Таємниця зниклої експедиції

Цього року, 21 січня, Місяць вперше за останні 992 роки буде найближчим до Землі. Відстань до нього становитиме всього 356568 км. Наш космічний корабель «Колумб» уже тиждень стояв на старі космодрому «Трансвааль» у пустелі Калахарі. Напоготові до польоту було дванадцять потенційних астронавтів – шість членів екіпажу буде відібрано напередодні старту особисто Ілоном Маском, генеральним директором й головним інженером компанії SpaceX, і шість дублерів, на випадок якихось форс мажорних обставин. Нарешті відбір було завершено. Командиром корабля був призначений американець, відомий астронавт Ерік Стерман. Для нього це був уже другий політ на Місяць. Перший був лише випробувальним для обкатки спускного апарата м’якої посадки. Ганс Штрудман – штурман, німець, це він врятував «Аполон-2» від зіткнення з космічним сміттям. Шведка Аннет Ларсон була фахівцем з неорганічної і органічної хімії. Англієць Франк Моррей був радистом і одночасно коком. Австралієць Марк Буш і я, Антон Гудзик, були інженерами-геологами по вивченню структури ґрунтів.

Екіпаж астронавтів, заради розваги й тренування, витанцьовував на джамперах по такиру етку-єнку. Джампінг був для нас основним механізмом для пересування на короткі дистанції поверхнею нашого супутника, адже сила тяжіння (гравітація) на Місяці в п’ять разів менша ніж на Землі, тому астронавти мали рухатися стрибками.

За чотири доби «Колумб» має бути на біля Місячній орбіті, а потім з орбітальної станції астронавти, на спускових апаратах, сядуть на поверхню Місяця. Експедиція була організована заради наукових дослідів і пошуку зниклої російської експедиції «Луна-24».

День старту настав і наш «Колумб», рівно опівночі, благополучно стартував. У скафандрі я не відчував якихось незручностей, а думками я вже був на місячному Морі Дощів.

Коли моє тіло стало невагомим я на мить втратив орієнтацію, а потім, о господи прости, на мене нахлинула, зі всіма негараздами, морська хвороба. Я миттєво наповнив пластиковий пакет всім, що залишалося в моєму кишківнику після передстартових лікарських гастрономічних процедур. З часом я звик до невагомості, а після того як ми зняли скафандри, було навіть весело ловити ротом краплі води вичавленої з пластикової пляшки.

Ми немов зачаровані дивилися в ілюмінатор. Місяць стрімко наближався до нашого корабля, а я вже блукав очима по його доки що невиразними морями. Знайти воду була моя мрія, адже вода, ця чарівна сполука H2O, є основою життя. Пошуки зниклої експедиції росіян, то вже другорядна задача.

Вихід нашого космічного апарату на навколомісячну орбіту відбувався в автоматичному режимі. Моє серце йойкнуло коли я так зблизька побачив місячну поверхню. Наш штурман ретельно вибирав місце для посадкового апарату, який, до речі, був концептуально розроблений (КБ) «Південне». Апарат, при необхідності, може перелітати з точки в точку на поверхні Місяця, це дасть нам можливість як вивчати поверхню, так і використовувати його для пошуку корисних копалин.

Посадковий апарат, теж в автоматичному режимі, зробив м’яку посадку в центрі кратера Моря Дощів, і ми з Марком, виклавши портативний бурильний апарат і блоки полікарбонату, розглядали місячну поверхню, а потім приступили до облаштування модульного містечка для нас з Марком і ще для двох астронавтів – Аннет Ларсон і Френка Моррей.

Море Дощів діаметром 1123км було в мене під джамперами. Я мимо волі згадав слова астронавта Ніла Армстронга вперше ступившого на поверхню Місяця: «That's one small step for a man, one giant leap for mankind», — вимовив він. («Це маленький крок для людини, великий стрибок для людства»).

Я перевів погляд на небо. Через захисний сонячний фільтр шолома зорі горіли неймовірно яскравим світлом на абсолютно чорному небі, а Земля сяяла блакитним мармуром. Її світло в п’ятдесят раз яскравіше від Місяця видимого з Землі. Я відчував себе людиною Всесвіту. Зробивши перший рух на джамперах, я миттю пурхнув метрів на три в длину, і ледь втримав рівновагу.

Ми вже тиждень, стрибаючи на джамперах як кенгуру, нишпорили з Марком по днищу Моря Дощів. Дно Моря – рівнина на Місяці, вкрита темною застиглою лавою. Наш бурильний апарат, з міні ядерним двигуном, легко проходив реголіт і бездоганно вгризався в тверду породу, аби досягти водоносних шарів місячних ґрунтів, адже Море Дощів лежить до 3км нижче середнього рівня поверхні Місяця.

Сьогоднішній день 29 січня для нашої експедиції видався вдалим. В Затоці Райдуги шабер нашого бурового апарату ніби пірнув у пустоту. Зі свердловини вирвалася потужний струмінь прозорої рідини.

– Water!!!(вода) – заволав Марк і ми в екстазі, на джамперах стрибали по затоці, здіймаючи догори кушпель реголіту. Оскільки температура в цей час досягала майже +95С рідина миттєво випаровувалася. Я приніс з посадкового апарата спеціальний контейнер-бокс для доставки дослідного матеріалу в лабораторію Аннет Ларсон. Марк швидко наповнив бокс, а потім, після тампонажу свердловини, ми повернулися до модульного містечка.

Дослідження рідини з Затоки Райдуги здивували Аннет. Вона повторно провела дослідження – на дисплеї комп’ютера знову з’явилася всім відома формула C₂H₆O. Eureka!!! – скрикнула Аннет. – Хлопці, ви натрапили на кров нашого супутника! Це стовідсотковий алкоголь!

Я подумав, що вона жартує, але електронний висновок був безапеляційним. Ми всі були в трансі. Прийшовши до тями Аннет дала вказівку Френку Моррею передати висновки лабораторного дослідження командиру корабля Еріку Стерману на орбітальну станцію. Відповідь Еріка була блискавичною: – Поздоровляю команду з відкриттям! Приступайте до пошуків зниклої експедиції росіян! Якщо ми знайшли алкоголь, то ймовірно і росіяни натрапили на цю алкогольну дивину. Вони інтуїтивно спирт відчувають навіть за сотні світових років – це в них закладено в підсвідомість. Мабуть святкують цю подію і по сей день.

Гарно відпочивши в модульному містечку ми вирушили на двох посадкових апаратах в обліт цього гігантського кратера Моря Дощів, що утворився від удару гігантського астероїда 3,9 мільярдів років тому. Ми з Марком полетіли на південь, а Френк і Аннет на північ. Поверхня кратеру, майже по всій його довжині, була покрита зморшками від застиглої лави з різноманітними відтінками помаранчевого кольору і лише по краям, подекуди, виднілися гряди невисоких гір.

Я керував апаратом, а Марк був штурманом. Ми підлітали до Болота Гниття. В далині, біля самого обрію, я вгледів щось дуже схоже на полу сферу, що виблискувала на сонці. Моє серце затріпотіло від приливу адреналіну. Я спрямував наш апарат у південно-східному напрямку до полу сфери. Утишивши швидкість до мінімальної ми облетіли навкруги цієї рукотворної будови – це було кинуте модульне містечко чиєїсь експедиції. Здійснивши посадку апарата на базальтовій галявині ми з Марком вийшли на обстеження. Навколо модульного містечка було купи непотребу з використаних ланчбоксів від їжі астронавтів.

– Так облаштовують свій побут лише росіяни, – промовив з сарказмом я. Ми відчинили шлюз модуля і остовпіли від побаченого. Навколо імпровізованого столу сиділи в скафандрах і без шоломів мумії людей. Я миттєво зв’язався з екіпажем другого апарата, передав наші координати, прохав негайно прибути на місце знахідки. Без сумніву – це були російські астронавти зниклої експедиції.

Після прибуття Френка з Аннет ми всі разом почали ретельно оглядати місце перебування росіян – все приміщення було заповнене сміттям. По всім показникам люди тут проживали декілька місяців. Аннет почала розкладати на столі прилади для взяття аналізів аби з’ясувати причину загибелі астронавтів. Почаклувавши з трупом на медальйоні якого було викарбовано Командир експедиції Іван Криволапов, Аннет, з посмішкою на вустах промовила: – Це звичайне отруєння алкоголем. Доза перевищення допустимої норми майже в десять разів. Вони, як і ми, натрапили на алкогольну жилу…

– swine (свині), – гидотно промовив Марк і сплюнув.

– swine will always find dirt (свині завжди знайдуть бруд), – доповнила Аннет.

Френк доповів на орбітальну станцію командиру корабля Еріку Стерману про знайдену експедицію і причину її загибелі.

Відповідь була однозначною: – Поздоровляю з виконаним завданням. Мерців, як і з Евересту, не забирають. Зніміть все на камеру і повертайтеся на орбітальну станцію. Ми завтра вирушаємо на Землю.