🖊 Розпочався авторський конкурс "Міфи серед нас"! 🖊
Всі блоги

Відгук - не відгук. По той бік себе. Книга про те як українцям зламали хребет.

Роман Коцький
01.12.2022

Радити книгу за фрагментом розміщеній в ній статті іншого автора - це таке собі... Але як хочете глибше розібрати російсько- українські відносини, то раджу " По той бік себе" Ірини Реви.

Офіційна аннотація така:
У науково-популярній книзі проаналізовано трансформації, яких зазнало українське суспільство у сталінську добу, перш за все – у 1930-х роках. Авторка розглянула методи, якими діяла радянська влада, з’ясувала їх вплив на світосприйняття українського суспільства, показала механізми формування радянської ідентичності, запропонувала шляхи подолання психологічних та соціальних проблем на сучасному етапі.

Ось той фрагмент, який мене зацікавив. Все ж таки навкруги війна і всі ми смертні. Так, сьогодні дуже оптимістичний блог.

Літературознавець Юрій Лавріненко виділив чотири типи «останнього рішення», яке приймав для себе письменник у критичний момент, коли доводилося вибирати між збереженням життя та цілісністю своєї особистості, своїми поглядами та переконаннями:

  1. «Смертію смерть поправ» – це шлях Миколи Хвильового, про
    складний вибір якого ми вже говорили. Він не бачив можливості зберегти своє «Я», бо ідеали, цінності, заради яких він жив, в одному випадку виявилися хибними, а в іншому – неможливими для реалізації. Життя для письменника втратило сенс.

2.«Шлях на Голгофу» – це доля драматургів Миколи Куліша, Леся
Курбаса, письменника-інтелектуала Миколи Зерова та багатьох інших, які не зрадили своїх ідеалів і були знищені системою.

3.«Гра з дияволом» – таку долю обрали для себе П. Тичина,
М. Бажан, Остап Вишня. «Всім відомо, що П. Тичина перебував у своєрідній еміграції, відмежувавшись від реального життя», – пишуть співробітниці кафедри українознавства Української академії друкарства О. Думанська та М. Лисенко. П. Тичина писав на замовлення влади патріотичні вірші, його поезії вивчали в школах (серед школярів у радянський час ходила примовка: «Краще з’їсти кірпичину, ніж учить Павла Тичину»). Та коли мова заходила про його знамениту поезією «Партія веде», автор завжди наполягав, щоб під цим твором стояла дата її написання – 1933 рік. Натякаючи на те, що «пам’ятник нерукотворний» сталінському режиму створений під тиском. У зрілому віці, сягнувши найвищих вершин успіху та визнання в Країні Рад (нагороджений орденом Леніна, обіймав посаду голови Верховної Ради УРСР, був заступником голови Ради національностей СРСР), П. Тичина не позбувся ознак пережитої в молодості психологічної травми: ходив, наче навшпиньки, говорив тихо, страждав на манію переслідування.

...Як дві росини,
як дві невиплакані сльозини, тремтять на віях очі.
Розлитись хочуть,
впасти хочуть
чорніючими бомбами.
Вже нічого не скаже
він за очі тяжчого,
нічого не зробить із цими очима,

– писав у поезії «Враження від очей П. Г. Тичини» його сучасник Василь Рубан.

( Подумати тільки мужик пише вірші про очі іншого мужика, а я про це пишу блог.)

«Тичина – така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров, Курбас. З однією різницею – їхня фізична смерть не означала смерті духовної – Тичина фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування… по той бік самого себе», – писав дисидент Василь Стус.

Але слід визнати, що
останній бастіон П. Тичина таки втримав. Він зумів приховати безпартійний «кінець своєї душі», здійснюючи переклади багатьох європейських авторів та до кінця днів вивершуючи (так і ніколи її й не закінчивши) глибоко філософську поему-симфонію «Сковорода». А коли в 1958 році партія зажадала підписання закону про двомовність, не підписав, відмовившись від посади голови ВР УРСР.

4.«Слабість як остання зброя» – таку стратегію виживання обрав для себе поет Тодось Осьмачка. Коли його заарештували, удав божевільного. Витерпів психічні та фізичні тортури в тюремному психіатричному відділі НКВС й утік під час окупації німцями Києва в 1941 році. Скориставшись нагодою, поет залишає СРСР. За кордоном відновлює літературну діяльність, зустрічається з іншими українськими емігрантами, але письменника увесь час переслідує страх, що агенти КДБ полюють за ним. Останній рік життя Т. Осьмачка провів у психіатричній лікарні поблизу Нью-Йорка.

До чотирьох вищенаведених типів «останнього рішення» я б
додала ще два: безоглядна «любов до агресора», яку продемонстрував В.Сосюра, та «дуля в кишені».

«Дуля в кишені». Її таємно демонстрував режимові Максим Рильський. Син українського громадського та культурного діяча Тадея Рильського, досвідченого конспіратора, члена таємної української організації «Стара громада» ще царських часів, Максим Тадейович зберіг і своє життя, і свій талант, і свою психіку, і свою Батьківщину (не втік за кордон), і – що було дуже непросто – свою особистість. Сучасники згадують поета як самодостатню, виважену, рішучу та небайдужу людину.

Як і всім радянським літераторам, Максиму Тадейовичу доводилося писати про партію та Сталіна. Поет робив це, «заховавши дулю в кишені», – внутрішньо відмежувавшись від дій усупереч власним переконанням. І радів, коли міг перехитрувати владу. «Я спромігся побудувати доповідь так, що сказав і не сказав про Сталіна, і дуже задоволений, тому що противне це плазування та улесливість», – ділився поет після чергового офіціозу, опинившись у тісному колі друзів.

Отакий от фрагмент.
Викликає в мені змішані почуття без чіткого висновку.

Додавати нічого. Хіба... Може введемо в шкільну програму такий предмет як Русофобія?

4

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Коцький
02.12.2022 16:41
Навряд аналогія народ і тіло людини вірна, але за даними цієї книги: кожного четвертого селянина знищено Голодомором. Те, що ми відновили Незалежність після такого говорить про нашу силу і стійкість.
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Розпочався авторський конкурс "Міфи серед нас"! 🖊
03.02.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Лютий неочікувано став для нас початком нової дуже цікавої активності. І це - авторські конкурси на Аркуші! 🙂 Вчора, хоч і не без затримок, почався наш перший авторський конкурс мініатюр "Міфи серед нас" 🖊

... Детальніше
Блоги
Міфічна угадайкаЯрина Мартин
05.02.2023
Чат Аркушних балачок гудить здогадками про те, де ж чия мініатюра на конкурсі «Міфи серед нас». Тож ... Детальніше
Елова бібліотекаProza.ik
09.02.2023
— Ти це чула? — відвела голову від книги Таня і показала кудись жовтою закладкою. — Що чула? — стомл ... Детальніше
Конкурсна критика: як її пережити й отримати задоволенняСвітлана Філімоненко (Лана Філлі)
24.12.2021
Вітаю всіх аркушиків! Щось давно ми не міркували на різні загальні теми, вам не здається? Щойно за ... Детальніше
Що робити?Роман Тихий
09.02.2023
Якщо тебе призвали до лав 3CУ, а ти маєш декілька незакіних творів, які навіть в звичній домашній об ... Детальніше
КНИГУ ЗАВЕРШЕНО!Катаріна Рейніс
09.02.2023
"Опівнічне сяйво. Шлях до щастя" містика перевертні/відьми гумор трішки романтики весела г ... Детальніше
Роздум про випадковості та закономірності)Івасик Анатоль
09.02.2023
Крокує смерть по вулиці широкій, Фотограф її клацнув в об'єктив. Вона йому байдуже усміхнулась: “Ти ... Детальніше
На Аркуші вже:
5524читачів
34997коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: