Снігу було по коліна

Вітер вив, мов поранена тварина, збиваючи з верхівок дерев жмені снігу. Я стояла і дивилась в темні очі старої хати. Хата дихала пусткою…

Колись там горіло світло. Колись там пахло хлібом і смаженою картоплею, а в печі затишно потріскували дровенята. Колись там сиділа бабця на твердій залізній канапі і голосно слухала радіо. А двері її були завжди відчинені для кожного.

Тепер у вікнах було чорно. Здавалося, вони ввібрали чорноту всієї планети, щоб зараз так невтішно плакати нею до всіх, хто проходив повз... Снігу було по коліна. Він лежав товстим сірим покривалом, ледь поцяцькованим собачими й котячими слідами. Для кого його було чистити? Колись і так розтане.

А я все стояла й стояла, не в змозі повірити в таку реальність - жорстоку, холодну, несправедливу.

Згадувала, як колись перед Новим роком забігала в цю стареньку хатинку, попередньо зазирнувши до порепаного віконця. Намагалася тихо, та зрадниця-шибка завжди дзеленчала, видаючи всі таємниці. Бабуся сиділа на канапі в великих окулярах й безуспішно намагалася заселити нитку в голку. Я весело махала їй і через п'ять секунд сиділа вже біля пічки, яка пашіла жаром. Забирала з тремтячих від старості рук шиття і миттєво протягала нитку в вушко голки. Бабуся дивувалась моїй спритності і називала "кришечкою" (не тією, що від банки, а від хліба - найдорожчого у світі продукту для людей, які пережили голодомор).

Пам'ятаю, яка смачна була та картопля з великої алюмінієвої миски та салат із помідорів і цибулі, щедро политий домашньою пахучою олією. Пам'ятаю, як сварилися через щось, і я вибігала з хати і йшла геть у завірюху, а з вікна у спину тривожно блимав жовтий вогник...

Хата дивилась сторожко, мов привид. У хати більше не було душі.

Мимо швидко й обережно продріботіла сусідка, тривожно обдивившись мою постать, яка нерішуче застигла біля хвіртки, тихенько привіталася і зникла у своєму дворі, кутаючись у снігову хустку.

Я думала про те, що ще кілька десятків тижнів тому я була найщасливішою людиною у світі, бо я мала все. Але сама про це не знала.

Поряд гавкнув сусідський собака й запитливо подивився на мене. Отямилась. Зітхнула. Рішуче вийшла з подвір'я. Вітер холодним язиком злизав сльози, які незалежно від волі котились по щоках.

Снігу було по коліна...