Зірка, що згасає - лиш мить

Вінс стояв на капітанському містку вдивляючись у всіяну помаранчевими цятками темряву, крізь яку згідно із закладеним до навігаційної системи маршрутом, долала безкрайні космічні терени «Барбароса». На широкій панелі, що простягнулася вздовж усієї зали керування піратського космічного човна, миготіли десятки лампочок, прориваючись крізь напівтемряву, котра оповила високу постать капітана.

У блакитних очах Вінса грали лихі вогники, так було завжди у передчутті великої справи. Чоловік поклав руки до кишень шкіряної куртки пілота, й продовжував споглядати на таємничий світ, що проносився за бортом. Приміщенням раптово промайнув вітер, на мить ковзнувши довгим чорним волоссям господаря «Барбароси».

— Капітане Артега! За дві хвилини входимо до сірої зони, — спокійний жіночий голос штучного інтелекту висмикнув Вінса з виру думок.

— Увімкнути режим маскування! Що з системою фільтрів? — мовив капітан, згадавши несподіваний подих вітру.

— Загальний стан усіх систем збалансовано. До повного відновлення залишилось тринадцять відсотків, — звітувала ШІ.

Вінс підвів очі до стелі, після чого знову продовжив споглядати у безкраю міщанину зірок. Невдовзі капітан та його команда мали увійти до території «Затінку» - небезпечної зони до якої вкрай рідко заходили патрульні човни, та від певного часу усе частіше оминала більшість піратських екіпажів. Подейкували, що тут ховається щось вище за людський розум, втім, попри лихі чутки у «Затінку» капітан завжди відчував себе в цілковитій безпеці. Порожнеча, що межувала з переходом до торговельних шляхів та розвинених портів, ховала таких, як він даючи змогу лишатися невловним піратом за голову якого пропонували винагороду рівну ціні справного човна.

— Вінсе, ми полагодили «нутрощі», станом на зараз усі системи працюють, але датчики повідомляють щодо відчутного пошкодження захисного прошарку. На місяць-другий зупинка у ремонтному доці нам просто необхідна! — звітував голос механіка, що долинув до вух Артеги крізь внутрішній канал сповіщення.

Вінс своєю чергою продовжував мовчки споглядати на зоряну мапу, яку нещодавно отримав від одного зі своїх боржників. За словами останнього вона мала привести екіпаж Артеги до місця, яке ладне з надлишком компенсувати Вінсові усі несплачені рахунки, що їх заборгував горе-позичальник.

— То до якого доку прямуємо, кеп? — завмерши в очікуванні мовив головний механік, виникаючи з розсувних дверей.

— Ми не йдемо у порт, — коротко відповів Артега.

— Капітане, човен прибуде до місця стикування з об'єктом за дванадцять хвилин. Накажете зібрати команду? — порушив запалу тишу голос ШІ.

— Так. Професор Вольфгант, й Малюк Білл потрібні мені на містку!

На обличчі бортмеханіка, а за сумісництвом найкращого друга Артеги застигла маска нерозуміння.

— Тобто, як не йдемо?!

— Плани змінилися, Чеш. Тебе не дарма охрестили технічним чаклуном, бо ж хто як не ти, знається на усьому, що літає? — загадково мовив Вінс.

— До чого тут це?! — у голосі механіка чувся подив.

— Скажи мені, що ти бачиш, друже? — продовжив капітан повільно спрямувавши поперед себе правицю. — ШІ, мені потрібна чітка картинка. Зараз!

Чеш уважно поглянув на монітор, й закляк на місці. На екрані з'явилося наближене зображення, що надав зонд-розвідник. Чеш вперше бачив подібний об'єкт, втім безпомилково розумів його призначення.

— Гарний, правда? — Артега врешті озирнувся до побратима.

— Це божевілля, Вінсе! — здавалося слова механіка пливуть разом із темною порожнечею, що наразі тримала на своїх невидимих руках велетенський космічний апарат. Посеред небезпечних шляхів Затінку, чорною фортецею застиг об'єкт, вкритий хитросплетінням масивних труб, всіяний гравіюваннями невідомої Чешові мови.

— Чудова схованка, чи не так? Склад зброї у такому знаковому місці. Чи ти гадав ми перетворилися на екіпаж мародерів? — посміхнувся Артега.

— Це не склад. Це мандрівний погост! І ти, як колишній пілот чудово знаєш про це, — голос Чеша бринів непідробною тривогою.

— Військовий пересувний цвинтар, якщо бути точнішим. Дивна модифікація - вочевидь доволі стара. Це свого роду причеп, що його використовують транспортні військові кораблі, для перевезення тіл полеглих вояків, — несподівано розпочав свій звіт професор, а заразом штатний лікар Вольфгант, який щойно увійшов крізь прочинені двері. — Зонд просканував об'єкт наскільки це було можливо.

— Який вердикт? — перейшов до справи Артега.

— Скоріш за все об'єкт дрейфує, втративши корабель-буксир. Двигуни вимкнені, центральний реактор ледь жевріє підтримуючи мінімальне живлення човна. Зовні працюють лише проблискові маячки.

— Екіпаж? — продовжив капітан.

— Який в біса екіпаж! Це труна, Вінсе! Його екіпаж - десятки мерці в кріокамерах, або взагалі без них! — не вгамовувався побратим.

— Саме через це я й до останнього не казав тобі, щодо нашої майбутнього зупинки, пане Чеш, — відповів Артега.

Механік у нерозумінні захитав головою.

— Щодо супровідного екіпажу інформація відсутня. Даний борт не значиться у військових реєстрах, що люб'язно відшукала для нас ШІ. Не переймайся, друже Чеш - це лише замаскований сейф. Малюк Білл мав довготривалу розмову з боржником, тож останній виклав усе, як на сповіді. Перед нами справжнісінька бойова скарбниця, панове! — звітував Вольфгант.

На капітанському містку запала тиша. Механік намагався дати раду думкам, втім свідомість вимагала зробити усе можливе, аби уникнути стикування з незрозумілим об'єктом.

— Ти потрібен нам, Чеш. Не переймайся занадто. Велика удача перехопити координати цієї схованки. Перевантажимо зброю й відженемо «Барбаросу» у док. За перепродаж військового краму отримаємо чимало, тож втілимо у життя всі твої мрії щодо покращення човна, — міцна долоня Артеги лягла на плече друга.

Чеш мовчав. Схоже він єдиний з членів команди, хто не знав про майбутню справу, й запитань наразі було куди більше ніж відповідей. Механік видихнув та майже впритул наблизився до екрана.

— ШІ, будь ласкава! Мені потрібне зображення шлюзових воріт, — мовив Чеш.

За кілька секунд картинка на екрані змінилися, спалахнувши новими обрисами. Чеш кілька хвилин уважно роздивлявся отримане зображення, й врешті мовив:

— Професор має рацію! Стикувальний модуль застарілий, ми ладні здійснити перехід за умови, якщо хтось нам відчинить, — механік іронічно поглянув на Артегу, натякаючи щодо мертвого екіпажу. — І це не причеп, а човен, нехай й старий.

— Ми володіємо кодами доступу, — квапливо додав Вольфгант.

— Звідки?! Як взагалі бути певним, що там є щось варте, аби туди потикатись? — не стримався Чеш.

— Боржник, небіж пана Вольфганта. У них досить натягнуті відносини, але інформація стовідсоткова і цього достатньо, — пояснив Вінс.

У коридорі несподівано почулися важкі кроки, змусивши трійцю озирнутися. За мить до приміщення увійшов кремезний, голомозий чолов'яга у темно-зеленому комбезі та масивних чоботах. Зазвичай небагатослівний колишній піхотинець на прізвисько, Малюк Білл, чув розмову екіпажу крізь навушник, за попередньої вказівки Артеги перевіряючи арсенал.

— Що скажеш, Малюче? Час змінювати домашній одяг? — загадково посміхнувся Артега.

Чеш по черзі кинув швидкий погляд на кожного з членів екіпажу. Здається рішення було прийнято, й знаючи Вінса, механік розумів - плани капітана не змінити.

За кілька хвилин трійця вже квапливо рухалась коридором. Артега впевнено прямував до каюти-арсеналу, змушуючи Чеша у буквальному сенсі бігти за ним. Замикав незвичну процесію Малюк Білл, що з притаманним йому кам'яним виразом обличчя, здається цілодобово був готовий до бою.

— І все ж таки, Вінс! — не полишав спроб механік. — «Барбароса» має пошкодження внаслідок останньої сутички з супровідниками транспортного човна. Так, справу зроблено й у нас на борту достобіса вибухівки, що так і не дісталася військового заводу. — Але…

— Питання закрите, пане Чеш! Професор Вольфгант залишається на човні - сьогодні він наші очі. Усі решта потрібні мені у скарбниці, — відрізав капітан, заскочивши до каюти.

Незмінна шкіряна льотна куртка, чорні обтислі штани й темна сорочка капітана, втілювали образ давно забутих часів, але для майбутньої справи, репліки старовинного одягу було замало. Вбрання капітана поступилося місцем темному комбінезону, який швидко оповив тіло Артеги, підлаштовуючись під габарити свого господаря.

Необхідним доповненням, названим на честь японського бога грому, слугував панцир «Райдзин 7000», що його обрав для себе Вінс. Даний атрибут броні надійно захищав корпус господаря від усієї лінійки потужних електрошокових рушниці, а також автоматичної стрілецької зброї стандартних модифікацій. У вправному тандемі з ексклюзивним захисним шоломом, обладнаним можливостями прямого зв'язку із системою штучного інтелекту човна, він довершував новий образ Вінса.

Правиця Артеги вправно підхопила зі стелажа останню модифікацію «Ската 004» - легкої, втім досить потужної електричної рушниці, що мала змогу нагородити потенційного ворога розрядом достатнім, аби останній втратив свідомість, а за умови максимальної потужності, відійшов до світу мертвих. В комплекті зі «Скатом» зазвичай використовували додаткову батарею, що ховалася в наплічному коробі, втім сьогодні Артега був певен - енергії, яка закладена до стандартного боєкомплекту вистачить за очі.

Натомість, Чеш не любив важкої броні, тож обрав для себе аналогічний комбез з черевиками, легкий бронежилет, й каску із прозорим фронтальним захистом обличчя. За озброєння механіку слугував штурмовий автомат, й масивний кастет, що підсилював своє призначення здатністю до електро розряду. Втім у випадку з Чешем, останній атрибут був здебільшого талісманом, аніж улюбленою зброєю.

— Ми готові до стикування з об'єктом, пане Артега! — пронісся човном голос ШІ, спонукаючи команду залишити каюту.

Перехідний коридор, що мав забезпечити синхронізацію, поволі рухався до своєї цілі, зрештою примкнувши до чорних воріт.

— Стикування завершено! — повідомила ШІ.

Трійця злагоджено рушила напівтемрявою. У тьмяному світлі червоних ламп промайнули тіні Артеги й Чеша. Здійснюючи подібні вилазки, капітан непомітно приглядав за менш досвідченим у подібних справах механіком. Прізвисько «Чеширский кіт» було родом з дитинства, й з часом скоротились до нинішньої варіації. Як насправді звали рудоволосого механіка знав лише Артега, втім за старою звичкою називав друга загальновідомим для команди ім'ям.

Натомість Малюк Білл, який зважаючи на колосальний бойовий досвід не потребував подібної уваги, й виступав у ролі основної ударної сили групи. Темно-зелений комбінезон, оснащений біонічними м'язами та нагрудний броньований панцир, суттєво посилювали й без того міцне тіло Малюка. Штурмовий закритий шолом стандарту Земного піхотного корпусу, мав захистити Білла від ураження легкої зброї, натомість швидкострільна електрична рушниця «Шторм 01» із ящиком-батареєю, що ніс за плечима Малюк, була покликана нівелювати захист більшості захисних обладунків.

Команда поспіхом зупинилася навпроти перехідних воріт.

— Професоре, Вольфгант, нам потрібні ключі! — виголосив Артега, увімкнувши камеру вмонтовану до сріблястого шолома.

— 34628901КЗТ, — звітував професор.

— Занадто просто навіть для застарілого човна, — підозріло мовив Чеш, але Вінс схоже не чув його слів, квапливо ввівши ключ до електронного замка.

Пальці Артеги швидко застукали механічною клавіатурою, змусивши сталевих вартових гучно відгукнутися на його поклик.

— Ось бачиш, друже Чеш! Все значно простіше, ніж здається, — посміхнувся Артега.

Пройшовши крізь ворота, друзі опинилися у невеликій каюті й зіткнулися ще з одними дверима, що схоже давно віджили своє. Переконавшись у тому, що дверна плита, яка стоїть на рейці не замінована, Малюк Білл зі скрипом відсунув її вбік.

У коридорі, який щойно відкрився очам друзів панувала темрява, через що Чеш поквапився увімкнути режим нічного бачення, рушаючи на пошуки механічного важеля. Прозора захисна панель, що затуляла обличчя Чеша, миттєво змінила свій колір, опустивши додатковий тонований прошарок.

За кілька хвилин заповітний вмикач було знайдено й до приміщення хлинуло яскраве біле світло.

— Не забуваємо про час! — нагадав Артега.

Команда рушила вперед, й невдовзі потрапила до просторої зали. Світло десятків надпотужних білих ламп, що панувало у цих стінах надавало відчуття широченної траурної кімнати. На протилежному боці зали, Чеш помітив довгу панель керування, що підтверджувало його теорію щодо приналежності об'єкта до космічних човнів. Але не це наразі змусило команду Артеги заціпеніти. Десятки сріблястих масивних саркофагів, вкритих дивними візерунками, якими неначе венами розтікалося зелене світло, лякали й заворожували водночас.

Несподіваний гул невидимих труб, змусив товаришів схопитись за шоломи, що здавалося були не в змозі цілковито захистити своїх господарів від гри химерного орга́на.

Шалений гул стих, й Чеш невимушено струснув головою, аби хоч трохи прийти до тями. Механік не одразу помітив, як важка плита одного із саркофагів поповзла у бік. За мить із незвичної труни квапливо піднялося тіло у військовій формі старого зразка, різко прийнявши сидячи положення. Наступної секунди, жахливе обличчя яскраво-зеленого кольору спрямувало погляд темних очей в напрямку Чеша. Мить, й згусток енергії, що вилетів зі стрілецької зброї жахливого вояка ковзнув бронежилетом механіка. Зелена субстанція влучила по дотичній, втім спромоглася вразити легку броню, змушуючи чоловіка впасти додолу.

— Чеш! — заволав Артега, спрямовуючи електричний розряд у бік повсталого з мертвих солдата.

Павутиння блискавок миттєво вкрило тіло вояка, змушуючи його повернутись до свого химерного ліжка. Наступної секунди, десятки сріблястих плит розпочали свій рух, з гуркотом падаючи на підлогу. За мить, рушниця Малюка Білла увімкнулась в роботу, поціливши в одне із жахливих облич, що скидалося на великий овальний шмат зеленого воску, розплавленого під дією вогню.

Артега хутко перевів «Скат» на максимальну потужність, й вкриваючи супротивників електричними розрядами, не зчувся, як спорожнив увесь магазин. За хвилину його долю повторив й автомат побратима. Відкинувши зброю, капітан підбіг до Чеша, обережно підхоплюючи друга на руки. Захисна каска механіка з глухим звуком впала додолу.

Малюк Білл один за одним вражав цілі, змушуючи химерну команду вояків у сірих військових комбінезонах, ховатися за саркофагами, тимчасово не даючи змоги прицільно відповідати на його атаки.

— До перехідних воріт, Малюче! — закричав Артега, дивом уникнувши влучання.

— Прощавай, Вінсе! — голосно мовив Білл, не зводячи погляд з лінії атаки.

Тваринний крик Артеги, здавалося на мить затьмарив усе наколо, змушуючи капітана стиснувши зуби поспіхом відступати до коридору.

Вінс наближався до каюти, тримаючи на руках Чеша.

— Це були часи буремні, й захопливі водночас! — несподівано почувся голос, що здавалося линув звідусіль. — Кляті війни завжди бажають крові й в них зазвичай гинуть найкращі, тож наша космічна лабораторія вирішила переграти матінку смерть.

Артега не зводив погляду з механіка, й зосереджено прямував до стикового шлюзу, сприйнявши дивну розповідь за гру підсвідомості.

— Місяці спроб та невдач, й нашій команді нарешті вдалося знайти спосіб, аби повертати до життя полеглих вояків. Ми не мали права втрачати найкращих! — у голосі незнайомця лунало піднесення. — Втім прикре усвідомлення того, що від певного часу ми не маємо змоги контролювати власні творіння, змусили нас створити проєкт «Мандрівний погост».

Артега забіг до каюти, й обережно поклавши Чеша на підлогу, з надзусиль затулив по собі важкі двері.

— Нам було вкрай шкода втрачати плід нашої праці, тож ми заклали до човна-лабораторії циклічний маршрут. Шанси на те, що команда мерців сама прогодує себе виглядали мізерними, але жадібність людська безмежна, як сам всесвіт! Піратські екіпажі, випадкові торговельні кораблі, всі хто волею долі потрапляли до Затінку, неначе магнітом тягнулися до легкої наживи, й ставали здобиччю для нашої, тепер вже самостійної бойової команди. Вони здатні напрочуд ощадливо використовувати поживний ресурс, а чим саме вони харчуються, ти скоро дізнаєшся, пане Артега! — хижо мовив голос.

Вінс спинився біля перехідних воріт і оторопів. Вони були зачинені.

— Вольфгант, прийом! Терміново відчини перехідні ворота! Чеша важко поранено! — голосив Артега.

На кілька секунд у повітрі запала гнітюча тиша. Здається лише зараз Вінс усвідомив, що не чує як працює зброя Малюка Білла. Але не лише це змусило тіло Артеги здригнутися від колького холоду. Він знав цей голос, а отже шляхи до човна було відрізано.

— Пробач, Артега. Нічого особистого. Давно мріяв розпочати власну справу, а без доброго човна зараз нікуди, — звичний голос професора наразі видавався геть інакшим, набувши холодних нот.

У ці миті, Вінс був ладен голіруч роздерти ворота, проте розумів - усе добігає кінця.

— Тобі не стане навичок, аби відігнати «Барбаросу» до найближчого порту, — стримуючи гнів, мовив Вінс.

— Дарма ти не повідомив найліпшого друга щодо майбутньої справи. Пан Чеш сумлінно виконав твій наказ, заклавши до системи керування заздалегідь обумовлений маршрут. Невдовзі я попрямую до ремонтного доку й автопілот зробить все за мене, — іронічно пояснив Вольфгант.

Артега раптово поглянув на Чеша, тіло якого різко здригнулося. Вінс з усіх сил намагався стримати почуття, але зрадницькі краплі сліз підступили до очей.

— Знаєш, Артега, виявляється пошкоджена захисна оболонка це не так вже й погано, — долаючи біль вичавив з себе механік. — Я йду, а в нас повен трюм бісової вибухівки. Знайди її гідне застосування…

Чеш востаннє поглянув на друга, залишивши по собі застиглий скляний погляд, мертвих світло-зелених очей. Вінс швидко зняв шолом, й затулив обличчя руками, намагаючись зупинити рев, що рвався назовні.

— Що там Вінсе?! — почувся голос Вольфганта.

Артега зробив глибокий вдих, й обережно поклав долоню на лице Чеша, заплющуючи повіки друга. Спробувавши вгамувати нестримний вир думок, капітан повернув шолом на його законе місце.

— ШІ! Ти мені потрібна! — мовив Вінс.

— Артега, припини! — у динаміку залунав сміх професора. — Вона не відчинить тобі воріт. Їх заблоковано із середини, ця скринька працює лише на вхід. Чи ти гадав я зраджу власну мрію?

— Вас чую, капітане Артега! — відгукнулася ШІ.

— Код 2219, — спокійно мовив Вінс.

— Ви певні? — жіночий голос системи наразі видавався як ніколи людяним.

— Підтверджую! Код 2219! — повторив Вінс. — Приємно було працювати з тобою, пані ШІ.

— Навзаєм, капітане Артега!

Остання фраза, що пролунала зі стриманою, втім непідробною жіночою грайливістю, на мить викликали у капітана щиру усмішку.

— Увага! Увага! Режим самознищення човна активовано! Доступ до евакуаційного шаттла заборонено! — за мить по інший бік рації загула потужна тривожна сирена.

— Що за чортівня, Артега?! — збентежений голос Вольфганта доносився до вух капітана, намагаючись прорватись крізь несамовитий гул.

— До початку детонації залишилося чотири хвилини, сорок вісім секунд, — тепер голос ШІ лише монотонно карбував зворотний відлік.

— Артега, клятий виродок! Накажи скасовувати команду! — заволав Вольфгант.

Вінс мовчки зняв із себе шолом. За мить на підлогу з гуркотом впав й сріблястий панцир. Тим часом по інший бік дверей поволі долинав скрегіт десятків важких чобіт.

Артега схилився над Чешем, обережно піднявши до себе побратима.

— А пам'ятаєш, колись ген давно ми споглядали на зоряне небо? Годинами, друже Чеш! Тоді світло зірок ще не здавалося нам холодним, і мертвим, — Вінс притис до себе нерухоме тіло механіка. — Що є наше життя у порівнянні із безмежність всесвіту? Лише мить, і яскрава зоря що згасає! Ми скоро зустрінемося з вами, друзі! Вже зовсім скоро.

Вінс обережно повернув тіло Чеша на підлогу, діставши з кишені друга енергетичний кастет.

— До початку детонації залишилася одна хвилина, одинадцять секунд, — ледь чутно доносилось з полишеного шолома.

Канонада важких кроків зупинилася по інший бік дверей. За мить приміщення каюти сколихнув не людський рев, що увірвався всередину разом з мешканцями мандрівного погосту. Вінс щосили стиснув кастет, рушаючи у свій останній бій.

— Три, два, один - нуль! — завершила відлік ШІ.

На мить у безкраїй темряві космосу спалахнула яскрава зоря вибуху, накриваючи собою «Барбаросу» й мандрівний погост.

Що є наше життя? Зірка, що згасає лиш мить…