Електронні книги / #смерть (297)
Нам не пробачать "нас".
У мого щастя проміння сонця
В очей куточках, і теплий сміх
Я був зустрів його, незнайомця,
На розі трьох лісових доріг
Маленька ластівка з півдня світу,
Де ще не чули, що йде війна
Він дивувався на шкірі квітам
І називав їх на імена
Він не лякався моєї вроди —
Зіниць прозорих і гострих вух
І попри те, що людського роду, —
Спокійно линув до моїх рук
Коли мене називали "вбивця",
Він тихо хмурився і мовчав
А потім — знов — цілував ключиці,
Тулився скронею до плеча
Такий вразливий, тремтів навпроти
І сльози бігли з намоклих вій
Він вивчив біль мій на смак і дотик —
І я забув відчувати біль
Я говорив йому: треба бігти;
Я знав, що нам не пробачать "нас"
Він усміхався нестерпно світло
І шепотів щось про "другий шанс"
Війна, я бачив, його вбивала,
Але він вірив, що вщухне лють
Лють обернулась гірким металом
І розкроїла наївну грудь
Він падав в руки мої у тиші,
Лишивши знищений світ німим
І сонце вийшло — востаннє — вийшло,
Щоб згаснути разом з ним.
...
Та, що чекає за рогом
Нарешті зустрілись. Чекала мене?
Втомився і я від розп'яття годинником,
Та знав, що прийдеш, огорнеш, осяйнеш
Промінням просвіти й тонким павутинником,
Який затягнув все туманом довкруг.
Лиш постать твоя в мерехтінні одвічному
Велично стоїть, зупиняючи рух.
Цілуєш, цілуєш цілунком посрібненим...
До мене прийшла, обіцяла ж прийти.
Зготована зустріч із саду едемського.
Вкусили той плід праотців прабатьки,
Надавши життю швидкоплину і терпкості.
Принаду і слабкість у тобі знайшов,
Торкнися, наблизься помірними кроками.
Візьми моє тіло, яке з пелюшок
Прадавнім прокляттям було затавроване.
Цілуй, обпікай холодами вуста,
Засмаглий рум'янець знекровлюй хвилинами,
Допоки царює правиця тверда
Розм'якшуй тканини літами тваринними.
Хай морщиться шкіра від пестощів тих,
Вкривається бляклими складками-брижами.
Купайся в мені, упивайся блідим
Розірваним сонцем, що гріє налитими,
Червоними, круглими, стиглими, як
Народжене щастя, едемськими яблуками.
Напийся, розкрийся же, старість моя,
І смерті віддай на повернення з янголами.
(Січень 2024 р.)
...
ПРИГОДА
Тебе помічу уже здалеку,
Ця постать добре мені відома.
Ідеш назустріч мені у сквері,
В непевних кроках відчутна втома.
Твоє обличчя давно я знаю,
Враз посміхнешся мені таємно.
Осяєш світлом очей блакитних,
Їх я побачу, хоч всюди й темно.
Візьмеш в обійми, немов у пастку
І закручуся з тобою в танці.
Серця заб'ються від хвилювання,
Ми тут шалені, як ті коханці.
Відчуєш владу над моїм тілом,
Ні хвилі потім не даш спочити.
Хоч ти убивця, а я лиш жертва,
Без мене більше не зможеш жити.
(#поетичний_спринт_3,
Твоє обличчя мені знайоме)
...
Ко(ві)д Земля
Ти чув? Ти бачив, то все навколо?
Прикрийся! Пошепки кричу!
А хтось чхає на усіх!
Ніч виривається з моїх зіниць і падає на стелю.
Розповзається, крокує хвилями.
Крапельками танцює збираючи світло ліхтарів
за спини-кишені.
Кімната звужується у чорний мішок.
Глибокий подих на пів подиху,
а пів подих на пів чверті.
Падаєш без ніг на ноги,
Твої стоптані стопи залишені при ліжку
в глибоких капцях, з котрих віє безодня:
холодна некропольна яма,
поросла тінями від зірок, втоплена за коріння дерев,
за тими зміїними ребрами землі.
А окрайці світла ще малюють раму на вікні.
Тонесенька, як нитка. Обривається.
І ти в пітьмі навпомацки малюєш світло,
твої пальці провалюються в безодню стін.
Так холодно дихати, ковтати свій зупрітий вітер.
Нитка обривається. "Всерівно. Всеодно".
А погляд-рука тягнеться за її кінець.
Кінець… чи початок нового сну?
Й от спалах світла перед тобою на холодному столі,
а твоє серце без стуку ще б’ється в Її прозорих руках,
а Її вологий палець вже на твоїх вустах.
«Тихо, тихо, ковтай мене!
І смерть тебе не омине!»
2020 р.
...
На цьому світі ми не вічні
На цьому світі ми не вічні -
Запам'ятай це назавжди.
Сьогодні рідні такі звичні,
А завтра їх нема, І ти
Сто раз за слово пожалієш,
Що в гніві кинув просто так.
Все повернути не зумієш,
Прохатимеш про неба знак.
Щоб хоч на хвильку подивитись
У рідні очі голубі,
В обійми впасти, притулитись,
Забутись у своїй журбі.
Та тільки в найтемніші ночі,
Коли гнітитимуть думки,
Прийдуть вві сні ласкаві очі
Чи-то слова, чи тінь руки.
Злетить порада тиха знову,
Бо хоч колись ти збайдужів,
Любов була тут за основу,
А ти ж не бачив… Не хотів…
Вона у рідних безумовна -
Купайся в ній хоч кожен день.
І пам’ятай, допоки можна
Віддай свою без цих знамень.
(липень 2019 - червень 2023 р.)
...
Кохана некроманта
Із моїх рук ти п’єш до дна,
З зів’ялих квітів зілля,
Стоїш навколішки брудна,
За крок до божевілля.
Ковток останній і встаєш,
В очах глибини чорні,
Я знаю, що ти обереш,
Ці задуми потворні.
У ніч ідеш, як хижий звір,
Шукати свою жертву,
Не вурдалак і не вампір,
Хоч не жива й не мертва.
Вертаєшся назад без сил,
І вже не пригадаєш,
Як ти серед старих могил,
По цвинтару блукаєш.
За кожен день свого життя,
Ти відбираєш інше,
Назад немає вороття,
А далі тільки гірше.
І знов закляття при свічах,
Кістки у пил розтерті,
За тебе б’юсь не на мечах,
З могутнім Богом смерті.
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше