🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Інше (1746)

Повернусь

(Робота в рамках челенджу Surgebook)

Пам'ятаю,

як просили, як молили і благали.

Потім мої добрі дії

зраджували й забували.

Пам'ятаю,

як зі свистом сокира догори злітала.

Сморід плоті, що горить,

дуже добре пам'ятаю.

Пам'ятаю,

як зв'язали і безпомічну топили.

Пам'ятаю,

як спіймали

і твердим камінням били.

Пам'ятаю,

як від хат

простоволосу й босу гнали.

Пам'ятаю,

як услід

злим шипінням проклинали.

Відвертались.

Я ж від них втекти подалі намагалась.

Усамітнитись.

Сховатись.

Бо їм нашкодити боялась.

Дар, що маю не просила.

Моя кара - моя Сила.

Саме Життя мене обрало.

І Знання,

як духівницю,

Земля рідна дарувала:

нужденних й хворих лікувати,

від біди їх захищати.

Вони ж,

нікчемні боягузи,

очі знічено ховали...

і дрижачи від насолоди,

мене без жалю катували.

А я від мук,

страждань і болю

ще сильнішою ставала.

До потребуючх верталась.

І, знов і знову помирала.

Завжди

люди допомогу

у таких, як я просили.

І на церкву, водночас,

очі злякано косили.

Попи хрестами золотими

людей від мене відганяли.

І урочисто помолившись,

жарке вогнище складали.

Зрадливу, підлу людську вдачу

крізь віки я пам'ятаю.

Гідно в полум'я ввійду.

Повернусь

і покараю.

08.10.23.

...

Irina Velika

По небосхилу зоряної ночі...

По небосхилу зоряної ночі

Блука напівпрозорий силует –

Селена, що блискучі свої очі

Сховала від доскіпливих планет.

Вона спускається тихенько з неба

За кроком крок, ледь чутно уві млі,

Хоч потай, хоч таємно, та їй треба

На мить пройтись по стомленій Землі.

За кроком крок, не збитися зі шляху

І забрести в печеру серед гір.

Туди щоночі йде вона без страху,

Не поміча образ небесних зір...

Бо тут, під кам'яним склепінням гроту,

Ендіміон прекрасний мирно спить.

Селена замилується ним потай,

Й торкнеться вуст вустами – лиш на мить...

Бо він – єдиний серця її владар,

Хоч і не може відповісти на любов,

Вона усе ж і тому диву рада,

Що може милуватись знов і знов...

24.05.2024

...

Сандрін Ірріель

Мені було всього дванадцять

Мені було всього дванадцять

Коли я вперше помиливсь

Коли забув, що наша праця

Завжди сильніше всіх зусиль

Коли наївний я старався

Зробити кращим увесь світ

Ти так жахливо усміхався

Немов була то грішна мить

Та я все-рівно бився далі

Ішов вперед і намагавсь

Знайти себе, крізь всі печалі

Хоча думок своїх не мавсь

Я жив ідеями суспільства

Думками лідера й громад

І зміст, який за ними крився

Я міг сказати вам навряд

Але вони заполонили

Усю свідомість, весь запал

І я направив на них сили

Хоча самий я ледь не впав

Безсилий й сонний,

Мов від вітру

Схилившись вниз

Я назавжди.

І я так сильно помилився

Що вже не зможу більше йти.

©️ Соня Амбріс

...

Соня Амбріс

За далем краю

Немає кінця та краю білим снам.

Тире, крапки — то рубежі сумнівні.

Початок і кінець є у всього. У справах, днях

За далем краю виправдаються надії?

Світ все ж таки простіше... Ребуси в зірках?

Спалах обіймів, мрії-павутини...

Та добра звістка — це коли приручиш страх.

Душа поза смерті. Але у смерті є причини.

Не бійся болю. Плакати — не зло.

Біла пустеля — краса поза межами світу.

Милуючись веселкою — не переплутай дно

З простором неба... Не помились орбітою.

Прожектор намалює скрізь болото гать,

Наповнить мішуру слів сенсами живими.

Здійметься білим серпанком той жар багать,

Та прошепоче вічності «ми це життя любили».

~лютий•2023~

...

Lexa T. Kuro
18+

Вона не знає…

Вона не знає імен і облич —

Їх було троє.

За ними підглЯдала тепла ніч

Тією весною.

То була остання теплинь

У її пальцях,

Хоч були ночі і вишивав день

Щодня на п‘яльцях

Яскраві барви цілого світу.

З тієї ночі вона понеслА.

Родились діти —

Два янголи, два крила.

Тієї ночі її застудили

І поламали.

Дітей своїх не любила,

Вони її на світі тримали.

...

Ньотка

кулі...патрони...

кулі.

патрони.

хата - решето.

сканери.

дрони.

бите плато.

танк наче файєр -

на магістраль.

корчами файний

орка-москаль.

зліва та справа -

кіптява, дим.

кепські там справи -

смерть поводир.

клуні та зруби.

вирви.

хрести.

криками руни -

озови мсти.

огневий омах.

примха.

пиха.

в розрух,

в розломах -

січа лиха.

гніт та неволя.

гадини слід.

стека недолі.

дотиком світ.

множаться гроби.

спалений плот.

брудом в окопи

злоба незгод.

колосом жито -

чорна зола.

колами хитко

зашморги зла.

гуркоти.

вибух.

струси небес.

простору вивих.

скрегіт та стрес.

зліва та справа -

кіптява, дим!...

...кепські там справи -

смерть

поводир.

...

Ем Скитаній

зрада

твої кроки подібні грому з ясного неба,

шуму пожеж та камнепадінню.

вони - гуркіт руйнацій та канонад.

вони - крики людські в розплавленій лаві вулкана.

о, зрадо!

я бачив обличчя твоє у століттях.

я бачу обличчя твоє щоденно, щомиті!

коли цілиш ти списом у спину,

коли крізь легені вганяєш тесак з насолодою в серце людини,

яка необачно була тобі родичем, другом чи братом.

я бачу твій посміх паскудний в червоних хрестах на білому фоні -

за ними закидоні клуні, пакунки та вбивці розсілись рядами,

муштровані котрі та налаштовані мовчки безжально, цинічно вбивати своїх одновірців.

ти в усіх ешелонах смерті,

у потягах що громихають.

я бачу тебе,

єхидну,

лякливу та боягузливу,

тупу від зненависті,

жорстоку та злу,

та безкомпромісну, немилосердну -

за спинами немічних та дітей,

паскудна, зириш криваво.

ти зомбі! катує що у катівнях

знесилених, скорених та полонених.

я бачу тебе, брехливу, у світі... -

тобі просто-напросто срати на світ!

користуєш його, гвалтуєш, знущаєся з нього...ну, а вже потім

скуповуєш в роздріб та оптом і... -

регочеш з того усього,

скалися підла, злодійна, підступна.

о, зрадо! ти спритно вмієш сховатись за маску

миролюбної усмішки діви святої,

коли розливаєш отруту

в той час, коли позад себе

лишаєш пустелю,

руїну

та злидні

недолуга,

потворна,

безродна,

та, що немає вітчизни... -

ховаєся в пагорбах серед болот,

жонглюєш благодійством та благородством

(які - абсолютно! - тобі невідомі),

подаєш себе гуманістом,

янголицею світу,

граєш довір'ям людським,

штовхаєш людей у жебратство та бідність

в тобою розорених та розграбованих землях...

бо така вже ти є - цинічна,

шизанутая та меркантильна,

о! зрадо, століттями що незмінна....

...

Ем Скитаній

1933

Ще на припічку лежить

Дід старенький і тужить

Вчора знову приходили

Знову балаган зробили

Силоміць забрали жорна

Залишилась ковдра чорна

Сльози висохли давно

Дідо встав узяв рядно

Вийшов звично за поріг

Зрубаний тепер горіх

Двір неначе зла пустеля

Сонце жаркая оселя.

Чимчикує він до стайні

Там дід чує сміх останній

Два хреста і три могили

що сім'ю його укрили.

"Кукуріку" чує з саду

То невже там півень ззаду

Тихо повенувся дід

Вже не бігав з десять літ

Мор й за ним по п'ятах ходить

Руки, ноги й ребра зводить

Де не де літа комаха

Не дійшов дідусь до птаха.

Обманула і його

Доля - цілковите зло

Чи тепер його душі

Всі страждання не страшні

Він звільнився від кайдан

Та тепер він сам свій пан.

...

Любисток

Моськаляка

Моськаляка зіпсувала нам життя.

Знову вона намагається нас зломати.

Знову тривоги, котрий раз за день,

Знову вона запустила свій непотріб до нас.

На нашу землю, на нашу неньку...

Ми встоємо. і далі будем жити,

Ми хоч і маленька країна але ми вистоємо.

Я пишаюсь тим, що живу у вільній державі

А москаляку на гіляку ми повісимо.

...

Валерія

На краю землі

Знаєш, як це бути на краю землі?

Тут палає безодня, але немає чаклунства.

На заході сонця розгоряються вугілля мрії,

Повітря пронизане світлом, наче небо без дна.

Золото торкається сині, лиже вода хмаринки... Жива дивина...

Оксамит зеленої млості килимом розмальований у груди...

А зірки... Ах, зірки!.. Кажу ж, небо без дна.

Під цим простором спокій... Вдихнеш його — не заснути!

Кров розбурхує туман, у завісі вишуканості дум,

Стежкою річка між горами... вирує, реве, кипить.

Переплетені з вічністю тиша та безтурботний шум.

Нескінченна таємниця у всьому... Ця земля — магніт!

Хочеться слухаючи - чути. Бачити! Не просто дихати — вдихати!

Насолоджуватися та радіти кожній миті дня.

Саме тут, на краю землі, справжня благодать.

Саме тут розумієш, що життя — ексклюзив! А все це є буттям!

~10•вересень•2017~

...

Lexa T. Kuro

на перший сніг

вибиті вікна та двері -

крізь них залітає обпалене листя у залу.

де меблі розтрощені вщент.

розламаний білий рояль

обплутаний рваними струнами,

клавіші биті

розкидані навколо нього.

де наче б то стеля повинна бути

і дах -

зяє отвір,

діра,

в котру небом ввійшла

змарнілою,

хворою осінь

сховатися в цій руїні -

нестерпним холодом перших морозів

зима наближається,

поруч вона вже.

і перший сніг її переможно

спадає на землі війни.

чистим,

білим,

мокрим,

важким

лягає на грунт він.

але

від бруду та крові

стає рудішим за сонце,

що зависло на мить

яскраво край неба -

в червоно-рожевих хмаринах

тане воно

і тоне...

вітер вертить сміття по підлозі у залі,

листям обпалим, палим шумить.

між дерев прострілених - мертвих! -

жалобну мелодію зводить

та лине неспинно в далекі світи,

що за межами меж неосяжних.

і наче не вітер то все,

а прокляття,

прокльони!...

і дзвін поминальний

чується крізь канонаду війни,

яка кров'ю рясно полита,

закидана густо тілами поранених, вбитих

в розритій

вибухами

землі...

...в кутку,

між розбитих напів

стін з обгорілих цеглин

у залі розтрощених меблів

в обпалому листі,

в руїні

сховалася осінь від першого снігу зими,

занурилася у сон

під звуки

жалобного

вітру....

...

Ем Скитаній

Повернусь

Вірю нескінченно в сузір'я Вічної Любові...

Якщо покличеш, я повернусь крізь холодні далечіні...

Чумацький шлях — мій фарватер... зірки — вогні кольорові

І мости крізь віки... де наші ритми од нині...

Я тебе знайду серед мільйонів вітрів,

Де волею в серці твої слова-океани...

Нехай тягнуть мене грози... але світло вогнів

Твоїх очей для мене вічний шлях у покої нірвани...

Нехай закине мене спрага мандрів у інші світи,

Холоди всі дороги зітруть у щасливе «завтра»...

Я почую твій поклик крізь кришталеві віщі сни.

Обов'язково сили знайду, щоб повернутися... Бо чуєш, ти цього вартий!

~грудень•2016~

...

Lexa T. Kuro

прозріння в "короні"?...

"...перший ти чи останній,

в натовп втиснутий щільно -

важко йти в цій отарі,

в безумі злому що суне

в зашморг влаштований в часі

блукань у болоті злиднів.

де кожній дрібниці радієш,

які б не помітила навіть

людина в здоровому глузді -

в статистиці посередня,

нормальна людина

з освітою...чи без освіти,

ти ж як лох той радієш

всілякій оманній дурниці.

овації твориш...та свято

влаштовуєш...весь в облуді!

принижений ворогом, "братом"

якого нарік так щиро

у сліпоті своїй темній...

та, певне, невиліковній.

бо кликав його наче Бога -

благав розбомбити хату,

залити лайном вітчизну,

знищити вщент державу..." -

отак міркував, задихався

вмираючий мешканець міста,

середній в статистиці зрадник

міста свойого,

вітчизни,

заклятий ворог країни.

лежав у брудних простирадлах

в куті за тілами хворих -

таких же як він байдужих

до себе, людей, до світу.

в занедбаній цій будівлі

лиш нині згаданій містом -

в лікарні без ліків майже

і майже без лікарів.

та він не забутий! - постійно

є під прицілом щоденним

"братішкі" - того окупанта,

злодюги, зомбі, засланця...

і сумніву тут немає -

на мушці своїй він тримає

мешканця, що помирає... -

в прицілі гнила його сутність.

і вистрілить! без проблем тут -

прошиє чергою миттю,

як щойно дізнається вбивця

про сумніви ті всілякі,

думки непотрібні, крамольні!

вагання ворожі та хворі.

авжеж! - за тим його звали,

вмовляли та замовляли -

знищував щоб живе все

на цьому клаптику світу... -

геть чисто усе по степу!

навіть крихтини того,

що глуздом здоровим зветься.

...

Ем Скитаній

Покоління

Суворі сиві голови кульбаб

Прийняти лопухи* не можуть

З веселої руки дитят.

Вони їх пам'ятають бур'яном,

Або аптечної травою.

Суворість давніх мрій та дум,

що попелом осіли на легені.

Цей погляд - вічний сум,

Ось моє старе серце в твоїй жмені.

Ці знаки вже читаються не так,

І органи працюють вже несправно,

Віддали нам кістки за лопухи,

І очі* кинули під ноги, наче пастку.

Віддали юність та любов,

Безмежність всіх дитячих мрій.

Твої обійми молодості схов,

і сиві скроні ранньої весни.

І молодість відкинула дари,

Пригадуючи власні жертви подарунків.

І розійшлися старість й юність,

Відкинуті розбіжністю років.

( лопух* - у флорографії символ вдячності

Очі*- погляди на життя)

...

Міріам МіестМорган Рей

Мейнкун

Вогниковий сад мій пекельний рай

Дрімуче мерехтіння людей 4 кольорів

Проблиски непотрібного спільного часу

Світло тануче на тлі вицвівших шпалер

Там не помазано мене туди приклеєно

Шмат терміну відбування життя -спогад

Збуджувач юнацьких надій -брехун

Місце без сенсу і ролі, грає наповнення

Арена серед арен, неповторно одноманітна

Важке перебування, звичний уклад

Блок важливих тестів, здача не обов‘язкова

Автомат для нестаранних

Відстрочка відмінникам

...

Вибірковий

Цілувати завжди

Дозволь мені - і я торкнусь вустами

До тіла твого кожного надламу;

Цілунками вималюю лінії,

Що зігріють в холоди осіннії.

Твоєї шкіри кожну частку ніжно,

Коли на вулиці вже буде сніжно,

Укрию ковдрою із поцілунків -

Витіюватих і складних малюнків.

Тепла весняного промінь промайне -

Тоді губами квітчатиму тебе:

Усиплю твоє тіло пелюстками

Ледь-ледь допомагаючи руками.

А запах акацієвого цвіта

Залишить після себе присмак літа.

Я тебе торкнусь - лиш дозвіл дай мені,

Червоним обведу всі дні в календарі

...

Лія Гако

людина

ворог – він і є ворог

просто зазирни йому в очі

я колись думав, що

можна знайти ворога в собі,

але як бути із ворогом,

що зачаївся у

темряві?

краще вже той, що

з піною з рота

піде тобі навпрошки...

дай лиш йому таку можливість!

і коли людина почне

кричати, втрачаючи щось,

що тримала в душі –

дивишся, а нічим він не

краще й не гірше

за когось – краще нехай

вже іде, де зарплата

більша, де війн

немає й тривог – видимих

і невидимих, де

ніхто не замкне тобі

рота за те, що

ти вважаєш – за істину.

бачиш, що ніде воно

краще не буде,

аніж сам ти не станеш –

справжнім і сильним. справжньою

стане й твоя країна – тільки

наважся назвати її:

Україна!

...

мелхіседек

Небо зоряне

... А небо зоряне - зоряне,

схоже на поле зоране,

срібним зерном засіяне,

вічне, вільне, замріяне.

Місяць – самотній соняшник,

Шлях Чумацький – немов рушник,

що наречена вишила

і на ріллі залишила.

Хто ж наречений, ніченько?

Синій туман над річкою?

В полі вітряк окрилений?

Дуб у степу похилений?

Хто тебе, нічко, любить так,

що не лякає й самота? –

Мріє, щоб ти подала рушник

місяць, твій вірний соняшник...

16.03.2023

...

Музика
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Ірині ФаріонMia
20.07.2024
Можливо хтось скаже кілька слів в пам'ять про цю відважну жінку, яка ніколи не боялася захищати укра ... Детальніше
Завіса таємниці потроху відкривається Максиміліан Степовий
20.07.2024
Всім привіт! З кожним новим розділом книга "Таємниці дому пані Дорсет" стає все дедалі більшою за об ... Детальніше
Графічні описи насилля в літ-ріІя Лін & Ізумі Хо
19.07.2024
Частенько в коментах чи просто балачках трапляються відгуки про якісь книги або авторів, що налякали ... Детальніше
На кого я підписанаМавка (Ганна Заворотна)
19.07.2024
Не співпадає із опублікованим раніше ТОПом) Олена Шапран: https://arkush.net/user/2818 Кумівство)) А ... Детальніше
Сучасний світ Мері Поппінс
20.07.2024
Стільки всього хочеться сказати, стільки думок крутиться у голові, стільки ідей... Але ж як усе це с ... Детальніше
Посмертні присвятиХаотика Душі
20.07.2024
Пишучи свій перший роман, я відчула щось незвичайне. Коли я дійшла до кінця, то вирішила написати пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11842читачів
145191коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: