День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Пригоди (1111)

"Корабель"

Слова не пишутся тоді - коли мовчить душа,

Наявність слів у пустоті - народження вірша,

І так собі не поспіша, я тишину порушу,

Душі моєї корабель, просто шукає сушу.

Гавань спокою мого, далека й невідома,

Так довго в плаванні один, що вже відчутна втома,

А де та пристань мого судна, що назветься домом?

В бездонних томах океану, я відчуваюсь гномом.

Хоч корабель мій великий, й вантаж важкий може взяти,

Та хто б так просто хотів, океан із ним обійняти?

Кому маршрут той цікавий, і темні води глибокі?

А скільки тих кораблів, що плавають одинокі?

Сталевий, гордий титан, інженерної думки,

З пустотою в середені, що схована за лаштунки,

Усім несе допомогу, і не веде розрахунку,

Та сам тече від пробоїн, не просячи порятунку.

Йому самому цікаво, що він насправді за судно,

Якщо лайнер, чи круїз, то чому так нелюдно?

То чому так самотньо, може: танкер, буксир?

Де його пункт призначення, що його орієнтир?

Грім у штормі як сяйво, освітлює невідомість,

Натомість води попереду показують - непрозорість,

Свідомість хоче безпеки - повернувши штурвал,

Та в океана й корабля - відсутній інтервал.

Так через бурі й тривоги, руйнують кораблі води,

Не збавляючи вузлів, собі шукають пригоди,

Не дивлячись на стан погоди, підкорюють океани,

Рвуть кайдани Посейдона - відважні магеллани.

Всі кораблі кудись пливуть, усі шукають дому,

Хтось призабуту дорогу, хтось землю невідому,

Усім потрібне своє місце, своя тиша й спокій,

Своя крихітна частинка в гавані широкій.

Ми тимчасові в океані, нас туди спустили,

Допоки корпус ще цілий, і хвилі не накрили,

Допоки ще не потопили монстри океану,

Я свою пристань віднайду, і там навік пристану.

2020

...

Vladyslav Derda

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Гаррі ПоттерOlya Ollivandrovna
27.03.2024
Гаґріт: «Тільки божевільний піде грабувати Грінгортс, банк, який охороняють дракони, заклинання та з ... Детальніше
Про те та сеСтася Полтавець
20.03.2024
Все розповідала всім, що зареєструють тут і буду ходити коменти залишати, і ось нарешті зареєструвал ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
28.03.2024
Увага! Учасникам має бути 18 років. Якщо вам ще не має 18, будь ласка, не приєднуйтесь! Хочу запроси ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Читачі, де вас знайти?Ніна Горлиця
25.03.2024
Риторичні питання: " Де шукати читача?" та "Чи варто писати у стіл?". Зрозуміло, читач буде, якщо пи ... Детальніше
На Аркуші вже:
10060читачів
112709коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: