Зміст
  • Вступ. Про магію і магів
  • Історія перша. «Лице і серце». Частина I. Перша справа. 01. Артефакт
  • 02. Дещо більше
  • 03. Не забути спостерігати за ними
  • 04. Ти просив розбудити тебе
  • 05. Пригоди нас вже зачекались
  • 06. Робота є робота
  • 07. Ненавиджу
  • 08. Піддослідний крілик
  • 09. Взагалі-то, мені сподобалось
  • 10. Але хоч спробую
  • 11. Йдемо
  • Частина II. Лице і серце. 01. Я тобі це пригадаю
  • 02. Геть офісне рабство
  • 03. Одне іншому не заважає
  • 04. Я зараз прокинусь і все буде як раніше
  • 05. Здобич
  • 06. Я ідеальний
  • 07. Серце моє
  • 08. Хочеш, з тобою піду?
  • 09. Йдемо додому
  • Історія друга. «Доля і свобода». Частина I. Відпустка. 01. День перший
  • 02. День другий
  • 03. День третій
  • 04. День четвертий
  • 05. День пʼятий
  • 06. День шостий
  • 07. День сьомий
  • 08. День дванадцятий
  • 09. День тринадцятий
  • 10. День чотирнадцятий
  • 11. День останній
  • 12. На роботі
  • 13. Вдома
  • Частина II. Хроніки повсякденності. 01. Ми підемо іншим шляхом
  • 02. Я спалився
  • 03. Куди я попала
  • 04. Світ пристосовується
  • 05. Через кілька років стане легше
  • 06. Кава з полтергейстом
  • 07. Гніздо
  • 08. Тепер у тебе є я
  • 09. Останні місяці навчання
  • Частина III. Ніч і вітер. 01. Ти не місцевий
  • 02. Ласкаво просимо до нашої контори
  • 03. Я згодна
  • 04. У всіх свої слабкості
  • 05. Хороша дівчинка
  • 06. Одне іншому не заважає
  • 07. Я — Тедді
  • 08. Дієслово у реченні завжди на другому місці
  • 09. Еммі
  • 10. Я вже вмію літати
  • Частина IV. Магія. 01. Тепер ти маєш краще бачити
  • 02. Непогана ідея
  • 03. Так тому й бути
  • 04. Твій навіки
  • 05. Формальності
  • 06. Хочу дивитись тобі у вічі
  • 07. Ну й нехай «застукає»
  • 08. Ти дуже змінився
  • 09. Хочу, щоб усі були щасливі
  • 10. Ми вдома
  • Частина V. Чорне і червоне. 01. Невже і я теж такий?
  • 02. Краще б я ненавидів тебе
  • 03. Поцілунок — це не зрада
  • 04. Тут нічого не змінилося
  • Частина VI. Ich will (Одного разу в Хайдельбергу). 01. Тут немає риби
  • 02. Йдемо до мене
  • 03. Візьми мене
  • 04. Люблю
  • 05. Ich will
  • 06. Я не хочу, щоб ти помер
  • 07. Особисте
  • 08. Родич
  • 09. Я так більше не буду
  • 10. На мосту
  • 11. Сни
  • 12. Новий рік
  • 13. Сімʼя
  • 14. Я хороший
  • 15. Хочеш вчитися?
  • Частина VII. Пернатий змій. 01. План А
  • 02. Щастя моє
  • 03. Краще б ти погано вчився
  • 04. Його не можна залишати самого
  • 05. Я назву тебе Кетцалем
  • 06. Я мушу встигнути
  • 07. Час покаже
  • Частина VIII. Хлопці не плачуть. 01. Лови його
  • 02. Я живий
  • 03. Великий птах
  • 04. І жили вони довго й щасливо
  • 05. Нехай вони когось врятують
  • 06. Хлопці не плачуть
  • 07. А більше ти нічого не вигадав?
  • 08. Природний порядок речей
  • 09. На нас чекає робота
  • Частина IX. Доля і свобода. 01. Одного разу у далекій-далекій галактиці
  • 02. Збоченець
  • 03. Шуліка
  • 04. Камінг-аут
  • 05. Доля бере своє
  • 06. Сволота
  • 07. Нік
  • 08. Ти мене чуєш?
  • 09. У всіх свої недоліки
  • Частина X. Дива. 01. Вік не має значення
  • 02. Не можеш забути його?
  • 03. Дива
  • 04. Кому це там не спиться
  • 05. Я думав, це просто жарт
  • 06. Скалка
  • 07. Ти приймеш мене?
  • 08. Все просто
  • 09. Примітка
  • Історія третя. «Внутрішнє світло». Частина I. Дивне небо. 01. Адріан
  • 02. Я бачив дивне небо
  • 03. І на твоє життя див вистачить
  • 04. Гармонія
  • 05. І все заради мене?
  • 06. В тебе є вибір
  • 07. Ми ж не самі живемо тепер
  • 08. Свобода сприйняття
  • 09. Відновлення угоди
  • 10. Родина
  • 11. Мир
  • 12. Я прийму тебе будь-яким
  • 13. Життя мага — це виклик
  • 14. Пан управитель
  • 15. Маленький принц
  • 16. Киця
  • 17. Я хороший
  • 18. Ціна магії
  • 19. Мій Ед
  • Частина II. Феї та маги. 01. Фея Розабельверде
  • 02. Зараховується тільки бездоганність
  • 03. Птахи і кішки
  • 04. Влад і Нік
  • 05. Аліса
  • 06. Зоряний хлопчик
  • 07. Шлях свободи
  • 08. Так ростуть маги
  • 09. Мій дім там, де ти
  • Частина III. Мандри. 01. Самотність мага
  • 02. Звʼязки
  • 03. Божевільні
  • 04. Старайся
  • Частина IV. Час магії. 01. Йоганн
  • 02. Хочу
  • 03. Жарт мага
  • 04. Ти навчишся
  • 05. Вовки
  • 06. Дім, який побудує
  • 07. Ульріх
  • 08. Коло
  • 09. Гільдія «Фенікси»
  • 10. Час магії
  • 11. Інструкції
  • Історія четверта. «Гра магів». Частина I. Дракон и фенікс. 01. Будні магів
  • 02. Привид
  • 03. Ідеї витають у повітрі
  • 02. Краще б я ненавидів тебе

    Вранці Алекс і Тоні встали раніше, швидко привели себе в порядок і пішли на кухню, щоб спокійно попити каву до того, як почнеться наступний важкий день.

    Тоні стояв біля плити і стежив за кавою. Алекс обіймав його ззаду, гладив по грудях та животі, цілуючи в шию. Тоні млів від задоволення і притискався до коханого. Незважаючи на те, що спали дуже мало, вони відчували нарешті, що наситилися близькістю.

    Ірина увійшла на кухню і якийсь час стояла біля входу, дивлячись на них. Але Тоні та Алекс не помічали її, насолоджуючись один одним. Їхні пестощі навіть не були сексуальними, і від цього чомусь виглядали ще інтимніше, ніби вони пестили не тільки тіло, а й душу одне одного.

    Вона згадала і свою ніч, теплу та сповнену любов’ю багато в чому завдяки гостинним господарям, які попри не саме, як вона тепер розуміла, хороше ставлення до них, зробили все що змогли, і навіть більше. Можливо, навіть самі до кінця не усвідомлюючи всього.

    Владислав ще спав, і вона вирішила його не будити. Тихенько встала і прийшла на кухню, сподіваючись на те, що господарі ще сплять після бурхливої ​​ночі і вона зможе поблукати їхньою кухнею, перехопити щось смачненьке і випити кави. Виявилось, що її бажання збіглися з бажаннями господарів будинку і що чоловіки, незважаючи на майже безсонну ніч, уже на ногах.

    — Дякую, — сказала Ірина.

    Тоні та Алекс здригнулися. Вони явно не очікували нікого побачити в таку ранню годину.

    Алекс, так і не випустивши з обіймів коханого, подивився на матір і помітив, що щось у ній змінилося. Зараз він бачив перед собою жінку. Свіжу, не втомлену і сексуальну, незважаючи на вік. Хоча який вік тепер у сорок сім. Він аж моргнув, думаючи, що йому здалося. Як і слово, яке вона сказала.

    — Доброго ранку, мамо, — розгублено сказав він. — Будь ласка.

