З Днем Вишиванки! 💙💛

Всі вірші

Говори очима

У миті, коли затулятимуть рот

— ти говори своїми очима.

Все пережите неси за плечима.

Не розчиняйся у вирі турбот.

Бу́де зневіра дзвеніти в висках,

опустяться руки, підкосяться ноги...

— ніколи не смій полишати свій шлях!

Будь вірним собі та власним дорогам.

Навіть, коли будуть класти у вуха —

не думай приймати за чисту монету.

Що говоритимуть — чемно послухай,

але не пірнай у брехливі тенета.

Поглядом можна сказати багато,

не гірше від мови пояснюють очі.

Колись і вони стануть зорями ночі,

мудрість яких бу́де довго палати.

***

Піймаю сонце

краєчками уст,

Вплету у волосся

і посміхнусь.

Ще вчора у ньому

грав вітер рясний,

цілуючи палко

зап'ястя весни.

У пестощах тих

відчуваю Твій дотик -

ще кращий не винайшли

Антибіотик.

***

Уже дістав ХРІНОВОВІРУС

(не той, що COVID-19).

Пригнічує фальшива щирість,

Нажаль, її в нас не бояться.

Хіба по кайфу існувати,

Занурившись у власний кокон?

І під ногами бруд топтати,

Все мріючи про щось високе..

Прокиньтесь, любі, добрі, щирі!

Прозрійте, озирніться навкруги.

Як зі своїми жити в мирі -

вже не лякають вороги.

Відчуйте силу, зазирніть у власні спейси,

Розплющте очі, вийдіть із калюж.

Чіпляйте ватно-марлеві на фейси,

Але, благаю, скиньте маски з ваших душ!!!

***

Я відчуваю, дощ живе в мені:

Біжить по венам, стукає у скронях..

Звучать його мотиви неземні,

Стають росою на моїх долонях.

Він змиє все. Всередині та зовні,

Покриє краплями і душу, і обличчя.

Танцюючи Босто́н на підвіконні -

Вгамовує тривалі протиріччя.

Він був потрібен всім. Давно і сильно.

Цей світ уже занадто забруднився ...

У темну прірву впевнено й повільно,

Наперекір святому, вниз котився.

Священний дощ

Він розжене всі хмари в наших душах

Очистить совість і загоїть рани.

А щойно знов побачим зорі у калюжах -

В ту ж мить закриє намертво всі крани.

***

Погойдаюсь на місяці,

В хмари пірну.

Може, вийде відчути

Небес глибину...

Пошепочусь з зірками,

підмигну світлячкам.

Зачерпну в них натхнення

чудернацьким рядкам...

Із росою світанку

впаду на траву -

ранок губить у світлі

нічне рандеву.

***

Спокійне море пило ніжність берегів,

Прозорі хвилі тріпотіли на вітрах.

У синіх водах одинокий човен плив:

В душі надія, зверху - чистий стяг.

Не пам'ятав "навіщо" і "чому",

Як опинився у безкраїй цій калюжі?

Але зрадів би щиро одному:

Руками доторкнутися до суші.

Злились в одно всі заходи й світанки,

Вже нудили прекрасні небозводи.

Різнились мало вечори і ранки...

Лиш небо зверху, унизу - глибокі води.

В гарячці лихоманили шторми,

Часті дощі та дуже рідко штилі.

Спікало сонце з носа до корми

І накривали темрявою хвилі.

Все тіло била буря нетерпляча,

Морське чудовисько мотло́шило хвостом!

Він плив, не тямлячи: яка удача

Не дала досі перекинутись вверх дном?!

Готовий здатись першій же негоді

І каменем на дно уся надія..

Але шматком землі на небозводі,

Замерехтіла заповітна мрія.

Коли до берега ще трохи залишалось

Він йшов крізь ніч, ледь дихала душа

І човен плив, з останніх сил, здавалось,

Ненависні маневри завершав.

Нарешті бортом суші доторкнувся,

Пришвартувався об іржавий крюк..

Завжди борись! І як би не спіткнувся -

Не опускай НІКОЛИ погляду та рук.

***

Природа плаче, в неї здали нерви.

Діагноз: затяжна депресія.

На все забила із завзяттям стерви

- Байдужість. В найповнішій версії.

Вона служила людям, їх любила,

Хліби родила, пестила вітрами.

І сонцем обіймаючи щосили,

Майстерно надихала кольорами.

Всім лагідною матір'ю була,

Та безтурботним тішила дитинством.

Усе, що мала дітям віддала,

А ті їй завжди "дякували" свинством.

Весна їм буйним цвітом вигравала,

А осінь - щедро яблука в кишені...

У відповідь суха трава палала

І гори пластику, залишені в "легенях"

Тепер почАло розвиднятися і стаду..

Нестерпно, коли злиться найрідніша.

Та помста жінки, що відчула зраду

Могла би бути у рази страшніша.

***

Нас уже не лякають новини,

Що раніше кидали в мандраж.

У "намордниках" до магазинів

І за звичку тримати метраж..

COVID вріс у свідомість людини,

Антисептики на розлив..

Обсервації та Карантини

Стали звичними серед слів.

У аптеках нема дефіциту,

Вдосталь спирту і рукавиць.

Все, що можна - давно відкрито,

Від майданчиків до крамниць.

Шити маски - простіше простого,

Стали звичними всі заборони.

Адаптуємось швидко до всього

І не гірше, ніж вірус корони.

***

Тихо-тихо. Мовчи. Послухай.

Ніжно-ніжно. Мелодія лине.

І не зором її, ані слухом -

Тільки серцем. Із середини.

Тихо-тихо, вона тендітна.

В чарах ночі грайливий сон.

Ледве чутно, ледве помітно

Дін-дон, дін-дон...

З першим сонцем та павутина

Розчиняється в рої думок.

Між верхівок дерев загине

І розвіється, наче димок..

У хвилину важку заплачеш

Та відразу згадається сон,

Між верхівок дерев, ти бачиш?

- Там вальсує чарівний фургон

Дін-дон, дін-дон...

***

Стережіться мене, обережно!

В голові поселилась потвора.

Я занадто римозалежна,

Ну якась просто віршехвора)

Підсвідомість складає рядки,

У очах пробігають строфи...⠀

Не впускаю блокнот із руки -

Ну це просто якась катастрофа!

Я не знаю у чому секрет

І розв'язки ніде не бачу,

Мій сліпий внутрівенний поет

Став раптово занадто зрячим.

Покажіть мене всім лікарям,

Помістіть у окрему палату...⠀

Я покірно сидітиму там

І буду тихенько... писати

***

Наш світ раптово і серйозно захворів,

Побайдужіло, посіріло скрізь.

Жорстокість надто вийшла з берегів,

Сердечність трансформована в цинізм... ⠀

На свя́та не отримуєм листівки

І книги-пилезбірки на горище!

Практичні гаджети заповнюють домівки,

В порожніх душах тільки вітер свище.

Вже електронні навіть сигарети,

Онлайн-наради, віртуальний секс.

Про все відомо краще інтернету:

Де взяти в борг, як випікати кекс...

Не вміємо читати між рядків,

Усе "незрУчне" - запросто забути.

Дантистів боїмось і павуків,

Але не страшно ближнього штовхнути.

Життям керує еволюція затята:

Крутіший той, хто водить мерседес.

Від нервів не ромашка і не м'ята -

Бокал вина тепер знімає стрес.

Давно кортить навколо запитати

Hello, people! А у чому кайф?!⠀⠀

Можливо, досить тупо існувати⠀

І пусто марнотратити your life..?

***

Затори розсмокчуться,

рано чи пізно.

Будь-які ремені —

в долі секунд ростебнути.

Буває, серцям

вже не сила ходити нарíзно.

Найголовніше —

вчасно ту силу збагнути...

***

Нерозбірливо, тихо, спутано

Знов мене оповинув путами.

Обпоїв дурманами-зіллями

Надприродою. Надзусиллями.

Поза хмарами, поміж зорями,

Океанами-ріками-мо́рями...

Я так довго блукала міжсвіттями,

Чорні дні рахувала століттями.

Пожалій, погуби, залікуй,

задуши, замани, поцілуй..

У долоні та передпліччя,

заспокой в мені всі протиріччя.

Обіцяю. Нікому не скажу

Розпускай мене, начебто пряжу,

на тоненькі сріблясті нитки́ —

підкорюся тобі залюбки.

Заспівай потім ще колискову,

Порахуй до п'яти і готово!

Шість і сім - закрий очі руками.

Вісімка. Безкінечність між нами.

З дев'яти кіл йдемо́ по десятому.

Досить душу кроїти на атоми.

Як дістав — на гачок повішай.

Сатана був (здається) добріший...

***

На перехресті тижнів та століть,

У час, коли вмирають без вайфаю,

Все більше тих, хто розчаровує і злить

Й так мало тих, що надихають...

***

Частіше хочеться писати від руки,

Виводити стрічки і римувати.

І хто б подумав, що через роки

Почне письма так дико бракувати?

В минулому конспекти вже давно,

Листи писати - років сто не в моді.

Запрошення "на каву" і "в кіно"

Лунають звуком смс-мелодій.

Я виберу новенький записник,

Почну, як літо - з першої сторінки.

І вишиватиму із літер свій рушник:

У серці фарби, а в душі - відтінки..

Його відкрию, як прийду додому,

БудУ писати вІрші, всі підряд

Бо свято вірю в істину відому -

"Рукописи ніколи не горять...!"

***

Як солодко звучить "свобода",

"Самотність" - викликає співчуття.

Так дивно: що одному насолода,

Для іншого - трагедія життя.

Про що одні роками сліпо мріють,

То інші бачать у кошмарних снах.

Де перші кволо сіяли надію,

Там в тілі других колотився жах.

Ми різні всі, хоча добіса схожі!

І час летить у вимір незворотній..

Але по суті, сам для себе кожен

Вирішує - він вільний чи самотній.

***

Не розгадати філософію життя,

На всіх задачах позначки-сніжинки.

