День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

Різдво

Різдво несміло зазирає

і теплить сонячна зима,

та й світло раз у раз згасає,

ховаючи навкруг дива:

Ялинку гарну й мерехтливу,

що одягнули ми до свят,

та іграшку жовто-блакитну,

створили й мирних зичим п'ят,

зубастому і злому орку,

щоб і не дмухав на вікно,

А він як злющий Грінч до скону,

все прагне викрасти Різдво.

...

Citrus _S_M

Без назви

І де горезвісний фінал?

Що, не слухається перо?

А ставив мені тільки зеро...,

Граючи зі мною в карнавал.

Та й не тільки...

Твої думки - мої каземати.

Постій! Де обіцяний аванс?

Мовчання - ось наш преферанс.

Лишились лиш рядки горбаті.

То ж хто виграв?

Пройшло так багато часу.

Хоча... Де той, невидимий початок?

Ніхто не стояв на чатах.

Мабуть, я перекинула чашу

І залила усе сумом...

...

Смілка Анна

Без назви (точно тимчасово)

Бути освітленою місяцем,

Бути справжньою -

Це міцно скріпити щелепу,

Штормитися,

Бути інакшою.

Пускати бульбашки-мрії,

Вони вже високо, а ти - ні.

Які необхідні жертви?

Ти ж не хочеш

Втонути у млі?!

Міхур ж витягни і плавники обріж.

Ніде тобі місця, пливи кудись бездоріж.

...

Смілка Анна

Усім сепаратистам присвячується...

Ах сепаратисти наші,

Пропарашські харі.

Вас з Говерли не даремно

Птахи обісрали.

Кажеш: «Дєдушка наш Ленін!»,

«Все амереканці...».

Але при оцьому всьому

Ходиш в вишиванці?

Щоб ви в пеклі всі горіли,

Дарма тут не жили.

Й по землі, по українській

Більше не ходили.

23.12.22

...

Ascker Ckiars

Лячно

Ми такі прозорі,

ніби виживаємо у морі.

Де ж подівся, наш тихий човен?

Чи втопимось ми, тут у крові?

Маленькими кроками волі..

Чи пішов ти проти долі?

А за вікном вона сховалась.

Могутня, світла, я аж злякалась!

Хочеш розгледіти - не дасть.

А як почуєш - з двору зась!

У неї пара, то ж не самотня.

Вона не схожа є на нас,

і мов морозна, прудка шасть –

лякає криками вночі.

Вже відлетіли птахи ті,

які лиш мріяли про воду.

І так чекали на погоду,

щоб покупатися в дощі.

А потім притулитись мовчки,

та й до голубочки в куточку.

Вона прикриє крилом міцним,

а ти ховайся, не турбуйсь.

Вже ясна пані відійде,

і море перестане битись.

Колись і тиша настає,

але для цього треба молитись.

...

Руня Вака

відпусти

мене сьогодні ти, благаю, відпусти.

мені не вільно. шось мені злостивиться.

од слів твоїх, побожних і святих

у мене шкіра репає на вилицях.

дай погулять самопаски по вулицях,

де суне лавою веселою народ.

я не втечу від золотого вулика

не бійся, я не скам’янію, наче лот

ова жона кристалом натрійхлористим,

бо твій гачок у мене в язику.

ти знаєш, на мені нема знаку.

однак, я твій, в усім своїм убожестві.

ще раз. один. я кроввю задурманений.

дай благоденственно сьогодні помовчать,

життя упитись недолугими обманами.

дай відпочити від твоїх заклять

лунає де торохкотлива музика

де сіру хмару чеше хмарочос.

і я прийду й скажу: кохання не вдалось

і буду знов устами заскорузлими

цегельні вірші класти і прості

у недорікій і смертельній щирості.

я буду знов. дай злості розпошириться.

мене сьогодні ти, благаю, відпусти.

...

undyber

Вона - революція гідності

Вона як революція гідності ,

Така ж палка до свободи і права.

За неї теж помирають при необхідності

А на її вустах кривава помада .

В її обіймах спекотно, як в пеклі ,

Але відпустити чомусь ти не можеш.

Її руки постійно вологі і теплі .

Стисни їх міцно, собі допоможеш .

...

Guri

Зимове диво

Очі втомлені давно,

І вогонь в них не витає.

Може це якеєсь зло

Мою душу опуває?

Або кригою зима

Доторкнулася до шкіри,

І тепер я крижана

Аж до самої могили?

Розтопи мене скоріш,

Випусти із клітки лева.

Хай в зимову нічну тиш

Буду, наче Королева

Снігова, якій даси

Подивитися вглиб себе

І вогонь свій віднайти,

Що даний той був із неба.

На обличчя паде сніг,

Я його тепер приймаю.

Він важливий, як і сміх

Для мене і мого раю.

На щоці – відбиток губ,

На очах – осіння злива.

Ти мені не просто друг,

О, моє зимове диво!

Розтопи мене хутчіш,

Бо я так цього бажаю.

Хай зимова нічна тиш

Снігом нас благословляє.

12.12.21

...

Іра Соєр

КОХАННЯ ЗДАТНЕ

Іноді я сам не розумію,

Як вдається зберегти кохання.

Адже ми різну спіткали мрію,

По-різному бачимо світання.

Але напевно кохання здатне

Згладити ці всі нерівні кути,

Зробити все різне делікатне

Відшліфувавши життєві мости.

І ось уже стільки спільного є,

Що любов інших форм набуває

І все різне непомітним стає.

Навіть таке у житті буває.

22.12.2022.

...

Мирослав Манюк

На Батьківщині

Садок вишневий коло хати,

Хрущі і бджоли, коровай.

Тут запах меду, запах м’яти

Домівку рідну укрива.

Тарасова джерельна мова

Співає тихо у душі.

Співає тихо знову й знову,

Тому і пишуться вірші.

Троянди розцвіли барвисто,

Любисток, мальви і бузок.

Це розповідь про особисте,

Про щось з дитинства і з казок.

Туман біліє літнім ранком,

А потім сонечко встає.

Матуся сива біля ганку –

То Батьківщина, то моє!

...

Сергій Кузнєцов

Україна

Люблю свою Україну-за неї помру,

Я скоро там матір до грудей пригорну.

Одна рідна моя Вкраїна,

Де отчий дім і калина,

Ти моя золота кохана єдина!

Щасливі дні я згадую проведені з тобою,

Тепер на відстані покриті дороги мглою,

Не скриють вони я все одно врятую,

Для того я нині чарую.

І серце печалиться від туги за прекрасним,

Обов’язок кличе до війни поглядом власним,

Для кращого майбутнього всім кого любимо,

Щоб не сталося ми дороги додому не забудемо!

Де б не була а Україна найкраща у мене,

Найсолодша музика солов’я ой леле.

...

Діана Гобой

Вернісаж

Якось в червні або в травні...

Вже було не дуже й жарко.

Я на вернісаж потрапив

До художниці-квіткарки.

Бачив квіти, натюрморти.

Ну, а ще були пейзажі.

Та й які ж вони красиві!

Все було на вернісажі.

Розмаїття барв і квітів,

Що зів’януть в чистім полі.

А на полотні й папері

Не зів’януть вже ніколи.

Все буяє кольорами –

Мальви, іриси, піони.

Ніби матінка-природа

Задзвонила в свої дзвони.

Ніби з чарівної скрині

Веселкове простирадло.

Щирим поглядом майстрині

Я побачив світло радо.

...

Сергій Кузнєцов
12+

Інший вимір

Я багато чого зрозуміла за цей час, та, знаєш,

Моя сентиментальність аж нікуди не зникла.

Ти питаєш мене, чи я "влипла" і звідки цей фраїр.

Стривай, не твоє діло з ким і де я є. Нитка

Обірвалася швидко і легко – була на початку

В напруженому стані, тож, фінал був відомий.

Передбачена прірва, фіаско – як ще це назвати?

Але досить дурних непотрібних синонімів!

Бо тепер під акриловим небом все не так. Збагнула,

Що я – це інший вимір для твоїх повсякденних

Справ і навіть бажань. Я – плацебо, але ти пігулку

Хотів, та обдурився. Тож, й тепер все даремно.

Розумієш? Для тебе даремні старання піймати

Мою скажену хвилю приймачем чи серфбордом.

Мої м'язи і нерви — міцні, мов сталеві канати.

І ця сентиментальність – особиста природа,

Моя вперта натура, мій вибір, загострені цілі.

Я – інший вимір, компас тобі не допоможе

Віднайти мене. Краще змирися вже на першій милі.

Бо станеш кволим, змученим і, врешті, – порожнім.

Я тікала в пітьму, щоб знайти там вікно і відкрити

Його у дивне світло – так, і в мене це вийшло.

Не питай ні про що, бо тоді спалахне подив – й миті

Не вистачить згасити... Обпечешся, колишній.

Тож, не згадуй часи, коли я була поряд. Це – пастка

Ілюзій твого серця, дивний тригер уяви.

Я багато чого зрозуміла за ці дні. Будь ласка!

Не шукай більш розмов і...

не чіпай мої справи.

06.10.2022~07.10.2022

...

Аделіс Енігма

Нема

Де ті що ласкають душу,

Напувають виводячи на сушу,

Я глянула а їх нема

Та це не біда,

Я не самотня адже поруч ненависна орда.

Не їх провина що поруч не є,

Так влаштовано вже і сльозинку Бог не проллє.

Лиш одиниці вибраних які далеко,

На все «воля Божа»- в пекло,

Коли рідних улюблених нема,

То й за життя непотрібна боротьба.

...

Діана Гобой

Череватий чортик на полиці

Дощить, як і дощило цілі дні.

Дорогу в місто застеля калюжа.

Біль головний у скронях наче ружа,

що пелюстки розпукує бліді.

І вірш лежить перлиною на дні

далекому, де тиск води нестерпний,

з якого серце в клітці грудей терпне й

очей ікринки вдавлює брудні.

Дощить, як і дощило цілі дні.

Атлантика тумани викидає

на берег, дошками застелений до краю,

де починається асфальту цілина.

Де в підземеллях мешкає розпука й

росте, спухаючи, неначе шампіньйон.

І дощ низьких сягає підвіконь;

і як змія, що випущена з лука,

летить метро близький кусати обрій,

що наче лікоть власний надвиса.

Ця ліхтарів цитринова яса...

Ми пропадемо в ній, неначе обри.

Бере мене сьогодні страх даремний.

все буде добре. Як новий автомобіль

у небо сонце викотить кататись.

Калюжа висохне. Зів’яне в скронях біль.

Й мене забуде супоросий гемон.

...

undyber

Кульбабно

Ніжність кульбабно розквітла в цілунку.

Радісно, тепло і щемко мені.

Став ти найкращим в житті подарунком -

Втілив собою всі блага земні.

Втілив собою всі радості неба,

Загадки моря і полум'я хіть

Плачу, сміюсь, шаленію від тебе!

Квітну кульбабно у вирі століть.

...

Валерія Матвієнко

Ірися Ластівка.

Ірися Ластівка

Кілометраж пробігу некритичний,

та дозволяє оцінити такт.

Дивлюсь на речі трішички незвично,

та це вистави тільки перший акт...

В антракті хід подій і мрій логічний,

тепер вагомість має неба знак.

В пріорітеті дім душі, що вічний,

а в нім прозоро, світло й тихо так...

Світ зради й недовіри потойбічний

і це вже безапеляційний факт.

Мій простір чистий, басовий, скрипічний

і це ауфтакт, лишень ауфтакт.

© Ірися Ластівка (грудень 2022 р.)

#

...

Ірися ластівка

Доля

Блукаю сторінками долі,

шукаю знаки та сліди.

О! Як же їх було доволі,

а після - спалені мости.

Ось будівнитство, там руїна,

мрійливі кольорові сни...

То було вчора, а сьогодні:

вперед і тільки вгору йти!

Цнотливий аркуш, подих волі,

без сумнівів на самоті.

На полотні Його любові

вже відбудовано мости.

Зховались рани, вщухли болі,

жасмин і м'ята зацвіли.

Я усміхаюсь своїй долі,

бо в серденьку тепер є ти.

© Ірися ластівка (жовтень 2022 р.)

...

Ірися ластівка

Межа

Серед бурих пожеж,

Де немає більше меж

Меж, між нашим завтра та сьогодні

Стоїть лише «зараз».

Зараз, ми мусимо стояти

Зараз, необхідно волю мати

Зараз, життя має тривати.

Боротьба скінчиться скоро

Посміхнешся ти мені знову,

У твоїх сумних очах від втоми

Розгляну я утрачену межу.

Життя розділене кордоном-

Щасливі, незабутні наші дні

Та 24 лютого коли не посміхнулась ти мені.

...

Мірі

СИЛА ПЕРЕМОГИ

Наша українська перемога

Залежить від ЗСУ та Бога,

Здобувається силою зброї,

Яку мають всі наші герої.

Здобувається силою духу

Та силою народного руху.

Силою держави і культури,

Силою козачої натури.

Ще сила у нашої єдності,

У нашої правди та чесності

І нашого вміння працювати

Разом, щоб ворога подолати.

05.12.2022.

...

Мирослав Манюк

Партія

Зіграємо в шахи? (ми мали колись зустрітись),

Розставиш фігури (тобі це вдається краще).

Ти знов – темний ферзь, а я, безперечно, біла

Сумна королева, що втратила своє царство.

Обличчя навпроти осяяне місячним світлом,

Волосся зі снігу і непроникний погляд.

З якої ти зірки, точніше, з якого ти світу?

І взагалі – ти поряд, чи це лише спогад?

У розпачі я, і у сутінках ти, несумісні

(Як чорне і біле), загублені у кімнаті.

Я хочу піти. Завжди залишаюсь на місці.

Я знаю сюжет: я маю тобі програти.

Втрачаю фігури, із ними – усю надію.

–Зіграємо ще раз? А ставкою буде спокій.

Якщо я тебе обіграти й на цей раз зумію –

То знов повернусь, а ні - то облишу на роки.

Вишукую профіль, загублений у кошмарах,

Якими блукаю щоночі (вже майже вічність)

У них ти смієшся і граєш зі мною в шахи,

І в сміху твоєму лунає щось потойбічне...

Навіщо мені потрібна та перемога?

І скільки б не билась, не можу я пригадати.

Та ніч наближається (з нею – моя тривога).

Ти прийдеш у сон – і змусиш мене зіграти.

...

Мрійка

Монолог жінки

Монолог жінки

Без початку, а може й без кінця.

Я не одна, та серце без вінця.

І не тужу, але й не веселюсь,

Ой скоро, мамо, з небом одружусь!

Одягну білу плахту, усміхнусь,

У шати святості й покори огорнусь.

Тепер я світло, Божеє дитя…

Ой мамо, це моє нове життя.

Ще не тямуще, спрагле немовля,

В молитві манни просить у Отця:

«Дай, Господи, до тебе доторкнусь...»

Ой мамо! Я назад вже не вернусь

Щасливе, чисте, щире янголя

Крокує з трепетом в душі до вівтаря.

Я більше вже нічого не боюсь,

Коли з Творцем, ой мамо! В небо підіймусь

© Ірися Ластівка (листопад 2022 р.)

Thank God for everything.

...

Ірися ластівка

Сестрички зорі

Сестрички зорі, розділіть мій сум,

адже не гоже сни на те губити,

щоб серед тисячі примарних дум

одну у казані всю ніч варити.

Вона стара,чіпляється до слів,

із неї страви точно не зліпити.

Стрімка, прутка, гучна, неначе грім,

аж хочеться фіранки затулити.

Казки,вмовляння - все не до ладу.

До ранку, - каже - буду гуркотіти!

Я до світ сонця, мабуть, присягну,

що серце вже не буде розговіти.

Коли б знатти,що буде й де впадеш,

стелити б долі,не перестелити.

Відтак не знати,що і де знайдеш,

тож будем далі зі старою гомоніти...

© Ірися ластівка (жовтень 2022р)

...

Ірися ластівка

Сивочолий маестро

Що замислився ти, сивочолий художник?

Може, ти щось хотів змалювати мені?

Я до тебе звернуся з віршем, якщо можна.

Розповім про картину, що бачив вві сні.

Не сумуй, не журись, сивочолий маестро.

Твоя паличка – пензель, кольори – солов’ї.

І зумієш ти бути диригентом оркестру,

Де співатимуть вільно онуки твої .

Натягни свої струни на чарівній палітрі,

Коли барви – то ріки, полотно – виднокрай.

Розкажи про ставки, про дерева, повітря,

Про веселку у небі, і пісню зіграй.

На широкому тлі, на загальному фоні

Буде сонце удень, буде Зірка вночі.

Від плеча кидай ноти кольорових симфоній.

Ми побачим. Ми вдячні твої глядачі.

Рідне небо Вкраїни велике й просторе.

Відірвись від землі, відірвись хоч на мить.

Твоя сила – Любов і твоя непокора.

То злети в височінь, як хотів ти злетіть.

...

Сергій Кузнєцов

Чайка Джонатан

Після перемоги над простором залишається тільки Тут.

А після перемоги над часом – тільки Зараз.

Річард Бах, «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон»

Я переміг і Час, і Простір.

І що тепер? Не знаю сам.

Приходжу сам до себе в гості,

Де чорна з білим полоса.

Весь Простір в мене під ногами,

Весь Простір в мене у руках.

Я розраховуюсь з боргами,

Життя – краплина у віках.

У всіх часах є загадковість:

Існує Завтра – майбуття.

Що зранку – зорі світанкові?

А ввечері – кінець життя?

Я пам’ятаю все, що вчора

Було зі мною наяву.

Я уявляю все, що скоро

Зі мною станеться вживу.

Але існує лиш Сьогодні –

Змінить цього не може хист

І, навіть, каверзи погодні –

Кружляє вихор-падолист.

До чого ж філософський галас?

Хоч плач, хоч смійся, хоч молись:

Я Тут існую тільки Зараз,

А не Отам і не Колись.

...

Сергій Кузнєцов

Ранок

13 убитих, оце так ранок,

Ще більше поранено

Під обстрілами люди зустрічають світанок,

Кілька будинків, чиїсь життя уже зламано,

Уже не вийдуть вони на ґанок,

Не спалять яєчню, не зроблять кави наново...

І хай! За що нам та плата?

За що катівня від «брата»?

Перебиті, сплюндровані, нескíнченна страта,

Роками ведуть нас на плаху.

І все! Хтось від відчаю вже дістає гранату,

А в когось більше немає над головою даху.

Плескіт води вперемішку із кров'ю калата,

В їх мертвих очах все ще бачаться відгóлоски страху.

...

Віадала Роса

Війна і ти

Війна і ти, чи це не дивно,

що між зимою й в літньому теплі,

шукаючи її в тобі невпинно

я зупиняюсь на багрянім тлі?

І споглядаючи ізюмські трупи,

в сліпих очах я бачу відображення тебе,

Винні усі отплатять їхні муки, винні усі помруть утративши лице!

І ти зостанешся одна посеред лука,

дивлячись на себе в зламане скельце.

я хапаюсь за твої холодні руки,

і дивно - сонце ж так безжалісно пече!

Війна і ти, вона в тобі безрадісно вирує, колише кров і сліпить доторки мечей.

Війна в тобі, вона тебе руйнує, примушуючи сльози литися з очей.

...

Віадала Роса

Дощ

Плаче небо депресивно,

сумно, тихо, безупинно.

Плаче зранку і вночі,

а приречено сумні 

голі віття як уві сні 

як в кошмарі навесні...

та зимою, що без снігу,

восени з вороним співом,

не танцюють вже від вітру,

бо волосся все облізле

разом з ґрунтом вперемішку

промовляє духом "пізно":

Пізно їсти Седавіт.

...

Citrus _S_M

батальне

і час настав!

ми врешті решт прозріли.

вже бачим шлях наш

вільний і простий... - вперед!

вперед по кліткам чорно-білим!

ми не пргораєм більше

я і ти.

з суперником конкретно розберемось!

навіємо на нього дур і жах.

наш хід... - конем!

а там...слоном проб'ємось.

вже інше ферзь розіб'є в пух і прах!

всі лаври - їй.

а як іще?!...

звичайно!

ми пішаки жертовні у боях.

ладьі - фортеці, як дозор на чатах...

король - стратег...тримає мужньо стяг!

поміж гармат неспішно дефілює.

він полюбляє сир і шоколад,

стрибати вміє...навіть через клітку!

ще дивовижніші у нього є дива.

бо він - король!

величність його світла,

величні слава, дії та слова.. -

за короля!...

за поле!

і це небо!...

життя кладем

у клятві на крові.

нас ферзь веде! - і більшого не треба.

крокуємо по кліткам

стрімко......через дві.

...

Ем Скитаній

Який з мене до біса класицист

Який з мене до біса класицист!

Я рвати ладен голими руками

цей вірш, щоб виючи вовками

рядки у світ тікали через міст

кленовий... До сонета, бач, заліз,

і в нього душу вклав, неначе камінь

мертвотно магнетичний. Заарканив

я зграйку рим. І вбив їх до заліз.

Як тиші хочеться поглухлому мені

від плачу й стогонів, коли вони одні

зі мною Чорним шляхом шкутильгають...

Такої тиші - аж кричить вона

і б’є крилом врата закриті Раю...

А бог на неї лається з вікна.

...

undyber

Ой, не дорікай нам мамо

Ой, не дорікай нам мамо, ми хотіли жити,

Та хто ж тоді край наш буде боронити?

Хто ж калину тую червоную буде підіймати?

Ми ж повинні, мамо, святую волю кров'ю вражою скропити.

Нас згадають, мамо, як згадають неньку,

Бо ми її любії діти.

Бо нема на землях українських сиріт,

Всі українці з козацького роду,

Всі українці - бандерівські діти.

...

ElizaLoiren

Червоні ниті

Хотілось красиво, корисно і свято жити,

Чи зовсім не жити — так легше, але ніяк…

Лежать серед міста сніги,

Червоною ниткою вовчої крові зшиті.

А як воно вийшло?

А біс його знає — як.

Кричали на мене мовчанням віки й дороги.

І тихо, як полумʼя свічки, світило в мені моє.

У пʼянці буваємо ніжними-ніжними,

А у любові — строгими.

А перед смертю простими.

Так воно є.

Хотілось красиво, корисно, весільно… хоч якось — жити!

Я танцював на воді, на душу накинувши світ,

До горла любов підкотила.

Болючого щастя миті

Стояли над серцем, неначе пекельний лід.

Не хотілося спати.

Вкривалися ніжним словом.

У вечір наївний тілами пахла трава.

Усе відбувалося за вічним законом крові,

З якої то янгол, то інший якийсь випливав.

...

Табакєра

ГОЛОВНЕ

Я російською вірші писав,

Українською я говорив

На дозвіллі англійську вивчав,

А у Франції бути хотів.

У Італії друзів я мав,

А в Білорусі юність провів.

Я китайські товари купляв,

У Польщі працювати хотів.

Телевізор німецький придбав

Та всі індійські фільми любив,

Американську жуйку жував

І ще турецький одяг носив.

Де б не був я і що б не робив,

За якою не йшов країною,

У житті я одне зрозумів:

Головне – залишатись людиною.

23.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Біжить орда підтиснувши хвости

Біжить орда підтиснувши хвости,

Зоставивши в трофей своїх солдатів.

Біжить, зриває за собою всі мости.

Під гнівні пости полихаючої "вати".

Куди тікати? Хай хіба що на той світ.

Де вже і так зібралось вас чимало,

Аби послухати пісні минулих літ,

Як героїчно там діди ще воювали.

Що, вже не тішить фраза "Можем повторить"?

І гній що ллють з телеекранів пропаганди?

І замість "Київ за три дні", тепер біжіть

Бо ВСУ вас дожене по самі гланди.

Сьогодні кожен з нас щиро радіє,

Надія й віра переповнюють серця.

Жовто-блакитний стяг вже над Херсоном мріє,

І так ми будемо йти далі, до кінця.

Настане день, і повернемо наше все.

Бо в серці кожного – навіки Україна.

Вона для нас завжди понад усе

І вона стане вільна та єдина!

...

Валькірія

9 ВАЖЛИВИХ ПРАВИЛ

1.Не бійтеся, бо все у ваших руках.

Найбільша перешкода у житті – страх.

2.Піднімайтесь і слідуйте за рухом.

Найбільша помилка – це впасти духом.

3.Ви не прислухайтесь до брехні з трибун.

Найнебезпечніша людина – брехун.

4.Ви не виставляйте напоказ життя,

Бо заздрість – найпідступніше почуття.

5.Пробачайте, щоб помсти не бачити.

Найкрасивіший вчинок – пробачити.

6.Хай наповнюється радістю чаша.

Найкращий захист – це посмішка ваша.

7.Ви вірте і доля не буде сіра.

Найпотужніша сила – ваша віра.

8.Сподівайтесь – буде добра подія.

Найкраща підтримка – завжди надія.

9.Кохайте і не бійтеся зізнання.

Найкращий подарунок – це кохання.

22.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Перший сніг

Невагомо кружляючи в танці

Опускається перший сніг.

Все потроху біліє, як в казці,

Так раніше здавалось мені.

Він летить, такий ніжний і вільний

З вітром грає у ігри зими.

Я дивлюся на нього й повільно,

Поринаю в забуті сни.

Сердце знову стискає від суму.

Як же так, що знову зима?

Чари казки розвіюють думи,

Перекреслила все війна.

Пам'ятаю як в білому танці,

Точно так кружляв інший сніг.

Як від страху стискала пальці,

На підлозі стелила нічліг.

А як зараз тим хлопцям в окопах,

Там де з попелом змішують кров?

Тим, хто йде по заплутаних тропах

Серед поля, руїн, дібров?

Не радіє тепер моє серце,

Коли тихо падає сніг.

Все потроху біліє, як в казці,

Так раніше здавалось мені...

...

Валькірія
12+

🍷 in vino veritas multum mirgitum

то не істина у вині.

у вині

істина

тоне.

чия вина?

чи я,

чи вона німа..

чи нема, що сказати.

долий ще вина

/й олії в багаття/.

істину садять за ґрати,

обводять муром

похмурим /навколо пальця/,

закорковують у склотару,

ліплять на неї цінник -

цент за ковток

або долар за келих.

тонна істини у вині.

істина

тоне..

...

ТиХоТи

як залишають музи нас...

як залишають музи нас,

вогонь натхнення швидко гасне.

зникає мріяний Парнас,

стрімкий політ в зірках пегаса.

кохання слово як вінок

зроню я в цю пустельну тишу.

зроблю неспішно напівкрок,

печальний, ліру там залишу.

затим в задумі увійду

до себе в дім спізнілим гостем.

в каміні ватру розведу... -

тепла так мало в пізню осінь!

але ті омахи руді

не відігріють порожнечі... -

в уяві образи бліді,

в душі і зреченість, і втечі.

...біля каміну сів сумний

у крісло...плечі вкриті пледом.

дощ за вікном і сад старий

мені нашіптують сонети...

...

Ем Скитаній

ЖИТТЄВІ ІСТИНИ

Вашу особистість формують люди,

З якими ви проводите час буття.

Не витрачайте час на тих, хто буде

Явно отруювати ваше життя.

Бути вільним – значить не залежати

Від всіх рішень інших людей у всьому,

Що може у житті вам належати

І що стосується вашого дому.

Щоб досягти чогось у кожні сфері

Потрібна енергія як фізична

Так і духовна. Відкривайте двері

Туди, де є енергія незвична.

Намагайтеся всім допомагати.

Не чекайте вигоди, бо маєте

За своє життя більше віддавати,

Не шкодуючи, що щось втрачаєте.

Швидко відвикайте від незмінності,

Ніяк не зраджуйте істинам своїм,

Чітко визначайте свої цінності

І не соромтеся слідувати їм.

19.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Марево

І Краків плакав, так що лило всюди

Він проводжав її таку тендітну

Здавалося що зникли усі люди

І сонце заховалось непомітно.

І дощ ішов, коли її не було

Затоплював всі вулички й міста

Він виглядав її з автобусів прибулих

І з літаків ... виходила не та ...

Він все чекав, немов чекав спасіння

Шукав у кожній - схожості її.

В її очах, сірих немов каміння

Із синім сплетились вогні.

Дощ йшов мов вічність, дні тягнулись довго

Бувало так, що час мов завмирав

Літак, автобуси, і знову вкотре

В цю мить, мов марево, зявилася вона.

...

Svitlana.Turchuk

Зима

Зима приходить з мертвими птахами —

Приносить холод й тишу в груди

І чорними, як нафта, небесами

Вкриває найміцніші мури.

Людських тіл і душ розп'яття,

Таємний морок піднебесся,

Зима приносить нам прощання

І тихий шепіт свого серця.

Вона приходить з порожніми містами

І забирає найтепліше

І льодяними, як тіла, мостами

Біжать у ніч, поки не стало гірше.

...

Лев Ковський

сумніви кавування...

...і відсахнувся світ.

зрікаючись тебе,

дав копняка відчутного бридливо.

летиш у прірву!

де у якій ні шереху, ні звуку.

там тільки пил зірок,

розмелених млином -

неспинним,

мовчазним,

похмурим часом.

в серпанку шлях тобі... -

ступнув на нього.

йдеш.

крокуєш

невпевнено,

не відчуваєш руху! -

на місті наче ти

толочиш воду.

і дихання нема!

і зором панорамним

узрів,

що в бульбашці знаходися, в яку

влучає стрімко спис

ще кинутий тобою

з якогось там

незнаного буття.

тоді ти схибив.

нині ж влучив!

й остання сфера

(сфера небуття)

ганебно бахнула

і ти лахміттям зник.

тебе поглинув простір.

- ...навіщо так знущатись з себе?

перенацілив біди та напасті,

невпевненість свою і незугарність...

в усьому звинуватив світ...навіщо?

він ні до чого тут.

творцем був ти.

і досліди твої

над тим же світом...і самим собою.

то ж пожинай плоди,

збирай каміння.... -

подумав я.

і все закреслив.

папір зім'яв

і кинув в кошелину для сміття,

в непотріб.

- ...якби отак

звільнитися від дій руїнотворних

і від думок подібних діям тим... -

намріялось мені.

дістав той папірець.

розправив

і переписав.

вдоволений

зварив міцної кави.

тепер ось п'ю...тримаю у руці брунатну філіжанку.

і сумніви гризуть -

чи вірно я вчинив,

коли серед живих

лишив це віршування?............

...

Ем Скитаній

Ворона без сиру

Майже байка

Виходжу восени на ґанок…

Зненацька – Хрясь!!! Упав горіх.

От несподіванка на ранок!

Та хоч не стався раптом «гріх»…

Перелякала клята ґава,

Ще й дивиться згори униз.

Їй звісно і самій цікаво –

Горіх розбився об карниз?

Не хоче, бач, довбати дзьобом,

То й кидає на щось тверде.

От хитромудра ж ти неробо,

Ти ж так лякатимеш людей!

Сир у ворон уже не в моді –

Горіхи кидають з даху…

От дати б по крилатій «морді»,

Щоб не робила більш страху!

...

Сергій Кузнєцов

Тост Будьмо

Як правильно казати слово «Будьмо»?

Ось може, по-французькому, БудьмО?

Повітрячка набрати повні груди

Та уявити те, за що п’ємо…

Бувають тости дуже поетичні –

Грузини, чув, у справі цій майстри.

Навіщо стільки тексту, це ж незвично?

Хто змусив вас багато говорить?

Козацький тост до доброї чарчини,

Щоб зранку не боліла голова.

А зайвого не треба без причини…

Отож бо й є – слова, слова, слова…

Бувають тости довгі, урочисті,

Бувають коротенькі та малі,

Як райдуга-веселонька барвисті –

Усякі тости кажуть на землі.

Та ж є один насправді блискавичний,

Короткий, наче постріл у борні.

Ми «Будьмо» кажемо під келих лаконічно,

Він саме цим сподобався мені…

...

Сергій Кузнєцов

home¿

Ці срані стіни знову вводять мене в оману,

Ніби «я там, де і повинна бути».

А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану,

Ні, я тут тону і тонути буду.

Ці двері нагадують мені про дитинство,

Як лише вони відділяли мене від злої ганебності.

Цей дім — тіла мого і душі вбивство.

Цей дім — сховище зневірених месників.

Мене долають тут свого минулого привиди,

Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути.

На тих самих стінах знову спогади видимі,

Я хочу додому, але й гадки не маю куди.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

/picture VII/

увага

повітряна тривога

смиренно промовляє чоловічий голос

світ заздрить його спокою

у світу тремтять ноги

у світу тремтять пальці

і тіло його голе

сирени розриваються і надсадно стогнуть

звідки стільки сили у зв'язках їх жіночих

світ швидко одягається і вибігає з дому

іде кудись світ-за́очі

а очі -

кровоточать

світ збавив обороти

втомився

став статичним

забився в дальній кут і пробує заснути

і сни його - жахітття

перитравматичні

світ в паніці

шукає

кому б уткнутись в груди

а голос чоловічий і далі тихо каже:

боятися - нормально

бояться навіть боги

але́ треба вставати

із попелу

із сажі

щоб я колись сказав:

увага

наша перемога

...

Іван Бережний

/darkness/

три

два

один

нехай буде темрява

ми всі осліпнемо

щоби нарешті навчитися торкатися один одного

щоби нарешті навчитися відчувати один одного

нехай буде холод

ми всі заклякнемо

щоби нарешті навчитися зігрівати один одного

щоби нарешті навчитися грітися один одним

нехай буде тиша

суцільна та неподільна

шоби нарешті навчитися чути один одного

щоби нарешті навчитися слухати один одного

нехай буде вибух

щоби нарешті навчитися дихати один одним

щоби нарешті навчитися вдихати життя один в одного

нехай

бо тоді це того варте

три

два

один

нехай буде темрява

у якій ми станемо один одному поводирями

...

Іван Бережний

ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРТОВІ КАМЕНІ

На ті часи собор Святого Юра

Був дерев’яним і стояв похмуро.

Немало нечистій силі дошкуляв,

Захопити місто Лева заважав.

Чорти вже стали трохи нервувати –

Не знали як собор той зруйнувати.

Врешті решт свій сеймик вони зібрали

І всі разом так радитись почали.

Такий рейвах в окрузі учинили,

Що сплячого п’яничку розбудили,

Місцевого, який вештався без справ,

Який там п’яний в копиці сіна спав.

Спросоння п’яний не міг зрозуміти

Про що так чорти почали галдіти.

З того верещання і белькотіння

Не приходило просте розуміння.

Поки не вслухався і не зрозумів

Про що сеймик клятий чортів той галдів.

Прислухався про що ті говорили,

Що на наступну ніч чорти хотіли

Уламків скель в окрузі назбирати

І ними монастир той закидати.

Після такого п’яничка вже не спав

І щоб чорти забралися чекав.

Коли розійшлися по справам чорти,

П’яничка вирішив до війта піти.

Прийшов і про небезпеку розказав,

Щоб той швидко гінця до Львова послав.

Проте війт і слухати не захотів,

Порадивши щоб той чуть поменше пив.

Він ходив від людини до людини,

Але люди брали його на кпини.

Зрозумів чоловік: не вірить ніхто

І тут йому не допоможе будь-хто.

Чоловік, який був хоча й пияком,

Але був розумним, не зовсім пеньком.

Тоді він свічника та півня накрав

І до темного лісу пошкандибав.

Вибрався на пагорб та став чекати,

Коли кляті чорти почнуть літати.

На півня того шапочку одягнув

Тай той собі мирно на руках заснув.

Аж тут він опівночі не далебі

Почув собі лопотіння крил в небі.

І побачив великі чорні плями,

Що наближались до горба рядами.

То були кляті чорти, без сумління,

Які несли небом брили каміння.

І тоді у темряві навстоячки

П’яничка став запалювати свічки.

Коли той чортів ряд над ним пролітав –

Він шапочку з голови півня зірвав.

Побачив світло, подумав що ранок,

Птах закукурікав як на світанок.

Почувши півнячий крик, кляті чорти

Перелякались, роззявили роти.

Подумали: сонце почне вставати.

Кинули каміння, давай тікати.

Ті всі брили на вершок гори впали,

П’яничку разом з півнем поховали.

Там вони сьогодні перебувають,

Їх чортовим каменем називають.

І ось, коли в гарну, сонячну днину,

Коли там панує тиша єдина,

Коли все довкола як у пустелі,

Прикласти вухо до одної скелі,

То можна, якщо так трохи побути,

Як півень кукурікає почути.

(08.11.22. – 09.11.22.)

...

Мирослав Манюк
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Гаррі ПоттерOlya Ollivandrovna
27.03.2024
Гаґріт: «Тільки божевільний піде грабувати Грінгортс, банк, який охороняють дракони, заклинання та з ... Детальніше
Про те та сеСтася Полтавець
20.03.2024
Все розповідала всім, що зареєструють тут і буду ходити коменти залишати, і ось нарешті зареєструвал ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
28.03.2024
Увага! Учасникам має бути 18 років. Якщо вам ще не має 18, будь ласка, не приєднуйтесь! Хочу запроси ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Читачі, де вас знайти?Ніна Горлиця
25.03.2024
Риторичні питання: " Де шукати читача?" та "Чи варто писати у стіл?". Зрозуміло, читач буде, якщо пи ... Детальніше
Нове аудіоповідання!Юрій Цорулік
27.03.2024
Нова озвучка мого оповідання, "Вікно"! Проходьте, слухайте, підписуйтесь н канал автора озвучки, "Сн ... Детальніше
На Аркуші вже:
10057читачів
112700коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: