Вавилонська вежа

«Проєкт «Вавилонська Вежа» завершено на 97,456%. Орієнтовний час завершення будівельних робіт – 20 днів 15 годин 43 хвилин і 26 секунд при безперервній роботі будівельних роботів. Рекомендується підвищити потужність антиміжпросторових щитів, щоб запобігти викривленню реальності, спричиненому установленням міжпросторового модуля у 23 секторі» - таку відповідь отримав Мартін на свій запит щодо готовності запуску наймасштабнішого проєкту за всю історію людства. Він був майже готовий, 300 років флот Альянсу захищав цей пристрій ціною мільярдів життів від безперервних ударів сил Хрестоносців. Лишалися останні 20 днів до того, як відкриється прохід до Раю.

Мартін наказав трьом чоловікам позад себе посилити потік енергії на щити і надати йому повний звіт щодо боєздатності флоту. «Я не дам тим покидькам зруйнувати все те, що ми берегли і створювали роками!» - подумав головнокомандувач спеціального оборонного міжгалактичного флоту Альянсу і взявся читати звіт: всього у його розпорядженні було 120000 кораблів – все те, що лишилося після величезної атаки Хрестоносців у 4567 році. Тоді Мартін був командиром одного з есмінців класу А, який брав участь в обороні 31 сектора від групи бомбардувальників SQR-CCC «Christ» у складі 497 загону космічної оборони. У ті дні Альянс втратив третину свого флоту, але все ж вистояв під натиском елітних сил ворога. Після тої бійні і аж по сьогодні (а минуло вже більше 17 років) жодних кораблів хрестоносців у зоні ураження проєкту зафіксовано не було. «Кораблів замало, виробництво нових триває занадто повільно – я мушу збільшити оборонний гарнізон Вежі, Хрестоносців не було надто довго… Слід перемістити частину флоту з Венери і укріпити передню лінію», - подумав Мартін і зв’язався з представником Венери. Переговори успіху не мали – останні кілька років планету знатно тероризували поодинокі безпілотні кораблі-бомбардувальники, і командувач венеріанського флоту на відріз відмовився надавати кораблі. «Доведеться ризикувати… Геть мою параною! Їх не було 17 років, до завершення будівництва – 20 днів, вони не встигн…»

- Пане головнокомандувач! У зоні 12 сектора зафіксовано 20000 елітних ворожих крейсерів класу R7! …. 40000 есмінців атакують головний реактор! …. 2 гігакрейсери GOD-1 готуються нанести удар по 73 і 78 сектору! …. 1.5 мільйони бомбардувальників прорвали переметр!!!

Мартін слухав нажахані крики операторів і дивився у космос крізь величезний ілюмінатор свого гігакрейсера POWER-33. Він бачив, як тисячі… мільйони кораблів заходили у зону Вежі. «Гіперпростір… вони таки до нього добрались…», - Мартін усвідомив весь жах ситуації, але все ж зміг взяти себе в руки.

- Усім постам! Підняти все, що в нас є! Повторюю, усім постам підняти все, що може літати! Нас атакують! Потрібно захистити головний реактор і 120 прилеглих секторів, усе інше – використати як протикорабельні бомби, ми мусимо відкрити портал, тоді вони нас не дістануть! – прокричав він у загальнй канал.

- Комп’ютер, запустити прискорену версію міжпросторового проходу! Ми повинні встигнути запустити цю штукенцію!

Мартін судомно натискав кнопки на пульті керування: піднімав захисні щити, активовував лазерні гармати, запускав надзвукові торпеди, він спокійно, але владно роздавав накази командирам інших постів і спостерігав за величезною хмарою залізного і людського місива, яка сунула на його гігакрейсер.

Вежа задвигтіла: допоміжні модулі від’єдналися, перетворившись на космічне сміття, реактор загорівся ясно-синіми вогнями і верхівка дивовижної конструкції засяяла тьмяним білим світлом. «До відкриття порталу 5 хвилин, проходимість: 1300 на 5000 метрів, час активного стану: 10 хвилин», - повідомив комп’ютер головнокомандувача. «Чорт, 10 хвилин нам забракне, потрібно стягнути флот якнайближче до проходу!» - подумав Мартін і прорік у канал зв’язку:

- Увага! Загони 324, 899, 827, 333 і 297 – негайно передислокуватись до первинного модуля! Приготуватись до евакуації через портал! У вас є 5 хвилин – заберіть усе, що може літати! Загін 497 – лишатись на позиціях, мій гігакрейсер допоможе стримати хрестоностську наволоч!

- Але ж, сер, ми не можемо просто кинути вас!

- Вілкінс, відставити! Я тут командую! Розпочати негайну евакуацію!

Їх майже розбили… Лишалося 40 секунд до відкриття порталу, а Альянс втратив 2/3 свого флоту. Бомбардувальники Хрестоносців нещадно поливали вогнем залишки колись непереможної армади. Кінець близько. Вежа паде. Раю не буде.

- Гібсон! Зосередити вогонь на реакторі! Ми не можемо дозволити їм її запустити! – крикнув генерал Шефілд, наводячи ультразвукові гармати на один із есмінців Альянсу.

- Сер, їхні оборонні пости надто міцні! Ми не встигнемо прорвати їх вчасно!

- Усім атакувальним групам! Зосередити вогонь на реакторі! Ми мусимо зупинити їх, інакше – світ приречений! – у відчаї волав генерал у мікрофон на панелі керування.

Біля реактора точилася справжня баталія: 497 загін космічної оборони Альянсу сформував потужний оборонний блок навколо «серця» станції, прикриваючи відхід залишків основних сил. Вони стояли могутнім щитом, гармати Хрестоносців нещадно поливали їхні кораблі холодним вогнем, надзвуковими торпедами і лазерами. Раз у раз котрийсь із оборонної ескадри спалахував яскравим сяйвом і поринав у вічне плавання далекими глибинами космосу.

«Господи, прости їх, грішних, бо не відають, що коять! Не дозволь їм потурбувати Твій спокій – допоможи нам їх зупинити, бо боїмося і пам’ятаємо, що було, коли люди намагались дістатися царства Твого!» - подумав Шефілд і спрямував свій крейсер у центр реактора, увімкнувши максимальну швидкість.

- Я встигну, Боже!

10…9…8…крейсер врізається у гущу оборони Альянсу і штовхає кораблі вперед – ближче до реактора…7…6…5…Полум’я обпікає обличчя генерала Шефілда і головнокомандувача Мартіна Брауна, коли їхні кораблі зіштовхнулися в останньому пориві боротьби…4…відстань до реактора 100 метрів…3…75 метрів…обшивка плавиться, метал пристає до тіла…2…50 метрів…страшна агонія, температура зашкалює…1…23 метри…0…………………………………………..

Вибух. Більше нічого… Кінець… А може….новий початок?

Буття. Спочатку було слово, і слово було «Бог». Більше нічого, лише Бог поза простором і часом. Він ширяв ні в чому і одразу у всьому, І створив Він усесвіт, І Землю створив. А в саду райському за своєю подобою створив чоловіка і жінку – Адама і Єву…