День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Інше (1376)

1933

Ще на припічку лежить

Дід старенький і тужить

Вчора знову приходили

Знову балаган зробили

Силоміць забрали жорна

Залишилась ковдра чорна

Сльози висохли давно

Дідо встав узяв рядно

Вийшов звично за поріг

Зрубаний тепер горіх

Двір неначе зла пустеля

Сонце жаркая оселя.

Чимчикує він до стайні

Там дід чує сміх останній

Два хреста і три могили

що сім'ю його укрили.

"Кукуріку" чує з саду

То невже там півень ззаду

Тихо повенувся дід

Вже не бігав з десять літ

Мор й за ним по п'ятах ходить

Руки, ноги й ребра зводить

Де не де літа комаха

Не дійшов дідусь до птаха.

Обманула і його

Доля - цілковите зло

Чи тепер його душі

Всі страждання не страшні

Він звільнився від кайдан

Та тепер він сам свій пан.

...

Любисток

Щастя

Щастя – як бриз… шепоче посмішкою світла.

Легкий серпанок... Ніжність маминих рук.

Радість за комою... За щокою цукерка. Барви літа.

Видряпане на парті слово з п'яти букв.

Ялиновий запах, мандарини, чарівність снігу...

Вкладиш від "Турбо", обгортки від "Баунті" та "Чупа-Чупс".

Затишок біля багаття... Нескінченне небо та море сміху.

Складні, але рідні вірші, навчені напам'ять... Важливість "Освідчусь!"

Пісня, що одна на двох – у ній серце дихає... Зіркова вічність.

Візерунки на вікнах, розписані чаклунством. Весняні дощі.

Теплий радісний шум у натовпі дітлахів... Сонце у січні.

Неймовірно-соковиті фарби яблука. Травневі хрущі.

Запах полуниці та вишні. Феєрверки-блисавиці.

Липневі громи та срібні переливи струмка.

Коли навесні повертаються перелітні птахи. Диво-криниці.

Буяння фонтанів... І з великої літери Сім'я.

Ласка коханого... Довіра. Перше слово дитини.

Світ розуміння. Життя "на повну", без "боргів", без вини.

Різнокольорові ніч... На колінах "дбайлива" зеленка. Тиші хвилини.

Час натхнення у будні лютої зими.

"Секретик" у піску. Бадмінтон. Захоплення каруселі...

Надійне плече друга. Поцілунок... Турбота – маяк.

Коли серцю тепло... Рука в руці. Вир серпневої акварелі.

Сонячний день, а на спині легкий рюкзак.

Щастя - лише мить... Життєві самоцвіти:

Ніжність, Кохання, Добро, Душі краса...

Тут і Зараз... не десь... вміти радіти!

Неймовірна сила, що допомагає крилам літати... Співаючи небеса...

~травень•2019~

...

Lexa T. Kuro

Боги

Род, Одін, Зевс, всі інші всемогутні боги,

Чи розуміють вони силу віри душі людської?

І чи плекають вони в серці щирі почуття до волі?

Чи мужньо віддають життя за рід свій та красу землі святої?

Чи вміють попри все вони йти за вогником надії,

Та цінувати вдячність, поважати старість, втому?

Чи знають, що таке Справжнє Кохання та дитячі мрії?

Або чому зростають "крила", коли шлях веде додому...

Чи відчувають біль вони, коли ховають побратимів?

Або що значить дійсно спека, спрага, голод?

Чи знають, як відновлюється серце від тепла обіймів?

Чи як лютує в порожнечі серця дикий холод?

Що відчувають, коли бачать сльози матері чи посмішку дитини?

Чи віддали б вони своє безсмертя другові чи брату?

Чим є для них життя звичайної людини?

А Смерть - подруга їм? Попереду чи все ж позаду?

...Род, Одін, Зевс, всі інші всемогутні боги,

Чи розуміють вони силу віри душі людської?

І чи плекають вони в серці щирі почуття до волі?

Чи мужньо віддають життя за рід свій та красу землі святої?

~осінь•2023~

...

Lexa T. Kuro

13.12.13

Вже майже два роки ми

живемо ніби не своїм життям.

Кожного вечора ми лягаємо спати

з однією єдиною думкою.

"Як хочеться вранці

прокинутись з Перемогою.

Видалити всі канали

з новинами та не читати їх.

Жити і насолоджуватися далі своїм звичайним життям.

Не чути звуків тривоги і вибухів,

їсти, дихати, спати спокійно"

Це наша маленька загальна мрія.

...

Валерія

Шепочуться тіні

Ніч розсипала перлами міріади ідей.

Тіні шепочуть візерунки таємничих фарб в етюди.

Між нами самотні вікна, теплі зірки,

І дахи з різноманітністю флюгерів, світ тіней,

Кілометри слів, ритм сердець,

І віра «я є й буду»...

Розтривожили листя шурхітом твої вітри...

І лавиною обсипали мені на мережива сукні.

Пестили, полонили, підкорили...

Спонукали серце цвісти!

...У повітрі тонуть мрії, розбурхують, кружляють,

Розкривають обійми свої незабутні.

По венах гіпноз - океан ігристих пристрастей.

І така безодня свободи, що віриш у вічність духу...

Чуєш симфонію зірок Всесвіту?

Божественна... Наче чисте світло очей.

Ніч розсипала перли...

Шепочуться тіні... Тссс... Слухай!

~15•11•2018~

Відеокліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці Аудіокниги

...

Lexa T. Kuro

Бездоганність

Де зустрічається небо з хвилею – бездоганність.

Розчиняються зірки, стікають піною у воду.

Де вільна душа... І час застиг... Шлях Чумацький

Чи то богу, чи дияволу своє серце продав...

Тут бажання лише одне – бути Світлом.

Немає ні минулого, ні майбутнього... Істини біг...

Бриз і вічність Таємницею Світу оспівані.

Тяжіння усіх доріг... Розуміння: ти – Людина, ти - Світ...

Тут біля «окрому прибою» - центр Всесвіту.

Звук неба, смак вітру, колір глибини води...

Затишок серця та думки... Кохання як Світло...

І пульсація у венах «немає тієї долі..» Розуміння «навіщо», «куди»...

Не молюся... Не вмію, не знаю, не пам'ятаю...

Лише солона млість: вітер, вода, пісок -

Сльози неба... У вузькому колі, без сторонніх... Я знаю:

Хто є частиною Всесвіту, той не може бути самотнім... Життя - урок!

~31•07•2019~

...

Lexa T. Kuro

на перший сніг

вибиті вікна та двері -

крізь них залітає обпалене листя у залу.

де меблі розтрощені вщент.

розламаний білий рояль

обплутаний рваними струнами,

клавіші биті

розкидані навколо нього.

де наче б то стеля повинна бути

і дах -

зяє отвір,

діра,

в котру небом ввійшла

змарнілою,

хворою осінь

сховатися в цій руїні -

нестерпним холодом перших морозів

зима наближається,

поруч вона вже.

і перший сніг її переможно

спадає на землі війни.

чистим,

білим,

мокрим,

важким

лягає на грунт він.

але

від бруду та крові

стає рудішим за сонце,

що зависло на мить

яскраво край неба -

в червоно-рожевих хмаринах

тане воно

і тоне...

вітер вертить сміття по підлозі у залі,

листям обпалим, палим шумить.

між дерев прострілених - мертвих! -

жалобну мелодію зводить

та лине неспинно в далекі світи,

що за межами меж неосяжних.

і наче не вітер то все,

а прокляття,

прокльони!...

і дзвін поминальний

чується крізь канонаду війни,

яка кров'ю рясно полита,

закидана густо тілами поранених, вбитих

в розритій

вибухами

землі...

...в кутку,

між розбитих напів

стін з обгорілих цеглин

у залі розтрощених меблів

в обпалому листі,

в руїні

сховалася осінь від першого снігу зими,

занурилася у сон

під звуки

жалобного

вітру....

...

Ем Скитаній

втеча

...і степом - як морем...

******

на белебні берега

настил овальний

мастильно намощений

міста поміст -

тут голови сунуть

під оплеск овацій

і ріжуть без візи

під вереск

та писк.

одрізане тіло

кладуть до кишені

як кладуть окрушину

у носовик... -

таємно показують.

кажучи жахно

- ...свічки запаліть... -

в кружало закочують

тіло усміхнене,

чхають в долоню

за браком хусток.

і, стримно зітхнувши,

заплющують очі,

осану співають

уявно,

в умі.

а потім навшпиньках

розходяться, стиха

шепочуть про щось

по куткам...у кутках!

...зберуться потайки

на рогу всіх вулиць

з обличчями злими

і пострілом рот.

примружують око,

смакують

та цілять

більярдною кулею

нижче пупа!...

...остання потала

і мука остання...

з останньої сили

плисти вже не сила!

душі твоїй душно,

душі твоїй важко

у колі солоному

холоду моря...

...що буде, те й буде -

забуте розбудиш.

пливи безоглядно!

пливи ж но!...

...пливи...

...

Ем Скитаній

з переваного вірша

вірш складав

наче нервами.

кинув його

незавершеним,

хату коли затрусило

хвилею

з вибуху сильною.

вилаяв орків московії

за хату

занепокоєний!

та зі свойого двору

дулю

кремлівській потворі,

тицьнув північному сходу

з прокляттям ординному роду -

всій озвірілій зграї,

що нишпорить

в моїм краю,

погар лишає,

пожежище,

мостить смердючі лежбища

в селах,

в містах мародерених

вітчизни моєї...

по теренах

гатить

від оркостанії

всім, що там є,

до останнього

нечисть,

рашистська наволоч

повна

людиноненавистю,

сповнена надто зловтіхою,

страхами,

жахами,

лихами,

істерикою божевільною

та реготом

з люду

вільного,

жадібністю ненаситною

та лиходіями спритними,

жертвами многоликими

у війні

від початку

дикою... -

це коли межі на мапі,

обводи

пилом по світу,

попелом.

і з того радіють

розбещені

в кремлівських

палатах

безуму...

...

Ем Скитаній

при падінні...

при падінні у спогляданні

геніальної німоти,

що в байдужості до злодіяння,

до безглуздості та глупоти... -

придбай вітрило собі...з парашутиком.

не втопитись аби у лайні

обшушуканим та ошуканим

в цій суспільній драговині.

то як поміч тобі безкрилому

на сповільнення часу падінь.

і - з подяки вітрам! -

під вітрилом ти

не шелепнеся в сморідну тінь.

лиш сковзнеся,

торкнеся п'ятами

до гнилизни огидно лихій.

відштовхнеся від тої лятви

в непроглядний захмарний сувій.

і в тумані кружлятимеш листям

в ясноокій зорі крізь пітьму.

над дахами осіннього міста

привітаєш у злеті зиму...

і в падінні у спогляданні

ледь зажевріє мить надій -

таки зійде в пітьму світанок!

в цю гнилизну...у цей застій.

*****лятва - погань, скверна, паскудство

...

Ем Скитаній

Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепотом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у серце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~

...

Lexa T. Kuro

за чаєм

чаює з осінню серпень.

вербовою мовою мовить.

і з нею веде розмови

в гаю біля ставу неспішні.

де вітер віє у спокій,

неспокоєм трави колише

і хвилями синього ставу

плеще об берег в тишу.

в якій лише роздуми серпня

і осені подих легкий,

і оклик оманно далекий

закликанням та прикликанням.

птахи до тепла потяглися

в політ у зорю на ранні -

їм темні на обрію хмари

відлунням прощань у мовчанні...

їх осінь зманила у мандри,

в країну безмежного літа.

всміхається в тінях, у вітах,

серпневим вгощається чаєм.

і перше багряне листя

та жовте листя відчаю -

зненацька спадуть у трави...

і серпень всміхнеться навзаєм.

...

Ем Скитаній

Покоління

Суворі сиві голови кульбаб

Прийняти лопухи* не можуть

З веселої руки дитят.

Вони їх пам'ятають бур'яном,

Або аптечної травою.

Суворість давніх мрій та дум,

що попелом осіли на легені.

Цей погляд - вічний сум,

Ось моє старе серце в твоїй жмені.

Ці знаки вже читаються не так,

І органи працюють вже несправно,

Віддали нам кістки за лопухи,

І очі* кинули під ноги, наче пастку.

Віддали юність та любов,

Безмежність всіх дитячих мрій.

Твої обійми молодості схов,

і сиві скроні ранньої весни.

І молодість відкинула дари,

Пригадуючи власні жертви подарунків.

І розійшлися старість й юність,

Відкинуті розбіжністю років.

( лопух* - у флорографії символ вдячності

Очі*- погляди на життя)

...

Міріам МіестМорган Рей

Випити портвейн біля каміну

Гудить усе, що поряд є,

Тривога знову почалась.

Старий камін, портвейн, думки, куди піти чи знов сидіти та чекати.

Чекати смерті чи кінця, кінця тривоги ще напевно..

Не знати, що робить тоді, коли усе заб'ється.

А що заб'ється в тиші цій,

Я у куток чи думки мої?

Не знати, що трапиться тепер, не знати що трапиться завтра...

Хоча, які думки про завтра, коли тривога б'є.

Б'є чи не останнії хвилини, життя мого чи когось іще.

Зима триває надто довго, чи це вже я все пропустив?

Забув, що вже була, і осінь, і навіть літо надворі.

Але напевно ще не скоро настане час і для весни.

Тієї пори, що цвітає та б'є уклін страшній зимі для того, щоб їй місце дала.

Час зупинився ще тоді,

Тоді коли було, ще страшно, страшно сидіти поки все гудить, б'є тривоги й єдина думка бігти далі.

Але тепер усе, що є, старий камін і той портвейн...

...

tristis_vibe

Посивіла душа

Посивіла душа незворотно,

Не погасне весь біль крізь роки.

Те, що завтра було, вже сьогодні,

Те, що днями було, вже віки.

Моє місто у серці вмирає,

А сторожа прийде після втрати.

Чорний янгол на смерть прирікає-

Перемога мого супостата.

Не проб'ється той відчай крізь стіни,

Крізь уламки загострених скель...

Не здолають броню мою війни

Й тихі крики з глибоких земель.

Посивіла душа незворотно...

Справедливість- як зброя солдата.

Розрізатиму лезом неправду-

Те, що завтра було, вже сьогодні.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Небо зоряне

... А небо зоряне - зоряне,

схоже на поле зоране,

срібним зерном засіяне,

вічне, вільне, замріяне.

Місяць – самотній соняшник,

Шлях Чумацький – немов рушник,

що наречена вишила

і на ріллі залишила.

Хто ж наречений, ніченько?

Синій туман над річкою?

В полі вітряк окрилений?

Дуб у степу похилений?

Хто тебе, нічко, любить так,

що не лякає й самота? –

Мріє, щоб ти подала рушник

місяць, твій вірний соняшник...

16.03.2023

...

Музика
18+

Буча та війна єбуча

8 років - що думаєте про цей вік ?

Вони усі рвалась у другий класс іти

Другий клас- подумайте хоть трохи

Та вони ж лише дівчата

Але ви їх згвалтували

"Боги" з смертними гріхами.

Які ви люди?

Ви !людей! катували.

Зв'язували жінок ,а потім вбивали

А танки навіщо? Щоб наших роз'їджати?

Ви не люди ,і їм вам не бувати.

Ви кажете що ми самі собі погано робим.

Але для нас життя - бесцінна плата

Російські блогери кричать:

"А ЯК ЖЕ Ж НАШ ІНСТАГРАМ? ЯКЕ ЖИТТЯ БЕЗ НЬОГО?!"

Та яка інста,які там ваші сторі

Ви не люди,і не м'ясо

Пока ви існуєте ,ми - виживаєм

...

Артеміда

Роздуми

Хіба ж я письменник? -

Збентежено запитаєте ви.

В прозі моїй мають бути люди,

Коли там одні лиш чорти.

Письменники пишуть про силу,

Перемогу добра над вічним злом.

Я ж пишу, що бажаю,

І в героїв моїх вічний облом.

Творю я у старих жанрах,

Які одиниці читають по суті.

Теми чіпаю складні,

І трагедії зазвичай сильно роздуті.

Нажаль не виходить у мене,

Достойний уваги твір написати.

Хто ж я тоді насправді

І чому митцем себе важко назвати?

...

Тамара Рудик
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Гаррі ПоттерOlya Ollivandrovna
27.03.2024
Гаґріт: «Тільки божевільний піде грабувати Грінгортс, банк, який охороняють дракони, заклинання та з ... Детальніше
Про те та сеСтася Полтавець
20.03.2024
Все розповідала всім, що зареєструють тут і буду ходити коменти залишати, і ось нарешті зареєструвал ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
28.03.2024
Увага! Учасникам має бути 18 років. Якщо вам ще не має 18, будь ласка, не приєднуйтесь! Хочу запроси ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Читачі, де вас знайти?Ніна Горлиця
25.03.2024
Риторичні питання: " Де шукати читача?" та "Чи варто писати у стіл?". Зрозуміло, читач буде, якщо пи ... Детальніше
Нове аудіоповідання!Юрій Цорулік
27.03.2024
Нова озвучка мого оповідання, "Вікно"! Проходьте, слухайте, підписуйтесь н канал автора озвучки, "Сн ... Детальніше
На Аркуші вже:
10055читачів
112693коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: