День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / #вірш (740)

Туман

Блідий туман густий як свіже молоко

На вулицях старого кам'яного міста.

Відгукуються громом кроки на бруківці,

Руйнуючи цупкої тиші крижаний полон.

Десь здалеку кричать самотні круки,

У мороці нічному не розгледіти й душі,

Тремтять гучним відлунням вітражі,

Що барвами оздоблюють домівку духу,

Святого сина і отця, твердині хрестоносців,

Яка одвіку величаво, непорушно і на мить,

Являється оплотом праведних, святих угідь,

Стоїть посеред майже не освітленої площі.

Спинився, щоб відчути томну благодать

Безлюдного оточення, без лишніх звуків,

Та спокій раптом перевтілився у муки,

Бо Я стою, а за спиною черевики стукотять.

Різко обернувся в пошуках приблуди,

Яка за мною тихим поступом блукає.

Побачив тільки тінь від місячного сяйва,

Свою, формуючи у розумі нестерпну смуту.

На питання "хто там?" відгукнулось ехо.

Може це вечірні марення від втоми?

Та серце паніка тримає хваткою міцною.

Ходу пришвидшив. Йти іще далеко.

Звернув увагу на стрімкіший рух позаду.

Нестримна параноя змусила почати бігти.

Акустика бульвару відбиває шумні ритми

Тандему пар взуття утікача і злого ката.

...

Інгвар

Одіссея

Блукаючи дрімучим лісом, поринаю

У томну атмосферу неземної рівноваги,

Ступаю акуратно по незвіданому краю,

Освітленому мерехтінням філігранним

Супутнього параду космічних світил,

Творців барвистості рясного горизонту,

Який свідомість безпорадно підкорив

Багатогранним видом, винятковим.

В оточенні незнаних витворів природи,

Ніби в казці опинився серед флори

Чудернацької породи родючого оплоту

Чужого всесвіту, далекого від дому.

Привертають увагу незвичні істоти,

Вражають бурхливо розум прибульця,

Вченого, мандрівника людського роду,

Загубленого в пошуках колиски суті

Самого існування усього живого,

Взірця незламного балансу товариства,

Створеного споконвіку на основі

Первозданно рівноправного суспільства,

Де притаманний непорочний симбіоз

Усіх породжень невідомого артиста,

Художника і архітектора метаморфоз,

Що уособлюють мінливу пристрасть,

Якою випадково покарав собі подібних,

Котрих плекав, леліяв споконвіку,

Подарував їм волю і амбіції, суміжні

З безумством, усім навколо володіти...

Відходжу раптово від клятого трансу,

Бентежить сумління думка сховати

Цей рай, супроти людському недбальству.

Краще видалю з журналу ці координати.

...

Інгвар

Дуалізм сумління

У відчай вкотре войовничо поринаю,

Щоб побороти непринадні почуття,

Клином вибити до себе неповагу,

Допоки знов бажання злісне не пізнав

Загрузнути в невпевненості водах,

Не довіряти своїм рішенням до скону.

Лиш набридають вже мені пороги,

Які будую сам собі, нажаль, свідомо.

Настав нарешті час зламати всі кайдàни,

Розвіяти по вітру стримуюче павутиння,

Щиро цінувати блага первісного дару,

Змогу існувати. Не варто більш чекати дива,

Дарунку щедрого від долі, світлого пориву

До розкриття наївного сумління. Це кінець!

Втомився вже шукати джерело надії!

Пришла пора змінити напрям навпростець,

Керований відлунням втраченої мрії,

На осоружну стежку розвитку буття,

Заради неосяжно цілісного розуміння

Тортур душевних, на які одвічно наражав,

Без праведних підстав, себе, невтомно,

Заради каяття, жертовності без міри,

П'янкого відчуття несправедливої неволі,

В'язниці болісної пам'яті, кривавого нариву,

На тлі свідомості, що дарувала мені силу,

Якої не бажав, але, собі на зло, не перестав

Рухатись в майбутнє, противитись падінню,

Гортаючи сторінки загадкового життя.

...

Інгвар

Самурай

Часу не витрачай дарма,

Молодий ти чи старий,

Вчись ударом відповідати,

Ворогів на смерть бий.

Нехай сильніше сталі

Буде твоя рука,

Щоб задарма боялися

Пістолета або клинка.

Памʼятаєш, Тату,

Оцей малюнок й вірші?

Я тобі написала

Коли ти зранку встав в шість.

Як завжди,

прес, біг, стадіон,

І я в строю стою,

А ти завжди чемпіон.

Набиваємо лапи,

Віджимання, знов прес,

Десь, як казка, на мапі,

Японія повна чудес.

А іще ти - розумний,

Дотепний, добрий, смішний,

І не вистачить слів,

Навіть тим, хто сліпий.

Сьогодні тобі,

Лиш на рік більше.

Михась та Сашуня

Знають найліпше.

Дідусь- самурай

Завжди із ними.

З днем народження, Тату!

Ти з нами, з живими!

19.08.2023

...

Валентина Басан

***

На галявині темній

Під покровом ночі,

Де надії даремні

Де не видно очі.

Де усе залишиться

На віка в таємниці

Страшно вила вовчиця

В своїй з плоті темниці.

Він пішов

Відхлеставши словами по щоках;

Він сміявся

Над тілом старим у надії

В нього інша тепер, що молодша у роках,

В неї пузо важке і нездійснені мрії.

В нього щастя, сім'я і любов до світанку

В неї туга, зневіра й кредити у банку.

На галявині темній

Під місяця світлом

Танцювала вовчиця

Лиш в туман оповита.

В неї є тепер все, що боялась й бажати

В нього пристрасті вчухли-прийшов час розплати

В неї діти, робота, велика родина.

В нього кам'яний дім,і тісна домовина.

...

Тода Тарнова

Надія

Я прокинулась о шостій ранку,

З думкою про рідний дім,

Коли на небі ще горіли зірки,

Серденько моє все ще боліло та стогнало,

За рідний край, за Україну,

За зруйновані міста і села.

І чомусь о шостій ранку,

Коли нікуди не треба йти,

Прокинулась я з розбитим серцем,

Але з надією в душі.

...

Айлін Руж

«Зупинка в лісі снігового вечора» — вірш Роберта Фроста, переклад з англійської

Хто власник цих лісів, я знаю,

Далеко дім його, за краєм.

Не бачить він, як я дивлюсь

На сніг, що стежки засипає.

Дивує коник мій чубатий,

Навіщо в пустці нам стояти.

Між лісом й озером у кризі

В час найчорніший вартувати.

Він упряжжю дзвенить, киває,

Чи помилився я, питає.

Більш — ані звуку. Лиш поземка,

Як пух, лапатий сніг змітає.

Ліс темний манить вдалину,

Та обіцяв я й не схибну.

Коли вже очі я зімкну,

Коли вже очі я зімкну.

...

Дар'я Мацелевич

Сон

Якось все так, і ніби ми удвох,

А може сон, і ти мені наснився…

Та не буває так, бо то лиш сон…

А може в снах, зі мною ти б лишився???

І я б не знала де тебе подіть???

Любити, і в руках тримати!!!

Настільки міцно, тільки б не зламать….

Але нікому і ніколи не віддати…

Бо в цьому сні, ти будеш тільки мій,

Й сама не знаю, де тебе подіти!!!

Сховати десь далеко, край землі…

Де ми будем вдвох, як ніч і світло….

І ніби ніч і день завжди рсзом

Та їхня зустріч лиш світанок…

Та він лиш мить, і відступає тьма,

І наступає неминучий ранок…

Та в ті секунди пропадає сон,

Морфей у своє царство відступає,

І знову треба жити, але сон…

Ніяк-ніяк мене не відпускає!!!

І я живу той день, як уві сні,

А в голові одне!! Коли уже стемніє!!!

І Сон в свої обійми забере!!!

Пісок на очі!! Морфей це вміє!!!

І знову Ми будем лише удвох!!!

Хоч то лиш сон, та то вже й так багато

Ти будеш тільки мій…а я твоя…

Зірки зійшлись, про більше й не прохати…

Та швидкоплинна ніч, і сонечко встає…

Та це не довго, це примусово!!!!

Ще трішки й сон нас забере,

Хоча б ранку… і знов по колу….

...

Інна

Найвища цінність

Вдивлятись в небо, то найліпший спокій.

Коли безмежна тягне далечінь.

Коли пташині крила над тобою неначе крила у твоїй душі.

Коли свобода - це найвища цінність так важко зоставатись на землі.

Бо рветься дух туди, де не зупинять.

Де тільки ти і простір і блакить.

Вдивлятись в небо, уявляти крила.

Як застилають вони сонця світ.

Як за плечима розгорнулась сила, що все життя всередині сидить.

Ця сила - воля. І нема кайданів, які змогли б її приборкать хоч на мить.

Оспівана піснями всім народом.

Ненависна для недолугих ворогів.

Вона є вітер. І є хвиля в морі, що бурею здіймається в тобі.

Тож випусти її. Бо то є твоя доля.

В житті до своїх мрій як вільний птах лети.

16.12.2022

...

Лана

А ви чули над головою МіГ? Якщо так, то ми поруч живемо

Ми міряєм зустрічного нам дрона

системою старого Бертильона,

а він гуде, що з неба сипле сніг.

Буває, над головою — МіГ

і серце не по-людськи стукне в бік.

Як наче казка вогнепального дракона,

Що наче з неба впаде прям на дрона,

Що наче ляже на той МіГ.

Мій сон, що припиняється крізь віки,

єдиний день, на відстані руки,

Все припиняє в темряві чорніти,

а день приносить новий смак нудьги.

...

Citrus _S_M

venator

Ти хотів забрати мою душу,

віддати тіло кажанам,

а потім знайти свіжу тушу

для подиху свого життя.

Та ти не знав, що я як ти.

Що в день їдять мене чорти,

що знаю, що таке душа

і те яка вона смачна.

Твоя душа тепер моя,

і долю твою я вкрала,

бо ти б і далі, як он ті

крав душі вічної краси.

...

Лоліта

В палкому танці себе втрачаю

Червоні стіни, вони говорили про твої наміри?

Але в очах твоїх я бачила кохання.

Крики рабів твоїх, як молитви слуг божих,

Та ти співав мовою дурману.

І впала я в твою оману,

Приємність твого танцю

сліпила від цього дивного краю.

Ти знав вартість правди та обрав мовчання,

і рада я не чути криків

й віддаватись палкому танго.

Це танці з тим, хто душі людські викрадає

від рук божих і зникає.

Та тільки музика стихає,

крик кріпаків зростає,

і моя пильність відкриває вічі.

Що це моя молитва двічі, покликала тебе сюда,

в спокійне, мирне, пізнання.

А зупинятись ти не став,

забравши всіх ти не відстав.

В їх смерті винна тільки я,

я та душа моя.

Яка обрала будь кого,

щоб тільки тиші не було.

...

Лоліта

Рання роса

Рясна роса тримала в собі очі,

вони спостерігали за тобою,

навіть коли ти проливала сльози,

вони ховались за травою.

Роса чекала на твої приходи,

коли ти радісно біжиш по ній,

хоч намокали твої ноги

та свіжість викликала в тебе сміх.

І хочеться щоб це тривало вічність,

твій погляд та усміхнуті вуста,

але у мить коли роса засохне

засохне й посмішка твоя.

...

Лоліта
16+

tw: депресія, думки про самогубство

tw: депресія, думки про самогубство

= – , , ,

я просто хочу обернутись і кричати в темряву позаду

від безсилля, відчаю, невміння дати собі раду

від усіх не сказаних слів та непорозумінь

від нетесаного каменя в хаосі моїх дій

від тих довгих днів, коли навколо снує тільки пустота

а я і далі просираю й просираю й просираю все своє життя

інколи депресія доводить до непродуманих учинків

до бажання стрибнути з вікна одного із навколишніх будинків

до поїдання власних почуттів, нестримно, як морозива

коли не можеш зупинитися, бо от-от все проясниться, стане краще, чорт, чому не стає краще

починає нудити

і так по колу

обов'язки, обов'язки, відповідальність, втома

нема ресурсів навіть на помитися, сходити в душ удома

нема ресурсів на поспати, хоча лягаєш далі

бо десь у тій пустоті вмирають всі зайві печалі

а потім голова тріщить ламається

і все колу

і я далі просираю все своє життя, так наче мені просто по приколу

а мені не по приколу, чорт, я ненавиджу це все

тому і думаю про будинки-вікна, машини і шосе

16.V.2023

...

Євця Примарна

Коли я постарію, як вино

Коли я постарію, як вино,

Стану крихкою, як осінній лист,

І пам'ять-зрадник вмоститься на дно,

І мозок, як в дитини, буде чистий.

Коли за сотню буде мій рубіж,

І я забуду імена внучат,

І правнуків я буду цілувать,

Не чути, навіть, що вони кричать.

Мені хтось із сім'ї наллє вина,

Поверне на колясці у бік моря,

Я залпом випʼю келих той до дна,

Денис бурчить, що бабка-алкоголік.

Онук, розкаже донечці своїй,

Моїй правнучці і можливо Валентині,

Що бабка колись теж була вогонь,

Свіженька, молода, як на картині.

Їй тридцять шість, тільки початок віку,

Її любов - наш старий дід Денис.

Для неї нема краще чоловіка,

І він виконував їй будь-який каприз.

Він посадив їй виноградник у саду,

Купив будинок, той, що біля моря.

І кожну мрію божевільну чи пусту,

Вони здійснили разом, як і долю!

...

Валентина Басан

Майже літо

Настала весна... майже літо,

поміж світу лягає тоненька струна,

наче річка вузенька й блакитна вона,

перев'язує тісно загублене місто.

Пустотливо вітер несе сухоребрик,

перевтілений в сумне перекотиполе,

А тоненька береза як дитина у льолі

омолоджує нерозчищений скверик.

Сонце світить здалеку гарячим промінням,

з-під сухих патиків визирають квіти і трави,

уже й маки повикидали свої була́ви

І павук швидко звив собі павутиння.

Просто літо скоро гулятиме простором —

полем, тим містом і здичавілим сквером.

Я щорічно бачу себе лиш суфлером,

а природа є вічним незмінним актором.

...

Citrus _S_M

Шаман

Кристалами солі сяяв лиман,

Вітер в ріденькій траві шумів,

А під курганом сидів шаман,

Обрій над річкою посірів.

— Готуйся, братику, скоро час, —

Шаман у небо видихнув дим.

— Вже довго море чекає нас. —

А вітер бризом запа́х морським.

Докурював люльку сивий шаман,

Засмаглий мов золотистий степ,

З очима сірими, як туман,

З різкими лініями щелеп.

Підвівся на ноги сивий шаман,

Весело вітер в степу заграв,

Засяяв удосвіта весь лиман,

Мов зашарівшись — червоним став.

Підняв автомата з землі шаман,

Зітхнув, бо зброя тепер не та,

Оглянув степ і старий курган,

Торкнувся на грудях своїх хреста.

Вздовж річки рушив сивий шаман,

Тремтіла від кроків його земля,

Шуміло море, гудів курган,

Смерть йшла із Криму по москаля.

Присвячено знайомому воїнові з позивним Шаман. Дякую за захист!

...

Оксана Весна

"Той" день

Ми мріяли про світло,

Про радість, про тепло.

Про те життя, що звичним є для всіх.

Те, що мало безліч незабутніх втіх.

Ми щастя всі хотіли та любові.

За Маслоу були всі ми на верху.

Та раптом, всі за ніч одную,

покинули це все у пустоту.

В ту ніч все небо було різнокольорове,

фарбоване у люті кольори.

Червоне, як та кров, що досі ллється,

та чорне, як душа у ворогів.

Ми плакали, боялися за себе,

за наших рідних, за свою сім’ю.

Та ми стояли, і досі стоїмо ми.

За нашу перемогу. За країну У

...

Корицька Дарина

Я до тебе з миром

Опусти свій меч та відкрий забрало

я до тебе з миром.

Залиши свій гнів і палюче слово

я до тебе з миром.

Відпусти себе від образ вчорашніх

я до тебе з миром.

Подивись на моє чоло - там немає печатки зради

я до тебе з миром.

Помогти відтягти щита? Він важкий, я знаю.

Бачиш, я не така й страшна,

Як казали голоси позаду.

Тсссс… Не кричи. Кров уже пішла.

Я була собою.

МГ@ 03/2023

...

Мар'яна Гінзула

Все що не відбувається

Все що не відбувається

Все на краще

Але чому я відчуваю себе повним лайном?

Кожен мій крок це велика помилка,

І я скоро з прірви впаду.

Кажуть, що деградація краща за застій,

Адже при деградації є рух,

Щоправда назад, але все ж рух.

Та я все ж стою.

Оскільки впасти у прірву страшно,

Навряд чи десь там я сходи вверх знайду.

Та все ж я роблю новий крок вперед...

...

Anita_Lucy_chan

Колись вона стане йому незнайомкою

Колись вона стане йому незнайомкою.

Не частиною серця й душі, а під ніготь загнаною голкою.

Може, стане тріскою в оці або сілью на вічній рані.

Завжди буде однією із тих, що вже не так сильно болять, але зовсім не заживають.

Колись вона стане обличчям із сотень обличь. Одиницею серед безмежного літочислення. Перестане являти собою осонову його основ. Не схвилює душі, не потревожить мислення.

Вони розминуться у вирі людей, а він просто її не впізнає. Тепер вона носить уламки прозорого льоду на шиї, немов коралі, вони можуть вбити, застрягнути тріскою в оці, стати сілью на рані.

Та їй більше не перекрити йому повітря, не пов'язати на шию камінь.

Вона залишиться спомином, чи радше розчаруванням.

Колись він назве її ім'я синонімом некохання.

Напише велику книгу із пурпуровим форзацом. Присвятить кожну із тисячі сторінок їй. Включно з першим рядком і останнім абзацом. Він не виведе звідти високу мораль, не возвисить її безпощадного образу.

Незнайомка з знайомим обличчям — тепер королева снігів і зим. А у нього у правому передсерді критично глибоко встрягнув шматочок льоду.

...

зачаровано розчарована

Ходив військовий

Ходив військовий по розваленій багатоповерхіці.

Блукав по різним квартирам

І Бога благав.

Ходив військовий, роздивлявся,

Шукав свою родину:

Малого сина, дружину та мати сиву.

Ходив військовий, піднімав великі шмати стін

Та Бога благав, щоб всі були живі.

Шукав військовий та знайшов усе про що благав: мати, сина та дружину, яких він так кохав.

Але нещастя це частина наших днів,

Бо сина він знайшов у завалинах із стін.

Пішли сльози з мужніх очей військових

Та люта ненависть до сил ворожих, що розділили долі багатьох людей

Та знищили залишки цікавих ідей,

Що змусили людей вмирати

Та прихистку у чужих народів шукати.

Побачив військовий сина свого,

Неміг ні на секунду відірвати очей від нього.

Стояв навпроти наче живий,

Стояв і посміхався його маленький син.

Стояв і посміхався, маленькою ручкою махав

Та зник в один момент,

як сильно батько залишитись не благав.

Стояв військовий з тілом у руках

Та проклинав усіх хто до цієї трагедії руки своєї приклав.

Ходив військовий по розваленій багатоповерхіці...

...

Страшний сон редактора

Про себе

Як бути мною ніхто не знає,

Але я знаю, що відчуваю.

Сум і гнів, останнім часом,

Не без підстав – скажу я вам.

Зелені очі, русяве волосся,

Пухлі губи, видно невеликого носа.

Неідеальні мої риси,

Я вже звикла любуватися ними.

Вирій думок у моїй голові,

Як тих бджіл у вулику.

Хто що сказав, що відбулося,

Про це я часто думаю.

Мені здається, я добра людина,

Хоча можу чинити й думати зле.

Якщо найде така хвилина,

Іноді можу висловити все в лице.

Знаю свої переваги та недоліки знаю,

Але бути іншою вже не бажаю.

Таке життя, воно бентежне,

Отримала досвід, він і вплинув на мене.

– 20.01.2023

...

Надя Кулик

Він народився, щоб ввести в оману

Його блакитний капелюх

Русява смужечка волосся,

І погляд від очей та вух

Сканує золоте колосся.

Не бачив всесвіт ще краси

Милішої ніж цей хлопчина,

Все поле в'яне в порівнянні

З його великими очима.

І тіні від його тонкого стану

Танцюють на грайливому суцвітті.

Він народився, щоб ввести в оману

У цьому й кожному столітті.

...

MaL_Vi

Просинь

Пустота роз'їдає зсередини

і немає кінця цьому явищу,

янгол щирий у косу заплетений,

він намок від дощового плачу.

Чорні хвилі річок розтанули,

хоч морозна красива обіцянка,

лютувала сміливо.

Обманута.

І живе ще в річках як невігласка.

Хоче морем стати й навколішки,

По благати спинити цю осінь,

чи убити всю нечисть морозом,

а на весні розглядаючи просинь,

нарешті розтанути.

...

Citrus _S_M

Ти трохи недомов. Залишся непринадним

Ти трохи недомов. Залишся непринадним.

Нехай збагнуть не так, як ти хотів.

Хай стверджують, що це занадто складно,

Що висловити себе не зумів.

Що вірш - життя. Він має мати задум.

Але ти знаєш - справа тільки в тім,

Що істина народжується скрадом

І проростає у буттю людськім.

26.09.2022

...

Олександр Винокур

Чипляєшся за ті малі дрібниці

Чипляєшся за ті малі дрібниці,

Уламки нещодавнього життя,

Коштовності приватної скарбниці,

Колишню безтурботніть відчуття.

Навколо мряка, дощ, і бруд і втома,

Руїни і багнюка до колін.

Лимон до кави - і неначе вдома

На мить одну, на декілька хвилин.

Що буде далі - то ніхто не знає,

Є жереб, по якому треба йти.

І є єство, що завжди пам'ятає

Той затишок і запах чистоти.

02.10.2022

...

Олександр Винокур

Негатив

Знов помітний негатив,

чорний — металево-срібний,

а яскравий наче сплив,

тьмою почорнів би.

і дивлюсь на тінь дерев

на яскраві тіні,

а на білій шапці лев,

з дивним мерехтінням.

Хочеться мені піти

у далекі гори

і знайти той старий клен,

розглядати море.

Та смішна ця мрія так

наче вже здійснилась

при проявці є вуаль,

плівка засвітилась.

Ось така вона складна

творчість у фотографа.

хоче бути він творцем,

а вчить хімічні розчини.

...

Citrus _S_M

Я мріяв через час зіпнутись до небес

Я мріяв через час зіпнутись до небес,

І кликати кота, і щоб приходив він.

Сновидіти без сну, кататись – без колес;

І ще – не жалкувать про жодну із хвилин.

Я мріяв про цвяхи із дерева і сліз,

Я осінь виглядав у вибите вікно.

Підсів на гороскоп, а з пива майже зліз,

І, мабуть, років сто не був вже у кіно.

Я долі не боюсь, зі смертю я на "ти",

Нехай підйомний кран взрізає височінь,

Та є у нас ще час. І діло наше - йти

Крізь раціоналізм... у вимір сновидінь.

...

Мрійка

І знову холодна осінь

Осінь прекрасна — смарагди для листя,

дощем привіталась як і колись

знову в садках пізні яблука стиглі,

вітром колишуться, на деревах шумлять.

Троянди хитаються бутонами пишними,

сумні та чарівні, зливу терплять.

Стебла зіщулились літом залишені,

віддані, вигнані з обіймів тепла.

Щирі каштани одягом діляться,

перші вступили в холодний навіс,

Навіть магічний їх цвіт припізнившись,

теж помарнів і за мить з дощем зник.

Осінь прекрасна сумна та трагічна,

в сон закликає все що є ще живе,

і навіть природа... пригода циклічна,

смутком стискає скроні людей.

...

Citrus _S_M

Горобець

Горобець після дощу

сів на провід GOnet-y

він заглянув в очі небу,

проводжаючи грозу.

Він в калюжу зазирнув

і побачив в ній себе,

але мов оте сліпе

невеличке і дурне,

невпізнало там себе,

швидко з дроту випурхнув.

Дощ пішов майже відразу,

зашипіло листя в небі,

сумно стало і в кишені

і через відсутність джазу.

...

Citrus _S_M

Хворе серце

Небесна сірість неба

Продовжує тягнути

В міцні свої лабета

Титановії пута

Не можу звідси вийти

В полоні власних речень

Продовжую лиш жити

Хоч серце хоче втечі

Серце моє там хворе

Поштрикане ножами

Ліковане лиш часом

Який не гоїть рани

Душа, взяла б ти голку

з рожевими нитками

й підшила непомітно

Те, що кровить роками

28.07.22

...

Тетяна Птаха

Розуміння життя

Стараючись зрозуміти тебе,

Я втрачаю себе.

Любов, що була вказівною зіркою,

Перетворила моє життя в жахливий сон.

Стараючись прокинутись,

я знову піддалась твоїм солодкими речами.

Клянешся в коханні,

як в свій предсмертий час.

Одна посмішка - одна сльоза.

І я знову в твоїх обіймах,

Забуваю шлях назад,

Стаючи залежною від твоїх почуттів.

Жадаю цієї любові, як божевільна.

Вона ж така солодка,

Неначе нектар богів.

Не бачачи твоїх гріхів, що душу загублять мою знов.

Заберуть ті щасливі моменти щастя.

Вбиваєш мене щораз,

Коли прошу я допомогти.

В очах моїх сльози,

не залишилось місця для тепла.

Я в пастці звіра, що грає зі мною в життя.

...

Серпневе дівча

Оріонові мрії

Розхристані ночі, оголені.

На півночі – місяць, і море не

Зовсім розріджене, зморене.

Розколює сни Оріон.

Посріблені очі, знеболені.

На півдні – сльоза, o dolore mi*.

Несу на вітрилах зруйнованих

У замок твоєї душі.

Щоб тихо упасти, холонути

У мареві рук твоїх стомлених

(З дощами йдучи в унісон).

___

*O dolore mi – о болю мій (італ.)

23.04.2012

...

Роман Миронов

Листя

У твоєму волосі завжди було опале листя

А на лиці, зазвичай, лиш усмішка помітна

Я пам’ятаю як сильно на тебе за це злився

Та казав, що виглядаєш немов жалюгідна

З твоїх думок я дитячому диву навчився

Але все ж, тоді ти на багате ти була гідна

Минули дні, вже рік останній наш скінчився

Як виявилось, розумом ти також була не бідна

І ось вже сам я у цьому злому світі залишився

Для багатьох інших ти була ні золота, ні срібна

Лише тобі одній я знайшов сили та відкрився

Благаю, залишись зі мною, ти мені потрібна

Мене мучать дурні думи…Чому тоді барився?

Ти ніби сонце – настільки ти йому подібна

Можливо тепер іншими очима на тебе подивився

У своєму рішенні ти стовідсотково несхибна

Що ж, тепер і я зівлялим листям опинився

...

Вар Трубій

Гідна

Ти гідна букетів квітів щоранку

Я повторював це ледь не кожного дня

Гідна смачної кави до сніданку

Але що робити, якщо ти не моя

Гідна промінчиків сонця через відкриту фіранку

Мила, повір, ці слова не брехня

Гідна читати до самого світанку

Забудь, твоє життя не твоя вина

Гідна сидіти довго на ґанку

З бокалом смачного вина

Гідна наспівувати собі колисанку

Викинь думку, що вже не мала

Гідна не говорити, що все у порядку

Що ще не маєш пізнання життя

Гідна ти великого прозріння

А ще ти гідна бути сама

...

Вар Трубій

Кривавий сніг, кривавий іній...

Кривавий сніг, кривавий іній –

І темрява густа ріки.

І топчуться лукаві тіні,

І біси гонять навтьоки.

І справжність тиха потрапляє

У гирло пасмурних долонь.

Десь убиває хтивий Каїн –

І поринає у вогонь.

І пророкує сни Сивіла

Усім, кому є не до сну.

Зима – холодна, люта й біла –

І скапує в тремку весну.

І тіні жовтим кровоточать,

Розпочинається в пісках

Така, як сталь, ця одинокість,

Чудесна тиша навісна.

13.06.2022

...

Роман Миронов

••••

Якщо хочеш вчить людей

Вивчись сам дитино.

Мова значення то має

Але кто дозволив тобі

Руку підіймать

Якщо ти за мову ніжну

Ніжніше правду говори

Бо якщо кричиш,

Стаєш в очах ворожим

Люди люблять не за мову

Люди люблять за ті вчинки

Мову вивчити всеж можна

А з тварини стать людиною

Ніяк

...

Олена Привид

Міелі

У чудесному світі Ідилії

проживають солодкі МІЕЛІ.

Білолиці, тендітні, мов лілії,

З пелюстОк оксамитових плаття,

срібнокосі, з руками умілими,

а в думках мають світла багато.

Вони з цукру мурують будиночки,

Мармеладні розчісують трави,

Всі усміхнені й добрими вчинками

Не хизуються, щирі, ласкаві.

Їх садки із медовими росами,

Є зефірні мости та дороги,

Чимчикують міелі всі босими,

Аби щастя нестИ до убогих.

Вдінуть крила - і стануть маленькими,

Щоб пройти прострові тунелі,

зберігають своїми серденьками

Для людей диво-мрії натхненні.

Перетворять солону сльозиночку,

На камінчик морський незвичайний,

Двох закоханих в лютому зимному

зіштовхнуть випадково за чаєм.

І дитину вночі колихатимуть,

щоб матуся поспала ще трохи,

Полетять між дрімотними хАтами

До таких, в котрих сльози-горохи.

А під ранок з приємною втомою

Прилітають додому невчасно.

Щоби доля людська була доброю,

Їхні крила стають нашим щастям.

...

dracena72Natalka

Скоро зустрінимося знов....

Привіт, ну як там? Як спалось?

Чи чулася вночі сирена?

Як добре нам колись жилось…

І будемо так жити. Треба.

Скоріш зустрітися би знов…

Скоріше б ця війна скінчилась.

Бо дуже страшно без умов,

У вас ще їжа там лишилась?

Так в моторошних снах буває,

Але на жаль все на яву…

А якщо вибух пролунає,

То знов в укритті не засну.

А що у вас там? Чи стріляють?

Скажи, що живі ви, скажи

Бої запеклі ще тривають?

Себе будь ласка бережи…

17.04.2022

...

Ascker Ckiars

Я вернусь

Я вернуся туди де родився

Де для мене відкрилось буття

Де мій тато на сина молився

Мама в ласку спови́ла життя

І із рідної хати по росах

Побреду до ставків за селом

Там впаду в золотисті покоси

Зрілим тілом, високим чолом

Не заплачу дитям безневинним

Хоч сльозу мою прийме стерня

Лиш засну богатирським билинним

Сном безгрішним де коси дзвенять

Буде снитися віха важлива -

Батьків дім у полоні беріз

Де малого під небом щасливим

Коливав мене Зоряний Віз

І насниться мені без вагання

Щось важливе – основа основ

В синіх пролісках - перше кохання

В шумі світлих весняних дібров

Я в тім сні обійду диво го́ру

Буду довго напевно шукать

Та нарешті знайду скриту но́ру

Де Ярило вкладається спать

По стежині пройдусь мурашиній

До зіркових високих воріт

І пошлю мандрівній павутині

Ностальгічний прощальний привіт

Я до юності подумки босий

В гості йду за ставки за селом

Де колись мов би хвилі покоси

Розливалися стиглим зерном

В. Самотар

13.7.2023

...

Vladimir Samotar

«Втратами -- відпускаю...»

***

Все, що було й прошло --

Відпускаю..,

Бо жалості за втратами

Я ніяких не маю...

Відпускаю легкою рукою,

Що буде лихе ще

Зі мною,

Як Всесвіта перекошений погляд

Збоку,

Де лиш я і все, що дозволено

Разом із Дайвою-Долею

В цьому...

Відпускаю

Та не прошу плати

І нагород,

Бо тоді вже зможу

Іти легко вперед --

До нових висот,

Щоби на Галактичних шляхах

Оглядати

Сумнів невидимих

Світів,

Які ще би зміг я

Якось, внутрішнім поглядом --

Спізнати,

Коли втрачене все --

Відпускаю

На волю та не жалію

Його міжзоряну

Долю...

Відпускаю,

Бо в цьому себе

Душею міцності

Пізнаю...

----------------------------

30.11.2023; Paris (Aurora)

==========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999853

(Katynskyy Orest)

=======================================

...

Катинський Орест

Про київське "Динамо"

Усе закінчилось. Усе - нема дороги,

Немає стежки у фіналів вороття.

Не шаленітимуть трибуни від тривоги,

Не завмиратимуть фанатськії серця.

Це все в минулому - нам світить домовина,

Дешеві бутси й некошений газон -

З такою грою душа людей прогнила -

Час розбирати домашній стадіон.

...

Любомир Вольвачівський

ЇЇ серце залите отрутою

У неї серце залите отрутою.

Гіркою цикутою.

Воно випалене, отруєне, знищене.

Стерильне й очищене.

Вона боїться.

Не Божого гніву й не грому.

Власну втому.

І пам’ять.

Їй не відомо, скільки навколо таких.

Отруєних і очищених.

Знищених?

Незахищених.

У неї отрута у серці й крові.

Протікає із шлуночків до передсердь.

Тече у артеріях. Циркулює венами.

Їй вже важко повірити, що від кохання може зривати дах.

Вона звикла, що від нього страждають нейрони й нерви.

...

зачаровано розчарована
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУСергій Волошин
29.03.2024
Спілкуючись зі своїми читачами, помітив одну особливість, на яку не знаю як реагувати. До сих пір не ... Детальніше
Весна і кохання. Флешмоб еротичних оповіданьМіло Севіч
29.03.2024
Шановні Аркушники, читачі, та гості, хочу запропонувати усім невеличку розвагу, а саме флешмоб. ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Конкурс Король/Королева крінжу.Таліана
07.03.2024
Кінець голосування! Голосування триває до 29 березня включно. Поставте оцінки під творами. Обов'язко ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112908коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: