День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

Знову сам

Він знову сам. Чи може все ще?

Чи був він хоч на мить не сам?

Хоч раз в житті чи був самотнім меньше

Ніж то відведено зіркам?

Та він не зірка, не палає,

Не гріє жодну із планет,

Він птах у незнайомій зграї,

Він безтілесний сілует

Своїх бажань, страхів, фантазій

Про неіснуючих людей

І підсвідомих евтаназій

Ще не народжених ідей.

Митець думок про неминуче

творець відмовок і страхів.

Для мінусів - земля родюча

І кладовище для плюсів

Все так, але загине лютий,

І травень кине в очі пил

І аж до серпня, може бути,

На зліт скидатиметься схил.

На друзів будуть схожі люди,

І сліз не вистачить віршам.

Та в жовтні він усе забуде,

А в грудні скаже: знову сам

...

Артем Петрик

БІЖИ!

Вітаю, мій лицарю, ти досягнув мети:

цей замок відкрив ворота і зброю склав.

Тож можеш спочити і далі уже не йти.

Навіщо тобі та вежа з каміння й скла?

Тут гарні дівчата, у діжках п’янке вино,

в коморах під замком багаті лежать скарби.

Бери їх, як хочеш, та запам’ятай одно:

врятують від злиднів, але не спасуть від ганьби.

Ти ж думав, у замку страшезний живе дракон,

що їсть на обід принцес і плює вогнем

на всіх і на все, на традиції, на закон.

Ти вбити прийшов його, а зустрів мене.

Тендітна, красива, волосся як золото,

Чекала я довго у вежі своїй скляній,

Що пройдуть віки і нарешті з’явиться той,

Хто злого дракона навіки приспить – в мені!

І ось ти прийшов. І на грудях твоїх броня.

І серце в броні – там любові нема й ростка!

Мій лицарю славний, мерщій сідай на коня

І часу не гай ні хвилини – чимдуж втікай!

В тій вежі високій багато живу століть.

Було вас чимало і різних вас тут було.

Палили й вбивали, та замок усе стоїть.

Тож добре подумай: чи справді дракон тут зло?

Тебе привела не любов, а гординя й хіть.

Тож краще мовчи й про шляхетність мені не кажи.

…У грудях пече... Вже несила мені терпіть…

Дракон прокидається… Горе тобі… Біжи!..

04.05.2021

...

Музика

Княгиня

Поцілований поглядом грудня –

Розминуся з тобою.

Це лиш кілька рядків що пристануть

До серця мого.

Мов колаж із газетних історій,

Записок любовних, —

Біло-білі сніги, чорно-чорний

Прісний вогонь.

І скажу я тобі, тільки подумки,

Тільки тихо,

Ти явилась та зникла Княгинею

В грудях моїх.

І не звіяв цілунок цю пристрасть

Поклінну на лихо, —

Чорно-чорний вогонь, біло-білий

Дрімучий сніг.

16.12.2022

...

Володимир Каразуб

А ти повіриш у мене...

А ти повіриш у мене, авжеж

Коли утратиш свій світ безмеж

Коли побачиш, що нікуди йти

І я найкраще у твоїм житті

А ти повіриш, що я живу

Що сни я бачу не наяву

А уявляєш, так міцно сплю

Хоч часом думаю, що в сні помру

Коли твій образ нанести на тло

Життя мого, де тріснуло скло

Моїх правд, де слово не головне

Де суть моя мов дзеркало криве...

А ти повіриш і скажеш: живи,

Ти не повинен нікуди іти

Ти маєш все сказати отим

Хто насміхався над виявом див

Хто бачив нас, та не вірив очам

Хто бачив шанс, але його втрачав

Хто бив у дзвони, немов би в набат

Хто з другом був, а з іншим був кат...

Іти лишилося лиш пару днів

Лиш пару снів і розбитих шляхів

Ти скажеш знову, без віри мені

Ти поводир, та не знаєш мети...

...

Толіч

Не кінець

Зірвані усі печаті.

Час іде і час настав.

Темні вершники без статі

Світлий нищать п'єдестал.

Ліки є, та трупів більше.

Віруси їдять думки.

Силам байдуже горішнім,

Що овець уб'ють вовки.

Вогонь танцює у пітьмі.

Виття сирен тривожить.

Раби в отарі вірять ЗМІ,

Що цар земний — син Божий

Після втрат життя настане.

Згинуть вершники в імлі.

Біль і сміх несе світанок:

Тепле світло для Землі.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Elle

Ти не опишеш її усю, як закон математики - це хаос, це безлад, якому немає зрівняння. Судоку чи шахи, чи гра у солдатики - немає інструкції до цього видання, бо грати в ігри без правил - це її безумовна романтика.

Вона не йде головами, але і не терпить поразок, і хоч як би нестримно тягар не тягнув до землі, вона не прийме допомогу та відмовить одразу - скільки треба, витиратиме кров та піт на чолі, бо до власної слабкості у неї найбільша відраза.

Це тіло перестало бути її аномалією - вона вже не шукає у дзеркалі хоч натяк на вилиці, не приховує одягом "неправильну" талію - у світі від цього рівно нічогенько не зміниться, та і вона так і лишиться - чарівно неідеальною.

В агенді завжди є питання особистих кордонів; її характер міксує неможливі смаки, і доки чорна кава малює другий том її хронік, при поцілунках минуле дається взнаки - вона гіркувата, як джин, і шипуча, як тонік.

Біль зсередини ніколи не вийде назовні, де би не була - морське дно, Еверест. Вона на червоній доріжці буде з душею в безодні - навіки "stressed but well dressed" як закон невимовний.

Вона буде твоя, як знайде в тобі спокій - ти протягнеш їй руку, а вона не відпустить. Вона буде у серці твоєму, в метафорах занадто глибоких, в кожній райдузі, посмішці, у радості у в смутку - назавжди твоя запальна синьоока.

Як фенікс, повставши, на попелищі вона виростить квіти. Ці сили всередині нагадують про її витоки, і бо все ж, щоб знайти - тобі треба згубити, і навіть під зливою докорів й критики

вона врешті зуміла себе полюбити.

...

самофракійська

В пам'ять полеглим героям...

Сьогодні ти приїдеш, сину,

У мене ти герой тепер!

Бо в боротьбі за Україну,

Віддав життя своє, помер.

Сьогодні я тебе зустріну,

Та не всміхнешся ти мені.

Побачу тебе скоро сину,

Побачу, та лише в труні!

Ти обіцяв приїхать швидко,

І перемогу привезти.

Та замість цього, в душі бридко,

Бо змушена вінок нести!

Бо змушена тебе чекати,

У чорній хустці відтепер,

Час жити був, не помирати,

Та ти забув про це, ти вмер!

Я так тебе оберігала,

Моя душа була в тобі,

Безжалісна війна забрала,

Цей хрест нестиму на горбі!

Тебе сьогодні зустрічаю,

Востаннє сина обійму,

У вічне небо проводжаю,

Молитву Богу я здійму!

Мій сину, я молюсь за тебе!

Нехай же будеш ти в раю !

Мені більш іншого не треба,

За твою душу я молю!

...

Ольга Ворона

Весна

Сьогодні пишеться історія країни

Кров'ю, слІзьми й молитвами до Небес

Йде свист ракет, а тоді - одні руїни,

Весни як і не було, один суцільний стрес

І так щодня, отой лютневий ранок

Все не знайде ніяк свого кінця.

В підвалах зустрічають свій світанок,

А хтось в окопах б'ється до кінця.

Ти не журися і не плач, моя країно -

Усе минає, мине і ця війна,

Поборемо незгоди неодмінно,

Бо ти незламна й незалежна як оця весна!

29.05.2022

...

Boichuk Olesia

Самотність

Коли самотність розриває на шматки

І в тілі ниє кожен клаптик,

А серце розривається на часточки,

Бо хтось поклав на ньому штампик.

Вбираєшся тоді у маску щастя

І одягаєш усмішку ти на свої уста.

Все,ніби, добре та твій настрій в клаптя -

Слова самі в ту мить "лягають" на листа.

Коли вже не чекаєш змін в житті,

Буденність поглинає твоє тіло,

Тоді ти вчишся жити у тіні

Так, щоб душа і серце не боліло.

Десь там на глибині ще жевріє надія

На зміни, сміх, тепло і мурашки по шкірі,

Бо ти візьмеш мене в свої обійми до сп'яніння,

Щоб я заснула в них у спокої і вірі.

21.01.2023

...

Boichuk Olesia

Пора додому!

Поки ви видивлялись нацизм у сусіда в хаті,

він махрово поріс в росіянських усіх дворах.

Як волати ви стали: "Пусть сгінут хахли прокляті!"

янгол бронік надів й побратимам кивнув: пора!

Про "дамбілі бамбас восімь лєт" вам кричать

екрани,

заливаючи в мозок промитий тупу брехню.

... Янгол десь під Бахмутом рукою затисне рану

і плечем обіпреться на теплу іще броню.

"Ми ваюєм нє с вамі, а с НАТО!" – кричать сусіди,

й віковічна ненависть до нас кривить їм роти.

... Янгол трохи оклигає й знову на фронт поїде:

побратими чекають, а значить, потрібно йти.

"Нам завідуют всє, ми вєлікая свєрхдєржава!" –

переконує ванька когось (через слово – мат).

В нього очі фанатика й дідова каска ржава.

... Янгол мовчки докурить і зніме з плеча автомат.

"Ми дойдьом до Варшави! За всє атамстім абіди!

заливається ванька. – Рассія, впєрьод! Ура!"

... Янгол око примружить, всміхнеться: "Ну що,

сусіде,

на гостину не званий... Пакуйся – "дамой" пора!"

10.01.2023

...

Музика

Дожити б ...

А в мене так давно триває лютий,

Не бачу я весняної краси.

Час зупинився, і ти став забутий,

Не чують більше зверху молитви.

Не квітнуть під вікном твоїм дерева,

І не лунає більш пташиний спів,

Іде війна, у ній нема перерви,

Як совісті немає у скотів.

Іде війна, триває дні і ночі,

Вже виплакали сльози ми давно.

До темряви так звикли наші очі,

Життя і смерть, все точно як в кіно.

Іде війна, а з нею і тривоги,

І серця наші терпнуть від біди.

Дожити хочемо усі до перемоги,

Та в мирний час нарешті увійти.

...

Ольга Ворона

Сто днів війни

Весна пройшла і мала назву лютий,

Сто днів зима не скінчиться ніяк.

До неї звикли українські люди,

І кожен з нас сьогодні свій вояк.

Вже літо йде... Солодка полуниця...

Черешня скоро з'явиться у нас,

Та як в зимі страшній не загубиться?

Як нам забути путінський наказ?

Сто днів журби, тривоги і печалі.

Сто днів пройшло, а лютий так і не мина.

Дівчата наші, досі гарні кралі,

В солдат, нажаль, перетворила їх війна!

А хлопці наші, то ще ті герої!

Ми тут спимо, завдячуючи їм,

Не жінку обіймають зараз, зброю,

Та часто згадують з теплом

свій власний дім!

Герої всі, з ким ми боронем землю!

Сто днів для нас ті стали страшним сном!

Та волю, правду, перемогу вернем,

Ще цвіт калини буде за вікном!

...

Ольга Ворона

Ляльковий світанок

Можливо вона розповідає про мене

Комусь із найближчих,

Легковажно скрививши вуста і тильною

Стороною долоні примхливо скида у відбій.

А щоки у неї горять, розпалюються все більше і більше,

Мов груди обмотує ляльки-мотанки

В лоскітливий спогад про ніжність свою мені.

Замовляє словами пишнотілої ляльки Бажанки

Показує вірші, в сторону сміючись,

Чіпляючи срібло на білий мережаний фартух.

А в руках теплий лоскіт стрічок,

Спів чутливих принад і постійне повернення слів

У розвій замовлянь,

Що розмножують площу кімнати

Між свічадами темних, глевких, розпашілих бажань

Магічної зваби чуйного палахкотіння.

Цей місячний позір серпанком примхливих зіниць,

Поблискує в темряві хіттю закличного слова,

Скидає прозору сорочку й під шепіт кладе

До голодної скрині, до темної пащі де повня,

Де лялька та сонце ще сонні її лежать

І званий прийшовши тугі розплітає коси,

І ніжно торкаються губи гарячі, мов з воску.

Скотилась жага тонкошкіра,

Спомутнілим світанком.

14.08.2022

...

Володимир Каразуб

Я один

Я один серед тиші і один в темноті , лежу на підлозі в своїх кайданах

Я навчився жити один , і ти мені більш не

потрібна

Я один . Давно вже тебе не шукаю в обличчях прохожих дівчат .

Але …. я скучаю , кожної ночі у ввісні я

тебе бачу і все так сильно кохаю

Я лежу на підлозі вдивляюсь в примар ,

вони тихо до мене говорять

Моє тіло сковує страх , я без тебе

нездатний нічого зробити

Моє серце погасло і більш не палає ,

від тоді як ти пішла .

Я без тебе як люди без сонця , тихо і мовчки вмираю

...

Vika

Мила моя Джульєтта

Джульєтта, моя Джульєтта.

Як ти жила, в цьому світі брехні?

Чи була ти заглиблена в думах,

У той час, коли всі брехали тобі?

О, Джульєтта.

Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?

Які так глибоко засіли в душі.

Можливо вірші, ті що були присвячені там;

Ще не винесли вирок судді?

Ах, Джульєтта.

Скільки ж страждань, перенесла ти там?

Від того інфантильного дива;

Суспільство, все ще то пам'ятає.

Ніби, як наказ, від бога, в єдино.

Ой, Джульєтта.

Скільки поезій було тоді.

Всі вони є в твоєї душі.

І до досі літають в повітрі,

Ті, що були так хороші.

Мм, Джульєтта.

Чому ти мовчала завжди?

Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;

До самої застиглої крові,

Що унесла з собою всі муки твої.

...

Мерфі Розалін

Шатро містянки

Така паволока ніжна очей твоїх світло-зелених,

Що паводок світла схвильований в заводях сну

Ряхтить переливами спраги усіх безіменних,

Що в ній потонули не сягнувши її глибини.

Не знаючи свіжості ліній, що вторить мереживо

Весни розхвильоване, сполум'яніле плаття, що

В застібках сонце, сховалось, гаряче неначе поезія

Оспівала любов під жаданим твоїм шатром

Містянки.

І ти,

Оповита бузковою спрагою цвіту і леготом,

Наче площами світла, і площами тіней — весну

Все шукаєш в розмаренім місті свого поета,

Що матиме сонце і знатиме глибину.

13.05.2022

...

Володимир Каразуб

Море

Світ застудився. Світ безумовно хворий.

Я закриваю очі. Я бачу море.

Чаячий крик розтинає небо крилом.

Хвилі гойдають бурштиновий заходу ром -

Теплий, п'янкий, карамельно-густий.

А прибій!

Ноги цілує прибій - нескінченно пестливий.

Я бачу море і мир. І майбутнє щасливе.

...

Вересневий Кіт

Руки

Руки тримають кермо. Руки плетуть сітку.

Руки гасять вогонь. І ремонтують повітку.

Руки несуть міномет. Руки пускають міну.

Руки несуть обід і обіймають сина.

Руки по лікті в крові - вже накладають шов.

Руки зминають ескіз - і починають знов.

Крилами руки стають в реві металу й вогню.

Руки несуть свій хрест. Руки зупинять війну.

...

Вересневий Кіт

Аніме

Ми - персонажі маловідомого аніме.

Антиутопій, постапу чи драми - хто вже пойме.

Посталі із плоті і крові, і болю, і диму

Створіння з великими та несмішними очима:

В когось - від страху - наче із ртуті.

в когось - бурштинові, жовтогарячі - від люті,

В когось від лютого - льодом застиглі навік,

Вмерзлі в бетон, як у спалаху зрізаний крик.

Пильні, тривожні, спокійні, безмежні,

Сповнені сліз, необачні, лихі, обережні.

Сповнені віри, чи то зневірою вбиті.

Рівно підведені, чи ранковими росами вмиті.

Юні, небесні, чи кольору джинсів затертих,

Тисячі тисяч, живих, нескінченних, безсмертних.

...

Вересневий Кіт

Покоління

Привіт, народжені в тенетах,

В мережах снів та ідей,

В світ людей.

Не розчаровані у злетах,

Крикніть, що я не сказав.

Ваш час настав.

Інші

Нові

Хто ви?

Хто ви?

Хто ви?

А може,

Ми схожі?

І тіні

Від крил на землі...

Або ні.

Зникне

Полине

У безслід.

Вас поглине

Байдужий світ.

Ваш усесвіт у кишені - дірка у небі? Порожнеча слів?

Двері у радість намальовані в воді пальцями снів?

Стума й бескид -

Сонце не спить

Сонце встає.

Відіграє

В сонмах очей

Наших дітей.

Тих, хто піде,

Світ поведе

В нові часи.

Скоро всіх нас

Судитиме час.

На терези

Ляже перо:

Кóнтра чи про?

Пан чи пропав?

Ти, що єси

На небеси

Ти все проспав.

...

Вересневий Кіт

Серед Вас

Що я забув серед вас, сонцеоких та юних?

Що я плекаю в порожній клітині грудей?

Попіл вчорашнього дня? Щастя мертве відлуння?

Кинуту шахову партію зниклих ідей?

Там де я є власна смерть. Шах і мат.

І віват

Королю.

Я зникаю в плеяді

Пустих, нецікавих нікому, німих, не моїх дежавю.

...

Вересневий Кіт

Сьогодні небо в білих цепелінах

Сьогодні небо в білих цепелінах

І звір сиренить бивні догори

Піднявши, наче вирвавшись з фантастик

Дотичних, паралельних нам світів.

Немов іде на пензлях Сальвадора,'

Химерний сон і в плавнях очерет

Записує буколіки на водах

І все упереміш кудись тече.

І губить хтось стару, як світ дискету,

І як тоді, на підвіконні день

З'являється, коли зникає світло,

Те відчуття, що страх уже минув.

Заціпеніли білі цепеліни.

Гроза, ще трохи, вирветься вогнем,

І загориться тьма нечистим полум'ям

Дискети попелу скидаючи униз.

3.05.2022

...

Володимир Каразуб
16+

Самотня в своїй самотності

Самотня в своїй самотності,

Не до твоєї зараз присутності.

І немає ніяких ніжностей

Без поняття самої сутності,

Барви темних очей-вічності

Реверанси твоїх-моїх демонів,

Не до Вас мені, Ваша величносте.

