День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Всі вірші

передранковий вартовий

прокинешся вночі та чуєш гуркотливий,

якийсь могутній гул з розкритого вікна.

то крик війни. То голос України.

із гуркотом гармат до нас іде весна.

буває, у собі почуєш крик мільйонів

таких, як був ти сам, хто згинув у вогні

обпечених донбаських териконів,

і хто тобі являється у сні.

очам їх молодим старішати не варто,

кевлар та сталь - їх крила бойові,

вони над кожним з нас несуть небесну варту,

допоки ми - земні є вартові.

прокинешся отак у темряві та димі

і чуєш, як душа вдягає талани…

ми поруч з ними, вічно поруч з ними,

в захмарних тих полях останньої війни.

коли кінець прийде, замовкне грім гарматний

та втомлена земля полегшено завмре,

хто з нас назавжди стане в лави варти,

хто виживе, хто вмре?

прокинешся вночі і чуєш гуркотливий,

якийсь страшенний звук із власної груди

то звук життя. То голос України.

як заблукав - іди на нього. Йди.

...

Світлана Ходаковська

Тепер, коли ви навпроти

Тепер, коли ви навпроти

у бік, ледь подавшись натомленим профілем,

здається, чіпляєтесь ниткою голосу

за вушко ще гострого слова;

шепотом,

кинувши в простір, кудись, знеохочено;

листя

прошивши в сум схоплених

шелестом,

вишивши гладдю над обрій –

птахів;

довго тривожитесь вицвілим реченням,

креслите вічність в повітрі що

крайністю,

сходиться точкою в талії

вісімки,

наче приречення в слові –

прощай.

Профіль тримаєте гордо,

безпристрасно,

Знаючи

першою вийдете ви.

Звідси,

з картини,

з пейзажу, що вичахнув

і мерхне в байдужім

безвітрі

брови.

02.08.2021

...

Володимир Каразуб

Темна ніч і зірка в ній. Текст колядки.

Темна ніч і зірка в ній,

ангели співають.

Нині нам - тобі й мені

радість сповіщають.

Темна ніч і зорі скрізь,

лиш одна палає.

Лине всюди світла вість,

що нас звеселяє.

У стаєнці Бог-Ісус

воплотився нині.

Поклонімся ми йому

і приймімо щиро.

У вертепі божий син

усміхнувсь Марії,

доторкнувся, дав їй сил

й дарував надію.

Йосип ніжно горне їх

до грудей і серця.

Найцінніше за весь світ

немовля сміється.

Десь на сході три царі

зірку ясну вздріли

і збагнули мудриці,

що Ісус вже в тілі.

Взяли ладан, злато й мир

і подались слідом.

У вертепі божий син

просвітив їх світлом.

Клав до ніжок кожен цар

ладан, злато й миро,

та найбільший в світі дар -

віра їхня щира.

Освітилось личко вмить

і всміхнулись очі.

Все на світі відболить

у різдвяні ночі.

Розжене Ісус пітьму,

рік за роком - диво.

Поклонімся ми йому

й попросімо миру.

Темна ніч і зірка в ній,

ангели співають.

Нині нам - тобі й мені

радість сповіщають.

Христос народився!

(січень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Брехня

Бреши ...

Бреши мені щоразу коли бачиш..

Бреши, бо брешеш ти собі...

Коли краплі дощу торкаються асфальту,

Чи є в них здатність нам збрехати?

Чому вона нас всіх знов обдурила,

Чому її не з'їла досі совість?

Чи є в ній тая правда ,

Котру вона сховала від людей,

Можливо так вона пропала з цього світу.

Вперед, хай Бог допомага,

Навіщо тягнеш ти до низу,

Коли сама не піднялася до верхів ...

Та й добре,

Жди поки полюбляють,

Можливо хтось знайде в тобі своє,

Ніхто не відповість за твої вчинки,

Які були дурними й марнували час.

Одне лиш пам'ятай навічно ,

Щи ти одна у себе в цьому світі,

А інших безліч у тобі..

Тому бреши усім кого зустрінеш,

З ким доля буде зводити тебе..

Бреши , бо брешеш ти собі ...

(12.11.22)

...

Валер'янка

Пишіть з помилками

Не будьте «жлобами» -

Пишіть з помилками -

Не в правильних римах суть

Забудьте прав‘ила -

Плескайте на стіну

Яскравих думок каламуть

Не будьте поетами

Очі закривши

Що виють, мов пси на луну

Зберіть критиканів,

Під брязкіт стаканів

Кладіть всім кагалом в труну

А потім - живіте

І нюхайте квіти -

Цілуйте щасливих жінок

Нехай і незграбно

Римуйте нахабно

І буде по жизні вам ОК

...

С_Німець

Новорічний вірш 2023 р. 💙💛

Із тигром попрощались. Вухань іде до нас,

біленький, наче з вати, зайчисько мчить крізь час.

Торкнеться ніжно-ніжно лапкою своєю,

пригорне міцно-міцно серцем і душею.

Примчиться швидко-швидко, покине диво-ліс,

угледіти не встигнем, майне лиш білий хвіст.

Зимову казку й радість, що несе в торбині,

він розпорошить над містами України.

Запустить щастя жменьку і злагоду у дім,

добробут, мир та спокій, щоб завитали в нім.

Колядки залунають попри всі незгоди,

ми Українці вільні - йдем до перемоги.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Дитинство

Дитинство майнуло, махнуло крилом,

минуло батьківські пороги.

Помчалось у степ, десь туди за село,

а з ним повтікали і роки.

Попереду стежка в доросле життя,

позаду така рідна хата.

Як хочеться знову вернутись дитям

додому, де мама і тато.

Де пахне любов'ю, смачним пирогом,

дрова тріскотять у каміні.

Там мамені очі палають добром

і гріють мене аж до нині.

Там батько приходить, засніжений весь,

заносить у дім подарунки.

Цю ніч новорічну сховаю я десь

у серце своє - до шкатулки.

Всі спогади ніжні тримаю в душі,

дивлюся у них, як в люстерко.

Торкаюся їх, коли сумно мені

й радію в ту мить я серденьком.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Осіннє царство

Осіннє царство позіхає тихо -

сонливий подих втомлених ґрунтів.

І на прощання з вітром пісню щиро

співає знов засмучено мені.

Опале листя в'ється в вільнім танці,

встеляє землю, зрошену дощем.

Воно лежить, шепоче, мов коханці,

для інших це лиш шелестливий щем.

Дерева, наче статуї застигли -

могутні велетні давно вже сплять.

Їм не страшні цілунки снігу й криги,

вже до весни вони не зашумлять.

Прощальні сльози в золотавім диві

востаннє змочать втомлені ґрунти.

І осінь щезне в попелястім димі,

щоб уступити місце для зими.

(листопад 2022 р.)

...

Роман Фещак

11.11.22

Шматок яскравий

смачно вкусиш!

Це, мабудь, лише мій сон...

Ти мене віддать не змусиш

наш кавунів світ — Херсон!

Це не сниться, це вже сталось!

З підборіддя сік стираю.

Стільки сил на те вкладалось,

я ось так... кавун цей маю.

Стільки сил і стільки крові.

Стільки сліз і стільки болі!...

Не забудем, як нам тяжко

діставалась справедливість...

Як на те є Бога милість,

я запишу ці слова...

...

SINNITSA

Ніч одягає чорну шовкову сукню

Ніч одягає чорну шовкову сукню,

Чорні панчохи, фарбує вишнево губи.

Любить-не любить? Завжди випадає "любить",

Але ж по суті... А біс най із тою суттю!

Зорі в коханні доволі слабкі віщунки,

Віри немає тим вірним блискучим зорям.

Буде із ним у хворобі, у щасті, в горі,

Лиш би ще раз спопеліти від поцілунку.

Любить-не любить, хіба ж про це йдеться мова?

Просто без нього - вона заскорузла вічність.

Хоч би ще раз подивитись йому у вічі!

Ніч одягає сукню.

Чорну.

Шовкову.

...

Валерія Матвієнко

колискова

шукати чогось невловимого –

шукати чогось неможливого...

ми люди звичайні – чи привиди?

так хочеться щастя зрадливого!

так хочеться лиш перемог!

і хочеться ще нагород!

життя ж завертає кудись –

й не скажеш йому: "зупинись!"

дарує сповна насолод –

із оберемком турбот.

що манить або стереже?

поміж веселкових обмежень.

в обіймах нічних годин

пливеш до незнаних країв...

де, мабуть, все трохи інакше,

аніж все раніше, що бачив.

годинника ритм на стіні

рахує думки непримітні.

ми всі на картині життя

долаємо плин забуття.

розмова йде з майбуттям –

комусь воно скаже: "отямся!"

когось заколисує в ліжку,

підспівуючи трішки.

чи чули, як кряче війна?

країна в усіх нас одна:

нехай насуває орда –

все буде Україна!

...

мелхіседек

свобода

свобода – це коли ти вирішуєш, а не за тебе

це коли уникаєш зайвих вагань

це коли кожної миті робиш те, що треба,

а не те, що підказує тактика запобігань

це коли за найтісніших обставин

ти відчуваєш себе королем,

а не рабом незліченних

й кошлатих бажань

це коли ти сміливо дивишся

у бездонне небо,

аби за мить увірватись

в коло страждань.

це коли щось у тобі

є сильнішим за безліч обманів

коли ти приймаєш рішення,

зваживши всі ланцюги

це коли ти тримаєшся

того берега,

де відступають найвитриваліші

вороги

...коли за спиною все те,

що давно минуло

коли поряд ті, із ким

варто бути!

що буде – того

не знає ніхто,

але чи не варто

заради найкращого –

перемогти –

майбутнього?

9.03.2022

...

мелхіседек

Daybreak

Я сьогодні ще затемна встану,

І закутаюсь клітчатим пледом,

Заварю собі чаю із медом,

У вікно подивитися стану.

Ні душі, дуже тихо й спокійно,

Тьмяне світло ліхтар відкидає,

Я любуюсь коротким видінням,

Яке ранок мені посилає.

Я вдихаю морозне повітря,

Воно голками в тіло ввірветься,

І сльозу, що з’явилася витру,

Стрепенулося заспане серце.

Я любуюся зоряним небом,

Що сіяє у мороці ночі,

Я неначе дивлюся у очі,

Такі ніжні, ласкаві, далекі.

Дикий вітер ударив обличчя,

Воно вкрилося теплим рум’янцем,

Так спокійно, що навіть незвично,

Забризжало у небі багрянцем.

Перші промені небо прошили,

Розірвавши ранкову імлу,

Посміхнуся я тихо, про себе,

Зустрічаючи вічність нову.

...

Yana

розмови

діалог неспростовний... навіть – коли мовчиш!

навіть минають роки, хоча час – баламут!

ніч – найжорсткіша пора, якщо не спиш.

день напинає думки, проте – не суть.

так зникають блокади... від миті, коли

я почав говорити про небо – наче до себе.

траєкторії випадковостей – візерунки,

що... вирізняють найсміливіші потреби.

неможливо ніяк зазирнути в ніщо. отож,

серед тиші – поміж віддзеркалень гуляєш.

безумовно (чи просто) до когось звикаєш,

коли...

хтось звикає до тебе – зникаєш також.

27.11.2020

...

мелхіседек

Дід Панас

— Щоб оце би вам повідать, діти мої любі?

Залунало у тіньочку під крислатим дубом

Дід Панас, набивши люльку, черкнув враз кресалом

Затягнувся та дмухнув — все туманом стало.

Дітвора зібравшись в юрби, від мацьоп до юних

Примостилася рядочком, мов на кобзі струни

Наче пуцьвірки маленькі, дзьобки розтулили

Ждуть, аби їм з казочок кашки наварили.

Дід Панас, почухрав носа, ще й скуйовдив чуба

Розстелив собі верету, та й присів до дуба

— Ну то слухайте, малята, бо ніхто на світі

Тої правди вам не мовить. Тут я вам в отвіті.

Все скажу, як воно було, не збрешу ні разу

Бо, бігме, на власні очі видів ту заразу

Як ото тебе, Кирилко, чи тебе, Оксанко,

Майоріла перед мною та лиха поганка.

Був я віку ще малого, вже й ходив до школи

Голомозий, босоногий пас чужі корови.

І як завше по полудню, капелюх з соломи

Натягнув собі на лоба та й чкурнув із дому.

Дід Степан та вуйко Зеник вже корів пригнали

Дали мені палку в руки, та ще й приказали:

— Ти, Панасе, легінь бравий, клепку маєш добру

То ж сьогодні довіряєм ми тобі худобу.

Маєм ми із вуйком Зеньом сіна накосити

Два городи поорати, муки змолотити

Так що ти корів паси, та зважай, юначе

В Чорний ліс їх не жени, бо біда інакше.

“Не жени та й не жени”, — я собі гадаю

І тим часом помаленьку корів поганяю

“Чом не можна йти у ліс, там ж трава по груди

Напасуть собі боки — молока йой буде!”

