12. На роботі
Коли Тоні та Алекс прийшли на роботу, там все ще було безлюдно — багато хто, як і раніше, був у відпустках. Вони зайшли до кабінету до Аліси. Вона дивилася у вікно, але побачивши хлопців, дещо пожвавішала.
— Ну, приймайте своє завдання, — усміхнулася вона.
Серед кімнати з’явився крокодил.
— Він тепер у вас буде жити, — сказала Аліса.
Тоні з жахом подивився на волохату потвору, що радісно стукала хвостом по підлозі.
«Це ж не будинок, а якийсь справжній зоопарк тепер буде», — приречено подумав він.
— Який кумедний, — захоплено прошепотів Алекс.
— Тільки ви той… Поспілкуйтеся з ним найближчим часом, поки він сам вам не наснився. Це Тедді просив передати. Я була взагалі проти, але він же такий жалісливий у мене, — з теплотою в голосі сказала Аліса.
«Ну ось, тепер ще й не поспиш спокійно», — зітхнув подумки Тоні.
День вони провели в упорядкуванні паперів, що ще залишалися. Алекс весь час відволікався на крокодила. Той ходив за ним хвостиком і чекав, коли ним перестануть захоплюватися і нарешті нагодують.
***
Перед сном Тоні поділився з Алексом своїми поганими передчуттями. Наскільки він знав Алісу, капостей від неї слід було чекати на кожному кроці.
— Тож будь готовий до всього, — сказав він.
Вони прокинулися в сновидінні у своєму, тепер уже спільному, кабінеті. Тоні взяв Алекса за руку.
— Ти готовий? — спитав Тоні.
— Так, — відповів Алекс.
Він все ще ніяк не міг повірити, що від такого симпатичного звірятка може виходити якась небезпека.
— Крокодил, покажися нам, — покликав Тоні.
Сіель з’явився посеред кімнати. Вигляд у нього був чомусь зовсім не такий привітний, як був удень. Він почорнів і почав швидко збільшуватись у розмірах. Увага сіель була спрямована на Алекса, оскільки той провів з ним весь день. Алекс закляк від жаху.
«Не піддавайся страху», — пролунав голос Тоні у його свідомості.
Тоні обійняв Алекса так міцно, наскільки зміг, притулився всім тілом і передавав йому свої відстороненість і спокій.
Страх трохи відпустив Алекса. Він дивився на чудовисько, а те зло сміялося і клацало пащею.
— Якщо трави не даси, я твою душу зжеру, — сказало чудовисько.
— Навіщо тобі моя душа? — спитав його Алекс.
— У мене своєї нема, — відповів крокодил.
— Як це нема? — здивувався Алекс, — є в тебе душа. Ти ж сміятися вмієш? А якщо вмієш, значить і душа є.
Звір здивовано захлопнув пащу.
— Хочеш, я тебе погладжу? — запропонував йому Алекс.
— Не знаю. Я не пам’ятаю, щоб мене раніше гладили, — задумливо простяг крокодил. — Ну спробуй…
— Тільки ти такий великий, я не дістану до тебе. Ти можеш зменшитися?
— Я все можу, — з гордістю сказав сіель, — я ж ідеальний!
Алекс підставив йому відкриті долоні.
— Тоді зменшись так, щоб на руці в мене поміститися.
Крокодил зменшився до розміру кошеняти і легко стрибнув Алексові в руку.
— У тебе шерсть м’яка і кігтики дряпаються, — погладив його Алекс. — Ну, як, сподобалося?
— Так, — прогарчало чудовисько.
— А тепер чого ти хочеш? — тихо спитав його Алекс.
Крокодил мовчав.
— Якщо соромишся, скажи мені подумки. І ніхто не почує, — сказав йому Алекс.
Якийсь час він стояв мовчки, прислухаючись до чогось. Потім склав долоні разом і дмухнув у них. Він тримав руки зведеними досить довго, доки не відчув, що нарешті може розкрити їх. Коли він це зробив, то побачив у своїх руках пташку, схожу на шпака. Темні пір'їнки світилися усіма кольорами веселки, а хвостик виразно відливав фіолетовим.
— Я ж казав, що ти кумедне звірятко, — прошепотів Алекс, — а Тоні мені не вірив.
Сіель невпевнено махнув крилами.
— Лети, — сказав Алекс, — ти вільний. А захочеш, прилітай ще, побавимось. Або перетворю тебе ще якось. Я тепер це вмію, — похвалився він.
Пташка впевненіше змахнула крилами і вилетіла у вікно.
«Прокидаємося», — почув Алекс шелест голосу коханого у своїй свідомості.
***
Втомлений Алекс уже майже засинав, коли крізь дрімоту почув сміх Тоні:
— Добре, що ти йому шию не звернув ненароком зі страху та через недосвідченість.
— Я живність люблю, — пробурмотів Алекс.
— Кожен має свій цвинтар, — зітхнув Тоні.
— І ти?
— І я.
— А розкажи?
— Зараз не розкажу. Не хочу теревенити також багато. Сновидіння складне було. Спи.
Тоні поцілував Алекса, що пригорнувся до нього, у тімʼя. Той, відчуваючи це, промимрив уже зовсім щось незрозуміле і притиснувся ще сильніше, згорнувся в Тоні на грудях.
— Радість моя… — зовсім тихо прошепотів Тоні, думаючи, що Алекс його вже не чує.
— Твоя… — відповів той і нарешті відключився.
***
Наступного дня Тоні сидів на роботі і копирсався в паперах. Алекс взяв фотоапарат і кудись злиняв, користуючись тим, що Тоні тепер йому не начальник, Аліса невідомо де, а отже, можна в цей час піти пошукати щось цікаве і познімати.
Коли Тедді зазирнув у лаборантську і побачив усе так само, як і раніше, учня, який сидів наодинці в кабінеті, він вирішив поцікавитися:
— О, а де ж крокодил?
— Літає десь, — розсіяно пробурмотів Тоні, не відриваючись від роботи.
— Як… Літає? — здивувався Тедді, — крокодили не літають.
— А наш літає, — так само розсіяно і трохи роздратовано заперечив Тоні.
Він дуже не любив, коли його відривали від його «дуже важливої» справи та думання чергових думок.
— І взагалі, він більше не крокодил, — Тоні нарешті підняв голову і подивився на Тедді.
— А хто ж він тепер?
— Пташка. А що Алекс ще придумає — гадки не маю, — з ніжністю в голосі відповів Тоні і знову закопався у свої папери.
Тедді всміхнувся і вийшов із кімнати.
***
Тоні підвівся з-за столу і підійшов до вікна. Він любив розглядати місто з висоти восьмого поверху, хмари, слухати гуркіт машин.
Кактус давно слід було полити, і здається, рослина збиралася зацвісти.
Від роздумів його відірвало гримання дверей.
«Все ходять і ходять, ніяк не вгамуються», — роздратовано подумав він і озирнувся.
Повернувся Алекс. Він гепнувся, як завжди, на стільця, поставив ноги на стіл і втупився у фотик, розглядаючи, що ж він назнімав. Коли йому це набридло, встав і підійшов до Тоні, який, як і раніше, задумливо споглядав пейзаж за вікном:
— Пропоную втекти.
— Але ж робочий час, — пробурмотів Тоні, насолоджуючись близькістю коханого і ніяковіючи від того, що зараз хтось може увійти.
— Та ладно, роботи нема, всі ще у відпустках…
— А що я скажу?
— Ой, ну збрешеш щось…
— Я погано вмію брехати…
— То вчись!
— Гаразд, кактус полью і підемо.
— Ти, мабуть, ще й розмовляєш з ним, — пирхнув Алекс.
— Розмовляю, — остаточно зніяковів Тоні.
— Давай, поливай свого приятеля швидше і йдемо… Я скучив за тобою…
— Я теж… І взагалі… Я тут подумав… Заберу кактус додому. Сподіваюся, він не проти.
Кактус не заперечував. Та й як би він міг заперечити, як ріс у горщику?
— Думаєш, кактус та кошеня сумісні?
— Не знаю. От і перевірю.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!