    — Доброго ранку, — привітався з нею і Тоні і теж ввічливо відповів: — Будь ласка. Каву будете? — продовжив він.

    Кава була майже готова. Коли вона закипіла у джезві, Тоні перелив каву в чашку.

    — Буду, — відповіла Ірина.

    Алекс відірвався від чоловіка і пішов до холодильника. Тоні поставив чашку з кавою на стіл. Алекс дістав з холодильника вчорашнє солодке і поставив тарілочку з тістечками біля чашки. Відсунув стілець і запросив матір сісти.

    Ірина досі не могла звикнути до такого звернення, явно запозиченого Алексом у чоловіка. Тоні майже завжди був підкреслено ввічливий і примудрявся дотримуватися купи правил етикету, попри те, що йому говорили і як він почував себе при цьому. Ось і зараз він так само ввічливо сказав їй, коли вона присіла на запропонований стілець.

    — Вибачте, якщо ми заважали вам сьогодні спати.

    — Я давно вже так добре не відпочивала, як сьогоднішньої ночі, — щиро відповіла вона, посміхаючись.

    Тут Тоні та Алекс випали в осад. Вони перезирнулися, нічого не розуміючи. Щоб якось усунути незручність, Алекс взявся зробити їм усім омлет, який за п’ять років все ж навчився непогано готувати, а Тоні продовжив варити каву. Ірині дісталася перша і поки що єдина зварена ним порція.

    — У вас чудове ліжко та чудова постіль у спальні для гостей, — знову сказала вона. — І ванна шикарна.

    Тоні з Алексом ще раз переглянулись. Все це виглядало дуже дивно… І тут Алекса осяяло. Він, правда, спочатку витріщився на матір, як на привида, але потім посміхнувся. Тепер усе сходилося. Хто б міг подумати, виявляється… Тоні дивився на нього так само не розуміючи, що відбувається. Кава погрожувала збігти.

    — Дякую, мамо, — відповів він. — Ми старалися, щоб у нас було добре.

    Алекс витримав паузу і, відверто посміхаючись, сказав:

    — Я так зрозумів, ми й вас надихнули.

    Побачив, що Ірина спалахнула. Показав Тоні очима на це. Тоні теж витріщився спочатку на Алекса, а потім на неї. Тихо гикнув і повернувся до варіння кави, ховаючи усмішку.

    — Дуже радий, якщо це так, — ніби йшлося про щось абсолютно повсякденне, продовжив Алекс. — Якщо вам щось потрібне, кажіть. Сьогодні субота, магазини працюють.

    Ірина дуже зніяковіла, але Алекс дивився на неї, тепло посміхаючись:

    — У тебе є дві години часу подумати, що вам потрібно, поки все зачинене.

    Тоні тим часом поставив чашки з кавою для Алекса та себе на стіл. Владиславу він вирішив, що зварить пізніше, коли той прийде. Холодну каву він називав сечею, сам відмовлявся пити і гостям ніколи не запропонував би.

    Алекс приготував омлет, розклав по тарілках, включно з порцією для батька, яку накрив кришкою, щоб їжа не так швидко вистигла. Розставив це все на столі і сів поруч із Тоні. Присунув свій стілець до його стільця і ​​пригорнувся до коханого, поклавши йому голову на плече. Тоні обійняв його. Вони так і сиділи, не в змозі навіть почати їсти. Говорили з Іриною про якісь дрібниці.

    Ірина неабияк зголодніла і одразу взялася за їжу. Алекс, дивлячись на це, знову посміхався. Їй було ніяково, але подітися було нікуди, їсти хотілося жахливо.

    Алекс дивився на матір і зрозумів, чим займеться сьогодні.

    — Мамо, я знаю, куди ми з тобою поїдемо після сніданку! — сказав він, вирішивши взяти ініціативу в свої руки.

    Ірина незрозуміло подивилася на нього.

    — Потім побачиш усе, — посміхнувся він. — І навіть не думай зі мною сперечатися!

    Досвід тягання найдорожчого родича по магазинах та перукарнях у нього вже накопичився чималий. Він подумав, що можна запросити і Алісу, щоб матері було спокійніше і приємніше в жіночій компанії. І Аліса напевно скучила за подібними розвагами. Тедді таке не любив, віддаючи перевагу своїй лабораторії з химерами. Тоні дуже намагався підтримувати Алекса в його починаннях, але всі його добрі наміри випаровувалися, коли він потрапляв до якоїсь великої книгарні, в якій міг зависати годинами. Ось там Алексові хотілося завити. Добре, що в їхньому будинку було достатньо місця і для бібліотеки коханого, і для його студії.

    Коли до кухні підійшов Владислав, Алекс уже доїв свій сніданок і пив каву, ніжачись в обіймах Тоні. Він говорив з матір’ю, як і раніше, про якісь дрібниці, заговорюючи їй зуби і розважаючи. Ірина помітила, що очі сина зайнялися якоюсь ідеєю, але поки що він навідріз відмовлявся про неї говорити.

    Тоні обіймав чоловіка, млів від запаху волосся Алекса та аромату свіжозвареної кави, чомусь мрійливо посміхався і дивився в нікуди.

    ***

    Такими щасливими Владислав їх не бачив уже дуже давно. Від цього йому мимоволі перехопило подих і стислося серце. Він стояв у коридорі, бачачи, що вони його поки що не помічають, і дивився на своїх рідних. Промені ранкового сонця зігрівали кухню. День обіцяв бути теплим та сонячним. Його погляд мимоволі затримався на Тоні. На цьому чортовому Тоні, який обіймав його сина і мрійливо розглядав щось видиме тільки йому самому. Цьому чортовому… Гарному… Чоловікові… Якого вибрав його син. Якого цієї ночі, напевно, грав до напівсмерті, коли він їх підслухав, судячи зі звуків, що долинали з їхньої спальні. Як Алекс це робив, він уже спостерігав, і побачене закарбувалося у нього в пам’яті дуже міцно. І зараз, після того, що він усвідомив уночі, Владислав не зміг не визнати, що це було… Це шалено збуджувало. Не тільки за мізки, інтелігентність і добре підвішений язик Алекс вибрав цього красунчика собі у партнери. Він дивився на майже роздягненого молодого чоловіка, оскільки було літо, і Тоні з Алексом одягалися дуже легко, і розумів, що так не можна. Так не можна дивитись на вибір свого сина. Але він дивився. Вперше за п’ять років, які він його уже знав, дивився.

    «Ну як же так… Я ж одружений… Я ж дружині не зраджував жодного разу… У нас з нею була сьогодні така ніч… Завдяки тобі, сволота ти кароока… Ну хоч би хтось інший…»

    Раптом саме Тоні помітив його присутність. І погляд, який зупинився на ньому. Тоні здивовано глянув на Владислава. На Алекса, увага якого була зосереджена на матері, та на Ірину, яка була дуже вдячна за підтримку і теж зосередила свою увагу на синові.

    — Доброго ранку, — сказав Тоні.

    Він дуже здивувався зміні, що сталася з Владиславом. Той стояв, тихо спостерігаючи за ними. І на його обличчі більше не було помітно такого відторгнення всього, що відбувалося. Ну гаразд, те, що в хлопа сьогодні була нарешті нормальна ніч із дружиною, це він міг зрозуміти. Але він тут до чого? Чому він так дивиться на нього? Ну, хоч не кидається і гидоти не каже, вже добре. Але дуже дивно.

    Алекс і Ірина, як і раніше захоплені розмовою, тільки миттю глянули на Владислава, який нарешті увійшов на кухню.

    — Каву будете? — Тоні підвівся і пішов до плити, щоб припинити це незрозуміле раптове споглядання своєї персони.

    — Буду, — відповів Владислав, не в змозі відірвати погляд від нього.

    — З вами все гаразд? — знову ввічливо поцікавився Тоні.

    — Дякую, все добре.

    Владислав молився, щоби ні син, ні дружина нічого не помітили. Щастя, що вони були зайняті розмовою і, як він дуже сподівався, не звернули на нього уваги. А ось Тоні, до вроди якого явно доклав свої знання та вміння Алекс, Тоні, що повернувся до нього зараз задом, щоб зварити каву, помітив. Гарним, чорт забирай, задом.

    «Краще б я ненавидів тебе…» — втомлено подумав Владислав.

    Він сподівався, що це затьмарення в нього пройде, але раптово зрозумів, що іноді, коли займатиметься сексом з дружиною, перед його думкою буде з’являтися він — коханий його сина. І йому здаватиметься, що він грає цього чортового красеня в його, напевно, розтраханий до неймовірності, бісів… Гарний… Зад.

    Коли Тоні зайняв свої руки і увагу приготуванням кави, його раптово відвідала здогадка. Він трохи джезву на підлогу не впустив. «Не може бути… Не може такого бути… Ти ж мені стільки гидоти наговорив, ти ж мене лютою ненавистю ненавидів, я ж бачив це… Ти ж одружений…»

    Він мимоволі озирнувся. Владислав уже сів за стіл і, теж явно голодний, з цікавістю принюхувався до вмісту тарілки, відкривши кришку.

    «Точно, як Алекс, — зауважив Тоні. — Невже він і в цьому схожий на сина?..»

    — Ваша кава, — вголос ввічливо сказав він.

    Владислав підвів голову і подивився на Тоні:

    — Дякую.

    Він тонув у темних очах. Проковтнув, що теж не залишилося непоміченим Тоні.

    «Точно, як Алекс», — Тоні згадав, як Алекс витріщався на нього колись у горах.

    Страх того, що щось помітять його син чи дружина, спонукав Владислава опустити погляд. І натрапити на руку Тоні, який ставив перед ним чашку на стіл за всіма правилами етикету.

    «Які ж у тебе гарні руки», — промайнуло в його голові. Він провів поглядом Тоні, який повернувся на своє місце поряд з Алексом, болісно усвідомлюючи, що в ньому знайшов Алекс, у всіх подробицях. Ці руки будь-кого з розуму здатні звести. Не кажучи вже про все інше.

    Тоні знову обійняв Алекса однією рукою. Глянув на Владислава, Той сидів навпроти і крадькома, щоб не дай Боже, не помітив ніхто, не зводив очей з його руки, що лежала на столі. Це було не так небезпечно, як дивитися в очі, і не так помітно. На безіменному пальці в Тоні так само поблискувала обручка, подарована Алексом коханому п’ять років тому. І рука з обручкою була вродливою до нестями.

    «Не пощастило тобі, бідолаха. У сорок сім років таке про себе дізнатися, — гірко посміхнувся подумки Тоні. — Зате оженився… І пощастило мені!»

    ***

    Після сніданку Алекс помчав залагоджувати справи. Залишилося ще вирішити, як розважати батька. Він розумів, що ні Тоні, ні його батько не здатні витримати кілька годин там, куди він зібрався відвезти матір, але залишати їх удвох наодинці побоювався. Втім, робити не було чого. Інший момент, коли батьки зможуть отримати ще трохи романтики, теж невідомо коли станеться наступним разом.

    Він затяг Тоні в їхню спальню і коротко ознайомив зі своїми планами. Тоні посміхнувся. І коли Алекс розгублено на нього подивився, розуміючи, що дійшло до «каменю спотикання», тобто до того, чим зайняти його батька, Тоні сказав:

    — Я що-небудь спробую придумати. Може, твій батько нарешті вже змінив гнів на хоча б відносну милість. Наче він за сніданком уже був не такий злющий, як раніше.

    Тоні не спало нічого іншого на думку, окрім як повезти Владислава оглядати пам’ятки архітектури, їх було довкола більше ніж достатньо. Зібравшись з духом, намагаючись не думати про те, що він помітив вранці, і вмовляючи себе, що йому здалося, він підійшов до Владислава і запропонував провести йому невелику екскурсію околицями, поки Алекс виконуватиме свої задуми.

    Владислав, часом так само дивно поглядаючи на Тоні, не став заперечувати. Зрештою, це було все одно цікавіше, ніж провести день у домі.

    — Я сподіваюся, вам теж сподобається результат старань Алекса, Владиславе Сергійовичу, — чемно звернувся він до Владислава, запрошуючи того сісти на пасажирське сидіння у своїй машині.

    Владислав, побачивши машину Тоні, невеликий хетчбек, все ж таки не зміг утриматися від коментаря:

    — Які у вас різні машини.

    — Так, — посміхнувся Тоні. — Алекс мою обзиває непристойним словом, але мені вона подобається. За швидкістю я не женусь, їжджу недалеко і повітря не забруднюю на відміну від його чорного чудовиська. Але для його роботи важливо їздити саме такою. І його характеру вона відповідає. Та і я не проти околицями помилуватися, коли він за кермом.

    Владислав вразився тому, як Тоні тепло говорив навіть про відмінності смаків з Алексом.

    Припаркувавши машину на одній зі стоянок, вони пішли оглядати старовинне містечко, розташоване неподалік від того місця, де вони жили. Тоні любив історію і з задоволенням прочитав усе, що тільки міг знайти, про місце, в яке вони переселилися. Багато чого й уві сні вже побачив і тепер усю цю інформацію видавав Владиславу. На щастя, той виявився вдячним слухачем, а Тоні був дуже радий тому, що слухають його роздуми.

    — Ти ходячий довідник чи бібліотека, — посміхнувся Владислав, коли на чергове його запитання Тоні видав у відповідь тираду хвилин на десять, не менше.

    — Ага, люблю, як це Тедді називає, «закопатися в чергову гору макулатури», — теж усміхнувся Тоні.

    Владислав дивився на нього, на цю теплу усмішку на обличчі часом дуже розсіяного, але розумного, молодого мужчину, і відчував, що все більше розуміє Алекса. Він сподівався, що нічим не показує свого ставлення, що змінилося, до обранця його сина. Втім, Тоні, захоплений розповідями, розслабився і, здається, насторожено й здивовано, як зранку, на нього більше не дивився.

    Вони пообідали в маленькому ресторанчику, яких було багато в туристичній частині міста, побродили ще по вузеньких вуличках.

    — Здається, я охрип, — зніяковів Тоні, коли відчув, що ще трохи, і говорити вже не зможе.

    Так багато він все ж таки розмовляв рідко.

    — Дякую за цікаві оповіді, — сказав Владислав.

    — Будь ласка. Я радий, що зміг вас зацікавити.

    Тоні трохи помовчав і тихо додав:

    — І що ви вже більше таким вовком на мене не дивитеся.

    — Не дивлюся, — погодився з ним Владислав.

    «Якби я не був одруженим, якби ти не був партнером мого сина, я б тебе зараз затягнув у якийсь готель і виграв. І начхати, що мені сорок сім, начхати, що я говорив раніше, — мріяв він. — Сподіваюся, ти цього все ж таки не помічаєш за своєю розсіяністю».

    Те, що він сам у цьому випадку міг би цілком виявитися тим, кого виграють, як це сталося з Алексом, на думку йому чомусь не спадало.

    Подзвонив Алекс і повідомив, що придумав провести вечір у ресторані. Назвав адресу та час і поклав трубку. Тоні ще раз подивився на телефон, зауважив час і повідомив Владиславу, що вони виїдуть приблизно через двадцять хвилин. Куди вони поїдуть, Тоні не повідомив. А Владислав, занурений у свої переживання, не уточнював. Йому було байдуже. Він вперше за довгий час зміг розслабитися, відчути себе щасливим туристом, що насолоджується пригодами. І навіть його несподіваний спалах потягу до Тоні цілком у це вписувався. День, проведений у товаристві гарного хлопця — коли Тоні захоплювався і посміхався, він, як і раніше, виглядав зовсім молодим — смачна їжа, гарна погода, цікава розповідь… Усього цього раптово було так багато. А життя, що залишилося, — так мало.

    Вони присіли на лавку в невеликому парку, щоб почекати та приїхати вчасно. Тоні час від часу косився на Владислава. Те, що той раніше постійно сердився і критикував усе, що тільки міг помітити, а зараз нарешті поводився як нормальна людина, було все-таки підозріло.

    Приїхавши до ресторану, Владислав обімлів. Такою гарною він свою дружину не бачив багато років. Алекс уже сидів з матір’ю за столиком, про щось із нею тихо розмовляючи. Ірина була щаслива.

    Тоні аж рота роззявив.

    — Ірино Олексіївно, ви чудово виглядаєте, — сказав він.

    — Дякую, — посміхнулася вона.

    Владислав, на якийсь час забувши про своє нове таємне захоплення, дивився на дружину і не міг знайти слів. Нарешті спромігся теж сказати, що вона гарно виглядає.

    Вечір пройшов тихо та мирно.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.