То ж на дідове табу я махнув рукою

Повів стадо я до річки, ген до водопою

Ну а потім навпростець через луг зелений

Всі корови підтюпцем кинулись без мене

В ліс густий, між буйні трави “миньки” розбрелися

Ну і я знайшов галяву — там і постелився

Тільки встиг я прилягти й трохи закуняти

Як до мене, мов крізь сон, став хтось промовляти

— Гей, Панасику рідненький, прокидайся друже

Я тебе у своїм лісі бачить радий дуже.

Я, мов хто мене облив крижаним потоком,

Став на свої рідні ноги за одним підскоком

— Чом ти, братику, у гості завітав неждано?

Не чекав я, не чекав я тебе так рано

Чорний, мов в’язка смола, як у себе в хаті,

На березовім пеньку гиготів рогатий.

— Чи не знаєш ти, що тут мої володіння

Скільки вже віків пройшло, скільки покоління

Забрело у ці ліси в пошуках пригоди

Та ніколи не минув я тої нагоди

Аби з кожним із людей в загадки пограти

Та дивлюся я на тебе. Що ж ти можеш дати?

Босоноге, дірка в штанях, в капелюсі вітер

Мої милі чортенята встократ кращі діти.

Ну нехай: чужі корови, в торбі лиш хлібина

Ти зіграть на душу можеш, як і всяк людина.

То ж умови гри у мене є простіші палки

Це не шашки, не футбол, не стрибки в скакалки

Задаю тобі питання я легке, Панасе

Даєш відповідь ти вірну, й головне одразу—

Хід у грі наступний твій, без обману, брате

Ти загадуєш, а я маю відгадати.

— Вуйку-дядьку, чорте темний, дідьку волохатий

А якщо відмовлюсь я та й піду до хати?

— Що ж іди, Панасе любий, раз такі умови

Та підеш ти сам додому, лишаться корови.

А якщо ти переможеш в чеснім поєдинку

Я буду тобі служити до твого спочинку.

Так що, брате, вибирай неминучу долю

Без корів, чи без душі, чи чорта в неволю.

Вибір був геть не складний, бо корів втрачати

Не хотів я, як і душу чорту віддавати.

То ж ,отримавши мою непохитну згоду,

Закріпили в рук стисканні ми оцю угоду.

Самовпевнений чортяка, глянувши на мене,

Хрюкнув раз і прохрипів: — Ти іще зелене

То ж давай загадку ти свою нікудишню

Проковтну її я враз, наче спілу вишню.

Ой, рогатий той не знав з ким він має справу

Я загадки, як насіння, лузав на забаву

Тож потер я свого лоба, звів докупи брови

Наче я згадать не можу ні одного слова.

— Ай, не буду довго думать і почну з простого

Що є гірше, аніж чорт, та є краще Бога?

І нечистий сіпнувсь враз та й в лиці змінився

Усміх в ту ж хвилину згас і він зажурився.

Думав довго, й називав різні варіанти:

Слава, влада, сила, міць, гроші й діаманти

Королі, солодкий мед та гірка отрута

У гріху людське життя, праведна покута.

Бігав він туди-сюди, геть оскаженілий

Виривав він клапті шерсті зі свойого тіла

Падав ниць і від безсилля землю гриз зубами

Та який був той отвіт, так він й не дотямив

— Я здаюсь, триклятий сину, досить тої муки, -

Загорланив лісовий, заломивши руки, -

Буду вірним я тобі другом та слугою

Тільки відповідь скажи, зжалься наді мною!

Дід Панас закінчив мову та й окинув оком

Всю присутню дітвору. Й мовби ненароком

Він струсив додолу попіл, звівсь на свої ноги

І поволі повернув він у бік дороги

А за ним, мов вовчий хвіст, вихором здійнявся

Чорний, мов в’язка смола, пес Сірко зібрався

Так ніхто й не зрозумів, що під хутром хорта

Дід Панас усе життя никав дідька-чорта

І під дубом стало глухо, кожен дихать перестав

Та один дитячий голос тихо-тихо запитав:

— Що ж є гірше, аніж чорт, та є краще Бога?

Сивий дід, не озирнувшись відповів: Нічого...

...

Ігор Лобзік

Дощ

Я тебе полюбила весною,

Полюбила, як дощ німе скло.

Але серце покрилось журбою:

Ти забув відчинити вікно.

Ти не мав ні потреби, ні хисту,

Щоб вдихати холодну любов,

Бо для тебе ті стежки тернисті -

Вічний страх, вічний біль, вічний схов!

Я до тебе кричати не в змозі,

Скло як терну колючі кущі.

Я не плачу: дощик - не сльози,

А молитва моєї душі.

...

Ївга Лютневська

Я чекала

Я чекала тебе на світанку,

огорнута пледом з чаєм увечір.

Я не спала вночі аж до ранку,

хотіла твоїх обіймів за плечі.

Я чекала і влітку, і взимку,

як сонце пекло й пронизував холод.

Восени, навесні, аж до крику,

що вітер поніс із листям у морок.

Я чекала тебе, розцвітала...

Кохання тримала в ніжній долоні.

Вірила, мріяла, добре знала -

юнацтво мине - сивітимуть скроні.

Я чекала і досі чекаю,

весна моя пісню вже проспівала.

Серцем своїм так само кохаю,

хоч осінь імлу в волосся сховала.

Ти не чекав, так як я чекала,

коли вмивалась гіркою сльозою.

Ти покинув, хоч я так благала,

бо дуже хотіла бути з тобою.

Ти не кохав, так як я кохала,

хоч вогник горів десь глибоко в серці.

Всі твої зради я пробачала,

ховала весь біль в замочок за дверці.

Ти не бажав, так як я бажала,

лише розпалював нове кохання.

Ти, лиш один, я більш не шукала,

тобою марила у сподіваннях.

Я зосталась одна, тільки осінь.

Чекала тебе і втратила крила.

Чом тоді не сказала я: досить!

Можливо би зараз вільно летіла.

Надто довго тебе я чекала,

красу розгубила, зранила серце.

Скажу: бувай - тебе відпустила...

І стало весняним спогадом все це.

(вересень 2022 р.)

...

Роман Фещак

намистинка

ці маленькі життєві історії

надихають понад усе

наче чотки, що під рукою,

з намистинкою – в центрі

колихаються хвилі брудні

політичних протистоянь

а мені ці випáдки дрібні

зігрівають уламки бажань

і такого ж не розкажеш –

захищаючи невловиме

важливіше не те, що маєш,

а від чого стаєш сміливим

і від чого чутливим стаєш –

наче в центрі буремного світу

що найбільше тебе збентежить?

подаруєш, а не забереш.

наче думка, що поряд чиясь

потребує незграбного слова

це вже втретє, моя ти дівчинко,

що ж я маю робити з тобою?

20.08.2022

...

мелхіседек

джавелін

обожнюю життя – за справедливість!

коли нахаба – хоч би й геть святий –

отримував за фсб-шну підлість

удар допіру влучний і чіткий!

це щось таке старе і призабуте:

я знов пишу віршоване й просте.

коли бажаєш вкотре не заснути,

а відчувати, як снага росте!

крокуєш містом зачаїло тихим,

вітаєш постаті знайомі або ні...

нестримно зустрічаєш подих літа,

що дуже потребує перемін!

тому що буде справжня перемога:

закон такий існує, що з руїн –

усупереч тривалим перелогам –

постане світ... без божевілля війн!

27.05.2022

...

мелхіседек

Bond that can't be broken

Я прихилюся до тебе, моя печаль

І втома осяде мені на плечі.

Не відпускаєш? А дуже жаль,

Як тільки зробиш це, стане легше.

Знайомі з тобою вже цілу вічність,

Нам відомі секрети і неприглядні сторони,

Сьогодні ми журавлі завтра ворони

І небом розноситься ехо кличу.

Ми не баласт і не тягнем на дно одне одного,

Ми найкращі старі, добрі друзі,

Нам не стати один для одного ворогом,

Один одному ми завжди не байдужі.

Ми і слабкість і сила, надія і туга,

Ми два боки старого і ржавого мідяка,

За потреби покличу старого друга,

Щоб підтримала плечі незрима і тепла рука.

Ти мене я тебе обійму і зігрію,

Не прожену, як би серце не краялось,

Під звуки дощу ти розкажеш мені свою мрію,

Я опорою стану, аби кожне слово в ній справдилось.

...

Yana

Україна

Ти промінь світла у моїх думках,

Мов сонце, що виблискує крізь хмари.

Щоночі чую голос твій у снах,

Що вабить за собою наче чари.

В очах твоїх безмежний дивний світ,

В якому грають своїм сяйвом зорі.

І воля твоя сильна мов граніт

Не зломиться під натиском ніколи.

Коли вже сил нема здолати шлях,

Ти мене мов дитину обіймаєш.

І душу втомлену, як квітку на полях,

Своїм теплом ласкаво зігріваєш.

Навчи мене надію не втрачати,

Дай сили вірити, що тебе збережу.

Моя країно, ти для мене мати,

Понад усе тебе ціную і люблю!

...

Іванова Олена

Це не скінчиться, поки не напишу про це

Це не скінчиться, поки не напишу про це.

Знаєте, вірші — то такий щільний процес...

Ніби береш кістку та дістаєш мозок,

Ніколи не тримавши зброю важче нігтьових ножиць.

Ніби береш скрипку та ламаєш її на дрова,

Бо боїшся звуку ширшого за власний голос.

Ніби береш пензлі чужі та тікаєш під зливу,

Аби хтось інший не намалював тебе менш сміливим,

Ніж ти сам собі можеш тільки уявити, чи намарити.

Щоб потім до когось прийти і сказати: "Оце, власне, — ти.

Від червоної літери до останнього знаку. Я його забула поставити, але схожість, напевно, вгадується."

Вірші — то розколупати себе та віднести в долонях

До першого-ліпшого, хто не крутитиме біля скроні.

Стояти напружено з секундами втрачаючи гордість.

І найкраще, якщо він просто скаже: "я ничего не понял".

(28.02.21)

...

Деніза Глезіна

Подарунок

Зробіть мені, будь ласка, подарунок.

О ні, не бійтесь, він не дорогий.

Для мене стане наче порятунок -

Не видний ззовні, але визначний.

Зробіть на совість, коли ваша ласка,

Без упаковки, стрічки чи прикрас.

Сам по собі він вже чудова казка

З використанням не на один раз.

Цей подарунок так мені потрібен

Для творчості та спокою душі…

Це люба тиша... - гамором світ повен,

У ній думки витають не чужі.

Зробіть і ви такий собі дарунок.

Нам кожен день шуми приносять стрес.

Завжди тримайте поруч цей пакунок,

Щоб не давив на вас тривоги прес.

(червень - липень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

А ми не ангели з тобою

Сплелись дві долі у віночок,

Неначе нитки в полотні.

І хочу я небес ковточок,

Що їх тримаєш уві сні.

З тобою хочу я літати,

До неба, навіть до зірок.

І маю, мила, я сказати,

Що є між нами душ зв'язок.

Танцюють тіні на папері,

Коли пишу я ці рядки,

Щоб відчинились в душу двері

і злилися в одне думки.

З тобою я отримав крила,

Тому повторю знов і знов:

"На світі є найбільша сила -

Це вічне щастя і любов".

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели ніяк.

Коли твоя душа зі мною,

У зорепаді щастя я.

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели, однак,

Коли ти мила є зі мною,

Я відчуваю неба знак.

(листопад 2021 р.)

...

Роман Фещак

СТИХІЇ

Вона, як вогонь, а він - це вода.

Вона поспішала, горіла, палала,

Він руку тримав десь на рівні чола,

Плече підставляв, коли рух був невдалий.

Нестерпно було їй стояти на місці,

Чекати на тих, хто поволі ходив,

Він квітами ніжними круглорічно

гасив полумяні її сліди.

Щалений вітрисько влетів до кімнати,

і шторм несподіваний все затопив.

Чи ж варто кудись у житті поспішати,

Коли старт подібний, а фініш один.

...

dracena72Natalka

Ллє ненависть Кальміусом

Ллє ненависть Кальміусом,

Ллє та не всихає.

В мого міста були крила,

Зараз їх немає.

Розбомбили, розтрощили,

Взяли сувеніри...

В мого міста замість грудей

Чорненькії дири.

Ллє ненависть Кальміусом,

Йде Азовським морем.

Ваше щастя, окупанти,

Обернеться горем.

Обернеться, повернеться,

Кров’ю захлинеться,

Як змія з нашого степу,

В серце увіп’ється.

Ллє ненависть Кальміусом,

Почорніли води –

То чекає Маріуполь

Щастя і свободи.

А поки її чекає,

Москалів вбиває.

В мого міста є майбутнє,

А у вас немає.

...

Валерія Малахова

Дім

У мене є дім. Під вікном у рядочок - тюльпани.

Малесенький дворик, посіяна густо трава.

Ще лютий на дворі, та сонце запахло весняно,

Листочки тугі на життя заявляють права.

І є в тому дійстві палка надихаюча сила -

Пробивши багнюку, уперто тягнутися ввись!

Присипала снігом зима і таки відступила,

А я над бутоном щоденно молюся: "З'явись"!

І він розкриває тендітні червоні пелюстки -

В маленькому дворику тісно стає від краси.

Співає життя, обійшовши закон акустики.

А заздрісний дурень назвав те життя - нацизм.

І вже у дворах не тюльпани цвітуть - заграви.

Співають ракети - і більше немає дворів.

І воїни встали боротись за діло праве,

Щитом перед ними - молитва із укриттів!

Ми все відбудуємо, всі залікуєм рани!

На полі зародять жита із-під крові й роси.

В зелену траву посаджу ще рядок тюльпанів,

Щоб в нашому дворику тісно було від краси!

...

Валерія Матвієнко

Моє щастя

Про це не напишуть в газетах,

І по радіо теж не скажуть,

Не танцюватимуть менуети

І не зіграють нам барди.

Якийсь місцевий художник

Малюватиме край ранковий,

Письменник напише вірші

Своїм неповторним словом

У цьому є їхнє щастя

Моє ж — все завжди зі мною

Бо справжнім для мене є щастям

Насолоджуватись тобою

Відчувати твою турботу,

Підтримку, увагу й любов,

Вони зігрівають душу

Вони окриляють знов.

Бо з тобою я справді щаслива,

Хоч по різних ми областях,

Але мало хто знає те, що

Моє щастя в твоїх очах.

(13.05.2022)

...

Vitaminka

Пісня про баланс стихій

В стародавньому Китаю,

Коли це був закритий світ,

Дракони жили у тім краю,

Правили людьми сотні літ.

Полонили всіх війною,

Де невірний кожен ліг.

Шенду звали головного,

Він орудував вогнем.

Володар 12 талісманів,

Його не вб'єш простим мечем.

"Небом" володів Ші Ву,

Де сидить він не один.

Літає "вітром" там Шо Фун

З ними ще "гримить" Чанг Зу.

Часто там тремтить "Земля",

Коли у сні хропить Дай Гвей.

А  сестра "вода" Бай Тса

Топить у собі дітей.

У стараху весь тремтів Гон Конг.

Тільки не мудрець Май Ран.

Владик зібрав ударом в бонг

Й магічну мантру прочитав.

Хай Інь та Янь знайде баланс.

Хай вічно сакура цвіте.

Хай нечисть зникне з сходом сонця

Швидше ніж роса впаде.

Вмить дракони закричали

Тікаючи хтозна-куди

Сили стихій їх залишили

І всі зажили як у сні.

...

Маркус Броді

Герой, що знайде рай

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Тоді народиться в пітьмі

Герой, що знайде рай

Він вийде з попелу і жару

Закутаний у стяг

Збіліють чорнії тумани

І ворогів кістяк

І битиме шалено в груди

Герой, що знайде рай

Однак забудуть всі етюди

І скажуть: він - шахрай

Глухі сліпці без ніг, без рук

Їх голос, що без слів

Злетить, як навіжений крук

Та й за героєм в слід

І стане він в нерівний бій

За тих, кого не знав

За тих, хто у житті своїм

Його зганьбив й скарав

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Не буде більше там землі

Де мав би бути рай

...

Аля Кобза

Під звуки містичного вальсу

Відьма мене зчарувала, до себе забрала в полон

Дотиком ледве відчутним теплих маленьких долонь

В серці щосили палає кохання нестримний вогонь

Тільки на жаль я не знаю це наяву або сон

Демон-спокусник, омана? Він душу мою полонив

Тягне до себе магнітом, на спротив немає вже сил

У серце ввійшли одночасно сотні палаючих стріл

Коли під мелодію вальсу на танець мене запросив

Пари навколо кружляють, не гають спливаючий час

Свідомість заполоняє містичними звуками вальс

Відвідати бал між світами можна в житті лише раз

Тільки не пам’ятає минулого жоден із нас

Скоро настане світанок, люди забудуть про бал

Й пристрастей вихор шалений, що у душі вирував

Зможе лиш демон згадати, хто його серце украв

Якщо один з нас справжній демон, можливий

щасливий

Фінал.

...

Катерина Скрипка

Найліпше завжди пишеться вночі

Найліпше завжди пишеться вночі,

Вночі усі поховані мечі,

Вночі все місто поринає в сон,

Вночі немає жодних заборон.

Вночі завжди навідують думки,

Вночі слова - продовження руки,

Вночі, мабуть, найкращий час для мрій,

Ти хто, стрілець? А може - водолій?

А може той, хто й мав би бути тут?

Ідейно - Гарт, душею - Аспанфут.

Цікаво є, наскільки ти естет.

Овва, пробач, скінчився інтернет.

...

Сергій Сорока

Село Вишеньки

У селі невеличкому й маловідомому Вишеньки,

Що сховалось в дрімучих лісах на Чернігівщині,

Жив собі непримітний та тихий Свирид Миколайович,

Що штани протирав на посаді директора бібліотеки.

Хоч яка там у Вишеньках в біса бібліотека?

Одна шафа стара та похила: з трудами партійними,

Дві полиці романів пригодницьких про мушкетерів

Та вождя індіанського, того що ще грав Гойко Мітіч.

А оскільки у Вишеньках якось з читанням не склалось

То була ота бібліотека суто для галочки.

Мов культура, освіта, моральність та інші епітети

Навіть в цій глушині процвітають як квітка з компосту.

Тож Свирид Миколайович був за одно і директор,

І бухгалтер, вантажник і прибиральниця.

Ну й на пост свій важливий, культурно-звитяжний

Він заходив лиш раз, може двічі на тиждень.

І весь день перечитував книги партійні й романи пригодницькі.

Або пил на полицях та бруд на підлозі змивав.

Ну а ввечері разом із друзями-односельцями

Самогоном по вінця наповнював мудру макітру.

Та змінилось все раптом коли із столиці далекої

Укрпошта доставила ящик наповнений книгами.

Подарунки такі для маленьких містечок і селиш

Розсилав кандидат в депутати від опозиції.

Були в ящику тім чималім кілька томиків антикіллера,

Книга товста про тореадорів та сонячних зайчиків.

П’ять книжок непристойних про Емануель з Анжелікою.

Ну і різного там почитати, всього і по дріб’язку.

Але більше за те все Свирид Миколайович

Був шокований, до посивіння, збіркою жахів.

А оскільки читав їх вже після пиття самогону

Дуже легко сприйняв все прочитане як святу правду.

І тоді зрозумів, що життя його бібліотекарське

Може круто змінитись, лиш треба прикласти зусилля.

Тож почав він виписувати з міста газети про магію,

З астрології книги та різне магічне приладдя.

А вже через зв’язки які в Києві мав та Воронежі,

Він спромігся купити собі заборонену «Верміс Містерііс».

От щоправда продати йому довелося свого телевізора

Та старий неробочий мопед, що не мав колеса.

Але нащо по правді отой телевізор брехливий

Коли мудрість безмежну і темну в руках ти тримаєш?

З того часу до себе звертатись Свирид Миколайович

Переважно почав дуже коротко й чітко – Мардук.

Не на честь волохатих та розмальованих шведів,

А на честь Вавілонського бога. Та й просто красиво звучить.

От тоді, як то кажуть в народі, і почалося.

Стали дивні діла відбуватися в селищі Вишеньки.

То корову об’їдену знайдуть, то дивні сліди.

І вовків наче в краю тім після війни і не бачили,

А ведмедів тим паче, ну рівно як левів та тигрів.

По ночам було чутно місцевим як в лісі за пагорбом

Наче потяг, що з рейок зійшов, щось гуркоче страшенно.

Та піти й подивитися ніхто із місцевих ніяк не наважився,

Ну гуркоче й нехай. Головне що далеко і хати не зносить.

Але ближче до осені сталося зовсім нечуване

Зник електрик місцевий Дмитро Спиридонович.

Хоч шукали його всім селом цілий тиждень щоденно

Та знайшли лише торбу розірвану й чобіт надгризений.

Далі стали зникати по черзі в околицях мешканці.

Приїжджали у Вишеньки із телебачення й сотня спецназівців

Денно по лісу бігали. Зайчиків-білок допитували.

Але облизня лиш скоштували – на тім і роз’їхались.

Часу трохи пройшло й почало вимирать село Вишеньки.

Хто до родичів втік, а хто зник в невідомому напрямку.

І стоять тепер в лісі Чернігівськім хати пусті та похилені,

А над ними на пагорбі гордо стоїть весь у чорному

Посміхаючись ротом беззубим Мардук Свирид Миколайович,

Та по череву ніжно проводить долонею Йог Сототу.

...

Satarialist

повінь, що прийшла по імена

це повінь що прийшла по імена

по наші полохливі імена

відірвані від святців імена

заникані під ковдри

від неї буде світом йти луна

далека і приречена луна

нікому не підзвітна і страшна

зациклена на повню

у тебе попід іклами свербить

мале щеня тобі ще жить і жить

але гуде під вікнами — скажи —

неначе в пісні

неначе хтось наказує: дивись!

і ти — ще вчора тихший од трави

кричиш вітрам і грозам: йду на ви!

страшний і грізний

не до добра – ой-вей! – не до добра

оця смішна беззуба дітвора

що довго забувала своїх пра-

зійшлась докупи

молитва розквітає у прокльон

туману пошматований вельон

і діти зачинають в унісон

пісні спокути

...

Єлизавета Жарікова

Маяк (Мідний король)

Море ковтає розсипані відблиски, б'є по піску крилом

Контури неба ламаються пазлами, пишучи снам пролог

Ніж маяка, розсікаючи темряву, тоне у лоні хвиль

Час не поверне у жертву віддане, скільки його не зви

Блиск Золотого Міста загравою ріже долоні хмар

Вицвілий місяць у воду кинувши, ніби мідяк на фарт

Погляд старого летить над берегом, чайками вдалину

Де янгол ранку худий і згорблений, обрій як лук зігнув

Скільки віддав безіменному богові, щоб відшукати сенс

Й тільки тепер роздивився істину, втративши геть усе

Світло до світла і в тишу пристані йтимуть нові кораблі

Там де маяк у безодні темряви - кілька потрібних слів

Де принесе ніби вітром з гавані запахи і слова

Теплі як попіл прощань і зустрічей, іскри старих розваг

І будуть бігти як діти пам'яті, босими по стерні

Замість слідів на піску лишаючи спогадів мокрий сніг

Запахи хліба, вогню і прянощів, тишу осінніх нив

Шелест трави, що м'якими лапами, шкрябається у сни

Шепіт років що напившись юності, падали за поріг

Те що тримав обіруч дитиною, й зрештою, не зберіг

Світло до світла і ніч гойдається, танучи як пісок

Й доти горітиме вогнище пам'яті, з хвилями в унісон

А коли з рук маяка розсипані

тіні як зорі, гаснуть -

старий піднімається вгору по сходах

і підливає

гасу.

...

Федір Рудий

Роланд до Темної Вежі йшов.

Роланд до Темної Вежі йшов.

Роланд дорогу до Вежі знайшов.

Роланд часами й шляхами блукав.

Друзів знаходив і друзів втрачав...

Роланде,стій!

роззирнись на все біч,

Бачиш світанок

закінчилась ніч.

Чому не сурмлять

в твою честь сурмачі?

Де друзів твоїх

револьвери й мечі?

Чому не гукає луною твій ріг?

Упав він друзям

померлим до ніг.

Збий порох з чобіт,

не вагайся дарма.

В ваганнях неспокій

В ваганнях тюрма.

Дивись, Темна вежо!

Твій Роланд прийшов

Все втратив на тракті

Тебе віднайшов.

Пелюстки, впадіть

зі скривавлених руж

До вежі прийшов

цей уславлений муж.

Роланд до Темної Вежі йшов!

Роланд дорогу до Вежі знайшов...

...

Mia
18+

exemplaris excommunications

Миколі наснилася скриня зі скромним світлом

він дихав високим днем і бабусиним хлібом

застигав як новонавернений під зоряним небом

що вночі народжує водяну лілію над його серцем

доки він снить на тремтячому пагорбі

як скриня віддає дар пам’яті.

коли одноразові боги скінчилися і згас багатоокий кристал і прийшов морок

у блакитну хату на пагорбі поселилася почвара дядько Ґроґ

без тіла людини і з головою про яку писав Неборак.

Ґроґ потіє пітьмою і кожен хто його побачить буде забутий

як спів горобця з розірваним серцем як велетень буде закутий

його немислимі посіпаки- сектанти-пастухи безшкурих вовків

несуть у долині від хати до хати exemplaris excommunicationis -

мертвий папір

і кожен хто його побачить буде забутий як син.

Микола жив на пагорбі і всіх пам’ятав давав імена кожній крихті хліба

він не спускався в долину до людей з худими очима

Микола доїв хмару пив її молоко і бродило у глеку кульбабове вино.

під його шкірою тече сяючий мед -

щоночі дядько ґроґ насилає кровопивців

вони вгризаються у тіло Миколи наче бобри-убивці

і тої ж миті падають у діабетичну кому падлюки ниці.

дружина Миколи янгол-і-демон і місяць-і-зоря її очі

вона віддала своє ребро з якого Микола зробив лук пророчий

вона віддала свій шепіт з якого Микола зробив тихі стріли

Микола спустився в долину - у трьох поетів поцілив

і вони згадали про всевишнє серце зроблене з диму і про вулицю тиху

її імена

поети писали про те кого пам’ятають і про те кого нема

носили в долині вірші що кровоточать як живе тіло.

і доки вони б’ються з лихими скелетами і мором і божевільним вітром -

Микола рушає до блакитної хати - дядька Ґроґа потурбувати.

...

Жаботинський Святослав

Казка про Королевічну Ремінісценцію з країни Аллюзій

За лісами, за морями, за розлогими степами, Кролевічна жила, наче статуя зі скла.

Куди глянь - усе не можна, бо, бач панночка вельможна, треба імідж зберегти, не зганьбити і п’яти.

В один день терпець урвався - звідки тільки норов взявся, почала робити все всупереч. Як затрясе…

Королівство, батьків трон - танцювали ходором - написала список мрій, гайда втілювать мерщій!

Більш за все вона хотіла дослідити дельту Ніла, підійнятись на Говерлу, виловити собі перли,

Спробувати медовуху, мчатись на коні щодуху, і позбутися навічно свого сану ще до січня.

Не одразу все вдавалось, хоч дівчина і старалась, все ішло на дурника, як в того халтурника.

Спробувала втекти з дому — втрапила у перегони, подружилась з гномами — скінчилось погромами.

Ледь не втопла, як пірнала, бо сирені довіряла потримати плаття десь на Прикарпатті…

Батько вже махнув рукою, мати крутить головою, народилась сестра — з дому знов іти пора.

Вже дівча не статуетка — бо тепер вона «поетка», на гітарі грає, пісненьки складає.

Своїм гострим язичком лупить, ніби кулаком, та не нам її судити, бач, зопалу може й вбити.

Мати потайки зітхає, чоловіка запевняє: “Головне — здорова, хоч не мармурова”.

Кілька років пролетіло, королівство все бриніло, повне до верху пліток, про принцесу балачок.

Раптом враз прийшла біда: «Королевічна, сюда!» — голосили люди із нікуди-всюди.

“Ельфів військо войовниче під стінами. Батько кличе повернутись до хоромів, до державницьких прийомів”.

Зібралася за хвилину, рятувать свою родину, підданих і царство - своє господарство.

З чаркою наперевагу — залітає із наснагою, і поперед війська вишукується свійсько.

«Гей ви ельфи, що потрібно» — верещіть одноосібно, а сама п’янюща, хоч їх там тьма-тьмуща.

Дралися на кулаках — лишилася на ногах, чаклували міражі — мертві встали, як живі,

А вона не моргне оком — усе лякає пневмококом, сипе вумними словами да висвіркує зубами.

Як змагалися в піснях — дзвін пішов по всіх лісах. Зрештой, нишком протрезвіла, бачить — так не буде діла,

Дуже все підзатягнулось, тож дівчина усміхнулася, і поцьомала царя ельфів серед пустиря.

Тиша впала навкруги, недалеко до біди — тут усі позамирали, і роти повідкривали.

Ельф недовго щось кумекав — одразу не бекав-мекав, а надів корону й повів до трону.

Обручились у ту ж хвилину, взяв дівчину за дружину. У державі настав мир, хоча тиждень тривав пір,

Пиво лилося рікою, батько, зрештою, в спокої — старша, на кінець, за мужем, гарним, вельми небайдужим,

Є роки перепочити, меншу розуму навчити, сам там був, усе розповів, як було, не як приплів.

...

Ганна Синельнікова
12+

Кохана некроманта

Із моїх рук ти п’єш до дна,

З зів’ялих квітів зілля,

Стоїш навколішки брудна,

За крок до божевілля.

Ковток останній і встаєш,

В очах глибини чорні,

Я знаю, що ти обереш,

Ці задуми потворні.

У ніч ідеш, як хижий звір,

Шукати свою жертву,

Не вурдалак і не вампір,

Хоч не жива й не мертва.

Вертаєшся назад без сил,

І вже не пригадаєш,

Як ти серед старих могил,

По цвинтару блукаєш.

За кожен день свого життя,

Ти відбираєш інше,

Назад немає вороття,

А далі тільки гірше.

І знов закляття при свічах,

Кістки у пил розтерті,

За тебе б’юсь не на мечах,

З могутнім Богом смерті.

...

Сергій
12+

Зніми свою маску, красуне

Зніми свою маску, красуне!

Я знаю, за нею ховаються сотні лиць:

Мертвих. Гнилих

Вицвілих.

Там ворушиться щось неістотно-гидотне,

Бігають очі, випавши з темних очниць.

Зніми свою маску, мерзенна!

Кров смердюча кипить із натягнутих жил:

Зривається. Б'ється.

Хвилюється.

Шаленими стежками тягнеться з середини,

Зі спини проростає кістками шкірястих крил.

Зніми свою маску, тварюко!

Покажи звідки шириться світом гидь:

Повзе. В'ється.

Сунеться.

Горами мертвих тіл навалюється до купи

У якесь невідоме й химерне що-небудь.

Зніми свою маску, примаро!

Я знаю, як швидко скаче червоний кінь:

Злий. Впевнений.

Нестримний.

Від смерті тисяч нарешті нап'єшся нектару,

Мечем відтинаючи безліч нових поколінь?

Зніми свою маску, вершнице.

Гниль війни не дістанеться світлих земель.

Забутих. Живих.

Знайдених.

Вони тілом своїм виїдять мертве серце,

Навіки очистивши стомлений світ від химер.

...

Євгенія Петрікова

Слуги самотини

•••

Дракон ширяв над

Морем. Тепер спочиває

У фіалковім гаї.

•••

Русалка сидить

На піску. Її сполохав

Люд. Плюсь у ріку.

•••

Прихисток для

Ворони на полі з

Черепів. Іде маг.

•••

Осіннє листя гниє

У саду. Полем никає

Мара — каже люд.

•••

Листопадові

Нічниці чапіють коло

Домів. Кіт шипить.

•••

Серед руїн хати —

Згарок. Лада схилилась,

Німо спогляда.

•••

Гурт чоловіків

Обступив дівча. Свист. Тепло.

Усміх Літавиці.

...

Вікторія Бура

Чарівниця

Зашепчеш амулет з насінням

Попросиш зілля випити до дна

І зникнешь тихо, наче сновидіння

Побачимося як прийде весна.

Знайдеш мене у кришталевій кулі,

Там сплетені немовби світло й тінь

Мої дороги - пройдені, минулі

Та інші, ще не звідані путі

Ти заклинаєш грім і блискавицю

А я життя присвячую тобі

Не сплю тоді, коли тобі не спиться

Сумую, коли тонеш у журбі

Я чую голос твій в пориві вітру

Твій погляд наче відблиск зір вночі

Як усміхнешся - мені сонце світить,

Крізь сльози злив, веселку плетучи

Приречені назавжди до розлуки

Закляті на мечі і патериці

Поєднані як у аккорді звуки

Закохані - Блукач і Чарівниця

...

Олексій Хмельницький

Балада про витривалість

Усім, хто наполегливо прямує

до мети, присвячується

Чи буває від вірності шкода? Запитайте в цієї жокеї.

Кінь її все останнім приходив, а колеги сміялися з неї.

Горлопанив набридливий рупор, переможця вітали трибуни.

Їм же - тільки суперників крупи і ганьба, що до фінішу суне.

І сльозою котилася синь, та в собі все шукала причин,

Бо ж рекорди б'є всі оцей кінь, її кінь, коли скаче по колу один.

Але тренеру - й тому не видно, бо ж на таймері - знову поразка.

А жокея все вірила, бідна, що ганьба обернеться на казку.

Її серденько рвалося навпіл: в товаристві не була своєю...

Чи ж розумно таке - через шкапу загубити кар'єру жокея?

Очманіла від прикрих прозрінь, вона втому додому несла.

В деннику ж усю ніч плакав кінь, сірий кінь - йому спина пекла без сідла.

Але й власника буря зломила, а надія розтанула в тайні.

"Знов програє - їй-бо здам на мило!" - пригрозив і подався зі стайні.

А уранці сідлала й шептала, що коню прагне волю купити:

"Я усе, що надбала, заклала. Все на тебе, не на фаворита!"

Вчувши збруї приглушений дзвін, страх у серці душила вона.

Та затримавсь на мить її кінь, впертий кінь, коли стартовий дзвоник лунав...

Тут хоч лайся, а треба скакати! Хоч убийся - не станеться дива!

Згаяв мить - і ти знову позаду. І розпука, мов курява, сива...

По кар'єрі, по мріях юначих! Хай хоч сльози не застують світу!

Але раптом, оговтавшись, бачить, що вона обганя... фаворита!

І майнула над фінішем тінь, і завмер над трибунами крик,

Бо у небо здійнявсь ясний кінь, срібнокінь, і до сонця полинувши, зник.

Її виграш лишився у касі. Його збруя зосталась на ньому.

І вже шепіт за ними не крався, бо несли вони втіху, не втому.

Коли сяйвом пишається повня, по воді прокладаючи стежку,

Кінь та вершниця нею проходять і зникають у синім безмежжі.

Кажуть, витвір наївних видінь. Справді ж - серця надія жива.

Де на сушу ступа вільний кінь, світлокінь, проростає небесна трава.

...

Ольга Ткач

***

Не знаю що із тим робити.

Заковані у вічну скруту,

Мої думки, немовби діти,

Їм треба з кимось завжди бути.

І навіть десь у однострої,

Летять вони крізь переходи,

Побачитись аби з тобою,

Не помічаючи негоди.

Крізь нерозумні намовляння,

Крізь боротьбу і перепони,

Одною силою кохання,

Всі розсуваючи кордони.

Виконуючи так майстерно,

Всі віражі і петлі мертві,

Мети сягнути недаремно,

Натягнуті зціливши нерви.

Можливо ти їх не чекаєш,

Не в’яжеш тим думкам віночки,

В своїх лісах щодня блукаєш,

І не чекаєш на рядочки.

Одначе слати не полишу,

Допоки жив — не зупинюся,

Свою частину не найгіршу,

В мент відділю й поділюся.

Я побудую каравани,

В ефір відправлю їх сміливо,

Рахат-лукуми, марципани,

Все розкладатиму красиво.

Мигдаль, родзинки і хурма,-

Солодкі будуть думи мої,

Шовк, кашемір і бахрома, -

Все загорну я у сувої.

І будуть, наче в казці, думи,

Твій день і сон в житті плекати,

Заглушать болю крики й сурми,

Аби життя не просипати.

Неначе ковдрою огорнуть,

Думки любові і кохання,

У них всі труднощі потонуть,

Із вечора і до світання!

...

Олександр Гаврик

А чи вона любила світ...

А чи вона любила світ

Чи тільки бавилась тобою ?

І кожне слово знов брехня

І лицемірство без кінця

Чого ти так боїшся нас ,

Що не навижся відкрити нам лице ?

Чи хтось образив ?

Чи розбив?

І що ж тепер ти ніби " сильна, незалежна"

Та де там!?

Знов ховаєшся від нас ..

Та спокушаєш поглядом гарячім ?

Невже так любиш визнання ,

А що робити , як забудуть?

Я вже забула...

Я не слабка , тепер не маю сил на тебе

На ті дитячі забаганки

Кричати , маніпулювати , ти не в собі .

І погляд твій більш не чарує

Лише вуста , хотілося б розбити

Щоб не дісталися нікому .

І наші скелі розірвуть тіла

Залишаться лиш душі ,та вже не ті які були ...

Ми розійдемось , знову й знову.

Чому ти пишеш в ту вечірню пору ,

Невже бажаєш моїх слів ,

чому ти знову не даєш покою

Чого застрягла у думках..

І ми не будемо ніколи разом

Це знаєш ти , та знаю я

І кожен раз ми знову поруч ,

Не знаючи навіщо

Щоб знов розбитись на шматки...

(14.10.22)

...

Валер'янка

Захований скелет

Мій невидимий монстр, моє друге обличчя,

Таємничий театр тіней:

Я сховаю подалі цей об’єкт протиріччя

Від чужих і жорстоких очей.

Неіснуючий демон, що скував мою волю,

Приручив моє внутрішнє я.

Ти забрав мою душу, − позбавив контролю,

Ти холодна гидлива змія.

Наче Янус дволикий, що шепче на вухо

Ти керуєш моїм життям,

Збайдужілому серцю пустельно і сухо −

Ти наповнив його сміттям.

Мій невидимий монстр, моє друге обличчя:

На потилиці вищир зла.

Я сховаю подалі цей об’єкт протиріччя

Хай руйнує мене дотла.

...

Євгенія Петрікова
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
Персонажі "Кола Крові.Покручі"(візуал)Milante Gotham
28.03.2024
Нарешті в мене дійшли руки зробити це, точніше розібратись, як вставляти фотки. На першій Енджел і С ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112846коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: