Божі казки

Темна і спокійна ніч огортає це невелике містечко зорями, щоб дати людям можливість спати, а іншим істотам - дозволити працювати на користь своїх бісових родин з червоними очима, які перебувають під важкими срібними ліжками. Тоді боги виходять на свою роботу, щоб потім купувати солодощі в крамниці, яка завжди знаходиться за вікном, і годувати своїх господарів у темних і гарячих снах, які приходять самі, коли на землю спускається тиха ніч. Ці безумні й щирі сни приходять немов справжні вершники, коли зорі на небі розповідають про сонячні промені з олії серед гілок помаранчевих і серед першого палкого, кам'яного болота, де в цьому рідкому та чорному камені плавають вічно голодні червоні мерці з жовтими очима. Вони не хотіли розкривати свій секрет у вогні, не розповіли, кому потрібно вклонятися і яку ціну має бог. Однак ці трупи та болота залишаються невидимими для очей. Люди бачать лише вулиці звичайного міста, освітлені вогнями ліхтарів і бурхливими життями.

Виходять вічні, втомлені працівники-боги у своїх вишиваних одежах з вовни на вулиці з високих дерев'яних будинків. Все ще сяють тепло і дим з цих будинків, напевно ті люди, які повернулися з важкого робочого дня, також вирішили відпочити, сісти за довгий стіл, замінити людей святковою вечерею, випити солодкого вина, з'їсти свіжого хліба і згадати минуле, забувши про божественні сни. Керує ними інша істота з морських глибин, але ця істота нагадує лише велетенського чорного кабана. Він бігає під колись божественним столом, реве, своїм рилом б'ючи його, змушуючи певні страви випасти на підлогу і лякати випивших. Він робить це, щоб поїсти смачного і потім йти далі кусати бідних вершників ночі своїми гострими зубами, своїм хутром, ніби ножами, дряпати їхню шкіру. За це якась дивна старенька жінка кидає йому шматочок солодкого білого хліба з жовтим, отруйним медом. Жорстокий звір сильно любив такі ласощі, він був готовий за них спалити всі світові шедеври своїми очима.

Виходять бідні боги на вулиці, йдуть працювати. Хтось смолоскипом і слізьми ліхтарі підпалює, хтось прибирає вулиці від залишків тіл людей, хтось цілує ноги різноманітному панству, а ганчірками витирає чоботи від бруду. Однак кожен отримує однакову зарплату: дев'ять золотих монет. На них зображена зірка, а всередині неї - відірвана голова дивної істоти з рубіновою короною. Ця істота нагадує гібрида ящірки та гордого орла, але вона не може бути створена сама по собі. Ці монети створив хитрий, старий алхімік, який також створив бридкого кабана із часу, який тепер блукає скрізь, забувши, що його колись сковували грати тихими морями та чорними руками. Він блукає в цьому місті, щоб побачити колишніх могутніх істот та дати їм ці монети, щоб вони могли купити нові солодощі в цьому божевільному місті й принести своїм маленьким, червонооким чортам. Він також породив для них цих маленьких чортів, поклавши голову курчати в зірку і додавши пелюстки червоного тюльпана.Він шалено вдячний цьому кам'яному, божевільному, оберненому кільцю за можливість вічно сміятися.

Ніч панує, обіймає місто, яке створили не алхімік, а люди.