День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / #поезія (1149)

У снах моїх думками лиш про тебе...

Тривога серце розриває до нестями,

нестерпним болем сповнена душа.

В безсоннім сні блукаю довгими ночами.

В тім сні для мене ти немов чужа.

В тім сні тебе шукаю мила знову.

Так хочеться відчути ще оту любов.

В обличчя перехожих вдивляюся нервово,

твого шукаю там, а в жилах стине кров.

Огорнутий надією здіймаюсь до небес.

Ну де ж ти рідна? Тут тебе немає...

Тиняюся між сотнями примарених адрес.

Я чую як твій голос звідти долітає.

Я чую як мене гукаєш вдалині,

я вже біжу, ну зачекай хоч трішки.

Прокинувся... Я знову плакав уві сні.

Кохана, мені наснилася твоя усмішка.

Нестерпно проминає день за днем,

а я чекаю ночі, щоб заснути.

Прийди до мене уві сні хоча б дощем,

бо тільки тут ще можемо побути...

Вінтоняк Юрій

18,05,2023р,

...

Вінтоняк Юрій

Пісня втоми і жаху

Перед сонцем над землю встають білосніжні тумани.

Не дивися в них краще. Краще у них не вдивляйся.

Краще спи, доки світло високо над світом не стане.

Краще спи, краще спи.

Краще не прокидайся.

Я дивився. Я бачив неясні загрозливі тіні.

Ніби падали долу прадавні померлі дерева.

Ніби встала вночі на заправці самотня машина.

Відчинились дверцята.

Та не вийшли із неї.

Ніби міст, а на ньому навіщось збираються люди.

А коли опівночі збираються сотні і сотні,

В мить вони розцяцьковані рвуть у руках ляльки вуду.

І летять у безодню.

Летять у безодню.

Ніби люди лягають спокійно у спальнях до ліжок,

А на ранок вже поруч немає дружини, дитини.

Та вони не питають. Вивчають переліки знижок.

Попиваючи каву.

Проглядають новини.

Ніби в сірих туманах сади, що вродили нівроку.

І обтяжені крони склепінням стоять над дахами,

І в траву глухо падають стиглі плоди, повні соку.

Під деревами тиша.

Померлими повна птахами.

Спи до ранку. Не смій зазирати в тумани.

Доки спиш - доти вірити можеш в облудну безпеку.

Та ледь очі відкриєш - на тебе почнуть полювання.

І до ранку потонеш.

Як метелик у глеку.

Я розкрив таємницю - побачив на власнії очі.

Мертвий слон впав додолу і світ вже давно нахилився.

Тож немає майбутнього й марні катрени пророчі.

Ми сповзаєм донизу.

Щоб хаос порядком напився.

...

Максим Сальва

Покоління

Суворі сиві голови кульбаб

Прийняти лопухи* не можуть

З веселої руки дитят.

Вони їх пам'ятають бур'яном,

Або аптечної травою.

Суворість давніх мрій та дум,

що попелом осіли на легені.

Цей погляд - вічний сум,

Ось моє старе серце в твоїй жмені.

Ці знаки вже читаються не так,

І органи працюють вже несправно,

Віддали нам кістки за лопухи,

І очі* кинули під ноги, наче пастку.

Віддали юність та любов,

Безмежність всіх дитячих мрій.

Твої обійми молодості схов,

і сиві скроні ранньої весни.

І молодість відкинула дари,

Пригадуючи власні жертви подарунків.

І розійшлися старість й юність,

Відкинуті розбіжністю років.

( лопух* - у флорографії символ вдячності

Очі*- погляди на життя)

...

Міріам МіестМорган Рей

Колись...

Колись, всіх нас не сприймуть у суспільстві.

Колись, усі залишаться самі.

Колись, всім буде важко, боязко в душі.

Колись, усі зійдуться у страшній пітьмі,

Заблукавши - об'єднаються усі.

Колись, захоче щось змінити хтось із них,

Підтримки не відчувши - відділиться від них.

Колись, хтось за ним піде.

Колись, ще хтось, тай за другим тим.

Колись всі розійдуться, кожен сам піде,

І знову, кожен з них залишиться один.

Колись, кожен страх кожному прийдеться подолать.

Колись прийдеться сісти десь і вибирать:

"Колись, принесло мене сюди.

Колись, захотілось вихід віднайти.

Та ніколи не приходило "Чому?"

Чому я тут? Хто винен в цьому був?

Раптом шепіт в голові майнув,

І думка. Відповідь. Хіба ж то я!?

Якщо вже так, то й вийти зможу я!

Лиш треба буде вірити собі...

Колись, прийдеться й це мені!"

...

Ангеліна Паламар

Розуміння

Розуміння річ важка й незрозуміла.

Це метушня, що справді має сенс.

Питання в її якості і силі,

Але воно нікого не цікавить...

Ми просто впевнені, що завжди праві,

А розуміння - це річ не для гордих.

Звичайно, хоробрості вистачить сказати -

"Я тебе розумію, сам таке пройшов".

Та навіщо оці лестощі людині,

Якщо ви кажете це їй не щиро?

Як зневажаєте проблему - не кажіть.

Як не питають вашу думку - промовчіть.

Як хочете ви справді помогти - просто будьте поруч, от і все.

Цього достатньо з головою - якщо слухати вмієте уже.

А якщо ні - йдіть геть, й надалі підборіддя догори деріть.

...

Ангеліна Паламар

Маки

Пелюстки маку в полі з бур’яном

Колючий почерк,

І сипле вишкіром зерно

І вздовж розносить.

І чорнощира тінь росте,

Де в’януть маки,

І не питай мене про те,

Чи плачуть зранку.

Чи просять вітер однести,

Насіння полем,

Щоб між фіалками зрости

Чи між волошок.

Останнім подихом зітхнуть

В прозорій вазі,

Коли пелюстки опадуть

І сонце вразить.

18.12.2022

...

Володимир Каразуб

Невідоме місто

Там, де здригаються стіни,

Гучно, та дзвінко, та тихо;

Зверху й на гострих пригір’ях

Ходить страшний повелитель.

Велич його- про розлуку,

Слово, одвіччям знетямлене;

Тихі, віддалені муки,

Звуком світлини пошарпані.

Десь там і стіни заплакали,

І затремтіли, й збудилися;

Спогади ті перелякані

Та й з-під завалів дивилися.

Там повелитель прорік

Про часоплин невблаганний.

Янгол, що був там, утік,

Глянувши в вікна востаннє.

Там, де мовчить людна більшість,

Світ застосовує силу.

Всі мої думи та вірші

Заживо там погоріли.

Я туди не повертатиму,

Не витрачатиму сили.

Мала б думки рятувати я,

Та, далебі, не судилось...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

Не відвернись

Не відвернись, людино, у злобі,

Не посором, хто слабшим є за тебе,

Хто із тобою в митях. Далебі,

Життя коротке, яскравіше неба.

Ти вчора тільки славив те добро,

Що вища сила тайно дарувала.

Та щось тебе змінило. Більш ніхто

Твою не збудить совість, що зі сталі.

Натомість сам для себе пробуди

Її сповна, іди відверто в люди!

Себе од світу ти відгородив,

Твоєму серцю того не забути.

Хоч не забути й болю, і страждань,

Що безкінечно так таїть людина,

Будь щирим власній книзі всіх зізнань,

Жорстокістю не є твоя родина.

Не раз та злість охоплює й мене,

Тому у віршах часто лицемірна.

Коли ж той шлях безслідно не мине,

То хай вже краще серцю буду вірна.

Не відвернись, людино, не ганьби,

Не убивай ні вчинком, ані мовою!

Були і ті, хто совість пронесли

І будуть ті, хто не дійдуть до оздоровлення...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця
12+

Руки

Твої дужі руки мною володіють,

Пойнятий серпанком в світовирі меж.

Ти пробудиш щастя, розхвилюєш мрію-

Слово, що згубила, вже не повернеш.

Ти- моя уява, нереальна дійсність,

Ти танок одвічний, струни лихоліть;

Світонезліченність, жити- диво-цінність-

Страшно загубитись в променях жахіть.

Тихе надвечір’я, холод і обійми,

Напишу на серці віршовим пером.

Опишу я стани нот життя й сузір’я,

Я відчую щиро те, що десь за склом.

Дивною для люду, чорною злобою

Я окрилюсь зараз, та й повік віки.

До кінця життєвого владою й ганьбою

Буду будувати у собі шляхи...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

ПРИСЯГАЮ ХОЛОДУ

ходжу туди-сюди, вивертаю кишені, розкидаю крихти минулого містом.

там іще стільки поживного - та я не їстиму.

хай забирають ліниві птахи, скарабеї, мурахи, репортери, криміналісти руками кривавими,

хай беруть по крихті усі зацікавлені.

давно не сплю у нашому ліжку - ночую у кроні світового дерева між сов і воронів,

уважно слухаю як біжить сок, притуляюсь скронею.

шумить, як знамення нового Потопу - швидкого й байдужого, як останній цілунок.

уві сні вода змиває будинки, згладжує контури вулиць.

так краще. водна гладінь, сонце, все сховане на глибині, ніби нічого й не було.

палеонтологи мовчки дивитимуться на це крізь музейне скло.

голос у трубці м'який, нездоланний, як стіни палати й гамівна сорочка.

я обіцяю не робити драми, робити у фразах паузи, в словах - прочерки.

так ти завжди зможеш щось вставити, виправити, поки я лежатиму, закривши очі.

поки мій гіперсон, мій саркофаг, мій стазис не винесуть кудись, де ріки молочні.

відстань і час дають карт-бланш - можна не грати у відстороненість і ворожнечу.

можна грати в приреченість,

робити спогади суперечливими, недоречними, піддатливими мов могильна глина і теле-експерти.

й ховати в опечатані конверти.

применшувати вагу і значення геологічної епохи, протягом якої ми формувалися.

я добре вдаю спокій - я тренувався.

бути жорстоким й холодним - поганий, але єдиний спосіб пройти ці манівці,

пронести таємно надію відчути знову руку в своїй руці.

кладу на вівтар сонце, голоси, вірші, фрукти і золото.

присягаю холоду.

...

Максим Сальва

Воскресни

Воскресни в тиші, моя любове!

Над білим світом серпанком здіймись!

Засяй же блиском чудної долі,

Яку так ревно благала колись.

Воскресни в серці, премирна віро!

Не дай же впасти в кайдани міцні!

Веди до Бога крізь смуток, зневіру,

Вкажи той правильний шлях мені.

В душі воскресни, моя надіє!

Не дай забути обіймів палких!

Дай огорнутись в пречистій мрії

Й нести дарунок тих митей простих.

Ідімо поруч, мов вірні друзі!

Ідімо разом і до кінця!

І хай у кожного у окрузі

Чесноти будуть навіки в серцях.

квітень 2023 р.

...

Віршотвориця

Gold of Autumn

Все навколо – золото багряне,

Сяє всюди, як не подивись,

В саме серце нитки свої тягне,

Диким вихрем збурюється ввись.

Я дивлюсь за цим шаленим танцем,

І стукоче серце божевільно,

Щоки заливаються рум’янцем,

Що стікає до грудей повільно.

Все горить багряно-золотим,

Це востаннє сяйво зайнялося,

Через день пожухне поряд з ним

Лист останній кольору колосся.

...

Yana

Per te

Моя кохана буде мамою,

Найчарівнíшою у світі.

У неї пальчики тендітні,

Душа мов сад, а в ньому – квіти.

Ми повінчаємось у квітні,

Нестиму сонце у руках,

Щоб тільки теплий літній вітер

Мою кохану обіймав.

А потім у серпневий вечір

Торкнешся ніжністю у плечі,

І у душі хитку долоню

Вкладеш слова: «В нас буде доня»,

А в мене – сльози на очах...

Моя кохана буде мамою,

Найщасливíшою у світі.

01.10.2012

...

Роман Миронов

Наважитися жити

Прожити себе,

Вільно, без страху,

Таким, яким є,

Не збитись зі шляху,

Розкрити себе, до дна, до скелету,

Жбурнути для вибору в небо монету.

Прожити себе,

Сплести свою долю,

В вогонь ланцюги, вітер в крила й на волю.

Прожити себе,

Відпустити до краю,

Бо втрачений час помилок не прощає.

...

Yana

Розмова матері із сином

Це було насправді, кажуть люди.

Подзвонив до мами її син.

Йшла війна, і страх витав повсюди

Він у неї був лише один.

- Почему ты всё еще в квартире?

Я же за тобой прислал людей!

Ты должна уже сидеть в машине

Ехать за границу поскорей.

Я договорился, чтоб забрали,

Увезли туда, где нет войны.

Ты подставила меня! Сказали,

Об отъезде будут снится сны.

- Сину, чуєш? Батько дуже хворий.

Не змогла покинути його.

Вже не ходить, став старий і кволий.

Тут потрібна поміч і добро.

Сину, знаєш? Як гремлять гармати,

То у моїх жилах стигне кров.

Страшно так, але куди тікати?

Не залишу ж батька, й піду в схов!

Мати обливалася сльозами,

Плакала, благала: «Зупинись!».

Син глухий до сліз, до слів, до рани…

Кинув трубку – в тиші розчинивсь.

(травень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Холодна Вічність

Холод, хочеться холоду

Нехай замерзне моє серце

І я перестану відчувати все

Окрім холоду в легенях

Я буду вільною в подиху

Але прикутою до землі

Кригою, що заполонила

Моє тіло з душею

Я впаду прямо тут

Серед безмежних снігів

Чи холодного моря

Чи твоєї холодної чорної душі

І розпадусь на численні уламки

Аби було холодно

Байдуже та самотньо

І я полечу десь далеко

Як вільний птах у бік

Своєї вільної Вічності

І можливо я не знаю

Чого достатньо для Вічності

Але знаю, як потрапити в політ

...

Nastazi Kaverd

Майже Не... (або Майже Жадан)

Не пхати носа у чужий кратер,

Не плутати воду, чай і коньяк,

Не сміти рожеве із білим прати…

У морі життя ти – єдиний моряк.

Не мати гачків, щоб не вішати носа,

Не плутати південь, чи захід, чи схід,

Не бути занадто багатоголосим,

Не брати сніданок собі на обід…

Не жити життя, що належить чужому,

Не вірити в те, що говорить сусід,

Щовечора вірно спішити додому,

Вдягати щось тепле у осінь під спід…

Забити на всі вічні «не» і «не можу»,

Повірити в те, що можливо усе.

Ховатися в кокон, повірте, не гоже…

Хай Ваше життя вільна хвиля несе.

...

Довга Ніч

«ЗАЙДАМ – ЗАСЬ!»

НА МАЙДАН!

Я – не Каїн, не кат,

Тільки й Авелем бути не хочу.

Не підставлю щоки.

І свій нарід топтати не дам.

Я не звикну! Не зникну!

Хочу прямо дивитися в очі

Всім народам-сусідам.

Рід мій древній – не дань!

І свобода – не дань, не дарунок:

Її здобувають

У вогні, у борні й у крові,

Тільки кров – не вода!

Як гряде небезпека –

У нас так одвіку буває:

Ми народне скликаємо Віче.

Ми йдемо на Майдан!

(Любов Сердунич, 2009, 2013)

...

Любов Сердунич. Письменниця

Ромбовидне серце

Ромбовидні прикраси — тисячне листя,

і ще поки зелені — шелестять між бруньок,

часом важко вдихати через їх симетричність,

вперемішку з сиреною й любовних думок.

Час від часу вбиваю приниження стислі,

ті заховані в безлічі кольорових ниток,

А вже потім у серці ті листки ромбовидні,

починають на склі невпинний танок.

Часом думка як хмари незмінно у висі,

і від погляду втретє там і стоять,

але мрії щоденно живуть в твому місті,

в ромбовидному серці безнадійно горять.

...

Citrus _S_M
12+

Ти — нездара (монолог антагоніста)

Ти на дні, усі зусилля марні. Люди відвертаються, лише зневажливі погляди час від часу кидають. І тут з'являється він, твій антагоніст...

Чуєш? Чуєш?

Вони сміються з тебе.

Ти не впорався, знову.

Ги-ги, це так кумедно.

Дивитися на твої заплакані очі,

На твій розгублений погляд.

Ти — нездара, ти — нездара…

Що ти кажеш?

Ти ж нікчемний.

Хто тебе слухатиме?

Тільки якщо скажеш щось дурне.

Ти — нездара, ти — нездара…

Тиснуть стіни? Тиснуть погляди?

Ти такий слабкий.

Ти такий смішний.

Ти — нездара.

Не знаю навіть, навіщо витрачаю час тут.

Адьйос.

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

МАЛЮНКИ

Аня, шість років. Солдат з автоматом.

Прапор. Голубка у небі летить.

В Колі - два танки, бійці із комбатом.

Поруч будинок палає-горить.

З третьго класу Світланка калину

Пишну малює й дівчину сумну.

Пише красиво "Люблю Україну"

Дякує воїнам із ЗСУ.

Вася малює у небі ракети,

Вибухи й полум'я, танк з прапорцем...

Катя малює - солдати уходять.

В дівчини сльози стікають лицем...

Дякуєм, діти. Та іншого разу

Хай на малюнках біліє село,

Квітнуть красиві букети у вазах,

Сяє у вікнах начищене скло.

Коля із татом рибалить на вудку, 

Катя гуляє з батьками в саду.

Васі дідусь із верби робить дудку,

Кіцьку Світланочка гладить руду.

Тато у Ані вернувся додому,

Викинув піксель брудний у сміття,

Вийшов у місто в костюмі новому,

В тата попереду - довге життя.

Аня і тата, і маму за руки

Міцно тримає в кіно ідучи.

Фільм на екрані - де не вибухає.

Плачуть від сміху лише глядачі.

Хай на малюнках веселки ясніють,

Хай на малюнках буяє весна.

Хай на малюнках всі діти радіють.

Хай на малюнках... скінчиться війна...

...

Максим Сальва

Бомбас

Я ненавиджу землю Донбасу, її вязкість, бридотну сиру

Як кайдани одягнені носиш, з кожним кроком сумуєш вагу

Скільки крові вона вже поглинула?

Скільки висмокче спраглих життів?

Наче шлунок гадини повзає і ковтає своїх й ворогів

Я ненавиджу землю Донбасу, її звуків відлуння глухі

У районах спустілих, покинутих, лиш війни чути гуркіт лихий

Вирви реготу в божевільній агонії

Друзки спалених нині надій

Все це чути лиш тут... Та емоції, вже не має ця хвиля подій

Я ненавиджу землю Донбасу, її сірих пейзажів кривих

Лиш руїна й покинуті марива, що гуляють в будівлях пустих

Тут життя лиш у норах - катівнях

Бється в стінах, шукає ріллю

Тільки вибухів зарева, вкроплення, додає в сіру фарбу вогню...

Я ненавиджу землю Донбасу, її спогади, щирі й важкі

Память втрачених друзів, загинувших, перетравлених в жерлах війни

Їхнім подвигам зведено памятник!

Терекони.... Ось цей монумент!

З часом ехом лунатиме - дзвонами, в поколіннях застиглий момент...

...

Slons856

Вічна твоя готика

Я буду чорною примарою

Блукати в тебе під вікном,

А ти мене не впізнаватимеш,

Вдивлятимешся знов і знов.

Ожину пальцями даватиму,

Казатиму: то моя кров.

Птахами до небес злітатиму

І повертатимусь зі сном.

Шукай мене в кущі бузковому,

У річці, дубі і в вогні.

Я у вінці, та не в терновому,

В трояндовому я вінці.

Шипи вп'ялися в мене боляче,

В троянд засохли пелюстки

І опадають вони краплями,

Дощами які любиш ти.

Я буду вічна твоя готика,

Знемога, відчай, каяття.

А на світанні білим пломенем

Проб'юся знову до життя.

...

Mia

Інша Війна

Посміхнутись я тобі не зможу...

Хоч як проси, не втілиться ця мрія.

Розбита доля вже не в далені...

А на яву, активно стукає у вікна.

Щоночі бачу я кошмари,

Як зника все... А голос десь в далі лунає.

І проклинає всіх і все...

Бо знає, із-за кого все ж таки страждає.

Ворог мій активно стукає у вікна.

Та хоче каторгу ту влаштувать мені.

А я стою, та руки свої грію...

Бо знаю, скоро візьмусь я за вміння.

Прочищу голос, закричу.

Ударю кулаком що сили в стіни.

Я не віддам те що моє.

Забуть про свої тії мрії.

Відстоювати власні інтереси можна.

Та навіть треба щось уміть робить.

Віддать, а потім плакати навіщо?

Я ліпше ляжу, але під дудку ту не "спляшу".

Мене не купиш теплими словами.

Не зломить мою душу та погроза.

Кажи що хочеш, я добре вмію слухать.

Та про відповідь не довго буду думать.

Покажу я тобі на тії двері.

Та словом гарним напрямок вкажу.

Куди піди, та більш не повертайся.

Ти не потрібен, гнилий, та геть пропащий.

Коли ти зникнеш із мого життя,

Я знову зможу гідго посміхатись.

Бо знову мирно зможу я поспати,

Та не боятися вже дикої клоунади.

...

Nilett

Щочетверга в місті N іде дощ

Щочетверга в місті N іде дощ

Тонуть в калюжах роздуми, фрази, слова

Мої сновидіння знов не втлумачив Фройд

Хоча їх уривки скрипучий зберіг диван.

Гоняє бульварами вітер, чує весну

Бордюри, напившись зливи, дрімають весь день

Небо в блакить зафарбовує сивину

Бог натщесерце п'є замість кави женьшень.

Все в місті N за розкладом, як завжди-

Тролейбуси, опади, числа календаря

Двічі на місяць сеанс побутових див

Щопонеділка оновлення у крамаря.

Січень, скрутившись в клубок, рахує свій час

Він цьогоріч заощадив мішок сніжинок

Майже два тижні йому вартувати нас

А потім додому- їсти варення з ожини.

Січень старий. Втомився за безліч зим

Вже не морозить, не сковує льодом ріки

Сіє над містом краплі з колишніх крижин

Зранку приймає протиракетні ліки.

Дощ в місті N витанцьовує на дахах

Січень сміється краплям, підошвами гладить калюжі.

Ми разом з Фройдом блукаємо в маревних снах

Там, де цвітуть холодні несправжні ружі.

Там, де  несправжній вівторок, гарчання сирен

Тривожна валіза завжди під рукою відчутна

Де в телефоні дві дати поруч знайомих імен

Де назавжди в календар оселився лютий.

...

#Шкотіна_грається_в_слова

Найпозитивніші

Він:

Давай, Лекса,

Хапайся за перо, майстерна поетеса!

Давай, Лекса,

Разом створимо неймовірного шедевра!

Вона:

Руки підіймемо догори,

Ранкове сонце зустрінемо з-за гори,

Ось літо вже у самому розпалі,

А ми в душі знаходимось у творчому запалі!

Окремо ми чарівні,

А разом- ще могутніші!

За нас всі інші тихо говорять...

Він:

Що ми тут найпозитивніші

І до людей самі найщиріші!

Від чистого серця ми їм підтримку надамо,

Турботу віддамо,

Всю увагу їм приділимо,

На творчому шляху наставимо,

Ми всіх радо підтримуємо!

Вона:

Коли на нас хтось погляне,

Одразу до нас душею полине,

Тут позитиву купу враз віднайде!

Підіймемо разом ми чарки з вином,

Цим вечором всі будуть нашими,

Жодних винятків не робимо,

Всі вийдемо звідси позитивними!

Часу знову в нас немає,

Думка хаотична в голові літає,

Рука одразу пристрій хапає

Та швиденько думки докупи все гуртує!

Наші душі будуть поєднані в одну,

Радо вони почуття гуртують у слова ліричні,

Виходять поеми романтичні,

А раптом, напишемо вірші цинічні?

Пишу я про свій біль й страждання,

Шукаю я віри й кохання,

Підтримки та щирості у кожному!

Звідусюди я пішла,

Щоб чудових людей згодом віднайшла!

Моє місце серед них,

Вірші я чарівним голосом озвучувала,

Свою душу в них вкладала,

До вас свої слова неймовірні все звертала!

Він:

Творчість не в грошах лежить,

Від живих сердець вона горить!

Не заради користі все робимо,

А тому що цю працю ми кохаємо,

Себе ми заради вигоди не втрачаємо,

Про своїх читачів завжди пам'ятаємо,

В кожне слово живу душу ми вкладаємо,

Наші світи для вас розкриваємо!

Вона:

Ле-ле-лей,

Пишу я серед чарівних полей

Про красу дивожних зорей!

Настрій мій від цього завжди високо підіймається,

Душі співати хочеться!

Від цього страшного й злого світу

У творчості під псевдонімом я ховаюся,

Знаходжу свій мир та спокій,

Своє щастя тут

І людей, що душі й серцю дорогі мені!

Ле-ле-лей,

Ціле літо чую музику віолончелей,

Які творили для мене красу чарівних ночей,

Від ніжних звуків хотілося писати,

Хотілося поетичним словом до кожного говорити,

Душу нарешті для вас вилити,

Порозуміння з кожним віднайти!

Нехай мої мрії заповітні нарешті сповняться!

Він:

Ле-ле-лей,

Щебече до нас вночі соловей!

Лише він один знає, які ми насправді у душі!

На самоті ми грішні,

А разом- одразу сильні,

Мене до поезії ти надихаєш,

Віру в щастя по собі лишаєш!

Рак-так-так-так,

Перетворимо своє життя в поезію красиву отак!

Знову я втягнутий із тобою

У шалений вир фантазії,

Дізнаюсь нові секрети поезії!

Хайде, Лекса,

Хвана за перото, изкусна си поетеса!

Хайде, Лекса,

Заедно сме направиме невероятен шедьовър!

В серцях наших живий вогонь,

Довкола нас нехай музика наших душ гримить,

Засмученим людям нехай поверне віру в радість!

А тебе, мила, буду я завжди на природі все чекати,

До тебе руку й серце простягати,

Турботу від себе пропонувати!

Довкола мене багато все жінок,

Але ти прекрасний цього світу вінок!

У коханні не багатство все вирішує,

А єдність й чистота душі чарує!

Для всіх новий хіт ми робимо,

Хоч одразу так з ноги не здатен я писати,

Хочу оголосити пас,

Але на все готовий заради нас!

Нову присвяту я роблю

Для моєї неймовірної подруги чудової!

Не хвилюють мене плітки про нас,

Знаю я, що в житті гроші душі гублять,

Щастя відбирають,

Лиш ілюзію здатні благополуччя відтворити,

Але за них кохання й юності не купити!

Зберегли разом ми віру в краще,

За неї до кінця ми стоїмо

І ніхто нас не похитне!

Ворогів довкола купа,

Підступно за спиною вони нас розвалити намагаються,

По світу розкидати,

Але їм нас не подолати!

Сміємось в обличчя їм

І лиш сильнішими стаємо,

Їх ми переможемо,

Нам нічого доводити,

Бо всі й так про нас всю правду знають!

Кохаю я тебе, мила,

Кохаю й нашу справу,

Разом ми здатні на більше, знай!

Присвячується неймовірній Лексі Кюро💖

...

Максиміліан Степовий

Осіннє листя на снігу

Осіннє листя на снігу -

Це дивина, не знана досі.

Не скинув бук свої листи,

В минулу осінь.

Стояв і кутався у них,

В іржу зів'ялі лахи літа,

Допоки в раз їх не зірвав

Січневий вітер.

Тепер він мерзне на вітру,

Здригається його колона.

На гладку кору притулю

Свою долоню.

Не бійся, дерево, зими.

Не повнись думкою сумною.

Зелене листя розгорнеш

Колись весною.

І хоч здається - смерть прийшла,

Панують без кінця морози,

Прийдуть тепло, нове життя,

Липневі грози.

Так вже заведено в дерев.

Їх смерть щорічна - тимчасова...

Буває навіть у людей,

Що квітнуть знову...

...

Максим Сальва

СУПЕРЕЧКА

Спочатку було слово.

Новий Завіт.

- На ярмарку людської глупоти

Ти вторгувала, мабуть, би найбільше.

Програмні коди пишуть мудреці,

А ти – уперто старомодні вірші!

Світ захлинувсь од буквених примар!

Найголовніше – під контролем цифри!

Чи ж хтось тобі колись пообіцяв,

Що буде верх у літери?

В мережах – комбінацій міліон

Перо твоє знікчемлене відкласти

І перейти – хоча б і жебраком –

В ІТ-палац звеличеної касти.

Там і старці живуть як багачі.

Людина ж – біоас в пристосуваннях!

А непотрібні лірики квачі –

В багаття інквізиції, в заслання!

Інакше – смітники із забуття,

Помийниці задвірків – в подарунок.

Найперш були не звуки і слова –

Складний математичний розрахунок.

Тримав Господь креслярський точний план

З відтинками і градусами в схемах.

Він не вірші замріяно складав,

А істини доводив в теоремах.

Він помилки лічив і виправляв.

Ти розберися у зерні й полові.

Із букви Бог би світ не збудував.

Коли є цифра, то не треба слова.

- А що душа? - Ото лиш їй слова

Примочками на ґерць війни і миру.

- Погане заспокоєння з нуля.

Психолога не стане з транспортира.

Іще лінійку ту не віднайшли,

Щоб достеменно душу перемірять.

Чим зважить у людині ріст мети?

Як засікти тремтливу сутність віри?

Не проштрикнути циркулем жалі.

Ці цифрою пропущені моменти.

- Але ж душа, як і твої вірші,

В комп’ютерному світі – рудименти.

Це – як апендикс. Тільки для проблем.

Скажи, яке у ньому щастя звершень?

Чекає людство, щоби він відмер!

Фізичних мір душа не перевершить.

Усе, що з цифри – глянь лиш! – на виду.

Вагоме все, осмислене і плідне.

Твої слова – в невидимім ряду.

Як і душа. Її зовсім не видно!

- Та все, що бачим, - тлін. Все промайне.

Слугують вічності лише духовні гами.

Але ж тяжіння є-таки земне,

Хоча його й не змацати руками!

- Сміх! Донкіхотство у сучаснім дні

Супроти надкосмічної прогресії!

Непотріб долі всі твої пісні.

Лиш примха. Просто вправа від деменції.

- Буває, що й непотріб до пуття

Стає то вибухом, то воскресінням.

Вірші для Ліни – все її життя.

Пісні для Лесі – все її спасіння.

Не тільки їх. В них галактичний мах.

Там літера – як пам’ятник планети.

- Ти уявила, що й у тебе так?

А як не так, для чого ці концерти?

Розвозить шмарклі по усій землі?

Ловити рим метелики підсакою?

Іди, мала, вари смачні борщі,

За це тобі хоч чоловік подякує.

Замаж ковбас, вареників зліпи.

Заробок кращий, ніж у ямбах дриґати.

Для чого всі ці фіґлі у письмі?

- Щоб дихати…

...

Білик Ірина

Кустарна

Сріблом туги спалювала свої крила, віру...

Не зрозуміла богом, заплітала нитку життя...

Янголів лякала, демонам створила вольєри

Одвічною "праведною" грою "буття" чи"небуття".

Рвала прощенням свої мізки та серце,

Не завершуючи минулий мат, де пішаків жах...

Все догори благала про "зігрітись"... наздобути сенсу,

Чужими істинами днів навмання віднайти шлях...

Не визнана пеклом чи раєм, спалювала сумніви, падіння...

Ні, не чекала почестей чи ідолів... Лише доріг!

Але спіткнулась, та прийшло прозріння:

Шляхи мої в мені... доки не вийшла "за поріг"...

Немає еліксиру... для життя... Та сказ за мурами...

Ми всі тут - купка думок, кулачків та слів...

Кроками зсередини себе, чи то похмурими,

Чи то з вірою в себе, у добро, у Любов, у світло світів...

Новим забруднемося, або відіпрасуєм давнє...

Сенс один - аби по серцю шлях. Зараз та тут!

...Ну, хто я, щоб світити?... Я ж кустарна...

Але всім від душі бажаю – ПРОСТО БУДЬ!

~29•03•2021~

...

Lexa T. Kuro

пісня до себе (і до тебе)

пишу листа собі в минуле,

вкладаючи слова в вуста.

тут є пісня моя, і тут є я.

і звернення пишу я до душі,

своєї, вашої й чужої.

не стій, не говори і не дивись,

йди далі - мовчки за собою.

цей світ він мій та твій, він наш,

радій та плач, кохай до болю.

ми ж однодумці наших мрій,

дамо їм вести всіх нас за собою.

твоя мова є буття, твоє тіло - життя,

наші думки то ембріони наших мрій.

есенція душі, то є наше жадання,

наше наповнене кохання.

душа то є митець, що долю нашу держе,

постань перед свічадом своїх мрій,

і ти зобачиш квіт щасливих ментів.

тож прошу тебе, і себе водночас,

запам'ятай: ми є перлини чистих вод.

пірнаймо без страху і жалю.

знайдемо себе там - на глибині,

бо люди ж ходять стежками землі,

у танці з вітром,

під високим небом,

де тіні в світлі обіймають ніжно.

(29.11.2023, 06.12.2023)

...

Ронен

ШАФРАНОВІ ПАГОРБИ

У залишку, в тиші таємних доріг,

Бреду між шафранових пагорбів сам.

І ноги вгрузають в ліловий пилок,

А обрій ліловий біжить в небеса.

Колись ви питали, чи інший я став…

Під Сонцем, що вперше у небі горить,

Фарбує і шкіру, і очі шафран,

Згорнулись минуле й майбутнє у мить.

Самотня дорога, самотній дивак,

У пагорбах згинули голос і сміх,

І біла голубка у небі, як знак,

Того, що дорога знайдеться для всіх.

І інколи чую - гукають ім’я.

І, може, ім’я це належить мені.

І кличуть - ну де ж ти? Поквапся! Мершій!

І Сонце сідає по довгому дні.

В шафрановім полі згубив я усіх.

Коханих і друзів, що з ними ішов.

Згубились тривоги, і сльози, і сміх,

Обличчя забув, а натомість знайшов

Дорогу до себе в лілових полях,

Що в небо тікають, не знаючи меж.

І дзвону удари, і те відчуття,

З яким ти у вічність невдовзі підеш.

...

Максим Сальва

Дива моєї землі

Це жовтий стяг, блакитні небеса.

Калинин цвіт, щебіт солов'їний.

Незрівняний дивоцвіт.

У нім осянійм чари неосяжні.

Річка, немов стрічка розляглась у гаю.

Русалки звабливі-чарівнички під воду затягнули.

Навіки тепер водяний.

Чугайстер вів, а Перелесник розвіяв.

Золотий хрестик на грудях

Грішне бажання у думках.

Узрів Мавок на останок.

Танок, подібний на травицю, котру вітер веде у тан.

Танок у місячному сяйві...

Темрява...

Спалах...

Світанок...

Добрий ранок, земле рідна.

Сонячне проміння на світ соняшник породив.

Бачив як Гречишниця- мавка польова, ожила...

З вітром пішла у тан, а у нім Перелесник.

Це дива моєї батьківщини.

Та сховані вони від людських очей, а як узрієш, то пропадеш.

А коли пощастить, втічеш увидівши дива...

Я ж не тікав і тепер на віки часточка цих див...

...

Сандра Мей
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Персонажі "Кола Крові.Покручі"(візуал)Milante Gotham
28.03.2024
Нарешті в мене дійшли руки зробити це, точніше розібратись, як вставляти фотки. На першій Енджел і С ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Книжковий відгукоблог №4. "У лісі-лісі темному""Соня Амбріс
28.03.2024
Книга: «У лісі-лісі темному» Автор: РУТ ВЕА 🔸 9/10 Трилер, який захоплює. Усе динамічно, цікаво зап ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Гаррі ПоттерOlya Ollivandrovna
27.03.2024
Гаґріт: «Тільки божевільний піде грабувати Грінгортс, банк, який охороняють дракони, заклинання та з ... Детальніше
На Аркуші вже:
10061читачів
112718коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: