Книги / #степ (11)
Гомоніло небо
Гомоніло небо сповнене росою
І сварилось степу благою водою.
Вітер яром нісся, щиро вихвалявся,
У липневий вечір добром озивався.
Степ живий радіє – п’є і не нап’ється,
Нива живодайна серпнем відгукнеться.
Хлібні ниви зріють, в колос силу дбають,
На обжинки пісню люди заспівають.
Прокотився вітер, та поміж хатами,
Краю мій козацький ти живий піснями!
Ти моя перлина – ти не Дике поле!
Колосяться ниви, як безкрайнє море.
Річка вужем в’ється поміж берегами,
А козацька слава не помре віками.
Вона буде з нами вічно в світі жити,
Щоб кургани слави в степу сторожити.
Гомоніло небо, громовиця била,
Козакам по крові – хліб всьому мірило!
Степ живий радіє благодатній силі:
З хлібом – ми заможні, з хліба – ростуть крила!
...
втеча
...і степом - як морем...
******
на белебні берега
настил овальний
мастильно намощений
міста поміст -
тут голови сунуть
під оплеск овацій
і ріжуть без візи
під вереск
та писк.
одрізане тіло
кладуть до кишені
як кладуть окрушину
у носовик... -
таємно показують.
кажучи жахно
- ...свічки запаліть... -
в кружало закочують
тіло усміхнене,
чхають в долоню
за браком хусток.
і, стримно зітхнувши,
заплющують очі,
осану співають
уявно,
в умі.
а потім навшпиньках
розходяться, стиха
шепочуть про щось
по куткам...у кутках!
...зберуться потайки
на рогу всіх вулиць
з обличчями злими
і пострілом рот.
примружують око,
смакують
та цілять
більярдною кулею
нижче пупа!...
...остання потала
і мука остання...
з останньої сили
плисти вже не сила!
душі твоїй душно,
душі твоїй важко
у колі солоному
холоду моря...
...що буде, те й буде -
забуте розбудиш.
пливи безоглядно!
пливи ж но!...
...пливи...
...
в похмурих обріях імлистих...
в похмурих обріях імлистих
панує осінь у містах.
з небес на килим падолисту
спадає, падає сльота.
як відчай - вітер в натовп стрічний
в сльоті заблуканий, рвучкий...
у тінь, за каптури обличчя
ховають люди в день такий.
у мерзлих пальцях парасолі
над головами їх - шатра,
в степу що...де в безмежній волі
і дощ, і сонце, і вітра.
там всі оселі у руїнах,
сади роковані на смерть,
убивць ротації, заміни...
там путиноїдная мерв!...
і осінь вся брудна та мокра,
нічийна, змерзла...сирота... -
крізь степ ввійшла утомним кроком
та оселилася в містах.
але вже заморозь ранкова
біліє...подихом зими
день огорнула, будень новий,
м'які осінні килими....
******мерв (мерва) - паскудство, непотріб (московитською - дрянь)
...
світанкові терези.
що мовити мені
ти можеш на останок?...
допоки я ще тут,
на терезах буття.
і поки ще мій час
стрічає цей світанок,
де лотосом цвіте
манливе майбуття.
і доля цуценям
допитливе та сміле
між квітів у степах
попереду біжить -
сполохує мурах,
метеликів та бджілок.
і сині небеса
освячують мій шлях -
де змори ще нема,
розчарувань та болю.
і де крилатий кінь
п'є воду з джерела
натхнення і кохань.
і вітер - пісня волі!
і відгуком надій
у хвилях ковила.
і жайворовий спів
між обріями лине.
кульбабових зонтів
веселий переліт.
і баби кам'яні
тримають небо синє
несхитні, мовчазні
у крихкості століть.
щось мовиш ти мені.
розхитуєш неспокій!
немов би другий я
у озовах завис..
ти з посміхом кривим
рахуєш тихі кроки
та сходами ведеш,
спускаєся униз -
у темінь, в холод зим.
в густі тумани сиві,
в нікуди, у ніщо!
у безмір, в небуття... -
там чути лише сміх
та крики зла у зливі,
яка зливає бруд,
іржу в моє буття.
і загадкою ти
зачинений в мовчанні
у обрисах руїн
розхитаних світів.
у розсвіт наче тінь
спадаєш у заклання...
і сипле прахом час
з розбитих терезів....
...
холод осені і тіні
а осінь холодом гаями...
і степом тіні хмар похмурих...
в шорстких пожовклих травах вітер... -
по них слони, верблюди, лані
в хитанні хвиль неспішно й смурно
ходою в час руїн і зіткнень -
ці тихоплинні сірі тіні
з несмілих дивних перетворень.
їм озов слізний, відчай з болю
од віт обпалих в день осінній,
що в небо мов молитва кволих.
а мерзлі, хворі у тремтінні
отари тіней екзотичних
по степу осені...і вітер
обпалим листям
з шурхотінням
злітанням,
паданням в століття!
і стрімко перекотиполе
у самоті самот шляхами -
там, де слони, верблюди, лами
в пилу
в осінні виднокола
попутні з перекотиполем
мов крапки в таненнях зі снами...
...ці тіні в холоді гаями
в тумані
танень
в далях
долі.
...
Перша квітка весни
Перша квітка весни ніжно-біла, тендітна
Пробиває свій шлях з-під землі до небес.
Ще холодного ранку морозне повітря
Огортає ліси і пронизує душу наскрізь.
Раннє сонечко вигляне, наче в віконце,
Пташка з гілки злетить, наче вітер в степах.
Молоде й соковите зелене стебельце
Набирається сили й буяє в лугах.
На осонні веснянім під шаром торішнього листя
Видно пролісок перший і зелені ніжні ростки.
Пахне свіжістю ранку колюча ялинова глиця,
Залишають природу холодні зимові вітри.
...
у зорю осінню
стою у степу, але бачу і чую море...лише путиноїдна окупація вітчизни псує дивовижний краєвид заходу сонця за світлий небокрай...а краєвид дійсно казковий!...
******
супроводжую зором -
аж до різі в очах! -
сонця танення в морі
в золотих кольорах.
в мить вечірню цю саме
думка вийшла мені
- ...все ж, крокуючи прямо,
шлях на згуб в цьому дні.
йти уліво чи вправо -
теж загинеш на раз...
впорядкуй свої справи.
саме зараз той час.
коли все у руїні,
все зійшло нанівець...
...вісник в обрій пір'їнний,
скаче ночі гонець -
його рух швидкоплинний.
в зустріч - куля сліпа!
де над степом полинним
зрада, смерть та ганьба.
мій збентежений видих
заховають гріва -
заплетуть в краєвиди
невимовні слова...
в різнобарвноолійних,
у розливах зорі
розростаються тіні
в тихій мерзлій порі.
в цій осінній годині,
в листопадному сні
світло вкраде, поглине
вісник ночі у дні...
в хмарах промінь заграви
в тінях сутінку згас.
...заварю собі кави.
тут її саме час...
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше