Електронні книги / Фентезі (3588)
Дівчина-чаклунка
Зацвіли Петрові батоги,
Мов блакитні неба поцілунки,
Зеленіють трави навкруги,
Бродить лісом дівчина-чаклунка.
Виглядає і Петра, й Павла,
Завтра пишне свято їх настане.
У вінку з духмяного зела,
Багряніють маки полумʼяні.
Принесе в дарунок пампухів,
Із вишень вареників та меду,
Там, де ще овес не переспів,
Сядуть всі до сонечка передом.
Хай би ще було не по теплі,
А з дощами щедрими, грибними,
Танцювало б літо у брилі
Та Петро й Павло, й чаклунка з ними…
...
Чаклунка
Мовчки кидає виклик недолі
Та, що ласки не знає, ні снів.
Чи з чужої, чи з власної волі
Є царицею гір та лісів.
Чарівниця стара, загадкова,
Що у хащі самотньо живе,
І дерев таємнича розмова
Неземної їй сили дає.
Як нічна розважається птиця,
Коли праведний люд увесь спить,
В неї зоряне зілля вариться,
В чудо-горщику диво кипить.
Все змішалось: і кров, і водиця,
Разом з цвітом, корінням, зелом.
Тут і сосни пахуча живиця,
І любисток, що ріс над ставком.
Заклинання шепоче чаклунка,
Наче чорна примара вночі,
Хтось чекає цілющого трунку,
Хтось до щастя шукає ключі.
Може, завтра, а може, сьогодні,
Він до неї похмурий прийде,
Віддаватиме все, що завгодно,
За пораду, яку тут знайде.
Тут залишить багатство і душу,
Щоб збулося бажання його.
І священні закони порушить
Чудодійне діставши зело.
Хтось кохання доб'ється, хтось щастя,
Хтось удачі, здоров'я, добра.
Все здійсниться, задумане вдасться,
Всім володарка ночі – слуга.
Йдуть до неї і тяжко, і довго,
А назад – як на крилах летять,
І троянди цвітуть на дорогах,
І пісні переможно гримлять.
А чаклунка, за зіллям чарівним,
Вирушає в нелегкий похід,
Щоби знову в годину вечірню
Рятувати від горя та бід.
Одинока, без долі та віку,
Ріже вічність на ночі і дні,
Поскладавши в таємні засіки
Заклинання магічні свої.
...
Цариця ніч
не йди, а веди мене, цариця ніч!
І тільки ти одна моя подруга,
я зірок сестра, і я небо дочка
я теж частина природного кола!
Я хочу зливатися з синьовою
і можу розчинитися в піднебессі,
полетіти над сплячою Землею
і разом співати із вогнем пісні.
на чорний пил, упав уламок темряви
і сірим став його пильний уділ,
І він огрубів свої риси каменю,
тепер не сміє служити у темряві,
і згодом сухий вогонь ночі
прозорим укрив той покрив каменю
і він підняв його чорне крило,
І щось не побачив тих кайданів.
Його змінив той уламок темряви,
хоч чернь залишився чистим,
І він розшив камнем уламок неба,
як перлину чарівної безодні,
крило розкрило вогнь ночі,
вогонь вп'явся як і раніше,
Його огорнув поглядом у пітьмі,
але відступило його відразу ж.
І камінь укрило той час пітьмою
І він стискає міцно його крилом,
він так палить світлий світ вогнем,
Та він розтікав димом пітьму
зі мною побудь, ти моя цариця ніч,
Ти не обходь, моя безмовна Подруга.
А ти вкажи мені вірну дорогу,
ти покажи шлях із природнього кола!
...
Земля туманної кулі
пливе земля туманної кулі
Во чреві космосу великого
і людський кошмар все знає,
все зріє по його покриву
земля туманної кулі дихає
во чреві магічною темрявою,
а вітер дмухає жахливим голосом,
розливаючи свій рожевий обман на землю
Космічний простір оживає
І Чутно дзвін струн, живе там,
А сонце матово сяє,
то сонце красу співає.
Розкрилася куля, як квітка,
вже вкрита туманом Земля,
І просто розплився туман над землею,
Як щільна, сива ковдра,
Магічні звуки полилися.
виявляється струни почуттів живі,
то світанок таємниче струмує наскрізь
в тумані божественним сяйвом найтонших струн,
забреніли сонячні струни…
сім струн сталевих - голоси епох,
сім співочих нот тишу дроблять,
між собою сперечаються
та струни втручаються туди.
То пісня рветься вгору, а душа співає
І тихою луною вторячи перебором струн,
своєю чарівною грою зводять темряву і світанок
Вони Прагнуть побачити гру міражів,
Проникають і не руйнують струни душі,
а просто зникає грайливий міраж,
світанок з’являється на світ.
...
Мандрівник і вічність
Лиш я і пес. І ніч до виднокраю,
Здається, зупинився навіть час.
Стооке небо дивиться на нас,
Ті очі жахом сповнені до краю.
Один лиш погляд і побачиш за курганом -
Чорніша чорноти холодна тінь.
Та краще не вдивлятись в височінь,
Бо тут зостанешся ти кам’яним бовваном.
Мій шлях лежить вперед - до небокраю,
Ліси. Степи. Вже сиплеться овес.
І все іду. Зі мною вірний пес.
Іду туди, де мороку немає.
І так до скону не знайти мені спокою.
Та чи дістанеться відрада та мерцю?
..Ледь тліє ватра. Чай із чебрецю.
І гострий ніж під лівою рукою.
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше