1. Драконячий замок

У далекій неіснуючій країні Дракіньляндії, на пагорбі СмалитьХіл красувалися величні палаци Драконей. Різноманіття форм і архітектурних стилів настільки вражали, що дух перехоплювало. Щоправда зовні всі вони були чорними, мов сажею обмазані. Це все через те, що драконі мали не лише міцні сильні крила, а й вогняний подих. Особливо, коли нервувалися. І поки вони навчаться ним керувати, багато чого палили своїм підлітковим вогнем. Тому на пагорбі і були лише чорні драконячі замки, і більше нічого. Жодного дерева чи кущика. Все випалено вщент.

З цієї ж причини, до повноліття драконі не спускалися з пагорбу. А щойно їм виповнювалося чотириста років, вони складали іспит з уміння керувати полум’ям і правил повітряного драконячого руху і отримували посвідку на подорожі.

Одразу за пагорбом рокинулася зелена галявина, куди молодим драконям доступу не було, зачарована стіна не давала недосвідченим пролетіти до галявини, щоб вони її передчасно не спалили.

У подорожах же вони повинні були знайти собі наречену серед молодих дракобилок і зробити її своєю дружиною, щоб потім народити маленьких дракоників і будувати їм замок.

Така була у їхніх мешканців традиція: народився син – хочеш – не хочеш, а будуй замок. І давай йому назву. Тобто називай його своїм прізвищем. А потім, коли син-дракінь одружиться до назви замку додається прізвище дружини, таким чином кожен замок отримував свою неповторну назву.

Якщо ж народжувалася дракобилка, її відправляли до спеціальної школи, де їх навчали використовувати вогонь на благо. Наприклад, готувати їжу на вогні, обігрівати замок, красиво вкорочувати гриву драконям, завивати кінчики їхніх пишних хвостів, смалити курку, врешті-решт.

В той час, як драконей навчали просто не використовувати вогонь неконтрольовано, а тільки для захисту своїх замків від різних загарбників, типу драсвиней.

Драконі отримували прізвище свого батька, а дракобилки – материне. Щоб знову можна було поєднувати два прізвища в милозвучній назві свого замку.

Район, в якому мешкав юний Зафір належав древньому клану Ка, звідси і такі величні назви замків КаМінь, КаРкас, КаНьон, КаНва, КаЖан. Завтра Зафіру виповнюється рівно чотириста років і батько підготував йому величний кам’яний замок у самісінькому центрі СмалитьХілу. Але, згідно закону неіснуючого парламенту Дракінна Рада, заселитися в свій замок дракінь може тільки разом з дружиною.

Отож, Зафір Ка готувався до завтрашнього екзамену, щоб врешті-решт знайти собі дружину і з’їхати від своїх батьків, з якими ніяк не складалися відносини в силу його затягнувшогося перехідного віку.

Керувати полум’ям, що повсякчас вискакувало з його ніздрів ніяк не вдавалося. В той час як вогняний подих він опанував досконало. Через неконтрольованість ніздрьового подиху він переймався все дужче, від чого той ставав все сильніше некерованим. Про це свідчило все навколо, навіть чудернацькі пташки дракорони боялися підлітати ближче, ніж на кілометр до місця його тренувань, незважаючи на свій природний чорний колір хітинового пір’я. Обсмалене, воно смердить не краще звичайного курячого.

Та й з правилами повітряного драконячого руху в Зафіра не клеїлось, весь час плутав право і ліво, вмикаючи крилом повороти. Під час останнього тренувального польоту ліве крило вивихнув, що, знову таки, ускладнювало йому всі процедури.

- Нічого, - заспокоював себе Зафір, - Далеко літати не буду, а тут по місцю знайду собі дружину. А то в пошуках свого щастя ще покалічуся.

Щоправда, всі драконі літали на далекі острови в пошуках дружин, там прізвища красивіше поєднувалися. Ніхто не хотів давати своєму замку якесь негарне найменування.

Але і завоювати дівчину з гарним прізвищем було непросто. Чим красивішим було прізвище дракобилки, тим норовливіша вона була. Приборкати таку ой як непросто.

Он Зафірів брат, Мустафанг, залицяючись до однієї норовливої дракобилки так отримав чарівним копитцем поміж очі, що там виріс довжелезний ріг. А потім вона йому ще полум’ям гриву вкоротила і того рога почорнила. Як йому вдалося до неї знайти підхід, ніхто не знає, але вони вже років сто живуть в своєму замку КаРусель, виховуючи маленького стодесятирічного рудого драконика Бурштинчика.

- Дбайливо стався до вибору дружини, Зафір Ка - наставляв Зафіра батько, - Щоб славетний наш рід прославляти. Щоб назва замку твого була на слуху у багатьох поколінь. Щоб кожен наш нащадок прагнув дотягнутися до твоєї слави.

- Маю родичку, триюрідну племінницю двоюрідного брата з чудовим прізвищем Меняр, гарно звучатиме КаМеняр, - мріяла мама Зафіра, - Правда летіти туди далеко, вона аж на іншому кінці Дравенери. Майже рік летіти… - помітила невдоволену мордочку свого сина, - Але можемо і ближче пошукати, якщо не впевнений в своїх силах.

- Я сам оберу собі дружину до смаку, - відмахнувся Зафір, - Головне, щоб поменше ваших порад. І, повірте, наш замок обговорюватимуть тисячоліттями, і онукам своїм переказуватимуть. Всі-всі тільки й говоритимуть, яка незабутня родина! – Слави він хотів не менше за батьків, але і щоб дружина його не пиляла, теж хотів. Чотириста років він спостерігав, як мама загнала під своє чарівне копитце батька - міцного драконя Буцефаліуса.

Зафір чітко знав, що для нього найголовніше в дружині, щоб рівень емоційного розвитку співпадав з його, тоді спільне життя точно не буде нудним. Мріяв, як вони удвох розганятимуть дракорон понад хмарами і влаштовуватимуть дракінні перегони в заборонених місцях, тікаючи від дракінного повітряного патруля. Це було улюбленою забавкою Зафіра, він частенько влаштовував польоти без правил, бо посвідки на польоти в нього ще не було, тож його не могли її позбавити.