Тривога

Тривога
Юлія Богута
Юлія Богута
А ти пам'ятаєш, як ніччю почалась війна? Як хтось став стріляти у наше розніжене небо? Ти віриш мені? Я не знаю для чого вона І як вийшло, що ми опинились в халепі. Я не знаю, чому не тіпає від криків сирен, І чому я так звикла до звірства в останніх новинах. Тільки знаєш, щось досі кипить поміж вен, Коли я пригадую, що говорила сину. Коли я почула уперше тривогу зрання, Збудила його і мерщій потягнула ховати. Як довго шукали собі хоч якесь укриття, І навіть як страшно було підійматись до хати. Як вперше гриміло над містом ще й так, Що всі ці автівки почали нестерпно кричати. Коли син тремтів, як над нами летів літак, Й боявся, що я зніму сумку чи буду його роздягати. А зараз не так. Є лиш втома і схована лють. Щось тримає всередині, щоб на людей не зриватись....
Перейти до книги "Тривога"
000
Публікація: 20.09.2022
Вірш
аудіокнига