Скелет випав із шафи

Масивний чорний кросівок невідомого бренду лежав на боку, а його пара валялася по інший кінець килима з написом “ЛАСКАВО ПРОСИМО ДОДОМУ”. Ще ніколи ці слова не звучали так іронічно. Трохи далі на підлозі зі світлого паркету розкинулася чорна шкіряна куртка. Носком своїх лоферів Натан копнув кросівки, щоб пересвідчитися, що їх розмір завеликий для жіночої моделі.

Натан переступає взуття, але відразу ж зупиняється, помітивши розв’язану краватку на підлозі. Він розстібає верхній ґудзик своєї сорочки і важко ковтає клубок в горлі. Делайла не попереджувала про гостей, але і він не сказав, що повернеться раніше.

Його рука уже міцно стискає  бильця сходів, але Натан не може стриматися, щоб не заглянути в кухню. На тумбі стояла відкоркована пляшка червоного вина, але бокалів поряд не залишилося. 

Нехотя чоловік почав підійматися сходами. Він намагався переконати себе, що впевнений у тому, що його дружина зможе все пояснити. Та все ж Натан так і не роззувся в будинку і не відпускав свій портфель. 

Він ще не встиг повністю вийти на другий поверх, коли у дверях спальні з’явилася його дружина, швидкими рухами закриваючи темно-зелений мереживний пеньюар шовковим халатиком. Делайла підняла голову і завмерла. Натан не дивився на її закуйовджене волосся, не брав до уваги мереживо, що виднілося з-під низів халата, не наголошував на почервонілих щоках і темних плямах, де колись були стрілки. Він зустрів погляд її широко розкритих світлих очей і спромігся лише кивнути, ледь опустивши виголене підборіддя.

— Нейте…

Чоловік відчув невагомість всього на мить, але цього вистачило, щоб його мозок спроектував сцену вільного падіння сходами як фінал цієї історії. У всякому випадку, так би було краще, ніж бачити, як дружина намагається підібрати слова. На його розчарування, ноги ще тримали його тіло.

— Нейте, послухай, будь ласка…

Він не наважився нічого сказати, бо уже не довіряв навіть власному голосу. Чоловік швидко розвернувся і пішов донизу, переступаючи по дві сходинки за раз.

— Нейте, почекай, прошу! Нейте! Натане!

Йому захотілося відфутболити ці кросівки прямо на терасу, але він не такий. Натан завжди був стриманим. То через це вона так вчинила?

— Нейте, стій! — Делайла наздоганяє чоловіка перед виходом і хапає за лікоть.

Цього разу він не стримується і відсахується. Натан повністю повертається до дружини і дивиться їй у вічі. Делайлі доводиться задерти голову, щоб не переривати зоровий контакт. Він хоча б ще дивитися може на мене.

— Сім років, Делайло. П’ять років шлюбу. Заради цього? — Натан стишує голос до шепоту. Сам не може зрозуміти, чи щоб голос не зламався, чи щоб той не чув цих сцен.

Делайла зціпила щелепу і голосно увібрала повітря носом. Він хоча б говорить зі мною. Запах парфумів чоловіка закарбувався у пам’яті.

— Не йди, будь ласка, поговори зі мною, — її світлі тонкі брови полізли на чоло.

Натан роздивлявся сіро-зеленуваті очі дружини і пригадав, коли побачив їх уперше. Може, це, чи, може, її благання змусили його покласти портфель на тумбу. 

Делайла помітила цю зміну на його обличчі. Вона видихнула і спробувала посміхнутися. Не вийшло. Не працює.

— Нам варто вийти подихати, — вона направилася на терасу заднього двору.

Натану ніколи не бракувало повітря в домі. Вони обоє працювали над доброустроєм цього будинку. Хороша система кондиціонування, вдале розташування вікон й безліч дрібниць як от освіжувач повітря, який вони разом обирали в гіпермаркеті.

Але цього разу Делайла мала рацію: їм обом варто вийти. Чоловік розривався між природною цікавістю зустрітися з конкурентом і щирим бажанням ніколи не знати цієї людини. Це було б занадто для однієї години звичайного четверга.

— Мені дуже шкода, що ти це бачив, — щойно він прикриває за собою скляні двері, починає жінка.

— Думаєш, мені було б краще, якби я просто цього не побачив на власні очі?

— Пробач мені, це… — Делайла шумно видихає ротом повітря і заривається пальцями у своє довге хвилясте волосся кольору пророслої пшениці. — Це нічого не означало для мене. Це була така помилка.

Помилка? Ти випадково запросила іншого чоловіка додому, випила з ним вина і зайнялася сексом?

Натомість Натан обхоплює скроні й намагається тримати себе в руках. 

— Я дуже шкодую про цей вчинок, хочу, щоб ти це знав. Я не пишаюся цим.

Але Натан досі мовчить. Він сідає на дерев’яну лавку, яку вони поставили на подвір’ї, щоб милуватися заходом сонця. Робили вони це лише одного разу.

— Я жахливо себе почуваю, — Делайла осмикує краї халата. — Не знаю, що на мене найшло. Мені просто тебе не вистачало. Тебе. Твоєї уваги. Ти постійно був зайнятий, і я… і я докотилася до такого. Пробач…

— Він уже пішов з нашої спальні? — раптово подає голос чоловік.

— Зараз перевірю, — Делайла біжить назад в будинок.

Натан ніколи не палив, але зараз не відмовився б від пачки цигарок. Сім років спільного життя. Він відразу зрозумів, що Делайла “та сама”. Вона сміялася з його тупих жартів, вона не була типовою дівчиною, яку треба було завойовувати. Їх тягнуло одне до одного, й вони не стали цьому заперечувати. 

— Я більше ніколи не зустрінуся з цією людиною, — Делайла виходить на подвір’я, не зачиняючи дверей за собою.

Натан швидко витирає очі й не наважується подивитися на неї. Жінка терпляче стоїть поряд. Вона почекає, вона це вміє.

— Чому ти мене більше не кохаєш? — Натан нарешті підіймає на неї погляд почервонілих очей.

— Я кохаю тебе, Нейте…

— Коханим не зраджують! — кричить він і встає.

Делайла навіть не здригається. Її не лякає крик свого чоловіка. 

— Чому ти так вчинила зі мною?! З нами?!

— Боже, Найте! Коли ти цікавився мною востаннє? Ти хоч пам’ятаєш, коли ми востаннє займалися сексом?

— Делайло! 

Назви ж мене Лайєю, трясця!

— Думаєш, мені подобалося проводити за проектами по двадцять годин на добу? Мені подобалося не брати участі у власному житті, поки мої однолітки використовували молодість на повну? Але я робив все це заради нас! Заради нашого майбутнього, яке ти однією миттю зруйнувала вщент!

— Нейте, я також працювала! До останніх двох місяців я так само працювала, але при цьому намагалася бути хорошою дружиною! Але я не справилася… ні з чим… боже… — вона витирає сльози з очей і дивиться на небо.

Він так хоче назвати її “Лайєю” і притиснути до своїх грудей, але там досі стирчить кинджал, який вона ж сама увігнала туди. Натан не витримує цього тиску й заходить в будинок. Він дістає з морозильної камери  два кубики льоду, кидає в склянку й заливає рідиною бурштинового кольору. 

Делайла відчуває свою поразку. Їй треба змінити стратегію. Нейт надто емоційно сприйняв усе це. Чому його це так вразило? Наче випадково вона послаблює пояс на халатику, знаючи, що Нейт уже давно не дивився на неї, як на жінку. Шовк з мереживом не зроблять дива з їхнього шлюбу. Але вона зробить.

Коли Натан одним духом перехиляє половину склянки віскі, Делайла з’являється в кухні. Її тоненький халат розходиться, показуючи сексуальний пеньюар. Він ніколи раніше не бачив цієї речі у своєї дружини, не пригадавши, як Делайла вперше надягнула цей самий спокусливий одяг два місяці тому.

— Нейте… ти ж також пам’ятаєш ту мить, коли наш погляд вперше зустрівся у кімнаті Джонатана? Він часто говорив про нудного приятеля свого сусіда. Ти ж пам’ятаєш, як зайшов у ту кімнату й побачив мене? Бо я пам’ятаю, наче це було вчора… сьогодні. Щойно. Ще довго від нашої першої зустрічі я не могла зрозуміти, чому ж тебе називають нудним? Восьми років ще не пройшло від знайомства, але я й досі цього не зрозуміла, Нейте.

У склянці залишаються лише кругленькі льодинки. Натан не наважується поглянути на дружину, коли та порушує ці теми.

— А як ми вмовляли наших сусідів ночувати в інших місцях, бо більше не могли проводити ночі окремо, пам’ятаєш? На квартиру тоді в нас ще не було грошей, але ми цього бажали. І отримали згодом, коли знайшли роботу. Разом закінчили університет, почали працювати і створювати спільний побут. Ти також знаєш, як це було важко, але ми пройшли через усі труднощі разом. Бо ми були командою.

Натан мовчки доливає собі віскі. Делайла розповідає все точно так, як і було. Вони проживали ці миті разом.

— А коли ми почали будувати цей будинок? Нарешті у нас вистачило ресурсів на власне житло, і подивися! Подивися! — вона оглядається довкола. — Нейте, цей дім прекрасний! Але коли ти ще щось вкладав сюди після будівництва? Подивися! Що з цих речей поставив особисто ти? Я турбувалася про побут, щоб тобі хотілося повертатися додому, але ти робив це все більш нехотя. Я почувалася самотньо, коли єдиний спільний час у нас був за вечерею, але ти став їсти на роботі. Нейте! Нейте!

Чоловік не кривиться після ковтку віскі. Склянка приземляється на тумбу надто голосно. 

— То це я винен у тому, що ти зробила?

Делайла знає відповідь, але мовчить.

— Я не хочу звинувачувати тебе, я просто хочу нагадати, що ми завжди справлялися з усіма труднощами разом. Раніше! Коли все було… добре.

— Все ж було добре. Все ж було добре?

— Все було добре? — перепитує Делайла

Він відводить погляд. 

— Не розумію, навіщо ти все зруйнувала.

— Але я все рятую, я рятую нас!

Натан не хоче дивитися на свою дружину. Вона вже сказала все, що могла. Він не може зрозуміти, як зрада може врятувати їх, якщо від них ще щось залишилося.

— Це все?

Делайла підіймає на нього погляд широко розкритих очей, її брови заховалися десь у зморшках на чолі. Він знає, що їй нічого додати крім сльозливих історій їхнього минулого. 

Натан йде до дверей і бере свій портфель. Делайла мовчки прямує за ним.

— Ти збереш свої речі до завтрашнього дня?

Вона розгублено кліпає. Так і не назвеш Лайєю?

— Якщо не встигнеш, я допоможу зібратися, — він киває і відчиняє двері.

— Нейте.

Чоловік зупиняється.

— Ти колись мені зраджував?

— Ти серйозно зараз ще намагаєшся мене в чомусь звинуватити?

Натан ще трохи затримує погляд на дружині, а тоді зачиняє за собою двері й прямує до машини. 

Делайла полегшено зітхає. Посмішка розпливається по її обличчю.

Залишилося позбутися тіла.

Вона слідкує, щоб Нейт точно покинув їхнє подвір’я, і йде на сходи. Він не зізнався. Вона більше не відчуває провини. Зате має алібі від усіх сусідів, які чули їхню сварку. Делайла відчиняє двері спальні й сідає на краєчок ліжка. Вона не збиралася її вбивати. Їй просто треба було пересвідчитися, що між ними більше нічого немає. І не буде ніколи. Їй треба було виправити всі помилки. Вона дізналася про цю інтрижку надто випадково, щоб це було правдою. Хіба мало чоловіків бувають у відрядженнях в одному готелі? Або “Нічних вершників” по країні може бути багато. І якби це було чимсь неправильним, то чи розповідала б вона про цей незабутній секс іншим жінкам у фітнес-клубі, серед яких була і Делайла, що хотіла підтягнути фігуру для свого надто зайнятого чоловіка? Її бісексуальність з жіночою перевагою мали б зупинити Делайлу, але скільки ж подробиць тих ночей вона наслухалася. Їй просто потрібен був її телефон, Делайла знала, що шукати. Але вона надто швидко повернулася з ванної. Делайла не до кінця упевнилася, що те гаряче листування було не з Нейтом, коли вона зайшла і почала репетувати. Замри, бий або біжи. 

Жінка ретельно передивляється її телефон, але більше не знаходить там будь-яких слідів свого Нейта. Все ж її смерть була даремно, якщо не покарати її за зв’язок з одруженим чоловіком. Нехай буде так. Делайла вже придумала, що зробить з тілом. Нейт пробачить цю “зраду”, вона впевнена. Позлиться, звичайно. Але йому буде простіше прийняти зраду, ніж вбивство. Та й вона більше ніколи не потривожить Нейта. Будуть лише він і Делайла. 

Жінка перевдягається у зручний спортивний костюм і збирає волосся у вузол. Вібрація телефона привертає увагу, тож Делайла підходить до свого туалетного столика, але у її мобільного досі чорний екран. Тоді вона оглядається на ліжко, де досі лежить її телефон. Делайла підходить ближче і бере смартфон у руки. На екрані білим шрифтом без засічок було написано:

“НЕЙТ (нічний вершник)”