Жертва

Гора не хотіла пускати його до себе. Це було зрозуміло з самого початку: пересохлі потічки на сходженні, де так і не вдалося поповнити запаси питної води, рій диких ос на вершині, що взялися нізвідки й добряче пожалили його обличчя, стежка донизу на інший бік хребта, яка ніяк не віднаходилася серед розсипів каміння та густого чагарнику, – все ніби натякало:

– Іди звідси, тобі тут не місце!

Проте, Андрій вперто крокував уперед стежиною, що звивалося вздовж стрімкого потічка. Не для того він уперше в житті пішов у соло похід, аби на пів дорозі відступитися.

Вечоріло. З-за сусіднього хребта почали з’являтися грозові хмари, повітря стало густим і вологим. Втома брала своє, ноги хлопця гули, а шлунок заспівав гучні сороміцькі пісні. Раптом дерева відкрили погляду невелику галявину, на якій стежина розходилася у два боки повз грубо обтесану брилу: в один тягнувся гарно протоптаний людьми і кіньми плай, а в інший – ледь прим’ята трава і подекуди зламане гілля на кущах обабіч. Ідеальне місце для ночівлі. Хлопець поставив намет поруч із брилою, яка здалася йому схожою на брудний приземистий столик, нашвидкуруч приготував на ньому вечерю, випив чаю й провалився у міцний втомлений сон.

Андрій підхопився від гучного вибуху грому. Крізь стінки намету один за одним пробивалися спалахи блискавки, гроза вирувала просто над його головою. Грім і блискавка повторювалися з неймовірною частотою, здавалося, його невеличкий табір розчинився в шаленому вихору стихії. Раптом в одному зі спалахів хлопець помітив дивний рух біля намету.

– Це вітер так гілля розгойдує? Добре, що намет стоїть посеред галявини, нічого на голову не впаде, – міркував, напружено вглядаючись у темряву.

Другий спалах – на стінці намету вималювалася постать, що швидко підіймалася з землі. Нутрощі Андрія скрутило від жаху, серце почало шалено калатати. Він підібгав ноги й потягнувся за балончиком з перцевим спреєм.

Третій спалах. Зовні наче не помітно жодного підозрілого руху.

– Що за чортівня!? Мабуть, привиділося від втоми…

З наступним спалахом блискавки стеля намету розчахнулася й величезна тінь з ревом накинулася на нього. Скажене ревіння відгукнулося у кожній клітині його тіла, від страшезного болю запаморочилася голова. Могутні кігті уп'ялися в Андріїв живіт - тінь занурилася в його нутрощі, задоволено мугикаючи. Хлопець спробував відштовхнути її, проте руки раптом стали зрадницьки обім’яклими. За мить тіло Андрія підлетіло у повітря і з силою опустилося на камінь, з грудей вичавився протяжний, повний жаху, стогін...

Сонце яскраво сяяло, його проміння безтурботно розтинало мряку, яка все ще ховалася попід деревами.

– Йой, шо це си стало тутечки?

– Турист, мо, заблукав чи шо?

– Хіба ж він не видів таблиці, шо сюди не годно йти?

– Мо не видів, бо з гори йшов? Тамсе таблиці нема, йо!

Двоє вівчарів розглядали те, що залишилося від Андрієвого табору: пошматований намет, розкидані галявиною речі, плями крові й залишки кишок на брилі, схожій на брудний приземистий столик. Один з них тримав у руках маленьке ягня, що тремтіло і перелякано бекало, другий засовував у піхви великого ножа, яким так і не довелося скористатися.

– Бач, гія було вчора єгня нести, попри негоду. Єк Хазяїн розлютився?

– Нє, цися жертва май краща, аніж єгня. Хазяїн ма бути втішений! Збирай туристські лахи й пішли домів. Си повернемо вже після празників.