Попутниця

«Попереду аварія!» — Беземоційний жіночий голос пролунав як вирок для Ігоря. Чоловік голосно вилаявся і втупився в навігатор у пошуках об’їзного шляху. Настрій був кепський. Двірники його машини працювали, як навіжені, в намаганнях впоратись з цією погодою, що мінялась ледь не по десять різів на день. В офісі вже тиждень висів роздрукований жарт на корковій дошці спільної кухні: «Природа ніяк не визначиться, що зробити з людством — втопити чи засмажити».

Якщо гроза не вщухне, то він додому точно не дістанеться, принаймні на машині. Тут або зябра відрощуй, або вози з собою надувного човна.

Картинка в телефоні зависла, і він раптово згас. В цілковито чорному екрані віддзеркалювалось розгублене чоловіче обличчя. Він аж рота відкрив від подиву. «Що за чортівня?!». Ігор вже знімав телефон з кріплення, аби перезавантажити, як той сам увімкнувся. Як і секунду до того, активним був лише навігатор…який тепер показував шлях в об’їзд аварії.

«Через сто метрів поверніть праворуч!». Ігор, не довго думаючи, перебудувався в інший ряд і поїхав за вказівкою з телефону. Навігатор показував страшенний затор, що миттєво утворився на місці аварії. Ще б пак, п’ятниця, нікудишня погода, кінець робочого дня, найпопулярніший виїзд з міста. Зірки розташувались явно не на його користь.

За своєю незмінною традицією Ігор почав проклинати той день, коли вирішив переїхати жити за окружну дорогу. Плюси були очевидними: природа, людей менше, дешевша ціна оренди, вільні паркувальні місця. Правда, він не подумав, що стоятиме мінімум по годині в заторах вранці та ввечері, оскільки таких винахідливих та економних, як він, виявилось забагато.

Чоловік трохи пригладив неслухняне світле волосся і покрутив магнітолу. В салоні залунала енергійна, сповнена низьких басів клубна музика. Блукаючи похмурими залитими брудом та дощем дворами, Ігор скоро виїхав на пустир. Він скерував автомобіль до краю дороги та зупинився. Цього місця він не пам’ятав. Покрутивши головою в різні боки, намагаючись розгледіти хоч щось, знову прикипів до екрана телефону. Навігатор і далі настирно показував маршрут, котрий виявився надто вже довгим. Ігор декілька разів переглядав карту, але, як справжнє знущання, на всіх інших дорогах впевненими червоними лініями миготіли довжелезні затори.

Ігор закотив очі, голосно видихнув і знову поїхав тим шляхом, який йому так нав’язливо пропонувався програмою. Дощ трохи вщух, і вже можна було хоча б роздивитись місцевість. Через неймовірну кількість ям дорога була більше схожа на шматок сиру, ніж на шлях, яким можна пересуватись без страху залишити в котрійсь з калюж свою підвіску. Ігорю довелося їхати обережно і на низькій швидкості. Добре, що його авто було єдиним транспортним засобом в цій глушині. Гаражі…декілька старих будинків, а тепер і зовсім самі дерева та кущі, що аркою нависали над шляхом.

«Рухайтесь прямо». Ігор роздратовано потер карі очі. Терпець йому вже от-от урветься, він ледь не до чорта на рога заїхав, а дорозі ні кінця ні краю. Навігатор сказився, і тепер просто не запускався. Чоловік в серцях вилаявся і розвернув авто. Він їде назад, нехай простоїть в заторах і втратить ще стільки ж часу, але точно дістанеться до своєї квартири, витягне з холодильника холодне пиво і забуде цей дурний вечір, як страшний сон.

Ігор вже набирав номер телефону доставки зі свого улюбленого ресторанчика, як черговий спалах блискавки, освітивши все довкола, вихопив на узбіччі силует дівчини. Вона стояла в короткій бежевій сукенці та тоненькій білій кофтинці. Її довге темне волосся аж приклеїлось до обличчя. Дівчина виглядала так, немов щойно випірнула з басейну. Побачивши авто, вона енергійно замахала руками.

Ігор, який гадки не мав, звідкіля вона взялася, і як він міг її не побачити декілька хвилин тому, під’їхав до незнайомки та зупинився. Вимикаючи музику, він подумки вже прощався з сухим салоном.

Незнайомка швидко відкрила двері й з неприхованою радістю сіла на переднє сидіння.

— Дякую! Я думала, доведеться в таку погоду йти пішки! — Дівчина зняла кофтинку, що аж прилипла до тіла, і незграбно засовалась на сидінні в намаганні поправити низ сукенки. Ігор мимоволі задивився. Його попутниця виявилась до біса привабливою. Пишні форми ідеально просвічувались крізь мокру тканину, а гусяча шкіра, котра з’явилась в дівчини від холоду, додавала пікантності.

Ігор потягнувся до панелі й ввімкнув обігрівач. Той стиха загудів.

— Як вас закинуло в цю глухомань? — Хлопець вичавив з себе найбільш привабливу посмішку, на яку тільки був зараз спроможний.

— Я понадіялась на автобус, а він тільки до повороту доїхав. Я викликала таксі, але водія все не було, аж тут ви!

— Дивно, буквально хвилин десять як проїздив тут, і не бачив жодної живої душі, ви наче з неба звалились!

— Або прилетіла на мітлі, — дівчина голосно засміялась, — тут такий дощ лив, що годі було мене розгледіти під деревами.

— Ви маєте рацію, а вам в який бік хоч їхати? Мене от навігатор завів кудись не туди, тому я розвертаюсь до окружної дороги, а там в котеджне містечко.

— Ой, а мені якраз туди й потрібно! — красуня хитро підморгнула своїми зеленими очима хлопцю за кермом. — Я Агнеса, до речі. А як же звуть мого рятівника?

— Ігор, — хлопець інстинктивно розправив плечі й посміхнувся дівчині у відповідь, — у вас дуже гарне ім’я!

— Дякую, і можна на «ти».

— Чудово, до речі, не страшно самій в таких закутках ходити? Я поки сюди їхав, всі сюжети про маніяків в голові прокрутив.

— Ой, це така глуха місцина, що сюди й вони бояться заходить.

Молоді люди засміялись. Ігор вловив себе на думці, що його, як магнітом, притягує до цієї Агнеси. Він, певно, виглядав якимось збоченцем в її очах, адже і сліпий би помітив, як він роздивлявся всі принади дівчини. Агнеса це бачила і лише посміхалась. Здавалось, її це не просто не бентежить, а навпаки — і було потрібно. Ігор сподівався, що саме так воно і є, і цей паскудний вечір закінчиться трохи краще, ніж планувалось. Як він собі постійно повторював — потрібно користуватись моментом, завжди.

Агнеса повернулась до Ігоря в пів оберту, прибравши трохи просохле волосся за спину, ще більше оголивши декольте та шию. Чоловік неохоче перевів погляд знову на дорогу, оминаючи здоровенну яму. У своїй уяві він уже ледь не роздягав дівчину.

— Ну, твоє бажання можна легко задовольнити… — Агнеса почала повільно спускати бретельки своєї сукні з плечей, оголюючи груди. Ігор від несподіванки крутнув кермо вбік, наскочивши на камінь, від чого двигун автомобіля моментально заглух. Чоловік не встиг ніяк відреагувати, коли Агнеса буквально прошипіла:

— Але ти заплатиш надто велику ціну!

Агнеса заверещала, її відкритий рот розширився до велетенських розмірів, демонструючи ряди майже гнилих, але гострих зубів. Вся її статура розтанула... Перед Ігорем сиділа кістлява стара карга. Її сіра, мов попіл, шкіра була щедро вкрита страшними струпами та виразками. Обвислі груди ледь закривала подрана вся в багрових плямах сорочка. Довге темне волосся вкрилось густими пасмами сивини й стирчало навсібіч. Потвора кинулась до хлопця, простягнувши до нього свої тонкі руки з мерзенними жовтими поламаними нігтями.

Ігор скрикнув і наліг всім тілом на двері авто. Ті вчасно відчинились, і він випав обличчям в багнюку. Стара відьма встигла полоснути своєю лапою йому спину. Від гострого пекучого болю хлопець скривився, та, відпльовуючись, поповз навкарачки геть від машини.

Гримів грім, а яскраві спалахи блискавок сліпили очі. Чоловік біг, не розбираючи дороги, декілька разів натикався на дерева і мимоволі скрикував. За кожним кущем він буквально бачив її.

Відьма знову заголосила. Ігор затремтів і, притиснувшись роздертою спиною до дерева, подивився вгору. Між деревами, сидячи верхи на величезному кінському черепі, кружляла відьма. Її очі хижо зблиснули вогнем і вона, нестримно сміючись, кинулась до чоловіка.

— Відчепись від мене, стара суко! — Ігор побіг щосили, прикриваючи голову руками. Відьмин сміх лунав все ближче, а потім різко стих.

Ігор несамовито завертів головою — відьми ніде не було. Тільки вітер шумів, розгойдуючи дерева ледь не до землі. Серце гупало в грудях, ганяючи кров після дикого бігу. Чоловік, похитуючись та сковзаючи багнюкою і мокрою травою, обережно вийшов з-під дерев на похмуру, залиту дощем просіку, на якій стояла старезна хатина. Вона, здавалось, вросла в землю, завалена покрівля поросла мохом, а з порожніх дерев’яних вікон повалив сизий дим. Розпалювали піч.

— Ні… ні… ні, ні!!!

Ігор, розуміючи, що нічого доброго його тут не чекає, поспіхом позадкував до дерев. Він розвернувся і вкляк на місці. Просто перед ним, огидно вишкірившись, стояла відьма. Не чекаючи, доки чоловік оговтається, вона всадила свої кістляві пальці йому в очниці.

Від болю він завив і намагався відкинути від себе потвору, проте карга виявилась більш вправною. Вона застрибнула йому на пояс і обхопила його стан ногами. Однією рукою Ігор спробував вийняти її пальці бодай з одного ока, а іншою намагався вхопити відьму за волосся.

Вона реготала і продовжувала вкручуватись своїми тонкими пальцями, мов тими зміями, все глибше. Очі перетворились на справжнє місиво, з них карміновим потоком лилась кров, котру одразу ж змивав дощ. Відьмі набридло чекати, і вона з усієї сили вчепилась своєю пащекою Ігорю в горлянку.

Коротко збризнула кров. Чоловік обм’як і осів на мокру землю. Карга витягла пальці з порожніх очниць і жадібно облизала їх.

— Ти ж мій рятівник…я вже думала, здохну від голоду! — Відьма піднялась, недбало взяла чоловіка за ногу і потягла труп до будинку, двері якого прочинились з голосним рипінням. Позаду лишався широкий слід, що де-не-де розпливався червоними візерунками молодої гарячої крові.

Десь в машині дзвенів телефон. На екрані висвітлилась фотографія милої дівчинки з підписом «Кохана».

***

Вздовж узбіччя йшла красива молода дівиця. Світла коротка сукня, довге пряме темне волосся. Біля неї зупинилось дороге авто. Дівчина, посміхаючись, підбігла до машини, прочинила двері, і, нахилившись достатньо, аби продемонструвати всі свої принади водію, запитала:

— Попутницю візьмете? — Водій, певно, в батьки їй годився, але його погляд говорив сам за себе.

— Звісно ж, як я можу таку красуню залишити в цій глушині? Ще й ось-ось гроза почнеться!

— О, мій рятівнику!