Рятівник

Сьогодні була ще одна. Така мізерна, що я навіть не одразу помітив цю планету. Пролетів уже повз, але одинокий крик привернув мою увагу.

На краю прірви стояла істота, що називалася людиною. Вона стояла безмовно, та я почув відчай, що розривав її нутро на шмаття. Ніколи раніше не бачив такого. Людина просила про те, чого всі бояться, те, що я все своє існування роблю. Знищити її світ.

Я зупинився на одну мить, яка для незліченних галактик є цілою вічністю. Людина дивилась на мене і вперше я не побачив страху в очах. Хоча б крихти заціпеніння перед невідворотністю. Це нахабне, жалюгідне створіння не опускало своєї голови переді мною, не благало про змилування чи порятунок. Воно вивчало мене як якусь іграшку.

— Хто ти?

Воно ще й має сміливість звертатись до мене.

— Ти — Бог?

Бог! А ха-ха-ха! Скільки раз я це чув. Невже ніхто досі не зрозумів — богів не існує. Дощ, любов, смерть, блискавка — все належить мені, а не вигаданим небожителям.

— Чому ти не боїшся мене? — я порушив свою обітницю мовчання.

— А повинен? Поглянь навколо мене. Тут не залишилось нічого живого, чого б можна було боятися. Все зруйнувала війна. За довгі роки, що я тут стою ти єдиний, хто явився переді мною. То чому я маю тебе боятись? Хіба щось може бути гірше, ніж те, що залишається після війни?

— Війна очищає.

— Вона знищує все, що ми створюємо, то чи дійсно це є очищенням? Хіба це єдиний шлях? Існує багато інших способів змінити світ, зберегти його й зробити кращим.

Я замислився. Можливо ця істота й мала рацію, але на кожній планеті, де коли-небудь існувало життя все розвивалось за одним і тим же сценарієм. Якими б не були розвиненими цивілізації їх чекало тільки одне — самоліквідація.

— Це був ваш вибір. Я не впливаю на нього, тільки спостерігаю.

— Ми не обирали воювати з росіянами. Не обирали помирати від ядерних бомб, голоду та божевілля. Божевілля від втрати найближчих людей, від безсилля щось вдіяти, коли закопуєш в сиру землю сотні, тисячі, мільйони ні в чому не винних. То тобі це все подобається? Ось це все?

Людина обвела руками свою порожню планету — пустку, до якої я так звик.

— Мені байдуже.

— А мені — ні! Українцям ніколи не було байдуже.

— Хто це?

— Я — українець!

— Для чого ти мені це говориш? Мені це не цікаво.

І я збрехав. Вперше я робив речі, які для мене були чужими, вперше я почав щось відчувати, щось незнайоме раніше, що зароджувалося на місці моєї внутрішньої порожнечі.

— То чому ж ти зупинився? — людина зміряла мене зверхнім поглядом.

— Я ніколи не...

То чому я все ж таки став? Я завжди проходжу, лечу, мчуся, минаю, а тут зупинився. Що зі мною? Ця істота керує мною? Маячня. Я нікому непідвладний.

— Чого ти хочеш від мене, людино?

— Поверни все назад!

— Це не можливо.

— Я знав, що ти це скажеш. Тоді розчави мою планету і мене разом з нею. Я не хочу більше жити в цьому огидному світі.

— Це...

Не можливо? Але хто мені дорікне, хто взагалі знатиме?

Один спалах і все зникає. Планета перетворюється на космічний пил. Я зачерпаю пригорщу і даю людині.

— Сотвори свій світ сам. За своєю подобою та міркуваннями. Ти не матимеш права на помилку. Бо все, що ти створиш любитиме тебе так само безмежно, як ненавидітиме. Не поспішай, зваж все добре. В тебе є найголовніше для цього — я.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Аля Кобза
05.06.2023 20:17
До частини "Рятівник"
Ух, якби ж то було достатньо тільки часу для того, щоб щось збудувати. Але це дійсно чи не найважливіше в житті, вище за будь-яких богів. Як на мене, тут мало безпосередньо самої війни. І якось надто сумно читати про вимирання внаслідок ядерки) Але написано чудово, багато філософії, тому від мене авторові лайк
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше