День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

Лю

Й не зійде більше вранці сонце

Ти погасив його навік

Для мене став ти знову незнайомцем

І не зімкну я більш своїх повік

Згадавши безтурботні дні

Коли моя любов палахкотіла

Як ми були щасливі у вісні

Й твоя сигара так банально тліла

Я зрозумію ти був тим єдиним

Кому я справді серце віддала

І коли нищив був ти безупинним

Холодним, злим як та швидка вода

Вода забрала всі мої турботи

Не буду більш я сльози проливать

І буду я бажання те бороти

Щоб знов тобі "Привіт" не написать.

...

Образи померлих предків

(Не)забуте

Казкою неба обірвуться зорі...

Ти вкотре почнеш про незгаслу миттєвість...

Подихом ночі зведеться обман.

Укотре почнеш про даремну чуттєвість,

Аби засвітити осяяння ран,

І тихо напишеш у тому началі...

Стане солодкою змита іржа.

Ти не згадаєш моєї печалі,

Щойно торкнешся липкого пера...

У книзі, дарованій омутом щастя,

Збитій рядками живої зорі,

Ти намалюєш багато напастя:

Менше - до серця і більше - мені.

У місячнім сяйві побілено-сонця

Тільки згадаєш розсипаний мак,

Аби упізнати полишеність мовця,

Аби зрозуміти, що все вже не так...

15.01.2024

...

Сара Ґоллард

Застужене серце

Пам'ятне - усе, що лишиться "на потім"...

Вона натякала, що зможе забути,

Знову забути, як дихає дощ.

Вона обіцяла ще трохи побути

Уявною змінною пінистих рощ.

І сипались попелом давні октави,..

Якось невміло морозила сіль.

Вона ж не змінила живої постави,

Якій ще належало знищити біль.

Увінчане знову вдалося до браку

Стиснутих щелеп і світлих кутів.

Даровані подихи стиглого маку

Лягали на щоки з-за бідних тонів...

Вона не чекала ні честі, ні суду...

Миттю лягали сумні спориші.

Тільки безмовне саджало застуду

Глибоко в серце, мов теплі ножі...

10.01.2024

...

Сара Ґоллард

Дванадцята година (1)

Нас бажає пані чорноока

та в німецьких шоломах синкліт.

Я чекав на тебе стільки років,

полював на тебе стільки літ.

Як опівдень башта проголосить

висне без гальмів автомобіль

і мене одним ударом скосить.

Все було написано тобі.

Все було спотворено й забуто.

Все загрузло в баговинні книг.

Вірші ці – донесхочу отрута.

Стид, ганьба, марудище та сміх.

...

undyber

Дощ у Львові

Дощ у у Львові, запах кави,

сірий ранок у вікні,

і мереживо дахів, оповите у серпанок —

старий кадр дитячих снів

Злива в місті, бурчить грім

виск трамвайного дзвінка,

під оркестр ручаїв —

соло мокрого кота

Мжичка в місті, хмар масив,

і, до нитки змоклий Львів,

рештки зливи обтрусив

з пір'я мокрих голубів.

...

Пані Лань

Хто мені подруга?

Хто мені подруга?

Це я. Сама собі подруга.

Сама із собою сварюся,

А потім мирюся.

І не втечеш же.

І не проженеш.

Не найкраща, можливо,

Але найближча.

Я сама собі подруга.

Звучить сумно, зато правдиво.

А ще, я люблю людей,

Особливо коли вони на відстані.

А вони, знаєте,

Не завжди тої відстані дотримуються,

А потім ще ображаються,

Що я їх не пускаю на свою територію.

Заськи. Моє то моє

І завітати до мене можна

Лише на запрошення.

А, ви про подруг з якими можна чаю попити?

Або вина? Чи погомоніти про те про се?

Так. Є такі.

Є в мене такі подруги.

Люблю їх дуже.

20.01.24.

...

Сіана Море

Як то кажуть, розмірковувати ніхто не забороняв

На папері літері справжні.

Їх з паперу витерти важче.

Майже так само, як із душі.

А душа безтілесна

Але має фрагменти

Має пам'ять крізь вічність

І почуття.

Чи почуття це щось фізичне?

Так, мабуть, почуття це щось фізичне.

Бо душа ж не має кордонів,

Лише якщо тіло це і є кордони…

Якір…

Той ціпок не дає відлетіти далеко

Він і не важкий особливо

Але такий міцний.

Він і не металевий

Але міцний

Ціпок

Яким душа моя прив’язана до тіла.

В мене є люди які мене заземляють

А є такі, що окриляють.

От цікаво які в них ціпки?

Чи від довжини залежить сприйняття реальності?

Бо якщо ж ціпок короткий

То далеко ти не побачиш.

А якщо довгий, то цікавіше

Але й складніше

Бо Всесвіт бачиш ширше

І розумієш, що вище також є простір

А ти на ціпку.

Але ж мій ціпок не важкий.

Але ж простір такий великий.

20.01.24.

...

Сіана Море

Невдячна праця Багряного Горбуна

Горбун не спить, не знає втоми.

Його звуть Фатумом і Роком.

То він людців - огидних гномів -

Жахливим вибалушеним оком

З початку часу споглядає,

Весь час тамуючи відразу.

Постійно долі він ламає,

Та все одно тремтить від сказу.

В Пурпурний Башті він постійно

Худими довгими руками

Із доль плете своє плетіння,

Змагаючись із павуками.

О! Як кортить йому зуміти

Набравшись досить злого вміння

Життя, що на землі буяє

На мертве і сухе каміння

Перетворити! Адже ясно:

Життя - безладний хаос дикий.

Де кожен вбити поспішає,

Аби своє нутро набити!

А ці людці! Найгірші тварі,

Себе "розумні" називають!

Весь час вбиваючи в угарі -

Свій злочин у слова ховають.

Слова красиві і облудні,

Про Віру, Батьківщину й Мати,

Та для одного лиш присутні -

Для права більше убивати.

Для того, щоби катувати,

Щоб вільно нищити народи,

Щоб власне плем'я розділяти

На кольори і на породи!

Щоби собі подібних мати

Рабами, що безмовно служать.

До скону ладні прославляти

Того, хто їх життя паплюжить!

Вони готові плазунами

Повзти до будь-якого трону,

Несуть царям дари жахливі -

Життя синів і доньок лона!

Вони мовчать і терплять горе,

Від болю отупілі й кволі.

Не визнають вони ніколи,

Що королі суцільно голі.

Але не так! Не від насильства

І рабства стали ви такими!

Від того лиш, що кожен має

В душі стать деспотом надію!

І як не може убивати

І нищити собі подібних,

То у брудній халупі душить

Надії й волю власних "рідних"!

Роками сочить кров по краплі,

Аж поки всіх навкруг не зробить

Подібною до себе тваррю,

Що інших потім люто гнобить!

О люди! Ниці, злі створіння,

По вуха у гріхах й пороках -

Молитви ще читати сміють,

І лають руку Злого Року!

"За що?!" Питають гнівно небо,

Коли вчергове біль приходить.

Немовби вже не пам'ятають

Як кожен злу щоденно годить!

Клянуть богів, чи навіть Бога,

І проклинають Долю, Фатум,

Хоча жорстокість Бога й Долі

Із злом людським не порівняти!

Іще й тому вже безліч років

Горбун гнівиться й шаленіє,

Що хоче ліпшої тортури,

Та про людські - лиш тільки мріє!

Ті хробаки в подобі Бога

Катують краще Злого Року,

І як би Фатум не старався -

Попереду на кілька кроків!

Горбун сичить, пряде руками

І б'ється ніби в пропасниці.

Він нитки війн, страждань і муки

Тримає у страшній десниці.

Штовхає він найслабші душі

В безодні ницого пороку,

І владою їх наділяє,

Аби служили Злому Року.

І ллється кров, горять країни,

Жіночі зойки й плач повсюди!

Сміються деспоти безумні

Щомиті гинуть в світі люди.

Свій чорний трон Горбун прикрасить

Людей кишками і кістками.

І шлях до Башти Злого Року

Людськими мостить черепами.

Несе він смерть, несе руїну,

Безумство й фанатизм віками.

Та без людей - він геть безсилий,

Бо робить все лиш їх руками...

* * *

Приходить Лицар до порогу

І владно браму відчиняє.

Заходить в Башту і до трону

Без страху й трепету ступає.

Він дивиться на павутиння,

Що сплів господар в залі темній,

На Горбуна павучі руки,

Такі ж як Меч у ножнах древні.

Той Меч, що носить Лицар здавна

І що боронить світ від згуби,

Той Меч, що б'є у людські душі,

І ті - надіються і люблять.

І люди діляться останнім,

І руку дружби простягають,

І повстають проти свавілля,

Й коханих ніжно обіймають.

І ладні замість незнайомців,

Що зовсім їх добра не знають,

Зійти вчергове на Голгофу,

Де їх катують і вбивають...

Та ні, ніяк не можуть вбити.

Бо Лицар вічний у людині.

І Меч торкне чергову душу,

І та любитиме віднині.

...

Максим Сальва

Спогад першого танцю

Якось він запросив її на танець.

Хоч вона танцювати геть не вміє,

Але з радістю погодилася та

Отримувала навички танцю.

Кумедно було, адже вона

І справді не вміє танцювати

Спокійні танці. Весь танець

Їй показували як треба.

Вона не погано впоралася,

адже це досить весело було

Сьогодні вона переглядала

Старі фотографії та відео

Згадавши той перший танець.

...

Хвилина душі

Рецептуальні препарати

Лікарка прописала мені пігулки

і сказала, що все стане добре

Тому я кидаю їх у землю

небо

колони під "Пливе кача"

перетираю їх у порошок і

посипаю ним

фотокартки рідного міста

бабусі

втираю у фасади будівель

власні скроні

посилаю до близьких

і не дуже

у конвертах

кидаю у річки:

може, хтось у них скупається,

і буде дієвіше за Водохреща?

Краще не стає,

проте до чого тут

лікарська некомпетентність?

"Приймати перорально

2-3 рази на добу

після їжі"

І все-таки "добре" —

поняття суб'єктивне

9 січня 2024 р

...

Валерія Саранча

В зоні досяжності

День 694 (18.01.24)

Санкт-Петербург став нам ближче сьогодні,

Впевненість щодо безпеки пройшла.

Більшість людей із війною там згодні,

Що там казати, москальська душа.

Дуже далеко військові події,

Тож не хвилюється в місті народ.

Знають, що поряд живуть лиходії.

Та власних проблем невпроворот.

Дрон дальнобійний змінив цю картину,

Тисячу триста до них подолав.

Не зрозуміло чого цю новину

Санкт-Петербург негативно сприйняв.

Дрон не цікавився містом наразі,

А за мету нафта база була.

Занервував Петербург в тому сказі,

Злобно тривога коли загула.

Влучно попав, спричинив там пожежу,

Шкода, що швидко здолали її.

Хоч і маленьку та вельми ведмежу

Послугу дрон приніс на спині.

Не розслабляйся, північна столиця,

В гості чекай на війни бумеранг.

Тож обери чи кремля ти служниця,

Чи проти рабства заміните ранг?

...

Галина Студінська

Дівоча естетика

Дівоча естетика

Естетика світла, де промені п'яного Місяця

Блукають по білій тканині, ховаються в стіни.

Тріада свічок мерехтить, їх вогонь наче біситься,

Й малює такі сексуальні та ніжні картини.

Вона в цьому світлі як панна. Вона -- уособлення

Краси і гріха. Неймовірно чуттєві цілунки

Опалили вуста. Все червоне і біле, як вИна,

Що грайливо у келих вливають примарні стосунки.

Естетика запахів: воск, що стікає на руки,

Жіноча натура є пристрасна й трохи печальна.

П'янкий аромат півсолодких, найвищих ґатунків...

І пахне весь вечір несправдженим щирим коханням.

Естетика кольору: білий, яскраво багряний,

Палають і очі, і начебто світиться шкіра;

Тіла так природньо тріпочуть, звиваються, тануть,

І руки, і губи у пристрасті к дотикам линуть.

Естетика звуків, де тріскає вогник від свічки,

Де шелест тканини, що з плеч її падає тихо.

Де келих, напівнедопитий, летить, наче дріб'язок,

Під стопи лягає зірками, катуючи шкіру.

І стогони чутно, і плач, і зітхання від захвату.

І музика вечора м'яко розтане у просторі...

Це істинно рай кольоровості, звуку і запаху,

Та є справжнім пеклом для серця панянок закоханих.

(12.08.23//30)

...

Kiseki Sorano

я люблю, не чекаючи згоди.

все відносно чудово, відносно погано,

все відносно ніяк, якщо бути відвертим.

мій заряджений день досить чітко і рано

став до мене відразливо-впертим.

все кудись не туди, все дбайливо від мене,

все занадто неточно і боляче дуже.

я достатньо спокійний, все — раптово шалене,

я — важливо, все — м‘яко-байдуже.

все звертає наліво, я пруся направо,

не шукаю дикі пригоди.

я люблю все і, знаєш, мені цього мало,

я люблю, не чекаючи згоди.

(c) exmari

09.06.2023

...

EXMARI

Твої вікна списані текстами холоду

Твої вікна списані текстами холоду

У жовтій кімнаті чия перспектива змальована,

У симетрії сну, де квадрати підлоги розчавлені

І лежать під ногами скидаючись на трапеції.

Фігура твоя видається мені більш реальною

В метафізиці світла і тіней завмерлого простору,

Де немає повітря, і більше немає потреби, щоб

Крізь дотик бажання постійно тебе привласнювати.

Забирати з собою твою непостійність та випуклість

Теплокровної форми, об’ємного голосу, погляду

Та враз упіймавши тебе у підрамник живопису

Говорити з тобою без жодного слова для вироку.

Говорити про те, що відвертість стинає кордонами,

Що у дзеркалі ти впізнаєш у собі ілюзорності

І тільки любов доторкнувшись позаду жіночою

Рукою вражає тебе невловимою вічністю.

Бажанням забутись в обіймах її віддзеркалення

У космічній безодні, у квантах енергії подиху,

І в тобі, мов в пісочнім годиннику перетікаючи

Відбутись і зникнути в сонячних витоках погляду.

01.01.2024

...

Володимир Каразуб

ЕПОХА РОЗЛУК

Епоха невблаганною лавиною,

Тривожний час уламками дзеркальними

По світу із журбою журавлиною

Розсипався перонами вокзальними.

В імлі вологих полустанків вдосвіта

В сльозах, всього за кілька хвиль до втечі.

Й худенькі руки пальцями холодними

Судомно обіймають сильні плечі.

Як у альбомі, у думках світлинами

Зринають миті, ніби перед стратою,

І потяги розїдуться країнами.

А інші вщент заповняться солдатами.

Та довша відстань між дзвінками пізніми,

І найстрашніші не удари з неба,

А час і відстань між світами різними,

Що найдорожчих відірвуть від тебе.

Найгірші звуки - не шалені обстріли,

Не постріли, не стогони за ґратами,

А ті, з якими тротуаром котиться

Коханої валіза з коліщатами.

Ті, із якими вітер мляво грається -

Під супровід воронячого граю

Між гірками спустілого майданчика

Забуті дітьми гойдалки гойдає.

І ті, що якось у страшну і темну мить,

В надії знов почути рідний голос,

Почуєш вироком у відповідь -

Гудки короткі в трубці телефону.

Горять мости і обриваються нитки,

Безодні пролягають поміж нами.

Коли кохані зраджують любов -

Тут не зарадиш жодними словами.

...

Максим Сальва

Байка про депутатів

Одного ранку на подвір'ї

Посеред гною, сіна й пір'я

Зібрались коні, свині, гуси,

Качки, корови, чорногузи,

Коти, собаки і курчата

І стали разом всі кричати:

– Немає серед нас єднання.

Отак від рання і до рання

Живемо кожен сам собою.

В хліві повнісінько вже гною.

Нема порядку в колективі!

Які тут будуть перспективи?

То може вибрать депутата,

Що донесе проблеми в хату?

І хазяї все будуть знати

І будуть нам допомагати...

Свиня одразу зрозуміла,

Що тут зарита добра "жила".

І стала рохкати потужно:

– Я обіцяю чесно й дружно

Стоять за ваші інтереси

На стражі правди і прогресу!

Курям підсунула об'їдки,

Серед корів пустила плітки,

Що кінь вівса жере багато,

Котів беруть до себе в хату,

Собаки гавкають погано

А гуси ходять, наче п'яні...

Й свиню обрали депутатом...

І стало їй на всіх начхати!

Не стали жити звірі краще,

Бо депутат той – непутящий!

*******************************

Та на Різдво свиню забили...

І звірі раптом зрозуміли –

Як не кради, та знай лишень –

На світі Тім нема кишень!

Вінниця, 09.12.2023, Володимир Дудар

...

Володимир Дудар
12+

Віруючим не читати

Я люблю сутінки при заході сонця.

Дарувати вірші своїй коханці.

Погладити на вулиці кицьку

І згадати її обличчя вранці.

Яке, до речі, я ніколи не бачила

І навряд чи побачу колись.

Але уві сні, перед тим як це пробачити,

Вона сказала мені: "Молись!"

Хіба ж я грішна вмію молитись?

Сповідатись і просити прощення у Бога?

Та хотіла від неї навчитись,

Бо ж не мала нічого святого.

Не знаю, чи все таки щось з'явилось.

Хіба, якщо це було праведно

В той вечір перед нею склонитись

І вивчати її уроки віддано.

Стояти перед нею на колінах,

Старанно вивчати, як сповідатись

І отримувати кару за кожен гріх.

А їх уже чимало назбиралось.

Хоча, чи взагалі маю право

Назвати карою цю насолоду?

Вона вела себе ласкаво

Та ще й манила врода.

Вона - мій Бог.

Молитись їй — блаженство це і кара!

Лишились з нею ми удвох.

Лишилась я лукава.

...

шум ю

А я лечу ...

А я лечу, біжу, спішу

Піднятися до тебе

Щоб обійняти ту одну,

Яку послало небо

Притиснути, поцілувать,

Потрогать рідну попу

І крепко-крепко обійнять

Не відпускають ніколи

Почути голос ніжний твій

Відчути твої руки

Твій подих на моїй щоці

Цілунки ніжно в губи

Торкаюсь тіла я твого

Воно мене заводить

Цілую, пещу, бо люблю

Іди до мене люба

І сто разів я прошепчу

Люблю тебе Оленка

І чути хочу лиш одне

І я тебе, дурненький

Година пролетить як мить

Мені вже бігти треба

А ти сердита вся стоїш

Бо я тікаю швидко

Проте любов ця назавжди

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ОЛЕНКА

...

Закоханий Старий

Балада про місяць

сивий король

зійшов з-під землі як з палати

його п'єдестал

почорнів й вбрав космічнії шати

дочки і сини

короля закрутили у танці

та король позіхнув

бо спускаться йому лише вранці

оком кинув лиш враз

по пустелях і горах високих

аж сріблястий подíл

сповз собі на земнії широти

і побачив король

чим багата його господиня

річка ніл там тече

повз широку самотню пустиню

а лівіше і море

й океани розкинулись в далі

ну а зверху сніги

й неприступнії стіни китаю

ще пильніш придививсь

до народів, котрім довго служить

і побачив таке

що аж здибились сивії вуса

десь палац височіє

весь у злоті, як зірка земная

біля нього хати

(чи болота?) ледь-ледь виживають

а там далі візирь

гострий ніж на правителя точить

бо ж для вбивства нема

часу кращого, окрім ночі

що за гуркіт? солдати

марширують в мундирах прегарних

то куди вони йдуть?

чи ж не власних сусідів вбивати?

чом горять і димлять

всі величні ліснії округи?

чом там злодія тінь

промайнула, як згубна отрута?

чом там війни лютують

аж червоний від них небосхил?

чом цей люд ненаситний

короля всіх небес засліпив?

засмутився король

і загріб свої шати до себе

щоб не бачить більш світ

аж до самої його смерті

...

Редбул

Монолог запеклого

В тобі є щось, що багатьох лякає,

Складне всередині, мов довгий монолог,

Написаний весь п’ятистопним ямбом,

В якому мудрагельствує герой,

Все про своє, далеке, запланетне

І прагне далі. Далі! Уявіть!?

Зануритись в міжгалактичний Всесвіт

І вимагати в інших – розуміння

Того у чому певності і сам

Немає. Господи, одне лиш белькотіння

Про світ піднесений і світ низький, про те,

Що він зітхає вічністю, а решта

Воліє лиш розбещених розваг,

До слова, забуваючи, що врешті

Йому було дароване життя

Простою смертною,

Що він так само смертний!

Он знов почав про витоки матерій,

Що сонце всім, і очевидно те,

Вбираючи його проміння більше

Він став прокляттям тим, кому не

Треба, відповідати за його пориви.

Уявляєте? Чи ж він не божевільний?

Він каже: що повторює сюжет,

І я, і всі: партер, балкон, гальорка –

Одне і теж плетуть, одне і теж,

Що він помре побитий язиками

І тими ж язиками – піднесеться,

І вже тоді, колись, його словами

Знеславлять іншого. Що він...

Яка ж нудота...

07.01.2024

...

Володимир Каразуб

300 мільярдів

День 690 (14.01.24)

Є в міжнародному праві єдині

Правила з приводу всього життя,

Що захищають кожного нині,

Є до агресора також стаття.

Нашу сусідку визна́ли такою,

Є резолюція Ради ООН.

Там де РФ, там немає поко́ю,

Кожного вб'є, хто не йде на поклон.

Отже, якщо в міжнародному праві

Є офіційним таке визнання,

Саме агресор платить державі,

Через яку отримав звання.

До Перемоги дорога ще довга,

Та вже сьогодні шукають той шлях,

Як репарації вибити змога,

Щоб поновити втрати в боях.

Ще на початку війни всі активи,

Що зберігала по світу РФ,

Були зупинені для перспективи.

Кремль всіх запевнив, ще це, мабуть, блеф.

Право на власність, майно та активи -

Це як священна корова - табу!

Видно прогле́діли ті директиви:

Забороняють вбивати рабу.

Майже два роки шукали юристи

Шлях передати активи ті нам,

Щоб заплатили за все терористи

В межах закону без пафосних драм.

Є алгоритм, почали процедуру,

Це відбере також певних ще час.

А у кремлі волають вже здуру:

«Недоторканний росії запас!»

Кажуть активів не так і багато:

Триста мільярдів - частина лише.

Світ обіцяє допомагати,

Бо міжнародне право - кліше.

...

Галина Студінська

Зберігання

Я дуже люблю зберігати

Світлини та відео. Особливо,

Якщо вони пов'язані з тобою.

Не знаю чому, але я зайшла на них

І помітила, що дечого знайти не можу.

Перешукала всюди, не знайшла.

Потім зайшла у той же файл, де

Помітила зниклість і все знайшлося.

Не знаю чому, але я не хочу, щоб

Фото та відео раптово зникали.

...

Хвилина душі

Було би добре

Було би добре, якби

Це все скінчилося на

Її день народження ,

Який скоро відбудеться.

Це   буде чудовий подарунок

На який вона чекає вже другий рік.

Їй нічого не потрібно, окрім слів,

Що все скінчилося.

Чекає на ці слова кожного дня,

Але на день народження

Їй хочеться почути їх ще дужче.

Це буде найкраще свято для неї.

...

Хвилина душі

Чорна кішка

Буває кішка темніша за ніч,

і ясна річ — чорніша за сніг,

і дивиться ніби вороже на всіх,

в душі в неї, кажуть, тисяча бліх.

Та що неймовірно, та ясно одне,

що кішка напевно полюбляє м'ясце

і мишка бува їй вже не цікава,

коли у животику корм приховала.

Та тільки присяду щоб сфотографувати

кішка біжить і ластиться... знає,

що в мене в руках точно щось є,

на сум їй і розпач та це не м'ясце.

Образилась дуже, погляд сховала,

і на секунду мені позувала,

Як добре, що в мене пальці швидкі,

зловила втікачку на сніжнім коврі.

...

Citrus _S_M

Вона залежна від тебе

Вона залежна від тебе.

Їй ця залежність зовсім не личить,

Але вона щаслива, що живе

Нею і зовсім не хоче її відпускати.

Але ж чому, знаєш?

Її залежність - хвилина радості.

Посмішку можна побачити на

Її обличчі при згадці твого імені.

Вона залежна від тебе і не хоче

Позбавлятися від неї.

...

Хвилина душі

Харків

День 687 (11.01.24)

Не змінює своїх імперських бажань

Радянські часи повернути.

«Спасає» рф без жодних вагань,

Під себе щоб нас підгорнути.

Без сорому в голос говорить про план

Європу собі підкорити.

Готує бандитка всесвітній капкан,

Російський Гулак відтворити.

Як стадо баранів ідуть на забій,

Копійку якусь заробити.

Для кожного перший - останнім є бій,

Який не вдається прожити.

Ракетами б'ють по наших містах,

Для них - абсолютно безпечно.

На паніку нашу чекають та страх,

Це марно, бо нам недоречно.

Розбили ракетами знову готель

У Харкові ці терористи.

Навколо зали́шились без осель,

Поранені журналісти.

В медзакладах більше десятка осіб,

Отримують там допомогу.

Завал розбирають вже двоє діб,

Кремля ще одну засторогу.

Тримаємось разом супроти кремля,

Найважча робота - в окопах.

рф добре знає вже шлях корабля,

Хай тоне у власних болотах.

...

Галина Студінська

Самітен

«Чому я маю почуватися самотнім? Хіба наша планета лежить не на Чумацькому Шляху?»

Г. Торо

Тільки тобі світить Сонце,

Тобі належить небо,

Нічне, з розсипом зірок.

З космосом знайомий.

Тобі належать гори, океан,

Струмок, що дзюрчить і не може,

Обійти перешкоди,

Допоможи йому, ссунь камінь,

Розіллється річкою.

Тобі належать поля, долини,

Гілка із зеленим листям,

Обтяжена плодами.

Людина не самотня.

...

Кім

Тривога матері

Знаєш ,ця війна.

Відразу ,зачепила всі нерви,

І не знаючи чи все напевно...

Вічно чекаєш тривогу....

Тримаючи в собі весь страх..

Щоб не на лякати дітей,

Ти стримуєш все в собі...

Ти молодець,це точно..

На людях ти як сталева..

Але залишившися з собою,

Ти відчуваєш страх...

Ти вимотана, опустошена...

Але віриш в кінець,перемогою..

Новини ,давно прогортуєш..

Бо можеш зірватися від кожної..

Тримайся .маленька,не чуй їх..

А вір лише в перемогу,

І довіряй кожному,

Хто приближає до спокою..

До спокою у ночі ,до спокою від тривог..

До віри у кожного хто продовжуючи ,

Стоючи на нулі ,добавляє тобі спокою...

...

Lyolyona
16+

Діти війни

Колись всі були дітьми,

Але зараз навіть діти стали дорослими.

Вони часто на рівні з всіма терплять біль,

Ховаються в укритях, потрапляють в полон.

І вони знають, що таке війна.

Вони знають, бо живуть в цей час.

Час коли дитинству прийшов кінець,

Час коли пора дорослими ставать.

І сказати лиш можу таке:

Зараз вони ті хто донатять на ЗСУ,

Ті хто в темний час рятують нас,

Ті хто всіх веселять,

І ті хто назавжди покинули нас.

...

Лілія Мандаринка

Давня дорога

Пройдене - виклик майбутньому...

Ніжно згасають обрамлені зорі

Пошуком сяйва забутих лісів.

Чуються крики у гостро-мінорі,

Якими чатують уми голосів.

Стелиться запитом давня дорога...

Змінює тінь обережний сюжет,

В якому вона ненадійно полога,

Аби увінчати живий силует.

Край піднебесся лише й засинає...

Тут, у сузір'ї, немає тривог:

Той, що залежить, буремно ширяє,

Той, що боїться, не зна засторог...

І пам'ять, мов крила, про дикі початки,

Хай і сезонний, але про кінець...

Неба не знають, що їхні зачатки -

Зоряні очі, що ллють вітерець...

06.01.2024

...

Сара Ґоллард

Відлюддя навали

Зима навчить весняне відчувати...

Вона посміхнеться на біль від розлуки...

Буде літати промовисто сніг.

Ніч не пізнає заденної муки,

Доки не вчує залежано-сміх...

Вона озирнеться, аби не чекати,

Аби відновити свої вітражі.

Знов побоїться вкладатися спати,

Мовби ті фарби - лише міражі.

І стане омріяне засобом долі,..

Стане жагуче метою зими.

Вона заспіває із присмаком солі -

Гнівно розі́рве сталеві струми.

Повагом тиша пірне у розпуття...

Їй вже не буде, чого відпускать -

Лише пережити незмінне з відлюддя

І знову боротись, і знов відчувать...

30.12.2023

...

Сара Ґоллард

Теплі й лагідні літа

Ось літнє сонце вже на сході

І сміх дзвінкий чуть на городі

В полях, луках і на озерах

У ліжечках, містах і селах

Дитинство тепле процвіта

Воно залишиться як спомин,

про теплі й лагідні літа

Що не вернуть нам вже ніколи, як високо б ти не літав

Але у співі спозаранку чи в чашці чаю на світанку

Ти знов відчуєш смак життя

Солодкого і неземного, як крапля меду золотого

І він наситить враз тебе

Та нагадає про старе, яке минуло вже давно

Та ти згадаєш і спитаєш

Яке воно тоді було?

Оте життя... Таке далеке...

Що не згадають надь лелеки

...

Apolinaria

Пам‘ять про тебе

Ти посміхаєшся мені не дуже щиро,

Тебе болить? Болить твоя душа.

Мене уже немає біля тебе,

Але з тобою я навіки у думках.

Я знаю, що пішла занадто рано,

Я не змогла втекти лише одна.

Пробач, але у когось б’ється серце,

Немає вибору: врятуй чиєсь життя.

Не картай себе, не плач, прошу, ночами,

Я свідомо точно вибрала цей шлях.

Подбай про себе, сонце, я ж знаю,

Що ти є сильний, мужній наче птах.

Моє ім‘я під синьо-жовтим стягом,

Ти принеси, будь ласка, і його,

Щоб пам‘ять вічна залишилась геройством,

І моє фото…в тебе воно є.

Я точно не зізнаюся нікому

Що то є пекло! Пекло на землі,

І в моїй пам‘яті стежки ведуть додому,

Та рідний край мені дорожчий всім.

...

Поки невідома особа

В агонії

Кров вдарила у вилиці нестерпно,

Мій фокус зору розчиняє барви.

Темніє у потилиці, рятуйте...

Вже мозок із коробки випадає

Смачним желе.

Невже оце кінець? Правду кажуть,

Що смерть приходить неочікувано.

Діаметр судин, мабуть, сатурну досягне,

Свідомість залишає власні очі.

От пульс зника. Ну все, простіть мене,

Я залишаю вас, парує моя шкіра.

Так швидко світ тьмяніє, я лежу

І думаю, що так всього не встигла.

Сказати б, і завіщо мені це?

Приходимо, йдемо, а час іде.

Аж смерть шоковано застигла.

Дурепо, не заважай мені конати!

...

П'ю чай, жую. Так добре й легко,

Лиш трохи перепарилась у лазні.

...

Ліна Осіння

Царівну накрило фатою...

+++

Царівну накрило фатою

І хрускіт кісток під ногами

Нагадує про барви і волю

Що гуляла (тоді ще) садами

Щось живе тимчасово померло

Щось мертве омертвіло ще дужч

Тоді бував день - а зараз вже смеркне

Для надії тунель став ще вужч

Попел з небесся періщить

Змітає останній слід втіх

Знаю, якщо зима нас не знищить

То стопуд перекуває усіх

...

dar qness
16+

Одного разу...

Я шовком доторкнуся до обличчя,

Візьму волосся в руку, пропущу крізь пальці,

І затягнуся запахом твоїм так близько

Мов сигаретою. Давай кружляти в танці.

Твої холодні руки збігли по спині,

Я жадібно зціловував м'які, вологі губи,

Клітинку кожну залиши мені,

О люба! Доведи мене до згуби!..

Солоний піт покрив наші тіла,

Ще швидше, швидше! Я тебе благаю!

Солодкий стогін злив наші уста,

Ти моя пристрасть! Я в тобі згораю!

Тепер ти спиш... Я кінчиками пальців,

Ледь-ледь торкаючись проводжу по спині,

Сховала ніч двох люблячих коханців,

Щоб їхні душі стрітились й у сні

...

Василина Тарасова

Сечовий міхур

Стривайте! Вже за хвилю до вас приєнаюсь!

Не починайте конференцію без мене!

У всьому винен чортів чай зелений!

Та скоро я ввійду, ще трохи почекайте!

Ще трішечки - і мій квадрат вже з вами!

Я вже закінчую, луна зливний бачок!

І я зриваю вже двері крючок. Біжу, біжу!

Пробачте мені! Винна! Не витримав мій сечовий міхур!

...

Ліна Осіння

Бразолійний аміго

Забула: якого кольору ці занавіски?

Ще вчора були зеленими шматками.

Дозвольте спершу мені сісти,

Будь ласка, дякую. Про що там ми?

Ах, точно, вам пасує індиго.

Я зранку прикидалася сліпою,

А потім їла чашку в, як там його, така назва.

І там ще пес сидить патлатий зазвичай.

Вже ні? Он як, він здох, коли ховають? Завтра?

Мої співчуття. Він був великою людиною.

Так от, електрик точно колір ваш, повірте.

Коли я йшла, мене зустрів фламінго,

От дідько, не фламінго, а аміго.

Ви не підкажете, якого кольору ці занавіски?

Вже час? Шкода. Ну що ж, бувайте.

І не забудьте одягти ультрамарин на вечір.

Все, все бувайте, не затримую, біжіть.

А я поки придумаю план втечі,

А ви, будьте ласкаві, передайте псу привіт.

Прокляття! Я згадала! Занавіски були жовті.

...

Ліна Осіння

"Ми самі собі..."

Ми самі поламали крила,

Щоб вже більше не в змозі літати,

Приховали у трюмі вітрила,

Більш не будемо з вітром шептати.

Ми самі собі рани зробили,

Своїми ж недобрими вчинками,

І тепло все в нутрі своїм вбили,

Самі ставши жорсткими сніжинками.

Ми самі собі стерли стежину,

Загубили маршрути на карті,

Заблукали йдучи на вершину,

Наші кроки нічого не варті.

Ми самі приховали світло дня,

Від очей своїх, щоб не бачити,

Відмовившись сміло від послуг вогня,

Боїмося в пітьмі десь не збочити.

Ми самі обманули себе ж самих,

Безнадійно в неправді сховалися,

Звернули з доріг, із стежинок пр'ямих,

Хоч й колись, ми не помилялися.

Ми самі собі стали не любими,

Нема усмішки вже в арсеналі,

Нам навічно вже бути лиш грубими,

Наше місце у темнім підвалі.

Ми самі собі стали пожежею,

В попіл душі свої обернули,

Фенікс весь замазаний сажею,

Задалеко в вогонь ми пірнули.

Ми самі зруйнували мури,

І впустили в серце чужинців,

В темну ніч незнайомі фігури,

Прирівняли нас до злочинців.

Ми самі себе взяли в заручники,

Й вимагаєм чогось не розбірливо,

Вже натерли зап'ястя наручники,

Ми сидим, як злочинці покірливо.

Ми самі собі стали в'язницею,

Закувались міцними кайданами,

Наше щастя стало дещицею,

Ми для себе зробились тиранами.

¹⁷'¹²'²⁰²³

...

Vladyslav Derda

Нащо

Нащо я лягаю спати і навіщо знов встаю?

Нащо жити, відкривати– в кінці все одно помру.

Нащо розвивать таланти і уміння до краси?

Нащо зустрічать світанки у прозорої роси?

Нащо вчитися кричати– не почує вже ніхто.

Нащо пробувать латати у розбитім серці дно?

Нащо я живу тобою? Щоб і ти лиш мною жив.

Та боюсь не подолаю, бо забракне духу сил.

Нащо пишу в інтернеті і кажу, що все окей?

Нащо вдаю забіяку і відлякую людей?

Нащо грать блазня на сцені ,як усім вже все одно?

Нащо добувають уваги– вже не ти герой кіно.

Нащо це усе збагнули і ну хто за цим стоїть?

Нащо втриматись від цього, і гадюки яд поїть?

Нащо ми прийшли до тебе і пораду вознесли?

Добре нам жилось у себе– тепер чашу цю нести.

...

Green mermaid
16+

Дівиця-ведмедиця

На березі стрімкім Смородини-річки,

Де трави колишуться в танку,

Порою нічною зустрілися Двоє

Щоб разом побути до ранку.

Тут падають зорі у чорнії води,

Ніч Всесвіт обплутує снами.

Долоня в долоні, і скроня до скроні -

Спливає земля під ногами.

Години минають – одна за другою.

Крайнеба жевріє світанок.

З хмаринок спада на верхівки дерев

Туману сріблястий серпанок.

Додому пора вже... Он в’юниться стежка

Крізь ліс і чагарник густий.

Милуючись, йдуть оті Двоє, аж раптом

На стежку виходить старий.

Безбровий, розпатланий, мох в бороді,

Низенький і трохи клишавий,

Одягнений в білий з червоним каптан,

Застібнутий зліва направо...

Стоять і не дихають Двоє. Лішак

Ціпком перепнув їм стежину.

Сердега на місці закляк і не може

Відвести очей від дівчини.

Він просить її залишитися з ним,

Навік розлучитись з коханим своїм.

Багатство і владу Лішак обіцяє:

Зариті по лісу скарби,

Болото, малинник, оленяче стадо –

Все буде по волі її!

Натомість благає він – тільки і того! –

Розкрити гарячі обійми для нього.

У відповідь, звісно, - відмова тверда:

„Перш небо на землю впаде

I ріки назад потечуть, якщо я

Колись зраджу серце своє!”

„Зухвале дівчисько! – бурмоче Лішак.

Зневагу таку я не вибачу,

Та винагороджу сміливість твою.

Погляньмо, на що її вистачить!”

На крок відступивши, він вийняв з кишені

Облізле пташине перо,

Торкнувся дівчини: „Тримай подарунок –

На шубу розкішне хутро”

Звихрилось повітря, десь грім загирчав.

На місці красуні-дівиці

Горою здійнялась на повний свій зріст

Голодна і зла ведмедиця.

„Сім років носити їй шубу ведмежу.

Сім років – година в годину.

Якщо в кінці строку за нею не прийдеш,

Дівчину візьму за дружину”

Невже оці пазурі, ікла і хвіст –

Дівчини теперішня суть?!

В маленьких очицях – нічого людського,

Самісінькі злоба і лють...

Реве ведмедиця, трясе головою,

На парубка суне важкою ходою.

Не витримав хлопець, злякавсь, відступив

І геть навтіки припустився.

Лішак тричі костуром стукнув і враз

Крізь землю сиру провалився.

Відтак, кажуть люди з навколишніх селищ,

Ходити в той ліс не годиться.

Вже понад сім років у лісі панує

Та проклята ведмедиця:

Із ранку до ночі – як дика тварина,

Iз ночі до ранку – прекрасна дівчина.

Щодень – випаса оленят на узліссі,

Щоніч – Лішакова коханка.

У лісі живе проти волі своєї –

Його господиня і бранка.

...

Аластрайона Тук

До вірша "Хоче бути"

Бувають у неї випадки,

Коли вона згадує минуле.

Їй хочеться його проговорити,

Але лише після того, як розкаже,

Вона геть забуває про мужність

Та стає слабкою знову.

А потім вона думає:

"Як знову стати сильною?"

Такі випадки у неї рідкість,

Але вона ловить себе на тому,

Що не може зупинити ці думки

Та й розповідає їх при нагоді.

Вона стане сильною лише тоді,

Коли припинить розповідати

Про марні свої думки людям,

Котрі вже нічого не варті.

...

Хвилина душі

Наречена

Тремтлива, ніжна наречена

Легенько ніжкою ступає,

Чарівна сукня білосніжна

Неначе хмарка огортає.

Позаду шлейф прозорий, довгий

Осіннє листя підіймає,

Стрункі, високії тополі

За нею сумно споглядають.

Тонка вуаль, як паутинка

Крізь неї ледве видно очі,

Чарівний, ніжним водоспадом,

Прикрила те лице дівоче.

Ступає дивна наречена,

Одна-одненька по дорозі,

Через вуаль на сукню білу,

Тихенько котяться злі сльози.

Де ж наречений? Вітром в полі

Тепер душа його літає,

А блиск очей зірки на небі

Яскравим світлом перейняли.

Слова кохання соловейко,

В саду під вікнами співає.

Обійми, теплі поцілунки

Яскраве сонце заміняє.

А тіло смертне в полі бою,

Протяте кулями лежить,

За рідну земля неповторну

Віддав життя своє у мить.

Тендітна, ніжна наречена,

Легенько ніжкою ступає.

Із горем тихо заручилась.

В жалобі все життя минає.

...

Василина Тарасова

Нуль

Докурюю дешеві цигарки

Десь там під Бахмутом в холодному окопі,

І хай на вулиці давно вже мінус двадцять три —

Все тіло закипає у окропі

І чутно вибухи, і знов приліт.

Вже подумки прощаюся з ріднею.

На форму з неба падає сніг,

Під ногами тріскається лід,

Тіло наскрізь пропахнуте землею.

Фортеця стала для нас прихистком сьогодні,

А завтра перетвориться в могилу.

Забув я все, і день війни напередодні,

І вії від морозу стали сивими

Затихло. Вибухи минули.

Я вийшов із окопу. Дим і порох.

Так ріжуть очі, які вже забули

Як тонути в сльозах, страху. Чи це не сором?

Чи це не сором думати, що все минуло?

Агов! Шановні! Схаменіться! Війна триває!

Кладовище. Труна. Могила.

Там мати побратима мого ховає.

"Військовим із бригади номер ен-ний

знову потрібна бронь-машина"

Це не їм! Це нам потрібно, житель мирний,

і дрон, і кулемет, десятки видів протитанкової міни.

Це нам потрібно, щоб у них все було,

Госпіталь, медикаменти й форма.

У кількості потрійній, може й мало.

Агов, шановні це не норма!

І ще приблизно стільки видів техніки,

що волосся бракне полічити.

Нема законів, норми й етики,

коли твою країну хочуть розтрощити

Коли прийшли на нашу землю кати,

І хочуть нас спустити на коліна.

Та краще нам у бою помирати!

Забули хто ми? Ми — Україна

Незламна, сильна, незалежна,

Залита кров'ю, сльозами омита,

Кожному з із нас приналежна.

І на вже в крові біла свита.

А я сиджу під бахмутським окопом,

І вже чекаю від вас на підмогу.

І всі хвилини миттю стають роком,

В думках я вже представився перед богом.

Затягнув турнікет я чим сильніше,

А побратим вже навіть не волає

"Тікай, мене вже не спасти!"

Своїх не кидають, своїх прикривають.

І знову вибух, знову клятий град.

Але бригада ен-на вже прибула.

"Там наші! Хлопці, ви завтра в наряд!"

Усмішка, і зима минула.

Військовий госпіталь і опер-блок.

Тремтіння переходить до колін

Кричить нестерпно в білім док:

"Сестра, дефібрилятор, адреналін!"

Живий, подумаєш малесенький прокол,

Бо на хвилинку серце зупинилось

"Гей, хлопче, ти ще не готов,

Доля твоя ще не змінилась.

А якже діти, і сім'я?

Яку тобі старанно будувати?

А якже дівчина твоя?

Хто буде щиро так її кохати?

Кому віддаш серденько молоде?

На кого, дурню, ти її кидаєш?

Вставай, твій час іще іде

Вставай! Ти чуєш? Наказу не було! Куди ти відступаєш? "

Кардіограма кинулася в рух,

Пульс став різко стабілізуватись.

У тіло повернувся сильний дух.

"Коли вже можна на нуль повертатись?"

...

Андріана Сенечин
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
Персонажі "Кола Крові.Покручі"(візуал)Milante Gotham
28.03.2024
Нарешті в мене дійшли руки зробити це, точніше розібратись, як вставляти фотки. На першій Енджел і С ... Детальніше
На Аркуші вже:
10063читачів
112803коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: