Герої не вмирають!

Світлої пам’яті воїна Збройних Сил України,

захисника Вітчизни Івана Васильовича МАРТИНЮКА

Герої не вмирають!

Була зима. Все йшло, як йшло:

Життя розмірено тривало.

Усе по-старому було,

Ніщо біди не віщувало.

Та все змінилось водночас:

Зненацька о четвертій ранку,

Порушивши кордон, на нас

Посунули російські танки:

Все полетіло шкереберть,

Перетворилось на пустелю.

Лиш біль і сльози, кров і смерть

Заполонили рідну землю.

Палає Буча, Васильків,

Ірпінь палає і Гостомель.

Фронт потребує вояків,

Він простягнувся вже на сто миль.

І він не лузер, не банкрот,

А провідний служитель банку,

Сказав собі: «Ти – патріот,

Не зволікай, вставай, Іванку!»

Він добре знав: коли впаде

Столиця нашої країни,

Тоді у вічність відійде

І незалежність України.

Отож не міг і не хотів

В житті такого допустити.

Ну а собі – і поготів

Не зміг ніколи би простити.

Тому упевнено сказав:

«Пробачте рідні, батько й мати,

Для себе рішення прийняв –

Іду за Волю воювати».

І він пішов, пліч-о-пліч став

З бійцями до тероборони.

Тож чергував на блокпостах,

Окопи рив, носив патрони.

Він був, як був, він жив, як жив,

І власних сил не економив,

Братерством, честю дорожив,

І гідності не осоромив.

Та окупант тиснув щодня –

Вже Київ був, як на долоньці,

Тоді він рішення прийняв,

І записався добровольцем.

До бою кликав стук сердець,

До бою кликали руїни.

Тож він тепер уже боєць

У Збройних Силах України!

Здригнувся ворог, відступив,

Залишив Київ і Чернігів.

Хоч крові ще багато пив

Під час озброєних набігів.

Тому ще рано спочивать,

І святкування не на часі.

Тож він продовжив воювать,

І опинився на Донбасі.

Донбас… Не діти там малі

Співають й весело танцюють.

Донбас – це пекло на землі,

Де вже дев’ятий рік воюють.

Там обстріли, за шквалом шквал,

Немає тиші і спокою.

Сьогодні це – Дев’ятий Вал,

З небес вогонь тече рікою.

І знову вдарив міномет –

Вогнем по горло кожен ситий.

Щоб врятувать боєкомплект,

Вогонь потрібно загасити!

І кинувся гасить вогонь

Без жодних роздумів Іванко,

Як славні пращури його

Кидались під фашистські танки.

Він рятував людські життя,

Життя своє і побратимів.

Всі почуття і відчуття,

Неначе подих він затримав.

І раптом вибух пролунав –

То розірвалась клята міна!

Герой не плакав, не стогнав,

А мовчки сперся на коліна.

Ні звуку, ані жодних слів

Із вуст героя не злетіло.

Упав, притисся до землі,

Закривши Неньку власним тілом.

Туга і відчай, біль і лють

Стріляють в мозок, серце крають.

Та в України власна суть:

ЇЇ герої не вмирають!

Усі герої – це не сон –

Їх подвиги повік не тлінні

Разом із нами в унісон

Промовлять: «Слава Україні!»

Поллється відгук всіх живих,

Неначе із вулкана лава,

І буде пам’яттю про них

Могутній клич: «Героям Слава!»