Вже не можу промовчати, мушу казку розказати. Щоб в могилу не забрати, маю те все сповідати.
У далекім чудо царстві, Кузміному господарстві, в ті часи, що загули, ми ще молоді були.
То часи були чудові, вечорниці у діброві.
Гарні Тодора дівчата, (біля лісу їхня хата).
Серце плаче, як згадаю. Добре було в дивнім краю. Там ведмідь плете корзини для грибів і для малини. Як плете, то не дрімає, чудні казки вповідає.
Тож одну почув і я, свята правда, не брехня.
Біля паньської теплиці, де завжди росли косиці, якщо добре придивиться там жила одна вдовиця. Бабця була за свободу, тож варила часто воду. Все село в страху тримала і німецьку мову знала.
Часом було задивлюся, до межі її схилюся.
,, Хендихох!'' - кричить. ,,Стояти, бо почну зараз стріляти!'' Що ж поробиш, провинився, поклонился, відпросився. Нащо бабцю дратувати, треба старших поважати.
Була якось нам в науку, бабця - смолоскип у руку. Білим днем, не серед ночі, світить пану прямо в очі. Біс вселився у вдовицю. ,,Підпалю каже теплиц!'' Менше з тим, що тут казати, треба бабцю відмовляти. Але то усе дрібниці, то лиш фіглі для вдовиці.
Підійшла якось до плоту, Вітя їде на роботу. Весь поважний, у картузі, ремінець тріщить на пузі. У конект червоний всівся і до долу покотився. Але бабця зупинила. Хлібчика купить просила. Каже: ,,Сонечко, швиденько, щоби хлібчик був тепленький.''
Тож Вітюня поспішай, добре діло - шлях у рай.
Бо сієї нині ночі, лиш закрила свої очі, сам Петро святий приснився, став поважно, поклонився. Похвалив за службу мою, і покликав за собою. Але Ангелам небесним треба хлібчика принести, щоби сильно не судили і в обітелі пустили.
У раю одне лиш чуть, як хліби у нас печуть.
На дровах лиш, у печі, будуть смачні калачі.
А якщо газдиня гарна, час свій не втрачала марно, то вперезавши спідницю, спече файну паляницю.
Тож, Вітюня, я чекаю, бо вже спізнююсь до раю.
Святе діло предстояло, Віктор вже спізнився мало.
Тож натиснув на педалі і помчав у місто далі.
Бо Кирилівна, дружина, хочь на личко гарна й мила,
Та попробуй запізниться, можеш починать молиться.
Вона Віктора любила і при людях не сварила.
Максимум -- в кутку, на гречку, на коліночках, скраєчку.
Зранку справ завжди багато, треба квіти поскладати. Зо дві діжоньки водиці, На цегельнім, із теплиці. З холодильника взять зрізу. На сміття відвезти хмизу. На Калинку це завезти. Від дівчат сухе привезти. День у день, зрання до ночі Віктор не змикає очі.
Так неділя й пролетіла, все устиг. А святе діло???
Їхав вже коли додому, відчував у плечах втому. Біля церкви людей бачить, піп з кадилом поряд скачить. Всі співають у тривозі, несуть бабу по дорозі. Підіймають, опускають, так до раю проводжають.
Що вам братчики казати, не схотів Петро чекати. Свят святим то в допомогу, але час іти в дорогу. Бабця вже не сперечалась, помолилась і зібралась. На спасіння, не на муку, протягла святому руку.
Люди добрі у селі, мають статки немалі.
Добрим серцем в допомогу проводжали у дорогу. Відмолили, відспівали, тіло спокою придали. А душа лине до Бога, тут над смертю перемога.
Тож тепер, кожної ночі, Віті хтось у скло скребоче.
І шепоче, що у раю, хлібчик дуже поважають .
Найсмачніший із печі, паляниці й калачі.