Розділ 11

Рейт збирав речі поспіхом. Раніше поривання ниток з минулим зайняло б у нього куди більше часу. Та зараз кожна мить була на вагу золота. Сховок у стіні поповнив запаси монет. Їх Рейт беріг для критичного випадку. Має вистачити для життя на перших порах. Алери у Королівстві цінувалися на рівні з золотими. Речей у нього було небагато. Звичка накопичувати майно так і не виробилася після численних переселень. Нарешті він застебнув переповненого рюкзака і закинув собі на плечі. Аврора чекала, розглядаючи себе в дзеркалі. Дорогою Рейт забіг до знайомого кравця і взяв для подруги новий одяг. Солітський стиль міг привернути зайву увагу на кордоні. Дощ тим часом припинився, та небо не поспішало світлішати. Тільки холодний вітер смикав гілки дерев.

— Ходімо, транспортник не чекатиме,— Рейт смикнув дівчину за рукав.

— Ми вирушимо разом?

— Я тобі настільки набрид? Все одно час мені покинути це болото,— усміхнувся хлопець.

Місце відправки було майже безлюдним. Баржі швартувалися біля витоків, намагаючись не сісти на мілину. Робітники перевантажували товари на платформи крокуючих машин. Гобліни змащували механізми і тягали тачки з вугіллям. Низькі чотириногі конструкції на парових двигунах чекали свого часу. Їх широкі ступні були чи не найкращим засобом пересування по непридатних для всюдиходів шляхах. Гоблінам подобалися ці витвори, подібні до тварин, так що про зміну конструкції на більш практичну ніхто не зважав. Рейт підійшов до найближчого водія.

— До Королівства з вами можна?

— Чому ні. Залазьте,— кивнув молодий гоблін у товстому комбінезоні.

Він спритно вибрався з кабіни і скинув донизу мотузяну драбину. Обоє піднялися нагору.

— Папери якісь маєте?— поцікавився водій,— Просто так не пустять.

— Без проблем,— відгукнувся Рейт.

Він схопив край тканини і накрив глибоку порожнечу транспортника. Увесь простір займали дошки з рідкісних дерев. Міцно прив’язані до кілець на стінах мотузками, вони зовсім не загрожували мандрівникам. Ніхто і не думав про безпеку, лише захід щоб не посіяти половину вантажу, коли машина раптом спіткнеться. Свіжа деревина приємно пахла. Двигуни під товщею металу загули. Транспорт хитнувся і зробив перші обережні кроки. З вигнутих металевих труб здійнялися тонкі струмені диму. Монотонне клацання механізмів подарувало надію, нарешті дістатися мети. Парові котли у глибинах сталевого гіганта закипали. Робітники докинули більше вугілля. Тепер агрегат охоче ділився теплом з вантажним бункером. Полотнище не пропускало крапель дощу. Аврора зненацька мовила:

— Цікаво, яке воно?

— Не знаю. Брудноводи кажуть, там геть немає машин. Жодних, «синьки» чи парових.

— Чудово. У містах стільки кіптяви й диму, що нічим дихати. Як вони тільки живуть.

— «Синька» теж не досконалість. Отрута та й годі,— скривився Рейт.

— Якщо неправильно застосувати…

— Ти про грава-генератори? Терціус може про них забути. Технологія втрачена, хіба лагодити ті, що в Руїні.

— Ось тому ми хочемо почати нове життя,— відповіла Аврора,— Не всі погодяться, але кращого способу нема.

******

Шалена злива розпочалася з новою силою. Обвідна потемніла. Навіть найвитриваліші з гоблінів сховалися у своїх житлах. Ноги-опори платформ скрипіли, піднімаючись вище до твердої землі. На товстому склі відбивалися спалахи численних блискавиць. З парасолі жінки текли цівки води. Вона уважно розглядала край боліт, незважаючи на погоду. Вітер смикав капюшон, відкриваючи руді пасма. Кассандра опинилася тут вперше і уявлення не мала, звідки починати пошуки. Трапи і дерев’яні помости спліталися в лабіринти. Увагу привернув чималий комплекс. Кілька химерної форми споруд зчепилися між собою, наче розкидані іграшки. З віконець лилося світло. Не довго думаючи, просвітлена рушила туди. Слизькі дошки скрипіли під ногами.

Не стукаючи, Кассандра різко відчинила двері. Гоблін при вході грав у кості з двома неголеними механіками. Занурені у процес, вони навіть не помітили гості. Та уважно розглядала таблички на стінах і дверях. Бібліотека і зали конструювання не привернули особливої уваги. Жінка піднялася сходами на поверх вище. За важкими броньованими дверима лунали крики і лайка. Мимоволі Кассандра прислухалася. Біля входу з відсутнім поглядом чекав дивний чолов’яга. Він підняв до обличчя руку і по черзі торкався підборіддя різними пальцями. Фаланги важко рухалися і матово поблискували. Це видалося підозріло знайомим.

— Звідки у вас ця рука?— спитала жінка.

— Майстер приліпив. Я до верстака після чарки поліз, от і відчикрижило. Потягли мене до знахаря, гоблін на всі руки вміє. А там саме брудновод сидить. Побачив мене і очі загорілися. Хочеш, мовляв, нову руку, краще тієї. Хіба дурень відмовиться. Працює через раз, зараза, але краще ніж нічого.

— Дивно. Ця річ виготовлялася в майстернях Геліоса. Зараз таких не дістати,— підозріливо примружилася Кассандра.

— А що дивного?—знизав плечима чоловік,— Той різальник приторговує зі сміттярами. Може і притягли щось таке. Він ще ногу пропонував, але я свою відтяти не дам. А от учень у нього…

— Зі сміттярами кажете,— урвала його Кассандра,— Де я можу його знайти?

— Що його шукати? Зараз вийде,— вказав той на двері.

Вона рішуче смикнула за дверну ручку. Посередині кімнати стояв величезний шифратор. Агрегат монотонно клацав по підставленому аркуші. Навколо юрмилося четверо брудноводів. Робітники зацікавлено стежили за процесом. Вікна залу шифрування закривали непрозорі пластини. Ціле гроно каганців звисало зі стелі. Біля купи аркушів гоблін у захисних окулярах тицяв гачкуватим пальцем у напіврозібрану металеву сферу.

— Бачите, вона зіпсована. Не читається більша частина,— бурмотів він.

— Вигодок! Знайду і гозшматую,— скаженів брудновод.

Він вийшов у коридор і посунув до виходу. Порятований залишився стояти. Кассандра рушила слідом. Вона провела Творка до виходу і вже на вулиці схопила його за кістляве плече. Той різко смикнувся, тягнучись до сховку в рукаві, однак дуло автостріла вперлося в потилицю.

— Ти хто?— покірно спитав він.

— Просвітлена. Здогадуєшся чому?

— Ядго зламане. Мегзотник обдугив мене.

— Чхати на сферу. Той сміттяр був сам?

— Дівчисько з ним було. Казав сестга його. У Коголівство зібгалися. Я документи гоздобув, від сегця останнє, а він,— виправдовувався брудновод.

— Куди конкретно?

— Не пам’ятаю.

— Згадуй! Бо прострелю твою слизьку довбешку,— Кассандра струсонула полоненого.

— У Фагос. Столицю наче.

Жінка закричала від люті і відштовхнула Творка. Той гепнувся в багнюку. Кілька секунд він роздумував, що робити далі. Тоді підвівся і пробулькотів.

— Ти його шукаєш?

— Не твоє діло,— гаркнула просвітлена.

— Можу допомогти. Нашого бгата повсюди досить.

— З якого дива?

— Він мене обманув. Твогк такого не пгобачає. А ти шукаєш дівчисько? Вона явно не пгоста,— лукаво зауважив він.

— Гаразд, допомога не завадить. Але я за тобою стежитиму.

— Одне питання, для чого ти її шукаєш?

— Тобі цього не зрозуміти. Жодному з вас. І на жаль нашим теж. Вона моя донька,— тихо відповіла Кассандра.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.