Вистачає вже зайвих ідей мені.

Шлях пролитий не кров'ю, ні

А безкрайніми метрами ніжності

Вдохи-подихи взяті під ковдрою -

У словах твоїх немає вірності.

Залиши мене без комічностей,

Не попрошу я зайвих висловлювань.

Додамо разом трохи можливостей -

Мінусів всіх наших випробувань.

Я шепочу тобі півголосом,

Тиша падає, крутиться з глобусом

Ти стулив мене, ніби поясом,

Моє тіло вигнулось колесом,

Ренесансу не буде, не смійся

Я веселих проклять не боюсь.

Біжи чимдуж, скоріш рятуйся,

Доки я сама не спалюсь.

...

MaL_Vi

Хлопчина ти ще, Ой хлопчина.

Твої пісні проходять нижче,

Хоч вписані всі на горищі,

"Мурашки" все по тілу гонять,

Коли не ти, а інші дзвонять.

Пісні про те, як у колоссі

Ти гладиш когось по волоссю,

Слова усі, немов про мене

Серце гріють моє студене.

Руками любиш і очима,

Хлопчина ти ще,

Ой хлопчина.

...

MaL_Vi

ЛЮБИШ ПАЛИТИ З КАВОЮ

Тане цей день цигаркою, межи твоїми пальцями.

Любиш палити з кавою, дим видихати кільцями,

Просмакувати фразами, і підібрати епітети,

Правди шукаєш істину і так боїшся вірити..

Ти так боїшся підлості, як не боїшся пострілів.

Тане життя цигаркою і розчиняється в попелі.

Може, пора спинитися ?.. Може, усе ще справиш ти ?

Любиш палити з кавою. Просто їй можна вірити.

Можна, вона мовчатиме. Хоч і гірчить полиново.

Серце твоє надщербляне, наче горня полив'яне.

Пам'ять - сумна елегія - не досягти й не витерти..

Суть же довіри криється, просто в бажанні вірити.

...

Ма Річка

ЯКЩО

Якщо одного разу буде біда,

То я не покину тебе без сліда.

Якщо одного разу схочеш піти,

То я тобі скажу тільки слово «йди».

Якщо схочеш повернутися знову,

То не почуєш від мене відмову.

Якщо одного разу скажеш «люблю»,

То я це слово теж завжди повторю.

Якщо забажаєш ти розлюбити,

То знай, що без тебе не зможу жити.

15.01.2023.

...

Мирослав Манюк

Закована

Я не знаю чому,

але потрапила в тюрму.

Знати б де справедливість,

бачу лише кругом мінливість

і правди тої не добитися,

не дають навіть вбитися.

Так страшно й погано мені,

знову та знову кажу ні,

але звук вдаряється в пустоту

і зникає замовкає об стіну ту.

Коли подумати то важко стає,

ніхто кров свою за правду не проллє.

Божеволію поволі і плутаються думки,

за ніч посивіла і бачу вже колір своєї труни,

яка чорна як моя душа,

спливла щаслива година моя.

Кайданки на тілі закривають кайдани сердечні,

справи вершила я надто безпечні

і так скінчився мій шлях боротьби,

в долині тіней не помагають мольби.

...

Діана Гобой

санскрит навприсядки

мама мила раму

раму мила мама

поспішайте, мамо сіто

ми несемо воду ситом

гей гоп, шіді ріді

пісня у форматі міді

серце, чом же ти не криця

надавали нам по пиці

ми писали, ми писали

наші пальчики устали

ой, лихо, не петрусь

бо уже не розігнусь

заспіваймо як навчили

пісню про павла тичину

гей гоп, пранаяма

всіх панів до ‘дної ями

від мерефи на чугуїв

ми навпочіпки крокуєм

раз два, аватара

час уже здавати тару

з лісу вийшовши, равана

вийняв ножик із кармана

всьо равно єво нє брошу

патамушто он хароший

ойра, не далеко

занеси мене, лелеко

наші гімни на санскриті

ми пливемо у кориті

не гори бо, милий раю

я тобі ж іще заграю

Москва, третій рим

хай же дідько буде з ним

...

undyber

Віланель

Я бачу серця стіни голі,

Бо вже не вернеться вона,

Любов не вернеться ніколи.

Круки прокинулися долі,

Землею котиться війна.

Я бачу серця стіни голі.

Упали замки вічні долу

І книги віддано вогням.

Любов не вернеться ніколи.

Кружля загибель видноколом,

і тільки крилами війне -

Я бачу серця стіни голі,

І золотий Аркіти голос

з моїм зливається в одне:

Любов не вернеться ніколи.

Сердечко вирвано віоли

І тільки помсти бачу лик.

В мойого серця стіни голі -

Любов не вернеться ніколи.

Любов не вернеться повік.

...

undyber

Безвороття

Не озирнусь, маршрут не поміняю,

не розбіжусь в омани красоту.

Не залишу терена свого краю,

не схиблю, не зверну, не підведу.

Залишу сумніви і насолоди,

зітру буремні плями з майбуття.

Стан боротьби не грає від погоди,

мій Бог, ти  ціль і все моє життя.

Прославився у темнім кадрі світу,

осяявши душевну німоту.

Старезний профіль вже немає й сліду,

з тобою я забула самоту...

© Ірися Ластівка (січень 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Неудержима пристрасть

Чому соромишся свого бажання,

Не віддаєшся в його руки без вагання,

Лиш мрієш про нього з ночі до рання.

Як вихор захопило і понесло,

В райські долини віднесло,

Повне єднання духа душі і тіла,

Ласка рук і губ його не замінима.

Забота в ніжності удень,

Палка й божественна вночі,

Чи по фен-шую чи по дзень,

Призначена горіти в тобі.

Підкорив і загубилася в шовковому тілі,

А ти найкращий в звабливому ділі,

Завжди сотрясає незвично яскраво,

В погоні за новими остротами довго тримало.

Сонячні промені грали по кожі,

Ми сміялися разом до дрожі,

А потім звіріли по дикому плясали,

Стереотипні шаблони про сексуальність ламали.

...

Діана Гобой

я не дружина

І не буди мені нічиєю дружиною

І не бути коханням душі

А бути мені покинутою

На цвинтарі своїх почуттів

Віллавала усе що я мала

Відривала я серця частини

Щоб вони згоріли в холодній пітьмі

Для тих хто бічити це просто не міг

Закривши очі свої

Навмине не бвчити тих почуттів

Ти втратив найбільшу любов

Яку збагнути ти просто не зміг

Я не хочу щоб ти визнавав своєї провини

Живи з цим до кінця своїх днів

Свою душу ти вже не врятуєш

З попелу колись живих почіттів

І зустрівши когось на своєму шляху

Колись ти це зрозумієш

Від пустого кохання відчуваючи тугу

Що любов таку ти вже не зустрінеш

...

Аліна Сова

Звернення до Бога

Молю тебе, Боже, врятуй Україну,

Прошу, поможи, бо без неї загину.

Помстись за дітей, що пішли так зарано,

Лишивши страшні та криваві тут рани.

Благаю, верни всіх, хто рано загинув,

Хто проти орди тої сили всі кинув.

Наповни життя безтурботтям і сміхом,

Коханням і спокоєм, щастям і світлом.

Земля ця вже кров'ю і болем умита,

Вся димом і попелом страху закрита.

Ми ніби мурашки - ми разом всі сила!

Війна ця лиш сили і мужність зміцнила.

Закрий Україну всю пологом миру.

Сховай якнайдалі печалі цю пору.

Спини, забери наше пекло на небо,

Дуель ця з жахом нікому не треба!

...

Діана Таллєр

Зона відчуження- зона бойових дій

Зона відчуження

Ми про Чорнобиль,

Чи про братські могили війни ?

Тої де діти втратили голос,

Бо безсильно кричали, тримаючи колос,

Колос пшениці , рідний, святий...

Там де поховані мрії людей

Виростуть світлом нових ідей...

Зона відчуження -

сіра зона на карті бойових дій?

Кордони прокляті,

Радіація , війська.

Кожен викривлює їх на свою користь ,

А в нашій правді одна тільки болість .

...

Валер'янка

Холодне кохання

Тепер холод відігріває теплом,

І вже не болить загострена рана,

Яка ледь не щодня мене справжню вбивала.

І у світлі ліхтарів північних,

У моїй душі цвіла відраза.

До несправжнього кохання,

І дбайливої брехні,

Яка південним сяйвом омивала

Всі невидимі світи.

...

Анна Коваленко
18+

Сучасні підлітки

Сучасні підлітки

Там де хлопці і дівчата-там секс до ранку,

В хаті у школі чи на ганку,

Їм немає різниці де спати,

Потім буде бити їх мати,

Але їм все одно: вони хіпі,

Які дивляться мультфільми про Тріппі.

Їм нецікаво що буде з ними колись,

Морока їм непотрібна головний біль «отїбись»,

Розум їхній повниться маячнею,

І видається їм під наркотою майбутнє «фігнею».

І лексикон їх повниться зміїною отрутою,

Віддається в бійках біллю жгучою.

І все для них розвагою здається,

Навіть коли слабший під їхнім гнітом гнеться,

Все їм по барабану бо силу молодості відчувають,

Тому усіх прохожих матом покривають.

В любов не вірять бо не раз в житті обпеклись,

Душу закрили сховались за сміхом в пітьмі,

Вони вирували от так в непроглядній мглі,

Нікого не слухали міняти нічого не хотіли вони.

...

Діана Гобой

У бляшанці свічка горить

Перемога ще не прийшла,

Вітер небо не очистив,

Дощ не змив сліди війни,

Сльози ще не висохли.

Новий рік! – Підіймемо келих за Перемогу!

Ти вийшов, і, дивлячись у небо,

Чорне, фронтове, небезпечне,

Вистрілив салют.

Хіба зможуть зрозуміти люди в окупації?

А може, зрозуміють ті, у кого міста зникли?

Чи ті, кого змусила війна покинути свою країну,

Бо за спідницю діти тримаються?

Хіба зрозуміють бійці на передовій? -

Сидять і п'ють гарячий чай,

І гріють руки замерзлі об залізні кухлі,

А вони так довго не зігріваються.

І світла у них всього нічого -

У бляшанці свічка горить.

Ось вони про нас думають.

Але ти вийшов, ти вийшов,

І в чорне та грізне небо

Вистрілив салют.

Навіщо?

...

Кім

Дурна королева

Я готовий присвятити їй віру,

Статус богині у її власній Торі.

Готовий здерти із себе шкіру,

До неї призвати усі існуючи зорі.

З власної шкіри зробив би їй лабутени,

з зірок - маленькій нічник.

Чи ми у Львові, чи в Карфагені

Вона, завжди, - Венера, а я - язичник

Жінка - полум'я,

і снігова королева водночас.

Якщо я - чорнокнижник, вона - злослів'я.

Вона і інші - танго і подеграсс.

Вона майже княгиня Ольга,

Теж за межею розуміння

Начебто сильна, але в очах якась туга

І не вперлися їй, до речі, усі мої богослужіння

Якби відьми були реальні

Я б замовив на неї три привороти

Але і десятки безрезультатні

Бо вона любить когось, хто позаду, поки я - напроти

Моя королева віддала серце

тому, хто грає і досі ним у футбол

Поки вона питає про свої недоліки, дивлячись у люстерце

І якщо всесвіт це пекло, то вона - янгол.

І я молюся. На неї. Щоночі.

А вона не спить через нього.

Через нього червоніють мої улюблені карі очі.

І дурненька, не розуміє, що краще неї немає. Нікого.

...

Gayana

Щоб усіх нас так кохали

Я б зустрічав із нею тисячі світанків

Я б біг до неї під зливою, в грудні

Я пограбував би десятки банків

Аби купити їй ті нашумілі туфлі

І танцював би, обов'язково, під снігопадом

Вів би її у вальсі

Який вивчив спеціально заради неї

Я б помирав у благословінні, у сказі

Слухав би її маячню годинами

Навіть роками

Я б став усіма тими стінами

До яких вона притиснеться руками

Я б, може, й дозволила себе цілувати,

Якби ось так про мене казали

І я б готова була так багато віддати

Щоб усіх нас так кохали

...

Gayana

нас татуйовано фігурами

нас татуйовано фігурами

їх зміст високий і святий

серця кинджали змії гурії

троянди кораблі хрести

орел сидить на плечку лівому

в Наталі з правого руша

на кораблі великім білому

шукать америку душа

і генуезця ворохобного

там видно постать на мості

і синім виколото коміром

слова на горлечку святі:

‘все починається негодою.

земля безвидна і пуста.

ширяє дух мій понад водами

мого пустошного життя.’

і на вершині груді білої

ковчег застиг і з нього ной

на протилежну гору дивиться

і зачудований тобой

і кольорова і незлічена

на мене блимає очва

і пролітає непомічено

птах мимо нашого вікна

тобі несе оливи гілочку

але Наталі не знайшов

не зупинить потопу вічного

і світу загниває шов

і він розлазиться і репає

немов обдертий кобеняк

а бог тебе ‘до себе требує’

і хмар колошкає сіряк

ти розмальована й розмічена

мене цілуєш в темноті й

лепече мій язик скалічений

слова забуті та святі

...

undyber

ізнову паперові човники

ізнову паперові човники

словами змірено зачовгані.

пливіть собі за течією

як попередньо, не керовані

ні головою нічиєю,

ні недостачею сердечною,

ні суперечкою негречною,

ані бажанням заробити

на прожиття хоча би дечого,

а так собі, мішком прибиті,

пливіть, корито за коритом,

змішавши засоби лінгвістики в

приємні та плескаті істини.

...

undyber

Благословіння

Переповнена скарбничка,

почуття не мають меж.

На снігу росте чорничка,

пахне радістю,авжеж.

На заметених деревах

пробудилися пташки.

В снігової королеви

загорілись ямочки.

Зупинилась хуртовина,

бо танцює весноцвіт.

Звеселилась полонина,

сам Амур пішов в похід.

За Господнім повелінням

в унісон стука серця.

Раді ми благословінням

від небесного отця...

© Ірися Ластівка (січень 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Казки Віті Брагара . Частина 4.

Вже не можу промовчати, мушу казку розказати. Щоб в могилу не забрати, маю те все сповідати.

У далекім чудо царстві, Кузміному господарстві, в ті часи, що загули, ми ще молоді були.

То часи були чудові, вечорниці у діброві.

Гарні Тодора дівчата, (біля лісу їхня хата).

Серце плаче, як згадаю. Добре було в дивнім краю. Там ведмідь плете корзини для грибів і для малини. Як плете, то не дрімає, чудні казки вповідає.

Тож одну почув і я, свята правда, не брехня.

Біля паньської теплиці, де завжди росли косиці, якщо добре придивиться там жила одна вдовиця. Бабця була за свободу, тож варила часто воду. Все село в страху тримала і німецьку мову знала.

Часом було задивлюся, до межі її схилюся.

,, Хендихох!'' - кричить. ,,Стояти, бо почну зараз стріляти!'' Що ж поробиш, провинився, поклонился, відпросився. Нащо бабцю дратувати, треба старших поважати.

Була якось нам в науку, бабця - смолоскип у руку. Білим днем, не серед ночі, світить пану прямо в очі. Біс вселився у вдовицю. ,,Підпалю каже теплиц!'' Менше з тим, що тут казати, треба бабцю відмовляти. Але то усе дрібниці, то лиш фіглі для вдовиці.

Підійшла якось до плоту, Вітя їде на роботу. Весь поважний, у картузі, ремінець тріщить на пузі. У конект червоний всівся і до долу покотився. Але бабця зупинила. Хлібчика купить просила. Каже: ,,Сонечко, швиденько, щоби хлібчик був тепленький.''

Тож Вітюня поспішай, добре діло - шлях у рай.

Бо сієї нині ночі, лиш закрила свої очі, сам Петро святий приснився, став поважно, поклонився. Похвалив за службу мою, і покликав за собою. Але Ангелам небесним треба хлібчика принести, щоби сильно не судили і в обітелі пустили.

У раю одне лиш чуть, як хліби у нас печуть.

На дровах лиш, у печі, будуть смачні калачі.

А якщо газдиня гарна, час свій не втрачала марно, то вперезавши спідницю, спече файну паляницю.

Тож, Вітюня, я чекаю, бо вже спізнююсь до раю.

Святе діло предстояло, Віктор вже спізнився мало.

Тож натиснув на педалі і помчав у місто далі.

Бо Кирилівна, дружина, хочь на личко гарна й мила,

Та попробуй запізниться, можеш починать молиться.

Вона Віктора любила і при людях не сварила.

Максимум -- в кутку, на гречку, на коліночках, скраєчку.

Зранку справ завжди багато, треба квіти поскладати. Зо дві діжоньки водиці, На цегельнім, із теплиці. З холодильника взять зрізу. На сміття відвезти хмизу. На Калинку це завезти. Від дівчат сухе привезти. День у день, зрання до ночі Віктор не змикає очі.

Так неділя й пролетіла, все устиг. А святе діло???

Їхав вже коли додому, відчував у плечах втому. Біля церкви людей бачить, піп з кадилом поряд скачить. Всі співають у тривозі, несуть бабу по дорозі. Підіймають, опускають, так до раю проводжають.

Що вам братчики казати, не схотів Петро чекати. Свят святим то в допомогу, але час іти в дорогу. Бабця вже не сперечалась, помолилась і зібралась. На спасіння, не на муку, протягла святому руку.

Люди добрі у селі, мають статки немалі.

Добрим серцем в допомогу проводжали у дорогу. Відмолили, відспівали, тіло спокою придали. А душа лине до Бога, тут над смертю перемога.

Тож тепер, кожної ночі, Віті хтось у скло скребоче.

І шепоче, що у раю, хлібчик дуже поважають .

Найсмачніший із печі, паляниці й калачі.

...

Onra
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Той морокОлександр Твін
29.03.2024
Виклав нове оповідання Запрошую почитати ... Детальніше
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУСергій Волошин
29.03.2024
Спілкуючись зі своїми читачами, помітив одну особливість, на яку не знаю як реагувати. До сих пір не ... Детальніше
Весна і кохання. Флешмоб еротичних оповіданьМіло Севіч
29.03.2024
Шановні Аркушники, читачі, та гості, хочу запропонувати усім невеличку розвагу, а саме флешмоб. ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
На Аркуші вже:
10068читачів
112946коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: