Один день брухтаря

Космос, такий таємничий, манлий та далекий. Чи є там хтось? Чи зможем ми там бути? Чи зустрінемо когось? Свого часу ці питання турбували багатьох, і людство дало на них відповідь. Забагато світлових років, поруч з двома унікальними космічними явищами, була розгорнута станція «Млин». Десять тисяч людей було відправлено на зустріч з представниками іншої розвиненої раси, задля взаємного вивчення, здобуття корисних матеріалів та співіснування. Нові технології, дивовижні відкриття, та тонкості пізнання іншого виду і його культури. І з цим всім зіткнувся пілот-командир однієї посудини.

— У нас найкра-аща пропози-иція. – чоловік в сірому комбінезоні, та блакитній сфері навколо голови, стояв перед шлюзом та явно когось перекривлював. — Замовте ремонт за-араз, і калібровка в подару-унок. – він раз по раз намагався щось ввести на панелі на стіні, але та у відповідь лиш миготіла.

— Зато скільки ми зекономили! – пролунав механічний голос, що був переповнений сарказмом. — Це ж можна буде тепер... – що саме "можна буде" перебило звуком гулкого удару.

— Ти кермуй краще! А то нам і не треба будуть ті копійки! — нарешті впоравшись з замком, капітан підхопив спертий на стіну поруч метровий металевий ціліндр, та прослизнув у леді відкриті двері. Та одразу гевпувся на підлогу, ухиляючись від літаючого відсіком.

— Коли вернемось, я йому антени вирву! – зорієнтувавшись капітан поповз по підлозі хутким вужиком, та почав дряпатись по стінам.

— У зелійців їх нема! – механічний голос прозвучав у відповідь.

— А я знайду! – діставшись куди треба, капітан почав прилаштовувати циліндр. Зі сторони він зараз нагадував древнього імператор: намагався поцілити в паз, тримався однією рукою за скобу, і одночасно ухилявся від літаючо навколо.

— Що ти там знаходити маєш, напівфабрикат ходячий?! – механічний глос осварився. — Може кращий транспорт замість цього корита? – раптом у відсіку пролунав звук гулкого удару. — Бо цей не хоче слухатись!

— А ти зі штурвалом ніжніше! – поціливши таки куди треба, капітан хутко поповз по поверхні на вихід, все ще ухиляючись від іншопланетного брухту.

— Що-о? Хорошому «штурвалу» ніжності не треба! Тільки сила!

— А-а, то от чого тебе з борделю виперли. – чергова вібрація від удару заглушила гнівну відповідь, а капітан вже дістався до містка.

Зайшовши всередину капітан кинув погляд на супчення екранів що передавали зображення навколо корабля, та одразу змінився. Тихим але проникливим голос він наказав

— До зброї.

Робот з жіночими рисами, що до цього сиділа замість пілота, мовчки кинулась підключатись до систем вогню. Вона вже не перший раз була на промислі, і знала цей голос. Щось наближається . А капітан брав керування. Це був невеликий, «пузатий», корабель що чимось нагадував яйце з крилами, адже основною перевагою був доволі великий трюм. І зараз він повільно просувався через масштабне, та унікальне космічне явище. Цвинтар кораблів. Простір навколо був сповнений уламками, частинами, та майже цілими кораблями інших рас. З розповідей раси з якою установили контакт, це було місце грандіозного бою, де зійшлись в боротьбі декілька розвинених цивілізацій. Чому вони це розпочали, так достеменно невідомо. Та цей невідомий простір, що простягається на багато мільйонів кілометрів став для людства можливістю.

І зараз один невеличкий корабель, просувався на вихід з його окраїн, а його капітан все сильніше хмурився. Хоча уламки перестали стукати корабель, генератор кінетичного поля вже знов запрацював, капітан все вдивлявся і вдивлявся, камери були розташовані по всьому корпусу передаючи зображення в місток. Та він ніби боявся прогавити появу чогось. І не прогавив.

— Дев'ята камера! – крикнув він. Уламки що до цього хаотично літали навколо, та інколи стикались одне з одним, після після чергового удару ніби снаряди полетіли в корабель.

— Є!

—Третя та дев'ята!

— Є!

— Сьома, одинадцята!

Він раз за разом викрикував номери, встигаючи за декілька секунд перед тим як звідти прилетить. Водночас капітан маневрував видавлюючи всі можливості з їх корабля, і навіть більше!

Та так не могло тривати довго.

— Дев'ята та восьма! Дев'ята тринадцята! Дев'ята вісімнадцата! Девята двадцять тре...! – доворити він не встиг. Потужний удар здригнув корабель. Мигнуло та згасло світло, капітан втратив свідомість, а некерований корабель завмер. На межі виходу з поля уламків.

— Ммм, мгнх. – зі стоном болю капітан почав ворушитись. Хоч і не з першого разу та він зміг підвестись, а потім на його плече лягла механічна рука.

— Ти як? – в синтетичному голосі була стурбованість.

— Нормально. – відповів капітан, та сполюнув кров. — Ми переморожені доволі живучі. – у відповідь робот видала якийсь дивний звук, схожий на фиркання.

— Який стан?

— Напад припинився. З сорока камер лишилось п'ять. Удар припав на правий борт, тож гармати з нього мовчать. А після пошкодження двигунів та магістралей і інші теж. Трюм що дивно вцілів. – доповіла робот.

— Двигуни як?

— Два з трьох основних в кашу, допоміжних половина.

— А "колесо" як?

— Ооо, а от воно прям взагалі добре. Так добре, що ми скоро засяєм як зірка.

Почувши що їх джерело енергії пряцює на повну, капітан задумався.

— Хмм, а може нам тоді, трохи поділииьсь? – спитав він з дивною посмішкою.

Робот не зрозуміла що він має на увазі, але про всяк випадок почала фіксуватись. Повернувшис в крісло капітан почав щось там перебирати, вводити команди, та щось перемикати. І з кожною його маніпуляцією, десь в глибині розростався гул та починав тремтіти корпус

— А ти впевнений що воно спрацює!? – гулкіт вже досягнув такої сили що роботу довелось кричати.

— НІ!

А від гулкоту корабель вже ходив ходуном. І коли на лишившихся камерах уламки знов понеслись до них, суцільною стіною, капітан смикнув важіль що утримував до цього. Потужний заряд енергії розійшовся навкруги, відкидуючи все що летіло в них.

Вирвашись з оточення капітан нарешті розслабився, зафіксувавши курс він повернувся до робота.

— Я ж казав – "ніжніше".

— Ой подумаєш вирвав...вир..вав..ся... – робот що спочатку говорила веслим голосом рапотом почала запинатись.

— Що? Що таке? Тебе від удару пошкодило? – з тревогою спитав капітан.

Та робот мовчки підняла руку показуючи на один з працюючих моніторів, і голосом сповненим страху сказкла.

— Воно дивиться.

Поевнувшись назад, капітан відчув як кров холоне в жилах. На моніторі відображалось друге унікальне явище, що мали вичати люди. "Око". Чорна діра, що була оточена ореолом блактної енегрігії яка утворювала сферу, звідки і пішла назва. Ця енергії постійно рухалась змінючи "погляд". І зараз вона "дивилась" на них.