День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

ПРИСЯГАЮ ХОЛОДУ

ходжу туди-сюди, вивертаю кишені, розкидаю крихти минулого містом.

там іще стільки поживного - та я не їстиму.

хай забирають ліниві птахи, скарабеї, мурахи, репортери, криміналісти руками кривавими,

хай беруть по крихті усі зацікавлені.

давно не сплю у нашому ліжку - ночую у кроні світового дерева між сов і воронів,

уважно слухаю як біжить сок, притуляюсь скронею.

шумить, як знамення нового Потопу - швидкого й байдужого, як останній цілунок.

уві сні вода змиває будинки, згладжує контури вулиць.

так краще. водна гладінь, сонце, все сховане на глибині, ніби нічого й не було.

палеонтологи мовчки дивитимуться на це крізь музейне скло.

голос у трубці м'який, нездоланний, як стіни палати й гамівна сорочка.

я обіцяю не робити драми, робити у фразах паузи, в словах - прочерки.

так ти завжди зможеш щось вставити, виправити, поки я лежатиму, закривши очі.

поки мій гіперсон, мій саркофаг, мій стазис не винесуть кудись, де ріки молочні.

відстань і час дають карт-бланш - можна не грати у відстороненість і ворожнечу.

можна грати в приреченість,

робити спогади суперечливими, недоречними, піддатливими мов могильна глина і теле-експерти.

й ховати в опечатані конверти.

применшувати вагу і значення геологічної епохи, протягом якої ми формувалися.

я добре вдаю спокій - я тренувався.

бути жорстоким й холодним - поганий, але єдиний спосіб пройти ці манівці,

пронести таємно надію відчути знову руку в своїй руці.

кладу на вівтар сонце, голоси, вірші, фрукти і золото.

присягаю холоду.

...

Максим Сальва

секрет

про найкращі речі мовчать...

мовчанка – то взагалі

наймудріша річ на Землі!

і якби ще не було війн,

не було лиха – то

можна було б жити

собі й не тужити.

я дивуюсь з людей,

які вміють мовчати –

як це, не розумію?

наче в тебе є відповіді

на все, що стається

довкола – а хіба

так можливо?

коли щось стається

таке, що, промовчи ти,

й відчуєш себе гадом –

я пишу якусь викличну

річ, хоч і знаю, що це

вилізе мені боком...

я знаю, що й ти

так само,

чуєш?

я знаю, що це всі –

насправді – нормальні

люди чинять

саме так!

а ті, що вміють мовчати...

господи, я не заздрю

їм – тому що як можна

мовчати серед

лихоліття та

війн?

...

vagabond

квітка

я такий радий,

що слова

більш

не просяться!..

що це, душа

так до неба зноситься?

а земля

хай лишається

поміж гриж і

проблем...

як же довго

нам ще до уявного

едему!

ти десь там

розкошуєш поміж

утіх тілесних?

я ж бо шукаю,

де душа

моя воскресне!

ах, як же

хочеться байдужості

поміж горя

й зла!

мрія наче

дзенькіт

розбитого скла.

відстань та

час, яких не існує...

твої губи

відкриті, наче

мрево – груди!..

твої стегна кличуть

й розкішниця мліє...

вітер крила надимає,

виднокрай –

світліє!

...

мелхіседек

Перевтілення

Засліплена вогнями мерехтливих вулиць,

я мчалася на зустріч поза містом.

Всі застороги десь позаду промайнули -

в обіймах чоловічих стало вільно.

Шалена ніч: не перша, але й не остання,

спокуси понесуть в нові обійми.

На ранок від кохання злегка п'яна,

по тілу поцілунки губ розбійних.

Прощальний секс під пильним поглядом фіранок -

світанок закликає понеділок.

Вмиваю душу від брехливих обіцянок,

від пустощів змиваю грішне тіло.

Все як завжди: навчання, клопоти, робота -

кручуся білкою в пекельнім колі.

До п'ятниці у буднях, наче у болоті,

нутро хворіє, приспане та кволе.

Лише на вихідних я кішка чи тигриця -

природа просить перевтілень в ліжку.

Минаю автостраду, знов туман клубиться -

щоб провести із ким попало нічку.

Торкаюся плечей засмаглих чоловіка,

лишаю кігтем слід на його спині.

В мені з вулкану розтеклися лави ріки...

Тепер мене нізащо не спинити.

У пристрасті скупавшись, дала волю плоті,

нарешті пропустила кров по жилах.

Окови з мене спали на прим'яту постіль,

нутро палає - знаю, що ожила.

Повз себе пропускаю п'ять ударів тижня

і поринаю в темряву за містом.

Позаду залишається занудна тиша,

попереду так гаряче і вільно.

(травень 2023 р.)

...

Роман Фещак
12+

Сон

Я в сні страшному чула крики болю

І бачила жахаючу картину:

Там наш солдат, що прагнув миру й волі

Від москалячих рук трагічно гинув.

А я кричала: "не вбивай, тварюко!

Та зупинись! Він також жити хоче!

За що ж йому ці всі нестерпні муки?

За нього ж мати молиться щоночі".

Москаль не чув. Продовжував вбивати,

Лилася кров рікою безупину.

Лежав солдат, та вже без автомата...

Загинув він за рідну батьківщину...

Я кинулась, допомогти хотіла,

Бо думала, є шанс ще врятувати,

Та пізно вже - лежить холодне тіло

Й москаль сміється: "нєт уже салдата".

Я скрикнула й прокинулася. Тихо,

Лиш соловейко за вікном співає.

Спокійно так, немов немає лиха,

Та щось не те, я серцем відчуваю.

Вмикаю телефон, дивлюсь новини:

Світлина, ніби з того сну страшного -

Загинув воїн наш за Україну...

Я сіла й помолилася до Бога.

І сльози навернулися на очі...

Ну скільки ж можна нищити й вбивати?

Одне лише дізнатись дуже хочу,

Як довго буде ще цей жах тривати?

Коли ж збагнуть нарешті наші люди,

Що є різниця все таки між нами?

Я ж добре знаю, що оці приблуди

Ніколи вже не будуть нам братами.

Квітень 2023 р.

...

Ліза Москаленко

Місто і день

Місяць лукаво вдивляється в постаті стін -

вікна тремтять і блищать в його сяйві.

Автор будинків сказав у минулому їм

мовчки дивитись крізь промені-пальці.

Десь за туманами стежкою лине ріка,

ліс запускає в пітьму шепіт листя,

гамірне місто, спотворене днем у слідах

спить в ліхтарях і тихенько іскриться.

Темінь повстала, закутала стіни у тінь,

звірі сталеві забрались з асфальту.

Місто дрімає, допоки висить в самоті

мертве обличчя, припудрене фальшем.

Велетень спить: задурманений, втомлений днем.

Погляд з-під вікон цілується з снами.

Лінії мрій розтеклись по дорогах, як мед -

вмила бруківка запечені рани.

Ніч зафарбовує жовте світило у дим,

жертву не втримати - сонце втікає...

Що буде з містом, як промені кігтем чіпким

вікон торкнуться, на скельці розтануть?

Велетень встане. Метал загуде у руках,

звірі заповнять собою дороги.

Демонів тих, що лежали на сонних плечах

шапки будівель тримати не в змозі.

Сила людей розтечеться від ніг до легень,

тиск по судинах ударить під ребра.

Шлях затромбується виром думок та ідей:

вижити - вмерти... Для міста проблема.

Поки що спить. Домовину готує йому

день, що у променях жовтих розлився.

Велетень з цегли й металу незламний в бою,

кров'ю нічною у повні напившись.

Брязнули струни. Тролейбус прорізав пітьму,

з краю блакиті прорвалося сонце.

Місто і день знов почали предвічну війну,

виграти в ній так ніхто і не зможе...

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Завдала шкоди

Я- розмита картина на склі,

Самоопис м’яким силуетом;

Біла квітка на чорній землі,

Розмальована дивним портретом.

Поводирка для себе сама,

Учениця життєвого вчителя;

Смертне тіло вражає душа,

Чорнотою злоби оповитая.

На стіні самоосуду «Стій!»

Закарбовано почерком грубим.

Незвороття провершених дій,

Передсмертя сталевої згуби.

Закарбований острахом крик

Я вплету в розгалуження досвіду;

Віршотворець в мені геть не звик

Жити в світі отак, по-дорослому...

При чудовій, вечірній зорі

Все одно мої вірші темніють...

Сяйво псевдо-простих ліхтарів

Якось дивно пробуджують мрію.

Завдала собі шкоди. Прости...

Але в віршах- лиш тихе прохання.

Аби тінь до небес вознести,

Треба часу й зусиль марнування.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

відблиск

бачиш,

я більше не пишу

вíрші... вірші –

то щось занадто

тендітне!

вдягатись у

стрьомні шати

отрути – вибач, то

мене харить,

а вам дуже зручно?

всі такі хочуть

брати все

до уваги – господи,

завтра вже

майже нічого

не буде, о забрьоханий

майстре!

треба йти

так тендітно,

наче пишеш таємний

лист у майбутнє...

скільки років

минуло?

бачиш,

а біль – присутній!

...

vagabond

Воскресни

Воскресни в тиші, моя любове!

Над білим світом серпанком здіймись!

Засяй же блиском чудної долі,

Яку так ревно благала колись.

Воскресни в серці, премирна віро!

Не дай же впасти в кайдани міцні!

Веди до Бога крізь смуток, зневіру,

Вкажи той правильний шлях мені.

В душі воскресни, моя надіє!

Не дай забути обіймів палких!

Дай огорнутись в пречистій мрії

Й нести дарунок тих митей простих.

Ідімо поруч, мов вірні друзі!

Ідімо разом і до кінця!

І хай у кожного у окрузі

Чесноти будуть навіки в серцях.

квітень 2023 р.

...

Віршотвориця
12+

Передсмертна записка

Запам’ятай мої рядки. Я самовбита

Холодними й безликими думками.

Пітьмою всіх людських чорнот сповита,

Навік злилася з дерев’яними мостами.

Ну... Поки що я зникла незворотно,

Мене в ваш світ уже не повернути.

Я пропаду у невловимих водах,

Мене б знести вам і зганьбити поміж люду.

Мій привид ходить коридорами забутими,

Мовчу з картин, окрилених тіней.

Я море, кригою безжально скуте,

Я сльози, що не сходять із очей.

Запам’ятай мої рядки. Я самовбита.

Собі підтримка, стрій і командир...

Я гнів, я оборона й повелитель,

Небесний, безнемірний, чистий вир.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

***

Як же важко, між вас, люди!

І насіялось..., мов піску

Кожен прагне випнути груди

Чи обдерти з тебе луску

Оббирають неначе липу,

Чи знечів’я постоли плетуть

Ач, небого! Тобі судити?

Хай там - думають що живуть

І від того" живуть" живиця

На ланіта блаженних ікон

Та для когось сльоза водиця

А для інших любов – прокльон

І махнути б на них рукою-

Тих які: "не такі", як ти…

Сам - давно звільнився з полону?

Упряж спільна: крути, не крути…

Знаю, важко зі мною, люди,

Тож вклонюся вам до землі

Шанобливо здіймаю бриля,

Дорогі мої вчителі

...

Тетяна Левченко

Холодне плетиво ночі

Холодне плетиво ночі

стоїть на моїй сторожі

та укрива мене тихо.

А місяць знову охоче

дістане меч з-під сорочки

і вдарить променем спритно!

Враз стихнуть гуркоти міста.

Дрімота йде до обійстя,

позаду спалахи-зорі:

з туману зіткана дама,

а сукня - вранішня кава.

Витає спокій у домі.

Та жовте коло-світило

фіранку знов відчинило

і хижо глянуло в очі...

Вернулись гуркоти міста.

Сторожа прийде вже після,

вкрита покровами ночі.

Квітень 2023 р.

...

Роман Фещак

ранок

я зрідка просинаюсь дуже рано,

щоб слухати, що робиться у світі:

неначе вийти на уявний ґанок,

вдихаючи стривожене повітря

а потім знову спати ляжеш,

тамуючи хвилини заспокійливо

у снах приходить надто бажане,

чого ти зрікся, помудрівши з віком

отак ми всі відходимо у тінь,

як діти виростають непомітно

як стримати їх хочеться від війн,

але нестримно лиш втрачаєш літо.

а часом хтось приходить надто юний,

щоб здивувати твій старечий світ

я також був колись такий же буйний,

готовий до нечуваних гонитв.

...

vagabond

Посивіла душа

Посивіла душа незворотно,

Не погасне весь біль крізь роки.

Те, що завтра було, вже сьогодні,

Те, що днями було, вже віки.

Моє місто у серці вмирає,

А сторожа прийде після втрати.

Чорний янгол на смерть прирікає-

Перемога мого супостата.

Не проб'ється той відчай крізь стіни,

Крізь уламки загострених скель...

Не здолають броню мою війни

Й тихі крики з глибоких земель.

Посивіла душа незворотно...

Справедливість- як зброя солдата.

Розрізатиму лезом неправду-

Те, що завтра було, вже сьогодні.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Так хочеться

Так хочеться торкнутися щоки

рукою…

Хай час зупиниться на мить,

а потім знову потече

рікою.

Так хочеться торкнутися щоки

щокою…

І хай у грудях защемить,

а біля серця запече –

я встою.

Так хочеться торкнутися щоки

вустами,

схилитись на твоє плече…

І хай розлука не стоїть

між нами.

09.04.2016

...

Музика

В нас ніхто весни не вкраде

В нас ніхто весни не вкраде,

Літа й сонця не заступить.

Золотистим листопадом

Покрокуємо у грудень.

Він натішить нас снігами,

Намалює в шибках квіти

І неквапними кроками

Нас доправить аж до квітня.

Хто в три дні нас подолає?

Хто там мріє про столицю???

Не потрапиш ти до раю -

Гинь від власної рушниці

Та одразу просто в пекло...

Там і знайдеш всі принади.

А у нас весна росквітне -

І ніхто її не вкраде.

(26 02 2023 Гданськ)

...

Кароліна-Україна

...Перечекаємо...

Перечекаємо грозу,

Десь, без дощу, у порожнечы,

Забувши найдорожчі речі -

Перечекаємо грозу...

Перечекаємо біду...

Без сліз, без болю та емоцій,

В минулому і в цьому році -

Перечекаємо біду...

Перечекаємо любов.,

Допоки серце не погасне

Й віками скнітиме, нещасне...

Перечекаємо любов.

Перечекаємо війну,

Обравши нам чужу дорогу

І молячись за перемогу,

Щоб хтось до неї повернув...

Перечекаємо життя...

Пройдуть повз нас вогонь і повінь,

І час, бідою й щастям повен...

Перечекаємо життя.

А жити будемо коли?

Коли не лишиться в нас сили?

Коли нам буде світ немилим,

А всесвіт здасться нам малим???

...

Кароліна-Україна

Не знаю я..

Не знаю я як бути і куди іти

Я наче і своя, проте ніде не вдома

Як боляче казати ці слова

І засипати від тяжкої втоми.

Я хочу щоб було добро

І хочу щоб усі були щасливі

Не хочу болю і не хочу сльоз

Але вони течуть.. Така я знов вразлива.

Я хочу миру і не хочу гнів

Щоб злагода й любов завжди їм всім світила

Але напевно знову це урок

Який я не засвоїла і все впустила.

І знову ніч, і знову плин думок

Де вихід і чи правильно вчинила

Серед усіх переплетінь дорог

Шукаю стежку по якій ітиму.

22.03.2023

...

Мерлін Адеміад

Про головне

------------Головне-----------

Мовчати-------------Кричати

Не рухатись-------------Бігти

---------Життя таке----------

Повільне--------------Швидке

Ти просто дозволь собі бути

Равликом-----------Гепардом

--------------Ти----------------

Вір-----------------------Не вір

-------У силу кохання---------.

-------------Іди----------------

По----------------------Проти

------------Течії.---------------

------І все буде окей.--------

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

Нестримний Час

Нестримний Час зустрів Любимця Долі

На роздоріжжі Мудрості Життя

І запитав: – Шукаєш Вітер в полі?

Чи від нудьги торуєш Майбуття?

Любимець Долі лиш змахнув рукою,

– Йду навмання! Мені не шлях з тобою! –

Він стиснув кулаки до болю,

Пославши Часу подумки прокляття,

А в голос прокричав зухвало:

– Що маю те й торую вволю!

А що не так, то Вітер спише на завзяття, –

І вже хотів шмигнути геть,

Аби не піддаватись плину Часу.

– Е-е-е ні! Зажди! Не все підвладно хвойді Долі!

У мене підконтрольне і твоє життя,

І навіть Буйний Вітер в полі, –

Сказав, як відрубав, Нестримний Час

І заплескав злорадісно в долоні.

– Я поспішаю, не чіпай мене! –

Мов навіжений заволав Любимець Долі.

– Мене чекає Невмируща Слава і Влади здобуття, –

Зірвалося із язика зухвалого хвалька по мимо волі, –

А ще наложниця у золотій неволі!..

– Так ти ще й пройда!!! –

Від здивування вигукнув Нестримний Час.

– Ти навіть випередити хочеш свою Долю?

Забувши про наставника, свого Отця,

Забувши, що таке крихке життя, що повсякчас

Висить воно на мушці в клятого Стрільця!

Якому завше тисну Я на спусковий гачок…

...

Анатолій

Небо зоряне

... А небо зоряне - зоряне,

схоже на поле зоране,

срібним зерном засіяне,

вічне, вільне, замріяне.

Місяць – самотній соняшник,

Шлях Чумацький – немов рушник,

що наречена вишила

і на ріллі залишила.

Хто ж наречений, ніченько?

Синій туман над річкою?

В полі вітряк окрилений?

Дуб у степу похилений?

Хто тебе, нічко, любить так,

що не лякає й самота? –

Мріє, щоб ти подала рушник

місяць, твій вірний соняшник...

16.03.2023

...

Музика

Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

А я дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

Як можна не захоплюватися

Цією прекрасною усмішкою?

Не можу надивитися,

Як вітер пестить тебе своєю ласкою.

Жоден сон не без твоєї участи,

Бо постійно ти в моїх думках

Я не знаю, що потрібно зробити,

Аби опинитися у твоїх цілунках.

І знов минають дні, минають ночі,

А я все ще дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

...

Алі

Я померла природною смертю

Я померла природною смертю

На кінці, на початку весни.

Я без статусу була й без сенсу,

Пам'ятаю лиш очі ясні.

Я не мала ні ймення, ні прізвища,

Була тінню, пустим полотном.

Кожен факт, що про мене- не дійсний!

В ланцюги він закутий давно.

Кожне слово, що сказане мною,

вже навіки зійшло зі світів.

Не дозволю умитись сльозою

Попри радість і сум чорних днів.

Всі кордони і спогади стерті

Пам'ятаю лиш очі ясні.

Я померла природною смертю,

Десь в кінці, на початку весни.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

час

на вулиці йде дощ

переднедільний

я став дуже обережним,

а, отже, менш віктимним!

думаю про щось таке...

на кшталт ентропії

мене все менш турбують

зовнішні перипетії

до речі, закрив іще

один гештальт

зі школи –

дивно почуватись

до себе ж готовим!

і писати вірші – це

право, а не лиш

потяг!

і життя – це

вечір суботи, а не

тільки спротив!..

хоч би сли не

було вибухів теро-

ристичних...

зрілість – це

рух до речей

одвічних.

я би міг не

писати нічого,

але з чого б це

раптом?

коли завтра

чекає, а зараз

саме... час – спати!)

...

мелхіседек

Вірність

ВОна не янгол, а проте, немов свята.

Вогнями неземних красот укрита

І чорнотою людства оповита,

Бо в парі з нею часто самота.

Людськії дії їй не раз ламали

Оті прекрасні білі-білі крила...

Коли летіти вже було не сила,

Вона, мов фенікс з попелу, злітала.

Народжувалась знов сама собою

В найпотаємніших кутках душі.

І добрі люди, як один, усі

Пишалися відважністю такою.

Вона не янгол, але крила має...

Хоч часом і жорстока з нею дійсність,

Вона призначення свого не покидає-

Це чесна і правдива, щира вірність.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Думки про війну

Чи вже скінчилась та війна?

Ота війна, що в сорок п’ятім?

Чи битва досі не мина,

І ворог наступа на п’яти

Мені?!... Хоч я й не воював,

І майже пороху не нюхав,

І жах війни не відчував,

І кулі посвисту не слухав.

А все ж думки прості приходять,

Чи зможу я, коли потреба,

Здійснити при лихій нагоді

Свій власний крок під хмарним небом?

Чи зміг би встати я в атаку

Разом з шеренгою бійців,

І - попри страх і переляки -

Під танк з гранатою в руці?

Стискаючи приклад до болю,

Чи вистою на полі брані?

Думки прості – за мирну долю

Уклін низький вам, ветерани!

...

Сергій Кузнєцов

Не лялька

Його руки обіймають не тебе,

його губи залишають слід на ній.

Він закоханий, та любить лиш себе,

подарує й розіб'є кришталь надій.

Але твої почуття не глухий звук,

та чомусь не долина до його вух.

Ти втомилась від образ і зради мук,

просто відпусти, зведи мости розлук.

Він грався й грається ще досі

з жіночим серцем, що кохає.

Хоч посивіли його скроні,

та ляльку з рук не випускає.

Та жінка не була й не буде

в руках брутальних, наче лялька.

Візьме втече, його забуде

і відшукає своє щастя.

Нарешті, мила, зрозуміла,

що має й інший бік кохання.

Ти на шляху вже натерпілась,

тому здійсни своє бажання.

Вдягнеш фату і сукню білу

та закружляєш з чоловіком.

Красуня справжня, в мрію світлу

мандруєш з красенем довіку.

(січень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Нічия

Я не раба, я – риба в океані.

Я – парус білий, хмара дощова.

Я – всі світи незвідані, незнані,

усі комусь не сказані слова.

Мене ніхто не втримає ніколи:

як можна вітер втримати в руці?

Як можна наздогнати видноколи?

Як сонячні спіймати промінці?

Я – таємнича папороті квітка,

стрімка гірської річки течія,

котра прямує в нікуди нізвідки,

така ж щаслива, вільна, нічия...

19.01.2023

...

Музика

Кропива

Нема у мене серця, не шукай.

Ти ж сам колись його забрав безбожно.

І навіть не здригнулася рука,

лиш посміхнувся зверхньо-переможно.

Колись я, мов довірливе пташа,

в твої обійми радісно летіла.

Співала солов'єм моя душа,

струною скрипки озивалось тіло.

Я покохала вперше у житті.

Ти ж був байдужий до моїх мелодій,

бо їх не чув і чути не хотів,

лиш серце взяв, як в мелодрамі злодій,

і загубив його. Тепер живу

не краще від усіх, проте й не гірше.

Посіяла у грудях кропиву

та іноді пишу про тебе вірші.

Ти повернувся. Кажеш, назавжди,

і я тобі потрібна, як ніколи...

Я безсердечна, кажеш? Підійди.

Он, бачиш – кропива. Не руш, бо вколе!

12.01.2023

...

Музика

Травою проросту

Забути все. Забути, щоб не бути –

ніде, ніколи, ні за що, ні з ким.

Напитися мовчання, як отрути

з гірким смаком і запахом різким.

Хай забуття, мов океан, сховає

мене у найтемнішій глибині.

Немає слів, і навіть сліз немає,

бо я – ніщо, дрібний пісок на дні.

Тут мертвий спокій і бездонна тиша,

німе відлуння спогадів і снів.

Я лиш любов у пам'яті залишу,

щоб прорости травою навесні.

19.01.2023

...

Музика

Хто чекає, кого чекають присвячується...

Я знаю, ти повернешся з війни,

Ми вип'ємо з тобою за свободу.

Не буду відчувати я вини,

Що п'ю з тобою зараз я не воду!

Я знаю, що почуєш ти молитву,

Що кожен вечір тихо промовляю,

Ми разом пройдемо страшенну битву,

Й живим повернешся з війни, я знаю!

Чомусь не маю зараз я образ,

Хоч сердилась на тебе дуже часто.

Не треба мені зараз гарних фраз,

Не хочу час у нас словами красти!

Я знаю, ти повернешся з війни,

А я тебе смачненьким нагодую.

Не буде більше жодної стіни,

І ні про що я більш не пожалкую!

А пам'ятаєш, як ти обіцяв,

Що прийдеш лиш здобувши перемогу.

І цвіт калини раптом забуяв,

Неначе проводжав тебе в дорогу.

Я знаю, ти повернешся з війни,

А я тебе чекатиму довіку,

А зараз мене міцно обійми,

Немає кращого для мене чоловіка!

...

Ольга Ворона

Новий рік

Нерви знеструмлені, звикли до темряви.

Все буде добре, інакше ніяк.

Всі мости зірвані, у собі впевнені.

На горизонті свободи стяг.

Гумор рятує розбиті емоції.

Холодний суп, свічка гріє думки.

Усе сяйво зірок на нашому боці.

Ніч допоможе нам вийти з пітьми.

Сирени тривожні, не доброзичливі.

В душах назавжди той лютий та лють.

Зима буде довга, та ночі – не вічні.

Холод і темрява сил надають.

Планові вибухи, гул генераторів.

Зорі над містом, обійми та сміх.

Наш голос життя скрізь завжди лунатиме.

Зло переможемо в цей новий рік..

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Незалежні

Надворі скоро знову лютий,

Емігранти майже рік на чужині

Злочини москалів усе ще не спокуті,

А наші десь на фронті вдалині.

Ластівка видніється у небі,

Електрики трудяться, далебі.

Життя наше зовсім не таке як було,

Навала росіян усе змінила

І рік незламности ми пережили...

...

Алі

Життя без помилок

Лиш уяви- життя без помилок!

Спокуслива ідея, чи не так?

Воно текло б, немов гірський струмок,

На вигляд втішне, та гірке на смак.

Лиш уяви- життя без помилок!

Без кольорових, кардинальних поворотів...

Воно котилося б, немов клубок ниток,

Звучало б, як давно забуті ноти.

Хіба ж не в цьому є уся краса?

Чи не з помилкою йдемо по всіх дорогах?

Хіба ж не вчили зроду небеса,

Що помилка насправді перемога?

Вони бувають чорними й гіркими,

Буває важко вибратись із ям,

Прошу вас: будьмо щирими й простими!

Живімо не шаблоном,а життям!

(січень 2023 р).

...

Віршотвориця
18+

Буча та війна єбуча

8 років - що думаєте про цей вік ?

Вони усі рвалась у другий класс іти

Другий клас- подумайте хоть трохи

Та вони ж лише дівчата

Але ви їх згвалтували

"Боги" з смертними гріхами.

Які ви люди?

Ви !людей! катували.

Зв'язували жінок ,а потім вбивали

А танки навіщо? Щоб наших роз'їджати?

Ви не люди ,і їм вам не бувати.

Ви кажете що ми самі собі погано робим.

Але для нас життя - бесцінна плата

Російські блогери кричать:

"А ЯК ЖЕ Ж НАШ ІНСТАГРАМ? ЯКЕ ЖИТТЯ БЕЗ НЬОГО?!"

Та яка інста,які там ваші сторі

Ви не люди,і не м'ясо

Пока ви існуєте ,ми - виживаєм

...

Артеміда

Не буде нас..

І не буде тоді ні мене , ні віршів

А тихенько боятися не звик наш народ

Боятись за що ?

За неньку свою Україну!

Та ми знаємо вистоїть навіть в огні

Все сильніша вона тепер стане

Як завжди оповитая болем та кров'ю

Щоб усі вороги розуміли , що їм тут не раді

Ми проявимо силу , покажемо розум

Наші предки нас ними нагородили...

У цей час повстає в нас козацький той дух,

Що ,прошитий під шкірою, ждав свого часу

Діти , дорослі та пенсіонери

Захищать свою націю , та свою ту землю

Маєм втрат ми багато , та горе у нас

Але є Бог у світі , він і спасе ...

Справедливість на нашій же стороні

Розуміємо бо , тому нас і бояться

Душити нас хочуть своїми погрозами

Та ми не злякалися ,навіть чисельності ,

Бо Україна у кожному з нас

І тому голіруч спиняються танки

І тому підпалили ми тую русню , що загарбать хотіла наші домівки

І тому Україна так гордо звучіть

Та так гордо стоїть .

Позабувши вже нашу історію давню

Інші країни і не сподівались , що настільки ми сильні і можемо опір ми дати

Та вистоєм ! Будем молитися , та зараз молитви не просто до Бога ,

А із проханням нас захистити

І молитись за армію будем щоночі ...

За Україну! За славну історію що буде , текти наче річка Дніпро....

(03.2022)

...

Валер'янка

Плаче струнами гітара

Плаче струнами гітара,

музеченько грає.

Він із нею вже не пара,

серденько ридає.

Вийде хлопець на горбочок

та й собі співає.

Пісня лине до садочку,

де вона гуляє.

Доторкнеться її серця,

та воно не тане.

Парубку вже не сміється,

інший є - коханий.

З іншим весну зустрічає,

а його забула.

На гітарі сумно грає

хлопець своїм думам.

Грай, музико-музиченько,

хай почує тая,

що буде тобі миленька,

доленька рідная.

Грай, гітаро-гітаронько,

розправляй же крила!

Пісня лине до садочку,

де вже інша мила.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Безстрашний

Безстрашний

Цю війну почали, щоб забрати у тебе все:

Білокрилу свободу, надію, віру, любов.

Теплий затишок світлих, зігрітих людьми осель.

Сміх дзвінкий потічка, тиху казку старих дібров.

Все забрати хотіли, залишити тільки біль.

Тільки відчай у серці, покірність царькам новим.

Та даремно доклали таких дорогих зусиль -

То не відчай, а гнів! І покірним не став, лиш злим.

Бо свобода - це те, що ніколи не віддавав.

Ти за неї вбивав, бідував, потерпав, вмирав.

Ти платив ціну кров'ю заради своїх дітей,

Щоб свободу їм дати, як дав вогонь Прометей.

Хоч печінку твою двохголові орли клюють,

Серця їм не дістать, що плекає любов і лють!

Хоч викльовують очі, та світло не загасить,

Бо вогонь не назовні - він в грудях твоїх горить!

Цю війну почали, щоб забрати у тебе все,

А вона зруйнувала роками нажитий страх.

Прапор жовто-блакитний твій брат у руках несе,

Що тріпоче над військом, мов вільний безстрашний птах.

...

Валерія Матвієнко

Туга

Чорніє небо над землею,

З'їла іржа його блакить,

Немов надією твоєю,

Зоря у небі мерихтить.

Сліпа ворожа лють проклята,

Збира врожай без каяття,

І хоч була душа завзята,

З небес немає вороття.

Плекали рідну Україну,

Та от на превеликий жаль,

Наповнить сильну та єдину,

Пекуча кров немов скрижаль.

Та кров у небеса зіллється,

Дощем чорнильним окропить,

Прокляттям чорним обернеться,

І поверне небу блакить.

А ворогів, що окропила,

Нічого в світі не спасе,

Ту кров, що недругів згубила,

Додому вітер принесе.

...

Біколор

спокій

лиш наодинці думки приводять в потрібне місце,

там за вікном шумить невтомно місто.

все поглинає тиша серпневої втіхи,

ти заспокійливо щось говориш – із перемінним успіхом!

завтра все знову піде по новому колу,

стрúбнути в вир будуть зранку усі готові.

тільки надвечір не хочеш вмикати ще жодних фільмів –

так огортає терпка атмосфера... м'яко усміхнена!

зважуй усе, що змигнуло та зникло поміж пригод –

поміж минулих історій перепочинок такий солодкий!

кажеш собі, що в душі ти ще геть молодий,

тільки вслухаєшся більше до того, що зветься... спокоєм!

20.08.2020

...

мелхіседек

Осінь і зима

Холодні сльози вкриють землю снігом,

крижинки льоду розмалюють вікна.

Хурделиця станцює вальс із вітром,

зима прийде: велична, справжня, вільна.

Та поки що керує балом осінь,

змітаючи сніжинки у калюжі.

Вона ще досі в жовто-русі коси

вплітає висохлі на сонці ружі.

Зима ще дужче стукає у двері

з морозом, вітром і синочком груднем.

Здувають разом листя златопері,

а з ними осінь, що втомилась дуже.

І впаде білим пухом сніг із неба,

крилом змахне хурделиця лукава.

Зробила осінь все, що було треба,

тепер зима на землю завітала.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Я гуляю містом

Я гуляю біля дома

Вулицями міста

Неквапливо та свідомо –

Я ж ходжу навмисно…

Походжаю я неспішно,

Бо чоло вже сиве.

Жіночки ж стрункі та пишні,

Ще й які красиві!

Я дивлюся не на кожну…

Он гарненька дама!

Та торкатися ж не можна –

Тільки споглядаймо.

Багатію я думками,

Думаю досхочу.

Слідкувати ж за жінками

Не встигають очі…

...

Сергій Кузнєцов

Зір крізь темінь

Гортаю я пошарпані сторінки долі,

вдивляюсь у розмиті силуети-тіні.

Тоді ще бачив. Зараз лиця неозорі

і темінь, що оточує мене й донині.

Я думав, що невинного спіткала кара,

що демони украли зір посеред ночі.

Та зрештою збагнув: це доля відібрала

у мене барви й затемнила мої очі.

Натомість дала здатність бачити крізь темінь,

запалювати в ній багаття віри й світла.

Пером крешу з таланту іскри в дні студені,

щоби на мить впустити в них проміння літа.

Я знаю, що немає темряви без світла,

добра без зла на світі також не буває.

Моє призначення, щоби душа розквітла

та передала всім красу, що відчуває.

(листопад 2022 р.)

...

Роман Фещак

Наміри

Коротка та була дорога

Вела вона до ріки краю

Там були палки, було купа грязі та сміття

І риби було вдосталь

Та прийшов час повернути її гирло

Туди, де промені сягають краю

І творять вони чисту й нову сталь

Яка прямісінько із жерла

Своїм потоком пропалює нове русло

Для того щоб потоки лави

Які із часом можуть знов піти

Не накоїли тих самих катастроф

А уникали й пізнавали той самий шлях

Який відомий навіки

...

Славець М.

Роздуми

Хіба ж я письменник? -

Збентежено запитаєте ви.

В прозі моїй мають бути люди,

Коли там одні лиш чорти.

Письменники пишуть про силу,

Перемогу добра над вічним злом.

Я ж пишу, що бажаю,

І в героїв моїх вічний облом.

Творю я у старих жанрах,

Які одиниці читають по суті.

Теми чіпаю складні,

І трагедії зазвичай сильно роздуті.

Нажаль не виходить у мене,

Достойний уваги твір написати.

Хто ж я тоді насправді

І чому митцем себе важко назвати?

...

Тамара Рудик

Заплутаний коридор

Ти йдеш коридором заплутаним,

Душевним бурхливим морем.

Напруга у тілі і скутість

Приносять у серце горе.

І йдеш ти практично у темряві.

Можливо, навіть по колу.

«А може, усе це даремно?»

І сумніви знову і знову.

Крокуєш життєвими стрічками,

Плекаєш маленькі надії...

Засіяне все протиріччями

Про ті сподівання та мрії.

Бо ти вже згорів, ти згас, витратив!

Можливо, вже більше не віриш...

Та станеться раптом, що хвилею

Накриють барвисті надії.

А потім все вкриється кригою,

Знов смуток, страждання і страх...

Бажання у відчаї вижити

І усміх тремтить на вустах.

Ми знаємо, чим це закінчиться,

Бо завжди у всіх так було.

Що ниточка раптом обірветься

І ти подолаєш все зло.

© Віра Семків (жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

Буревій емоцій

Я предмет

Без емоцій,

Без подиху.

Силует

Констеляцій

Мотлоху.

Я стіна,

Я забута,

Знедолена

Я зима

Від спокути

Стомлена.

Я війна,

Без жалю,

Без спокою.

Я вина,

Я буваю

Жорстокою.

Я твій страх,

Безнадія,

Згуба.

Я твій крах:

Моя дія

Груба.

Все мине:

Полюби,

Зненавидь.

Пий мене:

Час журби

Марудь.

Я − це ти,

Твій кошмар,

Твій відчай.

Відпусти

Цей тягар

У вічність.

...

Євгенія Петрікова
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Той морокОлександр Твін
29.03.2024
Виклав нове оповідання Запрошую почитати ... Детальніше
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУСергій Волошин
29.03.2024
Спілкуючись зі своїми читачами, помітив одну особливість, на яку не знаю як реагувати. До сих пір не ... Детальніше
Весна і кохання. Флешмоб еротичних оповіданьМіло Севіч
29.03.2024
Шановні Аркушники, читачі, та гості, хочу запропонувати усім невеличку розвагу, а саме флешмоб. ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Конкурс Король/Королева крінжу.Таліана
07.03.2024
Кінець голосування! Голосування триває до 29 березня включно. Поставте оцінки під творами. Обов'язко ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112927коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: