Чужий світ

Очі, ніби кам'яні: були важкі. Дівчина ледь розплющила їх та деякий час намагалася пригадати, що трапилося. Довго думати не довелося, бо усвідомлення прокинулося швидко й усе нагадало. Білявка сіла на ліжко, втомлено потерла оченята. Вона повільно спустилася вниз, тримаючись крихких поручнів. Кроки були обережними та неймовірно тихими, наче боялися розбудити вчорашнього гостя. У якийсь момент дівча навіть подумало, що їй усе наснилося. Ця думка викликала в неї заспокоєння та полегшення, але й одночасно незрозумілий сум. Проте, коли вона побачила сплячого незнайомця на тому самому диванчику, її сумління щодо реальності вщухло. Сіре волосся приємно блищало перед промінням сонця, яке завітало через вікно навпроти. На голові справжній безлад, а густі брови навіть уві сні хмурилися, нібито хлопець досі невдоволений. Ніякого звуку, навіть не чутно малесенького сопіння. Білявка підійшла ближче та роздивилася дивака. Дівоча рука потягнулася до волосся парубка, аби краще його розгледіти, хоча вона не очікувала, що зробить це. Пасма були такими м'якими та приємними на дотик, що господиня будинку здивувалася. У неї була дитяча допитливість перед ним.

— Прибери свої руки, — раптом почувся голос. Дівчина відскочила від хлопця та побагровіла. — Що ти, в біса, робиш? — він виглядав злим.

— Вибач, — з провиною вимовила пишноволоса.

— Хто з нас ще хворий? — закотив очі та зітхнув юнак.

— Тобі принести чогось?

— Ні, — вперто гаркнув гість. Він досі не довіряв їй.

— Тобі потрібні сили, — наполягала турботлива білявка. Її зелененькі оченята горіли теплом та переживанням. Незнайомець мовчки накинув на голову ковдру, ніби невдоволений ведмідь заліг у сплячку. Але він усе-таки не втримався, коли в його ніс вдарив запашний аромат житнього хліба. Учора він його куштував та цей житняк здавався найсмачнішою їжею у світі. Хлопчина повільно взяв гостинець та прожовував кожен шматочок, мовби намагаючись відчути насичений присмак цієї їжі.

— Мене звати Дороті, — вимовила дівчина, наче намагається обережно підійти до звіра. — А тебе? — так само обережно спитала вона. Парубок мовчав, поки жував хліб, а коли нарешті ковтнув, відповів:

— Не твого розуму діло, — продовжував на своєму він. Така різка та груба відповідь наче ошпарила господиню. На душі засіла маленька образа, але вона не здалася.

— Розкажи про свій дім.

Її фраза звучала твердо та впевнено. Юнак подивився на неї набряклими очима. Трохи подумав та промовив:

— Мій дім абсолютно не такий, як твій. Якби ти опинилася там, я впевнений, твої очі на лоба полізли від єдиного лише дитинча гнома. Ці малі шибеники тебе з розуму зведуть.

— Хіба гноми не є символом мудрості? — перепитала дівчина.

— Що?! Хто тобі замилив очі цією дурнею? — раптом обличчя хлопця набуло виразного здивування. — Гноми - бридкі створіння, які люблять усе, що блищить. Ще вони крадуть гроші з кишені, псують врожай і їдять курчат! — фиркнув парубок.

— І дракони є? — допитливо спитала вона.

— Важко сказати, — знову вкусивши хлібину, пробубнів хлопець. — Вимирущий вид. Не пам'ятаю точно, але начебто лишилося лише вісім драконів. Тільки одне століття тому офіційно заборонили полювання на них. Я гадаю, треба було це зробити набагато раніше, але які люди все-таки гидкі та люблять розбагатіти.

— Люди? Хіба ви себе не називаєте якось інакше?

— Ні, а маємо? — коротко відрізав гість.

Дороті важко зітхнула та відійшла від хлопця. Дівчина сіла в крісло та почала щось робити. Дивлячись на неї, здавалося, що вона напружена. Пухкі губи стискалися, а руки тремтячи виконували роботу. Уважно придивившись, юнак зрозумів, що вона намагається шити. Його очі одразу округлилися.

— Зачекай! Що ти робиш? — він виглядав шокованим.

— Хіба не видно? Чи у вас у Менсії немає шиття? — продовжувала необережно працювати дівчина, але в одну мить голка прудко залізла під тонку шкіру дівиці, через що та зойкнула та почала цілувати пальця, наче від цього той не буде так сильно боліти.

— Який жах, — ставши навпроти дівчини, з подивом сказав парубок. — Віддай це мені, поки ніхто не побачив, — його голос звучав досить схвильовано.

— Що сталося? — не розуміла білявка.

— Ось це сталося, — тикнув пальцем на купку тканини в руках Дороті, хлопчина. — Просто віддай мені. Може, у мене ще вийде довести це непорозуміння до ладу, — не дочекавшись відповіді, він вихопив речі з рук швачки та пішов назад до дивану.

— Агов! — здивована білявка подивилася на парубка та не могла знайти пояснення його діям. — Це моя робота та її повинна виконувати я! — крикнула пастушка, проте згодом невпевнено опустила очі. Хлопець не звертав уваги й старанно засів над нитками. Дівчина навіть не намагалася повернути речі до себе, а навпаки, відчула полегшення, що хтось за неї виконає працю, яка ніколи їй не вдавалася.

— Ого... Це дійсно магія, — захоплено подивилася Дороті на те, що почало виходити в руках хлопця. Він прибрав усе зайве й клаптик незрозумілої тканини перетворився на привабливу сорочку. — Ти любиш шити?

— Як бачиш, — трохи м'якше відповів юнак. Він ще раз оглянув роботу та обережно поклав її до рук білявки. Гість відчув краплю спокою завдяки улюбленої справи, від якої навіть піднявся настрій.

— Знаєш, у мене знайдеться ще дещо для тебе, — усміхнулася щаслива дівчина, розуміючи, що всю роботу виконає за неї хлопець. — Ходімо, — вона підвелася з крісла та попрямувала до сходів. На мить зупинившись, білявка повернулася до хлопця та подивилася на нього:

— Я думаю, тобі це сподобається, — кутики її губ лагідно піднялися доверху. Парубок мовчки пішов слідом. На його обличчі зберігався спокій, проте всередині він вибухав від радості, бо здогадався, що нарешті матиме можливість зайнятися улюбленою справою. Завітавши до яскраво освітленої кімнати, йому впала в око швейна машина. Справжнісінька, неймовірно чудова швацька машина, про яку він міг тільки мріяти. Хлопчина зручно влаштувався та деякий час уважно оглядав своє робоче місце та прилад. Дороті поклала на стіл різноманітні викрійки та показала пальцем на гарненьку колекцію різнобарвних тканин, які обережно були складені біля хлопця. Не маючи більше сил стримувати себе, парубок засвітився щастям. На його обличчі помітно з'явилася щира усмішка, а бліді щоки ледь почервоніли завдяки енергійності.

— Навіть комар носа не підточить, — впевнено сказав хлоп'яга перед тим, як почав працювати. Білявка лишила гостя на самоті та з веселістю рушила до худоби. Вона навіть не очікувала, що в неї з'явиться стільки вільного часу, який не знала на що витратити. Зовсім скоро на горизонті з'явилося знайоме обличчя: це був найближчий та єдиний друг Дороті — Кай. Кароокий смаглявий підліток, напевно, теж приблизно шістнадцятирічний, як і дівчина. Хлопець привітливо помахав рукою:

— Ти така радісна. Розказуй, що сталося, — поцікавився Кай, тримаючи в руках металевий бідон з молоком. — Хіба в цей час ти не працюєш?

— Саме про це сьогоднішня розмова! — не могла заспокоїтися дівчина, яка мало не стрибала від щастя. — За мене все зроблять, — ще ясніше заблищали очі Дороті.

— Що ти маєш на увазі? — смаглявий нічого не розумів, проте лишав усмішку на обличчі.

— Не тут! Ходімо в будинок, — швидко пролопотіло дівча.

***

За мить підлітки опинилися всередині будинку. У вітальні досі приємно пахло, а сонячні промені в кімнатах світили наче яскравіше. Білявка покликала хлопця на другий поверх, де зупинилася біля своєї спальні та тихо привідчинила двері. Смаглявий обережно зазирнув всередину та побачив незнайомця, який старанно працював за робочим місцем Дороті. Хлоп'яга уважно спостерігав за цим процесом.

— Хто він? — пошепки запитав друг.

— Не впевнена, що ти мені повіриш. Ти, напевно, приймеш мене за божевільну, — не встигла договорити дівчина, як Кай різко грюкнув дверима та відскочив. На його засмаглому обличчі ніби з'явилася блідість, а очі збільшилися від шоку. — Що сталося? — злякалася господиня. Проте не встигла до неї надійти відповідь, бо з кімнати вийшов незадоволений юнак, чий спокій був порушений. Він дивився на друга білявки, як на ворога.

— Ти! Що це?! — не міг сформулювати мову брюнет, глянувши на незнайомця. Він був на декілька сантиметрів вище Кая, але ця невеличка різниця здалася йому величезною, коли той згорбився від страху. — Голка! Клянусь, вона ширяла в повітрі! Диявол!

— Ви за мною слідкуєте? Робити нічого? — роздратовано спитав чаклун.

— Вибач, ее... — дівчина хотіла звернутися до хлопця за іменем, але згадала, що він так і не назвав його. — Це мій найкращий друг - Кай, — дружньо представила вона зляканого підлітка. Швець тяжко зітхнув, наче бик випустив пар з носа, а потім розвернувся та пішов далі працювати. Смаглявий перелякано забився під стінку та подивився на Дороті, наче вимагаючи пояснень.

***

На столі недбало лежав пакунок печива, до якого охоче тягнувся Кай. Через свій переляк він навіть розсипав цукор, але сказав, що сам потім його прибере, коли зможе заспокоїтися. Хлопець енергійно жував смаколик, наче намагаючись так прийти до тями. Білявка сиділа навпроти та трохи ніяково виглядала, набираючись сил, аби все пояснити давньому другові.

— Спочатку я теж подумала, що це все дурість, проте це серйозно, — почала дівчина. — Він чаклун та ми повинні повернути його додому.

— Ми?! — мало не вдавився печивом Кай. — Тобто, ти хочеш сказати, що ти завела до себе додому незнайомця та навіть доручила йому свою роботу? Дороті, останнім часом ні звідки не падала? — голос юнака тривожно тремтів.

— Він безпечний!.. Якщо, звісно, не дратувати його, — згадала вона птахів у вітальні.

— О ні, дівчино, сьогодні ти його проведеш та хай іде куди хоче. Ти не знаєш, хто він та звідки взявся, — суворо мовив брюнет. — Я ще міг зрозуміти, коли ти притягла додому куницю або білку, але це!

— Чому ти поводишся так, ніби мій опікун? — господиня скривила губи в незадоволені. Смаглявий на мить розгубився, але потім швидко відповів:

— Бо ти мій друг. Найкращий друг, — твердо сказав він. — Але, якщо чесно, іноді здається, що все-таки опікун, — закотив очі. — Твій дід уже не подужає тебе, — пожартував хлопець, коли нарешті відчув спокій. Дороті вдала, ніби оцінила його жарт, проте всередині неї було заперечення та думки про власний план.

***

На першому поверсі тихо лунає човгання віника. Господиня повільно, нібито зовсім розслаблено, прибирала будинок. Вона щось незрозуміло наспівувала та іноді слідкувала за мітлою, проте переважно заплющувала очі та поринала в мари. Кай давно пішов, на останок покрутив пальцем перед обличчям дівчини, начебто повчаючи її та ще раз щось сказав щодо незнайомця, проте цього разу обличчя було занадто серйозним. Смаглявий впевнений, що білявка його послухала. Він був на стільки переконаний, що вірив завтра вже не побачити дивака. Залишок дня здавався тихим, поки вгорі не пролунав гучний шум. Віник одразу випав з рук дівчини, а та перелякано покосилася на сходи, після чого з усіх ніг побігла до своєї кімнати. Мало не вибивши двері, білявка побачила справжній хаос у кімнаті: речі розкидані, штори обірвані та нібито сотню разів покоцані. Юнак кидався усіма речами, які йому траплялися під руку.

— Агов! Що ти робиш?! - злякалася та одночасно розсердилися дівчина. Вона гадала, чаклун спеціально це робить.

— Принеси смолистого! — прокричав хлопець, коли заскочив на ліжко дівчини та почав діставати подушки.

— Що?!

— Посох! Не стій без діла! — розізлився парубок. Блакитні очі дивилася налякано в одну точку, проте одночасно на обличчі хлопця було помітно злість, що аж зуби скреготали під скаженим натиском. Білявка нічого не розуміла, декілька секунд стояла, ніби вкопана, поки чаклун знову не закричав. Вона повернулася до тями й хутко побігла за магічною палицею. Тремтячі руки абияк підняли інструмент та понесли до господаря. Дороті бігла сходами та декілька разів мало не впала, проте не зважала на це під дією адреналіну. За мить вона кинула посох чаклуну в руки та той одразу ж ним кудись поцілився. Вона злякалася та забігла за двері, боячись, що зараз буде вибух. Але нічого подібного не сталося, а тільки почувся дивний та зовсім неочікуваний звук, який дуже схожий на писк пацюка, а після мертва тиша. Парубок відчинив двері, тим самим штовхнув господиню, притулену з жахом до них. Тіло юнака непомітно тремтіло.

— Що... Що це було?! — запиналася біловолоса. Дівчина зі страхом повільно заглянула у свою кімнату та довго не могла повірити, що це все насправді.

— Я не мав на меті руйнувати твою кімнату, — відповів чаклун. — Це все морок, — він промовив так, наче проковтнув щось дійсно огидне. Дороті лише кліпала очима, що давало зрозуміти: вона вимагає подробиць.

— Не дивись на мене так, — незнайомець відвів свій погляд від дівчини та схрестив руки на грудях. Білявка не здавалася та перейшла на сторону, в яку дивився чаклун, аби перед очима була вона. Її невдоволені очі пильно заглянули в його, наче справжня сміливиця демонструє зверхність над диким звіром. — Після цього я навряд чи довірю тобі пошив одягу, — оголосила ультиматум пастушка. Хлопець був шоковий, що така крихітна дівиця так легко та швидко зламала його. Парубок зітхнув та почав розповідати:

— Морок - схрещення пацюка та ворони. Таке створіння живе в темних лісах або на болоті, але якщо побачиш його серед людей - це знак поганих новин та передвісник чуми.

Очі дівчини округлилися. Вона ахнула та закрила рот долонями від жаху.

— Але це старі казки. Морок дуже розумна істота. Його використовують, аби відшукати когось, а ще він майстер виживання в тяжких умовах. У нас його використовують для пошуку злочинців: мастять лапи міткою, а коли морок ставить її на тобі, вважай, тебе вже знайшли та бігти немає сенсу. Навіть якщо позбутися одягу, на якому лишився слід, це ніяк не врятує втікача, бо наші шукачі використовують особливі чорнила, — додав незнайомець.

— Але чому він тут?.. — як тільки дівчина запитала, то одразу здогадалася. — Тебе шукають як втікача?

Чаклун деякий час нічого не міг відповісти, але потім з важкістю промовив:

— Так.