Проходим квест на виживання –
То тяжке життя.
Хай краще нам не знати, що не буде
У щастя вороття.
Плекайте, люди, віру, що закінчиться
Ця проклята війна.
Нам суджено розвісить синьо-жовтий прапор
І написати кров’ю: «ПЕРЕМОГА!»
На жаль, не всі побачать, як роквітне веселково
Мальва-Україна,
Але я певна, душі це відчують скрізь,
Бо в серці пророста навічно Батьківщина,
Раніше думала, патетика, слова,
Переконалася: кров – загадкова рідина.
Вона червона, бо важлива, бо значна.
Червона кров, а чорная – земля.
Пройдуть роки, історики напишуть книги,
Чи правда буде там? Не знаю…
На трупах наживуться злодії-бариги,
Без цього якось не буває.
Але ми свідки, зможем дітям розказати,
Як насправді все було…
Ракети щедро нищило і відбивало ПВО,
Як місто вуликом великим генераторів гуло,
Як кожен знав, що їхній путін –
То великий злодій і ху***.
Світ дивувався, як титани ЗСУ
Стояли крицею,
Я кіборгами досі їх зову.
А волонтери – додаткова армія в тилу,
Їх значення неоціненне,
Місія – звернути шию ворогу.
Ми все спроможні будем розказати,
Як плакала над тілом доньки
Вбита горем мати,
Як мерзли сім’ї на руїнах спалених,
Розбомблених домів,
Земля на гній переробила
Тіла залишених катів.
На попелищі-згарищі
Нові міста збудують,
Любов і спротив в генах
Дітям-внукам закарбують,
Герої-люди славитимуть Україну
На весь світ,
НЕЗЛАМНІСТЬ буде кодом сотень тисяч літ!