Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 7

    Ліда провела Григорія до старого погребу, де майже століття лежало її тіло. Дорога туди була швидкою, але пролягала через густі зарості, що постійно чіплялися за одяг чоловіка.

    - Ось, - показала вона пальцем на кам'яну споруду, що виглядала назовні. - Я там.

    Григорій підійшов ближче. Це справді був старий погріб, зроблений з білої цегли. Його вхід був закиданий старими колодами. Чоловік почав їх відтягувати. Під руками вони розсипалися.

    Дівчина пильно спостерігала за діями Гриші, який цієї секунди переживав шок. Він досі не вірив, що його Ліда, в яку він встиг закохатися, була привидом.

    Коли вхід звільнився, то його сірі очі побачили сходи, що ввели вниз. Йому було страшно туди спускатися, адже ця споруда була збудована дуже давно та за стільки років усе вже трималося на соплях. Але Григорій пішов туди. Там було темно.

    На щастя, телефон чоловіка мав ліхтарик, який моментально прорізав тьму, що стояла в цьому старому приміщені, де пахло цвіллю та болотом.

    Спочатку Георгій не міг зорієнтуватися у доволі великому приміщенні, де валялися старі ящики, але потім він побачив тіло. Скелет у білій сукні лежав у лівому кутку

    - Це я, - промовила Ліда.

    Григорій втратив дар мови. Він не вірив очам.

    - Біля входу є стара лопата, - говорила дівчина. - Будь ласка, зроби це скоріше.

    Чоловік розвернув голову. Її блакитні очі вблагали про це, а він не хотів. Він бажав, щоб вона була поряд, але Ліда не з цього світу.

    - Так, - сказав він, відчувши, як його нижня губа затряслася.

    За годину вирив неподалік метрову яму, куди обережно поклав скелет. Він став засипати його вогкою землею, і Ліда почала повільно зникати. З кожним новим рухом лопати образ дівчини ставав прозорішим. Тепер було важко розгледіти її риси обличчя та неймовірні очі. Чоловік не міг стримати сліз, але виконував прохання.

    Коли він зробив останній рух, то Ліди вже не було поряд, але він чітко почув її голос.

    - Дякую, я відпускаю образу.

    Після цього Кравець ще довго стояв на одному місці. Він плакав. Йому не вірилося, що це все було насправді. Чоловік закохався у цю незнайомку, яка була привидом та покликала його на несправжнє побачення, яке він згадуватиме все своє життя.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Наталія Ковган
    04.06.2023 15:13
    До частини "7"
    Гірко це все! Григорій вперше у житті закохався, але це все виявилося не по-справжньому. Дівчина не відповіла взаємністю. Але якщо бути щирим, то Лідія ні слова не говорила Григорію про почуття. Він це сам собі надумав, бо серце відгукнулося на цю примарну красуню. Що залишається головному герою? Тільки жити далі. Жити далі та сподіватися на те, що колись таки знайде свою другу половинку. Оповідання сумне, в черговий раз розповідає, наскільки несправедливим може бути життя. Але позитивним являється те, що Лідія знайшла спокій. Вона відпустила образу, на відміну від тієї ж Стефанії, яка заради помсти готова на все. ЛІдія інша. вона добра та чуйна дівчина, але, на жаль, через покидька прожила зовсім мало. Дякую вам за цей чудовий твір.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Єва Басіста
    04.06.2023 19:20
    До частини "7"
    Дякую за коментар! Оповідання дійсно сумне - чоловік надіявся на більше, але дівчина - привид, який шукав спокою. А як склалася доля Григорія - хто його знає... Прокляття більше вже нема
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше