🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6941)

Конкретизація

один

два

три

чотири

п'ять

шість

сім

вісім

дев'ять

десять

одинадцять

дванадцять

тринадцять

чотирнадцять

п'ятнадцять

шістнадцять

сімнадцять

вісімнадцять

дев'ятнадцять

двадцять

двадцять один

двадцять два

двадцять три

двадцять чотири

двадцять п'ять

двадцять шість

двадцять сім

двадцять вісім

двадцять дев'ять

тридцять

тридцять один

тридцять два

тридцять три

тридцять чотири

тридцять п'ять

тридцять шість

тридцять сім

тридцять вісім

тридцять дев'ять

сорок

сорок один

сорок два

сорок три

сорок чотири

сорок п'ять

сорок шість

сорок сім

сорок вісім

сорок дев'ять

п'ятдесят

п'ятдесят один

п'ятдесят два

п'ятдесят три

п'ятдесят чотири

п'ятдесят п'ять

п'ятдесят шість

п'ятдесят сім

п'ятдесят вісім

п'ятдесят дев'ять

хвилина

...

Атрорлик

Триматися

Триматися...

Хапатися руками за повітря,

Спиратися на порошинки.

Триматися.

Ще хвильку, ще мить, ще другу...

Скільки вже пройшло часу?

Триматися.

Нас хочуть вбити –

Нічого нового.

Це вже було,

І це ще буде,

Але, якщо не триматися,

«Буде» не стане ніколи.

Триматися.

Навіть якщо

Не бачиш світанку

За димом пожежі –

Та він там є,

А за ним прийде другий,

І навіть третій,

Хоча про нього

І думати лячно.

Але його ти

Вже точно побачиш –

Просто тримайся,

І я триматимусь поруч.

Важкезна глиба

Простого слова –

«Триматися».

Якщо ти підіймеш її,

То все інше прийде.

...

Валерія Малахова

П'янить свобода наші душі

Ніщо не може сп'янити, як свобода.

Лиш уяви: до небокраю вітром мчиш...

Щоки твої обвіває приємна прохолода,

Про волю й щастя ти усім кричиш.

Десь в мріях загубилась засторога.

Пригоди манять нас, ніби магніт,

А таємнича і незвідана дорога

Веде в захопливий та небезпечний світ.

Можливо, квіти запахом дурманять

Або нас зводить з глузду спів пташиний...

А може відьми лісові над душами шаманять?

Чому тоді проведений на волі час важливий?

Солодкий присмак щастя та свободи

Так само діє, як і молоде вино.

І людство пише відчуттям цим оди...

Тут ризик завеликий, наче ставка в казино.

...

Just Катерина

Перелесник

Кохання спіткає людину раптово,

Коли не шукаєш, саме віднайде.

Як почуття взаємні — все чудово,

Як навпаки, то, ніби перший сніг, пройде.

Так доля в дівчини одної склалась,

Що нібито так радісно жила.

І несподівано так якось закохалась,

І зрозуміла, що щасливою раніше не була.

Життя тепер їй видавалося безхмарним,

Й кожне слово було сповнене любові.

Образ щасливої родини був примарним,

Життя його забрали завдання військові.

Вона не бачила того порубаного тіла,

Їй все переказали місцеві чутки...

Тяжкая туга ті хати всі облетіла,

Заповнюючи скрізь щілини і кутки.

Топилася вона у спогадах постійно.

Із пам'яті все виринала одна гарна картина:

Гуляли вони серед лісу спокійно,

Десь поруч квітки розпустила шипшина.

Тоді ж і побачили розчерк яскравий.

Вогнем розірвав він небо чорнильне...

Палаюча зірка з хвостом золотавим!

Передчуття страшного було дуже сильне.

Тепер сиділа у хаті вона та гадала,

Чи могла якось інакше скластися доля.

Волосся хвилясте на плечі спадало...

Втішала себе, що на все Божа воля...

Думки обірвав глухий стукіт у двері.

Понуро дівчина пішла гостям відчиняти.

Одинокий портрет на старому папері

Мав щілину в стіні біля дверей затуляти.

Зібралась з думками вона й відчинила.

Слова усі перемішались вмить,

Радість від побаченого дівчину сп'янила,

Підозра і сумніви не змогли її зломить.

"Знаєш, я існую допоки ти жива."

Промовив коханий, що, казали, загинув.

По небу хмарка одинокая пливла,

Аж раптом сильний дощ із неї линув.

Крізь щастя те, що заглушило відчуття,

Дівчина дивні зміни не змогла побачить.

Заграло кольорами враз її буття!

Якби загинув він, то не змогла б життю пробачить.

Слухала його, мов зачарована.

Сліпа закоханість до добра не доведе.

Здавалось, що душа її врятована,

Та мала вона знати, що дорога ця в пекло веде.

Розповідав він про цілительку якусь,

Яка й залікувала його рани.

"За щастям, бачиш, я весь час женусь,

Та не можливо залатати душу рвану..."

Чом не помітила, що карі очі

На золоті перетворились?

Не спав він, кудись йшов посеред ночі,

На ранок райдужки дивно іскрились...

Вона прожила три дні без проблем,

Та потім дивне з нею почало робитись.

Невідома хвороба палила тіло вогнем,

Від цього дýмки її стали губитись.

"Я знаю, що хворобу подолаю!"

Та так лише їй видавалось.

З часом стала вірити, що попаде до раю,

Все слабшала, на життя надії не лишалось.

Він розквітав із кожним днем.

Вона раділа, що хоч хтось є щасливим.

Життя його цілком складалося із схем,

Без жертв виживання було б неможливим.

Дівчина була бідна, бо дурна!

Жила вона із нечистю весь час.

Душа хижої істоти була брудна,

Той погляд життєрадісний погас.

Істоту перелесником в народі називали.

Він випивав життєві сили лише тих,

Хто часто над загиблими сльози проливали,

Допоки не вирветься у них останній вдих.

Копіювати він поведінку вмів,

Та й зовнішність підроблював не раз.

Лиш очі не мінялись, він це розумів.

Це було добровільно, не чийсь жорстокий наказ.

Хто ж знав, що зірка, яку бачила пара,

Був змій вогняний, що багато назв має.

Ходив між людей він, неначе примара,

Де сталося горе, там здобич шукає.

У нього було достатньо імен:

Перелесник, літавець, змій...

Страшна сила зростала, як в чорноземі клен.

Завжди вигравав він із жертвою бій.

Після загибелі здобичі літавця,

Хоронили за традиціями цю людину.

Шукав наступних там: друга, коханця,

Сусіда, сестру, брата чи може дружину.

Знов повторювалась історія жахлива:

Не виживав нещасний, віддавав всі сили.

А так як героїня наша була занадто мрійлива,

Її неуважність і пусті надії вбили.

...

Just Катерина

Заздрість

Чужі здобутки труять мою душу,

Чийсь успіх - то моя ганьба.

Твоєму щастю запобігти мушу,

Бо в мене і того нема.

Твій програш око завжди тішить,

Невдача лиш мені на руку,

Тріумф же твій нещадно нищить,

Лишає в серці лиш розруху.

Тобі в обличчя можу усміхатись,

Усяко вихваляти і радіти.

І в той же час від злості задихатись,

У муках заздрості горіти.

Та я однак не визнаю, що гірше,

Й життя свого на йоту не зміню.

Побачу хоч зернину в оці інших,

У своєму - колоди не знайду.

...

Crazyauthor

Посміхайся очима

Посміхайся очима, чуєш,

Посміхайся навіть попри страх,

Бо врешті біль ти пройдеш міцно,

Якщо всередині - душа,

Якщо всередині ти знаєш,

Що світло більше не згаса,

Посміхайся крізь страх і болі,

Бо врешті - сила оця,

Вона не піде й не сховається ні в року,

Ти покажи усім отим страхам,

Що маєш сяйво, маєш промінь,

А боротьба - це усмішка твоя..

Так не зламати тебе просто,

Якщо в усьому лиш зоря,

Якщо цей шлях усипальний, як простір,

Коли усюди бачиш чудеса..

Так, світ бува жорстокий,

Так, світ завжди такий,

Проте лише так по собі те сяйво,

Яке не залишить більше один..

Посміхайся от просто очима,

Нехай отак святиться все,

Ти показуй отак і донині,

Бо ти зараз уже і живеш,

Ця мить не настав не більше,

Цю посмішку - не повернуть,

Тому усміхайся частіше,

З нею - краще іти у путь..

...

Аніла кю Дивад

Я хочу забути про страх..

Я хочу забути про страх,

Хоча б на мить,

Я хочу відчути свободу,

Забувати усе, що тягнуло тоді,

Бо зараз життя - нівроку,

І кожен крок - це щось нове,

І барви, кольори, енергія буття,

Вона у серці, проте немов бувають ті пута,

І ті мої вуста - мовчать.

Я хочу забути про страх,

Про його існування,

Немов його і не було,

Хоча раніше все життя,

І кожна мить мого буття,

Це думи враз про все й нічого,

А страх вже звідки? Із думок..

Про страх я хочу так забути,

Вже враз і все і не відчути,

Хоча я тихо знаю слово,

Що квітка вже в мені цвіте,

Надії квітка, що у серці,

І сонце вже - ТВОЯ усмішка,

Твоя усмішка - небеса,

Що так руйнує слово «страх»,

Бо я в твоїх обіймах,

Вже забуває про усе,

І лише спокій той гряде..

Я хочу забути про все на світі,

І мати в серці лиш добро,

Нехай воно так ллється швидко,

І знаю точно, що воно,

Вже так із серця є потроху,

І те добро у мене - ти..

З тобою забуваю точно про страхи,

З тобою не тривожить більш нічого,

З тобою стаю я ближче до мети,

І крім усмішки - нічого й не відомо..!

...

Аніла кю Дивад

Вечір важкого дня

День добігає фіналу

Сонце за обрій сідає

Останні промені зійшли нанівець

І втома мені нагадає

Що на сьогодні справам кінець

Вже сутеніє і маю надію

Побути на самоті

Ще треба встигнути, трохи помріяти

Впорядкувати думки свої

В кріслі зручному

Та філіжанкою, кави смачної

Це сьогодення я полишаю

У Світ фантазій вже поринаю

Книжку відкрию, і відлітаю

В дивні світи

І в тих Світах, я так гадаю

Можливо буваєш і ти

02.11.2023

...

Пава

Останні спогади зірок

Вночі зорі запалали,

А на ранок, повністю згасали.

Так само як і мої почуття,

Лише останки спогадів залишали.

Перед ними я брехала,

Серце ніяк тугу не зупиняло.

Я плакала, молилась, говорила в небеса,

Щоб забути ці миті днів каяття.

Як мені його забути?

Як викинути з голови?

Тисячу способів в серці я шукала,

Так і не знайшла виходу із них.

А зорі мені не вірять,

І я б не повірила собі.

Ці слова повні мольби,

Але вони їх не прийняли.

Ніхто мені не говорив,

Що кохання - це велика біль.

Я відчула як воно в'ється у серці,

І залишає глибокий слід назавжди.

Тому зорі, забути його я хочу,

І зранку після моїх слів.

Згаснуть всі сумні думки,

Про кохання створене з них.

...

Яна Янко

Інцидент в місті примар

Вдалечині я бачу вогонь,

Який поглинає усе за собой.

Ті вогники мрій, що згасають отам,

Лише залишають слід болю й печаль.

Пожежники гасять, та то усе марно,

Огнище лише розгорає більш гарно.

Не чую крик болю, чи втрати любові,

Та бачу усе, що несе за собою.

Десятки душ без матерів,

І сотні більше без квартир,

Немає мрій - лише той біль,

Це все було в місті візій...

...

Геліконія

Сповідь одного лиходія

Моє життя - не більш ніж мрії,

Фантазії дитячих літ.

Уяви вигадки наївні,

Що викликали тільки сміх.

Для світу я - не більш ніж блазень,

Потворний покруч, долі жарт.

Ганьби й зневаги вічний в'язень,

Що слова доброго не варт.

Я звик до страху і презирства,

НенАвисть в душу я пустив.

Змінити щось було б вже пізно,

Та я б нічого не змінив.

Весь гнів я виплеснув назовні,

За біль і кривду відплатив.

Віддавшись помсти лютій волі,

Себе я наново зробив.

Я був ніким, та досягнув вершини,

І так залишиться навік.

Сьогодні, завтра і донині

Весь світ тремтить у моїх ніг.

...

Crazyauthor

Дощик

Звикли чути:

"... дощ іде...".

Якщо Дощ вміє ходити,

може варто дослідити,

що ж він ще вміє робити?...

Якщо чуєш, рясний стукіт

у вікно.

На дворі - журкіт.

То терпіння Дощ втрача -

ДРІБОТІТИ він почав.

Якщо, дивлячись в віконце,

крізь імлу не знайдеш сонця,

то наш Дощ тумани нищить

МЖИЧИТЬ,

МРЯЧИТЬ

І МИГИЧИТЬ.

Якщо склом, тяглись до низу,

краплі,

й злізли по карнизу,

то сумує Дощ, хандрить.

Від нудьги він КРАПОТИТЬ.

Може Дощ бешкетувати,

і запрошень не чекати.

Раптово з хмарки ВИПАДАЄ

В калюжах бульбашками грає.

А є Дощ потужний,

сильний.

Його носять хмари сиві,

переповнені водою.

ЛЛЄТЬСЯ Дощ з тих туч стіною.

А, якщо хтось Дощ роззлючить,

він стає смурним й колючим.

Кличе Вітер.

Мов мечем

СИПЛЕ краплі і СІЧЕ.

А буває Дощ-дитинка.

З сонцем грається в краплинки.

З теплим промінцем гуляє,

і тихенько НАКРАПАЄ.

Хтось любить під дощем гуляти...

Та, краще все ж, спостерігати

за ним в вікно.

І для порядку:

з чайком тепленьким і оладком.

28.09.22

...

Irina Velika

Ехо вічних питань

Хто ми у цьому житті?

Імена, що кричать до нас правдою.

Часом, дурні і слабкі.

Люди, написані болем і фарбою.

Чому страждає дитя?

Воно не бачило жодної ляльки.

Бідненьке, плаче й кричить!

Та виросте, іншим все байдуже.

Для чого люди кохають?

Щоб разом зірки рахувати.

В самотності гірші страхи–

Самому собі набрехати.

В поемах і драмах життя?

Спочатку їх варто прожити.

Та пусте, перебудеш весь жах.

Щоб потім їх перелічити.

Друже, ти обираєш дорогу,

Якою пройдеш до кінця.

Чи вибореш врешті свободу?

Вдихнеш на повну життя?

Людство не матиме шансу,

Розпитати твою біографію.

Доля напише власну.

Якщо сам не поставиш крапку.

...

qpidkiss

Квітки в рукомийні

Немає вази в мене вдома,

Лежать квітки у рукомийні.

Поряд чоловік, якого мо хватила втома,

Висять, без тями, руки його сильні.

Квітки червоні, я кармінна,

І чоловік підходить в тон.

В крові лежить свинота мізогінна,

Голова його, ніби трояндочки бутон.

Ваза розтрощина в моїй долоні,

Стікають на підлогу крапельки червоні,

А чоловік лежить, ні пари з уст,

Лунає в моїй голові отой недавній хруст.

А я стою над тілом мертвим,

Воно ще й навіть не пручалось.

Не думаю над рішенням своїм миттєвим,

Не жалію я про те, що сталось.

Як нападать – то воно знало,

А як про те, що зможу дать отпір,

Мудло те навіть думати не стало,

Може покладалося на свій чудовий зір.

Хвалилося при зустрічі, так хвалькувалось,

Як добре все ж, що так се сталось.

Толку з величини тих м'язів,

Як примінить воно їх не змогло.

Хвалилося горами енних связів,

Та щось йому воно не надто помогло.

Та ваза все ж була у мене вдома,

Одна єдина – кам'яна.

Була я при ударі несвідома,

Поліція, думаю, сприйме брехню таку сповна.

Була ж та ваза гарна й стара,

Давно у її центрі тріщина була,

Та от настигла її кара,

Мо голова у неї загула.

Нема тепер і вази в мене вдома,

Квітки лежать у рукомийні.

Шмат каменю стерчить у того в горловині,

А мене вже щось хватила втома

...

Дарія Абрасімова

Відомий всім сюжет

Він закохається в неї не зараз.

Він закохається в неї пізніше.

Бо зараз його голова не зважає,

Зараз у нього в серці тиша.

Він полюбить зелені очі

Та весняне її ластовиння.

Він бажатиме її кожної ночі

І мріятиме про неї кожну днину:

Як обіймає та пестить у полі

Серед маків та жита.

Як на колінах проситиме долі.

А може доля ним вбита?

Та зараз він думками далеко від неї.

Зараз у нього навіть інша.

І не бачить її краси всієї,

І не подумає, що теперішня буде колишня.

Зараз, потім, пізніше, потому –

Життя їх не справедливе.

Вона живе, кохаючи.

Він кохаючи – гине.

Вона його ледве знає,

А може давно забула,

Як колись від нього вмирала,

Та як боліло в грудях.

А тепер не болить, перестало.

Живе собі далі,

А він лише про неї говорить.

Її він не забуває.

...

Olya Ollivandrovna

Омана

Історія ця дивна розпочнеться

в забутому кутку старого саду,

де все росте, кому як заманеться,

здичАвіло і стало не до ладу...

Так трапилось що, невідомо звідки,

зросла й розквітла в зарості кропиви

руда, тендітна і незвична Квітка.

На погляд Бур'янів -

шляхетна і вродлива.

А Квітка та уявлення не мала

про суть свою і про свою природу.

Як слід поводитись не знала.

Не знала і з якого роду.

У тому ж місці і пори тієї

Чортополох колючий підіймався.

Ще не відчувший сутності своєї,

знайти своє обличчя намагався.

Ще не зацвів, ще молодий й зелений.

Та рід його, відомий всім сусідам -

нечеми знані, вперті та шалені,

міцниі, стійкиі і непідвладні бідам.

От, тільки сам Будяк, не бачачи себе,

і оглядаючи сусідчине цвітіння,

щоку колючу в роздумах шкребе,

упевнений, що й сам - ніжне створіння.

А Квітка Будяка уважно розглядала

(про зовнішність свою не мала гадки).

Себе у шпичках гострих уявляла

міцним бутоном

в щільних, цупких складках.

Красуня майже впевнелась, що мала

брутальний вигляд

і той лад тримала.

Та за манерами уважно слідкувала...,

бо грубість з сутністю її не співпадала.

Таке сусідство стало здивуванням

для багатьох рослин - простих і диких.

Бо не жадала панна спілкування.

Будяк, соромлячись(!) ,

мовчав, мов без'язикий.

Веселий коник - жвавий і грайливий,

що випадково поряд опинився,

стрибання зупинив своє квапливе,

на незвичайну парочку дивився.

Радів тому, що він напевне знає:

хто є такий і, як сам виглядає;

і що нікого удавати з себе

йому не треба.

05.09.22

...

Irina Velika

І сьогодні, і завтра, й навік

Роки минали, тихо й непомітно,

За кожним днем тікали місяці.

І хоч всміхалось небо нам привітно,

Та не втримàти час у кулаці.

І хай змінює літо тендітну весну,

Хай листя спадає до втомлених ніг,

Я все одно скажу тобі тихо: люблю

І сьогодні, і завтра, й навік.

Й у вихорі людських цивілізацій,

Де за руїною іде культурний цвіт,

Я полюблю тебе у сотнях варіацій,

Яким би дивним не здавався світ.

Хай очі в тебе вже втрачають колір,

І лице давно минуло вроди пік,

Я не скажу тобі огидний і злий докір,

Бо люблю тебе, до скону і навік.

...

Невідома Аматорка

Мить життя

Ніколи не спіши робити висновки,

Бо разом з тим можеш втратити

Те, що маєш: добро, спокій, дружбу.

Краще почекай і будь щасливим.

Не спіши жити, бо час не повернеш.

Цінуй ту мить в якій знаходишся

Тут і зараз, занотовуй у своєму

Серці усі спогади свого життя.

...

Хвилина душі

Твоя юність...

Твоя юність прекрасна та чиста,

І краса твоя зараз цвіте,

Доля в тебе ще досі барвиста,

А проблеми зараз-пусте.

По життєвих стежках ти блукаєш,

Ще не знаєш, що далі жде,

Надію на щастя у серці плекаєш,

Брехні ти не бачиш ніде.

Твоя душа-молода й непорочна,

Ще не знаєш, що таке гріх.

Тільки впевнений в тому, що точно

Від смутку рятує лиш сміх.

Та не вічно ти будеш невинним,

Не завжди будеш бачить красу.

Час тече потоком нестримним-

Змиє все, як ранкову росу.

Скоро врода твоя вже зав'яне,

У очах зникне блиск і життя.

І прекрасне лице те рум'яне

Знищать втома і сум'яття.

Та це прийде згодом, а зараз,

Поки ще не пізнав ти зла,

Коли ще не з'явилась відраза,

Й голова ще розумна, яснá;

Поки жити ти іще хочеш,

Поки світ-це скарбниця чудес,

Поки від щирого серця регочеш,

Поки любові не просиш в небес;

Живи, сподівайся і мрій,

Будуй плани, щастя шукай,

Жагою єством всім ярій,

Ярій душею, а не ридай.

І остання моя насторога-

Не дай звести себе нанівець.

Буде в світ відкрита дорога

Іще досі не розбитих сердець.

...

Невідома Аматорка

Пригадай

~Присвячено Єві Лук'яновій~

Коли день втрачає свої кольори, і світло тьмяніє в очах,

Пригадай, що після ночі знову приходить світанок, насичує дні,

У серці надія тихо засвітить, як зорі в великих містах,

Коли замість штучних неонів, спалахують в небі живі вогні.

Шлях буває вкритий туманом, незрозумілим, далеким, пустим,

А ти міцно ступай, знай, що кожен крок — це перли надій.

Збирай по краплині намисто, хай серце буде компасом головним.

Хай вітер змін обіймає легко, несе у світ різнобарвних мрій.

Пригадай кожен штрих, кожен ритм, вибір, що вів уперед...

Хай життя грає музику ту, що дарує крила твоїй душі.

Твій вогонь у тобі — там, де сила життя, початок усіх джерел.

Хай малює доля акордами серця щастя на безкрайньому полотні.

~7•червеня•2024~

...

Lexa T. Kuro

Не зупиняйся

~Присвячено Хонна~

Чіпляють твої слова таємні струни душі,

Бо кожен колись вигоряє та приходять дощі,

Бажання зникають, і наче скрізь сірість одна...

...А душа потребує змін, радіє дивам!

Та нехай скрізь одні генії, мудреці та хвальки...

Я на своєму місці, на своєму шляху, на своїй висоті.

Не зупиняйся, мій друже! Тебе несе життя течія.

Краще бути впевненим мишею, ніж під лева імітація:)

Ти теж на своєму місці, бо не має у Всесвіту помилок!

Не зупиняйся ніколи, ризикуй, роби новий крок!

~6•вересня•2023~

...

Lexa T. Kuro

Не говори про волю, будучи рабом...

Не говори про волю, будучи рабом.

Не кажи про добро, будучи злом.

Не говори про серце, що у грудях б'ється,

Коли на тому місці в тебе шрам в'ється.

Не розказуй про бога, коли сам грішник,

Коли твоя святість як пересмішник.

Коли на людях твориш добро,

А насправді другу можеш вирвать ребро.

Про життя не розкаже покійник,

Про совість не скаже розбійник,

Про світло не згадає пітьма,

Ні про що не розкаже німа.

То не вчи мене інших любити,

Коли вмієш себе лиш ганьбити.

...

Невідома Аматорка

Біла церква

Прісні, наче акваріумна вода, запахи весняних тополь

Я вже й не пригадаю дня, коли б не згадував панельні будинки

Спогади - мара, яку я завжди з собою носитиму,

Носитиму та сідатиму на незнайомі зупинки.

Пам'ять - то кошик, з якого щодня висипається пісок,

Пісок, що засипає ноги, у якому ти тонеш, який ти бережеш.

Пісок - то те що не можна купити. Це тільки спогади,

Здобуті під світлом київських енергетичних мереж.

Я й надалі маритиму, зустрічаючи поглядом ледь знайомих людей.

Я й далі закриватиму очі й буду згадувати той самий пішохідний міст.

Я не хочу це забувати, не хочу його палити.

Мене вже добіса втомив цей пісочний піст.

Згадуватиму слова, пропущені через вуста, речення, збережені в серці

Вигадаю нові історії, аби було що згадати

Найменше я хочу то все забути,

Найбільше - не відпускати.

Я поринатиму в сірі та темні паркові кущі,

І гнатиму себе по льоду тонкому,

Для чого я ще пам'ятаю обличчя дітей восени?

Які йдуть по вулиці, неначе на страту, щосереди.

Колись я на власні очі бачив як там палали зірки

Відчував, як мерзнула шкіра від хриплого кашлю вітрів.

Багато з відтоді минуло днів.

Думаю, не дарма я той пісок в собі беріг.

...

Данило Великий

"Уривки з Марсіанських щоденників"

250-Д

“... I come back fighting.

My weapons are so shiny.

The Great Martian Desert saw my return.

I want to go home now

but somebody’s calling me.

The driver of a MWMIK is honking his horn…

P.S.: …and off I go!”

*** 250-С

“ ...Я краще згину в боротьбі

аніж довічно тлітиму у рабстві.

Мій бій запеклий і вогнетривкий -

від надр земних до крил космічних станцій.

*** 250-М

“...Мої діти

по той бік орбіти,

син і дочка - ранні пташки.

Небесами

відстань між нами,

відміряна точка у різні боки.”

*** 252 -Д

“...Я упаду в рудий пісок,

висмоктуючи кисень зі скупої атмосфери,

і виглядатиму пташок,

що зявляться от-от на захист неба.

І от я вже у їх рядах,

а за горою рідна хата -

камінні стіни, металевий дах

і одинокий дуб листатий.

Мій друже, Дубе, подивись!

Це я, твоя сестра, Калина.

Ти вистояв! Глибоко в червону твердь уріс.

Тут ти свій, а не чужинець...”

*** 252-М

“На порозі

стою і не в змозі...

щось шепочу, летять ластівки.

Ластівочки!

До сина, до дочки

я не в змозі летіти; не в змозі туди!”

*** 252 - С

“... Мальовничі хутори жовтих долин,

електростанції в сухих каньонах,

працівники, виробники товарів і машин

усе і всі беззаперечно хочуть волі!

Золото шукати,

граніт довбати

ніхто не хоче,

а хочуть вони

весною коло хати

квіти саджати

і на столи стелити

лляні скатерки...”

*** 255 - М

“ ... У небі рожевім

зійшлися в двобої,

Один із них -

Мій син...

Син титанів

Зализує рани,

Іде переможцем

По кручах твердих...”

*** 255 - Д

“...This place is so hostile.

It burns them entirely.

It tried to burn me when I was born.

I fight for my garden

as a true survivor.

The battle continues but I’ve already won!

P.S.: …And here I am!”

...

Persephone Aly

Знову

Все закінчилося часом,

Навіть не дозволило почати.

І відплило воно все брасом,

Щоб дивовижу історію сховати.

Знову в думках вилітаєш

Мрією, а можливо й кулею.

Мої ти сни не полишаєш,

Здається, снігом облипаєш.

Кожен світ - вічно-довгий.

Кожна іскра - у всесвіті палає.

Кожен дим - в повітрі помирає.

Кожне кохання - плавно зникає.

А залежність теж може бути.

А в пустелі просто є верблюди.

А в голові нерозумні хромосоми.

А щастя вічно питає: хто ми?

Талоном, вже не купиш хліба.

Талантом, не проживеш життя.

Також позначене моє буття,

Таємними нотами всіх октав.

Ярмарка, романтичного мотлоху.

Якір, невидимого дотику.

Ядра, невідомого наркотику.

Ягоди, шаленого сорому.

Це незвично і холодно.

Дивне все - як біле золото.

Звичайне - як велике колесо.

Щодня в гущавинах так бродимо.

Знову жахливе бажання,

А в мені тихе зітхання.

Та до пекла це кохання,

Лиш до тебе моє звертання.

Написано: січень 2024 року.

...

Павло Горбач

Пізнай «Бути»

Перекинута чаша терезів... Метроном рубає час... Хвилини окремі

«До» та «після» розколотих мрій... Життя — боротьба.

Вир пам'яті всіх просвіщав — занурюючись в єдиній дилемі,

Вицвілим духом ідеш дорогами сну... Захотіла сама!

Вимірюєш мрії на візерунках шипів... В очах тіні...

Шукаєш ясні відблиски заборонених лячних картин.

Пісню радісних сенсів втрачаєш в собі... Не з тими.

...Птахи — вільний народ, живуть без жодних доктрин.

Позбавляючись від мотлоху, пташка, не викинь добрі обличчя.

Ну, хто я така, щоб вчити, світ зберегти?

Запитаннями в ніч себе приручаєш... Не спиться?:)

Місце, де світло — не безлюдне небо. Пізнай «Бути». Світи!

~2020~

...

Lexa T. Kuro

А зорі десь тихі...

А зорі десь тихі... Наші давно на межі:

Відлунням добра та попелом правди й сили.

...Твоїм діточкам, Україно, доводиться зараз мужніти

Блакиттю свободи та жовтим світлом надії.

Нехай десь за обрієм є величезні міста,

В яких карнавал та ілюзія «вічних святилищ»,

І зорі десь тихі... Але ми йдемо до кінця

Під прапором вітрів свободи та світла надії! Зуміємо!

Нам доводити марно, що там, за обрієм, — рай...

Коли бачиш пекло на рідній землі, в небосхилі,

Зорі ніде НЕ тихі... Україно рідненька, надай

Сили й наснаги тим, хто з тобою єдині у світлі надії!

~жовтень•2022~

...

Lexa T. Kuro

Мелодії тихої ширяться ноти...

Мелодії тихої ширяться ноти.

Звучать ледве чутно, як голос душі...

До серця невидимий музики дотик,

Та серце уже на останній межі...

«Невже я кохаю?» – у серця спитаю,

А серце у відповідь лине увись...

І страшно мені, бо я вперше літаю,

Думки всі далеко кудись понеслись…

Я знаю: цих клавіш чарівне звучання

Присвячуєте Ви звичайно ж не мені...

Одне лиш взаємно між нами – мовчання...

Та байдуже серцю – воно у вогні...

Тому і ховаю від Вас я свій погляд,

Що він не уміє ховать таємницю...

Про те, що так мрію я буть з Вами поряд,

Й Ваш образ постійно мені тепер сниться...

/2021/

...

Сандрін Ірріель

Тавтологія

Ти не один - ми є мільйони,

І серед нас ти є один.

Один, як ніч, як дощ ранковий,

Ти є таким, яким є ти.

Не ми є ми, а ти є нами,

Йдучи кварталами часу́,

Ведеш усіх крізь зорепади,

Міжзоряну п'ючи росу.

І не один ти між світами -

Зірки також не є самі:

Їх міріади, їх мільярди,

Але самотні всі, сумні.

А ти єдиний усміхнувся,

Пробивши космосу печаль,

І він, воскреслий, розчахнувся,

Підняв півмісячну вуаль.

Ти не один - ми є мільйони,

Та серед нас ти є один.

Веди нас, розуме безформний,

Збирай нас в ціле із частин.

...

Богдан Притула

Дівчина, що бачить "їх"

Я знов їду кудись у даль,

Не бачу вже навіть міста.

Усе пливе перед очима,

Але я бачу там людину.

То силует якийся темний...

Буцім пливе, чи що? Химерний.

От диво, він іде до мене,

Невже я ваблю цю візію?..

"Куди ти йдеш? Тебе ж зіб'ють..." -

Лунає з вуст моїх відкритих.

Та я насправді не бентежусь,

Мені вже байдуже на все.

Таких "химер" я бачу зчаста,

Вони ніколи не вмирають,

Але, коли про це згадала,

Почувся звук... Невже то Мара?..

...

Геліконія
16+

Любовна кара

Одружились ми давно,

За примусом, та все ж,

Люблю тебе як Божий світ,

Коханий мій Альфред.

Я знаю,

Ти мене не любиш,

Але дай шанс побуть з тобой!

Усе благала, та то марно.

Коханий мій через 2 тижні,

Убив мене та закопав.

Для чого він зробив ці речі?

Аби коханку приховать.

Я лиш кохала тебе Фреде...

За що ти вбив мене отак?..

Ти розчленив мене на шмаття

І в різних місцях заховав.

Ніхто не знайде крім собаки.

Доля моя - суцільний жах.

...

Геліконія

Художниця

Я художник, та не маю сил,

Мене втомив ось цей акрил.

Мої картини просто шлак,

Творю я їх вже абияк.

Колись я схочу все спалити,

Пошматувати, все убити!

А потім знов я сяду так,

Аби мазюкати тяп-ляп.

Ось так от і замкнеться коло,

Люблю я творчість, та не свою.

Картини мої - то дива,

Які побачить лиш Мара.

...

Геліконія

Вечірка

Прийшла з вечірки,

Було нудно.

А люди там які паскудні...

Ноги натерла,

Сама впала...

Фізично? Ні.

Морально впала.

Впала в глибини я безглуздя,

Прийшов "знайомитись"? Паскудство!

Все підбиває той клини,

А я мовлю: "Скажений він".

Ось якось так і пройшов вечір. А ви як, любі, всі в безпеці?

...

Геліконія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
9: Джулієт Флор-Лейбніц Нікка Вейн
12.07.2024
Ого, ще не пройшов місяць, а я вже працюю над продовженням Кришталевого Голосу😁 Дивовижно, чи не так ... Детальніше
АркушМері Поппінс
12.07.2024
У цей нелегкий для усіх нас час, коли усі ми потопаємо у вирі емоцій та страхів, таким неймовірно ва ... Детальніше
Зміна назви для збірки оповіданьNilett
12.07.2024
Через деякий час роздумів, я вирішила змінити назву збірці оповідань! Перша назва "Рулетка на життя ... Детальніше
Самвидав. 1.Маргарита-Віолетта Джейн
12.07.2024
Десятого липня, я зайшла на Аркуш і побачила, що в мене є вже 6 прозових оповідання. Потім я подумал ... Детальніше
«Прихисток» вже в друці!Олександра Буревій
12.07.2024
Мій містичний трилер «Прихисток» вже відправився в друкарню, а на Аркуші тим часом з’явився ознайомч ... Детальніше
Результати конкурсу "Купальські легенди"Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
12.07.2024
Нарешті! А ось і вони👉 результати жанрового конкурсу «Купальські легенди»☀️ У нас є три призових міс ... Детальніше
На Аркуші вже:
11728читачів
143134коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: