Зміст
  • Дотик
  • Дотик

    Іт прямував вулицями Зоряного Сяйва, найкращого розважального центру в Оазі-937. Це був особливий день, тому він замовив столик на двох в одному з найдорожчих ресторанів на 37-му поверсі. Тут відкривався чудовий краєвид на архаїчні будівлі Дослідницького кварталу, а інтер’єр був оздоблений світловими водоспадами з шумом справжньої води та гарними імітаціями дерев у великих скляних тубах. Йому хотілося вразити Солу, бо це ж було не просто побачення, а святкування річниці їхнього зв’язку.

    Ще по дорозі до ресторану Іт заскочив у ювелірну крамницю і забрав давно замовлений нашкірний імплант з діамантами та рубінами, про який так мріяла Сола. Він прийшов раніше і тепер чекав, споглядаючи, як промені сідаючого сонця химерно ковзають гранями нахилених монолітних кубів на дахах величних хмарочосів…

    Поява Соли в чарівній напівпрозорій сукні з тонкого полімеру одразу відволікла його від споглядання архітектури і спрямувала думки зовсім в іншому напрямку.

    – Ти сьогодні неймовірна, – промовив він.

    Сола усміхнулася, задоволена справленим ефектом, й елегантно сіла за столик. Офіціант налив у високі келихи, модний в цьому сезоні, купаж з блакитних синтетиків, і рідина заграла в унісон з мерехтливо сяючими очима дівчини, що непомітно змінювали відтінок від темно-синього до небесно-блакитного.

    – Я приготував для тебе дещо особливе, – Іт простягнув їй елегантну коробочку.

    – О! Не може бути! Це ж так дорого…

    – Не дорожче, ніж зв’язок з тобою, Соло…

    – О, Іте!

    Додому вони прийшли ближче до півночі. Сола пішла в кімнату для очищення, а Іт залишився з нетерпінням чекати майбутньої близькості.

    Невдовзі Сола вийшла в одних лише босоніжках, і його серце забилося швидше. Досконалі форми грудей та стегон викликали бажання кохати її тут і зараз без усякої прелюдії, та Іт лише всміхнувся своїм відчуттям, продовжуючи неспішно розглядати звабливе тіло своєї дівчини.

    Він зупинився на грудях і помітив тонке мереживо, що ледь закривало збуджені соски. Така ж прикраса була внизу живота, але там вона приховувала ще менше. Мереживо повільно рухалось, то відкриваючи, то знову ховаючи звабливі місця.

    – Давай сьогодні без мережива, люба, – запропонував Іт.

    – Як забажаєш, – всміхнулась Сола і провела рукою по сенсорному браслету на руці.

    Мереживо плавно розчинилося на тілі, а Іт підійшов та ніжно поцілував дівчину. Він почав повільно пестити її шию та плечі, і в місцях де він торкався, тіло починало ледь помітно сяяти блакитним перламутром. Він хотів попросити вимкнути і цей ефект, але не наважився, боячись образити Солу. Вона, напевно, витратила багато часу, щоб вибрати щось особливе серед тактильних оболонок і зробити йому приємно. Тож він сконцентрувався на тому, щоб зробити приємно їй.

    Він вже дійшов до грудей і шкіра в тих місцях заграла перламутровим сяйвом, а Сола досить голосно застогнала. Іт на мить зупинився і продовжив пестощі ніжніше, зрозумівши, що ця оболонка має зони підсиленої чутливості. Це буде приємно використати потім, але спочатку варто бути обережним.

    Іту подобалась вигадливість Соли, але сам він віддавав перевагу тактильним оболонкам без ефектів з середнім рівнем чутливості. Він, звісно, вибирав дорогі моделі з якісною молекулярною структурою, що гарно відгукувались на потреби його тіла, але всього іншого різноманіття прагнув досягати сам.

    Розпашіле тіло дівчини досить швидко почало потребувати чогось більшого ніж пестощі, хоч яким обережним не намагався бути Іт. Тож він не став тягнути і зробив те, чого вони обоє хотіли весь вечір. Найвищої насолоди вони досягли одночасно, як і завжди. Інакше й бути не могло. Тактильні оболонки давали всі можливості для контролю власного збудження та повного задоволення партнера.

    Звісно, на те, щоб вивчити своє тіло та підібрати правильну оболонку, у молодих людей йде певний час. Але Іт і Сола вже були достатньо дорослими, щоб навіть не згадувати про свої перші сором’язливі спроби використання тактильних оболонок для інтимної близькості.

    Після недовгого відпочинку Сола сперлася на лікті і з викликом спитала:

    – Продовжимо?

    – Звісно, – всміхнувся Іт і притягнув її до себе.

    Цього разу прелюдія була довшою та різноманітнішою. Вони вже вдовольнили перше бажання і тепер не поспішали. А в самому кінці Іт спеціально трохи затримався, щоб досягти піку на кілька секунд пізніше. Солі подобалось, коли так…

    – Я хочу ще, – заявила дівчина, ліниво перевернувшись на живіт.

    – Я теж. Але давай спробуємо дещо нове.

    – Що саме? – грайливо всміхнулась Сола.

    Іт кілька секунд вагався, а тоді, нарешті, сказав:

    – Не хочеш зробити це без оболонок?

    Спочатку на обличчі дівчини з’явився переляк, а тоді вона весело засміялась:

    – Гарний жарт, Іте! Тож ти хочеш спробувати щось екстремальне?

    – Ні, Соло, я серйозно…

    – Це вже не смішно, – роздратовано сказала вона. – Ти чудово знаєш, що це неможливо.

    – Я розумію, що так ніхто не робить і на це є причина, але з технічної точки зору це можливо, і я подумав…

    – Ти запрацювався на своїй роботі, Іте, – різко перервала його дівчина. – Твоя експериментальна фізика…

    – До чого тут фізика, Соло?

    – А до того, що ти перестав тверезо оцінювати соціальні норми і правила, які, до речі, були придумані не просто так. І якщо вже говорити про технічну частину, то ми, звісно, можемо зняти все і торкатися один одного, але більша частина нашого тіла це штучні імпланти, які нічого не відчувають! – вона аж задихнулась від хвилювання, а на очі їй навернулися сльози.

    – Але інша частина ще справжня… – тихо сказав він, а тоді ніжно додав: – Соло, люба, заспокойся. Я в жодному разі не хотів тебе так хвилювати. І, звісно, не збирався примушувати робити те, що тобі неприємно…

    – Мені неприємно?! А тобі приємно дивитись на тіло, яке, мов лялька, складене з різних частин?

    – Але ж наші тіла з дорогих імплантів і штучні частини виглядають майже як справжні, хіба що з іншого матеріалу. До того ж, я бачив тебе без оболонки, коли ти хворіла, а ти бачила мене в лікарні, коли я невдало посадив гідроплан…

    – Одна справа побачити це, коли змушують обставини, а інша, при інтимній близькості. Це якесь збочення!

    – Я згоден, що це не те, що варто робити на першому побаченні. Але ми з тобою давно разом і могли б спробувати довірити один одному трохи більше…

    Іт хотів ніжно погладити Солу, але вона зупинила його руку.

    – Я не чекала від тебе такого, Іте, – холодно сказала вона, опанувавши емоції.

    – Вибач мене, – щиро сказав він. – Мабуть, це була невдала ідея.

    Він спробував її обійняти, але дівчина вивільнилась.

    – Я втомилася, Іте, – і вона відвернулась в інший бік.

    – Розумію…

    ***

    Наступного дня Іт запросив Солу на сеанс інтерактивного кіно, щоб якось виправити враження від вчорашнього вечора, але вона сказала, що дуже зайнята. Ще кілька спроб зустрітися теж виявилися невдалими. Сола весь час знаходила причину відмовитись, а в кінці тижня направила йому запит на розрив зв’язку.

    Іт спочатку просто не міг повірити в те, що його нехай і невдала пропозиція, могла стати причиною розриву зв’язку. Він спробував зв’язатися з Солою щоб поговорити, але почув лише ввічливий голос робота про те, що контакт закритий для його викликів. І тільки тоді він зрештою усвідомив, що сталося щось невиправне, що він перетнув якусь заборонену межу.

    Йому досі здавалося, що це поганий сон. Він не міг повірити, що дівчина, з якою у нього були тривалі серйозні стосунки, так легко порвала з ним зв’язок. І невже після всього, що було між ними, він не заслуговував, принаймні, почути це від неї особисто…

    Та факти говорили самі за себе, і в неділю ввечері, після всіх марних спроб зв’язатись з Солою, він таки підтвердив запит на розрив.

    Наступний тиждень Іт намагався повністю зануритись в роботу, але кожного дня щось однаково нагадувало про Солу. А коли наблизились вихідні, він згадав, що саме в ці дні вони разом мали летіти на орбітальні острови. Цей відпочинок він планував майже місяць, бо збирався освідчитись Солі і запропонувати поєднання…

    Він, звісно, давно все скасував, але залишилися два вихідних, які треба було якось прожити без рятівної роботи.

    Міркуючи над цим, Іт згадав про експериментальну модель стратосферного планера, яку збирав у вільний час протягом року. Кілька місяців тому збірку довелось відкласти через нестачу деталей, але зараз ситуація могла змінитись.

    Він швидко знайшов записи по проєкту в своєму електронному сховищі й попрямував до інженерного відділу.

    – Вітаю, Руфе!

    – Іте! Яким вітром? – молодий усміхнений чоловік відволікся від збирання якоїсь конструкції. – Набридло робити розрахунки і ти вирішив попрацювати руками?

    – Поки не набридло, – всміхнувся Іт. – Хочу замовити дещо для себе.

    – Щось майструєш вдома?

    – Хочу дозбирати свій планер.

    – Це той, що ти закинув півроку тому? – всміхнувся Руф. – То чого там бракує?

    Іт увімкнув голографічний список і показав інженеру.

    – А, ну ясно. Портативного вітрогенератора немає і не буде, Іте! Зняли з виробництва.

    – Ясно, – розчаровано зітхнув фізик.

    – А що ти так раптом за свій планер взявся? Хіба ви не мали на цих вихідних із Солою ніжитись в орбітальних басейнах?

    – Мали, – з напругою сказав Іт. – Але ми розірвали зв’язок.

    – Ясно, – повільно сказав Руф. – Мені шкода…

    – Мені теж.

    – А знаєш що? – бадьоро додав він. – Здається, я маю варіант щодо твого вітрогенератора. Це, звісно, не зовсім офіційно і не дуже легально, але…

    – Ти про що, Руфе?

    – У мене є один знайомий у нижніх секторах, – стишив голос інженер. – Він мене виручав не раз. Правда, у нього інша спеціалізація, але він дав мені контакт людини, що збирає генератори. Я так і не скористався, але ти міг би. Звісно, якщо тебе не лякають нижні сектори.

    – А мають лякати?

    – Ти що, ніколи там не був, навіть заради розваг?

    – Ні…

    – Тоді буде цікавий досвід, – всміхнувся Руф і простягнув пластикову картку з нашкрябаними на ній іменем та адресою.

    – Що це? – Іт із здивування розглядав шматок пластика.

    – Так, Іте, там ще досі пишуть вручну. І за почерком вирізняють, хто рекомендував, тож не губи цей антикваріат. Якщо не покажеш підтвердження, ніхто з тобою навіть розмовляти не буде.

    – Ясно, – вражено відповів Іт.

    ***

    В суботу з самого ранку, Іт закинув речі в антиграв і вилетів до середнього транспортного рівня. Він прямував уздовж ліній загальноміської монорейки, кінцеві зупинки якої співпадали з початком нижніх секторів. Там він збирався опуститися до нижнього рівня і почати шукати адресу.

    Якби мова йшла про верхні сектори, то вистачило б лише мапи в навігаторі антиграва, але нижня Оаза – це хаотичні забудови, які весь час змінюють свої обриси. Тому, крім дуже умовної мапи, Іт озброївся детальними поясненнями Руфа.

    Потрібний сектор він знайшов досить швидко, але, пірнувши у смог, одразу мало не побив антиграв об найближчий блок будівель. Тому стишив швидкість і обережно попрямував вузькими вулицями.

    Це був інший світ, про який Іт знав тільки те, що він заселений біднотою і все, що там робиться, нелегальне…

    Пішло чимало часу, поки він знайшов потрібну адресу. Іт припаркував антиграв і постукав у двері. Відповіді не було, тому він повторив спробу, але результат мав такий самий. А тоді, помітивши, що двері не замкнені, обережно прочинив їх.

    Спочатку він нічого не побачив через темряву і вже вирішив, що тут ніхто не живе. Але очі призвичаїлись, і в тьмяному сяйві ліхтаря, що ледь жеврів у дальньому кутку кімнати, почали проступати обриси людини, яка схилилась над металевою конструкцією і ніяк не реагувала на його появу. Він підійшов ближче і зі здивуванням помітив, що це дівчина, одягнена в грубий комбінезон. Нарешті вона відволіклася від свого заняття і також звернула на нього увагу.

    – Дівчата для розваг поверхом вище, – роздратовано сказала вона, напрочуд приємним голосом.

    – Я не за розвагами, – нарешті оговтався Іт.

    – Метеликовий пилок теж там можна придбати, – терпляче сказала дівчина, щось підкручуючи.

    – Пилок мені теж не потрібен, – відповів молодий фізик, поняття не маючи про що йдеться, але здогадуючись, що це якийсь популярний наркотик.

    – Що ж тоді знадобилося пану з верхньої Оази? – насмішкувато спитала вона, відклавши інструменти і поглядом оцінюючи Іта.

    – Мені потрібен чоловік на ім’я Тір, – холодно відповів Іт, якому набридли висміювання якоїсь дівулі з нетрів.

    – І для чого потрібен? – дівчину здавалося ніяк не вразила зміна його тону.

    Іт спочатку хотів ввічливо сказати, що це не її діло, але одразу передумав, зрозумівши, що зараз вона його єдине джерело інформації.

    – Хочу замовити вітрогенератор, – спокійно сказав він.

    – Компактний чи повногабаритний? – по-діловому спитала дівчина.

    – Компактний.

    – Це можна, – і додала: – Оплата тільки літієвими кристалами.

    – Добре, – погодився Іт, бо спеціально накупив їх сьогодні в промисловому магазині за рекомендацією Руфа, а тоді схаменувся: – Але даруйте, пані, який ви до цього маєте стосунок?

    – Прямий, – спокійно відповіла дівчина. – Я займаюся генераторами та двигунами. Якісь проблеми?

    – Ні, але мені рекомендували іншу людину, – Іт дістав з кишені шматок пластика.

    Уважно поглянувши у напис, дівчина вилаялась:

    – Трясця, Габаре! Невже не можна було написати по-людськи… – а тоді обернулась до Іта і спокійно продовжила: – Це моє ім’я, але бракує літери. Я – Тіра.

    – Дуже приємно – Іт, – автоматично представився фізик.

    Дівчина лише всміхнулась його шляхетній манері і, продовживши роботу, спитала:

    – На коли треба?

    – Якомога швидше.

    – Та я можу хоч на завтра, аби в тебе коштів вистачило.

    – За це не хвилюйся. Давай на завтра.

    – Це буде вартувати тобі двісті кристалів, – з викликом сказала вона.

    – Я дам двісті п’ятдесят, якщо зробиш на ранок.

    – Гаразд, – всміхнулась дівчина, з повагою подивившись на Іта. – То чого тобі так терміново знадобився вітрогенератор?

    – Збираю свою модель стратосферного планера. Хочу встигнути за вихідні.

    – То це ти такі гроші заради розваги платиш?

    – Це не розвага, а власний проєкт.

    – Та називай як хочеш. Головне, що це не робота і не крайня необхідність.

    – А ти все лише заради крайньої необхідності робиш? – іронічно спитав Іт.

    – Так. А ще заради грошей, – весело додала вона.

    – Ясно, – не зміг стримати усмішку Іт, бо чимось дівчина йому сподобалась.

    В неділю о десятій ранку Іт вже був біля майстерні Тіри, як вони і домовились.

    – Ось твоя цяцька, – весело сказала дівчина.

    Іт почав розглядати невеликий прилад і мав визнати що, не дивлячись на використання такого архаїчного матеріалу як метал, робота була дуже тонкою.

    – Вражає, – ледь всміхнувся він і поклав на стіл мішечок з літієвими кристалами.

    Дівчина була явно задоволена справленим ефектом.

    – Протестуй поки, а я на кілька хвилин, – і вона зникла за внутрішніми дверима, взявши мішечок із собою.

    Іт увімкнув генератор і той, засяявши блакитними світлодіодами, почав нечутно нагнітати повітря. Він збільшив потужність, але гучність майже не зросла. Фізик задоволено всміхнувся і подумав, що дівчина таки знає свою справу…

    – Награвся? – спитала Тіра, повернувшись до майстерні.

    – Так, чудова робота! – відповів Іт, продовжуючи розглядати вітрогенератор.

    – З тобою приємно мати справу, – сказала інженерка і простягнула хлопцю руку.

    Іт, нарешті, подивився на дівчину і оторопів. Тіра тепер була без робочого комбінезона, лише в майці та джинсах. Відкритий одяг звабливо підкреслював красиве струнке тіло, яке важко було поєднати з потворною механічною рукою, яку простягала дівчина.

    – Це імплант? – тільки й зміг спитати Іт.

    – Так, – відповіла Тіра і саркастично всміхнулася. – Що, не такі красиві як у вас роблять?

    – Не такі…

    – Слухай, Іте, не дивись на мене так, наче я якась потвора, – нарешті, не витримала дівчина.

    – Ні, що ти! – схаменувся Іт. – Ти дуже красива! Вибач, я просто не очікував…

    – Не очікував, що у нас металеві імпланти? А з чого вони тут ще можуть бути?

    – Так, звісно, – взяв себе в руки хлопець. – Можна поглянути ближче?

    – Дивись, якщо цікаво, – байдуже відповіла дівчина і повільно покрутила механічною рукою. – У мене ще й нога така. Якось затягнуло в турбіну…

    – Розумію, – зітхнув Іт, розглядаючи грубу металеву конструкцію. – Я вчора подумав, що це інженерна рукавиця.

    – Ти майже вгадав, – з азартом промовила дівчина. – Дивись що я зробила, – і вона натисла кілька кнопок на зап’ястку механічної руки.

    У Іта на очах кінчики пальців подовжились і стали викрутками різних типів.

    – Дуже зручно, – ошелешено сказав він, а тоді подивився на стик руки з імплантом. – А як же ви носите тактильні оболонки?

    – Зазвичай обрізаємо, щоб було тільки на тіло, – а після паузи додала: – Але я не ношу зовсім.

    Іт по-новому подивився на дівчину.

    – Чому? У тебе ж травматична професія і було б логічним мати оболонку зі зниженою чутливістю.

    – Я б не проти, але, моя шкіра не сприймає тактильні оболонки.

    – Поверхнева гіперчутливість? – Іт чув про таку аномалію, але ніколи не зустрічав людей з чимось подібним.

    – Щось таке… – неохоче відповіла дівчина. – Моя перша спроба одягнути оболонку закінчилась лікарнею.

    – Співчуваю…

    – Та нічого, я давно звикла до свого тіла.

    Наступного тижня, Іт навідувався в нижні сектори кожного дня після роботи. Він замовив Тірі весь список потрібних елементів планера, і в п’ятницю ввечері знову опинився в майстерні.

    – Як там твій планер?

    – Майже готовий, завдяки тобі.

    – Завтра отримаєш останні деталі, – весело сказала Тіра.

    – Це чудово, – спробував зрадіти Іт, але чомусь не зміг.

    Він відчув, що сумуватиме за щоденними польотами в нижню Оазу і за невимушеними розмовами з Тірою про все, починаючи з особливостей обігу криптовалюти у верхній Оазі і закінчуючи утворенням стихійних ринків у нижніх секторах.

    – О, я дещо забув, – схаменувся Іт і пішов до антиграва, а за хвилину повернувся з пляшкою в руках.

    – Що це?

    – Синтетик з рожевих квітів. Я подумав, що ми могли б відсвяткувати нашу співпрацю.

    – Я не проти, – вона глянула як Іт наливає шипучу рожеву рідину у високі туби і всміхнулася. – Ти навіть келихи захопив.

    – Боявся уявити, з чого ви тут п’єте алкогольні напої.

    Тіра засміялась, а тоді взяла келих і зробила ковток:

    – Дуже смачно! У нас зазвичай міцніші напої.

    – У нас теж є міцніші, але дівчатам подобаються синтетики.

    – То це напій для побачень?

    – В більшості, так, – чесно сказав Іт і одразу додав: – Але я нічого такого не мав на увазі!

    – Навіть, якщо й мав, то не в ті двері постукав, – весело сказала Тіра. – Я не шукаю побачень!

    – В тебе вже хтось є?

    – Ні.

    – Тоді чому?

    – А який сенс на це витрачати час? – безтурботно сказала дівчина. – Я щодо цього абсолютно відверта з чоловіками.

    – Тобто ти одразу… створюєш зв’язок? – ошелешено спитав Іт, але швидко оговтався і додав: – Вибач, просто це досить незвична позиція для дівчини.

    – “Створюєш зв’язок”, – засміялася дівчина. – Які ж ви формалісти там нагорі. У нас це називається стосунки, або просто секс, якщо нічого крім нього немає.

    – Сам процес у нас теж називається секс, але так ніхто не говорить, бо це нетактовно.

    – Тоді дякую, що спитав мене тактовно, – продовжувала насміхатися Тіра. – Ні, я не маю сексу з чоловіками ані одразу, ані після побачень.

    Ця заява ще більше здивувала Іта.

    – Але чому? Ти ж доросла дівчина… – йому було незручно продовжувати подібну розмову, але цікавість взяла гору. – Ти маєш якісь переконання щодо цього? – нарешті знайшовся він.

    – До чого тут переконання! Мені здається, що з тобою я теж була досить відвертою, ще тоді, коли вперше зняла комбінезон і ти почав мене розглядати.

    – Я… Вибач, це було неввічливо з мого боку… Але я не пригадую, щоб ти тоді говорила щось про секс.

    – Невже? – в голосі Тіри була іронія. – Хіба я не сказала, що не можу носити тактильні оболонки?

    – Так, але…

    – Що але? Торкатись я їх теж не можу, як ти розумієш. А який хлопець при здоровому глузді погодиться кохатися без оболонок?

    – Я міг би…

    – Не смішно, – різко сказала дівчина. – І знаєш що, Іте? Іди геть!

    – Чекай, Тіро! Ти мене неправильно зрозуміла. Я в жодному разі не хотів тебе образити! Ти мені дуже подобаєшся, і я б ніколи не пропонував тобі близькість у такий нахабний спосіб. Я лише хотів сказати, що, якби ти цього хотіла, то відсутність оболонок не було б для мене перешкодою.

    Тіра напружено мовчала й Іту було важко зрозуміти, чи прийняла вона його вибачення.

    – Будь ласка, вибач! Я не хочу втрачати дружбу з тобою!

    – Ти дійсно готовий кохатися без оболонок? – неочікувано спитала дівчина. – Якщо ти зараз таке придумав, то цей синтетик містить значно більше алкоголю, ніж ти казав.

    – Ні, не зараз, – важко зітхнув Іт. – Якось я пропонував це своїй дівчині.

    – Вона теж з верхньої Оази?

    – Так.

    – Тож вона, мабуть, має ті казкові оболонки з ідеальними формами, різними ефектами та підсиленням збудження?

    – Так, звісно…

    – І замість того щоб насолоджуватись всім цим щастям, ти попросив її зняти оболонку? – не повірила дівчина. – Ти дійсно, дивний, Іте.

    – Мабуть, так і є.

    – І що вона на це сказала?

    – Більше не розмовляла зі мною і розірвала зв’язок, – швидко сказав Іт. – Я досі шкодую про ту помилку.

    – Співчуваю… – повільно сказала Тіра. – Та все ж прошу тебе піти.

    – Розумію.

    Додому Іт повернувся вкрай пригніченим, але картати себе вже не мало сенсу. Тому він ліг спати, а вранці застрибнув в антиграв і рушив до нижніх секторів.

    По дорозі він зупинився біля одного з купівельних центрів верхньої Оази і, знайшовши вільний термінал, замовив коробку дорогих цукерок та професійний набір інструментів для інженерів. Через кілька хвилин робот приніс замовлення, і, закинувши все це до антиграва, він без зупинок полетів до нижніх секторів.

    Тіра очікувала на нього. Вона стояла перед столом, на якому були акуратно викладені всі деталі. Він зрозумів це так, що вона хоче якнайшвидше закінчити з ним справи. Тож, не зволікаючи й хвилини, він поклав на стіл мішечок з літієвими кристалами і почав пакувати деталі.

    – Не будеш перевіряти як працюють?

    – Я тобі довіряю, – і він поклав на стіл ящик з інструментами та цукерки.

    Тіра подивилась на це і нервово зам’ялась:

    – Слухай, Іт, я хотіла сказати…

    – Це лише вдячність за гарну роботу, Тіро, – різко перервав він її. – Нічого більше.

    – Дякую, звісно, але я інше хотіла сказати…

    Іт спокійно очікував, поки дівчина мусолила край коробки з цукерками, а тоді, нарешті, продовжила:

    – Хотіла сказати, що я згодна…

    – На що згодна? – не зрозумів Іт.

    – Згодна на твою пропозицію, – почервоніла дівчина. – На зв’язок чи як ви там це називаєте… – і зовсім тихо додала: – Ти мені теж подобаєшся…

    Тепер прийшла черга Іта розгублено дивитись на Тіру. Він чекав чого завгодно, але не цього.

    – Слухай, маю дещо тобі сказати… – нарешті озвався він.

    – Ти отямився і передумав? – іронічно всміхнулась вона.

    – Звісно, ні! – сказав Іт, а тоді продовжив, ретельно підбираючи слова: – Але я тільки зараз усвідомив, що маю досвід інтимних стосунків лише з оболонками, тож не можу гарантувати, що мої спроби задовольнити тебе будуть успішними.

    – Ти кумедний, Іте, – усміхнулась Тіра. – Навіть твої спроби це набагато більше, ніж все, на що я могла сподіватись, маючи таку проблему.

    – Тоді… – він критично оглянув майстерню. – Тобі принципово, щоб ми зробили це тут, чи я можу запропонувати більш затишне місце?

    – Ні, Іте, я все життя мріяла позбутися цноти в заваленій брухтом майстерні серед недороблених генераторів, – насмішкувато сказала дівчина.

    Іт теж не втримався від усмішки, і, дивлячись на по-дитячому відкрите обличчя Тіри, тільки зараз збагнув, як сильно вона йому подобається.

    – Пропоную для початку відвідати ресторан.

    – Ти запрошуєш мене на побачення? – весело запитала Тіра.

    – Так.

    Тіра хотіла ще щось сказати, але раптом помітила блискучий ящик під коробкою цукерок.

    – Не може бути! – радісно вигукнула вона, розкривши його. – Це ж один з найкращих наборів для збірки середньо-габаритної техніки. Він же коштує цілий статок, Іте! І це ти купив мені просто так?

    – Не просто так, а як вдячність за гарну роботу.

    – Та ця коробочка вартує десятка побачень!

    – Я радий, що тобі подобається, але побачення з цього приводу ми відміняти не будемо…

    За цей день вони не тільки пообідали в ресторані, а й відвідали багато цікавих місць верхньої Оази. Тіра не відлипала від вікна антиграва, захоплено споглядаючи нові краєвиди, а Іт виробляв купу безглуздих віражів, аби їй було ще цікавіше.

    До нього додому вони дістались лише із сутінками. Тіра була весела та задоволена. Вона довго розглядала шпалери з голографічними візерунками та підлогу, що підсвічувала місце куди вона ступала і, нарешті, вражено сказала:

    – Тут точно затишніше, ніж в майстерні…

    Іт лише всміхнувся, спостерігаючи, як мило вона роззирається.

    – Ой, вибач! Я даремно гаю наш час!

    – Нам немає куди поспішати. Якщо хочеш, можеш відпочити…

    – Ні, я хочу зовсім іншого… – і Тіра відверто подивилась йому у вічі.

    Від її погляду йому стало спекотно. Він швидко показав як користуватись очисною капсулою, а сам пішов знімати оболонку.

    Знову одягнувшись, Іт відчув, як полімерна тканина неприємно лоскоче шкіру. Але, дійшовши до вітальні, одразу забув про всі незручності.

    Тіра сиділа на дивані, загорнута у пухнастий рушник, залишивши для споглядання лише гарненькі плечики та звабливу ніжку і, єдине, чого він тепер хотів, це звільнити її від непотрібного аксесуару.

    Він почав ніжно гладити її через тканину, поступово стягуючи рушник. Дихання Тіри стало уривчастим і він нарешті зовсім прибрав рушник, але раптом зупинився, вражено дивлячись на її тіло.

    Воно було майже повністю живим, крім двох металевих імплантів, один з яких заміняв ліву ногу від коліна, а інший – праву руку від ліктя. Але ці потворні конструкції лише підкреслювали тендітність і красу її справжнього тіла. Він зі здивуванням розглядав трохи асиметричні груди, невеликі й такі звабливі… Іт хотів цю дівчину так, як ніколи і нікого.

    Тіра не витримала і закрила груди руками.

    – Моє тіло потворне, я знаю, – з відчаєм сказала вона. – Ти звик до іншого…

    – Ні, що ти! – кинувся до неї Іт. – Ти неймовірно красива! Я просто ніколи не бачив справжнє жіноче тіло. У нас дівчата в дуже ранньому віці корегують все косметичними імплантами. Не ховайся, будь ласка, – і він почав ніжно прибирати її руки від грудей, відчувши невелике запаморочення від того, що вперше торкнувся дівчини незахищеною рукою.

    – Вони не ідеальні…

    – Так, – усміхнувся він. – І тому такі красиві.

    Він обережно взяв її обличчя у свої долоні і ніжно поцілував. Від дотика до її чуттєвих вуст у нього перехопило подих, але він глибоко вдихнув і продовжив цілувати дівчину, тепер вже палко та вимогливо.

    Грудям він приділив особливу увагу, а коли випестив їх як слід, почав спускатися нижче. Тіра тихо застогнала, тремтячи всім тілом від збудження. Іту ця нескладна прелюдія теж вартувала неабияких зусиль. Часом йому доводилося зупинятись на кілька секунд, щоб хоч трохи заспокоїти нервову систему, яка, вочевидь, не витримувала такого шквалу нових відчуттів.

    Тіра звивалася від задоволення, поки Іт виціловував її всю. Та, нарешті, вона не витримала і вчепилась в його тонку полімерну сорочку, нервово шукаючи на ній застібки.

    – Тіро, може краще не треба? – спитав Іт хрипким від збудження голосом. – У мене не так багато справжнього тіла і тобі може бути неприємно на це дивитися…

    – Мені неприємно, що на тобі досі сорочка, Іте! – і вона різко стягнула тонку матерію.

    Та побачивши його тіло, змінилася в обличчі і деякий час лише мовчки дивилась. А тоді ніжно торкнулася рукою до еластичного матеріалу, що заміняв всю праву частину тіла, а в зоні під ребрами заходив на лівий бік. Він майстерно вигинався та в усіх деталях повторював форми чоловічого тіла.

    – Що з тобою сталося, Іте? – тихо спитала вона.

    – Та це ще в студентський час, – неохоче сказав хлопець. – Експериментували з нітроефірами…

    – І все вибухнуло… – закінчила Тіра.

    – Так, – криво всміхнувся Іт.

    – А хоч органи вціліли?

    – Тільки серце…

    – З іншого боку, у нас при таких ушкодженнях тобі допомогли б хіба що доїхати до крематорію, – невесело всміхнулась вона, а тоді провела рукою по імпланту і додала: – Дуже красивий. Майже нічим не відрізняється від справжнього тіла.

    – Тільки нічого не відчуває… – іронічно додав Іт.

    – Зате серце все відчуває… – і вона припала губами до лівої частини грудей, почавши ніжно її цілувати.

    Від такої уваги серце Іта шалено закалатало в грудях, а його руки почали пристрасно обіймати Тіру, гладячи її волосся, плечі, спину і все, до чого він міг дотягнутися. А вона й не думала зупинятись. Її пестощі ставали відвертішими та палкішими. Іт хотів попросити, щоб вона дала йому невеликий перепочинок, але хвиля шалених почуттів перехопила дихання.

    Ніжні пальчики Тіри вже морочились з ременем на штанях, в той час як вона не припиняла покривати цілунками його тіло у всіх вільних від імплантів місцях. У хлопця почала тьмаритись свідомість, а коли дівчина зрештою справилась з ременем і торкнулася губами низу живота, він з останніх сил попросив:

    – Тіро, не треба, будь ласка!

    Та вона не зупинилась і його свідомість поринула в темряву…

    Іт прокинувся від яскравого світла, що проникало крізь повіки. Він зробив зусилля і розплющив очі. А коли зміг сфокусувати їх в яскравому денному світлі, побачив білі стіни з сенсорними екранами та підключені до них плаваючі над підлогою лікарняні ліжка. А тоді побачив Тіру… Вона спала, сидячи поряд на стільці й поклавши голову на його ліжко. Рухи Іта пробудили її.

    – Ти прокинувся, – зраділа вона.

    – Так, мабуть… – розгублено сказав він. – Я в лікарні?

    – Так. Ти був непритомний дві доби, – схвильовано сказала вона. – Це моя вина… Ти просив зупинитись, а я… Вибач! – на її очі навернулися сльози.

    – Що ти, сонечко! Це було чудово…

    Він не договорив, бо до кімнати зайшов лікар.

    – Як почуваєтесь, пане?

    – Добре. А що зі мною було?

    – Перевантаження нервової системи. Вам пощастило, що не стався серцевий напад, зважаючи на обставини, – додав він, суворо поглянувши на Тіру, яка одразу почервоніла.

    – А так завжди буде при подібних обставинах? – спокійно спитав Іт.

    – Зрозумійте, пане, нервова система сучасної людини змалку звикає взаємодіяти зі світом через такий собі фільтр, яким є тактильна оболонка. І хоч їх є безліч різновидів, від повсякденних робочих до більш чутливих для інтимної близькості, однак принцип роботи нервової системи не змінюється. Тоді як сприйняття світу без оболонки – це зовсім новий для неї досвід.

    – Але ж, теоретично, можна у зворотному порядку привчити нервову систему до сприйняття світу без оболонки?

    – Теоретично так, але я б не радив вам такі небезпечні експерименти.

    Лікар пішов, а Іт ніжно взяв Тіру за руку:

    – Вибач, що так вийшло. Я потренуюсь і доведу справу до кінця.

    – Іте, це божевілля! Ти мало не помер… – зі сльозами промовила Тіра.

    – Навпаки, було би божевіллям відмовитися від того, що я відчув, – усміхнувся він і ніжно погладив її по мокрій щоці. – Я тільки зараз, нарешті, почав жити! І, щоб жити далі, мені потрібен твій дотик…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Роман Фещак
    26.08.2023 18:22
    До частини "Дотик"
    Дуже сильно. Глибокий сенс, конфліктність, розвиток сюжету і персонажів. Прописано все на вищому рівні. Проблематика світу майбутнього перегукується зі сучасністю. Браво! Дуже майстерна робота.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    04.09.2023 04:41
    До частини "Дотик"
    Щиро вдячна за високу оцінку та детальні враження! Радію, що і ідея і втілення сподобались. Скоро це оповідання увійде до моєї авторської збірки "Історії однієї Галактики". Чекатиму на ваші відгуки :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    28.07.2023 07:24
    До частини "Дотик"
    Поки продовження не заплановане, але є над чим подумати)) Що точно запланувала, так це перетин з цими героями у одному з моїх романів 😉
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Таліана
    24.06.2022 16:50
    До частини "Дотик"
    Дар'є, не перестаю захоплюватися різноманіттям та глибиною історій, які створює твій талановитий мозок! Мене вже зараз лякають силіконові груди з губами-варениками, а що нас чекає далі боюся й уявити:) Пиши більше!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    26.06.2022 00:13
    Дякую щиро за твою довіру до моїх ідей! Зараз саме відновлюю роботу над романами і сподіваюсь нарешті писати значно більше. А твої слова надають ще більше сил! Серденько за підтримку :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Халецька
    19.06.2022 18:42
    До частини "Дотик"
    Це щось неймовірне. Прочитала як на одному диханні. Страшно одне, все що пишуть фантасти згодом стає реальністю...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    22.06.2022 04:46
    До частини "Дотик"
    Щиро тішить, що так сподобалось! І хоч фантасти часто пишуть про те, що може статись, але в більшості саме для того, щоб це не сталося)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    25.06.2022 23:49
    Зовсім зупинити технології звісно не вийде, але наукова фантастика часто дає можливість замислитись над наслідками і упередити деякі помилки. Будемо сподіватись, що це допоможе побудувати більш розумні технології у майбутньому.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тарас
    19.07.2021 11:48
    До частини "Дотик"
    Цікава ідея: як би далеко не заходили технології в наше життя, справжність, чуттєвість перемагає "силікон"
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тарас
    19.07.2021 11:34
    До частини "Дотик"
    Коментар видалено автором
    Ivan
    17.06.2021 15:14
    До частини "Дотик"
    Чудове футуристичне оповідання, цікаві герої із чітко окресленими характерами. Дякую авторці! )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    19.07.2021 19:17
    До частини "Дотик"
    Дуже рада, що сподобалось! :) І окрема дяка за "цікавих героїв". Завжди намагаюсь приділяти цьому особливу увагу))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Айя Нея
    08.05.2021 11:15
    До частини "Дотик"
    Майстерно написаний, захопливий та чуттєвий твір. А найважливіше - думка, що лишає післясмак. Людство живе за фільтрами та втрачає звязок з реальністю все більше. Хто б подумав, що людина з часом буде жадати просто доторку. Людського тепла.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    08.05.2021 20:35
    Неймовірно вдячна за таку високу оцінку! Радію, що вдалося висвітлити ідею справжності в нашому світі. І щиро тішусь, що маю читачів, небайдужих до подібних тем :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше