004
Для висадки Крейн обрав брудно-сіру планету. Кольором вона частково нагадувала йому рідну, космічну домівку, з якої, тисячоліття тому, у космос стартували перші, такі недосконалі, кораблі Креянців. Швидко розрахувавши траєкторії руху планет він відправив їх на екран Дайну. Капітан мугикнув щось нерозбірливо й увімкнув досвітові двигуни.
Планета росла на очах. Маленька, брудна, ледь підсвічена власною зіркою, кулька, тепер займала весь великий інформативний дисплей в кабіні. Все було як і думав Дайн. Атмосфера майже відсутня. Висохла поверхня. Сліди старовинних морів, Декілька невисоких гірських хребтів. Але загалом, мертва, дуже давно випалена пустеля.
Підходячи до розрахованої межі атмосфери, Бороанець направив корабель до планети. Вони повільно знижувалися, все йшло як мало бути. Брудна сіро-коричнева пустеля десь далеко внизу миттєво блимнула, її поверхнею, швидко зникаючи, пробігла блакитна сітка чітких, геометричних ліній. Але не Дайн, ні Крейн цього помітити не встигли. Корабель труснуло, і трете серце Боронаця пропустило декілька ударів. В ту ж мить заверещали зумери зовнішніх датчиків корабля.
Ніякої пустелі під ними більше не було. Навкруги клубочився густий сірий туман, що з'явився ніби з самого Засвіту.
— Це Йорум Боро! — Дайн волав так, що вібрували стіни кабіни. — Він нарешті проковтнув нас, за те, що ми швендяємо дірками в реальності які він прогриз на початку цього світу!
— Не мели дурниць! Навкруги нас атмосфера! Датчики показують дуже дивну суміш газів, але це атмосфера. Не знаю, звідки вона взялась, і як таке може бути! — Креянець гарячково застукав по сенсорній панелі. — Але, якщо я не стабілізую корабель, то ми розіб'ємось.
В кабіні запанувала тиша. Туман повільно розсіювався і те, що побачив Дайн, змусило його вивалити важкий крапчастий язик від здивування. Під кораблем, всюди, куди вистачало погляду, буяло море зеленої рослинності.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!