ТИСЯЧА РУПІЙ ЗА ЕЛЕГАНТНІ П'ЯТИ
Моїй подрузі, зусебіч чарівній пані
Прийшла цікава пропозиція у інстаграмі.
Пропонувалося портфоліо її чудових стоп.
Подав цей меседж фетишистів блог.
...
ТИСЯЧА РУПІЙ ЗА ЕЛЕГАНТНІ П'ЯТИ
Моїй подрузі, зусебіч чарівній пані
Прийшла цікава пропозиція у інстаграмі.
Пропонувалося портфоліо її чудових стоп.
Подав цей меседж фетишистів блог.
...
Рефлексія
В нас за розкладом світло, як за розкладом смерті.
Для прощання труна по десятій у центрі.
В укриттях ліхтарі і вже нема пилу.
Із тканин обирайте зелену і білу.
Для військових вбрання, в рукавиці — цукерка.
Із окопною свічкою хороша майстерка.
І один день занадто, а тепер їх за триста.
На Різдво на іконі плаче Діва Пречиста.
Війна поруч і скрізь, пече очі, як дим.
Не розпитуй сумного, що лишився живим.
...
Розрив
Чи в кого бува, щоб білий аркуш стояв
чистий, прекрасний настільки як думка?
або не так, а так наче в тобі душі нема
і вагання, а чи ти живеш з якоюсь метою?
Не те що як стру́нка... а може й струнка
береза, чи дуб, що для кисню, вогню чи стільця,
а так, заради зарплати відбиваючи вказівного, а рідко мізинця.
А чисто між нами, та хіба ж котрась кнопка із qwerty торкається безіменного і того ж мізинця?
Рідко, хіба, широке ctrl+p прагне до гімнастики пальців
і тягнеться, вивертається круто, аж до розриву, хотілося сказати шкіри, коли шпагат у пальців як в танцях,
Натомість, десять ентерів гірше ніж один розрив сторінки.
...
Літо
А це, доречі,
все ще літо.
Стримане як
поцілунки,
коли сам в них не віриш,
з небом, що рано темніє,
з серцем, де
більше не лютий,
бо до лютого додалося
і втрат
і ран
і страхів
і проковтнутих слів
проковтнутих слів
проковтнутих слів
виблюваних снів
і річок,
що несуть
душі братів
і кров ворогів.
...
СУМНІВ
коли не легко,
коли самотньо,
писав на стінах
печер холодних
безвісний предок,
і знав напевне,
що непотрібні
старання ревні.
та час спливає,
віки проходять,
і із тремтінням
в пітьму заходить,
ліхтар вмикає
нащадок дальній.
і завмирає.
і шок сакральний...
...
З днем народження!
Сьогодні в тебе класне свято
Сьогодні - народилась ти!
Сьогодні всі тебе вітають
А ти найкраща, як завжди
Бажаю я тобі здоров'я
Бажаю щастя й довгих літ
Бажаю пам'ятать хоть трохи
Наш наймовірний рік
Ти знаєш, я це не забуду
І на предсмертному одрі
Тебе я згадувати буду
І наші неймовірні дні
Я сподіваюсь, що все добре
У тебе буде - як завжди
А я вже якось доживатиму
Без тебе, всі ці сірі дні
Але сьогодні в тебе свято
Вітаю я тебе ще раз
І щастя я тобі бажаю
Бо скоро буде вже воно
А ще здоров'я побажаю
Нашому малюку
Нехай тебе оберігає
Від негараздів та суму
І ще, прошу мене пробач
Пробач мене, й сама не плач
А якщо плачеш то від щастя
Воно чекає вже тебе
Цілую міцно я тебе
І ніжно, ніжно обіймаю
Навіки я люблю тебе
І з днем народження вітаю!
...
Сильно
Сильно- це битися не покладаючи зброї,
Сильно- прийняти думки свої кволі.
Сильно- знати і розуміти значення слова «любити».
Сильно- попри все на світі себе не згубити.
Сильно- нарешті відступити і змінити світогляд.
Сильно- опустити додолу ворожий і непривітний погляд.
Сильно- прийти й розказати усе чим стікає твоя душа.
Сильно- визнати, що не те робила і не туди ішла.
Плакати і розчаруватися у своїх переконаннях.
Покласти усе що маєш, адже виправдаєшся в своїх сподіваннях.
Сховати руки і визнати свою пекельну провину.
Роздумувати вночі, та і потім, не ховати себе через днину.
Грати у гру, правила якої відомі лише чорту.
Сприймати усе легко, не більш ніж кинути клубок ниток коту.
Вийти з полону на промені сонця і зрозуміти, що ти досі жива.
Поринути у довгий і наполегливий процес жнива.
Навчитися любити, коли змалку виховували в ненависті.
Навчитися виражати емоції, якими б не були демони злості.
Пізнати себе та, хоч і не обов'язково, зробити якесь добре діло.
І лиш після цього скажеш, що ти сильна сміло.
...
реверс
за дверима ревіння.
за дверима грюк,
стовпотворіння,
ор падлюк.
реверс як викуп -
винен?...віддай!
он, летить м'ячик
кулею наче.
не ухилився -
тримай удар
з того віку у віко,
зліва,
у пику... - є така гра!
юзом в калюжу -
з приземленням, друже
(у роті кляп)...
вуха затуле -
но ні-мі!
музика ллється
до-ре-мі -
та все повз вуха,
бо всі глухі!
на зламі рухів
стягці гріхів -
юрики в захваті!
та хохітва.
круків та гав
тьмуща тьма...
не відчиняйся!
задвинь засУв.
спокій дорожче
за гавкіт сук.
на шпари замка
кинь язика... -
між здвоєних жал
хай дохне пліткар!
вхід бо дозволено
через пароль...
забудь недбало
як вбитий цвях
великих залів
пісні співця -
не відчиняйся!
задвинь засУв...
спокій дорожче
за крики сурм.
спокій дорожче,
він - над усе!
як слово на прощі
чи в медресе.
спокій - наука,
ограненість знань,
совісті муки
та позіхань...
...все перекручене!
все не так!!!...
як остогидло
скиглити,
мучитись...
...реверс долоні
склав
кулак.
...
Безсмертя
Злива тягнула небом грозовий мелос
То виринала китом, що страшно сопів
І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,
То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги
За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,
Але задрапована світлим небом, димкою ночі,
Грозовими хмарами.
Я подумав, що добре бути зливою,
Спалахом, що являючись постає провидінням
Для людини та впивається у землю, у коріння рослин,
Збиває плоди, ричить раптовою стихією і зникає
Залишаючи мене міркувати над цим.
І ти намагаєшся. Намагаєшся зачепитися,
За волосся коханки, за зап’ястя слів, зливу, грозу,
Уста, що видовжують шепотом мить,
Котра поволі зникає ховаючись за ширму,
Гачком за зябра, лопатою за землю чекаючи
На залізне коріння вічності,
За в’юнисту мелодику минувшини, протягуючи
У вушко ліричних спогадів,
За картину пристрастей,
За оману монотонного серцебиття,
Що відганяє тінь сумніву,
Котра визирає з тієї мізансцени.
Та іноді, бачте навіть вулкани,
Навіть вулкани...
30.07.2023
...
Піди
«Гарненька голівка? Це все одно, що судити про вино по пляшковому корку».
А.Франс
«Шлюбну формулу про любов і вірність давно треба замінити заявою про готовність мити посуд та виносити сміття!»
О.Кумор
Ти прийшла сама, сидиш біля бару
П'єш коктейль,
Невже ти зустрінеш тут його? -
Єдиного.
Ось і він, довго чекати не довелося:
Симпатичний, безцеремонний,
Присунув стілець ближче до тебе,
Замовив міцне.
По жіночому балакучий:
- Ви така чарівна,
- Давай познайомимося.
- Мене звати Дмитро,
- Так самотньо, дружина покинула.
Дівчина вислухала, сказала «забудь».
- Крихітко, у мене сім'я, дитина ...
- Тоді помирись із дружиною.
- Ні, з цим стервом миритися не буду.
Схоже, однієї історії мало, він готовий закрутити ще…
Егоїсти завжди такі чутливі,
Сентиментальні, у побуті вразливі,
Ваблять пригоди.
Дура напідпитку сидить і слухає
Його. Єдиного.
...
Скажи...
Скажи...
А ти бачив Донбасс?
Чи ти чув його стогін і гуркіт?
Ти лягав в його землю? Ти тримав на плечах
Кілограми сталевих вагонів?
Скажи...
А ти спав серед жит і степів?
Чи качав між руками колосся?
Ти дивився у вікна хатинок старих
І завмирав на дорозі?
Скажи...
А ти знав ці стежки?
Чи босоніж топтав подорожник?
Ти хоч раз побував на Артема горі,
Де сердце відмерти не може?
Скажи...
А ти до безтями кохав?
Чи по дому ти лив палкі сльози?
Ти б хотів попри все повернутись назад
І побачити... сонце у лузі?
10.09.2023
...
Мілина
Ошаленіла. Стільки переливається в тобі кольорів,
Птахи. Шумовиння хвиль, гомін колонії фаетонів
Закривають сонце і під воду ідуть береги,
Островів,
Що були лиш примарним спасінням, самотнього від любові.
Скелі та піна. Спрага. Пустелею із води,
Опікають корали, рифи, пливуть дельфіни
І пір’я птахів проліта у моїй голові,
І ростуть корабельні, жагливі до мандрів пінії.
Вітрила лягли простирадлами снів, захлань
Із туманів здимають клівери їх до бушприту.
І серед білого-білого океану, раптом продивляється грань –
Безодня, що тягне по жилах дереворити.
Обрив.
П’янкий водоспад із твоєї стрімкої душі,
Що манить нещасну шхуну у засвіт ночі
Океан розливається хвилями з ложа твого,
Схвильовані подихи, відпливи, схвильована постіль.
Припливи. Відпливи.
Мілина.
Залишаються кораблі у місячнім сяйві в глевкім сновидінні
І мариться, мариться їм безкінечна вода,
І вітер попутній, високі, шумливі хвилі.
Де немає землі, немає причалу і берегів
Де тільки сонце, і вічність розрита кілем.
31.08.2023
...
Дощ
Дощ швиденько лягає спати
на тротуари, бордюри та ямки,
І калюжам ще довго лежати
брудним відбитком малюючи замки.
Мрій узорами скло омиваючи
посуваючи світло долонею,
ясне сонечко світить над хмарами
пробивають не промені зонтики.
Тільки краплі стікають холодні,
Викликають ритуалами осінь,
Вітер вранці мурашками бігає,
Вдень тікає від літа мов гусінь.
...
melōdia ad autumna
тут осінь золота
свої розправить крила,
як часто ти читав про це,
і бачив декілька разів.
від цього, подих завмирає
а замість нього гарбузи,
смачне какао, плед, вино.
та сама книга на столі
і листя за вікном спадає.
фонтани більше не журчать
та й кому треба ті фонтани, коли
така краса та дощ навколо,
а вітер той несе до дому.
свою він пісню завива
про те чи злюбиться воно, чи ні.
кохання може й не бути,
а осінь буде тут завжди.
...
Серпнь
Над стиглим полем
політ
птаха
завмер.
Дивись!
Пре-
Будь
тут і тепер.
Обмеження екраном
твоїх спостережень,
опції і фільтри - відсутні.
Дивись!
Завмерлі крила,
завмерлі стеблі,
сонце низенько.
Змах!
Вітер!
Рух!
Тепер дихай,
тепер знімай відео.
2019
...
Бронебійна маска над моїм лицем
Бронебійна маска над моїм лицем –
Це спосіб слова, спосіб боротьби,
Та хто загляне під неї хоч мигцем –
Той розчарується й зачахне від нудьги.
Із нею я всесильний, наче Бог,
Без неї – противна комашня.
Я визнаю, бо знаю біль тривог
І силу слова, що зродить метушня.
Усі горлянки рватимуть, мов звірі,
Казатимуть, що я, мовляв, «тюхтій»,
Що я під маскою ношу нікчемства гирі,
А тексти мої – то пропахлий гній.
Нехай балакають, нехай кричать, мов дикі,
Нехай зневажливо харкають на папір,
Та от на них такі ж обличчя й пики,
Яких вони цураються, мов дір.
...
Ісус
Усі ідеї, породжені Всевишнім, то просто вівці, що блукають незвіданими, туманними шляхами вічності.
Вони були відродженні у попелі грішнім після сходження Адама і Єви на чорну, оповиту страхами, землю грішності.
Вони - нові, вони - сутності речей, очорнених, але надійних в слові.
Нехай Ісус - пастух овець й людей
Собі покорить всіх в святій розмові.
Цей світ - Ісус, бо він всіма керує,
Він є те саме, що Всевишній Бог.
В однім лиці добра шляхи торує
Й безмозклий люд веде подалі від тривог.
Ідея ця тонка і невиразна,
Немов весняних квітів польових букет.
То розум мій, немов дурничок лазня,
А, може, стадо мудрості комет.
...
Плинність життя
Як річки русло ,
Життя плине
У рівності даль,
Змиває у плинність
Жалі та печаль.
І хай линуть роки
За роками і роки
Линами пливуть
У блакиті думок, -
Здається, минають
Дніпрові пороги,
Стирають сліди
Від старих помилок.
Каміння загострене
Стане пісками ,
Розсипиться в пил
Робота людська
І помилка зникне
Як брила арктична , стара.
...
Мій сніданок
Мій сніданок складається з чорної кави, болю та іноді втрати свідомості.
Підрахунок калорій, одне яблуко в день тільки для підтримки моєї притомності.
Усі кажуть що гострі кістки проглядаються навіть через біляву сорочку.
Але навіть опісля я не дозволю собі солодкого ані шматочку.
Порожнеча у шлунку давно вже найсильніше що я відчувала.
І я досі сподіваюся, що не останнє, адже не хотілося б ставити під сумнів усе, що знала.
Проблеми у домі й у школі вже давно не стоять головним пріоритетом.
Лише надмірна втома й худобá стали для мене єдиним кредом.
Ці настирливі думи, що давно поселились у мене в голові,
лиш твердять: «Це на краще. Та й крім того ще зовсім трішки, хіба ні?»
Я точно знаю чого хочу від себе та від цього несправедливого життя.
Та на руку допомоги вже і не сподіваюсь, бо полишу по собі лише забуття.
...
Страх
Покрили сумління міазми параної,
Повільно поглинаючи духовну силу,
Тримаючи невтомний розум у неволі
Пануючого жаху, насланням невпинним
Видінь жорстоких пагубних подій,
Примарної руїни доленосної надії.
Спроможні враз змінити часу плин
Небажані прийдешнього видіння.
Ввижаються усюди небезпечні тіні,
Постійно чути кроки за спиною,
Ніяк не вщухне злісне почуття провини,
Від злагоди і скарг стосовно втоми
Від плідної буденності робочих днів,
Невпинної рутини, сповненої остороги
За втрату розвитку у власному житті,
Ціною жертв незнаних у лице героїв.
Соромно читати за лаштунками подій
Рецензії на п'єсу непохитного театру,
Лиш ладен, чого би сильно не хотів,
Лишатись боязким актором на підхваті.
...
Муха
Муха в супермаркеті сиділа на столі,
Супермаркет великий, а муха ще ні.
І не буде великою, не пізнає життя
І не закінчиться тяжка меланхолія.
Муха злетіла, змахнувши крильми,
"Усе величезне, величезні вони".
Присіла на плитку, гляділа на стіл.
Не баче кінця, все для неї лиш попіл.
Вона загнана жертва у пастці життя,
Не усвідомлює суті й чекає кінця.
Не в змозі сягнути вершини думок,
Веде безкінченний по колу танок.
...
Спинись
Як самотній привид у небесних обладунках
Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,
Стежкою прозорою невпинного пориву
Важкого дихання утраченого в часі духу
Творця світогляду, якому невідомий час.
У вічності немає сенсу в розрахунках,
Бентежності свідомості, страхý розлуки,
Небажаних кордонів для сумління. Зась!
Усе що нас оточує породжене любов'ю
До всього сущого. Лиш озирнись навколо!
Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!
Поринь у чари первісних дарів природи.
Направ свій погляд до рясного піднебесся!
Подаруй моїм братам безформним імена,
Що відповідні образам, які ти в них впізнав,
І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.
Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,
Незнані нам турботи в обіймах стихії,
Стрімкі тривоги світового часоплину.
І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:
У поспіху втрачається первинне благо
Відчути єдність із безкраїм горизонтом,
Радіти існуванню почуттям невтомним
Незламної надії, щедрого Пандори дару.
...
Вціліла 2023
Чашечка
Чашечка
Чашечка
Червона у білий горох
В кожному старому серванті така
знайдеться,
остання з сервізу,
дарованого на весілля, ювілей, якусь-там річницю
Хоч по одній на кожну
кривеньку полицю
зйомних квартир.
Надщербнута, тріснута чи й ціленька.
Та чи багато з них
таких як оця,
Одна-однісінька,
Та,
що пережила
сервант,
хату
і цілу родину.
...
Матрац
Калюжами слів розливаю
Чай на вітрині без óбразу.
Дай мені штрих сподівань-крижин.
Трясця, зітрися з безодні сну.
Ляльці бракує смаку́ в вино.
Шелест гортанний навіюю.
Зламані пальці надумано
Бавляться асиметрією.
Ту́-ту-ту, ту́-ту-ту, ту́-ту-ту,
Мною залите все дно тепер.
Може я вальсом і скута є,
Та мов кіно мій психро́метр
Зваблює купою зошитів:
Криками дум перекреслених.
Хто ж-бо надер ті запрошення?
Хочеш, щоб ми перенесли в них
Трохи себе? Переплутала
Білі тіла із реальністю.
Скільки ж то - мить? Недолуго так
Тромбами рими. Матрац неси.
Будеш мій стиль красно мацати.
Досить плекати резервами.
В скрані заплющений в нас мотив
Попід сорочкою змерзлою
Вжитого сталого слова збіг.
Схиблена до деградації.
Стати б дедалі невловним зміг.
Вистачить вмерлих овацій їй.
...
Книга сорому
Ви повинні мати цю книгу з тисненням та ляссе,
Коли не можете написати власну,
Чи фотографію в палаці Потоцьких,
Коли не можете улаштувати свій особистий палац,
Слухати чудову музику, коли жодні ноти
Не зможуть розплутати клубок ваших доріг,
Подорожей вашого серця.
Ви повинні стати поетом, коли ревнуєте до поетів
Чи хоча б купити який-небудь натюрморт чи пейзаж,
Як не розумієтесь в живописі.
Врешті привести на світ життя, коли ні писанина,
Ні мальовидло, ні клацання вам не до вподоби,
Чи до слова прийняти позу, аби інші вбирали
Солодкий нектар натхнення.
Все це ви повинні мати та робити, і щось,
Мабуть, все-таки маєте та робите.
Та буває знаходиш минулорічну чернетку
Списану віршами і шукаєш п’ятий кут від сорому.
О так,
Ви повинні мати відчуття сорому.
30.04.2023
...
Мешти
Якби психопатка, то й легше б вдавати
Було, коли раптом
Не ставити крапку на тому, що вже спливло,
Але так і шмига́ють по колу
П’я́ти.
Якби то шиза була, словом за ґрати б
Вело, вкрай незграбно,
Ламаючи стан непритомного, мешт єство.
Як дивак, що замарив додолу
Й втратив.
Якби біполярно та вщент депресивно
Ввійшло мене синє,
Уся маячня стала б мо́лом, мере́жі склом,
А відтак - то не я є умови
Плином.
Якби патології сенс - не каліцтва
Любов, чим у стрічці
Не викроїти по живому мізерних змов...
Голова не спиняє. То ж вдосталь
Відчаю
В річці
Міцно
Злість ця
Розі́йдеться
Змістом
Шва.
...
Світанок
А хочеш, сьогодні місяць розлиється у твоїм саду,
І зорі від подиху вітру злетять мов пухнаста кульбаба?
І я поцілунком у коси твої заплету
Теплу ніч, і весну повабну.
І побачиш у росах запалених на гілках
Те проміття світанку, що в’яже білизну з туману
І сонце відкриє бузкову твою наготу
І мову твою тонкостанну.
30.05.2023
...
Пекельна меланхолія
Вічний смуток, могильний вітер,
З землі виринає кістлява рука.
Крові згусток, сліз тропинка,
До життя обителі вертає вона.
Це все на що ти спроможна, кістяна неробо?
Дай вдихнути запах відмерлих лугів.
Відчуттів темниця, байдужості склеп,
Лиш голос доносить слово наверх!
Іскриться душа, затьмарена совість,
Сумнів у серці зі мною говорить!
Серця удар, коло навколо шиї,
Сутність жевріла у тілі донині.
Декаданс передсмертний охолодить мерця,
Кристали печалі заселять око вразливе,
Клітка відкрилась? Чи початок кінця?
Спокусило дух те діло знадливе.
Вирвавсь із плоті клаптик надії.
Хапає промінь він, рине до лона месії.
Воля єства! Скінчились життєві мемуари!
Душа тоне! Лине в обійми підлої сансари!
Горять! Горять і тут, і там світи!
Вверху на небі чи на непрощенній землі.
Зріклись тебе царі одвічні, коханця зміїної петлі.
А суть безсмертна марно тліє в апогеї самоти.
...
Її вогняне волосся і крижані зіниці
Її вогняне волосся і крижані зіниці
Та вінок сплетений із людських душ
І ці уста, які спустошують криниці
Та вуха що лиш чують "вперед руш".
Їй притаманно сміятися смерті в лице
І водночас обездолених важко стрічати,
Найцінніше що було в неї- кільце,
А найбільш боялася вона за ґрати.
І в мозок в'їдалася як паразит-
Не в змозі забути її крізь віка.
До неї, я думаю, лізти не слід,
Бо хтозна яка то за нечисть лиха..
Втім, якби люди могли б зрозуміти
Хоча б по краплині з її відчуттів
Ніхто б не повірив, що так може бути
Вони б не дізнались про сотні життів.
Вона дивовижна- дарма сперечатись
Та спробував хтось розібратись чому?
А відповідь є: і не варто пручатись-
За згублений світ відчуває вину.
Та як не старайся- вона не дозволить,
Вона не допустить тебе у свій світ.
На це і не варто тобі сподіватись
Бо сам я потратив на це много літ.
Її і рішучість, хоробрість та красність-
Усі її скрині безмеж-таємниць.
Готовий я знову по світу подастись,
Щоб ще раз поглянуть в холодність зіниць.
...
Шмаття
Ти сидиш наодинці, слухаєш радіо.
На мізинці синці, сумний, безпорадний.
По підлозі розкидані відчаю ґудзики,
Попід синім диваном довічно твій бруд такий…
Із естетики - то патетична станція.
Там ще й досі пісні, від яких не збавитись.
Попід килимом дно заливає озером.
Поки то назирав, під водою й коси вже.
Із її життя геть ніяк не випірнеш:
Голограма стала ледь пропащим виміром.
Ти транслюєш біль крізь проєктор розмислу
На нудьги суцільне тіло, розійшлось по шву
Диво.
Ти сидиш наодинці, залип на́мертво,
Мов порожній звук,
Наче шмаття вкрадене.
Під ступнями шлейфом відбитки на́зирці
До її зіниць. Голова - то нас стільці.
...
Туман
Блідий туман густий як свіже молоко
На вулицях старого кам'яного міста.
Відгукуються громом кроки на бруківці,
Руйнуючи цупкої тиші крижаний полон.
Десь здалеку кричать самотні круки,
У мороці нічному не розгледіти й душі,
Тремтять гучним відлунням вітражі,
Що барвами оздоблюють домівку духу,
Святого сина і отця, твердині хрестоносців,
Яка одвіку величаво, непорушно і на мить,
Являється оплотом праведних, святих угідь,
Стоїть посеред майже не освітленої площі.
Спинився, щоб відчути томну благодать
Безлюдного оточення, без лишніх звуків,
Та спокій раптом перевтілився у муки,
Бо Я стою, а за спиною черевики стукотять.
Різко обернувся в пошуках приблуди,
Яка за мною тихим поступом блукає.
Побачив тільки тінь від місячного сяйва,
Свою, формуючи у розумі нестерпну смуту.
На питання "хто там?" відгукнулось ехо.
Може це вечірні марення від втоми?
Та серце паніка тримає хваткою міцною.
Ходу пришвидшив. Йти іще далеко.
Звернув увагу на стрімкіший рух позаду.
Нестримна параноя змусила почати бігти.
Акустика бульвару відбиває шумні ритми
Тандему пар взуття утікача і злого ката.
...
Пазл
Коли мене вб'єш, ти прокинешся скутий, проте не сумуй.
Не треба трагедій, це глюк в твоїй скрині, один на один.
Крізь нетри світів ти прийдеш у ту мить, де колись уже був.
Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.
Коли ж я піду, ти на мапі життя намалюй мене знов.
Жбурни ту мотузку сумісністю слів і свого відчуття,
І поки є сенс, синім листям печалі встелюся я вздовж
Тебе площини ірреальністю дива під гомін уяв.
Ми наче ще тут, то ж кажу тобі пошепки: то був не ти,
І це таємниця. Без губ розповісти не вистачить слів.
Ми дивні обидва. Така бездоганність. То помста з глибин.
Із болю серцевого пазлу буття, мов намиста, зволів.
...
Зсув
Крик, що боїться губ.
У скрині відчай.
Не кажи що не чув:
Бо лунало як мінімум двічі.
Зрив. В твóї двері стук.
Заснув без свічки.
То жаги мучить зсув,
Що волочить собою трагічно
В глиб. На підлозі куб:
Сюрреалізм личить.
Вхід шпигує павук,
Аби ти не поцупив розбіжність.
Кляп. Ти сидиш в кутку.
Зв’язані руки.
Дай тобі покажу
Крик, що боїться губ на обличчі.
...
Елегія без просвітку
В темряві народилася нізвідки,
Ох паршивий світ де править сатана,
Потім повертаємося в чорну пустоту,
А де ж сенс в житті бідняка.
Ми живемо трудимось і плачем
І хворіємо в придачу,
А просвітка як не було так і нема.
Із року в рік несемо хрест,
Незнаючи що буде далі,
Адже одинокими народжуємось і з нічим помираємо
І будемо передані забуттю став ніким.
Нас не люблять в реалі лиш бачать можливості,
Використавши все добре в нас до кінця,
Чи є взагалі духовний зв'язок от в чім питання,
А шлюхи і педики користуються популярністю.
Жила в обмані але більше ні
Й істина зробила вільною,
Більше ради щастя ніхто непотрібний,
Адже люди лише проблеми створюють,
Порядок порушуючи і гармонію дому.
...
Сила трьох
Життя летить, тече і плине,
її переспів крилатий до мене лине,
наче відлуння квітів польових,
які рятують душу в один вдих.
Закляття мрії в дні буденні,
Речі на вустах не смиренні
І доля тих дівчат у силі трьох,
Вони не можуть рятувати світ лиш вдвох.
Пережили усе потроху та завжди разом були,
межі тої тонкої вони не перейшли
і знали як потрібно вчинити,
їм все під силу змінити.
...
Вібрато
У нутрі піцикато.
Суміш злив. Ніцше клятий.
Встромиш в біль - ріж пихато.
У труні ліпше б зрадив.
Та й тріщить, дивний друже,
Світ з голів, тож одужуй.
З-поміж снів недолугих
Той твій зрив, мов ланцюг їх,
Нетверезо гарцює,
Все, що змерзло, люблю я.
До душі то вібрато
У тобі. Досить. Знято.
...
Сонце і місяць зустрічались
Сонце і місяць зустрічались,
При світлі полудня прощались.
Кожен з них вступав в свою стихію,
Кожен з них мав свою мрію
І так конкуруючи завжди,
Вони миритись мусять знов,
Бо що таїти правди
Ніхто із них не в силах зняти окову,
Що доля їм так написала
І яка на відстані їх тримала.
Дружити не могли бо надто різні
І шляхи разом в небі вести їм- затісні.
Знаходитися разом їм неможливо
Та хіба ж станеться те диво,
Що разом їх зведе
І що буде їхня дружба вічна- не промайне?
Колись можливо буде це
Та зараз не в силах нічого змінити,
Тож буде так як є.
Сонце й місяць зустрічались,
Але один з одним не знались,
Лиш небо одне ділили,
А щось змінити не зуміли
Тому один від одного на відстані були,
Да так шлях один до одного й не знайшли.
...
Троянда
Троянда цвіту вишневого,
цвіте коло хати,
її красоти Всевишнього,
манять сади.
Вона ніби перлина,
могуча, прекрасна.
В саду коло хати,
цвіте, мов дитина,
могутня мов людина,
вміє за себе постояти,
нікому не дасть себе ображати.
Її врода манить любе людське око,
такі ростуть тільки в Марокко.
Пишна квітка кохання,
горда квітка розчарування.
Вкриє землю мов мати,
ох її пишні шати.
Зірка її то кохання,
без печалі й вагання.
Мов крила має,
вона так гарно літає.
Ніби на арфі душа її грає,
аж серце завмирає.
Троянда!
Цвіт її то кохання.
В саду зростала,
від кохання пишною стала.
Людське кохання пострічала,
від цього й розквітала.
Люди нею милувались,
та й дивувались,
собі повчались,
та й закохались.
Троянда така особлива,
така мила.
Життя вона так веде,
кохання людям несе!
...
Ти
а ти усміхненно цілуєш
їхні вуста.
виводиш пальцями, тамуєш
усі серця.
зітреш із пам'яті, зруйнуєш
усю любов.
тільки себе ти не цінуєш.
і плачеш. знов..
...
Гуляю
«Хоча б ми об'їздили увесь світ у пошуках краси, ми не знайдемо її, якщо не взяли її із собою»
Р.У. Емерсон
Я зніму сандалії,
Пройдусь босоніж по землі,
Наступлю на килим м'який,
Трави вологої,
Це почуття ні з чим незрівнянне.
Щебетання птахів наводить на думку,
Що немає на світі,
Справжніх співаків та співачок.
Постою біля струмка, послухаю музику,
Перекочування води.
Подих вітерця,
По листві, по траві,
Скільки тут дрібних квітів,
Невідомих мені.
Мені час додому.
Не зірву жодного –
Квітка гарна тільки жива.
...
Фортеця любові
Фортеця любові в сонячному промені сіяє,
А він мене поглядом ласкає.
Із дня у день молода фортеця красотою полонить
І в світ чаруючий невіданий манить.
Фортеця наша з дня у день розцвітає
Її міцних мурів ніхто не зламає.
Фортеця сіяє від нашої любові
І від цього затишно у домі.
І солодко розтягнувшись трояндами шикарними вітає
І слова кохання для нас із щирістю промовляє.
О,мій Андрій, це наше гніздо любові
І нехай приподносить фортеця нам враження нові,
Хай буде красномовна і щедра у своїй промові
І світитиме мирним сяйвом у нашому домі.
...
Одіссея
Блукаючи дрімучим лісом, поринаю
У томну атмосферу неземної рівноваги,
Ступаю акуратно по незвіданому краю,
Освітленому мерехтінням філігранним
Супутнього параду космічних світил,
Творців барвистості рясного горизонту,
Який свідомість безпорадно підкорив
Багатогранним видом, винятковим.
В оточенні незнаних витворів природи,
Ніби в казці опинився серед флори
Чудернацької породи родючого оплоту
Чужого всесвіту, далекого від дому.
Привертають увагу незвичні істоти,
Вражають бурхливо розум прибульця,
Вченого, мандрівника людського роду,
Загубленого в пошуках колиски суті
Самого існування усього живого,
Взірця незламного балансу товариства,
Створеного споконвіку на основі
Первозданно рівноправного суспільства,
Де притаманний непорочний симбіоз
Усіх породжень невідомого артиста,
Художника і архітектора метаморфоз,
Що уособлюють мінливу пристрасть,
Якою випадково покарав собі подібних,
Котрих плекав, леліяв споконвіку,
Подарував їм волю і амбіції, суміжні
З безумством, усім навколо володіти...
Відходжу раптово від клятого трансу,
Бентежить сумління думка сховати
Цей рай, супроти людському недбальству.
Краще видалю з журналу ці координати.
...
Сутінки
Сутінки відтепер приємніші.
Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,
І можливо тому відвертаєш від променів очі,
Аби не бачити гострих ребер,
Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,
Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,
Так і не закотившись ядром зіниць у глибини пам’яті.
Чимраз дужче хочеться обрости тишею старих портьєр,
Багряним спокоєм на якому гойдається задумливий погляд
Малюючи віями повік марево стиглої натури
Жінки,
Фруктовницю з помаранчевою спілістю абрикосів,
І нарешті фортепіано, струшує її погляд у моє серце
Зернятами яблук де їх пригортає рука вічності.
15.07.2023
...
Дуалізм сумління
У відчай вкотре войовничо поринаю,
Щоб побороти непринадні почуття,
Клином вибити до себе неповагу,
Допоки знов бажання злісне не пізнав
Загрузнути в невпевненості водах,
Не довіряти своїм рішенням до скону.
Лиш набридають вже мені пороги,
Які будую сам собі, нажаль, свідомо.
Настав нарешті час зламати всі кайдàни,
Розвіяти по вітру стримуюче павутиння,
Щиро цінувати блага первісного дару,
Змогу існувати. Не варто більш чекати дива,
Дарунку щедрого від долі, світлого пориву
До розкриття наївного сумління. Це кінець!
Втомився вже шукати джерело надії!
Пришла пора змінити напрям навпростець,
Керований відлунням втраченої мрії,
На осоружну стежку розвитку буття,
Заради неосяжно цілісного розуміння
Тортур душевних, на які одвічно наражав,
Без праведних підстав, себе, невтомно,
Заради каяття, жертовності без міри,
П'янкого відчуття несправедливої неволі,
В'язниці болісної пам'яті, кривавого нариву,
На тлі свідомості, що дарувала мені силу,
Якої не бажав, але, собі на зло, не перестав
Рухатись в майбутнє, противитись падінню,
Гортаючи сторінки загадкового життя.
...
Подруженьки
Людина назвала Сову мудрою -
За що?
Що в ній мудрого?
Зозуля інша справа –
Літала, пурхала...
Сама до всього здогадалася.
І правильно зробила,
Не кидати ж пташенят
На розшматування якихось котів.
Була у Зозулі подруженька Зозуля –
Ця була серйозніша.
Сюсі-пусі розводила у своєму гнізді,
До пори до часу.
Їй теж захотілося
Літаючи пурхати.
Можна сказати, позаздрила,
Виявилося почуття зозулене.
Пташенята навчилися, начебто, літати,
Начебто, вчила їх, як знала сама,
Коти їм, начебто, не страшні,
Начебто…
На те вони й подруженьки.
Одна, в темних окулярах, без витівок,
Інша, у капелюшку, з витівками.
Обидві із сімейства зозуль.
...
Самурай
Часу не витрачай дарма,
Молодий ти чи старий,
Вчись ударом відповідати,
Ворогів на смерть бий.
Нехай сильніше сталі
Буде твоя рука,
Щоб задарма боялися
Пістолета або клинка.
Памʼятаєш, Тату,
Оцей малюнок й вірші?
Я тобі написала
Коли ти зранку встав в шість.
Як завжди,
прес, біг, стадіон,
І я в строю стою,
А ти завжди чемпіон.
Набиваємо лапи,
Віджимання, знов прес,
Десь, як казка, на мапі,
Японія повна чудес.
А іще ти - розумний,
Дотепний, добрий, смішний,
І не вистачить слів,
Навіть тим, хто сліпий.
Сьогодні тобі,
Лиш на рік більше.
Михась та Сашуня
Знають найліпше.
Дідусь- самурай
Завжди із ними.
З днем народження, Тату!
Ти з нами, з живими!
19.08.2023
...
***
На галявині темній
Під покровом ночі,
Де надії даремні
Де не видно очі.
Де усе залишиться
На віка в таємниці
Страшно вила вовчиця
В своїй з плоті темниці.
Він пішов
Відхлеставши словами по щоках;
Він сміявся
Над тілом старим у надії
В нього інша тепер, що молодша у роках,
В неї пузо важке і нездійснені мрії.
В нього щастя, сім'я і любов до світанку
В неї туга, зневіра й кредити у банку.
На галявині темній
Під місяця світлом
Танцювала вовчиця
Лиш в туман оповита.
В неї є тепер все, що боялась й бажати
В нього пристрасті вчухли-прийшов час розплати
В неї діти, робота, велика родина.
В нього кам'яний дім,і тісна домовина.
...
Про довіру
Сказали мені: "Довіряти нікому не можна.
Навіть тінь своя полишає нас в темряві".
Але чому ж собі довіряти навіть не можна?
Суворість тоді відчувалася у кожному слові.
Та хіба ж ми самі не опора завжди для себе?
Хіба ти сам не той, хто з тобою у радості й горі?
Проте часто буває й таке -
сам себе заганяєш й опиняєшся в глибокому морі.
Бути море це може різним.
В когось то сум, у когось зневіра.
Так важливо тут не сплутати вигадки з дійсним.
Залишатись повинна віра й хоч якась до ближніх довіра.
...
Війна
Дорога війни – важка, довга:
Вихор руйнування, крик,
Язики полум’я, ніби кров,
Поранені, мертві,
Гаряча, холодна,
Залита сльозами безневинних.
Немає такої сили –
Народ на коліна поставити.
Народ – залізний кулак
Волі та правди.
Волю не зігнеш, не зламаєш.
Правда дивиться у майбутнє.
Щасливе завтра само не прийде.
Жодної пощади! –
Ворог проклятий відступить,
Повернеться до свого похмурого табору,
Не таким уявляв повернення –
Внукам своїм замовить.
Народ України Вільний!
...
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше