День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Вірш (5828)

В ДОРОГУ!

А сьогодні - попутні вітри,

Небо чисте і лагідні хвилі.

І на реях стрімкі клівери

Розгорнулися - чайчині крила.

Скоро якірний цеп загримить,

Скоро обрій розгорнеться колом.

Ми чекали так довго цю мить.

То чому ж тобі не по приколу?

Як гнітили тебе сніги,

Захолодне пальто й рукавички,

Як було тобі не до снаги

Врешті кинуть шкідливі звички.

Як безцільно минали дні

Як один один з одним схожі,

Як залишилися ми одні

Серед стін і поміж перехожих...

Як приївся вечірній джаз

Випадкових під'їздів й балконів,

Як ніхто не чекав на нас,

І як мерзли весь час долоні,

Як втомилися день у день

Йти із дому, долаючи втому.

Ну а зрештою, в нас давно

І немає ніякого дому...

Я і ти заблукали між слів,

Оббивати обридло пороги.

Ми лягали й чекали снів,

У яких нам насниться дорога.

Ми з тобою хотіли втекти,

Ми так довго чекали моменту.

Нам брехали з дитинства весь час,

Що відкриті усі континенти.

Що і сни, і думки, і любов -

В каталогах, підручниках, мапах.

Що померли вірші й рок-н-ролл,

Залишивши лиш затхлий запах.

Що не треба нікуди йти -

Всі красоти в екранних заставках.

Здобувати, мудріти, рости -

А замовити ліпше доставку...

Та тепер корабель на плаву.

Ми з тобою нарешті на волі!

Чуєш? Хвилі припливу ревуть,

Б'ються в скелі при березі голі?

Час рушати, покинувши все,

І знайти своє місце під Сонцем.

Час дізнатись куди віднесе,

Де із снів тепле дому віконце.

Де зустрінуть обіймами нас,

Де без нас теж самотньо і сіро,

Сумували за нами весь час,

І чекали, втрачаючи віру.

Теж хотіли шукати шляхів,

Теж збирались рушати в дорогу,

Теж чекали на ліпший із днів,

Щоб минуле лишить за порогом.

Тож мершій! Піднімайся на борт!

І лиши цигарки й запальнички!

Добре, добре. Пальто прихопи.

Ну гаразд. 

Рукавички.

...

Максим Сальва

Надія

Поки світ догорає в останньому танці Шиви,

Розбивається, ніби зранена вибухом шиба,

Поки вовк доїдає сонце, й зневажені всі завіти,

Так хочеться бути легкою, мов промінь світла.

Попри все, що передрікає зрадливий фатум,

Поки ми виживаємо і проживаємо втрати,

Поки світ розсипається, ніби зірвана низка коралів,

Вірші, повні любові та люті, звучатимуть далі.

Бо все, що потрібно - затята безстрашна віра,

Що ти не один в боротьбі зі скаженим звіром.

Поки сурми кличуть в щоденну пекельну битву,

Серце, повне жаги та надії, триматиме ритм.

...

Леся П.

Сьогодні вона тримає білосніжну лілію

Муза.

Чи завжди вона одна?

Бо сьогодні в пишних шатах,

А учора в златих латах,

Все до мене поспіша.

То увінчена квітками,

Віє барвами весни.

Іде з вітром прохолодним,

Що подує з-під Десни.

То с кривавими руками,

Шабля з китицей висить.

Із забиттми ногами

Тяжко тугу цю носить

Грізно гаркне і засне

Та ще довго не прийде

Як проснеться, одна мить

Та й учепиться зубами

Гострими як меч кігтями

І засяде як мастак

Буде рвати думи в такт

Душі мрійників поганих

Що не дали творів їй,

Що застрягли в вирі мрій.

...

Любисток

«Добрі» москалі

Дивись уважніше у небо,

Ти бачиш? Птиця там летить,

Свобода нею рухає, а треба,

Вождеві вам вуста закрить.

Смерть тисячох не бачиш,

Ніби їх кров не на тобі,

Не хочеш вірити, не плачеш,

А міг життя комусь спасти.

Ні! Вільно думку не казати.

Ні! Це не провідне на час.

Купити б цукор та зваргати,

Побільше «гіркого» у вас.

Привілля від москалика далеко,

Ти в землю краще став глядіти,

Твій дух - кульга, він не лелека,

Та став, як раб, його не зберегти.

Все більше риєш яму вниз,

А звідти вибратись складніш.

Дражнячи блазня, ти не злись,

Приїде цукор, і знову - пий!

...

Катерина Бондарєва

Оксамит ночі у зітханні весни

Там за візерунками бездоганно чарівних річок

Витіюватим почерком дмуть вітри крижаним вогнем...

Пам'ять про сонце дрімає в суцвіттях зимових строк...

Чарівними хмарами, повітрям, прозорим дощем...

Сутінки холонуть, чужий заповнюючи біг...

Оксамит лягає на плечі ніччю шаленою... День зблід...

Криком останніх птахів хоровод до країв...

Прощаючись із сонцем до кращих часів - поклик додому, у свій світ...

Хмеліє від місячного світла відблисками зірок

Та дихає там по-зимовому зачарований ліс...

Вислизають у чорнильне небо усі сни та мрії казок,

Даруючи перехрестям світів дикий танець зі сліз.

Смарагдовими гронами блякнуть вогні,

Чарує ажуром забуття далечінь мостів...

...За зітханням весни починається таїнство мрій...

Напередодні нового дня та світу ясних шляхів...

~10•листопада•2016~

...

Lexa T. Kuro

Уявила

Я увімкнула спокійну мелодію

І уявила, що зараз на території

Кафе сиджу на лавці. Очі мої

Заплющені і ти підсів до мене

Доторкнувшись мого плеча.

Так давно ми бачились,

Що моя душа лише може

Тебе уявляти заплющеними очима

Під спокійну мелодію, яка навіть

Нашою ніколи не була і не буде.

...

Хвилина душі

Пожовтіло листя - і жовтіє небо

Пожовтіло листя — і жовтіє небо...

А мені від тебе ласки більш не треба.

Опадає листя та й землі на груди,

А мені байдуже, що там скажуть люди.

Я зберу в долоні золотисту пряжу

І про нас нічого подрузі не скажу.

А забуті вірші нагадає вітер,

Ми були в коханні щирі неофіти.

Мабуть, просто в долі трохи інші плани,

Долі що до того, що у нас кохання?

Може, дощ кислотний на серця нам випав,

Пожовтіле листя пожовтіло в липні.

...

Юліана Нестерович

Причарувала

Причарувала

Я думаю, яка ж на смак Вона?

Мабуть, як келих чорного вина.

Але порадить мудрий сомельє:

Не по ковтку, а всю за раз – до дна.

Ким би для мене по життю була?

Сплав материнства, цноти і гріха.

Вона ж бо уособлення Мадонни,

Як мрія ще не справджена моя.

Від неї пахне квітами й вогнем.

Торкнешся – тобі руку обпече.

Та я завжди готовий стати полум'ям

Й лягти на її відьомське плече.

Від неї мені холодно і жарко,

Чекаю не обіймів – покарання.

Нехай крізь біль мене до себе горне,

Мені ж бо головне – її увага.

Для неї новий світ я тут створю,

І через всі проблеми проведу.

Бо саме цим виказую кохання,

Коли несамовито так люблю.

(03.11.23//31)

...

Kiseki Sorano

Шлях Мирного Воїна

Тут все справедливо – від напою до чаші.

Ритм, що від серця шлях твій підкаже...

Гідний - побудуєш... Цінуватимеш душі...

Полюбиш свій світ... Спячих розбудиш...

Так, дурнів багато... Цинічні, ледачі...

Ті, хто прогнулись... Хто досі "незрячі"...

Багато скривджених, жадібних і улесливих...

Багато брехливих і, на жаль, галасливих...

Але це не є виправданням Воїна...

Він знає свій Шлях... В ньому все заспокоєно...

Не ллє без причини... Не б'є чиїсь чаші...

І віддає перевагу найкращим...

Він чесний без почестей... Цінує хвилини...

Йому щоб кохати не потрібні причини...

...А ці мовчать, знесилив надміри...

Але всім свої браги, сколи та віри...

Напоїв так багато... Що вибереш? Кращий?

Поки сенс зрозумієш - пролізиш всі "хащі".

Можеш не пити - загубишся в склепі...

Можеш розбити - і знову в халепі...

А світ, що за світом... не факт, що там буде...

Усі так жадібно мріють про диво... О, люди!...

...А тут є луки, океани, галявини...

Веселки, грози, ліси-велетні, гори-храми...

Квіти та річки, роса на павутинці...

Вітер і сонце... Сміх на стежинці...

Живе тепло та величезне небо...

Багато всього, де ще був ти та не був...

Спробуй пробачити - від витоку почнешся,

І сам собі минулому ти посміхнешся...

Без лайки, без сварок, сильний і вільний,

Підеш без причин за своєю Путівницею гідний.

Мир він у тобі... Завжди є, був і буде...

А поряд прокинуться гідні люди...

...Тут все справедливо - від напою до чаші...

Ритм, що від серця шлях твій підкаже...

~24•06•2020~

...

Lexa T. Kuro

НА САМІМ ДНІ, У МОРОЦІ ДУШІ

На самім дні, у мороці душі

Хоча б собі зізнайсь, що ти так хочеш

Цієї зради. Цінності усі

На зріст – у нігтик – в задзеркаллі збочень.

Лиш заступи на міліметр межу –

Проснеться вирний вир в душі і в тілі.

Позбутись легко (я ж бо підкажу)

Не лиш вбрання, але й старої шкіри.

Оновлення! На лезі сподівань

В клітинці кожній гімн нових емоцій!

Не захлинайся докором вагань,

Пульсуй, стогни у шоколадній ночі!

Лижи з губів розталу карамель,

Тремти ногами в шовкових кайданках,

Спивай руками солод передсердь

Чужих, таких непізнаних світанків!

Чини содом, вдихаючи ваніль.

Народжуй зойк з глибин тугкої спраги.

Зціловуй насолоду із дозвіль!

В рельєфах тіл вишукуй переваги!

Поглянь на мене, погляд підійми,

Вдивись у сенс зіниць. Це не зурочить.

Я прочитаю всі твої страхи.

Спокуси хочеш?

- Вибачте, не хочу.

- Але ж чому? Лиш мить! Один лиш крок!

Чи не достатньо граней у принади?

- Я вчу не з вами цей п’янкий урок.

У мене все вже є, але без зради.

...

Білик Ірина

ІЛ 76

У Корочанському районі

Військово-транспортний літак,

Де шість десятків у салоні,

Упав, як кажуть, без атак.

Зазнав він краху випадково,

Втомився, певне, на літу.

Чи все ж не впав? Це помилково

Кидають новину круту.

Десь біля хутора Кривого

Шукає його МНС.

Знайти когось ще там живого

Відсутній точно інтерес.

Можливо впевнитися хочуть,

Що це робота ЗСУ.

Пропагандисти щось бурмочуть

Незрозуміле про війну.

Тож Білгородська область нині,

Посмів там збити хтось літак.

Вони живуть в своїй царині,

Де з головою щось не так.

Літак ракети перевозив,

До установки 300-С.

Упав літак, тож заморозив

Ракетний обстріл, як процес.

Не вийде злочин заховати

Та полонених так «віддать».

Чекають москалів вже грати,

Не в перше вже брехню множать.

Невипадковим є падіння

У 700-ий день війни.

Нехай накриє їх прозріння

До їх москальської вини.

...

Галина Студінська

Монолог самотнього

Безпритульній, тобі, безголосій, записаній тут

На потертих плафонах, в цинобрі, запеченій кров’ю.

Вам, до краю близькій, найтерпкішій з усіх цикут

І з усіх екзекуцій я більше листа не відправлю.

Тут вогонь, чи повіриш, смичками сполохує тінь,

І у місті твоя вертикаль — ліхтарі, ліхтарями!

Скільки слів, скільки ран, скільки мертвих, байдужих птахів,

Скільки книг і романів, що більше уже не літають.

Вам, тобі, безпритульній, записаній десь,

Без обличчя, облич, без жури і зажурою, болем.

В безіменній могилі, в хвилінні розкритих небес

Ані грудки, ні слова, ні цвіту його не дозволю.

Це найгірше, повір, це як морок, темниця темниць, –

Ця завіра в мені, ця обітниця випита словом,

Ти вливаєш цикуту із зернят холодних зіниць,

Що у кубку печальнім самотність мою гойдає.

11.01.2024

...

Володимир Каразуб

***

Ми познайомились весною

Наших почуттів вир грав.

А зараз.. просто незнайомці,

Бо осінь зараз і туман.

З тобою зáвжди я сіяла,

Без тебе ж ледь-ледь лінь борю.

Та навіть, схоже, вже згораю.

Але все ще сиджу, творю.

Тепер знайшла куди подіти

Нестримні почуття мої.

Інакше, в'яла б я, мов квіти,

Які забув хтось на вікні.

...

шум ю

Ще не придумала

І мені знову душно, і мені знову тошно

І я не знаю як це припинити.

Ну, не друзям жалітися точно

І не в подушку ночами ревіти.

Вистачило тільки згадки про тебе.

Всього лиш щасливий спогад.

Мені багато для печалі не треба.

Знаєте, я так давно не бувала вдома.

Звісно, в мене є над головою дах,

В мене є кімната, двері, ліжко.

Але все одно тут щось не так.

Чогось не вистачає трішки.

Твоїх (поглядів) теплих.

Твоїх (обіймів) міцних.

Твоїх (поцілунків) ніжних.

Цих спогадів з тобою затишних.

...

шум ю

Кілька клавіш

Так, кілька клавіш,

Всього кілька клавіш в тобі,

Ті, що вивчив в тобі, кілька клавіш,

Не більше, що далі, —

Що далі не знають, —

Не знають куди їм, куди

Розійтись, а тому, —

А тому і безслідно зникають

В холодному морі.

Це море безкриле, без хвиль,

Без молу, що хвилі зрізає,

Без порту, безсиле.

Не здатне

Зіграти мелодію,

Оскільки в тобі

Зіниці змивають слова

За обрій на милі

І ставлять крапки.

Три крапки.

Три.

26.11.2021

...

Володимир Каразуб

Дотик

Дотик.

Вона торкнулася мене сьогодні вперше...

Я ще не був на Тій стороні пекла,

Але, мабуть, ці доторки чуттєві

Могли би градусом зрівнятися із нею.

Плече горить і досі, відчуваю.

Жар вгамувати пошепки благаю,

А вголос промовляю безсенсовне...

Щоб не дізналась, як від цього соромно.

Не знав я, що тремтіння відгукнеться

В скаліченому, крижаному серці,

Й розколеться його броня, як склянка,

Від ледь помітного пестливого торкання.

(31.08.23//30)

...

Kiseki Sorano

Відчай душі

Тихо шепоче вечірній морок

Я у ньому прощаю кожен недолік.

У темряві розчиняються останні слова,

Там більше немає простого тепла.

Тануть на вікнах краплі покою,

Мені було не дуже з тобою.

Бувало знаходила щось святе

Та призма буття твердила своє.

Поганий той відчай, що у душі,

Читає по ранку мені вірші.

Благає смутком своїх протиріч,

Твоє кохання—прострочена річ.

Зникає любов зі світлом зірок

Здоровий глузд мій тихий пророк.

Показує все без рожевих завіс,

В очах моїх він точно не зріс.

Блукаю, гукаю у порожнечу

Сон і книги вважаю за втечу.

Реальність не та, і ти не герой,

Ти жалюгідно зіграв усю роль.

...

Darì

з людей, що навколо, збираю намисто

з людей, що навколо, збираю намисто,

щоденно ношу на собі.

виходжу з намистом в наповнене місто,

у місто, що десь на горбі.

людей тут багато, і кожен тут втратив

найменше — себе у юрбі.

юрбу засліпило, шкода, що не вбило,

не вбило, та всі у журбі.

журба охопила, серця розтопила, серця одиноких людей.

і місто з журбою за мною носило

намисто. намисто з усіх цих людей.

(с) exmari

15.12.2023

...

EXMARI

До "В"

Ти знову приходиш до мене,

Так любо обіймаєш, цілуєш.

Знову життя моє яскраве.

Та скільки цього разу пробудеш?

Поки не відкрию очі?

Чи поки не дзвенить будильник?

Чи може як посеред ночі

Згадаю, що ти вже не мій прихильник?

Я хотіла знову вкутатись

В обіймів ніжних покривало.

Цьому ніколи більше не збутись,

Як би мені тебе не вистачало.

...

шум ю

Таємна незнайомка

Ця жінка... Ця прекрасна

В подобі бачу відблиск неба

При сонці все у ній примарне

Хоча й у зорях все таємне

Вона є ніби космос в тілі

А вроду цю кували ювеліри

Тонка душа немов велюр

До неї доступ тільки сюр

Її волосся наче шовк

Спадає купою ниток

А шкіра мов фарфору крихта

Така ж лискуча і тендітна

А очі наче сон- дурман

Я бачу в них весь океан

Втонути в них захоче кожен

Та вижити не зможе жоден

Вона як та отруйна квітка

Що з-зовні зовсім не примітна

Безжальна власною красою

В її руках вже твоя' доля

...

Darì

* * *

Життя у позику для нас,

Кохання, точить леза час.

Брехня народжує війну,

А я люблю лише одну.

Душа моя—у путах долі,

Із нею зовсім не знайомі.

Застрибнути в вагон останній,

Скоритись волі з неба даній.

Я ладен душу в пекло здати,

З любові я навчивсь літати.

Торкнутись вуст, п'янких я хочу

У сні про це, весь час торочу.

Цей доторк, мов вино ігристе,

Лоскоче й вабить не навмисне

Та все тут, як із алкоголем,

Ефект на жаль є тимчасовим.

...

Darì

Гіперреальність

Мало обраних, кажуть вони,

Але все частіше погоджуються з більшістю.

Погляди бігають вулицями, перемикають канали

Звертаючи у закапелки самотності,

А небо, — небо стискається до екрану,

До рекламних біг-бордів, яких не помічаєш, —

Так швидко вони стали частиною ландшафту,

Який навпроти дивану твоїх міркувань виглядає заставкою порожнечі.

Слова стали фальшивими, нереальними, вигадкою манірностей

Пошкоджених душ, що дихають рожевим неоном

Вигинаючи на грудях мерехтливу ЛЮБОВ,

Мов вивіску над ігровим автоматом.

«Випадковості поетичні», кажуть вони, тримаючись за дерево

Та поливаючи клумбу. Безсоромно люрять посилаючись на Джойса,

Та відправляються у власні мандри, що приведуть сюди ж,

Але трохи далі, через дорогу, навпроти.

Небо буде високої роздільної здатності

І вулиця розмальована палкими кольорами

Вимощена з телефонних пікселів;

І вибігаючи з під’їзду у спортивних легінсах —

Вона посміхнеться тобі,

І кожен її рух спікатиме стоп-кадр полум’яного обіднього сонця,

І повітря лущитиметься, покриватиметься кракелюрами

Вирізняючи її об’ємну модель,

Що наставить тобі фруктову м’якоть вуст налиту чуттєвою наснагою,

А в очах палатиме Ітака, до якої ти вже ніколи не повернешся.

30.12.2024

...

Володимир Каразуб

Доліталися

День 691 (15.01.24)

День розпочався з гарних новин:

Два літаки хлопці збили.

Це до Дніпра страшних роковин,

Там, де людей мирних вбили.

Бомбардувальник ІЛ - 22

Наміри мав нападати.

Не потребуєм пояснень слова:

Знов українців вбивати.

Деякий час у повітрі ще був,

Дозвіл просив на посадку.

Та до Анапи не дотягнув,

Зник із радарів у спадку.

Другий літак А - 50

Рідкісна пташка - розвідник.

В небі поважно вельми царят,

Сильний для нас супротивник.

Триста мільйонів коштує він,

Це ж не аби яка втрата.

Море Азовське слухало дзвін

Страти того апарата.

Добрі новини сил додають,

Настрій всім нам піднімають,

Зміцнюють нашу до ворога лють,

Вижити допомагають.

...

Галина Студінська

твоя проблема зовсім не в тобі

твоя проблема зовсім не в тобі

і навіть не в суспільства злісних лицях

твоя проблема — бути на землі

і не вдавать, що все на світі сниться

чи це нормально — горизонт шукати?

чи рахувать секунди до кінця?

чому не можна просто існувати

бо сенс — це, друг, не про моє життя

ти напиши сім книг, зніми трильйони фільмів

чи хоч картину в луврі аж повісь

що з цього допоможе не зогнити

чи не зітліти в мареві полиць?

і правда ж то мабуть — то таки тиша

бо що слова покращать у тобі?

розвісь навколо хоч шедеври світу

їх німота — до сенсу всі ключі

ти як не совай, слів багато в світі

на стелі хоч гачки якісь малюй

хтось вичитає в них рядки солідні

й гачечки більше — то не повний нуль

якби життя все ж мало якийсь сенс

чи затуляло горизонт під крики дня

чи рахували б ми летючий біг секунд

в лякливості прийдешнього кінця?

...

Редбул

ОКОПНИЙ РЕП

П'ята година, палає обрій,

Біси поночі старались добре.

Свинцеве небо лежить на кручах.

Палає поле. Виродкисучі.

Полум'я біле валило градом,

Ніч обернули правдешнім адом.

Земля стогнала від їх ударів.

Пекельне свято в краю кошмарів.

В чорних окопах всі мали вмерти.

Коси ударів страшної смерті

Було, здається, не відвернути.

Тут вже нікого не має бути.

П'ята година, палає обрій.

Ми виповзаєм - від бруду чорні,

Ми відкриваєм холодні очі.

І грізна зброя в руках скрегоче.

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

І ми збираєм останні цинки,

Затяті й дикі, мов древні інки.

І ми рахуєм в рожках патрони,

І піднімаєм в повітря дрони.

І з обмороженими руками

Стоїм ми міцно в строю з братами.

Вогонь! Вогонь! Ми гукаєм хором

Під грізне лязгання клин-затворів.

Ходіть скоріше до нас, потвори!

Моря хотіли, ліси і гори?

Жінок вбивати і красти діток?

Прийшла і нам черга порадіти!

За ясні сльози, що лила мати,

Ми будем кожного з вас вбивати!

За наглу смерть, що прийшла за нею

Змішаєм кожного з вас з землею!

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

І нехай про наш бій не знають,

Хай імен, позивних не згадають.

Хай жінок нам не звідати ласки,

Хай згниють у землі наші каски.

Та забудуть про жах наші діти,

Хай живуть і уміють радіти.

Хай ніколи не стануть до бою,

Хай забудуть - як жити війною.

І не плачте, кохані, за нами -

Ми продовжимо жити синами.

Пощастить - обійдем пастки смерті,

І вернемось - живі, хоч і терті.

І якщо пощастить, вечорами

Не питайте що сталося з нами.

Не питайте про битви і втрати.

Ми не зможемо вам розказати.

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

...

Максим Сальва

Полумінь

Скільки разів я бачив тебе

Знову у вухах твій сміх промайне

Востаннє вживую я чув його рано

Коли ти для мене робила сніданок

Ловлю я думки, що швидко летять

В холодну кімнату знову йду спать

Давно вже не гріє те жариво сну

Чому я без тебе ніяк не засну

Ніколи уже не забуду цього

Дарунка твого, шукаю його

Бруківка холодна, обморожені руки

Тихесенький зойк, що долинув крізь звуки

Дивлюся уверх, там стоїть дівча

Каблучку мою у руках простяга

Подих холодний в погоду ясну

І усмішка сміла, що дарить весну

Її лагідний голос, милесенький шепіт

Невже у серці моєю радісний лепіт

В каміні вогонь радісно тліє

Та доля моя потішно радіє

...

Любисток

Борись

Борись

Боюся ночі, своїх снів

У них я в темряві блукаю

Дерева чорні звідусіль

Кістляві руки простягають

За ними сунуть два брати

Це страх та жах за руки взявшись

До мого серця ідучи

Роззявили зубаті пащі

Рятуйте люди! Хто-небудь

Бо потону у прірві чорній.

Страхи мої мене беруть

І тягнуть по землі холодній.

Важкі у страху кайдани,

Метал холодний тихо душить

Та чую голос з-за спини

Вставай! Боротися з ними мусиш!

Десь взялись сили. Меч вогненний

В моїй руці палахкотить

Рубаю звірів навіжених

Рука моя не затремтить

До сонця золотого шлях,

До неба синього здолаю

Від злої ночі, що у снах

Я у світанок вирушаю

...

Василина Тарасова

Осінь

Я лежу на своєму ліжку.

В похмурій кімнаті гуртожитку.

І ти більше не полежиш зі мною,

Не буде ніякого розвитку.

Прокидаючись кожного ранку,

Маю хоч одну думку про тебе.

А це навіть не любов була,

Лиш далекі якісь силуети.

Це справді була не любов,

До неї ще дуже далеко.

Це була навіть не дружба,

Ми не знали багато секретів.

І я не розумію, чому ж

В один момент все так різко змінилось.

Чи може вже не комфортно,

Чи може нова вже з'явилась?

Але.. ти просто втік.

Не пояснивши, що було між нами.

І знову я закриюсь від усіх,

Під тими сімома замками.

...

шум ю

Я знаю, що ти думаєш про неї

Твій голос. Він жіночно грубий.

Прокурений весь димом сигарет.

В твоєму серці плавиться Меркурій,

А у очах вбачаю той портрет.

Я знаю, що ти думаєш про неї,

Що так не відпускають почуття,

Які колись за східною землею

Зайнялися і кинули в буття.

Клянулась ти колись, що повернешся,

Та скільки зим з тої пори пройшло.

Ти на судні на хвилі колихнешся

І думаєш про те, що набуло.

Дивись на себе. Ти своє здобула.

Скорила кожен клаптичок землі,

Та десь у серці мертво затонула,

Кохання бачиш лиш тепер в пітьмі.

Я знаю, що вона тобі наснилась.

Наївна, біла, як тоді колись.

Та визнай, вона смерті вже скорилась.

Тоді, коли ти утікла кудись.

Я знаю, що ти сльози проливаєш.

Ще до сих пір змиритися не в силу.

І знаю я кого за це картаєш.

Та лиш прошу: не шли себе в могилу.

Я знаю, що кохання варто смерті,

Але життя тебе не пустить

Чому? Тоді скажу відверто.

Тут поруч дехто є, хто тебе любить.

...

Асічка

Скандал у Раді

День 688 (12.01.24)

Новий скандал у команді зелених,

Партія, ну, ... випадкових людей.

Купа проблем у Слуг є щоденних,

Як їх здолати, не мають ідей.

Відповідальність перед народом

Їх не турбує: відсутня вона.

Зайнятий кожен власним городом,

Не зачепила Зелених війна.

Знищили всі обороні заводи,

Розмінували бандитам шляхи,

Мають смертельні дорожні пригоди,

Міцно тримають бюджет реп'яхи.

Гарні квартири придбали у власність,

Відпочивають на теплих морях.

Ні, це не байки, а наша сучасність,

В час, як країна уся в москалях.

Міцно тримаються Слуги корита,

На хабарях їх хапають як бліх.

«Армія друга» іще не розбита,

В планах - зайти в кожен дім на поріг.

Хлопці втомилися бить без ротацій,

Мають хоч трохи вони відпочить.

Та Стефанчук вимагає овацій,

Знову Мар'яну Безуглу хистить.

Тейщоневтік - ухилянт є відомий,

Як президент, мав подати Указ

Та переклав на Кабмін теє знову,

Спровокував у Раді цей сказ.

Мобілізація тож незаконна,

Не поспішають слуги на фронт.

Кількість наближених, друзів бездонна,

Повний «Квартал», слухачів їх бомонд.

Непопулярне для Зе неприйнятне,

Рейтинг не хоче, по ходу, псувать.

Всім зрозуміло: ця влада не здатна

Ні щось мінять, ні нас захищать.

...

Галина Студінська

Ліхтарі

Зима у листопаді. Перший сніг

У світлі ліхтарів згасав мов іскри

Зникаючи за сяйвом, що лилось

На вулицю нічного запустіння,

І наші тіні падали на бік

Вливаючись у чорно-синій морок

І падав сніг, і жовті ліхтарі

Здається, що над нами похилились

Мов розглядали: хто вони такі,

І сипали морозні іскри снігу

На дві фігури, що у ніч сплелись

У поцілунку; й наче не схотіли

Підтримати цей крижаний вогонь,

Бо роздивившись мовчки розвернулись, -

Відсторонились від обіймів двох

І через мить погорблені, поснули.

31.12.2023

...

Володимир Каразуб

МАЙБУТНЄ

Зберігаємо таємниці,

Ховаємо в полах стілети.

Непроникні лиця,

Білі манжети.

Значки на лацканах і ранцях,

Довге волосся,

Повільні рухи.

Ми боги від вулиці Правди

До проспекту Науки.

Ми мітимо графіті мури,

Як сечею мітять собаки.

Біжи чужинець,тікай заброда -

Для тебе це горя знаки.

Музика у навушниках

Замість вітру в руїнах міста.

Не стій на шляху,

Опусти долі очі.

Бо ти - із м'якого тіста.

На звалищах і у підвалах

Ми маємо штаб-квартири.

Ми палимо ваші обридлі стяги,

Ми топимо їх в сортирах.

Не слухаєм старців огидних

Про давню війну казки.

Ми варимо їжу

На вогнищах з грошей

В старих солдатських касках.

Спимо, як тварини у прайдах,

Сплітаючись міцно тілами.

Як зробиться зимно -

Підкинь кілька Біблій

І пару десятків Коранів.

Ми любимо вільно і щиро,

Прощаємось завжди вчасно.

Скажи мені, старий,

Хіба це не вирій?

Хіба це життя не прекрасне?

Кохаємось так, як захочем.

Ніщо серед нас не зазорно.

Не так як, старий,

Нас навчає священник,

Закон, чи забуте порно.

Не треба нам ваших релігій.

Наш рай ми уже збудували.

Наш рай - наші люди,

Наш рай - наші діти,

І затишні наші підвали!

Старий, я сміюсь, коли плачеш

За світом брехні й мелодрами.

Ми мостимо мур

Золотими брусками,

Розпалюємо паспортами.

Самі ви, старі, розпалили

Всесвітнє багаття сторічне.

А потім тушили.

Невже ви рішили -

Лайно ваше буде вічним?

Голодний? Візьми скільки треба

Із наших фруктових плантацій.

Смакують ці фрукти

Не так, як безвкусні

В "щасливі" часи корпорацій.

Нам вистачить, аби прожити

Всього, чого лиш забажаєш.

Бери що потрібно -

Не замкнені двері.

Замків і запорів не знаєм.

Я спатиму мирно і міцно,

Прокинусь коли забажаю.

На сонце погляну,

Волосся погладжу

Тієї, яку я кохаю.

Я житиму день гордим й вільним.

А ввечері друзі і діти

Зберуться разом

І тоді заспіваєм

Осанну Кінцю Світу.

...

Максим Сальва

У листі Миколаю

Вогники, посмішки, музика.

Крок на зустріч, обійми.

Це мій план на наступне Різдво

Показати тебе ще сильніше.

Заволодіти тілом твоїм

Повести у вальс.

Нехай говорять про нас усі пліткарі.

І нехай заздрять нелюди й люди

Нехай, хай буде, не хочу щоб ця мрія

Залишилась лише у листі до Миколая.

...

Олена Привид

Весна

Коли лежав ти в мене на колінах,

Здавалось, ось-ось замурчиш.

І марю я у цих моментах,

Тому пишу для тебе я цей вірш.

Чомусь мені весь час здається,

З тобою не як з усіма,

Бо легко так усе несеться,

Можливо, навіть не дарма.

Я просто все не зрозумію,

Хто ти для мене, я — тобі,

Та все одно ночами мрію,

Що я не в черговій безглуздій грі.

Що саме зараз, тут, з тобою

Я починаю відчувати той комфорт,

Що можу вкутатись любов'ю

І не подумати, що це черговий фронт.

Не думати, що знову доведеться все тримати

І все тягнути тільки на собі,

Бо ніби тільки я умію говорити,

А не лишати все у голові своїй.

Що зможу я хоч раз відчути,

Який із себе спокій мій бажаний,

Уже пилюкою покритий і забутий,

Але від того ще не меньш жаданий.

Я хочу довго ще дивитись

На ту котячу усмішку твою,

Яка ночами мені буде снитись

І я гадатиму, це точно в сні чи наяву.

Я хочу знову й знову потопати

В теплі і ніжності твоїй,

З обіймів тих не виринати,

Що стали захистом моїм.

Я хочу назавжди запам'ятати

Той спокій і умиротворення душі

І просто хочу відчувати,

Що не марно я пишу всі ці вірші.

...

шум ю

Дозволь

Дозволь. Дозволь мені бути

Киснем в твоїх легенях!

Хочу бути хоч пилом отим

В напханих твоїх кишенях.

Дозволь дурманити твої думки,

Наводити у них неспокій,

Коли давненько він притих.

Щоб не подумав, що самотній.

Ти, як сульфатна кислота,

З'їдав мене із середини.

Забрав життя із моїх уст!

Хіба ж були причини?

Випалював в моїх думках

Усе, що не було тобою.

Живого місця не лишив.

Отож, беру я зброю.

Піднесу її до голови,

Натисну на курок..

Цілісінький лишився ти,

Кому ж тоді урок?

Тому, хто вже не на землі,

З чиїх легень виходить кисень.

Тому, хто лишиться в імлі

Й напише сотню пісень.

Дозволь. Дозволь мені спалити

Хоч клаптика душі твоєї!

За те, що показав, як добре жити,

А потім не зробив своєю.

...

шум ю

Люблю писати

Люблю писати вірші,

Щоб сідати за день та розбирати.

Їх багато не буває,

Головне, щоб муза була

Та від нас вона не втече.

Люблю ділити їх

На стовпчики, інколи маленькі,

А інколи великі.

Подобається мені сидіти

Над ними годинами.

Завантажуючи їх до word,

На сайт "аркуш" та маленький,

Єдиний телеграм-канал,

Я відчуваю неперевершену

Енергію, яка наштовхує мене писати ще та ще.

...

Хвилина душі

кубічна жаба

кубічна жаба

у круглому озері

співає елегію квітковій

повені

овальні краплі сліз

зникають в широкій

водоймі

фігурні набої

в прозорій холодній

обоймі

рибальські човни уночі

стукають її по плечі

дугасті й строкаті вугрі

кругло танцюють

у стерео-грі

а жаба зникає

в зеленому квіті

кубічна жаба сумує

в сферичному світі

...

dar qness

Хмари

+++

хмари

оманливі примари

прямують хмари

кудись на нари

хмари

хмари з відходів

чорної турбіни

хмари з багаття

зі смаженої конини

хмари

над кожним кроком людини

хмари

у кожному напрямку

в світі

хмари

зимові і літні

хмари у мові і звіті

хмари в умові

при світлі

здорові хмари

і бідні

о, хмари

...

dar qness

Цикада

+++

напівтвердокрила потвора

в агонії через своє єство

насправді, виступає як приклад і опора

з гострих заростей чагарників

вона виповзає, щоб себе

розлити в піднебесний спів

коротка голова й широкі очі

не заважають цикаді бути поетом

якщо вона занадто сильно того хоче

...

dar qness
16+

Хрест

З хрестом в руках крокуєш далі,

Мовляв за спиною крилаті.

Заяву дав, що ти святий,

Лиш я пізна', мов не такий.

Твої тьми кігті розривають плоть щоденно,

Здирають мою шкіру із насолодою вітхненно.

Мрії забуду, ніколи більше за межі яви не зайду,

Не здійму до серця твою велич, віри точно не прийму.

...

Iden

Сонет VIII

В тобі я бачу гомінкий вертеп,

Пістряву веремію перед святом,

В тобі не мало витрат і потреб

Але в любові щастя не багато.

Хоч мова в тебе ніжна та пуста,

Хоч заздрю прямоті твоїй прицільній,

Від слів твоїх далекий та вуста,

На слух дешеві та на вид безцінні.

Це дивовижне творення сполук

Вертливих форм і непристойних жартів,

Чіпке мовчання домислів і мук,

Мінливий погляд, що краси не вартий.

Тому домовимось, тобі слова для вух,

Мені ж краса твоїх «примхливих мух».

26.12.2023

...

Володимир Каразуб

Сонет VI

Ти наче сяйво сонця на сторінці

Що тінь узору кидає мені

На книгу істин, що противна жінці

Та проганяє геть самотні дні.

Якщо відсторонитися від тебе

І жити мовчки далі від страстей,

То послух мій, тобі покірний гребінь

Розчеше блуд волосся та речей.

Чи ж поцілунком я применшу бурю?

Погодившись скріплю кивком союз,

І творячи одну архітектуру

Подалі стану від твоїх спокус.

Можливо світ нічого з цим не вдіє –

Тіка’ в безмовність та все більше діє.

25.12.2023

...

Володимир Каразуб

Сонет ІІІ

Жертовник сну в її глевких очах,

Займає дух паломника сліпого,

А в них безодня, а над нею птах,

Холодні води, що на дні морському.

Ти вільний зір приковуєш до вуст

Тримаючи усесвіт на бретельках,

І як слона поймає дикий муст

Заходишся від безуму та спеки.

Для пристрасті в тобі розкішний храм

Що губ вбира’ вологі поцілунки,

І волю надаєш палким рукам,

Вихлюпуючи від конання звуки.

І стільки б жертв принести не зумів,

Цінніш’ за все – багаття вічних слів.

23.12.2023

...

Володимир Каразуб

Де ділася зима

Весняний блюз на підмостках осені

Співає пісню грудень жартома:

«Де ж ти, зима, гуляєш позауманню?

У нас дібровами вже нишпорить весна».

В природі зміни – клімат їй підвладний,

Про завірюхи в грудні й думати катма.

Там де колись були замерзлі дощові калюжі,

Зараз пилюку вітер в небо підіймає.

Чи винні ми, що все занапастили?

Чи винне Сонце,

Що зиму десь за комірець тримає?

Чіткої відповіді в нас на це немає,

Бо надприбутки тьмарять розум нам сповна.

Курними трубами весь світ заполонивши

Ми понад міри споживаємо енергію тепла,

Зневіро поглядаємо у бік екомобіля,

Ось вам і відповідь: Де ділася зима?

...

Анатолій
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112867коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: