Баба Мотря

Тетянка стояла за сінешніми дверима і боялася поворухнутися. Двоє молодих дівчат виходили з хатини у супроводі її бабусі. Вони зав’язували квітчасті хустки з китицями, перешіптувалися, дякували, і щось таємниче було в цьому прощанні. Дівчинці недавно виповнилося сім та вона забагато розуміла на свій вік: дівки приходили ворожити. І, хоча, радянська влада забороняла такі дії (а баба Мотря бездоганно виконувала накази влади) та бувало, що їхня оселя приймала пізнього гостя.

Таня дуже любила стареньку. ЇЇ не можна не любити; прислів’я, загадки, вірші, цікаві історії. Баба Мотря була книгою, з якої дитина читала життя, скарбом для допитливого розуму, а ще, вона гарно співала «Котка», колисаючи онучку.

Та зараз дівчинці було не до «Котка». Вона стояла босими ногами на холодній долівці, нічна сорочечка закривала худенькі колінця, а тепла хустка обіймала плечі. Думки по черзі вистрілювали в голові, що так бува лише в казках чи фантастичних пригодах.

Дід Федосій тихенько похріпував, коли Таня навшпиньках пробиралася через темну кімнату до свого ліжечка. На стелі та на сволоках вигравали вогники, що визирали крізь нещільні чавунні кільця плити, а у вікнах чітко виднілися засніжені дерева. Вона швиденько сховалася під ковдру і затамувавши подих розглядала дивні візерунки світла та тіней.

«Ворожили», озвалося в голові луною. Вона почула, як у хатині клацнула лямка і поспішні кроки бабусі змусили всі дрижаки і клацання зубів минути без сліду. Посмішка промайнула на худенькому обличчі, після того як зашаруділи кілька цукерок, які стареча рука поклала на столик для онучати.

«Бабусю» - хриплий дитячий голосок звернувся в темряву.

«Тихенько. Діда не розбуди» - озвалась людина яку, здавалося, ніколи не можна здивувати чи застати зненацька.

«Бабусю, а дівки приходили ворожити?» - тихенько запитало дитя.

А баба з посмішкою в голосі – «Таню, Таню…» - її рука погладила дитячу щічку. – «Гарне в тебе личко та носик задовгий». Тетянка всміхнулася і продовжувала щебетати: «Бабусю, а як ти це робиш? А звідки ти все знаєш?»

«Просто знаю і все тут» - відповіла та.

«А… - і щебетуха на мить затнулася, - а про мене знаєш? Перед Танею постало обличчя Гришки, з паралельного класу, і вона мимоволі зашарілася.

«Ні» - перед Мотрею пронеслося безліч образів: однокласники, друзі, перший та другий чоловіки, і двоє діток… - «Не знаю» - наче прокинулась від тяжкого сну баба і підгорнула край ковдри дівчинці під ноги.

«Шкода» - з полегшенням видихнула Таня, вже не боячись, що баба Мотря здогадалася про піднесений додому портфель.

Теплота швидко окутала дівчинку, а на довгих віях всілася важкість. Маленький носик став рівномірно нашіптувати мелодію сну.