День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / #вірш (740)

Падає час

Падає час.

Я падаю в прірву за ним

Сонце тьмяніє для нас

Ніби дим

І разом з тим

Ще хоч раз

Злегка торкнуся тебе, запрошу на вальс

Буду твоїм.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

Сонце мовчить.

Тендітно торкаюсь долонь

Серце стрибає на мить

Аж до скронь

Все, охолонь

Не кричи

Більше не буде чудес, сивий дим гірчить

Пеклом безсонь.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

Не займай.

Даремно до долі зову

Сонця відламаний край

Наяву

Я ще живу

Та нехай

Серце за погляд віддам, лиш не забирай

З кровʼю спливу.

І тихо падає час.

Для нас.

Ми лиш краплі дощу.

Без умов, без прикрас

Торкнуся лиш раз

І без вороття відпущу.

...

Слава Шторм

Перша гра

На великому Подолі, на розлогім полі,

Дуб могутній процвіта.

А під дубом на бандурі, молодий хлопчина гра.

Він по струнах ударяє, та й в вуздечко запрягає,

Пісню люди, не коня.

Але ж пісня гонориста, відволікся і нема,

То ж наш хлопець з шкури пнеться,

Щоб поглянуло дівча.

Але пальці геть не знають, як їм правильно стоять,

Струни вертяться, стрибають,хоч бери собі й тікай,

Проте дівчина на лузі терпеливо все чека.

У гравця чоло упріло, пальці не тримають,

Слава Богу, дуб могутній, впасти не давав,

Бо в сердешного вже спина сильно затіка.

А ж на вечір, з горизонту місяць причвалав,

Став по небу крокувати, зорі розкидать.

Глянув в низ на дуб розлогий, нижче подивився,

А під ним у темній порі хлопець засідав,

Вже куняє над бандурой, сил вже більш нема.

Місяць з неба подивився й став казати враз:

«Що ти робиш, йди до дому, зміна вже моя,

Чи не бачиш, що вже й діва он твоя пішла»

Хлопець очі протирає та й в боки вглядіє,

Навкруги вже потемніло, хоч іди вже навмання.

Ні пташини, ні тварини, навіть дуб вже закуняв,

Вже а ж так хотів заграти, що до ніченьки зоставсь.

Сумно він з трави піднявся та бандуру взяв,

На плече її закинув, та й до неба став:

«Ох же ж місяцю, ти свідок

знов з’явлюся від рання

запряжу в вуздечка пісню

й покорю я те дівча»

...

Єгор Скріверра
18+

А що ви робите у Празі?..

А що ви робите у Празі,

Коли в країні йдуть бої?

Вам зараз дружно плюнуть в око

Свої.

А як ви смієте страждати,

Що раптом знов посипав дощ?

За це вам прилетить граната

У борщ.

А що це за ганебні звуки

На сміх подібні донеслись?

Ви б ще затіяли щоночі

Їбстись.

Ви там гидоту написали

Немов обʼївшись белени.

Ви що, не бачили довкола

Війни?

Ми тут рятуємо Всєлєнну

В скорботі і на самоті

У білосніжному, як совість,

Пальті.

А ви не спромоглись хоч танка

Потирити у москалів.

За це вам насують в панамку

Хуїв.

©s_shtorm

...

Слава Шторм

Чи ми живемо так, як заповів Христос?

Чи ми живемо так як заповів Христос?

Чи справді віруємо ми в ім’я Господнє?

Кого ми прославляємо: життя чи смерть?

І тягнемось куди: до неба чи в безодню?

Словами брата свого навертаєм до життя

Чи може лихословимо на кожнім кроці?!

Прощення просимо й приносим каяття

Чи може інше в нас в думках і в серці?

У кого вірим? Кому вірно служим?

За ким ідем? Спитатися б уже пора?

Бо прийде смерть і вже тоді не зможем

Нічого вдіяти, ні повернутися назад.

Тож даймо відповідь собі тут чесну

Оглянувшись назад на все своє життя!

Можливо неприємну і відверту –

Бо тут лиш мить – а там ціле буття!

...

Ruslan Barkalov

Кавове. Довоєнне

Зранку рятую цей день

гіркотою арабіки.

Вісім хвилин

не мішень.

Без шуму

в динаміках.

Знов

 у воросі справ

"Важливо"- переліку,

Мрії - не мрії,

бажання-зітхання.

В канавах-істериках.

Заздрісним поглядом

Зміряв минуле

до забуття,

Шворками

збіса затягнуто

Нині,

не лиш взуття.

Кава із парою стине,

Поволі ділиться силами.

Лиш на вісім хвилин

ми не

нуль,

а звемся щасливими.

...

Роман Коцький

Бажане

Я за народженням — проста собі людина,

Але в життя ввійшов незвичний кавалер,

Додав у сіру повсякденність краплю дива:

Відтоді біг мого буття навік завмер.

Однак за вигоду доводиться платити:

Нестримна спрага вихолоджує нутро.

Аби не почуватися як в Антарктиді,

Повинна пити теплу чоловічу кров.

Одначе, остогидло паразитування,

І більш не тішать сила, вічність і краса.

Все кидала та обіцяла: "Це востаннє!"

В наступну ж мить я — проти волі! — йшла назад.

Та донеслася чутка про одну чаклунку.

Чи в Конотопі? А чи пóсеред Карпат?

Надія в мертвім серці забриніла лунко,

Тож я пішла крізь хуртовини й листопад...

Свій порятунок відшукала біля моря.

У білій мазанці. А побік — всохлий клен.

Чаклунка показала, як лозину морять.

І як звивають, щоби вийшов амулет.

Втім, річ, яку сплели мої незграбні пальці,

Стара закинула безжально у вогонь.

Кривавлять очі та шепочуть губи: "Зжалься!"

Вона лиш мовила байдуже: "Охолонь".

А потім ми чекали довго й нудно,

Зори́ли, як із берегом милується прибій...

Терпець урвався. По життю я — не марудна!

На стихлім попелищі у золі леткій

Я відшукала свій "кулон". Він став залізним!

І тої ж миті зникли чарівниця й дім,

Натомість в небі різко крикнув буревісник:

"Здійсниться бажане. Ти амулет надінь!"

...

Яніта Владович

КОРАЛІ

Повітря здіймає широкії пензлі,

На горем пропечену землю пускає

Широкі мазки, мальовничії плями,

Що білим торішні шляхи приховають.

На аркуші білому свіжі стежини

Малює людина ногами у берцях.

Дорожнім лишає дороги людина,

Допоки ще б’ється розпечене серце.

Допоки крихке сновидіння триває,

Допоки не віриться в біль і у лихо,

Допоки у небі птах крила здіймає,

Допоки коралі нанизує тихо.

Червоні коралі на снігові білім.

Якби ж то ім’я не згубилось в безмір‘ї…

Якби ж хоч комусь пригадався він милим…

Якби ж то прожити все наново вірно…

Та сніг замітає дороги минулі,

Хто правий, хто винний - уже не згадати.

І крапля по краплі усе, що не сталось,

Продовжує в сніг, як рубіни, спадати.

Зарано! Зарано! Не встало ще сонце!

Побачити небо безхмарне і синє!

Відчути крізь ніч на губах теплий подих…

Та вічність приходить.

Навіки.

Від нині…

...

Максим Сальва

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак

Мій персонаж

Мій персонаж – він безсердечний,

В його очах горять вогні,

Він гострий на язик, безмежний –

Таких заждались вже в труні.

Він елегантний й незалежний –

Соціопат в одній струні,

Він погляд свій кида бентежний –

І всі мовчать, немов німі.

«Егоїстичний і бездушний» -

Так кличуть лицаря мого,

Та дотеп всуне він їм слушний –

Полюблять знову всі його.

Він все, що думає, те й каже –

У ньому цензора нема,

Але за це він і поляже –

Уб’є його дурних юрба.

...

Любомир Вольвачівський

ВІН ТАНЦЮЄ

Обертаються погляди,

Сповнені сліз до запилених шибок,

Та за склом, що розбите,

Нікого уже не знайти.

Він давно вже пішов,

Він танцює босоніж у піні прибою,

Та на кого покинув?

Як міг ти так просто піти?

Смерть вагітна красою,

Краса - наречена у смерті,

Обертається вічно

В танку ця шалена спіраль.

Він тасує світи, імена,

І часи, мов дитячі п'ятнашки,

Тануть й падають знов

Всі слова на небесну потерту скрижаль.

І брехня в кожній літері,

В кожному слові облудно святому,

Та народжує світло

Безодня гріха і пітьми.

І коли все скінчиться -

Знов з мандрів приходим нарешті додому.

І за брамою відчаю -

Робимось вкотре малими дітьми.

Світ цей повен страждань -

Тільки плутає вітер солоний волосся,

Не буває любові, я знаю -

Та вона обернула мене на кришталь.

Не збуваються мрії -

Та чому ж сокровенне дослівно збулося,

За відомим нова

Відкривається сонячна росяна даль.

...

Максим Сальва

Роздуми

Якось так дивно в передчутті страждань,

Чом з них складається усе життя, а миті щастя

як щось непомітне?

І десь зникають безліч запитань,

і просто справді дивно... Чи буває так, щоб щось маленьке і тендітне

та й не страждало? А як в книжках навіки з красивим кінцем чи крахом всесвітнім.

Чи просто скінчилось як в фільмі і більше ні завтра, ні вчора, лиш пам'ять що стрічка кінця добігла.

І знову дитинство і сонячний теплий день.

А чи буває так, щоб щось болить, і вмить захочеться і те зникає?

Мені здається, що такого не буває, але ж так хочеться, щоб той скінчився біль,

Я б аплодувала богу, і вірила б у нього як ніколи.

Щоб у рекламі на ютубі матері могли не бачити дітей своїх до глибини дорослих болем,

А клята дура ця війна не починалася ніколи.

...

Citrus _S_M
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Keanu Uchiha

Без назви

Привіт, мене звати Марта

народжена я в березні

З’явилась на світ велелюдний

ресурси його безмежні!

Я Україну побачила зверхньо

Обрала її за талант

Вона до життя відверта

І буде мій діамант!

Як дзиґа вона оберталась

Щоб дати відкоша напастям

І врятувати свій люд намагалась:

сам Бог уявляє якими шляхам

І наче країна ящурна

Обження виїзду людству

Приціл був в підбій бездушно

Покладемо край цьому лизоблюдству!

А не отримання мрії –

це схоже на ограбування

Папізм це ще те питання

Зациклені рухи дзиґи безглуздого обертання

Життю надає яскравості ціль

Тепловипромінення почнеться звідціль!

©Мері Поппінс 6.03.2024

...

Літконфа

Втрати

Пам'ять вчиться себе стирати,

Я живу – і привик до втрат.

Якби мав, то узяв би катер –

Й у воді я долав би страх.

Я би плив до морів незнаних,

До червоного обрію зір.

Я б хотів почати все заново,

Я б хотів почати, як вмів.

І не було б мені неспокою.

Не було б оцих туг і бід –

То не стали б думки глибокими,

Не пізнав би життя і світ.

...

Роман Миронов

Порожнеча

Ми надіємось на втечу,

Переходимо межу.

Ми живем у порожнечу,

Ми живем у пустоту.

Три століття нам не жити,

Нам не вірити у сенс.

Скільки крові вже пролито,

Як же вихололо все

Усередині – і спротив.

Ти і я, і я, і ти...

Я стою, а ти навпроти,

Ти навпроти пустоти.

Ми повірили у втечу –

І забули про межу.

Ти ще віриш в порожнечу?

Я давно у ній живу.

...

Роман Миронов

Ми маєм прожити так, щоб пам'ять про нас не стерли...

Ми маєм прожити так, щоб пам'ять про нас не стерли,

Вічність потроху стікає у вигини рік.

Ми тратимо час, і зусилля, емоції, нерви,

Ми палим добро і порядність, насилля і гріх.

І що тут настане у нашому світі – не знаєм.

Куди нам піти, куди нам податись тепер?

Життя наше тут, між видимим пеклом – і раєм.

Ми всі унизу: залишилось рухатись вверх.

...

Роман Миронов

Відчувати тебе

Я не хочу тебе спокушати, я хочу

Відчувати тебе.

Твої дотики,

Твої думки,

Пропускати їх через себе.

Я хочу бути твоїм бажанням,

Твоєю втіхою,

Я хочу бути твоєю пристрастю,

Твоєю ніжністю.

Я хочу з'єднуватися з тобою,

Без слів і без пояснення,

Я хочу торкатися тебе, без страху,

Та без сумніву.

...

Анастасія Джабер

Хтось там

Хтось там на далеких планетах

Запалює свічку вночі

Щоб ми не збивались з дороги

До зір на землі ідучи

Хтось ангелів нам посилає

крилатих і навіть без крил

щоби ми не впали в дорозі

як виб'ємось зовсім із сил

буває що той кого любиш

насправді в житті твоїм кат

благати, молити, просити

його про пощаду не варт

загоються рани тілесні

застуда і вірус мине,

а зрада людини близької

тебе на хресті розіпне

хтось в щоку тебе поцілує

і скривить гидливо вуста

подивитися в очі

і стисне

у тебе на шиї перста

хтось буде сміятися в очі,

намацати хоче твій біль,

стискатиме доки не лишить

в душі замість світла гниль

зробити з лиця твого хоче

хтось маску із крові й кісток,

а ти пам'ятаєш ще й досі

як йти з ним хотів до зірок

Хтось там на далеких

планетах

погляне на тебе вночі

і разом з тобою заплаче

біля своєї свічі

...

Mia

Зимова ніч

Зимова ніч особлива у хвойному лісі,

На верхівках — білі шапки, на гіллі — комір пухнастий,

Жовтіє ліхтар, стрічка алеї як в гіпсі,

Небом гуляє повний, чарівний місяць.

Сніжний килим м'який, новий, ще вдень ліг,

слід біля ялинки свіжий, глибокий, незграбний,

тягнеться до наступного лінія мов зігнутий цвях,

а з поглядом далі чорніє клаптик печальний.

Хтось в лісі загубив портфель з грішми,

навіть не сховавши принагідно

просто неба лежить подалі від рук грішних,

та недовго ще до ранкового світла.

...

Citrus _S_M

ОКОПНИЙ РЕП

П'ята година, палає обрій,

Біси поночі старались добре.

Свинцеве небо лежить на кручах.

Палає поле. Виродкисучі.

Полум'я біле валило градом,

Ніч обернули правдешнім адом.

Земля стогнала від їх ударів.

Пекельне свято в краю кошмарів.

В чорних окопах всі мали вмерти.

Коси ударів страшної смерті

Було, здається, не відвернути.

Тут вже нікого не має бути.

П'ята година, палає обрій.

Ми виповзаєм - від бруду чорні,

Ми відкриваєм холодні очі.

І грізна зброя в руках скрегоче.

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

І ми збираєм останні цинки,

Затяті й дикі, мов древні інки.

І ми рахуєм в рожках патрони,

І піднімаєм в повітря дрони.

І з обмороженими руками

Стоїм ми міцно в строю з братами.

Вогонь! Вогонь! Ми гукаєм хором

Під грізне лязгання клин-затворів.

Ходіть скоріше до нас, потвори!

Моря хотіли, ліси і гори?

Жінок вбивати і красти діток?

Прийшла і нам черга порадіти!

За ясні сльози, що лила мати,

Ми будем кожного з вас вбивати!

За наглу смерть, що прийшла за нею

Змішаєм кожного з вас з землею!

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

І нехай про наш бій не знають,

Хай імен, позивних не згадають.

Хай жінок нам не звідати ласки,

Хай згниють у землі наші каски.

Та забудуть про жах наші діти,

Хай живуть і уміють радіти.

Хай ніколи не стануть до бою,

Хай забудуть - як жити війною.

І не плачте, кохані, за нами -

Ми продовжимо жити синами.

Пощастить - обійдем пастки смерті,

І вернемось - живі, хоч і терті.

І якщо пощастить, вечорами

Не питайте що сталося з нами.

Не питайте про битви і втрати.

Ми не зможемо вам розказати.

І ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

Ми хрипим: Хай кінець настане!

Ми гарчим: Хай кінець настане!

Ми кричим: Хай кінець настане!

На руїнах збудуємо рай!

...

Максим Сальва

МАЙБУТНЄ

Зберігаємо таємниці,

Ховаємо в полах стілети.

Непроникні лиця,

Білі манжети.

Значки на лацканах і ранцях,

Довге волосся,

Повільні рухи.

Ми боги від вулиці Правди

До проспекту Науки.

Ми мітимо графіті мури,

Як сечею мітять собаки.

Біжи чужинець,тікай заброда -

Для тебе це горя знаки.

Музика у навушниках

Замість вітру в руїнах міста.

Не стій на шляху,

Опусти долі очі.

Бо ти - із м'якого тіста.

На звалищах і у підвалах

Ми маємо штаб-квартири.

Ми палимо ваші обридлі стяги,

Ми топимо їх в сортирах.

Не слухаєм старців огидних

Про давню війну казки.

Ми варимо їжу

На вогнищах з грошей

В старих солдатських касках.

Спимо, як тварини у прайдах,

Сплітаючись міцно тілами.

Як зробиться зимно -

Підкинь кілька Біблій

І пару десятків Коранів.

Ми любимо вільно і щиро,

Прощаємось завжди вчасно.

Скажи мені, старий,

Хіба це не вирій?

Хіба це життя не прекрасне?

Кохаємось так, як захочем.

Ніщо серед нас не зазорно.

Не так як, старий,

Нас навчає священник,

Закон, чи забуте порно.

Не треба нам ваших релігій.

Наш рай ми уже збудували.

Наш рай - наші люди,

Наш рай - наші діти,

І затишні наші підвали!

Старий, я сміюсь, коли плачеш

За світом брехні й мелодрами.

Ми мостимо мур

Золотими брусками,

Розпалюємо паспортами.

Самі ви, старі, розпалили

Всесвітнє багаття сторічне.

А потім тушили.

Невже ви рішили -

Лайно ваше буде вічним?

Голодний? Візьми скільки треба

Із наших фруктових плантацій.

Смакують ці фрукти

Не так, як безвкусні

В "щасливі" часи корпорацій.

Нам вистачить, аби прожити

Всього, чого лиш забажаєш.

Бери що потрібно -

Не замкнені двері.

Замків і запорів не знаєм.

Я спатиму мирно і міцно,

Прокинусь коли забажаю.

На сонце погляну,

Волосся погладжу

Тієї, яку я кохаю.

Я житиму день гордим й вільним.

А ввечері друзі і діти

Зберуться разом

І тоді заспіваєм

Осанну Кінцю Світу.

...

Максим Сальва

Різдво

Сьогодні Різдво

вперше за сто шість років,

двадцять п'ятого грудня.

Не обійшлось без тривог

і вже зранку політ "херувимів"

спотворив шумом паскудним.

Сніг напередодні намів досхочу,

здавався казковим, чарівним,

а виноград пухнастим від інею.

На ранок машини рознесли сльоту.

дві години линули масивним

подихом — природною шухлею.

Сьогодні Різдво,

вперше воно особливе,

і не тому, що сніг розтанув.

Далеко ще до перемог,

та слово українське вже на кожному ганку.

...

Citrus _S_M

Винний гризайль

Кава? Чай зелений? Чи вино?

Чим мені сьогодні малювати?

Осінь із лози сплела вінок,

Ягодами скрасила багато.

Кілька бубок синьобоких з'їм,

Зачерпну натхнення повну ложку!

Що б не шепотів нудний зоїл,

Вкотре зображатиму волошки:

Хай нагадують за кольором бузок,

Вірю, що вдарують сили й радість.

Мак додам, клемáтиси і флокс...

Квітковий узор як завжди надить.

Доки в пляшці є піно-нуар,

То квітчатиму свої бажання:

Мрію стерти нещасливий карб,

Відімкнути смутності кайданні...

Чи обрати варто інший шлях?

Тільки місяць заквітує в повню,

Озирається нехай р$$сня:

Їй змалюю вогнянý бавовну!

_____

Винний гризайль - техніка малювання вином.

_____

* зоїл - несправедливий і прискіпливий критик

* карб - знак, тавро

...

Яніта Владович

"Близькі" болі

Кожен день ти з думкою,

Що доля нестерпна,

Ходиш гуляти без друзів

І чай п'єш один.

Ти не знаєш, як знайти собі друзів,

Та не здогадуєшся, що зовсім близько вони.

Хтось є сусідом по парті,

Когось ти бачив на касі одній.

Хтось є просто родичем кровним,

А когось батьки із знайомим привели.

Але чому ж ти маючи стільки знайомих,

Все далі сумуєш, і немає й кому підтримать тебе?

Відповідь на те проста, очевидна:

Твої страхи та болі в серці - ближчі, бо живуть те в тобі.

...

G. Ley

Повість про дракона

Глянувши у вічі твої, драконе ,я застиг. 

У твоїх очах бачу смуток. 

Мої руки , котрі тримають меч тремтять.

Та відступати вже не має куди. 

 І здійнявся меч над твоєю головою. 

Тебе я вбив.

Ти мене прости. 

Та відтепер я герой, а ти лиш лиходій.

Нікому я не відкрию правди усієї. 

Для мене всі почесті, а для тебе всі прокльони. 

Бачу очі твої сумні у вісні. Постать твою... За що ти мене караєш?

Слава моя мене випереджає.

 Знаю я , що не хтів ти смерті, але така доля драконів. І не в силах її змінить ні я ,ні ти. І про це ти знав. 

Я насолоджуюсь своїм життям, а ти землею.

І нікому не розповім, що тебе я переміг безчесно. 

Витрачаю славу свою егоїстично.

На балах королівських усім брешучи розповідаю ,як тебе переміг. Й гордість мене бере коли героєм величають. 

Та усе це марніє коли знову бачу твій погляд. І огортає мене смуток. 

Банкети більше не ваблять. 

Всі мої подвиги — обман.

Від титулів всіх сам відмовляюсь. 

Віднині я не герой, а ти не лиходій.

Відтепер коли героєм називають я сміюсь. 

На небо синє дивлюсь в надії ще хоть раз дракона побачити. 

Віднині я лиходієм став, а ти героєм. 

Забувши про всі почесті я пішов у далекі края.

Відтепер на прощення не чекаю. 

Тепер я мандрівник, а ти давній спомин, котрий розвіють вітри. 

Моєю супутницею стала дорога дальня.

А другом вітер.  

У краях дальніх я всім повідаю про дракона гордовитого котрий мирним був й про рицаря безчесного. І як розповім то заплачу гіркими сльозами. У вільному степу тебе я пом'яну. 

Так минатимуть роки. 

Тепер я старий оповідач, а ти герой оповідок. 

Віднині про твою хоробрість співають у піснях. 

А я загину так як ти. Тобто на самоті. І хоч є про що шкодувати у моєму житті. Та я прожив це життя щасливо.

 Й смерті своєї вже давно виглядаю...

...

Сандра Мей

БІЛА ПТАШИНА

В мінливому світлі ти спиш на сидінні

На відстані подиху, ніби дитина.

Під радіо ночі, під запах полину

Літаєш у снах, ніби біла пташина.

Мандруєш так швидко, танцюєш у небі,

Немовби ракета, зринаєш угору.

Боюся, що зникнеш, шепочу - «не треба»…

Шукаю вві сні, серед неба і моря.

Прекрасна, мов мрія машина кохання,

Довершена й чиста, аж боляче в грудях.

Та схоже, цей шлях перед нами - останній.

І після зупинки - дороги не буде.

Світанок на обрії коло змикає,

І тане в серпанку нічна таємниця.

І мить безкінечна кінця добігає.

Бо все є важливе. Ніщо не дрібниця.

Ти атом. Ти зірка. Ти вітер на схилах,

Ти світу кінець і нового - початок.

Крихка і тендітна божественна сила,

Ти буря, що зірве усі сім печаток.

Ти стогін, ти крик, сміх дзвінкий і світанок,

Звичайна й незвична. І проза, і диво.

Ти хмара, що плаче важкими дощами.

Немає дрібниць. Все у світі - важливо.

Ти ліки від болю, ти лезо у серці.

Тебе я створив, і мене ти створила.

Ти сон, що на ранок всі спогади стерті.

Ти кажеш: лети, пристібаючи крила…

І перед світанком, де шлях увірветься,

Зупиним машину, залишимо речі.

І біла пташина згори обізветься.

І більше не буде дороги для втечі…

І зібрані шляхом посадимо квіти,

Нехай для закоханих квітнуть красиво.

І будемо наново вчитися жити…

Немає дрібниць. Все у світі - важливо.

...

Максим Сальва

Walking in the air

Шурнули двері

до ліфту заходить

привітна особа і щедра на сміх,

Вона швидко пестить поверхню де кнопки

сідає навпочіпки

швидесенько мчить.

Шурхіт дверей кабіни і шахти,

виходить

заходить вже інша

привітна особа, що майже як та,

і кнопки спалахують, як плитка спіральна

знімає шолом

сідає мовчить.

І мчить разів десять, аж поки не зникне

і очі розплющиш, а там — темнота.

Подушечки мацають ті кнопочки в ліфті

кабіни немає лише пустота.

Десь збоку земля блакитна, велика,

а зірка вібрує як серце біжить

і не витримує зірка і ребра...

десять секунд,

а п'ятнадцять і ...

очі заплющиш і з'явиться ліфт.

...

Citrus _S_M

Осіннє

На сніг чекаючи, влягається земля.

Вщух пташий гомін, оголились віти,

І вітер виє так стурбовано-сердито,

І прислухаються стривожені поля.

А сполохи останнього тепла —

Як руки, що торкаються ласкаво.

І квітка, літа булого забава,

В прийдешню зиму барви понесла.

В магічне міжсезоння перед сном

Розкажуть казку балакучі краплі.

А гарбузи, вогняні дирижаблі,

Чатують за заплаканим вікном.

...

Дар'я Мацелевич

Іноді мені хотілося б розчинитися в росі

Іноді мені хотілося б розчинитися в росі,

постати перед Богом у всій своїй красі.

Перестати турбуватися про усе, що було,

Мрію, щоб літо, таке вічне й швидке, загуло.

Хочу відчути якісь почуття крім провини,

Зліпити нове життя, як вироби із глини.

Пройти тисячі кроків, шукаючи краще життя,

Жадаю, щоб закінчилась така безмежна меланхолія.

Вистава закінчена, опустіть завісу та збирайтесь геть,

Не дочекаєтеся підлих сліз, хоч стримуюсь ледь-ледь.

Та залишившись наодинці розумію усю нікчемність ситуації,

Саме люди, а не я обирають шляхи евакуації

...

Green mermaid

***

Два роки туги і безмежного болю

Блукання в пітьмі, без сяйва світила.

Якби я могла - закричала б уволю.

Та в ту темну ніч я навік оніміла

Якби я могла просто все позабути

Закреслити строки щасливих світанків

Зібрати свій смуток, як борошно в торбу

Розвіяла б з вітром. Не жила б як бранка.

Я бранка часів, що уже не повернеш

Я спогадів служка. Німа і безволя.

Я в снах лише вільна, під ночі покровом

А в день знову мертва. Німа і безволя.

2023

...

Тода Тарнова

Ви

Я буду читати, творити, рвати листки на шматки.

Писати, знову рвати і знову проганяти настирні думки.

Рух запальничкою, курити, підпалити шматок паперу на якому написане Ваше ім'я.

У погоні від темряви, спинитись, перевести дух, глянути вгору і згадати значення слова «сім'я».

Я буду задихатися, тонути, гребти, щоб нарешті зустріти холодне і непривітне дно.

А Ви схоже уже й забули як усміхатися, а втім, я вас не засуджую, адже я це я, а Ви лиш героїня свого кіно.

Я буду нерозумно бити кулаки об скло, роздирати порізи та гоїти рани.

А Ви? Ну, Ви і надалі ховаєте своє нутро і жахаючись театрально прикривайте рукою уста. Вам байдужі усі мої пройдені стани.

Однак, я не впевнений щодо того, як же Ви виражаєте свою прихильність.

І якщо вже на те пішло і мова зайшла про любов, я ніколи не бачив щоб ви виявляли до чогось пильність,

але водночас Ви надзвичайно чуттєва та рада з піднесенням прийняти нову ідею.

І, не хотілося б вас відлякати, але я тільки з Вами полізу у цю Епопею.

Мені варто спинитись і перестати белькотіти так багато різної дурні.

Але якби ж я не знав як ця дурня потрібна мені, і в першу чергу Тобі.

...

Green mermaid

Розрив

Чи в кого бува, щоб білий аркуш стояв

чистий, прекрасний настільки як думка?

або не так, а так наче в тобі душі нема

і вагання, а чи ти живеш з якоюсь метою?

Не те що як стру́нка... а може й струнка

береза, чи дуб, що для кисню, вогню чи стільця,

а так, заради зарплати відбиваючи вказівного, а рідко мізинця.

А чисто між нами, та хіба ж котрась кнопка із qwerty торкається безіменного і того ж мізинця?

Рідко, хіба, широке ctrl+p прагне до гімнастики пальців

і тягнеться, вивертається круто, аж до розриву, хотілося сказати шкіри, коли шпагат у пальців як в танцях,

Натомість, десять ентерів гірше ніж один розрив сторінки.

...

Citrus _S_M

Сильно

Сильно- це битися не покладаючи зброї,

Сильно- прийняти думки свої кволі.

Сильно- знати і розуміти значення слова «любити».

Сильно- попри все на світі себе не згубити.

Сильно- нарешті відступити і змінити світогляд.

Сильно- опустити додолу ворожий і непривітний погляд.

Сильно- прийти й розказати усе чим стікає твоя душа.

Сильно- визнати, що не те робила і не туди ішла.

Плакати і розчаруватися у своїх переконаннях.

Покласти усе що маєш, адже виправдаєшся в своїх сподіваннях.

Сховати руки і визнати свою пекельну провину.

Роздумувати вночі, та і потім, не ховати себе через днину.

Грати у гру, правила якої відомі лише чорту.

Сприймати усе легко, не більш ніж кинути клубок ниток коту.

Вийти з полону на промені сонця і зрозуміти, що ти досі жива.

Поринути у довгий і наполегливий процес жнива.

Навчитися любити, коли змалку виховували в ненависті.

Навчитися виражати емоції, якими б не були демони злості.

Пізнати себе та, хоч і не обов'язково, зробити якесь добре діло.

І лиш після цього скажеш, що ти сильна сміло.

...

Green mermaid

Скажи...

Скажи...

А ти бачив Донбасс?

Чи ти чув його стогін і гуркіт?

Ти лягав в його землю? Ти тримав на плечах

Кілограми сталевих вагонів?

Скажи...

А ти спав серед жит і степів?

Чи качав між руками колосся?

Ти дивився у вікна хатинок старих

І завмирав на дорозі?

Скажи...

А ти знав ці стежки?

Чи босоніж топтав подорожник?

Ти хоч раз побував на Артема горі,

Де сердце відмерти не може?

Скажи...

А ти до безтями кохав?

Чи по дому ти лив палкі сльози?

Ти б хотів попри все повернутись назад

І побачити... сонце у лузі?

10.09.2023

...

Данила Чаглій

Дощ

Дощ швиденько лягає спати

на тротуари, бордюри та ямки,

І калюжам ще довго лежати

брудним відбитком малюючи замки.

Мрій узорами скло омиваючи

посуваючи світло долонею,

ясне сонечко світить над хмарами

пробивають не промені зонтики.

Тільки краплі стікають холодні,

Викликають ритуалами осінь,

Вітер вранці мурашками бігає,

Вдень тікає від літа мов гусінь.

...

Citrus _S_M
12+

Плинність життя

Як річки русло ,

Життя плине

У рівності даль,

Змиває у плинність

Жалі та печаль.

І хай линуть роки

За роками і роки

Линами пливуть

У блакиті думок, -

Здається, минають

Дніпрові пороги,

Стирають сліди

Від старих помилок.

Каміння загострене

Стане пісками ,

Розсипиться в пил

Робота людська

І помилка зникне

Як брила арктична , стара.

...

Олена Синьоока

Мій сніданок

Мій сніданок складається з чорної кави, болю та іноді втрати свідомості.

Підрахунок калорій, одне яблуко в день тільки для підтримки моєї притомності.

Усі кажуть що гострі кістки проглядаються навіть через біляву сорочку.

Але навіть опісля я не дозволю собі солодкого ані шматочку.

Порожнеча у шлунку давно вже найсильніше що я відчувала.

І я досі сподіваюся, що не останнє, адже не хотілося б ставити під сумнів усе, що знала.

Проблеми у домі й у школі вже давно не стоять головним пріоритетом.

Лише надмірна втома й худобá стали для мене єдиним кредом.

Ці настирливі думи, що давно поселились у мене в голові,

лиш твердять: «Це на краще. Та й крім того ще зовсім трішки, хіба ні?»

Я точно знаю чого хочу від себе та від цього несправедливого життя.

Та на руку допомоги вже і не сподіваюсь, бо полишу по собі лише забуття.

...

Green mermaid

Муха

Муха в супермаркеті сиділа на столі,

Супермаркет великий, а муха ще ні.

І не буде великою, не пізнає життя

І не закінчиться тяжка меланхолія.

Муха злетіла, змахнувши крильми,

"Усе величезне, величезні вони".

Присіла на плитку, гляділа на стіл.

Не баче кінця, все для неї лиш попіл.

Вона загнана жертва у пастці життя,

Не усвідомлює суті й чекає кінця.

Не в змозі сягнути вершини думок,

Веде безкінченний по колу танок.

...

Green mermaid

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Її вогняне волосся і крижані зіниці

Її вогняне волосся і крижані зіниці

Та вінок сплетений із людських душ

І ці уста, які спустошують криниці

Та вуха що лиш чують "вперед руш".

Їй притаманно сміятися смерті в лице

І водночас обездолених важко стрічати,

Найцінніше що було в неї- кільце,

А найбільш боялася вона за ґрати.

І в мозок в'їдалася як паразит-

Не в змозі забути її крізь віка.

До неї, я думаю, лізти не слід,

Бо хтозна яка то за нечисть лиха..

Втім, якби люди могли б зрозуміти

Хоча б по краплині з її відчуттів

Ніхто б не повірив, що так може бути

Вони б не дізнались про сотні життів.

Вона дивовижна- дарма сперечатись

Та спробував хтось розібратись чому?

А відповідь є: і не варто пручатись-

За згублений світ відчуває вину.

Та як не старайся- вона не дозволить,

Вона не допустить тебе у свій світ.

На це і не варто тобі сподіватись

Бо сам я потратив на це много літ.

Її і рішучість, хоробрість та красність-

Усі її скрині безмеж-таємниць.

Готовий я знову по світу подастись,

Щоб ще раз поглянуть в холодність зіниць.

...

Green mermaid
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112847коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: