День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

melōdia ad autumna

тут осінь золота

свої розправить крила,

як часто ти читав про це,

і бачив декілька разів.

від цього, подих завмирає

а замість нього гарбузи,

смачне какао, плед, вино.

та сама книга на столі

і листя за вікном спадає.

фонтани більше не журчать

та й кому треба ті фонтани, коли

така краса та дощ навколо,

а вітер той несе до дому.

свою він пісню завива

про те чи злюбиться воно, чи ні.

кохання може й не бути,

а осінь буде тут завжди.

...

візз
12+

Бронебійна маска над моїм лицем

Бронебійна маска над моїм лицем –

Це спосіб слова, спосіб боротьби,

Та хто загляне під неї хоч мигцем –

Той розчарується й зачахне від нудьги.

Із нею я всесильний, наче Бог,

Без неї – противна комашня.

Я визнаю, бо знаю біль тривог

І силу слова, що зродить метушня.

Усі горлянки рватимуть, мов звірі,

Казатимуть, що я, мовляв, «тюхтій»,

Що я під маскою ношу нікчемства гирі,

А тексти мої – то пропахлий гній.

Нехай балакають, нехай кричать, мов дикі,

Нехай зневажливо харкають на папір,

Та от на них такі ж обличчя й пики,

Яких вони цураються, мов дір.

...

Любомир Вольвачівський

Ісус

Усі ідеї, породжені Всевишнім, то просто вівці, що блукають незвіданими, туманними шляхами вічності.

Вони були відродженні у попелі грішнім після сходження Адама і Єви на чорну, оповиту страхами, землю грішності.

Вони - нові, вони - сутності речей, очорнених, але надійних в слові.

Нехай Ісус - пастух овець й людей

Собі покорить всіх в святій розмові.

Цей світ - Ісус, бо він всіма керує,

Він є те саме, що Всевишній Бог.

В однім лиці добра шляхи торує

Й безмозклий люд веде подалі від тривог.

Ідея ця тонка і невиразна,

Немов весняних квітів польових букет.

То розум мій, немов дурничок лазня,

А, може, стадо мудрості комет.

...

Любомир Вольвачівський
12+

Плинність життя

Як річки русло ,

Життя плине

У рівності даль,

Змиває у плинність

Жалі та печаль.

І хай линуть роки

За роками і роки

Линами пливуть

У блакиті думок, -

Здається, минають

Дніпрові пороги,

Стирають сліди

Від старих помилок.

Каміння загострене

Стане пісками ,

Розсипиться в пил

Робота людська

І помилка зникне

Як брила арктична , стара.

...

Олена Синьоока

Мій сніданок

Мій сніданок складається з чорної кави, болю та іноді втрати свідомості.

Підрахунок калорій, одне яблуко в день тільки для підтримки моєї притомності.

Усі кажуть що гострі кістки проглядаються навіть через біляву сорочку.

Але навіть опісля я не дозволю собі солодкого ані шматочку.

Порожнеча у шлунку давно вже найсильніше що я відчувала.

І я досі сподіваюся, що не останнє, адже не хотілося б ставити під сумнів усе, що знала.

Проблеми у домі й у школі вже давно не стоять головним пріоритетом.

Лише надмірна втома й худобá стали для мене єдиним кредом.

Ці настирливі думи, що давно поселились у мене в голові,

лиш твердять: «Це на краще. Та й крім того ще зовсім трішки, хіба ні?»

Я точно знаю чого хочу від себе та від цього несправедливого життя.

Та на руку допомоги вже і не сподіваюсь, бо полишу по собі лише забуття.

...

Green mermaid

Страх

Покрили сумління міазми параної,

Повільно поглинаючи духовну силу,

Тримаючи невтомний розум у неволі

Пануючого жаху, насланням невпинним

Видінь жорстоких пагубних подій,

Примарної руїни доленосної надії.

Спроможні враз змінити часу плин

Небажані прийдешнього видіння.

Ввижаються усюди небезпечні тіні,

Постійно чути кроки за спиною,

Ніяк не вщухне злісне почуття провини,

Від злагоди і скарг стосовно втоми

Від плідної буденності робочих днів,

Невпинної рутини, сповненої остороги

За втрату розвитку у власному житті,

Ціною жертв незнаних у лице героїв.

Соромно читати за лаштунками подій

Рецензії на п'єсу непохитного театру,

Лиш ладен, чого би сильно не хотів,

Лишатись боязким актором на підхваті.

...

Інгвар

Муха

Муха в супермаркеті сиділа на столі,

Супермаркет великий, а муха ще ні.

І не буде великою, не пізнає життя

І не закінчиться тяжка меланхолія.

Муха злетіла, змахнувши крильми,

"Усе величезне, величезні вони".

Присіла на плитку, гляділа на стіл.

Не баче кінця, все для неї лиш попіл.

Вона загнана жертва у пастці життя,

Не усвідомлює суті й чекає кінця.

Не в змозі сягнути вершини думок,

Веде безкінченний по колу танок.

...

Green mermaid

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Вціліла 2023

Чашечка

Чашечка

Чашечка

Червона у білий горох

В кожному старому серванті така

знайдеться,

остання з сервізу,

дарованого на весілля, ювілей, якусь-там річницю

Хоч по одній на кожну

кривеньку полицю

зйомних квартир.

Надщербнута, тріснута чи й ціленька.

Та чи багато з них

таких як оця,

Одна-однісінька,

Та,

що пережила

сервант,

хату

і цілу родину.

...

Ina Igel

Матрац

Калюжами слів розливаю

Чай на вітрині без óбразу.

Дай мені штрих сподівань-крижин.

Трясця, зітрися з безодні сну.

Ляльці бракує смаку́ в вино.

Шелест гортанний навіюю.

Зламані пальці надумано

Бавляться асиметрією.

Ту́-ту-ту, ту́-ту-ту, ту́-ту-ту,

Мною залите все дно тепер.

Може я вальсом і скута є,

Та мов кіно мій психро́метр

Зваблює купою зошитів:

Криками дум перекреслених.

Хто ж-бо надер ті запрошення?

Хочеш, щоб ми перенесли в них

Трохи себе? Переплутала

Білі тіла із реальністю.

Скільки ж то - мить? Недолуго так

Тромбами рими. Матрац неси.

Будеш мій стиль красно мацати.

Досить плекати резервами.

В скрані заплющений в нас мотив

Попід сорочкою змерзлою

Вжитого сталого слова збіг.

Схиблена до деградації.

Стати б дедалі невловним зміг.

Вистачить вмерлих овацій їй.

...

Квіла Безодня

Книга сорому

Ви повинні мати цю книгу з тисненням та ляссе,

Коли не можете написати власну,

Чи фотографію в палаці Потоцьких,

Коли не можете улаштувати свій особистий палац,

Слухати чудову музику, коли жодні ноти

Не зможуть розплутати клубок ваших доріг,

Подорожей вашого серця.

Ви повинні стати поетом, коли ревнуєте до поетів

Чи хоча б купити який-небудь натюрморт чи пейзаж,

Як не розумієтесь в живописі.

Врешті привести на світ життя, коли ні писанина,

Ні мальовидло, ні клацання вам не до вподоби,

Чи до слова прийняти позу, аби інші вбирали

Солодкий нектар натхнення.

Все це ви повинні мати та робити, і щось,

Мабуть, все-таки маєте та робите.

Та буває знаходиш минулорічну чернетку

Списану віршами і шукаєш п’ятий кут від сорому.

О так,

Ви повинні мати відчуття сорому.

30.04.2023

...

Володимир Каразуб

Мешти

Якби психопатка, то й легше б вдавати

Було, коли раптом

Не ставити крапку на тому, що вже спливло,

Але так і шмига́ють по колу

П’я́ти.

Якби то шиза була, словом за ґрати б

Вело, вкрай незграбно,

Ламаючи стан непритомного, мешт єство.

Як дивак, що замарив додолу

Й втратив.

Якби біполярно та вщент депресивно

Ввійшло мене синє,

Уся маячня стала б мо́лом, мере́жі склом,

А відтак - то не я є умови

Плином.

Якби патології сенс - не каліцтва

Любов, чим у стрічці

Не викроїти по живому мізерних змов...

Голова не спиняє. То ж вдосталь

Відчаю

В річці

Міцно

Злість ця

Розі́йдеться

Змістом

Шва.

...

Квіла Безодня

Світанок

А хочеш, сьогодні місяць розлиється у твоїм саду,

І зорі від подиху вітру злетять мов пухнаста кульбаба?

І я поцілунком у коси твої заплету

Теплу ніч, і весну повабну.

І побачиш у росах запалених на гілках

Те проміття світанку, що в’яже білизну з туману

І сонце відкриє бузкову твою наготу

І мову твою тонкостанну.

30.05.2023

...

Володимир Каразуб
16+

Пекельна меланхолія

Вічний смуток, могильний вітер,

З землі виринає кістлява рука.

Крові згусток, сліз тропинка,

До життя обителі вертає вона.

Це все на що ти спроможна, кістяна неробо?

Дай вдихнути запах відмерлих лугів.

Відчуттів темниця, байдужості склеп,

Лиш голос доносить слово наверх!

Іскриться душа, затьмарена совість,

Сумнів у серці зі мною говорить!

Серця удар, коло навколо шиї,

Сутність жевріла у тілі донині.

Декаданс передсмертний охолодить мерця,

Кристали печалі заселять око вразливе,

Клітка відкрилась? Чи початок кінця?

Спокусило дух те діло знадливе.

Вирвавсь із плоті клаптик надії.

Хапає промінь він, рине до лона месії.

Воля єства! Скінчились життєві мемуари!

Душа тоне! Лине в обійми підлої сансари!

Горять! Горять і тут, і там світи!

Вверху на небі чи на непрощенній землі.

Зріклись тебе царі одвічні, коханця зміїної петлі.

А суть безсмертна марно тліє в апогеї самоти.

...

Діоніс Лихвицький

Її вогняне волосся і крижані зіниці

Її вогняне волосся і крижані зіниці

Та вінок сплетений із людських душ

І ці уста, які спустошують криниці

Та вуха що лиш чують "вперед руш".

Їй притаманно сміятися смерті в лице

І водночас обездолених важко стрічати,

Найцінніше що було в неї- кільце,

А найбільш боялася вона за ґрати.

І в мозок в'їдалася як паразит-

Не в змозі забути її крізь віка.

До неї, я думаю, лізти не слід,

Бо хтозна яка то за нечисть лиха..

Втім, якби люди могли б зрозуміти

Хоча б по краплині з її відчуттів

Ніхто б не повірив, що так може бути

Вони б не дізнались про сотні життів.

Вона дивовижна- дарма сперечатись

Та спробував хтось розібратись чому?

А відповідь є: і не варто пручатись-

За згублений світ відчуває вину.

Та як не старайся- вона не дозволить,

Вона не допустить тебе у свій світ.

На це і не варто тобі сподіватись

Бо сам я потратив на це много літ.

Її і рішучість, хоробрість та красність-

Усі її скрині безмеж-таємниць.

Готовий я знову по світу подастись,

Щоб ще раз поглянуть в холодність зіниць.

...

Green mermaid

Шмаття

Ти сидиш наодинці, слухаєш радіо.

На мізинці синці, сумний, безпорадний.

По підлозі розкидані відчаю ґудзики,

Попід синім диваном довічно твій бруд такий…

Із естетики - то патетична станція.

Там ще й досі пісні, від яких не збавитись.

Попід килимом дно заливає озером.

Поки то назирав, під водою й коси вже.

Із її життя геть ніяк не випірнеш:

Голограма стала ледь пропащим виміром.

Ти транслюєш біль крізь проєктор розмислу

На нудьги суцільне тіло, розійшлось по шву

Диво.

Ти сидиш наодинці, залип на́мертво,

Мов порожній звук,

Наче шмаття вкрадене.

Під ступнями шлейфом відбитки на́зирці

До її зіниць. Голова - то нас стільці.

...

Квіла Безодня

Туман

Блідий туман густий як свіже молоко

На вулицях старого кам'яного міста.

Відгукуються громом кроки на бруківці,

Руйнуючи цупкої тиші крижаний полон.

Десь здалеку кричать самотні круки,

У мороці нічному не розгледіти й душі,

Тремтять гучним відлунням вітражі,

Що барвами оздоблюють домівку духу,

Святого сина і отця, твердині хрестоносців,

Яка одвіку величаво, непорушно і на мить,

Являється оплотом праведних, святих угідь,

Стоїть посеред майже не освітленої площі.

Спинився, щоб відчути томну благодать

Безлюдного оточення, без лишніх звуків,

Та спокій раптом перевтілився у муки,

Бо Я стою, а за спиною черевики стукотять.

Різко обернувся в пошуках приблуди,

Яка за мною тихим поступом блукає.

Побачив тільки тінь від місячного сяйва,

Свою, формуючи у розумі нестерпну смуту.

На питання "хто там?" відгукнулось ехо.

Може це вечірні марення від втоми?

Та серце паніка тримає хваткою міцною.

Ходу пришвидшив. Йти іще далеко.

Звернув увагу на стрімкіший рух позаду.

Нестримна параноя змусила почати бігти.

Акустика бульвару відбиває шумні ритми

Тандему пар взуття утікача і злого ката.

...

Інгвар

Пазл

Коли мене вб'єш, ти прокинешся скутий, проте не сумуй.

Не треба трагедій, це глюк в твоїй скрині, один на один.

Крізь нетри світів ти прийдеш у ту мить, де колись уже був.

Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.

Коли ж я піду, ти на мапі життя намалюй мене знов.

Жбурни ту мотузку сумісністю слів і свого відчуття,

І поки є сенс, синім листям печалі встелюся я вздовж

Тебе площини ірреальністю дива під гомін уяв.

Ми наче ще тут, то ж кажу тобі пошепки: то був не ти,

І це таємниця. Без губ розповісти не вистачить слів.

Ми дивні обидва. Така бездоганність. То помста з глибин.

Із болю серцевого пазлу буття, мов намиста, зволів.

...

Квіла Безодня

Зсув

Крик, що боїться губ.

У скрині відчай.

Не кажи що не чув:

Бо лунало як мінімум двічі.

Зрив. В твóї двері стук.

Заснув без свічки.

То жаги мучить зсув,

Що волочить собою трагічно

В глиб. На підлозі куб:

Сюрреалізм личить.

Вхід шпигує павук,

Аби ти не поцупив розбіжність.

Кляп. Ти сидиш в кутку.

Зв’язані руки.

Дай тобі покажу

Крик, що боїться губ на обличчі.

...

Квіла Безодня

Елегія без просвітку

В темряві народилася нізвідки,

Ох паршивий світ де править сатана,

Потім повертаємося в чорну пустоту,

А де ж сенс в житті бідняка.

Ми живемо трудимось і плачем

І хворіємо в придачу,

А просвітка як не було так і нема.

Із року в рік несемо хрест,

Незнаючи що буде далі,

Адже одинокими народжуємось і з нічим помираємо

І будемо передані забуттю став ніким.

Нас не люблять в реалі лиш бачать можливості,

Використавши все добре в нас до кінця,

Чи є взагалі духовний зв'язок от в чім питання,

А шлюхи і педики користуються популярністю.

Жила в обмані але більше ні

Й істина зробила вільною,

Більше ради щастя ніхто непотрібний,

Адже люди лише проблеми створюють,

Порядок порушуючи і гармонію дому.

...

Діана Гобой

Сила трьох

Життя летить, тече і плине,

її переспів крилатий до мене лине,

наче відлуння квітів польових,

які рятують душу в один вдих.

Закляття мрії в дні буденні,

Речі на вустах не смиренні

І доля тих дівчат у силі трьох,

Вони не можуть рятувати світ лиш вдвох.

Пережили усе потроху та завжди разом були,

межі тої тонкої вони не перейшли

і знали як потрібно вчинити,

їм все під силу змінити.

...

Діана Гобой

Вібрато

У нутрі піцикато.

Суміш злив. Ніцше клятий.

Встромиш в біль - ріж пихато.

У труні ліпше б зрадив.

Та й тріщить, дивний друже,

Світ з голів, тож одужуй.

З-поміж снів недолугих

Той твій зрив, мов ланцюг їх,

Нетверезо гарцює,

Все, що змерзло, люблю я.

До душі то вібрато

У тобі. Досить. Знято.

...

Квіла Безодня

Сонце і місяць зустрічались

Сонце і місяць зустрічались,

При світлі полудня прощались.

Кожен з них вступав в свою стихію,

Кожен з них мав свою мрію

І так конкуруючи завжди,

Вони миритись мусять знов,

Бо що таїти правди

Ніхто із них не в силах зняти окову,

Що доля їм так написала

І яка на відстані їх тримала.

Дружити не могли бо надто різні

І шляхи разом в небі вести їм- затісні.

Знаходитися разом їм неможливо

Та хіба ж станеться те диво,

Що разом їх зведе

І що буде їхня дружба вічна- не промайне?

Колись можливо буде це

Та зараз не в силах нічого змінити,

Тож буде так як є.

Сонце й місяць зустрічались,

Але один з одним не знались,

Лиш небо одне ділили,

А щось змінити не зуміли

Тому один від одного на відстані були,

Да так шлях один до одного й не знайшли.

...

Діана Гобой

Троянда

Троянда цвіту вишневого,

цвіте коло хати,

її красоти Всевишнього,

манять сади.

Вона ніби перлина,

могуча, прекрасна.

В саду коло хати,

цвіте, мов дитина,

могутня мов людина,

вміє за себе постояти,

нікому не дасть себе ображати.

Її врода манить любе людське око,

такі ростуть тільки в Марокко.

Пишна квітка кохання,

горда квітка розчарування.

Вкриє землю мов мати,

ох її пишні шати.

Зірка її то кохання,

без печалі й вагання.

Мов крила має,

вона так гарно літає.

Ніби на арфі душа її грає,

аж серце завмирає.

Троянда!

Цвіт її то кохання.

В саду зростала,

від кохання пишною стала.

Людське кохання пострічала,

від цього й розквітала.

Люди нею милувались,

та й дивувались,

собі повчались,

та й закохались.

Троянда така особлива,

така мила.

Життя вона так веде,

кохання людям несе!

...

Діана Гобой

Гуляю

«Хоча б ми об'їздили увесь світ у пошуках краси, ми не знайдемо її, якщо не взяли її із собою»

Р.У. Емерсон

Я зніму сандалії,

Пройдусь босоніж по землі,

Наступлю на килим м'який,

Трави вологої,

Це почуття ні з чим незрівнянне.

Щебетання птахів наводить на думку,

Що немає на світі,

Справжніх співаків та співачок.

Постою біля струмка, послухаю музику,

Перекочування води.

Подих вітерця,

По листві, по траві,

Скільки тут дрібних квітів,

Невідомих мені.

Мені час додому.

Не зірву жодного –

Квітка гарна тільки жива.

...

Кім

Фортеця любові

Фортеця любові в сонячному промені сіяє,

А він мене поглядом ласкає.

Із дня у день молода фортеця красотою полонить

І в світ чаруючий невіданий манить.

Фортеця наша з дня у день розцвітає

Її міцних мурів ніхто не зламає.

Фортеця сіяє від нашої любові

І від цього затишно у домі.

І солодко розтягнувшись трояндами шикарними вітає

І слова кохання для нас із щирістю промовляє.

О,мій Андрій, це наше гніздо любові

І нехай приподносить фортеця нам враження нові,

Хай буде красномовна і щедра у своїй промові

І світитиме мирним сяйвом у нашому домі.

...

Діана Гобой

Одіссея

Блукаючи дрімучим лісом, поринаю

У томну атмосферу неземної рівноваги,

Ступаю акуратно по незвіданому краю,

Освітленому мерехтінням філігранним

Супутнього параду космічних світил,

Творців барвистості рясного горизонту,

Який свідомість безпорадно підкорив

Багатогранним видом, винятковим.

В оточенні незнаних витворів природи,

Ніби в казці опинився серед флори

Чудернацької породи родючого оплоту

Чужого всесвіту, далекого від дому.

Привертають увагу незвичні істоти,

Вражають бурхливо розум прибульця,

Вченого, мандрівника людського роду,

Загубленого в пошуках колиски суті

Самого існування усього живого,

Взірця незламного балансу товариства,

Створеного споконвіку на основі

Первозданно рівноправного суспільства,

Де притаманний непорочний симбіоз

Усіх породжень невідомого артиста,

Художника і архітектора метаморфоз,

Що уособлюють мінливу пристрасть,

Якою випадково покарав собі подібних,

Котрих плекав, леліяв споконвіку,

Подарував їм волю і амбіції, суміжні

З безумством, усім навколо володіти...

Відходжу раптово від клятого трансу,

Бентежить сумління думка сховати

Цей рай, супроти людському недбальству.

Краще видалю з журналу ці координати.

...

Інгвар

Сутінки

Сутінки відтепер приємніші.

Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,

І можливо тому відвертаєш від променів очі,

Аби не бачити гострих ребер,

Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,

Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,

Так і не закотившись ядром зіниць у глибини пам’яті.

Чимраз дужче хочеться обрости тишею старих портьєр,

Багряним спокоєм на якому гойдається задумливий погляд

Малюючи віями повік марево стиглої натури

Жінки,

Фруктовницю з помаранчевою спілістю абрикосів,

І нарешті фортепіано, струшує її погляд у моє серце

Зернятами яблук де їх пригортає рука вічності.

15.07.2023

...

Володимир Каразуб

Дуалізм сумління

У відчай вкотре войовничо поринаю,

Щоб побороти непринадні почуття,

Клином вибити до себе неповагу,

Допоки знов бажання злісне не пізнав

Загрузнути в невпевненості водах,

Не довіряти своїм рішенням до скону.

Лиш набридають вже мені пороги,

Які будую сам собі, нажаль, свідомо.

Настав нарешті час зламати всі кайдàни,

Розвіяти по вітру стримуюче павутиння,

Щиро цінувати блага первісного дару,

Змогу існувати. Не варто більш чекати дива,

Дарунку щедрого від долі, світлого пориву

До розкриття наївного сумління. Це кінець!

Втомився вже шукати джерело надії!

Пришла пора змінити напрям навпростець,

Керований відлунням втраченої мрії,

На осоружну стежку розвитку буття,

Заради неосяжно цілісного розуміння

Тортур душевних, на які одвічно наражав,

Без праведних підстав, себе, невтомно,

Заради каяття, жертовності без міри,

П'янкого відчуття несправедливої неволі,

В'язниці болісної пам'яті, кривавого нариву,

На тлі свідомості, що дарувала мені силу,

Якої не бажав, але, собі на зло, не перестав

Рухатись в майбутнє, противитись падінню,

Гортаючи сторінки загадкового життя.

...

Інгвар

Подруженьки

Людина назвала Сову мудрою -

За що?

Що в ній мудрого?

Зозуля інша справа –

Літала, пурхала...

Сама до всього здогадалася.

І правильно зробила,

Не кидати ж пташенят

На розшматування якихось котів.

Була у Зозулі подруженька Зозуля –

Ця була серйозніша.

Сюсі-пусі розводила у своєму гнізді,

До пори до часу.

Їй теж захотілося

Літаючи пурхати.

Можна сказати, позаздрила,

Виявилося почуття зозулене.

Пташенята навчилися, начебто, літати,

Начебто, вчила їх, як знала сама,

Коти їм, начебто, не страшні,

Начебто…

На те вони й подруженьки.

Одна, в темних окулярах, без витівок,

Інша, у капелюшку, з витівками.

Обидві із сімейства зозуль.

...

Кім

Самурай

Часу не витрачай дарма,

Молодий ти чи старий,

Вчись ударом відповідати,

Ворогів на смерть бий.

Нехай сильніше сталі

Буде твоя рука,

Щоб задарма боялися

Пістолета або клинка.

Памʼятаєш, Тату,

Оцей малюнок й вірші?

Я тобі написала

Коли ти зранку встав в шість.

Як завжди,

прес, біг, стадіон,

І я в строю стою,

А ти завжди чемпіон.

Набиваємо лапи,

Віджимання, знов прес,

Десь, як казка, на мапі,

Японія повна чудес.

А іще ти - розумний,

Дотепний, добрий, смішний,

І не вистачить слів,

Навіть тим, хто сліпий.

Сьогодні тобі,

Лиш на рік більше.

Михась та Сашуня

Знають найліпше.

Дідусь- самурай

Завжди із ними.

З днем народження, Тату!

Ти з нами, з живими!

19.08.2023

...

Валентина Басан

***

На галявині темній

Під покровом ночі,

Де надії даремні

Де не видно очі.

Де усе залишиться

На віка в таємниці

Страшно вила вовчиця

В своїй з плоті темниці.

Він пішов

Відхлеставши словами по щоках;

Він сміявся

Над тілом старим у надії

В нього інша тепер, що молодша у роках,

В неї пузо важке і нездійснені мрії.

В нього щастя, сім'я і любов до світанку

В неї туга, зневіра й кредити у банку.

На галявині темній

Під місяця світлом

Танцювала вовчиця

Лиш в туман оповита.

В неї є тепер все, що боялась й бажати

В нього пристрасті вчухли-прийшов час розплати

В неї діти, робота, велика родина.

В нього кам'яний дім,і тісна домовина.

...

Тода Тарнова

Про довіру

Сказали мені: "Довіряти нікому не можна.

Навіть тінь своя полишає нас в темряві".

Але чому ж собі довіряти навіть не можна?

Суворість тоді відчувалася у кожному слові.

Та хіба ж ми самі не опора завжди для себе?

Хіба ти сам не той, хто з тобою у радості й горі?

Проте часто буває й таке -

сам себе заганяєш й опиняєшся в глибокому морі.

Бути море це може різним.

В когось то сум, у когось зневіра.

Так важливо тут не сплутати вигадки з дійсним.

Залишатись повинна віра й хоч якась до ближніх довіра.

...

Дара Зульська

Війна

Дорога війни – важка, довга:

Вихор руйнування, крик,

Язики полум’я, ніби кров,

Поранені, мертві,

Гаряча, холодна,

Залита сльозами безневинних.

Немає такої сили –

Народ на коліна поставити.

Народ – залізний кулак

Волі та правди.

Волю не зігнеш, не зламаєш.

Правда дивиться у майбутнє.

Щасливе завтра само не прийде.

Жодної пощади! –

Ворог проклятий відступить,

Повернеться до свого похмурого табору,

Не таким уявляв повернення –

Внукам своїм замовить.

Народ України Вільний!

...

Кім

Надія

Я прокинулась о шостій ранку,

З думкою про рідний дім,

Коли на небі ще горіли зірки,

Серденько моє все ще боліло та стогнало,

За рідний край, за Україну,

За зруйновані міста і села.

І чомусь о шостій ранку,

Коли нікуди не треба йти,

Прокинулась я з розбитим серцем,

Але з надією в душі.

...

Айлін Руж

«Зупинка в лісі снігового вечора» — вірш Роберта Фроста, переклад з англійської

Хто власник цих лісів, я знаю,

Далеко дім його, за краєм.

Не бачить він, як я дивлюсь

На сніг, що стежки засипає.

Дивує коник мій чубатий,

Навіщо в пустці нам стояти.

Між лісом й озером у кризі

В час найчорніший вартувати.

Він упряжжю дзвенить, киває,

Чи помилився я, питає.

Більш — ані звуку. Лиш поземка,

Як пух, лапатий сніг змітає.

Ліс темний манить вдалину,

Та обіцяв я й не схибну.

Коли вже очі я зімкну,

Коли вже очі я зімкну.

...

Дар'я Мацелевич
18+

Мішені

Все добре..

Жива..

Всі цілі.

Ми — цілі

В абсурдному

блядському тирі

В парку пекельних атракціонів —

Мішені,

Пальним замащені.

Наш дім — засмальцовані

Стіни вагончика,

Брудно-зеленого,

Чи то камуфляжного.

Битого цвіллю і старістю,

Повного смороду поту

З тремтливих кістлявих пальчиків,

Що набравшись (сміливості?)

Вперто спускають гачок.

Поступово

За разом раз.

Як в клятій руснявій пісні

І так щораз.

Будьте прокляті

Кожен із вас.

...

Теплий сніг
12+

Невже життя таке несправидливе?

Ти сидиш, думаєш, гадаєш,

Що робити не знаєш,

А хтось за спиною тебе обзиває..

Комусь ти здаєшся невдахою,

Комусь людиною гордою,

А хтось сприймає тебе такою, якою ти є.

І не потрібно нічого вигадувати,

Це всього лиш на деякий час.

Все змінюється.

Змінюється життя.

Змінюються люди.

А ти досі сидиш і думаєш..

Як так?

Чому життя таке несправидливе?

Невже ти нікому не потрібна?

Але ні...

Знайдеться та людина, з якою ти є ти,

І не потрібно нічого видумувати.

Життя змінилось на краще,

Ти живеш, радієш,

І ніби у тебе все добре,

Але іноді так не вистачає старого.. того життя.. тих людей..💔

...

Optimistic Solomia

У неслушний час

Той, хто зустріне душу у неслушний час,

І хто її полюбить, безумовно,

Постане перед Господом - цілим.

І хто порине в спокій величавий

В житті буденному-земнім,

Залишиться у пам'яті - віками.

І не страшні тому ні муки, ні печалі,

Ні осуд люду, часу швидкоплин.

Зазнає той гармонії, а в тім,

Зустріне дух людський в неслушний час,

І допоможе, залишитися цілим.

...

Ангеліна Паламар

Сьогодення

Можливо я і не психолог

Та, може бути ним і не потрібно,

Щоб інколи комусь допомогти

Пройтись шляхом незвіданих проблем.

Я думаю, все має бути так, як є,

Бо в цьому сенс наших страждань і не інакше.

Майбутнє - буде, минуле - вже було,

Тоді, лишається сьогодні, любий друже,

Якщо сьогодні важко - якось то мине.

Якщо аж дуже добре - теж мине.

Лиш не фокусуйся, прошу, в негативі -

Це вже точно до добра не доведе.

...

Ангеліна Паламар

Гуаш

Я любила тебе так сильно,

Що не помічала злоби.

Я не помічала твоїх зривів,

Не помічала своїх сльоз із кров'ю.

Я не помічала білих шрамів,

Які залишила сама ж.

Але я помічала твої очі,

Що були червоні як гуаш.

І цією гуашшю я малювала твій портрет.

З червоно-прозорих відтінків,

Малювала обкусані губи,

А також білуваті, ріднесенькі зуби.

Вони посміхались мені щодня і кричали,

Що люблять мене.

Але вночі вони ображали,

Та за дрібницю мене, твої губи сприймали.

А на ранок все було як завжди.

Побите скло розвалилось по хаті,

А ми на ньому лише танцювали,

Забуваючи минулу, найболючішу ніч.

Твій голос пестив, а руки стискали

мою бліду шию.

Губи ласкаво за вухом цілували,

А очі уві сні сльози із кров'ю пускали.

І під нову грозу і сварку ти пішов,

Залишивши мене одну у хаті.

А я і не повірила тобі,

Та продовжила зі склом

танок спокійний танцювати.

А на ранок я прокинулись від болю.

Тепер ноги і руки нікому перев'язать.

Я залишилась одна, самотня.

Тепер я не можу твій портрет домалювать.

Але я і кинути тебе не можу.

Ти надто дорогий мені, пробач.

Я схопила твій портрет й побігла,

Тебе, або на тебе схожих пошукать.

Але я не знайшла того, кого потрібно.

У них було усе, та це не ти.

Мені пропонували гроші, славу, Божу силу,

Але мені потрібне лиш одне і це - ти.

У моїх очах давно нема надії,

Я перестала бігати по місту із гуашшю.

Я досі танцюю на крихкому склі вночі,

Та досі твої ніжні руки

у сновидіннях бачу.

Але скільки б не пройшло годин чи років,

Я все ще буду на перехожих озиратись.

І якщо хоч краплю я знайду на тебе схожих,

Я знову, як дитина, розридаюсь.

...

Вискребець Поліна

Венера

Насправді не ти, а обрій за сірим вікном,

І чорні птахи, що летять, мов обгортка книг,

Можливість додати до бляклого неба крик,

Написати для кількості енний, любовний том.

Нарікаю на світ, за яким невідомий з числа,

Голосом публіки кпинить трикутник Венер, та

Саме тоді видається весь світ пласким,

З одітими в тогу, що фекають на екран.

Даліла готує ножиці, вірніше тример, е-е-е

лектробритву. Голить, оголює пах, косу

Стриже, і врешті зникає природа, зникає усе,

Та тільки не крик, що охоплює пустоту.

До чого ж паскудно. Все поспіхом, криво, так

Мов справді магічне волосся згубив Самсон,

Чи все-таки вірність, як символ, якого і цар,

Буває, що втратить, віддавши комусь на сон

Майбутній.

07.11.2020

...

Володимир Каразуб

Сон

Якось все так, і ніби ми удвох,

А може сон, і ти мені наснився…

Та не буває так, бо то лиш сон…

А може в снах, зі мною ти б лишився???

І я б не знала де тебе подіть???

Любити, і в руках тримати!!!

Настільки міцно, тільки б не зламать….

Але нікому і ніколи не віддати…

Бо в цьому сні, ти будеш тільки мій,

Й сама не знаю, де тебе подіти!!!

Сховати десь далеко, край землі…

Де ми будем вдвох, як ніч і світло….

І ніби ніч і день завжди рсзом

Та їхня зустріч лиш світанок…

Та він лиш мить, і відступає тьма,

І наступає неминучий ранок…

Та в ті секунди пропадає сон,

Морфей у своє царство відступає,

І знову треба жити, але сон…

Ніяк-ніяк мене не відпускає!!!

І я живу той день, як уві сні,

А в голові одне!! Коли уже стемніє!!!

І Сон в свої обійми забере!!!

Пісок на очі!! Морфей це вміє!!!

І знову Ми будем лише удвох!!!

Хоч то лиш сон, та то вже й так багато

Ти будеш тільки мій…а я твоя…

Зірки зійшлись, про більше й не прохати…

Та швидкоплинна ніч, і сонечко встає…

Та це не довго, це примусово!!!!

Ще трішки й сон нас забере,

Хоча б ранку… і знов по колу….

...

Інна
12+

Їхня доля

Ваші тіла у землю втоптують ногами

Ваші життя поглине скоро пил

А душі ваші сповнені гріхами

Не випустить із пекла лютий звір

Ви знищити і скривдити змогли

Усе, до чого дотяглися руки

Як гній ви в нашу землю полягли

По смерті не скінчаться ваші муки

У чорноземі ваші душі закують

Що в сотні раз за землю ту чорніші

Такий вердикт вам виніс божий суд

І з кожним кругом муки будуть ще страшніші

...

Біколор

Роза вітрів

Говори зі мною.

Говори.

Тим голосом

Що

Тим голосом

Із

Собору

Вчорашнього дня

І сонцем

Його вітражів

І мовчанням

Холодного каменю,

Що

Відлунням твоїм

Що відлунням

Усіх епох,

Здається,

Ще вчора

Відбився

Від стін

Любов’ю

Але і війною.

Твій голос

Нехай

Стане плетивом

Срібних кольчуг

І підлатником вірш

Замовлянням

Твоєї долі.

Твій голос

Нехай

Відголосить

Усіх

Що в тобі

Залишили

Навік

Поклоніння

Своєму богові.

В лімбі

Тіла твого

Кожен подих

Знаходить

Румб

Теплі хвилі

П’янких

Теплі хвилі

Натхненних

Слів

І на серце

Своє

Мов на розу вітрів

Подивись

І вітрила напни

На поточний

Лягаючи курс.

День почнеться

В тобі

День загравою

Виллється в ніч.

Далі

Далі

Птахи

Далі, далі

Сорочка ранку.

І спадає туман

І зникає остання зоря

І вдихають вітри

У замріяне серце

Світанок.

04.01.2023

...

Володимир Каразуб

Цідіть серпень по краплі

А за чверть уже осінь, якось так зараз пишуть

Тільки я ось не хочу вірити цим словам,

Як завжди птахи крилами небо колишуть,

Як завжди я пишу вірші-присвяти вітрам.

Цідити серпень треба повільно, як грушевий лікер на світанку,

Відпивати по краплі і крізь чарку на сонце дивитись,

Заповняти вогнями свічок ночі ці, сидячи на ґанку,

Й муркотінням кота, якому б хотів навчитись.

Й закладати дні, мов закладки в улюблені книги,

Зберігати від всіх, найцінніші сховавши на час,

Щоб витрушувать жар їх в холодному зимному світі,

Й зігріватись теплом поки літо знов прийде до нас.

І я вас заклинаю не волайте з усіх перехресть,

Що вже й серпень і осінь, і скоро вже літу кінець...

Зупиняйте годинник, віддайте часу цю честь

І крапля за краплею смакуйте літа вінець.

...

Tori_skald

Найвища цінність

Вдивлятись в небо, то найліпший спокій.

Коли безмежна тягне далечінь.

Коли пташині крила над тобою неначе крила у твоїй душі.

Коли свобода - це найвища цінність так важко зоставатись на землі.

Бо рветься дух туди, де не зупинять.

Де тільки ти і простір і блакить.

Вдивлятись в небо, уявляти крила.

Як застилають вони сонця світ.

Як за плечима розгорнулась сила, що все життя всередині сидить.

Ця сила - воля. І нема кайданів, які змогли б її приборкать хоч на мить.

Оспівана піснями всім народом.

Ненависна для недолугих ворогів.

Вона є вітер. І є хвиля в морі, що бурею здіймається в тобі.

Тож випусти її. Бо то є твоя доля.

В житті до своїх мрій як вільний птах лети.

16.12.2022

...

Лана
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112875коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: