто не міг зараз побачити. Він дуже намагався не показувати свої переживання. Тоні і так щосили допомагав йому звикнути жити самостійно. Хоч із роботою питання вирішилось. Нехай платитимуть йому небагато, але грошей у батьків він більше не візьме. І коханого об'їдати не буде. Тоні був готовий поділитись усім, що мав. Просто сказати «на» і дати поїсти, поділитися чистим одягом, придбати все необхідне в магазині — це була буденна його поведінка. Дивиться своїми глибокими очима і віддає… Коли Алекс тихо сказав, що йому зараз нічим заплатити, у відповідь отримав спокійне: «Потім віддаси, як зможеш. У мене поки що вистачає і для нас обох».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!