Чорний діамант

Офіцери з нашивками Космічної поліції витріщалися на затриманого лисого вусатого чоловіка, все ще вдягненого у скафандр пілота вантажних шатлів.

— Це меблі з металопластику? — затриманий нервово постукав по столу пальцями.

— А яка вам різниця? — роздратовано спитав старший офіцер.

— Я ж мушу знати, чи випромінює цей матеріал… Бо втрапив у потік сонячного вітру. Нахапав зайвої дози...

— Не пощастило. Прилади збилися, — зітхнув молодший офіцер із вдаваним співчуттям. — І ви потрапили до нас.

— Я нічого не знаю! — вигукнув пілот. — Я возив мирні вантажі до Поясу! Всі вони пройшли перевірку...

— Знаємо, як там проходять перевірку! — перервав його старший офіцер. — Нещодавно ми притисли за тестикули кількох митників та дилерів. Закрили схему. Отже, ми знаємо, що ви контрабандист. Ви затримані під час позапланової перевірки на трасі між Марсом та Поясом. І разом із задекларованим товаром на вашому судні знайшли нелегальні товари.

— Я нічого не знаю про них! — вигукнув пілот.

— Годі прикидатися дурником, пане Бурко! — старший офіцер встав та підніс до носа затриманого чоловіка кристал. — Отут є записи обшуку судна. Можу ввімкнути.

Бурко похитав головою:

— Не треба!

— Ну окей, — сказав старший офіцер. — Як ви дійшли до такого життя?

— А ви пробували прогодувати родину з чесної праці? — спитав пілот.

— Авжеж! — посміхнувся старший офіцер. — Вілла на узбережжі океану, садочок з органічною фермою, четверо дітей, справжні коти та собаки. Це все потребує ліцензії.

—А ще діти підростають, треба платити за коледж… — додав молодший офіцер.

— І тепер все це накриється… — сказав старший офіцер із вдаваним співчуттям.

Пілотсхлипнув та закрив обличчя руками.

— Але є спосіб зменшити покарання. І навіть отримати повну амністію та хорошу винагороду.

Контрабандист підняв голову:

— Який спосіб?

Старший офіцер посміхнувся і повернувся до напарника:

— Бачиш, Білле, як вчив Карнегі. Цікався людьми та отримаєш з цього зиск. Він вже не відпирається. Отже, ми знаємо, що ви дуже вмілий пілот. У вас на рахунку десять вдалих рейсів до Поясу. А ще маєте контакти з бандитськими угрупуваннями.

— То що я мушу робити?

— Є один картель в поясі Астероїдів. Вони настільки знахабніли, що викрали цінний астероїд і перегнати його до свого лігва. Мабуть, збираються відправити його на чорний ринок.

— І до чого тут я?

— Ми хочемо, щоб ви полетіли туди, відібрали той астероїд і перегнали його на орбіту Марса. Він потрібний нам для побудови квантового суперкомп'ютера. І якщо зробите це успішно, ми скасуємо ваше покарання.

Контрабандист похитав головою:

— Але мій корабель пошкоджений!

Старший офіцер посміхнувся:

— Нещодавно ми відремонтували конфіскований корабель. На вигляд старе корито. Але насправді — модернізована конструкція, потужний двигун, фантастична маневреність. Ми дамо вам це судно та все необхідне обладнання. Чи згодні ви на таке співробітництво?

— А я маю вибір?

Офіцер посміхнувся:

— Звісно не маєте. Або ви згодні на співпрацю й отримаєте можливість уникнути покарання. Або залишитесь в тюрмі на Фобосі на довгий термін. Рішення за вами.

Контрабандист підняв голову:

— Добре, я згоден на співробітництво. Але що я повинен робити?

Офіцер посміхнувся:

— Ми дамо вам всю необхідну інформацію про цей картель та місце, де знаходиться астероїд. На ньому є маячок, який показує його місцезнаходження. Тож ви повинні будете зібрати команду, відібрати астероїд і перегнати його на орбіту Марса. Ми будемо стежити за вами з патрульного судна і допоможемо вам в разі потреби.

Контрабандист кивнув:

— Згоден. Але якщо щось піде не так, ви не знаєте про мене, а я про вас!

Офіцер кивнув:

— Ми зрозуміли. І не забудьте, що ваше покарання залежить від успіху цієї місії. Кого хочете взяти з собою?

— Двох моїх друзів. Один з них перебуває у тюрмі тут, на Марсі. А другий — на Деймосі. Звільніть їх, надайте нам ще пару андроїдів — і буде угода!

— По руках! Вас відведуть назад у камеру. А завтра зберете свої речі, зустрінетесь з товаришами та приготуєтесь до місії. Виліт з космопорту післязавтра. Хай щастить!

***

У барі було затишно й напівтемно. Троє чоловіків сиділи за кам'яним столом. Робот-офіціант розливав напої у бокали.

— Джин з тоніком для пана Бурка, — пробубнів він. — Віскі з содовою для пана Бевза. І херес для пана Карася.

— Все правильно, — посміхнувся Карась. — До риби подають біле вино.

— Бажаєте щось на закуску? — спитав офіціант.

— Так, — сказав Бурко. — Шинку мені, хамон пану Бевзу, і копченого тунця пану Карасю.

— Тунця немає, наразі є палтус.

— Гаразд, давайте те, що є, — роздратовано гукнув Карась. — Аби якась риба.

Робот-офіціант покотився виконувати замовлення. А Бурко з хитрою посмішкою поліз у кишеню та витягнув шматок дрібно нарізаного копченого сала.

— Звідки взяв? — здивувався Бевз.

— Були запаси. Беріть, пригощаю!

— Це ж заборонено! — заперечив Карась. —Шкідливо для здоров'я і бла-бла-бла.

— А в мене ось що є, — Бевз дістав маленький згорток та розвернув шматочки нарізаної кров'янки. — Це до джина. Пригощаю.

Карась зітхнув та дістав свій згорток.

— А це акулячий плавник та мацаки кальмара. Пригощаю. Трохи приховав з останнього рейсу.

— Тільки не кажи, що це тут заборонено, — сказав Бурко. — А головне, нафіга вони все це забороняють?

— Бо є такі збоченці, які хочуть все натуральне, — зітхнув Бевз. — Натуральний алкоголь, зілля та смаколики. Натуральна кава. Чи конфітюр зі справжніх фруктів. Чи справжнє молоко, чи сир від справжньої тварини.

— Дійсно збоченці, — засміявся Карась. — З іншого боку, якби ці довбні у кабінетах все це не забороняли, ми б не мали роботи.

— Тож вип'ємо за довбнів та збоченців, завдяки яким ми маємо цю роботу!

Повернувся офіціант. Зафіксувавши те, що було столі, його очі засвітилися червоним.

— Ви прийшли до закладу із власними наїдками. За це вас буде оштрафовано!

Бурко лише махнув рукою.

— Запиши це на наш рахунок. І принеси ще напої.

Офіціант поїхав. А Бурко ввімкнув комунікатор та розгорнув над столом голографічне зображення карти Сонячної системи.

— Отже, в чому наше завдання? Знайти астероїд, викрасти його у бандитів.

— Так просто? — засміявся Бевз. — Це як знайти голку в скирті сіна.

— Харвестери Матронату залишили там маячки, які бандити так і не спромоглися знайти. Тож ми знаємо, де він. — Бурко навів фокус на Пояс. Замиготіла червона цяточка.

— А чому вони самі ту скелю не притягнуть? — спитав Карась. — Це ж нам туди дертися, як маленькій рибці крізь косяк баракуд…

— Ти розумієш, що таке фронтір? — Бурко сердито глянув на товариша. — Вони підкоряються Федерації чисто номінально. Копів не люблять всі. Якщо хтось сунеться сюди, його розпилять на атоми. Навіть шерифи. Спочатку вистрелить, потім стане розбиратися. Тож вони правильно роблять, що посилають нас.

— О ні, — вигукнув Бевз. — Сектор Гестії! Там же всім заправляє Синдикат Гастура. Це справжні відморозки!

— Це не значить, що ви відмовляєтеся від місії? — спитав Бурко товаришів.

— Не означає, — відповів Карась. — Але це полювання на велику рибу. Треба приготувати наживку та сітку. Потрібна хитрість. Чи є у вас план, Містере Трікс?

Роман лише знизав плечима.

— У мене немає плану. — відповів Бурко. — Поки що немає. Але під час польоту буде…

***

Троє товаришів сиділи у командній рубці та милувалися зоряним небом на екранах моніторів. Вони встигли скучити за цим видовищем. Стояти отак у металевій капсулі, ніби пливеш у нічному океані, а тебе з усіх боків оточує темна вода, і небо зливається з морем…

Політ тривав три місяці. Бурко і Бевз десятки разів проганяли через комп'ютер різні сценарії. І у всіх шанс на успіх не перевищував один зі ста.

— Відмовитися не варіант? — спитав Карась. — Ми мусимо або зробити це, або померти.

— Вони охороняють цю каменюку, наче Цербер ворота пекла, — сказав Бевз.

— Бо це не проста каменюка, — зауважив Бурко. — Альбедо нуль дев'ять. Величезний чорний діамант сорок вісім кубічних кілометрів.

— І для чого їм цей діамант? — спитав Карась. — Порубати на різаки та шліфувальні диски?

— А як же квантовий комп'ютер? — спитав Бурко. — Не знаю, як його збирається використати уряд Марсіанської республіки, це не наша турбота. Доставити каменюку на орбіту, отримати винагороду та амністію, почати жити з чистого аркуша.

— Я дещо придумав, — сказав Карась. — Мені знадобиться Даркнет. Кину декому дезу…

***

Бурко сидів у керівній рубці. Все приміщення перетворилося на велику голографічну інсталяцію поля битви. Ця битва кипіла між величезних літаючих скель та хмар з камінців і уламків. Червоні та зелені цяточки хаотично рухалися, ховаючись за скелями

— Вони що, камікадзе? — Бевз почухав лисину. — Якщо в корабля пошкодять енергетичний щит, його тут же поб'є уламками. Хто ці відчайдухи?

— Зараз подивлюся за транспондером, — Бурко пробурчав щось, набираючи коди. — Хто атакує? Картель Калі!

— Ці головорізи? — зарепетував Бевз. — Вони ріжуть голови! Буквально! Намиста з них складають, вішають на статую своєї богині!

— Якщо сциш, відкривай люк і виходь. — пробурчав Бурко. — Тупай пішки до Марсу!

Тут комп'ютер повідомив, що на підході ще один флот.

— Боже, це Діти Ктулху! — зарепетував Бевз. — Не дай Боже попастися їм! Вони їдять мізки. Такий ритуал.

— Це не зробить їх розумнішими, — зауважив Карась. — Нехай акули б'ються з баракудами. А ми зачекаємо слушного моменту.

Тимчасом залишки флоту Синдиката Гастура втікали у різних напрямках. Кораблі Картелю Калі зупинялися, оточуючи свою здобич. Засвітилися сині вогники. Діти Ктулху вийшли з тіні й атакували флот конкурентів.

— Здавайтеся! — прогримів передавач. — Обіцяємо легку смерть! Ктулху захаває всіх!

— Якого біса? — заволав Бурко. — Чому ми це чуємо?

— Бо я замаскував наш корабель під позивні Картелю Калі, — відповів Бевз.

— Тоді вмикаємо маскування! Летимо інерційно, у режимі автопілота. Ціль — Чорний Діамант.

***

Корабель тихо плив у просторі до своєї цілі. Всі троє напружено чекали.

— То який план, шефе? — спитав Бевз.

— Чи є у нас план, Містере Трікс? — перепитав Бурко. — В нас завжди є план! Виходимо з тіні, запускаємо винищувачі. Вони відвертають увагу. А ми стикуємося з Діамантом, запускаємо фотонний двигун і несемося до замовника.

— Фотонний двигун? — Бевз аж підскочив на місці.

— А як ще ми звідти втечемо від ворожого флоту? — Бурко хихотнув. — За кілька діб будемо на місці призначення. Буде перевантаження. Зате ніхто не наздожене!

— Якщо нас підіб'ють, і ми не розлетимося пучком фотонів, — пробурчав Бевз.

— А це вже як карта ляже, — відказав Бурко.

Нарешті корабель наблизився до цілі. Діамант повільно обертався навколо карликової планети Гаспра, яка за формою нагадувала кам'яних баб у рідному степу.

— Так схоже на дім, — промимрив Карась. — Рідна тюряга, де я провів стільки часу.

Бурко віддав наказ чотирьом андроїдам, щоб вони зайняли місця у винищувачах.

— Відкрити шлюзи! Випустити винищувачі! — наказав Бурко.

Чотири зелені цятки з'явилися на екрані біля Діаманта. Одразу два сині катери Дітей Ктулху кинулися до них, перервавши бій з зеленим кораблем, який вже отримав помітні пошкодження.

— Комп'ютер! Вийти з тіні! Ввімкнути двигуни! — наказав Бурко. — Бевзе, вмикай захисні щити! Починаємо стикування з об'єктом Діамант! Карасюдобий цього недобитка!

Карась навів дві плазмові гармати й дав залп по кораблю Картелю, що перекривав їм шлях. Спалахнуло гало, і він розлетівся на уламки.

— Захисні щити активовано! — повідомив голос комп'ютера. — До перезарядки плазмових гармат п'ять хвилин.

Тимчасом винищувачі вели нерівний бій з катерами Синів Ктулху. Один вже було підбито, і він пішов на таран ворожого судна. Спалахнуло яскраве полум'я, захисні щити не витримали та згасли. Потоки плазми вразили беззахисний корабель.

— Мінус один! — повідомив Карась. — Другий сильно підбитий, намагається втекти. Але сюди прямують ще чотири!

Корабель затрусило так, що вони ледь втрималися у кріслах.

— Стикування завершено! — повідомив комп'ютер. — Об'єкт готовий до транспортування.

— Щити вимикати? — спитав Бевз.

— Ні, зачекай ще. Треба пів години, щоб запустити реактор. Карасику, командуй винищувачами, щоб вони нас прикривали. Комп'ютер, реактор на повну потужність, активуй фотонний двигун!

— Буде зроблено, — повідомив комп'ютер.

— Ви не заберете андроїдів? — здивувався Карась.

— Ні. Вони пішаки, якими ми пожертвуємо, — сказав Бурко. — Сини Ктулху переважають кількісно, і коли вони здолають Дітей Калі, це лише питання часу.

Зелені кораблі скупчилися навколо синіх і продовжували битися, хоча їхні сили танули на очах.

— Чому вони не тікають? — спитав Бевз.

— Мабуть, знають, що їх не помилують, — відповів Карась. — Це смертний бій.

Ще два кораблі вибухнули зовсім поблизу. Три сині катери прорвалися через стрій зелених і виявили корабель біля Діаманта.

— Карасику, приготуй гармати! Дамо залп, — наказав Бурко. — Щити витримають?

— Перші постріли витримають. А далі не знаю.

Корпус корабля затрусило.

— Енергетичні щити пошкоджено! Десять хвилин на відновлення! — повідомив комп'ютер.

— Дайте залп! — крикнув Бурко.

Дві гармати вистрелили пучком розпеченої плазми. Щити корабелів згасли.

— Карасику, накажи андроїдам добити їх!

— Добити покидьків! — крикнув Карась.

Три винищувачі підлетіли до кораблів супротивника, наче ґедзі до бугаїв, і дали залп з лазерних гармат. Потужні лазерні промені різали обшивку в тому місці, де керівна рубка переходила у житлові відсіки. Катери закрутилися, втративши керування.

— Ще п'ять кораблів на підході, — повідомив Карась. — Кораблі Картелю Калі вже виснажені, відступають. Скоро весь флот прийметься за нас.

— Комп'ютер, скільки часу до запуску реактора?

— Дванадцять хвилин.

— В нас лишився ще один винищувач, — сказав Карась і встав з крісла. — Андроїдам потрібно керування з поля бою. Я піду.

— Стривай! — зупинив його Бурко.

— Ти впораєшся з гарматами, Романе, — він вперше назвав друга на ім'я.

— А як же ти, Павле? — Бурко схопив друга за руку.

— Я повернуся. Обіцяю.

Бурко похитав головою.

— В тебе діти, Романе. У Валіка теж. А в мене нікого нема. Ніхто за мною не плакатиме. Це єдиний шлях отримати свободу. Не поминайте лихом. Не зупиняйте мене, це моє рішення!

Карась пішов у рубку.

***

Винищувач-флагман вилетів зі шлюзу, і одразу троє винищувачів отримали кращу керованість, почали діяти злагоджено. Вони маневрували, стріляючи по кораблях, що наближалися, і швидко ховалися за летючими скелями, які брали на себе всі залпи з ворожих гармат. Бурко наказав ввімкнути режим тиші та маскування, щоб відтягнути момент, коли ворожі кораблі засічуть присутність пришвартованого корабля. П'ять синіх наближалися до Діаманта.

— Бевзе, залп по флагману! — скомандував Бурко.

Пучки плазми спалахнули, і енергетичні щити на флагмані засвітилися всіма кольорами веселки.

— А тепер вдар фазером!

Корпус корабля затрясся, бо фазовий генератор вимагав багато енергії. Але у ворожого корабля двигун заглух, з нього вирвалося полум'я, і задню частину корпусу просто розірвало. Одразу чотири кораблі дали залп плазмою. Щити ледве витримали.

— Щити виснажено! П'ять хвилин на підзарядку! — повідомив комп'ютер.

Тимчасом винищувачі вивели з ладу захисні щити на ворожих кораблях.

— Павле, дай жару! Наші щити виснажені, гармати на підзарядці. Впродовж десяти хвилин ми будемо беззахисні.

— Ще десять хвилин до готовності реактора! — повідомив комп'ютер.

— Наші гармати виснажені, щити теж. Я йду на таран! Чотири на чотири! — сказав Карась.

— Павле, ні, не смій цього робити! — прокричав Бурко у відчаї.

— Так треба. Романе, — Карась відключив зв'язок.

Чотири цяточки ковзнули у бік ворожих кораблів. Один за одним вони спалахнули, плазма вирвалася з реакторів назовні, пожираючи корпуси кораблів та винищувачі, що їх протаранили.

Бурко заплакав. Бевз поклав йому руку на плече.

— Двадцять кораблів прямо по курсу. Будуть у зоні ураження за десять хвилин! — повідомив комп'ютер.

— Ми встигнемо, — сказав Бевз. — Павло виграв нам час.

Вони мовчки чекали, коли почнеться відлік. Зграя ворожих катерів повільно пливла в їхній бік, наче акули до пораненого кита.

— Готовність сто відсотків, — оголосив комп'ютер. — Починаю відлік!

— Бевзе, дай віяловий імпульс резонатором. Це засліпить їх на кілька хвилин.

— Але це вимкне наші щити.

— Не сперечайся з командиром, бовдуре! Якщо вони по нас вистрелять, ми приречені!

— Слухаю, шефе! — Бевз ввів потрібний код.

Рубку затрусило, почувся свист. Ворожі кораблі на мить загальмували й далі летіли вже за інерцією.

— Увага! Десять хвилин до зіткнення! — попередив комп'ютер.

— Запускай двигун! — наказав Бурко. — Реактор вже готовий?

— Готовий. Пропоную відстикувати об'єкт Діамант, це збільшить шанси на втечу. — повідомив комп'ютер.

— Відставити! Діамант — це наш приз. Запустити двигун на повну потужність! Летимо до Марсу!

— Неможливо одразу прокласти коректний курс, — заперечив комп'ютер.

— Курс буде скориговано після втечі! — крикнув Бурко. — Запуск, чорт забирай!

Корабель затрусило, почулося гудіння. Із сопла вирвався яскравий стовп світла. І цим стовпом, наче хвилею. підхопило ворожі кораблі та відкинуло назад. Корабель полетів в бік червоного диска Марсу, штовхаючи перед собою Діамант…

***

— Починаємо вхід в атмосферу! — оголосив комп'ютер.

Бурко протер очі, приходячи до тями. Кількагодинні перегони з перевантаженнями та трясками виснажили настільки, що вони просто знепритомніли.

— Стривай! Я не наказував! — вигукнув він. Померанчева куля закрила весь екран.

— Втрачено керування кораблем.

— Що значить втрачено? Хто їм зараз керує?

— Інший бортовий комп'ютер. Команди надходять від об'єкта.

— Наказую відшвартуватися! — крикнув Бурко.

— Це неможливо. Керування втрачено. Об'єкт здійснює керування.

Бурко охопив голову руками та впав у крісло. Корабель повільно спускався.

— Чорт забирай, якого біса? — заволав Бевз.

— Бо ця клята скеля захопила керування кораблем, — відповів Бурко. — Це нас спускають.

— Якщо я не помиляюся, це каньйон. Долина Марінер. Кратер Йезеро.

— Там поряд база. Якщо корабель впаде туди… Комп'ютер, наведи фокус на Діамант!

На моніторі з'явилося зображення діамантової скелі. Знизу сочився зеленуватий туман. У тумані блищали на сонці чорні та червоні цятки.

— Комп'ютер, що це за хрінь? Проаналізуй склад речовини, — наказав Бурко.

— Бактерії, водорості, грибки… І насіння.

— Насіння? Що за насіння?

— Видова приналежність невідома. Починається посадка! Займіть свої місця у кріслах!

Корабель затрусило, так само сильно, як і під час прискорення, і обидва знову знепритомніли…

***

— Прокидайтеся, друже! — голос ринув зверху.

Бурко відкрив очі й побачив обличчя поліцейського.

— Ви? Знову ви? Де я?

Бурко намагався підвестися, але все тіло пронизав біль.

— Ви в лікарні. Через жорстку посадку вам поламало деякі кістки. Нічого, зростеться.

— А де Бевз?

— Він в іншій палаті.

— Я виконав місію?

Поліцай посміхнувся та потиснув йому руку.

— Виконали. І винагорода буде. Я так і не представився тоді. Виправляюся. Джек Спарк. Капітан поліції Марсу. Ви пригнали цю скелю на орбіту. А далі вона виплеснула якусь гидоту в атмосферу Марса та здійснила посадку у каньйоні, просто у Кратер Йезеро. Тут були роботи щодо створення мікроклімату, щоб знову була рідка вода. Тепер ось маємо дещо. Подивіться.

Він ввімкнув комунікатор. На екрані з'явилися рослини. Чорні, з червоними прожилками, вони хиталися на марсіанському вітрі. Деінде червоніли квіти.

— Частина цих квіток кам'яні, бо мають в основі кремній. А частина — залізні, бо витягають з ґрунту оксид заліза, вивільняють кисень, і з залізних сполук будують власне листя та квіти. І все це багатств виросло за три дні. Уявляєте? А ще тепер вся поверхня вкрита водоростями. Якимось чином ця штука запустила маховик еволюції. Відтепер на Марсі є життя. Не таке, як хотілося б. Але воно ідеально вписується у місцеві умови.

— Що ж ми в біса таке привезли?

— Інопланетний корабель зі штучним інтелектом.

— Де зараз цей корабель?

— Там же. У кратері Йезеро. Але досі навколо нього спостерігається певна активність. Йдуть сигнали, літають кульки-зонди. Вони вже спромоглися взяти проби ґрунту та льоду. Чесно кажучи, ніхто не знає, що нам з ним робити.

— Тоді навіщо вам цей шматок скелі?

— Хотіли бомбардувати ним ядро планети. Щоб він розплавив його, запустив обертання для створення потужного магнітного поля. Тепер цей план, на жаль, доведеться змінити. А ви тепер почесний громадянин Республіки Марс. Де б ви не жили, ви завжди будете нашим бажаним гостем! Відпочивайте, я лишив візитівку на столі. Як буде краще, наберіть мене, і отримаєте винагороду. Одужуйте!

Він підвівся та вийшов. A Роман Бурко підняв очі на телевізор. На екрані крупним планом показували ліс. Кам'яні дерева простягали у тьмяно-блакитне небо гілки з кам'яним листям. А між ними вітер хитав залізну траву та квіти...