Години, дні, роки ідуть у небуття,

Стираючи людей та їхні вчинки.

Все ж деякі вдалося зрозуміти,

Ці істини відкрила нам природа:

Хто довго карантином був закритий -

Тим ще солодша видалась свобода!

За щастя кожна квіточка й метелик

Та навіть ріки, що виходять з берегів.

І чи з'явилося б у небі сто веселок,

Якби не впала перед ними сотня злив?

Гаряче сонце світить яскравіше,

Як надто довго сиплють гнів вітри

І зустріч двох закоханих палкіша,

Якщо в розлуці коротались вечори.

Кружляємо в невпинній круговерті,

Все біжимо, стираючи взуття...

І лиш поглянувши у вічі смерті

Найкраще знаєм ціну на життя.

***

Це найкраща у світі жінка,

Ніби чарами заворожила...

І її інстаграм -сторінка

Аргументом надійно служила:

Біла шкіра і тОнкий стан ,

Ніжні руки, блискуче волосся.

Привідкриті грайливо уста -

Як без неї раніше жилося?!

І ні їсти тепер, ані спати,

Від думок немає спочинку.

Лиш в руках телефон тримати,

Щоб гортати її сторінку..

А можливо відбудеться чудо

Та прихильнішим стане небо.

Може ти з нею разом будеш

І вона закохається в тебе?!

Ні, не тішся надіями марно

Та скоріш загаси свою спеку,

Бо вона сексуальна і гарна

Лиш тому, що від тебе далеко...

Довгі ноги, вигнута спинка,

Наймиліше з усіх ім'я...

Це найкраща у світі жінка

Лиш тому, що вона не твоя.

***

Без вас пуста, мов птах без крил,

То не життя — нудьга пропаща.

Як парусник, що без вітрил -

І сам плисти́ме та із ними краще.

Чудово знаю кожного із вас

І за́вжди розумію ваші вчинки.

Мій воєдино не складеться пазл,

Як не на місці ви - його картинки.

Кружляти разом можемо не часто,

Життя летить у ритмі ТВІСТ...

Та Друзі, знаю, не дадуть упасти

І ми ще всоте затанцюємо на біс!

***

У один післяспе́ковий вечір,

сита зручністю залізяк,

я відверто дозрію до втечі

та прийму від Вселенної знак.

Де чар-зілля кипить на вогнях,

заклинання і ля́льки вуду...

Там бувала в минулих життях

і, можливо, в майбутньому бу́ду.

А тепер би сховатися просто,

щоб послабити м'язи думок.

Вільно випростатися в зрості

і вхопити свободи ковток...

Десь в дорозі залишу багаж

непотрібних чужих імен.

Оберу найгарніший пейзаж

та почну віднаходити Дзен.

***

Простір...

Розпущені коси,

По травам розсипані роси

І літо тонуло між хмар.

Простір...

Свобода в душі стоголоссям...

І як же раніше жилося

Без тво́їх п'янючих чар?

***

...

Malynovska

Буча

Небо мовчить, там янголи враз посивіли.

Темними хмарами сховано сходи до Раю.

Біля підніжжя - самі безіменні могили,

А на верхівці - мечі і списи, що палають.

Янголи більше не можуть кричати від болю.

Дроблять відлуння їх криків обпалені кручі.

Янголи сотнями вмерли - за мир і за волю.

Янголи вмерли. Їх вбили в розрушеній Бучі.

Руки за спинами скручені тонкою стяжкою.

Крила посічені склом і бетонною крихтою.

Нам, тим, хто вижив, так тяжко. Так тяжко...

А янголам більше не боляче... Янголам - тихо...

...

Марія Жовта

Герої світла

Є вільний народ на квітучій землі,

Мирна маленька та сильна країна.

Радів той народ приходу весни

І гордо він зве себе — Україна.

Та раптом потвора без краплі жалю,

Гидка та смердюча повстала з пітьми.

Голодна повзе до вільного краю,

Щоб взяти цей край до своєї тюрми.

Тільки не знає одного потвора —

Що сяйвом своїм ми виженем тьму.

Бо світла герой є у кожного в домі,

Й ворога кине він у землю сиру.

...

Маркус Броді

Кінець

Місяць на небі рахує зорі,

Місто поволі вкриває пітьма.

Тихо гойдається човен у морі,

Закінчила ігри гучна дітвора.

_

_

Здається, ось-ось зупиниться серце,

Бо в болю хвилина повзе мов доба.

Сліз було пролито вже ціле відерце,

Але ще не скінчилась моя боротьба.

_

_

Та сил вже немає, тому повсякчас,

Щоб не плакати, згадую щастя моменти.

Вже зовсім скоро настане мій час

Попрощатись з всіма і нарешті померти...

...

Маркус Броді

Лист діду

Ти не повіриш, дід,

Твоя онука теж побачила війну.

У двадцять першому столітті,

Криваву, підлу і страшну.

Лунають постріли,

Вмирають діти,

Вночі сирени

Не припиняють дико вити.

А ворог, дід,

Ти перевернешся в гробу,

Солдат російський,

Прикинь? І все це пекло наяву!

Ти виганяв фашистів

У 45-му із рідної землі,

Здивуєшся, воюємо

З рашистами сьогодні ми.

А далі… можеш матюкатися,

Я зараз це стерплю,

Ти ж знаєш,

Я тебе завжди любила і люблю!

Летять ракети з Білорусії,

Прикинь, який маразм.

Ти міг подумати?

На жаль, життя підкинуло гіркий сарказм!

То все нічого, що півдня з дітьми

У погребі сиджу,

Але я усвідомила,

Як Україну рідненьку люблю!

Ми, українці, маєм мрію,

Величезну, унікальну,

Це не літак вантажний, ні,

У серці таїну ховаємо сакральну!

Країна має те, що не вмирає:

МІЦЬ, СИЛУ, РОЗУМ

І ЗГУРТОВАНІСТЬ -

Це дуже надихає!

Коли війна скінчиться,

Вірю, день такий настане,

Най ворог нас боїться –

Велика нація, як фенікс,

З попелу постане!

01.03.2022

...

Ксенія Демиденко

***

Чи чути вже тишу? Чи досі гуркоче?

Чи вітер несе нічний чорний дим?

А може у вільному світі шепоче,

Яке життя може бути гірким?

Чи видно світанок? Чи цегляні стіни?

Холодна лють сліз, болить в глибині.

А може так страшно, душа у руїні,

Маленьке серденько – уламки одні?

Вустами без крові торкнутись не можу,

Зігріти хоч раз, коли ще не спиш.

Тебе я мовчанням вічним тривожу,

І ти, сонце ясне, в тривозі мовчиш...

Чи ти відчуваєш? Я тут, моя пташко!

Я вже на плечі, і ніччю, і днем.

Я знаю, синочку, без мами так тяжко

Нас роз'єднали ворожим вогнем.

...

Леся Яцута

Пташка

Десь у гнізді недалеко від моря

Пташка наспівує свої пісні.

Живе та радіє не знаючи горя,

Приносить кохання усім навесні.

---------------

---------------

Співом своїм приносить добро.

Пісня її гучна та дзвінка.

Навіть юнак, який іде в бій,

Стає щоб послухать яка це краса.

---------------

---------------

Хто її чує, сумний чи розбитий,

Серце одразу покине журба.

І не важливо чи бідний, багатий,

Співом своїм об'єднає серця.

...

Маркус Броді

2014

Він перевершив сатану

Коли почав страшну війну.

Та кров є і на тих руках,

Що хату звели на краю безодні,

Заплуталися у роках

Їх погляди порожні і холодні.

Всі ті, хто вірить сліпо і бездумно

У пропаганду створену безумно

Відкриють очі, опинившись в порожнечі,

Та вже не спинять вони тої кровотечі.

А, може, вже й ніколи не прозріють

І за примарні цінності зітліють.

Імперії, війни і зла раби,

Отримаєте цинкові гроби!

За те, що «трохи заблукали»

Кордони ж бо іще не відміняли.

За те що смерть на нашу землю несете.

Самі не знаєте, за що ви тут мрете.

Та ви не вб’єте те, що незнищенне!

Свобода для росії незбагненна.

Ми встанемо всі, як один

В пітьмі найважчих цих годин

За синє небо і за жовте поле,

Квітучий степ і неосяжне море.

За вибір, справедливість і свободу,

За тиші не гнітючу прохолоду.

Життя за мир страшна ціна.

Але ж чия у тім вина?..

...

Moonrise Darkness

Нордська

Ріже наш дракар непокірні хвилі,

Шкіриться берег іклами скель.

У похід далекий - боги запросили.

Скальде, не дрімай, а складай пісень!

Приспів:

Жваво грає цистра у просторім залі,

Ломляться столи та лунає сміх.

Тут лише хоробрі, тут крилаті кралі,

Підіймають вгору кубки "за своїх".

Запалають руни, на вівтар жертовний

Вельва сивокоса мовчки покладе

Шмат сирого м'яса, глечик меду повний.

Хай, же допливуть всі і ніхто не вмре.

Пр.

А як зажевріє, та й за небокраєм,

Стрімкою рікою попливуть човни.

Сплять у них герої, що стискають зброю,

Мчать до Ніфельгейма Одіна сини.

Пр.

...

Ян Браз

Відверто бути поганим героєм

Бути головним героєм навіть своєї новели дуже тяжко. Немає на кого покластися. Немає кого попросити про допомогу. Це все лиш ілюзія. Ти сам один. Маєш бути за всіх.

Забирають право на смерть.

***

Мені подобається

бути відвертим із собою.

Не брехати болю.

Його спокушати

І за собою манити.

Подобається моя тепер доля:

Відверто бути поганим героєм.

Душа вказує туди,

де втрата бринить.

Де я кожен день крізь дзеркало

розмовляю сам із собою

Жахливо прописаним діалогом.

Та я їх люблю,

як свою дитину.

Заколисану мертвою тишею.

Воно таке маленьке спить.

На себе дивлюсь крізь повіки.

Ще не знає,

Що грамофон лиш одну платівку має,

І Богам її слухати не набридає.

***

Коли крила згорають, усе, що тобі лишається — ходити ногами по землі. Тими самими ногами, які втопчуть усі сподівання, усе найкраще в ґрунт, які втопчуть ґрунт у ґрунт, які втопчуть життя в ґрунт, твоє й життя людини, яку ти не знаєш, яку ти не впізнаєш в інших людях і просто пройдеш повз, так і не дізнавшись, що губиш її в землі.

Усі ми з землі пішли й у землю підемо.

...

PrettyFungus

Лист президенту

Пробачте, пане президенте,

Що не довіряли,

Сварили, часом обмовляли,

Хоча за вас із острахом,

Та все ж голосували.

Ми підсвідомо вірили,

Що ось тепер вже саме той,

Для України необхідний,

Національний лідер і герой.

Ви не Голобородько, ні,

Хоча цим образом усіх «купили»,

Коли країна запалала у вогні,

Себе ЛЮДИНОЮ ви проявили.

Вам важко все далося,

Свідки горді ми,

А на додачу ще й

Незгоди дикої війни.

Непросто керувати,

Коли навколо перепони,

І важко втричі

По всім фронтам тримати оборону.

Радію: українськая земля

Прокинулась, нарешті віднайшла

Свого керманича,

Гетьмана-рятівника.

Ми дотерпіли, дочекалися,

Величнії часи настали,

Нарешті пута розірвалися

«Все, досить!» - світу ми сказали.

Іще пророк Шевченко нам заповідав,

У «Гайдамаках» тонко натякав:

Народ терплячий, але схаменеться,

І світлим днем терпець урветься.

Я дуже рада, пане президент,

Наразі всі підтримають, і навіть супротивник,

Що ви ніякий не шпигун і не агент,

А просто людяний країни представник!

Ви праві, ми навчились поважати,

Хоч у брехні нас ворог щедро покупав,

Навчилися достойним в руки булаву ввіряти,

Вас Боженька Вкраїні вчасно подарував!

...

Ксенія Демиденко

ОКУПАНТАМ

Ви прийшли, щоб наш дім захопити,

До воріт вас прийшло чимало,

Ви прийшли, щоб міста підкорити.

Величезна страшенна навала…

Ви прийшли у залізних касках,

Щоби нашу забрати волю,

Принесете додому поразку,

Путін вирішить вашу долю.

Підкоряти прийшли, колоністи?

Скільки ж вам тих могил готувати?

Боронитимо кожне ми місто,

Не пропустим загарбників клятих.

Ви прийшли до чужого неситі,

Залишаючи смерть за собою,

Смерть знайдете свою на граніті,

Хто вціліє – вернеться з ганьбою.

Ви прийшли, щоби рай зруйнувати,

Щоб на пекло його обернути.

Вам би тільки усе підкоряти,

Накладати на всіх рабські пута.

Та зустріла едемськая брама

Вас дощем із вогню і металу,

Джавеліни, як фішка програми,

Розгромили ворожу навалу.

І що пекло той рай – нарікайте,

Що в подій ви заплутались вирі,

Тільки спершу, панове, згадайте:

Може ви завітали не з миром?

...

Георг Аджаріані

ТРИЗУБ

1

Слово, що в кайдани скуто,

Линь поміж світами!

Анулюй тиранів пута,

Виблискуй вогнями!

А якщо якісь там цапи

Українську мову

Красти будуть в свої лапи,

Розіпнуть те слово,

Анулюй їм, ясний Боже,

Їхні підлі грати!

Най же слово нам поможе

Істину пізнати.

2

Срібло по небу розсипане…

Ллється космічний романс…

А місто снігом засипане,

Вітер несе диліжанс.

Атомне місячне сяяння

У передсвітній пітьмі

Креше із серця розкаяння,

Ріже по серцю мені.

Арки незвіданих наосів,

Їх не побачу на жаль,

Небо подібне до хаосу –

Іскри, що висікла сталь…

3

Свободу видно крізь туман,

Лунає спів козацький давній,

А у тумані тім майдан –

Вогні могутнього Майдану.

А що зостанеться від нас?

Уже ніхто цього не знає…

Країна у славетний час

Російські пута розриває.

А що країну нашу жде,

Її річки, міста, заводи?

Не знаю, час вперед іде,

І врешті прийде час свободи.

18.01.22

...

Георг Аджаріані
18+

про війну

Нас віками нищили

В душі не стали

нижчими.

Воїн кожен

мов та Говерла,

аби рідні всі

не померли.

Нас віками

хотіли поглинути

Обзивали бендерами, двинутими.

Сварки любимо?

Так.

Між собою.

Єдні в герці ми,

за долю Бою.

Паляницю мов

хтіли нас з'їсти.

Бо ми

спечені з доброго тіста.

Комашня,

всяк людина і птаха

Каже нині одно тут:

"рус-ське?

Йди нахуй".

...

Роман Коцький

Ну, ... , війна!

Ніби час зупинив свій біг невпинний,

Ми втратили лік однакОвим дням.

І немає різниці, який день тижня,

Лиш телефону дзвінок єднає серця.

Як у вас? Привіт! Тиша? Добре!

Сирена волає? Ну, … , війна!

Над кимось ширяють гелікоптери.

А десь нЕлюди з землею рівняють міста.

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Десь вклоняються козаки побратимам загиблим,

Розуміючи - шляху назад більше нема.

_

Сніг лягає на мертве залізо рівно,

Ніби білого саванну пелена.

А навкрУги згорілі подоби людей,

Як ті привиди, що їх не бере земля.

А земля такої наруги не стерпить,

Все ж не білий лист паперу вона.

Хоч і пишиться завше історія кров'ю,

Та навіщо ж нам усім такі письмена?

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Коли в небі над нами смерть співає,

І реве навколо вогню стіна.

_

А небо буде плакати, із криком дитячим,

Весняних дощів теплими слізьми.

Та завжди за темрявою приходить світло,

Й завше до пекла вертаються чорти.

І я знаю точно, всіх чортів відспіваєм.

Забере їх з собою чорне ніщо зими.

І коли навкруги запанує тиша,

Повернуться домів козаки, України сини.

...

Олександр Мокієнко

Танцюй, танцюй

Танцюй, танцюй, земля така м’яка.

Вже починають розквітати квіти,

І медом сонце ллється в небесах,

І знову їм нас не вдалося вбити.

Четвертий день, іде четвертий день.

І перші, що якраз воскресли вчора -

На третій день; сміються від душі

І щось жартують про свою покору.

Кусає змій на острові свій хвіст

І вісімкою нескінченність в’ється.

Хай сонце розпускається в руці.

Хай сонце разом з нами б’ється в герці.

Танцюй, танцюй – уже майже весна.

Вигострюй шаблю та приладнуй збрую.

З тобою небо, вітер і земля.

А ними навіть пекло погидує.

27.02.2022

...

Олександра Совська

ЗАГРОЗА ВІЙНИ

Залишає уламки граніту

Те, що нас залишає без сну.

У Варшаві іще було літо,

Та вже хмари віщали війну.

Холод вітром несло предосіннім,

Затягнулося небо смутне,

А навкруг лиш птахів голосіння

І надія: «А може мине?».

Протікає рівниною Вісла.

Перше вересня – день сатани:

Тягарем непідйомним нависла

Всюдисуща загроза війни.

І у Гданську у шумі прибою

Чутно гуркіт німецьких гармат,

І узяв ветеран Світової

Заіржавілий вже автомат.

...

Георг Аджаріані

Село Вишеньки

У селі невеличкому й маловідомому Вишеньки,

Що сховалось в дрімучих лісах на Чернігівщині,

Жив собі непримітний та тихий Свирид Миколайович,

Що штани протирав на посаді директора бібліотеки.

Хоч яка там у Вишеньках в біса бібліотека?

Одна шафа стара та похила: з трудами партійними,

Дві полиці романів пригодницьких про мушкетерів

Та вождя індіанського, того що ще грав Гойко Мітіч.

А оскільки у Вишеньках якось з читанням не склалось

То була ота бібліотека суто для галочки.

Мов культура, освіта, моральність та інші епітети

Навіть в цій глушині процвітають як квітка з компосту.

Тож Свирид Миколайович був за одно і директор,

І бухгалтер, вантажник і прибиральниця.

Ну й на пост свій важливий, культурно-звитяжний

Він заходив лиш раз, може двічі на тиждень.

І весь день перечитував книги партійні й романи пригодницькі.

Або пил на полицях та бруд на підлозі змивав.

Ну а ввечері разом із друзями-односельцями

Самогоном по вінця наповнював мудру макітру.

Та змінилось все раптом коли із столиці далекої

Укрпошта доставила ящик наповнений книгами.

Подарунки такі для маленьких містечок і селиш

Розсилав кандидат в депутати від опозиції.

Були в ящику тім чималім кілька томиків антикіллера,

Книга товста про тореадорів та сонячних зайчиків.

П’ять книжок непристойних про Емануель з Анжелікою.

Ну і різного там почитати, всього і по дріб’язку.

Але більше за те все Свирид Миколайович

Був шокований, до посивіння, збіркою жахів.

А оскільки читав їх вже після пиття самогону

Дуже легко сприйняв все прочитане як святу правду.

І тоді зрозумів, що життя його бібліотекарське

Може круто змінитись, лиш треба прикласти зусилля.

Тож почав він виписувати з міста газети про магію,

З астрології книги та різне магічне приладдя.

А вже через зв’язки які в Києві мав та Воронежі,

Він спромігся купити собі заборонену «Верміс Містерііс».

От щоправда продати йому довелося свого телевізора

Та старий неробочий мопед, що не мав колеса.

Але нащо по правді отой телевізор брехливий

Коли мудрість безмежну і темну в руках ти тримаєш?

З того часу до себе звертатись Свирид Миколайович

Переважно почав дуже коротко й чітко – Мардук.

Не на честь волохатих та розмальованих шведів,

А на честь Вавілонського бога. Та й просто красиво звучить.

От тоді, як то кажуть в народі, і почалося.

Стали дивні діла відбуватися в селищі Вишеньки.

То корову об’їдену знайдуть, то дивні сліди.

І вовків наче в краю тім після війни і не бачили,

А ведмедів тим паче, ну рівно як левів та тигрів.

По ночам було чутно місцевим як в лісі за пагорбом

Наче потяг, що з рейок зійшов, щось гуркоче страшенно.

Та піти й подивитися ніхто із місцевих ніяк не наважився,

Ну гуркоче й нехай. Головне що далеко і хати не зносить.

Але ближче до осені сталося зовсім нечуване

Зник електрик місцевий Дмитро Спиридонович.

Хоч шукали його всім селом цілий тиждень щоденно

Та знайшли лише торбу розірвану й чобіт надгризений.

Далі стали зникати по черзі в околицях мешканці.

Приїжджали у Вишеньки із телебачення й сотня спецназівців

Денно по лісу бігали. Зайчиків-білок допитували.

Але облизня лиш скоштували – на тім і роз’їхались.

Часу трохи пройшло й почало вимирать село Вишеньки.

Хто до родичів втік, а хто зник в невідомому напрямку.

І стоять тепер в лісі Чернігівськім хати пусті та похилені,

А над ними на пагорбі гордо стоїть весь у чорному

Посміхаючись ротом беззубим Мардук Свирид Миколайович,

Та по череву ніжно проводить долонею Йог Сототу.

...

Satarialist

Оборона

Ми стояли плечем до плеча,

Зазирали у вічі безодні,

Заганяли у кут відчуття,

Що востаннє живемо сьогодні.

На щиті намальований знак

Зігріває потоками сили.

А повітря прогіркле на смак,

Мовби в рота полин натрусили.

Пащі, ікла і крила, - навпроти

Легіони химерних потвор,

Що прийшли нас усіх побороти,

Підкорити, пустити на корм.

Вже сурма закликає до бою

Та кіннотники клином летять,

Вже проносяться над головою

Хмари стріл і магічних заклять

По кривавих річках, мов по суші,

В антрацитово-чорнім вбранні

Ходить Хель і підхоплює душі

Між розідраних тіл на землі.

Крізь віки у книжках і сувоях

Може, кожен побачить своє:

Честь, відвагу, загибель героїв...

Доки нас пам'ятають - ми є!

...

Ян Браз

Чому тікає ніч

Місяць, як вітрило над кораблем,

Нісся на крилах ночі

В шкарлупці горіха,

Що впав з висоти та розбився на маленькі шматочки.

Його несе, його хитає, його гойдає у морі світла,

Але місяць посміхається,

Хоча він і стає сірим і майже непомітним,

Як мара, яка вийшла з лісу в сонячний день.

Течія все несе – і не видно кінця,

В той час як місяць розмотується зірками.

Нитка видніється ген-ген далеко у небесах,

Нагадуючи дорогу з тисяччю ліхтарями.

Там водоспад! Бережись!

І падає човник згори, грозячи зламатись.

Але раптом зникає вітрило, і човник вже просто гойдається на воді.

Це місяць, немов веретено, з себе всі нитки разом скидає

І зникнути серед інших зірок чимшвидш поспішає.

Ніч тікає, ніч тікає від людей,

Таких невдячних і не бачачих суті,

Що сховали її велич від сотень, тисяч очей,

Змогли голос вітру заткнути.

Дім ти швидко замикай,

Велосипед чимшвидш хапай

І несись, несись, несись,

Доки з міста не втечеш у ліс,

Де немає зовсім світла,

Але пахне прохолодою.

Там ти зупинись й принишкни,

Щоб пройтись повільною ходою.

Зазирни у ніч, немов немає нічого важливішого в житті,

І відчуєш, як стає легше на душі.

Там човен гойдається під вітрилом з зірок,

Там місяць у небі заплутався серед тисяч стежок,

Які утворили його ж нитки,

Які докупи йому до ранку потрібно зібрати.

...

Дарія Гульвіс
18+

УроБоРоС

Доки її чоловік,

у берцях

на Херсонщині –

московська блогерка

наминає ковбасу,

привезену з Білорусі.

Коли це глянь:

"Мейд ін Юкреїн" –

Ледь не вдавилася,

Закашлялася,

Сльози, слина.

Адреса виробничих потужностей:

"М'ясокомбінат Чорнобаївський",

Марка на експорт.

Харчова технологія:

сировина русні (падаль),

подрібнена шнеками

соломорізки

до ковбасної субстанції.

Бон Апеті

ГОСТ

...

Євген Сонях

До коханого. Репресованого

Прокинулася в інститут збиратись.

Одразу зрозуміла, що мені

Хвилин 15 треба почекати,

Щоб привітання кинути тобі.

Та написав ти, що тебе забрали.

Ще, виявляється, о сьомій сорок дві.

То як же... Я так сильно сподівалась,

Що легко все обійдеться тобі.

Збирався ти на допит вирушати.

До ворогів народу усього.

Збирався сам... Але забрали з хати...

Ще й восьмої години не було.

Ще в Україні діти тихо спали,

У Білорусі починався день...

А ти ішов. Вони тебе забрали.

Вони — потвори, схожі на людей.

За що ж тебе невинного карати?

За те, що любиш Білорусь свою...

За те, що не мовчав і мовив правду

Про ту державу, владу і брехню.

За те, що ти розповідав про мову,

Історію, культуру для людей.

І що не втратив білоруське слово,

Що поглядів тримався, та ідей.

Тебе забрали. Ти не повернувся.

На тебе увесь день чекала я.

Я визволю тебе. Я не боюся!

Хоча й маленька квіточка твоя.

Вже довго інформацію шукаю.

Та не дістати, бо ніхто не зна.

Постійно скрізь і всюди добиваюсь

Деталей справи: вирок? Чи нема?...

Твого я повідомлення чекаю:

«Я повернувся, мила, ось дивись!»

Але ти там. Там справу розглядають.

І телефон без змін. Усе мовчить.

І що з тобою буде, я не знаю.

Відпустять чи затримають тебе...

Тобі, мій білорусе, обіцяю.

Всіма шляхами визволю тебе.

А в Україні ще війна триває.

Не долетять тобі мої листи.

Та ти і сам про це чудово знаєш,

Хотів країні ти моїй допомогти.

Але не встиг. Тебе забрали з хати.

Ненавидять вони тебе за те,

Що Білорусь хотів ти врятувати.

І Україну, й мову, і мене.

...

Дана С.

ЕКЗОРЦИЗМ

Путін Росії не пара,

Путіну краще піти,

Путін пекельна почвара,

Путіну служать чорти.

Бо почуття охололи

За двадцять років життя.

Путін, верни нашу волю!

Путін, іди в небуття!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

Путіна Рашка любила,

Та ті часи вже пройшли:

Гострять на Путіна вила.

Путін, від нас відвали!

З пекла успішно прийшов ти,

Та цей гамбіт ти програв!

Путін, у пекло пішов ти!

Путін, ти всіх задовбав!

Спинимо ми путінізм

Златним тризубом, срібним хрестом!

Проведемо екзорцизм –

Путіна гучно назвемо брехлом!

І якщо не допоможе

Нам екзорцизм «Путін-брехло»,

То ми його переможем

Смертельним закляттям «Путін-ху*ло»!

2021

...

Георг Аджаріані

МЕЧ ГОСПОДНІЙ

На срібному клинку рубінить руни

Оскаженілоликая війна.

До бою підготуйте кобзи струни,

Бо з нами Бог, а з ними – сатана.

І «чорт із ними» - може б ми сказали,

Але горять тривожнії вогні.

Іде зі сходу орчая навала,

Щоб землю цю віддати сатані.

Але земля у нас не продається!

Іди за кораблем, кремлівський цар!

Ведмідь російський грізним лиш здається –

Його, як міль, розчавить байрактар.

...

Георг Аджаріані

«ЗАЙДАМ – ЗАСЬ!»

НА МАЙДАН!

Я – не Каїн, не кат,

Тільки й Авелем бути не хочу.

Не підставлю щоки.

І свій нарід топтати не дам.

Я не звикну! Не зникну!

Хочу прямо дивитися в очі

Всім народам-сусідам.

Рід мій древній – не дань!

І свобода – не дань, не дарунок:

Її здобувають

У вогні, у борні й у крові,

Тільки кров – не вода!

Як гряде небезпека –

У нас так одвіку буває:

Ми народне скликаємо Віче.

Ми йдемо на Майдан!

(Любов Сердунич, 2009, 2013)

...

Любов Сердунич. Письменниця

АРТЕРІЇ ДОРІГ

Артерії доріг тікали в далечінь,

І статика висот – краси мільйони тон.

Я врешті зрозумів – ми в світі тільки тлінь,

А вічне – то краса, а вічне – то бетон.

Все стелиться асфальт безмежного шосе,

Далекий горизонт – висотний небокрай.

Я врешті зрозумів – я люблю це усе!

Тут справжняя краса! У місті справжній рай!

Автомобільний шум – чарівний баритон,

А музику метро не перевершить Бах.

Я врешті зрозумів у місті кожен тон,

Тепер я можу жить лише в самих містах.

Артерії доріг тікали в далечінь,

І хмарочосів вись запалює вогні.

На місто вже лягла м’яка вечірня тінь,

Вмикають ліхтарі – як добре тут мені.

Пронзають фари ніч – безмежний вікон світ,

І слухає земля, як тиша міста спить.

Безмежність ліхтарів, автомобільний літ,

Поезія висот, найкращий спосіб жить!

Світанок: новий день виходить з-за дахів,

Прокинулось життя, закінчується сон.

У місті справжній рай, тут центр всіх світів,

Постав тут до небес будинків нових сонм.

2019 р

...

Георг Аджаріані

Пінгвін

Ночі в лютому холодні, я вдивлявся у безодню

Із газетою «Сегодня» у клозеті я сидів.

Завивав між дошок вітер, очі бігали між літер,

Грюкіт двох залізних відер враз мене наполошив.

«Хтось гуляє по городу», - я собі проговорив,

Та терпіть не мав я сил.

Добре пам’ятав те літо, і нема де правди діти

Жах прийняти треба вміти, що життя іде дарма.

Телевізор не поможе, не врятують сині рожі,

Думка в голові ворожа, що Одарки вже нема,

Головою об оглоблю п’яна врізалась вона,

Світ накрила вмить пітьма.

Посидів би ще я трошки, слухав як клозетні дошки

Уночі скриплять потрошку, тільки холод все пройма.

Сильний біль прорізав шлунок – як останній порятунок

Від жахіть я випив трунок, але вийшло, що дарма.

Замість смерті поцілунку діарею я піймав.

Краще б у могилі спав.

Тільки гуркіт знов на дворі, чи в сараї, чи в коморі,

Може цуплять помідори, що я в банках закатав.

Крикнув я «Ану, скотина, яко скурвленого сина

Будь ти привид чи людина, нащо ти сюди припхав?

Навкруги нічна година, вдома краще б ти поспав».

Гучно вітер завивав.

Довго в темряву вдивлявся, сам до себе посміхався,

Що я вітру настрахався, й швидше підтягнув штани.

Вже хотів іти додому, відчував у тілі втому,

Та бурління в шлунку знову привело мене сюди.

Відібрало в мене мову, як побачив я сліди.

Символ цей – чекай біди.

І над діркою повільно я присів і крехнув сильно,

Кожен м’яз я мимовільно піднапружив в мить оту.

Раптом знову стук почувся, «Заспокійся, не нервуйся»

Сам до себе відгукнувся та вдивився в чорноту.

«То лиш вітер мені чувся, завиває у трубу.

То лиш вітер, біс йому»

Двері я штовхнув рукою, з думкою змиривсь гіркою,

Та із темряви нічної до клозету зачвалав

Темний Пінгвін – символ смерті, серед снігу круговерті,

Погляд мудрий та упертий він на мене направляв.

Умостився за дверима і мій подив споглядав.

Все дивився і мовчав.

Був похмурим, мов могила. Добре відчувалась сила,

Що століття в ньому жила, мов прадавнє чорне зло.

«Хто ти, гість із потойбіччя, покажи своє обличчя,

Хоч година опівнічна, не боюся я його.

Демон ти з середньовіччя, і твій дім – Аїда дно».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Здивувавсь я неймовірно. Вот зе фак – промовив гнівно.

Бо такого, безсумнівно, не траплялося давно.

Щоб так чітко птах балакав і до мене причалапав

Крилами махав незграбно, що аж снігом замело.

Так поводився нахабно, що мене аж пройняло.

Пінгвін з йменням «Все гівно».

Та Пінгвін був незворушним, хоч зима та стало душно

Намагався відчайдушно я підвестись нарівно.

Та промовив «Все минає, в землю самогон стікає,

Нас життя всіх викидає, наче Башлачов в вікно.

Й ти підеш, я точно знаю, і мені це все одно»

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Хоч незвична була фраза, і лунала як образа,

«Мабуть то його, зараза, наче вчений у кіно.

Наш полярник дуже хвацький, що на станції Вернадський

Дуже весело, по-братськи, вивчив говорить ото.

І на долю на бідацьку, ми з якою живемо

Він кричить Гівно, Гівно».

Розсміявся я від того, та чому це дивне слово

Вивчив птах цей пречудовий та повторює його.

Може пророкує горе, натякаючи прозоро:

Кара Содома й Гомори на моє впадуть чоло?

Може час втікти у гори, заховатись від всього?

Що ж приховує «Гівно»?

Мовчки ми оттак стояли та спокійно споглядали,

Наче сенс буття пізнали, та знеславили його.

Я обперся до одвірку, застудить боявся нирки,

Зазирнув у темну дірку – замерзає там воно,

Наче глиба монолітна. Не розіб’є долото

Скаменіле те гівно.

Та задушлива, як пара, піднялася з ями хмара,

Обрис прийняла примара, що плекав я так давно.

І вдивлявся я у хмарку, бачив в ній свою Одарку,

Всіх думок моїх владарку. Її шепіт був чутно

«Милий перехилим чарку, в мене є сухе вино».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І у розпачі страшному, я кричав «Шуруй додому,

В світлі місяця блідому, бачте, привалило чмо.

Розкудахтався чванливо, походжає тут гордливо,

Та із тебе треба мило та біфштекс зробить давно.

Можеш в дупу запихнути свої крики». Все одно

Крикнув пінгвін «Все гівно».

«Демон ти? Пророк пернатий? Ходиш чом довкола хати,

Заклинаю замовчати клюв паскудний. Сатано,

Чи мене ти спокушаєш? Бо мої страждання знаєш,

Цього чорта підсилаєш, щоб страху знайшов зерно.

В моїм серці ти палаєш і химерне бачиш зло».

Крикнув пінгвін «Все гівно».

Замахнувся я з розпуки, душу розривали муки,

Сатанинські хижі трюки остогиділи давно.

Пекла дітище пернате, ти огидне та пузате,

І не треба підіймати до небес своє крило.

Не народжений літати кому повзати дано.

Крикнув пінгвін «Все гівно».

І стовбичив непорушно, гад бездушний, гад бездушний,

Я ж невдало підслизнувшись, полетів на ями дно.

Очі мертві та холодні бачив дивлячись з безодні

Поки випари мерзотні проникали у нутро.

Смерть приходить неприродна, Пінгвін чухає хутро,

А довкола лиш гівно.

...

Satarialist

повінь, що прийшла по імена

це повінь що прийшла по імена

по наші полохливі імена

відірвані від святців імена

заникані під ковдри

від неї буде світом йти луна

далека і приречена луна

нікому не підзвітна і страшна

зациклена на повню

у тебе попід іклами свербить

мале щеня тобі ще жить і жить

але гуде під вікнами — скажи —

неначе в пісні

неначе хтось наказує: дивись!

і ти — ще вчора тихший од трави

кричиш вітрам і грозам: йду на ви!

страшний і грізний

не до добра – ой-вей! – не до добра

оця смішна беззуба дітвора

що довго забувала своїх пра-

зійшлась докупи

молитва розквітає у прокльон

туману пошматований вельон

і діти зачинають в унісон

пісні спокути

...

Єлизавета Жарікова

Маяк (Мідний король)

Море ковтає розсипані відблиски, б'є по піску крилом

Контури неба ламаються пазлами, пишучи снам пролог

Ніж маяка, розсікаючи темряву, тоне у лоні хвиль

Час не поверне у жертву віддане, скільки його не зви

Блиск Золотого Міста загравою ріже долоні хмар

Вицвілий місяць у воду кинувши, ніби мідяк на фарт

Погляд старого летить над берегом, чайками вдалину

Де янгол ранку худий і згорблений, обрій як лук зігнув

Скільки віддав безіменному богові, щоб відшукати сенс

Й тільки тепер роздивився істину, втративши геть усе

Світло до світла і в тишу пристані йтимуть нові кораблі

Там де маяк у безодні темряви - кілька потрібних слів

Де принесе ніби вітром з гавані запахи і слова

Теплі як попіл прощань і зустрічей, іскри старих розваг

І будуть бігти як діти пам'яті, босими по стерні

Замість слідів на піску лишаючи спогадів мокрий сніг

Запахи хліба, вогню і прянощів, тишу осінніх нив

Шелест трави, що м'якими лапами, шкрябається у сни

Шепіт років що напившись юності, падали за поріг

Те що тримав обіруч дитиною, й зрештою, не зберіг

Світло до світла і ніч гойдається, танучи як пісок

Й доти горітиме вогнище пам'яті, з хвилями в унісон

А коли з рук маяка розсипані

тіні як зорі, гаснуть -

старий піднімається вгору по сходах

і підливає

гасу.

...

Федір Рудий

Пастка

Дійсність осліплює. Лячно - льодяно у грудях відчула

вимоги викрадачів завиванням на темній дорозі.

Кличе манок у загубу, hazard*-купина** Вельзевула.

Голосу давнього лісу я протистояти не в змозі,

схиблено стежкою хащами йду відробляти минуле.

Щупальці мохів обличчя торкалися, пестили кволо.

Віти, як віхи, чіпляли поділ, роздирали одежу.

Линула й тихо молила тривога : "Не муч мене, болю.

Дай мені те, що належить, потрібне". Натомість: "Одержуй!"

Ноги засмоктує твань, у безодню сповзаю поволі...

Зміна забарвлення: замкнене небо із обсидіану.

Голос у мозку: " Болота не бійся... Уже не пропасти".

Корені зміями руки зв'язали, вібрую, вагаюсь:

доня чи любий? На вибір один. І це справжнє прокляття!

Як не викручуй, благай, а утрачу людину кохану.

Дівчинку виберу - серце у нього, не буде дороги,

Виберу милого - гріх заважкий не відмию довіку...

Так і блукатиму я на колінах, каліка безнога,

доки рукою мені нерухомі закриють повіки.

Ціну окреслено, марно просити пробачення в Бога.

"Смерть обираю!" - кричу і луною, що скелями липне,

катиться слово хлопчиська м'ячем під машину!

Вільними будуть обидва, в багнюці лишуся - ось вихід.

Хай тільки я від моєї провини загину.

Зроблено справу. Гримить і здригається пекло від сміху.

* фр.азарт

**горбик на лучці чи болоті

...

Kseni Berkeli

Майже Не... (або Майже Жадан)

Не пхати носа у чужий кратер,

Не плутати воду, чай і коньяк,

Не сміти рожеве із білим прати…

У морі життя ти – єдиний моряк.

Не мати гачків, щоб не вішати носа,

Не плутати південь, чи захід, чи схід,

Не бути занадто багатоголосим,

Не брати сніданок собі на обід…

Не жити життя, що належить чужому,

Не вірити в те, що говорить сусід,

Щовечора вірно спішити додому,

Вдягати щось тепле у осінь під спід…

Забити на всі вічні «не» і «не можу»,

Повірити в те, що можливо усе.

Ховатися в кокон, повірте, не гоже…

Хай Ваше життя вільна хвиля несе.

...

Довга Ніч

Непроханий гість

Непроханий гість

у хаті запаси із'їсть,

злама тобі кість,

проносячи вість

до вкраїнських місць.

Зганятиме злість,

загидить охайних обійсть,

скрапатиме віск,

звірятиме міць,

питаючи військ.

Ударить аби спадав ниць,

доньку й жону – візьме силоміць,

а в спини устромить вам спиць

і, схололих, лишить горілиць,

як поживу для щурів і птиць.

Сповниться дім прокльонів п'яниць,

вигребуть все зі твоїх скарбниць,

демонів спустять з їхніх темниць

і, не знімаючи рукавиць,

умиють кров'ю твоєю лиць.

Вкинуть в сумки твоїх паляниць,

жовчю отруять ваших криниць,

І, чорта держачись обітниць,

знайдуть найпекельнішу з гробниць:

ізгорять поміж танка бійниць.

...

Євген Сонях

Чорний кіт

Для когось, він нещастя носить.

Для когось, просто грязний він.

А мені його так шкода,

Без любові живе, один.

Чому його всі проганяють?

Чому не обіймають?

Невже, щастя він не заслужив?

Якщо зустріну його надворі,

Щоб не бути одинокій.

Собі додому заберу.

Будем жити вдвох, і більше

Не відчуєм страх та біль.

Життя стане щасливіше

Бо зі мною чорний кіт.

...

Яна Янко

БЕZДУШНЕ Х**ЛО

Він боїться світла й пітьми,

Він боїться правди й свободи,

Він боїться літа й зими,

Він свого боїться народу.

Ворогів своїх боїться зображення,

Він боїться навіть вилізти з бункера,

Він боїться в дзеркалі свого відображення,

Бо із дзеркала дивиться пика фюрера.

У нього давно душі немає,

Це знають мільйони планети жителів,

Натомість він для себе збирає

Тисячі різних імен і титулів.

Каддафі, гітлер, сталін, пол пот –

Грізні його поганяла,

Та він насправді – дрібний ідіот

На спині Лавроцефала.

Дуче, фюрер, хан чи султан,

Цар чи король - без різниці,

Кожен брехливий беzдушний тиран

Втрапить в петлю чи в’язницю.

Пліснява з’їла палац золотий,

Згнили монарші палати,

І замість трону тепер лиходій

Матиме древко лопати.

...

Георг Аджаріані

НЕ ЛЮБИСТКОМ ПАХНЕ ВІЙНА

Весна сьогодні пахне війною...

Не цвітом, свіжістю, чистотою,

як завжди, було в часи ідеальні,

А діток сльозами, які в підвалі,

Де сирістю тхне, цвіллю та брудом,

шепочуть: ,, Мамо, я жити буду?"'

А ще віддає німим страхом зблідлим,

І зрадою із ароматом срібла,

Жертовною мужністю духмяніє,

І душить димом чиєїсь мрії.

Любов'ю без меж, такою ж ненавистю,

Їдкою розлукою, зустрічі радістю.

І розпач, і втома, і кров на ранах

у шлейфі запаху смерті. Металом,

вогнем, землею із дна воронки,

Не любистком пахне від похоронки...

Весна, ти ж маєш для нашого краю

Духи ПЕРЕМОГИ, розлий їх, благаю!

...

dracena72Natalka

СРІБНИЙ ВЕЧІР

Срібний вечір срібним сяйвом

Землю посріблив.

Срібні зорі з небокраю

Шлють нам срібні сни.

Срібло по небу розлите,

Срібноликий світ,

Хмарочоси сріблом шиті –

Думки вільний літ.

Зорі і Земля зустрілись

Знову віч-на-віч,

І на місто опустилась

Срібнокрила ніч.

29.03.22

...

Георг Аджаріані

...не воїн, а лиш жертва...

Шукаєш виправдань собі, коли опинився у безпеці?

Шукаєш виправдань, коли навколо не холодно, а тепло?

Не можеш відповісти: чому живий, а кращі інші мертві?

Не можеш зупинити потік сліз, бо ти не воїн, а лиш жертва?

Стііій…

Не бий себе ти, не лупцюй.

Не лий ти сльози, не горюй.

Бо ти стаєш лише нікчемнішим, огидним.

Не бачу більше я в тобі людини.

Ти стаєш звіром, загнанним і кволим,

Постійно просиш усіх про допомогу,

У той же час не здатен допомогти навіть собі:

Просто хоч краплю сенсу в собі знайти.

Про. Що. Ти. Кааажеш…?

Що. Я. Нічим. Не краааща…?

Що. Я. Лиш. Егоїст?

О, так. Я не альтруїст!

Але іншим я не брешу.

Втекла, бо я слабка, не сильна.

Втекла, бо жити божевільно я хотіла.

Втекла, бо безпорадною була,

Піти на подвиг не змогла.

Втекла…

...

Дарія Гульвіс

ЧАС

Час – це жорстокий суддя,

Час всіх до смерті засудить,

Час відбирає життя,

І повсякЧас і повсюди.

Стрілки – як леза мечів

Ріжуть поля циферблатів.

Йде він і вдень, і вночі –

Всесвіту злий імператор.

Молодість взяв в данину,

Старість взамін він дарує.

Бачив він кожну війну,

Та криків болю не чує.

Гори, ліси і поля

Зникнуть, зітруться, загинуть,

В полум’ї зникне земля,

А він все йтиме і йтиме.

2021

...

Георг Аджаріані

AD ASTRA

Сяйво незвіданих дивних світів –

Зоряні білії квіти…

Тисячі вічних незгасних вогнів

Манять у небо злетіти.

Кличуть крізь простір в секунду пройти

На зорельотах іскристих,

Кличуть у ті невідомі світи

Світлом небесним і чистим.

Там, у пустелі, під небом чужим

Час нам міста будувати.

Під Оріоном, у світі новім

Жити нам час і кохати.

Бо для людської живої душі

Цілого світу замало.

Зорі на неба магічнім плащі

Кличуть усіх до порталу.

Там, між зірок, наш омріяний дім.

Зорі насправді так близько…

Наше майбутнє під небом чужим,

Годі нам жити в колисці!

І перепони всі пройдемо ми!

Так, прорвемось крізь тернину!

Тож, до зірок, крізь космічні шторми,

Ти ж бо на те і людина…

...

Георг Аджаріані

Недописаний роман

У нас з тобой багато спільного:

Твої пронизливі вірші,

На спільних фото друзі спільні

Та спільні посмішки на всіх.

У нас з тобою стільки спільного:

Прожиті нарізно роки,

Моя дитина з твоїм іменем

І не озвучені думки.

В шухлядці припадає пилом

Наш недописаний роман.

У нас з тобою стільки спільного…

Лише майбутнього нема.

...

Аква Марин

Інтерв'ю холуя

Хто ви?

Я - совок: холуй-жебрак,

Я - радянський вовкулак:

Живлення - від мату,

Прагну - до царату…

Де ви?

Цивілізація сідниць:

Порядність - лайка,

Прогрес - сучасна байка…

Тут є щастя?

Щасливий шлунок співає гімн любові -

Сідниці відтворили поцілунок…

Хто тут не спить?

Той, чия думка затримує спис,

Що летить…

Не спить…

Ви бунтар?

Усі совки на кухні… бунтували:

Крутили дулі під столом,

Щоб знали всі майбутні покоління…

Про їх сумління…

Ви хворий?

Моя Хвороба - імітація життя.

Совок мутує - держава мастурбує:

Розмови без кінця і краю про вхід до Раю.

Що вам відомо?

Ознаки божевілля:

Шукає справедливість і…

Цнотливість…

Що таке справедливість?

Відповідність дії та винагороди за цю дію.

Наприклад, болюча кара для злодія

Та Божа благодать для добродія…

Краса врятує світ?

Краса врятує світ відразу…

Після сказу…

Капіталізм врятує світ?

Капіталізм не потребує

Культури і кохання.

Йому потрібні тільки

Секс і споживання…

Де ж культура?

Культура - у мізках,

А не на пиці чи на полиці…

Що таке кохання?

Кохання - це машина часу,

Де швидкість не гвалтує масу…

Що таке криза?

Криза - це така реприза,

Коли ошукують дурних

На користь злих…

Хто ж ви насправді?

Я - бидло…

Не хочу працювати.

Хочу ділити, жерти і хапати.

Усе брехня?

Брехню про устрій світу

Складають гасла про великі ясла…

Невже все - гра?

Життя - це гра: у дещо, дехто грає…

Інколи, що-небудь забирає…

Інколи, що-небудь віддає…

Інколи, приваблює… і б’є…

Що відбувається?

Дерево буття співає…

Бог лоскотить тяжіння…

Гра триває…

Що таке совість?

Здатність відчути свою провину,

А не слину…

Чого ви хочете?

Поміж добрих і розумних хочу жити

І не хочу нікому служити…

Ви блазень?

Я - дурень,

Бо гарчу, а не смокчу…

...

віталій/віолет

Віршики Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

Люцик, котик волохатий,

Біг швидесенько до хати.

Чи поставили у миску

Ковбаси, м’ясце, сосиску?

Чи налили молочка?

Смакота була б така!

Дали Люцу ковбаси –

Котик хрумав залюбки.

2

Прибирали ми, трудились,

Наші рученьки стомились.

Ми їм зробимо зарядку,

Знову будемо в порядку.

3

Наша киця чорно-біла

Уночі прийшла на ліжко.

Голосно замуркотіла

І заснула, ніби мишка.

4

Мурка, киця хитромудра,

Вже біжить до хати хутко,

Щоб зігріти вушка й хвіст,

Бо сніжок надворі скрізь,

Бо мороз куса за вуха,

Хоче бути завірюха...

Ну а в хаті киця мила

Вгрілася й замуркотіла.

5

Ось-ось весна настане,

Рожева і духмяна,

Від цвіту білосніжна,

І, як дитя, потішна!

6

Джекі – песик наш кудлатий,

Він веселий і завзятий.

Береже нас кожну мить

І на злодіїв гарчить.

7

Наші пташки дуже класні,

це папужки, ще й хвилясті.

Хлопчик жовтий і зелений,

він виспівує для мене.

Дівчинка гарненька,

Біло-голубенька!

8

Є у мене кошеня.

Мене кусяє щодня.

І чому таке дряпуче?

Воно ж зовсім і не злюче.

Просто любить гратися,

І тому – кусатися.

9

Зайшла нічка до кімнати –

Кошеня лягає спати.

Язичком рожевим вмило

Свою шубку чорно-білу.

«Полювати йде матуся.

І вже скоро я навчуся».

Ну а поки що – хутенько

У клубочок й спить, маленьке.

10

БРАТИКОВІ

Народився ти маленький,

Але виростеш швиденько.

Кроки перший, другий зміриш…

Ти все зможеш, в тебе вірю!

11

Добра, як фея,

ніжна, як квітка,

красива, як калина.

Хто мені скаже,

хто відповість:

що то за людина?

Це дуже легко

є здогадатись:

матуся єдина!

Сильний, як дуб,

грізний, як гроза

мій любий тато.

Добрий, веселий,

можу я з ним

класно жартувати.

Дуже розумний,

наш захисник –

от який тато!

12

До вікна я тихо сіла,

глип – лелеки прилетіли!

Кинулась до мами й тата:

– Йдемо швидше в парк гуляти!

Бо зима вже відлетіла,

час весну стрічати сміло!

13

Разом з мамою дивлюся

я на зорі в небесах,

що кружляють світлячками

на космічних десь шляхах.

Я люблю їх розглядати,

милуватись я люблю

ними, мріяти завзято

як у космос полечу!

14

Йду зі школи і рахую:

завтра перший день весняний!

Ясне сонечко пригріє,

сніг набридливий розтане.

Прилетять пташки в оселі,

теплий вітерець прилине.

І свята прийдуть веселі.

Я люблю весняні днини!

15

Ніч настала, всі вже сплять,

тільки я іще товчуся.

Раптом бачу: мерехтять

іскри світла на підлозі.

Злажу з ліжка: ого-го!

Іграшки мої ожили…

Не чекала я цього,

здивувалася й зраділа.

І вони мене всю ніч

розважали, пригощали.

Потім спати відвели

й амулет подарували

кращий, ніж у королів.

Вранці я це сном вважала,

поки раптом на столі

амулет не відшукала.

16

Якось наснилися мені

чарівні золоті вогні.

Дорога в казку пролягла,

а там були такі дива!

Веселки з квітів під ногами,

із шоколаду всі фонтани.

А, головне, – багато фей,

ясних, зіркових, не людей.

Мене прийняли у палаці,

до ранку були ігри й танці.

Як жаль, що швидко ніч пройшла…

Оце був сон, оце дива!

17

У мене квітка на столі.

Її зробила я сама.

Вона з кристалів і фольги,

і вийшла просто чарівна.

Пелюстки срібні й золоті,

Засяє сонечко – блищать.

І навіть всі мої ляльки

цю квітку люблять і хвалять.

18

Ми сьогодні в школі мали

ФО-ТО-СЕ-СІ-Ю велику!

Клас наш фотографували

на альбом, бо скоро випуск.

Ми вже будемо дорослі:

п’ятикласники. Серйозно!

А сьогодні нашим гостям

позували. Це так просто!

Ще вони мене хвалили:

і красуня, й модна дама…

Швидше б вдома похвалитись:

бо стилістом була мама!

19

В електричці три години –

це, звичайно, просто жах!

Та у Львові так чудово,

радість крутиться, мов птах.

Там весела киця Плямка,

там бабуся і дідусь.

Там прогулянки, пригоди…

Скоро будемо, ось-ось!

20

Радо їду у Гримайлів.

Я вже скучила, всі знають,

за бабусею, дідусем,

за котами і за Джеком

(то наш песик).

Там вони мене зустрінуть,

поцілують і обнімуть,

поведуть у магазини,

будуть мультики невпинні –

дуже весело!

...

Надія Сеньовська

Віршики для Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

ЧЕКАННЯ

Пахне сіно, пахне бузина,

Хмарка нитку випряда вологу.

Непомітно відійшла весна,

Спека, ніби море, за порогом.

Птахи літо славлять. Як завжди.

Але я сприймаю – ніби вперше.

У мені життєвої ріки

Дні пливуть, довершені, як перли.

Воля рухам, подихам, словам –

Все уже не буде як раніше.

Я живу для двох. А в липні, «там»,

Слово «МАМА» розплітає тишу.

2

Я за двох дивлюся,

І за двох вдихаю,

Я за двох всміхаюсь

Сонцю, небу, квітам...

Феєричне літо

Трави розстеляє,

І лоскоче теплий,

Апетитний вітер.

Я торкнусь рукою

Гілочки жасмину,

Постою під душем

Дивних ароматів...

Все таке незвичне,

Радісне, невпинне...

І беруться звідкись

Роздуми крилаті.

Я – місток у Вічність,

Кладка над потоком,

Я Землі частинка.

Нині – як ніколи.

Я за двох вслухаюсь

У цей світ широкий:

Він от-от засвітить

Для дитини зорі.

3

Підморгує струнка берізка,

Про щось замріялась верба,

І свіже сіно пахне різко.

Ще трошки. Місяць... Чи доба?

Зелено розметалось літо,

Солодка липа зацвіла.

І все жадає жити, жити...

Для сонця, ніжності, тепла.

А ти – ростеш. А ми – чекаєм.

Ці дні прекрасні неспроста:

До слова «МАМА» залишається

Ще трошки. Місяць... Чи доба.

4

Я маленька дівчинка,

В мами гарна квіточка.

Я весела донечка,

В тата ясне сонечко.

Я маленьке онучатко

У бабусі і дідуся,

Найдорожчеє дівчатко,

Звуть мене усі Радуся.

5

ДОНЕЧЦІ

Кожен день, кожна мить неповторна,

Так буває у мріях чи снах...

Я для тебе збиратиму зорі,

Зберігатиму їх у казках.

Розкажу тобі завтра про небо,

А сьогодні – про стежку й траву..

Кожен подих і думка – для тебе.

Я для тебе на світі живу.

6

Відкопилена губа – як трояндочка,

Темні очка – мов провалля без дна.

Моя дівчинка, мій скарб, моя панночка,

Неповторна капризулька-весна.

Ніжки рівні ще й повненькі, тугесенькі,

Щічки круглі, (мій малюк-колобок).

Ти завжди будеш у мами гарнесенька,

Як принцеса із чарівних казок.

Довгі вії – немов сосни над озером,

Рученята – голубки малі.

Як говориш щось, то чується музика.

Ти найкраща на цілій Землі.

7

А погляд – сонечко з-під вій,

І рученьки-крилята –

Моя Радуся, ангел мій,

Маленьке ластів’ятко.

Ласкавий дощик і зоря,

Метелик дивовижний,

Промінчик сонця, друге «я»,

Веселочка барвиста.

8

Сонечко моє ти, пташатко,

Небо ти моє і крилятко,

Дівчинко моя ти хороша,

Крихітко моя найдорожча.

9

Крихітка і лялечка,

Серце, кошенятко,

Найдорожча кралечка,

Сонячне малятко.

10

Рученьки-крилята, зорі-оченята,

Ти моя безцінна, безкінечне свято.

Ти моя красуня, горличка, лялюся,

Ніжна, найдорожча донечка Радуся.

Білочка прудкенька, киця, ластів’ятко,

Ти моє хороше сонячне малятко.

11

Світ завантажив ніжну вату снігу.

Стала його сторінка враз святкова.

Вітер – хлопчисько босий – бігав, бігав...

Вже притомився. Сонце переховував.

Заполонили небо тлусті хмари.

Чим же вечеряли? Мабуть, теплом багряним.

Хитро примружує нічка очі карі.

І Королева Снігу сідає в сани.

12

Падає теплий сніг.

Лагідний і смішний.

Сонце десь на хмарині позіхає.

Вітер – чекав чи ні –

Всі стежечки замів.

Зовсім немає доступу до гаю!

І пустотливий день

Горнеться до краси.

Пухом холодним скрізь припорошує.

Де морозець? Прилинь!

Ковзанку із ріки

Зробимо. Свята стануть дорожчими.

13

По маленьких краплинках сніжинок

Перестрибує сонячний зайчик.

Виціловує білі їх спинки,

Поки вітру не шваркне нагайка.

Але зайчик сміливий на диво -

Знову ніжками він чеберяє.

Ще зима. Ще морозно й красиво.

І сріблясто. І біло без краю.

14

ДЛЯ ДОНУСІ

У янгола – янголятко

Поміж хмар пустує.

А у киці – кошенятко

На мишку чатує.

У лисиці – лисенятко

Крадеться тихенько.

А у мами та у тата –

Донуся маленька.

Вночі янгол янголятко

Хмаркою вкриває.

Ну а киця кошенятко

Язиком вмиває.

А лисиця лисенятко

Веде полювати.

І ніяк наша пустунка

Не хоче лягати!

15

Карамельки святкових днів

Розсипає веселий січень

Білим цукром всю землю вкрив

Сніг пухкенький. І їй так личить!

Хороводи ведуть стежки

До ялинок у світлих зорях.

Бачиш – нічка. Лягай, поспи.

Всі казки скоро будуть поряд.

16

РОЗМОВА ІЗ СЕСТРОЮ

Гидотна негода! І мряка холодна, дрібна.

Чи так, моя ніжна висока сестричко-акаціє?

Вже скоро весна. Адже правда? Вже скоро весна.

Ну що там іще – якийсь лютий з холодними пальцями!

І ми переповнимось нею ось-ось. До країв.

Усім: і теплом, і жагою, і квітами першими.

Я знаю, що холодно. Вітер морозний насів.

Для тебе, мабуть, про весну й говорити – це звершення!

Ну що ж, промовчу. Ми ж без слів розуміємось, так?

Бо ти – мого світлого берега рідна частина.

Хай білою шаллю зима - сива жінка в літах –

Накриє тебе, а безсоння подалі відкине.

17

Наполоханим зайцем

вітер

блукає містом.

На балконах смачно

хрупа

бурульку-моркву.

По сніжинках стрибає

жваво.

А стане тісно –

верескливим пташатком

злине

у тлусті хмари.

18

Це неправда, що ангели десь живуть далеко.

Позирають крізь хмари, гримають невпинно...

Їх приносять до діток чарівні лелеки.

Ось дитя народилось – є ангел в ту ж хвилину.

Посміхається. Гріють промені-долоні.

Це неправда,що їх не побачити безкрилим!

Я щодня, коли обіймаю свою доню,

Відчуваю: до мене ангели прилетіли.

19

Який сьогодні сніг колючий!

Його штовха вітрисько впертий.

Кида з хмарини, ніби з кручі,

Ще й насміхається відверто!

Та нам не страшно анітрішки.

Ми вийшли замок будувати.

Слухняним стане сніг і ніжним.

Як добре, що його багато!

20

ПРО ЗИМУ

Забіліло все і змінилося.

В небі висне сонечко-яблучко.

Ні листочка вже не лишилося.

Скрізь сніжинок радісні крапочки.

І доріжки білими стеляться.

Всі чекають свята щасливого.

Уночі танцює метелиця.

Вдень – дитячий сміх переливами.

...

Надія Сеньовська

Корб Лунд - Якби мені в кінноту

Якби би мені у кінноту

Коли буде та війна,

Та на доброго коня, бо гарцює вся рідня,

Кінь під сідлом, горн верещить та гармати б’ють -

У кінноті краще буть!

Я б на розвідку пішов, у світанку нас не видно,

Свою кулю я зловив, та й загинув гідно!

Свою б славу я здобув, навіть після смерті

Ну сержанте, хочу ж я першим бути в герці!

Піхотинець я поганий, зразу загублюсь,

Моряком не можу бути – зразу я втоплюсь!

А от верхи - подивись, я собі дам раду,

Першим буду я йти в бою чи на параді!

Якби би мені у кінноту

Коли буде та війна,

Та на доброго коня, бо гарцює вся рідня,

Кінь під сідлом, горн верещить та гармати б’ють -

У кінноті краще буть!

Шпори в битві заробить, хоч в куряві не видно,

Списом ворога штрикнуть, утекти від кулі,

Собі шаблю ухопить, чи нестись з револьвером!

Там де криця верещить і свистить свинець –

Там і вершникові місце, отам я молодець!

Якби би мені у кінноту

Коли буде та війна,

Та на доброго коня, бо гарцює вся рідня,

Кінь під сідлом, горн верещить та гармати б’ють -

У кінноті краще буть!

Та й мені заграли флейти,

Чорного сідлали,

І чоботи навпаки в стремена поклали.

Кінь під сідлом, горн верещить та гармати б’ють -

У кінноті весело було мені буть!

...

Дарія Кононенко

Хельга

Небо нині важке, неначе луска дракона.

Розрита кольчуга землі – за квадратом квадрат.

Її звати Хельга – вона гірка та солона,

Сидить собі, палить серед іржавих лопат.

На неї чекає розкоп. Сьома двадцять чотири.

Крізь хмари заледве просвічує сонце старе.

І Хельга бере лопату та залишки віри:

Вальгалла для тих, хто ніколи, ніяк не помре.

Розритий курган, меч пощерблений, небо розбите,

Між мідним мереживом патини срібло блищить.

Розмірено топчуть землю Слейпніра копита,

Сполохана темрява суне із товщі століть.

В кургані спить конунг . На ложі його золотому

Виблискує серед забутих коштовностей кров.

І Хельга вже чує, як він її кличе додому,

Як, витканий норнами, рветься потертий покров.

І Одін старий, що вдивляється з тронної зали,

Заплющує око, і тиша лежить, мов броня.

Зізнайся, валькіріє, ти тільки цього чекала?

Шукала його серед вогнищ та вороння?

Бери ж свого конунга, виром здіймайся у небо,

У залу неси, де на блюді лежить Сегрімнір.

Нарешті Вальгалла – повір, що він нині, де треба,

І бачить, як листям із золота сяє Ґласір.

Валькірія Хельга зазвичай мовчить про роботу.

Годинник рахує їй час – а не Г’юкі та Біль,

А Хугін та Мунін, підстрелені прямо в польоті, –

Опудала два на музейний макет Іґґдрасілль.

Примітки:

Вальгалла – рай для воїнів у скандинавський міфології.

Слейпнір – у скандинавській міфології восьминогий кінь верховного бога Одіна.

Конунг – військовий вождь.

Норни – чарівниці, що визначають долю.

Валькірія – божества, що забирають загиблих воїнів з поля битви та переносять у Вальгаллу.

Сегрімнір – вепр, якого щоденно поїдають у Вальгаллі, і який після цього кожного разу оживає.

Ґласір – дерево (або ж дерева) із золотим листям, що стоїть перед дверима Вальгалли.

Г’юкі та Біль – божества часу у скандинавській міфології.

Хугін та Мунін – круки, що літають світом та збирають новини для Одіна.

Іґґдрасілль – у скандинавській міфології велетенське дерево, що об’єднує світи.

...

Олександра Совська

Сирена

В підвалі можна сховатись від куль та ракет.

Тут у низу, ми під землею,

В ці дні, ми в темноті,

Від холоду будем тремтіти.

Коли звук сирени почуємо знову,

Ми вийдем з підвалу і глянем на небо.

Заспокоїлось серце та не плаче душа.

Сьогодні обійшлося без жертв.

Ми знаємо, це не кінець.

І будем чекати сирени,

Щоб знову спускатись в підвал,

Та просидіти години без неба.

...

Яна Янко

Си Аїл Туа

Одного вечора, в вівторок,

(Можливо була тоді середа)

Хлопець з підручником типовим

В чарах призову розбиравсь.

Чомусь цей розділ підготовки

Не йшов детально, на біду,

А от навчитися кортіло –

Він мав у розумі мету.

Пара годин пробігли хутко –

З’явився перший результат! –

Пучки яскравих іскор кружать:

– Сі Оул Куа... Тьху, слимак!

– Си Аїл Туа, – фразу вивчив –

Чарівні форми, то не жарт!

Яким же чином жезл рушати...

У голові знайти закляк!

– Си Аїл Туа, – спроба двісті,

Відмінно жезл праворуч йде,

Але нога стоїть лівіше –

Відпрацювати треба й це.

Не будуть марними зусилля –

Повтор є батьком навчання! –

Вже о четвертій спозаранку

Завзятість привела к дивам.

– Си Аїл Туа! – легко й просто

Тепер створити світла вир,

Щоб в рунне коло серед спальні

Цукерок кошик опустивсь!

...

Мирослава Олівець

Наречена смерті

Відкрий очі

Прокинся

Заради снів

Забудьмо злі ночі

покинутих слів.

На смертнім одрі

Наречена прокаже

Де хранить біль

У серці як завше .

Підійме руки

Світло затухне

Очі горять

Змії шиплять .

Втопленник вийде

Нехрещені діти

Квіти зав'януть

Жах ніде подіти.

Кров від виска

До вуха проллється

Пуля у ньому як наче у серці .

Вина старі

Люди розумні

Могила стоїть

Діти роззуті .

Нескошені трави

Мертві птахи

Душі померлих

Топчуть дахи .

Війни по світі

Камені днів

Усе це залежить

Від волі богів.

Тихий дідусь

Здитинілий вмер

Шия хрусь

Пошатнувся стілець.

Дівчина хвора

На могилі сестри

Зводить маленькі

Гарні церкви .

Плаття весільне

Гроб у квітках

Полум'я злі

У людей по хатках.

Промова померлої

Коси її

Десь упадуть

У річці на дні.

Вінок на могилі

Про все розповість

І очі відкриє

Через снів вість

...

К.Н.Р.Т.
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
З Днем Вишиванки! 💙💛
19.05.2022

Щиро вітаємо всіх аркушиків з Днем Вишиванки! 🙂💙💛

... Детальніше
Блоги
Етер у VivArt: цікаве та корисне про Аркуш 🙂Аркуш
27.05.2022

Вчора спілкувалися з письменницею та кураторкою мистецького проєкту VivArt Марією Дружко. Про Аркуш говорили багато і довго. Сподіваємось, що було цікаво 🙂

... Детальніше
Верлібри про війну, то щось неймовірнеРоман Коцький
27.05.2022
Навряд зараз зустрінеш багато щирих слів, вдало спресованих у послідовні твори. Я не бачу їх у себе. ... Детальніше
Слава Україні, аркушикиНезнайомка з країни мрій
26.05.2022
Слава Україні , аркушики! "Просто друг , або Дівчина з мого сну" Завершена! Запрошую до читання І щ ... Детальніше
Мій переїзд з ЖЖМ. М. Безрук
26.05.2022
У зв'язку з широкомасштабним російським вторгненням в Україні блокують увесь російський домен Інтерн ... Детальніше
Нове оповідання "Земля крові"Віталій Дуленко
25.05.2022
Написав я оповідання "Земля крові" на тему патріотичної містики. Для мене це було чудовою можливістю ... Детальніше
Таласум 2Айя Нея
24.05.2022
Таласум чоловік може грати на кавалі або на гайді. Таласум може мати форму тварини — буйвола, барана ... Детальніше
На Аркуші вже:
2661читачів
10892коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: