День 388

День 388.

— Нарешті, недоброго дня, Ніно.

⠀

— Алльо. Добрий дєнь. Кто ето, нє понімаю.

⠀

— Це вік електронних технологій, наукових супер розробок і польотів на Марс. Я зробив це. Мені справді це підкорилось. Я знайшов той ключ, який з'єднав мене з минулим!!!!!!

⠀

— Нє понімаю. — Зле відповіли в слухавку.

⠀

— Добре, добре. Дуже хотів поспілкуватись з вами. Навіть марив... У свій час надихнув мене аж до сліз твір Кира Буличова "Можна попросити Ніну".

⠀

— Кто ви? Что за звукі такіє? Ета взриви? Ви с прошлава?

⠀

— Ні, для вас, Ніно, я з майбутнього. Я Комп'ютерний геній, звіть мене так. Я з Харкова. Зараз березень 2023 року, і у нас в країні йде війна. А знаєте хто на нас напав? Ви — Росія. А звуки, що ви зараз чуєте, і про які питаєте (і, гадаю, добре чуєте, бо дуже сьогодні звучні і часті вони) – це черговий обстріл міста. Ваши, російські ракети, летять, руйнують, вбивають...

⠀

— Нє может бить. Ми же братья.

⠀

— О, яка ж знайома фраза. Але це так. Ви напали на нас трохи більше року назад, вночі. Як в свій час напали гітлерівці. Вас зараз у всьому світі так і звуть: " рашисти". Всі ваші назви пишуть з маленької букви на знак неповаги.

⠀

Ви цілий рік обстрілюєте наші міста і села. Вбиваєте і катуєте наших людей. Намагаєтесь захватити наші території.

⠀

Знищили, правдивіше сказати, стерли з лиця землі деякі населені пункти. Змарнували та вивели з ладу багато цільових будівель і споруд...

⠀

— Нє может бить. — Перервала мій монолог Ніна.

⠀

— Але ми боремось. Ми відвоюємо те, що ви відібрали. Ми відбудуємо те, що ви зруйнували. Ми помстимось за тих, кого ви знищили. Але... Але їх не повернеш. Вони будуть в нашій пам'яті чи дуже молодими, чи старими... Але всі вони нагадуватимуть про отого "нашева брата". І ви ще довго будете країною-ізгоєм.

⠀

— Нє может бить. — Знову почулось у слухавку. А далі пішли гудки...

⠀

... Нічого не змінилось ні за рік, ні за 75 років... Вона кинула слухавку.... Не схотіла почути правду. Все як завжди. А на що я розраховував?