Астра

Пролог

"Мені набридло жити так.

Кожен день одягати цей громіздкий важкий екзоскелет, бо інакше не пройдеш по поверхні помираючої планети, дихати через фільтри, бо повітря вже непридатне для дихання без очищення, переміщатися з квартири свого будинку до роботи через спеціальні тунелі, які ведуть до космічних ліфтів, а потім підніматися ними до орбітальних дуг, які ведуть тебе до твого місця роботи.

Досить! Я хочу змін! Я записалася на лотерею мандрівників у далекий космос. Якщо я буду однією з тисячі щасливчиків, я потраплю на космічні базу на Марсі, з якого стартує великий корабель під назвою "Майбутнє", який і перенесе мене на нову нещодавно знайдено екзопланету, на якій розпочнеться мож нове життя. Тільки би пройти цю лотерею...

Мене назвали мої померлі батьки Астрою. Отже, я повинна мандрувати зірками, а не існувати серед напівроботів на цій майже померлій, вже давно не блакитній планеті, під назвою Земля."

Зеленоока білявка дивилася крізь вікно, через який було видно лише сморід. А потім вона закрила усі вікна та увімкнула зображення на півпрозорих панелях, вбудованих у вікна.

Пейзажи колись живої Землі, водоспади та ліси, заповнили собою малий простір дешевої квартири.

Астра підійшла до столу, на якому стояла маленька скринька, а там - шматочок якогось темно-сірого каміння.

Дівчина взяла каміння у руку - і воно розплавилося в руці.

Галій - метал, який плавиться при температурі людьского тіла.

- Навіщо мені тебе залишили мої батьки? - вже голосно звернулася до металевого каміння дівчина. - Який в тобі сенс?

Але несподівано для Астри калюжа розплавленого металу прийняла якусь форму, зображуючи сілует маленького чорного чоловічка.

- Що? - здивувалася Айстра. - Як таке може бути?

А калюжа знов змінила форму, залишивши в долоні напис: "Бо ти донька темряви".

Ще мить - і знову це лише маленька калюжица в долоні дівчини, яка знала з самого народження, що її батьки, які все життя пропрацювали астронавтами, які і загинули при невдалому старті космічного корабля, знайшли її на якій неживій планеті. Знайшли, залишили собі на своєму космічному корабля, а при поверненні через два роки на Землю, вдочерили. На своїх власних дітей не було часу. Через постійні польоти, бо в цьому і полягала їх робота: мандрувати космічним простором та вивчати нові планети.

Ці двоє астронавтів якраз на одній з таких невідомих планет знайшли маленьку дівчинку, якій було всього два рочки. І з нею було лише це: цей шматок галію.

Батьки Астри возили свою нерідну дочку до того часу, займаючись її вихованням та освітою, поки Астрі не виповнилося вісімнадцять. Треба було визначатися з тим, як Астра буде заробляти собі на життя. Вона, отримавши надзвичайно добрі знання від своїх батьків, з легкістю поступила до Університету створення роботів, закінчила його, а тепер працювала на заводі по створенню екзоскелетів, бо без них тепер не вижити на колись блакитній планеті. Бо Земля перетворилася на місце, де лише виживали.

Інша справа з Марсом. За допомогою теробудівництва із Марса зробили головну планету Сонячної системи. Ось тепер туди Астра і хотіла потрапити.

В самій лотереї приймали участь лише інженери з усієї Сонячної системи, які пройшли відбір тестуванням своїх знань, щоб було ким створювати новий світ на новій екзопланеті абсолютно в іншій галактиці, яка навіть не знаходилася поруч з галактикою Чумацький Шлях. Ця інша галактика була в іншому Всесвіті, через який треба було потрапити через штучний портал, який нещодавно навчилися створювати люди.

Усе в перший раз.

Усе колись відбувається вперше.

І цією першою можливістю людства і хотіла скористатися Астра.

1

- Дорогі глядачі! На ваших очах ми виберемо переможців! Тих, хто буде будувати нові міста на зовсім іншій екзопланеті, яку нещодавно відкрили. Ім'я першого переможця: Аніта Мерсіс. Вітаю, тебе, Аніто. Ім'я другого переможця: Мар'яна Леві. Вітаємо тебе, Мар'яно. Третій переможець: Ганна Класюк. Вітаю і тебе, Ганночко. Невже одні дівчата відправляться створювати нові міста? Йдемо далі. - ведучий знов і знов крутив прозорий барабан, з якого рандомно випадали капсули, в яких були картки з даними учасників. - Ще одна дівчина: Лада Ін. Вітаємо тебе, Ладо. Невже буде міста амазонок? Без чоловіків. Нарешті: перший хлопець: Зорян Нікітос. Вітаємо тебе, Зоряне. Продовжимо.

Ведучий знов-і-знов крутив барабан, а капсули одна за одною у випадковій послідовності випадали через прозорі трубочки.

Залишалася остання спроба, щоб вибрати останнього учасника експерименту чи-то програми...

Ведучий, у якого частина голови була кіберізованою, з металевим блиском, на півголови маючи зачіску з волосся, а іншу половину займала металева частина, з якої тирчав пристрій для покращення зору ока, яке якось дивний мало вигляд, той ведучий востаннє натиснув кнопку, щоб запустити прозорий барабан.

Через прозорі трубочки покотилася капсула...

- Останній учасник відбору серед інженерів... - ведучий затримав дихання, щоб трохи помучити тих, хто досі не пройшов. - Це дівчина. До речі, особлива дівчина, бо я про неї читав ще двадцять три чи двадцять чотири роки тому... Це: Астра Хмиль. Дівчина, яку знайшли загиблі астронавти Христина та Михайло Хмиль на невідомій планеті. Вітаємо тебе, Астро. Сподіваюсь, ти знайшла своє місце в житті та продовжиш свою життєву історію на новому місці на новій екзопланеті в новій галактиці. Та й взагалі, в новому Всесвіті.

Астра дивилася це шоу відбору.

Нарешті щось визначилося в її житті.

Завтра же вона напише заяву про звільнення, а в неділю відправиться на базу на Марсі, щоб вже у понеділок летіти разом з усіма в далеку подорож. Подалі від рідного дому. Хоча, де її справжній дім? Хто ж її справжні батьки? І чому цей галій назвав її донькою темряви? Невже у дівчини вже почалися галюцинації через забрудненість поверхні, да й самої атмосфери Землі?

Треба якомога швидше залишати цю помираючу планету та починати нове життя.

2

- Привіт. - привіталася Астра на борту космічного, корабля, в який потрапила через орбітальний ліфт, вже будучи на орбіті Марса, з хлопцем, який вже сидів, застебнувся, а свій наплічник тримав на сусідньому місці. - Це моє місце. Ти б не хотів прибрати свої речі...

- Ой, вибач. Авжеж. - сказав хлопець, швидко забираючи свій наплічник. - Мене весь час не залишає відчуття, що я щось забув. Може це через те, що я залишаю стільки років свого життя там, на Землі.

- В мене немає такого відчуття. Я не дочекаюся, коли це я залишу усе це, що мені не потрібно. - висловилася Астра.

- Я - Зорян Нікітос. - протягнув руку хлопець.

- Ти - той, перший чоловік, який випав в розіграші лотереї. - підкреслила Астра.

- Так. Саме так.

- А я - Астра Хмиль.

- Та дівчина з темної планети. Я про тебе багато читав. - повідомив Зорян.

- Чому ти назвав ту планету "темною"?

- Бо вона виглядає, як темна: Металева поверхня темно-сірого кольору. Суцільні гори, печери. Тебе нібито твої прийомні батьки в одній з таких печер знайшли. В одному ресурсі, неофіційному, було написано, що ніби якась темна енергія боролася за тебе, не віддавала тебе, але твої батьки якось тебе вихопили з темної енергії та віднесли до свого космічного корабля. В офіціальних джерелах такого немає.

- Мої батьки мені не розказували про боротьбу з якоюсь енергією...

- Може то плітки. А той металевий камінь? Він з тобою?

- Так. Він завжди зі мною. Це річ, єдина річ, яка була тоді зі мною... - пояснила Астра.

- А можна подивитися на твій галій?

- Ні! Це особисте.

- Вибач. - перепросив Зорян.

По радіо пролунало: "Через годину стартуємо. Прошу зайняти свої місця та чекати".

- Через годину? А готуватися треба зараз? - здивувалася Астра.

- Ти ж знаєш, ти повинна була пройти інструктаж, в якому розповідається, що нас усіх обійдуть працівники компанії та все перевірять. А ми повинні цілу годину чекати, поки перевіряють, чи правильно ми сидімо.

- Пройшла. На жаль, по інструктажу саме так.

Зорян та Астра поклали свої наплічники у зафіксовані скрині у себе під кріслами та стали чекати.

- Ти дуже гарна. - зробив комплімент Зорян. - Ти фарбуєш волосся у цей білий колір?

- Ні. Він в мене з народження.

- Я читав, що в Сонячній системі вже давно немає жодних природніх блондинів. Але ж ти існуєш, отже, ти єдина у Сонячній системі, хто має натуральний колір волосся білий.

- Скоро це недорозуміння зникне, коли я зникну з цієї Сонячної системи.

- Чому ти так? Чому ти біжиш звідси? - запитав Зорян.

- Бо я відчуваю, що це не моє місце. Мене тут нічого не тримає. Мої батьки померли. Тут мого нічого не має. А чому ти збігаєш? - поцікавилася Астра.

- Мої батьки живі. Але я не можу знаходитись на одній планеті з тією, якій подарував своє серце, а вона його розбила.

- Я ніколи не розіб'ю твоє серце. - несподівано пообіцяла Астра.

Зорян здивовано подивився на дівчину:

- Ти це до чого?

- Ми не закохані один в одного. В нас нічого не має спільного. Отже, ми не можемо розбити один одному серця. - пояснила Астра.

- Ти помиляєшся. Якщо ми вже приймаємо участь в цьому проєкті, у нас вже почалося спільне життя, як між нами двох, так і між усіма п'ятьма тисячами спеціалістів, які знаходяться на цьому космічному кораблі. В нас вже розпочалося одне спільне життя, одне спільне майбутнє, одна спільна безпека. І в нас будуть одні спільні нащадки. Та ще й сім'ї-родини ми теж будемо створювати між нами, між нами п'ятью тисячами мандрівників.

- Ти правий. Але я все одно обіцяю не розбивати тобі серце. Бо я вже починаю відчувати, що знайшла собі друга.

- Та. А я знайшов собі подругу. Мені пощастило. Та ще таку особливу, яка не схожа ні на одного із землян.

- Мене це і добиває: я не схожа ні на кого у Сонячній системі.

- Сприймай це, як особливість. Як родзинку, як шоколадну квітку на торті.

- Добре. Дякую. Дякую за підтримку. Сподіваюсь, нас розмістять поруч. - забажала Астра.

- Сподіваюсь, що ми будемо працювати на одному майданчику. - висловив свої сподівання Зорян.

- Так.

До них підійшли та все перепровірили.

І попрямували перевіряти інших.

- Дивись, поки ми спілкувалися, пройшло сорок хвилин. - помітив Зорян.

- Це як по теорії Ейнштейна. Що, коли приємно проводиш час, він проходить швидко, а як що потрапити на розігріту сковороду, час буде нескінченним. Щось ніби так... - промовила Астра.

Останні хвилини до старту вони провели у мовчанні.

- З тобою навіть мовчати приємно. - якось проговорив хлопець.

- А мені подобається тебе просто слухати. - висловила свою думку дівчина.

По радіо повідомили:

- Готуємось до старту. Зараз створимо червоточину - портал, через який ми швидко подолаємо простір-час.

Щось з корабля почало виходити через його передню частину, яка залишалася відносно стабільною по відношенню до інших частин.

Бо там, де знаходились пасажири, там частина постійно крутилася навколо осі космольота, використовуючи центробіжну силу, яка і створювала гравітацію.

Щось спереду закрутилось, завертілось, простір закружляв, підсвітився.

Відкрився портал.

І через нього пропливло щось всередині чорне, а по межах ніби з викривленим простором.

- Це - Блукаюча Чорна діра. Ми її запустили через портал. Ми вбили свою Сонячну систему. Ще кілька хвилин - і все. - повідомили по радіо.

Блукаюча Чорна діра почала засмоктувати планети одна за одною.

- А можна же створити новий портал, щоб Блукаюча Чорна діра так само й залишила Сонячну систему, як і з'явилася?! - запитала криком Астра.

Капітан, який сидів попереду на кілька сотен рядів перед ними та який по радіо озвучував свої дії, все ж таки почув дівчину.

- Ми не встигнено. - відповів по радіо. - Єдине, що ми можемо встигнути, це врятувати себе, щоб нас не затягнуло у цю Блукаючу Чорну діру.

- Я хотів бути подалі від неї, щоб забути, але я не бажав їй смерті. - прошепотів Зорян.

- Ти не винен. Пробач себе. - промовила Астра та погладила каштанове волосся Зоряна.

Він притиснув її долоню до себе.

Космічний корабель прошмигнув у портал та захлопнув його за собою.

3

Вони по проходженню тунелю з'явилися в іншому Всесвіті. Навкруги була зовсім інша зоряна карта.

Відчуття провини не залишало нікого на цьому космічному кораблі.

Якщо б вони не відкрили б цей портал, Сонячна система би не загинула.

Все через них. Через цей експеримент. Через цю мандрівку.

Навіщо????????

Це як відкриту скриню Пандори...

Нарешті капітан оговтався та промовив по радіо:

- Ми будемо слідувати заданих координат. Кінцева точка шляху - планета Емма. До неї ми і починаємо слідувати. Попутного вітру нам.

Капітан намагався жартувати, але це виглядало якось дивно чи безглуздо.

Те, що відбулося, вже ніколи не забудеш.

Страх загинути вже лишився позаду.

І до туристів почало доходити те, що відбулося.

Хтось в салоні заридав.

Інші перешептувалися.

Через півгодини космольот наблизився до дуже красивої планети. Вона була ніби чистий зелений аркуш, на якому можна почати нове життя.

Просканували поверхню.

Безпека в нормі.

Безпечні поверхня, атмосфера, тваринний та рослинний світи.

Тільки виходь і живи в цьому раю.

Виконали посадку.

Вийшли на поверхню.

Роботи розташували наметові містечка.

І почалося будівництво нового міста.

Все чітко за планом.

Як планувалося.

Тими... Хто вже ніколи не оцінить.

Робота затяглася на місяці.

Астра та Зорян опинилися на одному майданчику, навіть в одній бригаді.

І саме в їх житті почалася нова лінія життя.

Конкретніше: вони кожного дня були поруч. Робили одну спільну справу.

Жили разом в одному наметові.

Єдине, що вони робили окремо: це приймали душ та відвідували різні наметові кімнати для виконання своєї фізіології.

Астра та Зорян прокидалися разом, засинали разом.

Через рік було відчуття, що вони вже не зможуть один без одного.

Але вони в цьому боялися зізнатися, поки при будівництві не натрапили на одне джерело.

Джерело темної енергії...

Темна енергія фонтаном вискочила з надр поверхні планети, ментально заливаючи все навкруги.

Астра щось відчула.

Поки інші захлиналися цією енергією, дівчина підійшла ближче до темного фонтану, не реагуючи на цю енергію.

Машинально дістала коробочку зі своїм металевим галієвим каменем.

І цей галій розтікся по всій шкірі Астри, навіть вздовж її білого волосся, роблячи його темно-сірим.

Тепер це була не зеленоока білявка, а металева жінка, з грудей якої вирвався вихор темної енергії та попрямував широкими променями у Космос.

Небо затяглося темрявою.

Все почало ставати темно-сірим. Все навкруги задихалося, намагаючись ковтнути останній ковток повітря, якого вже не було.

Не дивлячись на те, що темна енергія збивала з ніг Зоряна, він силомить підійшов ззаду до Астри, обійняв її тепер вже металеве галієве блискуче тіло та повернув її до себе, пропускаючи крізь себе ці темно-сірі промені, які, на здивування, не вбивали його, а лише проходили повзж нього.

Він притиснув до себе Астру та поцілував її.

У ту мить Зорян підсвітився світлою енергією, тепер вже до допускаючи проходу крізь себе сірих променів, яким прийшлось відблискувати від його підсвіченого світлою енергією тіла.

Темна та світла енергії закружляти разом у хвилях спільного танцю та вже обох попрямували у небо, виправляя шкоду, заподіяну однією темною енергією.

Всі починали знову дихати. Звичні кольори поверталися.

Темна енергія, яка виходила з Астри та з того фонтану, поступово втрачали силу, поки зовсім не зникли. А потім з дівчини зійшла металева галієва оболонка.

І Айстра знову повернулася до свого звичайного виду.

Зорян обійняв сильніше дівчину, міцно притискаючи до себе.

А вона вже нерухомо трималася в його обіймах.

Непритомно.

Так. Вона була непритомною.

Той галієвий металевий камінь, який розтікся до цього по тілу Астри, знов згрупувався у шматок каменю, але це відбулося на грудях дівчини.

А потім цей камінь проник всередину.

У самісіньке серце.

Астра смикнулася та ожила, прийшла до тями.

- Що трапилося? - запитала вона.

- Темна енергія намагалася тут все знищити, але ми її перемогли. З тобою разом. Ти та я. - відповів Зорян.

Епілог

Нове місто, яке будувалося, нарешті добудували.

За ним почали будувати інші міста.

Зорян зробив пропозицію Астрі, - і вони одружилися.

Досі ніхто не міг повірити, що Зорян в собі тримав світлу енергію і що Астра володіла темною енергією.

Але кохання збалансувало темну та світлу енергії.

Кохання перемогло темряву, яка несла лише смерть.

Але світло не знищило носія темної енергії. Світло дозволило темряві оживити свою володарку.

Володарку темряви... чи... як тоді показав галій: дочці темряви.