Електронні книги / #чаклунство (24)
Пані відьма
Пані відьма місить діжу. Випікає паляниці.
Пані відьма білить хату і розписує квітками.
Пані відьма борщ зварила і зварила горня кави.
Це в суботу. А в неділю – пані відьма йде до храму.
Пані відьмі 30 з чимось. Очі мертві, коси сиві.
Їй у березні чи в квітні, кажуть люди, душу вбили.
Пані відьма біль збирає, щоб у храмі світло й чисто…
І несе той біль додому, наче воду коромислом.
Темна ніч. Свічки у хаті. Пані відьма просить Бога
Взяти біль той і карати, не жаліючи нікого.
Пані відьма кличе пекло. Бурям вказує дорогу.
Біль чужий і свій вплітає в блискавиці і у громи.
Плаче Господь на іконі. Миро капа, капа, капа…
Все подвірʼя темно-сіре. Чутно сіркою в кімнаті.
Пані відьма видихає і іде кудись копати.
Знов приносить білу глину. Пані відьма білить хату.
...
Сапсанові діти
Вітер віє понад степом, хмари розганяє,
А по полю, по дорозі козачок гуляє.
Тільки бач - стоїть хатина понад битим шляхом,
Якась мала, білобока, зроблена не ляхом,
А у саду, попід тином, наче хтось блукає.
То дівчина! Гарна, мила, за квітами дбає.
Тільки кінь став на дорозі і не ворухнеться...
Знає! Чує! Що як підуть - ніхто не вернеться.
Бо ця хата не проста і зовсім не біла,
Не одного подорожнього вона погубила.
Бо приблудні в цьому світі сапсанові діти,
Бо лишаються роками коси їх рудіти.
Підійшов козак до діви та все те питає,
А вона, дивлячись в землю, йому повідає.
"Не кохатися нам з тими, що орли вродили.
Не тягатись нам до віку з білизною шкіри.
Очі карі, чорні брови та і довгі коси...
А що в мене! А що в мене?... Пасми, наче лози.
Все стрижéні та стрижéні. Короткі і тьмяні.
І від босого життя - рученьки багряні.
Та хоч кажуть, що красиві! Вони ж не дівочі!
Заплакала наша мати свої блакитні очі.
І дарма питають люди: "Чого голубії?"
А від того, що у всіх нас голота на шиї.
Бо дивились довго в небо - в нього й взяли вроду,
Бо вквітчалися з сестрою ми плодами глоду.
Бо чар-зілля опівночі в просіці збирали,
Бо біленькі ніженьки у землі марали.
Тож скачи! Скачи від сюди! До ляха, до пана!
Свою долю проклинати, як я проклинала!
Як уроду проклинала! І сапсана, й поле!
Де гарцюєш, де гуляєш, вільна наша доле!
Де над річками шепочуть верби та тополі,
Де русалоньки сміються до страшної болі.
Нехрещені та забуті, втоплені батьками,
Дожидаються вони нас попід теренами.
Тож тікай! Тікай, козаче, за синіє море.
По дібровам, по гаям, бо шукає горе!
Тож тікай й не обертайся! Бо як обернешся,
То, мов коник вороненький, у яру спіткнешся.
Не знайдé тебе зозуля, не знайде і голуб.
Зникнеш в часі швидкоплиннім, наче канув в проруб."
Постояв козак і збліднув, на коня та скаче.
І стоїть сама дівчина, знай від сміху плаче.
Обернувся, недолугий! Обернувся й згине!
Його серце, душа його до мавок полине.
І зійшов над гаєм місяць, засіяли клени,
Спалахнуло на лимані вогнище зелене.
Впали на тьмянé волосся сургучеві зорі,
Загубились в сизих травах крапельки прозорі.
Погоріла біла хата, відьми - разом з нею,
Обернулися легенди страшною брехнею.
Купина погасла врешті, лиха більш немає,
Темний ворон понад степом пісні не співає.
Буде тільки попелище терном проростати
І над цим злочинним місцем сапсани літати.
...
Спів сирени
З глибин морських вона виходить,
І спів її усіх ворожить.
Голос лунає, як вітер шепоче,
Страшну таємницю з собою він носить.
Співає вона, наче зірка нічна,
В кожнім слові отрута прихована.
Серця чоловіків до себе все манить,
Заводячи в пастку, в обійми оману.
Серця немає, а в очах лиш пітьмя,
Спів сирени – отрута смертельна, страшна.
Вводить в оману чоловічі серця,
І в морі їх топить, на глибині всіх хова.
Співає вона, в місячнім сяйві,
Зводячи з розуму наступних коханців.
Чарівний спів в обійми глибин заманив,
Десь на дні їх похоронив.
На дні бездоннім, де темрява лиш,
Танцює сирена довкола усіх.
Співала вона, смертельне заклинання,
А кожна нота – отрута вітальна.
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше