Електронні книги / #космос (256)
AD ASTRA
Сяйво незвіданих дивних світів –
Зоряні білії квіти…
Тисячі вічних незгасних вогнів
Манять у небо злетіти.
Кличуть крізь простір в секунду пройти
На зорельотах іскристих,
Кличуть у ті невідомі світи
Світлом небесним і чистим.
Там, у пустелі, під небом чужим
Час нам міста будувати.
Під Оріоном, у світі новім
Жити нам час і кохати.
Бо для людської живої душі
Цілого світу замало.
Зорі на неба магічнім плащі
Кличуть усіх до порталу.
Там, між зірок, наш омріяний дім.
Зорі насправді так близько…
Наше майбутнє під небом чужим,
Годі нам жити в колисці!
І перепони всі пройдемо ми!
Так, прорвемось крізь тернину!
Тож, до зірок, крізь космічні шторми,
Ти ж бо на те і людина…
...
Одіссея
Блукаючи дрімучим лісом, поринаю
У томну атмосферу неземної рівноваги,
Ступаю акуратно по незвіданому краю,
Освітленому мерехтінням філігранним
Супутнього параду космічних світил,
Творців барвистості рясного горизонту,
Який свідомість безпорадно підкорив
Багатогранним видом, винятковим.
В оточенні незнаних витворів природи,
Ніби в казці опинився серед флори
Чудернацької породи родючого оплоту
Чужого всесвіту, далекого від дому.
Привертають увагу незвичні істоти,
Вражають бурхливо розум прибульця,
Вченого, мандрівника людського роду,
Загубленого в пошуках колиски суті
Самого існування усього живого,
Взірця незламного балансу товариства,
Створеного споконвіку на основі
Первозданно рівноправного суспільства,
Де притаманний непорочний симбіоз
Усіх породжень невідомого артиста,
Художника і архітектора метаморфоз,
Що уособлюють мінливу пристрасть,
Якою випадково покарав собі подібних,
Котрих плекав, леліяв споконвіку,
Подарував їм волю і амбіції, суміжні
З безумством, усім навколо володіти...
Відходжу раптово від клятого трансу,
Бентежить сумління думка сховати
Цей рай, супроти людському недбальству.
Краще видалю з журналу ці координати.
...
Аполіон
Світло десятків мільярдів зірок
проходить крізь небо, крізь мене, крізь землю.
Воно розчиняється в зелені трав,
грає у актах вселенських вистав,
тремтить в пустоті ніби хтось його вкрав
і б’ється об стіни із темряви темряв.
Світло десятків мільярдів зірок,
частинками, квантами, струнами болю
рветься на волю. Напругою поля
ламаючи всі горизонти подій.
Спонукає до дій, відкриває замок,
наближує той заповітний стрибок,
що зніме із розуму грані контролю.
Горнило десятків мільярдів зірок,
реліктовим фоном випалює душу,
Полегшує ношу, порушує тишу,
Та час не залишить усе як було.
Поріг замело уже сонячним вітром.
Багряніє світло...
Палає у небі єдина зоря,
займається світ, википають моря.
Черпаю гарячу броню у долоні.
Кинжалом вібрує струна біля скроні.
Попіл потоками вітру ширя.
Обвуглені ангели линуть з небес.
Все втратило зміст, все втратило сенс.
16.05.2019
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше