Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4245)

Молімося за УКРАЇНУ!

Молімося за УКРАЇНУ,

За наш квітучий дивний край.

За мову нашу солов’їну,

За землю, гарну, наче рай.

За подих кожної дитини,

За кожну дівчину й хлоп‘я,

Що все віддасть за цю країну,

І покладе своє життя..

Молімося за тих солдатів,

Що полегли в степах, в містах,

І шану маємо віддати

За тих, хто б’ється попри страх.

Немає страху, лише віра

В добро, і честь, і правду, браття!

Немає віри іншим людям,

Що розвели війни багаття.

Тримайся, славна Україна,

Осяєш ти собою світ,

І твоя пісня солов’їна

Скрізь терни до зірок злетить

...

Аліса Сімпсон

Глухий кут

Вона його всім серцем покохала,

Думки про нього все заполонили...

Під музику у подушку ридала

Й нічого більше зовсім не хотіла.

А в глибині душі було їй сумно,

Раділа неправдиво - для людей

Та замість сну лиш плакала безшумно

І не могла заплющити очей.

Їй згадувалось, як удвох сиділи.

Він лагідно торкавсь її плеча,

Про все безперестанку говорили,

Тоді, немов би зупинявся час...

З ним кожна мить для неї надважлива,

З ним провела б усе своє життя,

Але вона ще не така смілива,

Щоб впевнено зізнатись в почуттях.

Вона жила й не знала, що робити,

Він ніби близько, а водночас - ні.

Їй зовсім не хотілось їсти й пити,

Лише писати про любов пісні...

...

Ліза Москаленко

Незакінчена історія

Ти думаєш, словом, до неможливості

Надто багато і за кожною комою,

Серце зникає в рядках наївності.

Ти стала для мене ще більш невідомою;

Ще більше далекою і безнадійною,

Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –

Любов, та як випадок – нерозділеною,

Театральною, недоказаною.

13.06.2020

...

Володимир Каразуб

Падіння Ікара

Чим далі від берега - ширшим здається край

Землі за яким ще не видно нового берега,

В розфокусі обрій, мов воском забризкав Ікар,

Повторним падінням з картини голандця Брейгеля.

Лихоманкою мова ще досі про очі крота.

Що он Боварі отруїлась нудьгою. Не правда,

Що кров'ю-чорнилом з ікарового пера,

Нова Одісея напишеться та Іліада.

Що ми ще полюбимо, так, як ніхто не любив,

І свою Беатріче, і свою Дульсінею Тобоську,

Шкода, тілька крила все той же Дедал скріпив,

Здається для притчі, чи то ненавмисно із воском.

26.09.2020

...

Володимир Каразуб

Не знаю я..

Не знаю я як бути і куди іти

Я наче і своя, проте ніде не вдома

Як боляче казати ці слова

І засипати від тяжкої втоми.

Я хочу щоб було добро

І хочу щоб усі були щасливі

Не хочу болю і не хочу сльоз

Але вони течуть.. Така я знов вразлива.

Я хочу миру і не хочу гнів

Щоб злагода й любов завжди їм всім світила

Але напевно знову це урок

Який я не засвоїла і все впустила.

І знову ніч, і знову плин думок

Де вихід і чи правильно вчинила

Серед усіх переплетінь дорог

Шукаю стежку по якій ітиму.

22.03.2023

...

Мерлін Адеміад

Про головне

------------Головне-----------

Мовчати-------------Кричати

Не рухатись-------------Бігти

---------Життя таке----------

Повільне--------------Швидке

Ти просто дозволь собі бути

Равликом-----------Гепардом

--------------Ти----------------

Вір-----------------------Не вір

-------У силу кохання---------.

-------------Іди----------------

По----------------------Проти

------------Течії.---------------

------І все буде окей.--------

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

МОва тиші

Зловісну тишу розрізає лезо

Жахливих криків... Нелюдських, страшних...

Десь там, у невідомості небесній

Таїться дар емоцій непростих.

І тиша проводжає крик назовні:

Він йде угору, до нечуваних світів.

Хтось це почує, щирим серцем оборонить,

А хтось не прийде крізь густі тумани днів.

У тиші також є і власна мова,

І своя дума, і пісні без слів.

У тиші є палітра кольорова-

Від чорних і до білих почуттів.

Чи ворог тиша? Чи вона даремна?

Лише тоді, коли мовчать ганебно стіни.

Лише тоді, коли в глибоких чорних недрах

Весь спокій перетворюють в руїни.

Бо тиша також і хвилюється, і плаче,

Вночі уміє зорі рахувати...

Хоч сліз її не чують і не бачать,

Та не витримує усе життя мовчати.

© Віра Семків (березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Blackout

Ввімкнули світло! Лялька заводна

Біжить до магазину швидко-швидко.

Купує хліб і трішечки вина,

В блекаут треба берегти готівку.

Вже миє посуд, поки є вода,

Вмикає пралку та готує їсти,

Фільтрує воду, чиста щоб була.

Не має часу навіть щоб присісти.

Забігла в душ, тепер вона в порядку.

Поставила у пічку пишне тісто.

Ще ж телефон, ліхтарик на зарядку!

Неначе встигла. Як і ціле місто.

Зробила справи. Світла вже нема…

В думки занурилась і біль стискає серце.

Чому я тут? І скільки ж ще війна?

О, Господи, за що країні все це?

Летять ракети, гинуть там і тут

Найкращі з нас, жінки, старенькі, діти.

І все по колу, наче глухий кут,

Цей біль нам вже нікуди не подіти…

Далеко десь степи та рідний дім.

Понівечений, спалений війною.

Й розбиті вікна. Холод лютих зим

Гуляє там із клятою ордою…

Нема житла… Та є лише одна

Надія. Світла віра у майбутнє:

Ми переможемо. Закінчиться війна,

Любов ввійде в серця натомість люті.

З'явилось світло. Вечір на поріг.

Ще день один згасає наче свічка.

Гарячий чай і спечений пиріг,

Сідає сонце і шепоче річка.

Лягає спати. Бачить дивні сни:

Родину, друзів, безтурботні будні.

Минає день, а світло все горить

Та повернулись ті, хто вже відсутні…

...

Світлана Молчан (Svitliachok)
12+

Учителі дев'ятих кіл

Як згаснуть зорі на нічних полотнах,

То вийдуть в стрій учителі дев’ятих кіл.

Учителі сердець ламких, холодних,

Найвижчих сортом, небезпечних, темних шкіл.

Там десь сховались другосортдні діти.

Зимові діти, діти чорних, темних днів;

А другий сорт- це ті, хто щиро хочуть жити...

Таке клеймо взялося звідкись з-під ярів.

І головна мета крізь перешкоди-

У другім сорті позитив знайти.

З-за темних днів і всякої погоди

Можливо фінішу такого досягти.

Дає нам зорі небо пречудове.

Десь вдалені- учителі дев’ятих кіл...

Життя- важка, непередбачувана школа

Й пощади там нема по вік-віків.

© Віра Семків (березень 2023 р).

...

Віршотвориця

На уламках

На уламках життєвих доріг

Ти зустрінеш мене вже фактично безсилу й розбиту.

Я окрасою стала для всіх

І немає надії на те, щоб продовжити жити.

В оболонці, давно нежива.

Лиш обличчя на скелях змальоване дивним портретом.

Я- остання музична струна...

Перед людством постала холодним, зловісним предметом.

Намальована пензлем отим,

Що зітреться від першого, сильного повіву вітру...

Біль, прокладений шляхом важким

І людина, яка без любові, немов без повітря.

А як змиють дощі всі сліди-

То не стане мене. І душа моя враз потемніє.

Я назавжди піду в нікуди...

І залишиться тільки тонесенька ниточка мрії.

...

Віршотвориця

А крик буває дуже різним

А крик буває дуже різним

І зовсім не таким простим.

Чи холоднішим за залізо,

А чи солодким, чи гірким.

Буває крик про допомогу,

Про чисті, ясні небеса.

Ним часто встелені дороги,

Та оповита і краса.

Буває крик різким, холодним,

Ламким буває, мов кришталь...

Дзвінким, веселим, відчайдушним

Чи непроникним, наче сталь.

Але буває він і тихим...

І це найгірший зроду крик.

Бо він завжди віщує лихо

Й немає тих, хто геть до нього звик.

(березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Моя заблудла і неохайна душа

Моя заблудла і неохайна душа,

Кудись мене тягне.

Чи то у світло, чи то в темряву,

Або й зовсім у нескінченну глибину безладу.

Хотіла б я знати, яка доля мені уготована,

Коли в серці горять протиріччя,

То обпалюють, то остуджують.

І здається, що більше немає ніякого виходу.

...

Айлін Руж

Не зламати

Вам не зламати ту барвисту мрію,

Що майорить із серця глибини!

Той дар таємний, ту ламку надію,

Незвіданої величі й краси.

Моя душа- ще зовсім не руїни!

Люблю простих, простою є й Сама.

І хай глухі навколо мене стіни,

Та я любов'ю володію недарма.

Цією силою зруйную перешкоди!

Я почуття це не забуду крізь віки...

Любов мене крізь все життя проводить

Й не буде більш в один кінець квитків!

(Березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Про мене

Дитина крику.

Дитина сорому.

Без честі й лику,

В щиті беззбройному.

Дитина Божа,

Дитина квітів.

Мов днина ясна

Із теплим вітром.

Болюча совість,

щемливий спомин,

Нова картина,

Нова історія...

Я право світла,

Життя дитина,

Слова привітні,

Я плід України!

(березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Провісник

Провісник крику й болю- мить стрімка.

Акорди, зіграні на ніжній арфі.

Стривожена, безсила, не така,

Малюю фарбами яскраві, чорні арти.

Там холод, вітер, крига, заметіль

І коридор заплутаних мелодій.

Невдачі, помилки і знову ціль,

Що десь в заплутаних світах далеко ходить.

Провісник крику, допомоги- страх...

Себе він сам зловісно розгортає

І бачить радість тільки в тих очах,

Які до того ще його не знали.

Страшний провісник- ця гірка й солодка мить.

Себе саму вогнем нестерпним обпікати.

Цей час, що швидко й невблаганно так біжить

І той секрет, що я не в змозі розгадати.

...

Віршотвориця

Не остання весна

Це не остання моя весна

І не остання моя тривога;

Це не остання зоря ясна

І не останні шляхи і дороги.

Це не єдина тремтлива душа

І не останній щемливий вітер;

Де неприступна, тонка межа,

Там кожен зможе колись порадіти.

Це не останні обійми палкі

Й геть не фінальна моя поразка;

Знову ті миті прекрасні, прості,

Знову й те прагнення всього й відразу.

Це не останній кривавий біль

І не останнє суворе жадання;

Це не останній доторк надій

Й подих мій, врешті-решт, теж не останній.

(Лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Лесі Українці (До 100-річного ювілею її світлої пам’яті)

Вона, мов гострий меч, кувала слово.

В її душі горів палкий вогонь.

Краса життя була їй за основу.

Його в Землі взяла, мов з матері долонь.

Їй стало до снаги з колін підняти,

Своїм віршем дістати душі з дна.

І вже ніхто не зможе відібрати

Те Слово-крицю, що дала вона.

Хай що не принесе підступна доля,

Але не загасити їй вогонь.

Бо слово Лесі викувало Волю.

Візьму її із сильних цих долонь.

...

Світлана Патра

Ось і минув рік...

Ось і минув рік...

Рік незламности та боротьби,

Рік свободи і хоробрости

Рік, коли всі ми стали воїнами.

Почався вже зворотний відлік,

До нашої з Вами перемоги.

Ми точно дочекаємося миті,

Коли Залужний виступить мовляв:

"Ми вибороли перемогу,

А росія зникла з карт!"

Це буде незабутня мить,

Коли збудеться пророче Батькове:

"І настане час,

Коли один скаже: Слава Україні!

І мільйони відповідатимуть:

Героям слава!"

Від цього буде вічна ейфорія,

Котра зміниться гордістю за Нас.

За Нас, за Наших Воїнів,

Котрі життя поклали,

Аби ми жили під синьо-жовтим стягом.

...

Алі

Ніч у світі 2020

Нічний автобус

теплий, умовно пристойний прихисток

мандрівників без віз

і з наплічниками,

бітників, біженців

та просто безідейних волоцюг

різних куточків світу.

Була стаття про одного такого-

біженця, приреченого до смертної страти

в одній з африканських країн

початку двадцять першого сторіччя.

І от двадцять років поспіль

щоночі -

автобус і Лондон,

І нема в тому

жодної романтики,

але є примарна

надія

на милість уряду

її Величності.

Ця історія скінчилась добре-

йому шістдесят,

він має дах, документи і робить

фотопроект

про таких, як сам.

Брати і сестри англіканських парафій,

й умовно англомовні водії нічних автобусів

свідчили на його користь -

20 років дисциплінованих поїздок,

мінімум незручностей сусідам,

максимум непомітності,

волонтерство на кухнях для бідних...

Немає моралі в цій історії.

В нічних автобусах є сморід,

шум, холодні шибки,

нелегали з Грузії без зимових курток,

голосні розмови, тихий смуток,

співчутливі поліцаї,

підошва сусіда коло твого вуха,

а моралі немає.

Але завжди є надія -

якщо ти будеш милим,

займатимеш лиш одне сидіння,

допомагатимеш в церкві,

часом матимеш квиток -

водій нічного автобуса

свідчитиме на твою користь.

...

Ina Igel

Янгол

-"Це не кінець. Надії не розбиті", -

Цю звістку янгол шле щомиті.

І бореться зі мною він разом,

Тепер вже скрутно нам обом.

Він бачить радощі, поразки, біди, сльози,

Ми йдемо по одній дорозі.

Він усміхається мені

Й зникає знову крига навесні.

-"Це не кінець! Малюй і відкривайся!

Іди, біжи, ридай, всміхайся,

Я буду поряд із тобою все життя,

Лише повір у щире каяття!"

Мій янголе, тобі я довіряю!

Люблю, молюсь, даю, прощаю,

Я буду йти з тобою до кінця

Й повік молитись до мого творця.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Мистецтво зігріває

Іду в музей, в повітрі листопад.

Все іній покриває на алеях.

З віршем збираюсь власним виступать –

Вітатиму колегу з ювілеєм!

Дивуюся на виставках щораз –

На дворі дощ та й вітерець собачий…

Дивлюся на картини – все гаразд!

На них жінки. Їх декілька, я бачу.

Тим жіночкам не холодно? О’кей!

Одіті легко, наче Мавки в лісі.

Не замерзають… Що ж воно таке?

А то мистецтво зігріває, звісно.

Дівчата симпатичні. Так, то є!

Я придивився – та вони ж роздіті…

І тепло восени мені стає,

Бо всі ж красиві наче Афродіти!

Буває раптом восени весна…

Художнику хіба ж багато треба?

Потроху фарби, пензлів, полотна –

І ось

вже крила

підіймають

в небо.

...

Сергій Кузнєцов

Сільській вчительці

Я б назвав її просто Вчителька

Без усяких там зайвих прикрас.

Научи мене! Научи мене

Відчувати важливе щораз.

Поведи споришевой стежиною

До хатини у ріднім селі,

І домівку простими, тужливими

Оспівай візерунками слів.

У тім Домі, як завжди гостинному –

Ніби сам я отам народивсь,

І напився в подвір’ї родинному

Із криниці джерельной води.

Там весілля бували і поминки,

І хрестини у різні роки,

І туди повертаєшся подумки,

Щоб писать сповідальні рядки.

...

Сергій Кузнєцов

Борися, янголе

Борися, янголе! Крокуй

У цій зловісній тиші!

Давай, бери, кричи, малюй,

Пиши життєві вірші.

Не замовкай, мій любий друг,

Не помирай душею!

У світі темрява навкруг,

А ти світись зорею!

Лети до тих, хто серцем згас

І будь же поруч з ними!

Хай сяють очі знову враз

Усмішками ясними.

Борися, янголе! Співай,

Твори за дивом диво!

І світ людський не покидай,

Ця місія важлива.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Ліні Костенко

Ну, що сказать? Чи справді я поет?

Про те пишу, що справді є болючим?

Чи, так собі – словесний пірует –

Пишу щось просто так, тому що скучив?

Чи, може, легко так співаю, як птахи?

Незлим струмочком тиха мова лине?

А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!

Ну, може так, як у Костенко Ліни…

Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,

Не буде спокійніше для сумління.

А може, все ж натиснуть на курок,

Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?

Не завжди все солодке – є й гірке.

Я не гончар, ваять не вмію з глини.

Але хотів би виліпить таке,

Щоб навіки, як у Костенко Ліни.

Поет співає правду, хоч ти ріж,

Хоч знає, що колись загине.

Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –

Кричати вголос, як Костенко Ліна!

...

Сергій Кузнєцов

Кавоварка

(Тримаючи у руках керамічну турку)

Я вам продам, шановні, кавоварку.

Не думайте, що це якісь приколи.

Не треба наражатися на сварку,

Тому цю назву не кажіть нікому.

Казати «кавоварка» – це невірно.

А правильно казати треба «турка».

Бо прогріватись має рівномірно.

Така це дивна керамічна штука!

Варити каву – дивовижне щастя.

Ця дія варта слова драматурга.

Арабіку і цукор треба класти

У цю красиву керамічну турку.

Назвати можна й «джезва», Ваша воля.

Щоб каву по-турецькому варити.

І хоч би у кав’ярні, хоч у полі

Ти будеш невідривно пити, пити...

Немає в світі кращого напОю,

Ніж кава зварена. Чого бракує?

Візьми її упевнено рукою.

І буде щастя всім, кому смакує.

Вона не є солодкою, гіркою.

Вона жива, як для поета рими.

Вона тече невпинною рікою

По всім кав’ярням запахом нестримним.

Сиди хоч вдома, а хоч просто неба.

Іди на запах, просимо ласкаво!

І більш нічого нам в житті не треба.

То просто кава, то найкраща кава.

...

Сергій Кузнєцов

...

У серцях українців зараз фронт,

Й відлунням в них лунає смуток.

А десь далеко - мирний горизонт,

Та зараз кожен день новий - здобуток.

Там десь далеко гарне майбуття,

Дитячий сміх і материнський спокій.

І руського солдата каяття,

Що був до нас колись такий жорстокий.

Все це колись... А поки знову ніч,

Що розсипа тривоги і печалі.

Зі страхом залишає віч-на-віч,

Із думкою про те, що буде далі ..

...

Ольга Ворона

Кропива

Нема у мене серця, не шукай.

Ти ж сам колись його забрав безбожно.

І навіть не здригнулася рука,

лиш посміхнувся зверхньо-переможно.

Колись я, мов довірливе пташа,

в твої обійми радісно летіла.

Співала солов'єм моя душа,

струною скрипки озивалось тіло.

Я покохала вперше у житті.

Ти ж був байдужий до моїх мелодій,

бо їх не чув і чути не хотів,

лиш серце взяв, як в мелодрамі злодій,

і загубив його. Тепер живу

не краще від усіх, проте й не гірше.

Посіяла у грудях кропиву

та іноді пишу про тебе вірші.

Ти повернувся. Кажеш, назавжди,

і я тобі потрібна, як ніколи...

Я безсердечна, кажеш? Підійди.

Он, бачиш – кропива. Не руш, бо вколе!

12.01.2023

...

Музика

Травою проросту

Забути все. Забути, щоб не бути –

ніде, ніколи, ні за що, ні з ким.

Напитися мовчання, як отрути

з гірким смаком і запахом різким.

Хай забуття, мов океан, сховає

мене у найтемнішій глибині.

Немає слів, і навіть сліз немає,

бо я – ніщо, дрібний пісок на дні.

Тут мертвий спокій і бездонна тиша,

німе відлуння спогадів і снів.

Я лиш любов у пам'яті залишу,

щоб прорости травою навесні.

19.01.2023

...

Музика

Прощання

Я підіймаюсь уві сні,

Все вище над землею.

Мов та пташина навесні,

Лечу вслід за зорею.

Та, щось не так, я відчуваю,

Неначе все це не моє!

Я зараз чомусь забуваю,

Усе що так любив, своє...

Вже неважливо, що було,

Ось тільки щось болить у грудях...

Неначе взимку, замело,

Розчарувався чомусь в людях...

Що коїться? Не можу зрозуміти!

Прокинутись би вже скоріш!

І чашку кави ще б налити,

Та бути б вдома, як колись...

Ох... Як болить мені у грудях!

Чому ж я не прокинуся?!

Чому мене ніхто не збудить?

Я ж вранці з мамой стрінуся!

Літаю довго серед хмар...

Чомусь не можу сісти!

А щойно бачив я примар...

Про них би розповісти...

Ось річечка біжить, біжить,

І сонце щойно посміхнулось,

Та що ж це? Хтось в труні лежить!

І жінка поряд там здригнулась!

Заплющив очі. Я прокинусь!

Не хочу більше цього сна!

Від спрагу зараз я захлинусь,

Та жінка - маму нагада!

Вставай же швидко! Ти ж вояк!

А сна якогось взяв й злякався!

Та щось не можу я ніяк...

І тут про все я здогадався!

Так, я літаю. Так, болить.

Та вже я не прокинуся!

Моє то тіло там лежить.

В обійми більш не кинуся!

Не можу просто я піти.

Чимдужче маму обіймаю.

Пробач мені за все! Прости!

Чому ж її не відчуваю?!

Матусю, рідна, син твій тут!

Ти ж зараз дивишся на мене!

Он яблуні в саду цвітуть,

А там джерельце є студене...

Торкаюсь я твоїх плечей,

Кричу :" Я поряд! Подивися!"

Та не відводиш ти очей

Від сина, що в труні укрився.

Настав час свічки. З нею тану...

Так хочу тут побути ще...

Не знав, що в двадцять я дістану

Ворожу кулю у плече...

А з нею ще одну, у серце

І в мрії про життя

Що очі мами, як озерця

Що буде час для каяття.

Прости мене, я відлітаю...

Все важче залишатись тут...

Думками тебе обіймаю,

Та там товариші вже ждуть!

Яким так само не щастило,

З якими тепер буду я,

Бо сонце моє відсвітило,

Більш не триматиме земля ...

...

Ольга Ворона

Головне

Головне на світі не багатство,

А любов і свобода в серці,

Нероби сам собі святотатство,

Щоб у пекло не відкрились дверці.

Головне - це люди призначені небесами тобі,

Вони всьому тебе научать бо шляхи їх тверді

І ти можеш довіритись їм:бути собою,

Непокинуть ніколи: врятують люблячою рукою.

...

Діана Гобой

Прощання

Коли ти підеш - я плакати не буду,

Але й сміятися від радості теж.

Коли пролунає останнє «Прощай» -

Я не дивитимусь вслід,

Але обернуся ще раз.

Коли двері ти до мене навіки зачиниш,

Я не проситимусь назад.

І рука застигне у повільнім русі,

Але не прозвучить той бажаний стук.

Німий та сліпий, як кохання

І тихий, як возз'єднання наших рук.

...

Анна Коваленко

Роздоріжжя...

Чи є моє майбутнє в цьому світі?

Чи є у ньому щось лише моє?

Букет із польових, яскравих квітів?

Чи цей світанок, що з-за обрію встає?..

Чи можу щось лише для себе взяти?

Аби не подих спогаду, а річ...

Бо неможливо небо обійняти

Чи загорнутись у шовкову ніч.

Що зможу я по собі залишити?

Чи поверну те, що дали мені?

Чи зможу я таке життя прожити,

аби без жалю проминали дні?..

...

Yana
16+

Живий мрець

Безсонні ночі я проводжу,

Наодинці, лиш з собою.

Чи то живу, чи то вмираю,

Вже різниці не вбачаю.

Вже, як наче під труною,

Гнию живий і сам з собою.

Хіба життя це? Хіба воно?

Хіба воно безглуздо так минає,

А я десь фоном споглядаю?..

Немов мене і немає.

Іноді і справді забуваю,

Що десь там за вікном бурлить життя.

Людські голоси вже не пам'ятаю,

Та й чи потрібен їм я?

Я – це лиш думки,

Самотність, безкінечні муки.

Приречений ходити по світу мрець,

Чекаючи, коли настане день з життям розлуки.

23.12.2022

...

Fröhliche Kitty

Звук мечей

Вона не бажала тримати меча в руках,

Та світ її рідний здригнувся під звук мечей.

Вона не бажала тримати у грудях страх,

Вчепився той з болем у шкіру твердих плечей.

Настирливо страхи штовхали її вперед.

Меч кров'ю напився, вона напилась вина

І дужче стягнула дурний незручний корсет,

Вдягла обладунки, бо там, за вікном, війна.

Корона тепер не надавлює їй чоло,

Вона переплавила статус сім'ї у сталь.

Її рідний світ загарбати хоче зло,

Але ігнорує одну незначну деталь:

Ланцюг від кайданів доволі пристойно б'є

По кожній тварюці, що ті на когось вдягла.

Кулак розповість, хто тут бореться за своє.

Та поле засипали вже неживі тіла.

Її рідний світ здригнувся під звук мечей.

Корабль із неба вгатив по людським дворам –

І їх було безліч – безглуздих сліпих смертей.

Але краще смерть, ніж скоритися цим щурам.

11.11.2022

...

Іра Соєр

Друзі

Друзі, ви де? Ви взагалі є?

Я ще жива і можу і без людей

Але без вас таки сум мене інколи б'є

Я перечікую, як у усі, все окей

до Перемоги.

Я не зневірилась, Бог не в церквах

Ми всі під Богом

Страх проганяю

Сама як завжди сама

Та це минуче, стан, що нікого нема

Після ночей горобиних світанок завжди

Я почекаю, кажу іншим, тільки зажди

Просто живи, як виходить, і все буде добре

Нині багато людей самотніх і у скорботі

Я не умію казати нещире чи неважливе

Я як кажу, значить треба і є можливість

А як не можу, мовчу, або знов до друзів

Друзі, ви є? Рахувати вас я в недузі

Я просто не знаю, хто лишився у цій війні

Ми всі не сталеві і трохи іще смішні

Але ми тримаємо тил чи тримаємо стрій

Багато самотніх є нині у днині своїй

Багато страждання і вимоги часу тяжкі

Не знаю чи є хто, лишився у мому житті

Але проганяю я думи сумні свідомо:

Бо найважливіше - я є, я жива, я вдома.

...

Віва ЛаВіта

Моя Україна

(Пісня)

Моя земля потерпає від ран,

що залишають гради та смерчі.

Воїни наші злітають до хмар,

дивлячись в очі демонам смерті.

Моя країна страждає від куль,

що звідусіль летять в її тіло.

Братику мій, моя сестро, я тут,

в очі дивися ворогу сміло!

(Приспів)

Києве, стій! І ні кроку назад!

О Україно, земле героїв.

Як пройде осінь, впаде листопад,

станемо ми в смертельнім двобої.

Кров зафарбує пухнасті сніги

і розтечеться мертвим багрянцем.

Чуєте нас, ви московські кати,

ми переможем, зійде знов сонце!

***

Будемо битись за землю, за край,

за наших дітей і їхнє майбутнє.

Боже, прошу, тільки сили нам дай,

душі зроби, мов скелі могутні.

Хай відступають від нас вороги,

друзі хай бачать силу й незламність.

Тільки як впадуть на землю сніги

орки відчують нашу ненависть!

Битва скінчилась - Вкраїна жива,

мертві лежать рашисти прокляті.

Воїн вернувся, в руках булава,

раді героя бачити в хаті.

Тож пам'ятайте, усі вороги,

не віддамо ми нашого краю!

Листя хай впаде чи навіть сніги

наші герої кордон захищають.

(вересень - грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Хотіла б я

Хотіла б я гарячим сонцем стати,

Щоб в серці людства розтопити лід.

Хотіла б вас любов’ю обійняти,

Аби розквіт у душах ваших цвіт.

Хотіла б стати чистою весною,

Яка приходить, стукає до всіх...

І ранньою, барвистою росою

Злетіти прямо до небес простих.

Хотіла б стати чистою сльозою,

Що розвіває завжди в серці сум.

Хотіла б швидко потекти рікою,

Що розвіває пелелну надмірних дум.

Хотіла б віру в серці оселити

І запалити вогник доброти.

Робити всім добро- мале й велике

Радіти, жити, мріяти, цвісти.

(грудень 2022 р).

...

Віршотвориця

Завтрашнє минуле

Завтрашнє минуле

Обережно у завтра ступаю,

залишаю минуле степам ,

де так вільно вітрисько шугає,

повідає свій смуток птахам...

Там небесна палітра чарує

срібно-синім величним вбранням

і дбайливо притулок дарує

непохитно-могутнім горам.

Щиросердно природа ґаздує,

на потіху прийдешнім вікам,

де життя безтурботно вирує,

задоволеним ніжним дитям...

Все довкола в гармонії мліє

і складає подяку тим дням,

де Господь семидення святкує ,

даючи відпочити ділам...

© Ірися Ластівка (грудень 2022 р.)

thank god for everything

...

Ірися ластівка

Зайвий свідок

Зайвий свідок

Ти зайвий свідок. Ти ніхто.

Ти просто та, яка усе побачила.

Це лиш примара! Ти- ніщо,

Забудь все те, про що це має значити.

Ти зайвий свідок! Озирнись!

Навкруг багато зла у цьому світі.

Та є й добро. Пильніше придивись,

Там де воно, там розквітають щастя квіти.

Воно, мов сонце золото-багряне.

Мов бджілка, що із квіточки злетіла.

Це ангел. За плечима білі крила,

А лід тонкий... Не бійся! Він розтане!

Та все ж ти випадковість. Зайвий свідок.

Якщо ж побачила те зло, борися з ним...

Десь там, за склом прозорим і міцним

Ти, наче корабель, напнеш вітрила.

І попливеш кудись удалечінь.

Боротися зі злом, розповідати казку...

І дарувати навкруги всім ласку,

Співати в щасті з сонечком ясним.

© Віра Семків (грудень 2022 р).

...

Віршотвориця

/primitive/

І

я (би) покинув усе

що зі дня в день осідає камінням в легенях

я (би) покинув усіх

взяв тільки те що улізе в кишеню

я (би) вхопив свою дівчину

плили усесвітом ніби озерами риби

видимі але ніким не помічені

серед промерзлих лісів та полів голих ми

(би)

ІІ

грілися

та кохалися

билися

та сміялися

із недолугих поетів та їх дієслівних рим

вона допивала каву

а я довидихував дим

ховалися у кущах поміж талого снігу

втома від наших злягань

стала спочинком від втоми забігу

гаряче повітря виходило з нашої змерзлої плоті

ми покинули всіх

залишили все на потім

ІІІ

ми забули усіх

залишили все на ніколи

сумувалось хіба що за цигарками та колою

я збирав гірські трави на чай

обривав з дерев китиці

вона гріла воду

і води її вистачало щоб вдосталь напитися

я ходив полювати на звірів

вона тельбушила їх туші

на десерт - наша шкіра

на смак - стиглі груші

сонце заходило

ми повертались в печеру

і забували про приготовану нами вечерю

IV

мисливці пустили за нами гончих

ті знайшли нас

по запаху наших утомлених п'ят на слідах

люди ж прийшли на запах тіла жіночого

ми прикинулись що в нас

просто

поїхав

дах

я гарчав

а вони завмирали із мертвими лицями

вона плювалась отруйною слиною

і глина із них потекла сукровицею

насправді вони завжди‌ були глиною

V

один

скільки стекло з її тіла краплин

солодкого поту - дива

два

кажуть згори

згортай свої табори

три

зима поховала наші орієнтири

чотири

пам'ять стоїть серед наших розп'ять

п'ять

нас привела сюди жага до кохання та злість

шість

в тумані сховався наш дім

сім

блукатимуть привиди лісом

вісім

де ми?

де вона?

де я?

дев'ять

суть насправді лише у процесі

десять

VI

реальність - пересвічений мороком негатив

життя

таїть у собі

примітив

...

Іван Бережний

Рівновага

У вирій знов здіймаються птахи,

Торкаючись крилом порогів неба.

Летять вони на зиму. До весни -

повернуться заквітчані у села.

І пролунає їх весняний клич,

природа вдягнеться у пишні шати,

та поки що лиш журавлиний ключ

почав дверцята жовті відчиняти.

На землю впали перлами дощі,

в зелений ліс прийшла багряна осінь.

Торкнулась різнобав'ям до душі

та розпустила жовто-русі коси.

Годинник їй нагадує про час,

три місяці для неї - це так мало.

Багато справ, а золотистий вальс

осіннє царство ще не станцювало.

Закінчились всі справи на землі,

пора збирати листя у валізу.

Вона прийде ще в золотій імлі

зафарбувати всі смарагди лісу.

За нею прийдуть холод і зима,

яким вона вистелює дорогу,

а далі юна дівчина-весна

одягне сплетену з вінків корону.

І знову закурличе в небі ключ,

щоб розпочати безперервність світу.

Весна прийшла! - лунає срібний клич,

за нею вже біжить гаряче літо.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Незламна

Горда дівчина з честю і волею,

Вільна тілом і духом з народження,

Не примириться з грізною долею,

Не стерпить неповаги в поводженні.

Не опустить очей перед ворогом,

Не дозволить сліз болю побачити,

За образу заплатиться дорого,

За приниження вік не пробачити!

Підведеться з землі заплямованої,

У косі синій кров запеклася,

Хоч би як би була пошрамована,

Відвоює назад своє щастя!

...

Yana
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83525коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: